Події
Делоне, Глущенко, Грищенко і ще десятки талантів
Як у Франції 100 років тому і до закінчення Другої світової війни жили і творили художники з українських земель
До середини вересня в чотирьох залах вишуканого історичного приміщення Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві пануватиме атмосфера звабливих паризьких Монмартру і Монпарнасу. Від початку літа у виставці «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris» столичний музей показує більше ніж 70 творів 24 художників, які поєднують наше сьогодення з історією за понад 100 років: вимушеною еміграцією через війни; вмінням адаптуватися в новому середовищі; бажанням творити.
Експозицію створено з картин із восьми приватних колекцій Києва й Одеси. Збирачі мистецтва зі Львова, кажуть, не наважилися надавати для виставки своїх надбань – і в жодному разі ніхто не засуджує такої обережності в період повномасштабної війни, коли столиця часто зазнає масованих дронових і ракетних російських атак.
«Ми звернулися до теми École de Paris, щоб згадати, як художники з України стали учасниками і творцями глобального феномену. У виставці показуємо, наскільки сміливими й вільними були їхні ідеї; як упевнено вони говорили зі світом», – коментує генеральна директорка Музею Ханенків Юлія Ваганова.
Партнерами проєкту є Посольство Французької Республіки в Україні та Французький інститут в Україні.
ХТО ТА ЗВІДКИ З УКРАЇНИ ВХОДИВ ДО ОБ’ЄДНАННЯ МИТЦІВ ПАРИЗЬКОЇ ШКОЛИ
Тільки у 1930-х роках у Парижі мешкали понад 40 художників – вихідців з України. Загалом у періоді із початку ХХ століття і до завершення Другої світової війни таких було понад 100.
Парижанами у різний час стали митці, які пов’язані із всіма сучасними українськими регіонами. Микола Кричевський (1898–1961), син художника й архітектора Василя Кричевського, народився в Харкові. Михайло Андрієнко-Нечитайло (1894–1982), чия українка в роботі «На баштані», представлена у виставці, – з Одеси. Як і одна з найвідоміших у списку – Соня Делоне (1885–1979).
Художниця-дизайнерка разом із чоловіком Робером Делоне виконала монументальний розпис для французького павільйону Міжнародної виставки 1937 року, який був відзначений золотою медаллю. (Тоді учасницями стали 47 країн). У 1964-му виставка подружжя відбулася в Луврі. А за кілька років Соня Делоне отримала орден Почесного легіону.
Особливо трагічні завершення біографії мають п’ятеро художників, чиї роботи представлені у виставці «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris». Страшні прощання з життям датовано 1942–1944 роками, коли люди загинули в «Аушвіці» – влаштованому гітлерівцями пеклі на землі.
Ці трагедії не зчитуються в першій залі з графічної роботи «У Люксембурзькому саду» Олександра Рімера зі Львова та олійного живопису «Коні» Самуеля Грановського, народженого в Катеринославі (нині – Дніпро). Обидва художника мають однакові дати життя – 1889–1942 роки, ці життя обірвали воєнні злочинці.
У виставці представлені два твори ще одного в’язня концентраційного табору нацистської Німеччини – Володимира Баранова-Россіне (1888–1944), який дружив із Сонею Делоне. Картини цього художника з Херсонщини зберігаються в престижних Центрі Жоржа Помпіду в Парижі, Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, Музеї Людвіга в Кельні та інших колекціях.
Кожен відвідувач київської виставки зупиняється біля композиції «Спортсмени» 1930 року із синьо-жовтим (нехай і перевернутим) маркером народженого в Києві Сандро Фаззіні (1893–1942). Це брат співавтора відомих одеських «12 стільців» Іллі Ільфа (прізвище з народження обох Файнзільберг). Прибувши в Париж у 1922 році, Сандро працював на межі між абстракцією і сюрреалізмом. Колекціонував «примітивне» мистецтво і був фотографом.
У 1942-му художника з дружиною нацисти спочатку відправили в концтабір «Дрансі» поблизу Парижа. Далі – в «Аушвіц», де обоє загинули того ж року.
Адольфа Федера (1886–1943) з Одеси, який приєднався до антигітлерівського підпілля в Парижі, так само з дружиною депортували в концентраційний табір. В Аушвіці він намалював кілька портретів ув’язнених. Дружина, яка вижила, передала їх музеєві «Дім борців гетто» в Ізраїлі. У Києві демонструють «Жіночий портрет» художника.
У Музеї Ханенків показують розкішні пейзажі, кілька акварелей і серію авторської літографії «12 оголених Глущенка». У біографії цього відомого художника, який із 1937 року почав співпрацювати з радянськими спецслужбами, є навіть агентурне псевдо Ярема.
Микола Глущенко (1901–1977) у Парижі жив із 1925 по 1936 рік. Його дитинство минуло в Борисивці – слободі на Курщині, відомій іконописцями. Закінчив комерційне училище в Юзівці (Донецьк). Живопису навчався в Берліні. За життя мав майже півсотні персональних виставок і понад 200 групових.
Досить об’ємно представлений й Олекса Грищенко (1883–1977). Особливо цікавими є його «Море в Бретані», створене на фанері, і написаний на дереві «Натюрморт з солов’ями». Автор мемуарів «Україна моїх блакитних днів» народився у славному Кролевці на Сіверщині – тепер це Сумщина.
Наукова консультантка виставки «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris» Віта Сусак, авторка відомої монографії «Українські мистці Парижа. 1900–1939», коментує, що кілька десятиліть тому починала досліджувати тему й уже відтоді не сумнівалася в тому, що всі згадані художники заслуговують на широку презентацію.
«Рано чи пізно така виставка мала відбутися, – каже мистецтвознавиця, яка вперше за стипендіальною програмою працювала в Парижі ще 1997 року. – Ця творчість та імена мали обов’язково повернутися: і в історію мистецтв загалом, і в історію українського мистецтва. Звичайно, я не могла знати, що це буде в Києві під час повномасштабної російсько-української війни».
ПРОЙШЛИ ЧЕРЕЗ УНР, АВСТРІЙСЬКЕ ВІЙСЬКО І ВИСТАВЛЯЛИСЯ В ГАЛЕРЕЯХ НАД СЕНОЮ
École de Paris ніколи не була школою у звичному розумінні. Назва вперше з’явилася в літературному рев’ю на початку 1925 року. Нею об’єднали іноземних митців, які приїхали у столицю Франції в перші два десятиліття ХХ століття.
Одним із перших художником-мігрантом у французькій столиці став, до речі, талановитий та епатажний іспанець Пабло Пікассо (із народженою в Ніжині балериною Ольгою Хохловою він обвінчався в Парижі влітку 1918 року). Італійський єврей Амадео Модільяні прибув у 1906-му, як і вже згадувана Соня Терк, яка стане Делоне. Тоді тимчасово свободою паризької творчості також надихалися наші самобутні митці, зокрема, Михайло Бойчук та Олександр Мурашко.
Чи всі вихідці з України, яких зараховують до École de Paris, відчували себе українцями? Василь Хмелюк (1903–1986) із Поділля ще 15-річним потрапив до армії УНР, тож ніколи не відчував роздвоєння самоідентифікації. Створив, зокрема, портрети гетьманів і козацької старшини.
Артур Кольник (1890–1971) зі Станіслава, який став Івано-Франківськом, у 1914-му був мобілізований до австрійського війська, отримав поранення. Тривалий час мешкав у Чернівцях, які після розпаду Австро-Угорської імперії анексувала королівська Румунія. У 1931-му змушений був виїхати в Париж. У роки Другої світової його з дружиною і донькою тримали в таборі «Ресебеду» поблизу Тулузи. У 1942-му їм вдалося звільнитися.
У кожного митця своя біографія, і кожен є частиною історії українського мистецтва, навіть якщо доля завела у звабливий Париж. Якщо ми через радянські заборони і «завіси» мало про них знали – це не означає, що їх не було. Жили і творили художники в контексті складної української історії.
Донині багатьох здивує представлене у виставці запрошення на Святвечір і товариську розмову від тамтешньої української громади 1909 року із словами: «Тут балакають по-українському».
Мігрантам жилося непросто завжди, а в міжвоєнний період особливо. Багато хто селився у великій мистецькій резиденції не в центрі Парижа, яка відкрилася 1902 року й отримала назву «Вулик». Жили дуже скромно. Зокрема, киянин Олександр Архипенко (1887–1964) із місцевим Фернаном Леже, коли голодували, заробляли собі трохи грошей вуличним співом: Архипенка виручав баритон, а Леже грав на арфі.
Чи не найдовше з митців з України – з 1912 року по 1934-й – у «Вулику» прожив Ісаак Добринський. А потім наступні вісім років мав власну майстерню на Монпарнасі. Народився на Київщині, в Макарові. Після завершення Другої світової війни писав портрети дітей-сиріт, батьки яких загинули в нацистських концтаборах…
Фінансово підтримували художників і пропагували їхню творчість маршани – так французькою називають продавців картин. У експозиції «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris» представлена детальна карта галерей, в яких виставляли й реалізовували мистецькі роботи тих художників, які мали в біографії українські маркери.
Кураторка виставки Ольга Апенько, яка після повномасштабного нападу РФ на територію України 24 лютого 2022 року деякий час була вимушеною переселенкою в Парижі, детально розповідає про кожен такий виставковий простір. Скажімо, галерея Каті Гранофф, народженої в Миколаєві, виставляла переважно жіночу творчість; крім того, власниця захоплювалася роботами Марка Шагала.
А ще Каті Гранофф підтримувала співвітчизників. У просторі на набережній Сени, який нині має назву «Larock-Granoff», майже століття тому, у 1926 році, проходила персональна виставка Олекси Грищенка. Тоді галеристка придбала собі 24 картини художника.
Там відбулися щонайменше дві виставки – у 1953 і 1960 роках – Жака Шапіро (1887–1972), який навчався в художній школі в Харкові, а потім у Києві. У 1920-х керував рисувальним закладом у місті, що нині має назву Дніпро. Цей художник написав мемуари «Вулик» – першу книгу про паризьку мистецьку резиденцію і зробив багато, щоб її внесли до переліку архітектурних пам’яток.
КОЛЕКЦІЯ ХАНЕНКІВ, КОВБОЙ МОНПАРНАСУ, ГЛОБАЛІЗАЦІЯ Й УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
Окрема зала виставки «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris» – це стилізоване кафе, де можна сісти за столики. Художники у французькій столиці збиралися в кількох знакових закладах.
Із 1927 року місцем зустрічі американських парижан був і залишається ресторанчик «La coupole». Тут бували і Володимир Винниченко з дружиною, разом із подружжям Глущенків.
У «Cafe de la Rotonde» працював офіціантом, вахтером чи прибиральником уже згадуваний Самуель Грановський, який свого часу вчився в Одеському художньому училищі. Він – і художник, і натурник – у Парижі носив строкаті сорочки і ковбойські капелюхи та їздив верхи. Тож отримав прізвисько «ковбой Монпарнасу».

Самуеля разом із його партнеркою – Аїшею Гобле уважні глядачі побачать у документальному фільмі 1929 року «Монпарнас» Ежена Деслава, його надала Музеєві Ханенків для показу паризька студія Light Cone. У кадрах, де двоє чоловіків на підніжці авто запалюють один одному цигарку, – Грановський із вихідцем із Японії Леонардом Фужитою.
Варто акцентувати, що початкове прізвище режисера документального фільму – Євген Слабченко (1899–1966). Він народився на землях Черкащини, а помер у Ніцці. Ще зняв знакові фільми свого часу «Марш машин» (1926) та «Електричні ночі» (1929).
У виставці в Музеї Ханенків очевидно домінує живопис. Графіка, документальний контекст, архівні матеріали, фільм оживляють простір і зменшують часові відстані.
Більшість робіт, представлених на виставці, ніколи раніше не експонувалися в Україні, каже кураторка Ольга Апенько. Вони фізично перебували поза Україною упродовж десятиліть. І стали частиною українського культурного ландшафту значною мірою завдяки приватним колекціонерам.
Як не дивно, ще на початку 1930-х існувала активна мистецька взаємодія між Львовом і Парижем. Проте згодом це мало і плачевні наслідки. В результаті значна кількість творів одесита Михайла Андрієнка-Нечитайла зберігалася у Львівському художньому музеї. Але в 1952 році радянська влада знищила всю збірку художника за «формалізм».
До слова, зовсім не випадково місцем експозиції виставки «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris» став Музей Ханенків. Нещодавно з’ясувалося, що в Парижі, який після Всесвітньої виставки 1900 року став глобальною культурною столицею, Ханенки придбали велику кількість предметів – частину своєї колекції іранського мистецтва. Коли Ольга Апенько почала працювати з архівами, то стало зрозуміло, що йдеться про сотні предметів.
«Нині людство шукає баланс між двома, по суті, взаємозаперечними системами свого устрою: глобалізацією та утвердженням національних держав. Паризька школа була одним із перших прикладів, коли вони вдало співіснували», – констатує мистецтвознавиця Віта Сусак.

Творці виставки «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris» вірять, що подібний проєкт вартий показу в престижних залах французької столиці. Мистецтвознавиця Віта Сусак уточнює, що це справді буде можливо, якщо Україна, здобувши із союзниками перемогу над російським нападником у сучасній війні, набуде ще більшої політичної ваги.
Валентина Самченко, Київ
Фото Олександра Клименко
Події
адвокатка розповіла про результати експертизи підписів
У межах розгляду цивільної справи за позовною заявою художника Івана Марчука Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз провів експертизу підпису одного із відповідачів – сина колишнього народного депутата Михайла Апостола Ігоря.
Йдеться про підпис на ліцензійному договорі про передачу майнових авторських прав на зображення картин митця. Про це кореспондентці Укрінформу повідомила адвокатка Івана Марчука Наталія Калініченко.
“Фахівці Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України підтвердили, що підписи від імені Ігоря Апостола, розташовані після друкованого тексту на кожному з дев’яти аркушів ліцензійного (авторського) договору №1 від 21 травня 2020 року, не належать Ігорю Апостолу. У висновку експерти зазначають, що встановлені та описані розбіжності ознак у кожному випадку порівняльного дослідження є суттєвими, стійкими та достатніми для категоричного висновку про те, що усі досліджувані підписи виконані не Апостолом Ігорем Михайловичем, а іншою людиною”, – зазначила Калініченко.
За її словами, поки що наступне судове засідання у справі про визнання недійсним ліцензійного договору не призначене.
“Результати експертизи підтверджують, що підпис на договорі належить не Ігорю Апостолу, а іншій людині. Очікуємо відновлення провадження у справі та судового розгляду”, – підкреслила Калініченко.
Тернопільський міськрайонний суд відкрив провадження у справі про визнання недійсним ліцензійного договору, який передбачає передачу виключних майнових прав на зображення творів українського художника Івана Марчука, 11 липня 2025 року за позовною заявою митця. Відповідачами у справі є підписанти ліцензійного договору: Павленко Сергій Петрович, Синиця Михайло Миколайович, Апостол Ігор Михайлович та Стрипко Тамара Олексіївна.
Про спробу заволодіння авторськими правами на зображення його творів іншими особами Іван Марчук повідомив у грудні 2025 року у Фейсбуці.
Народний депутат України VII скликання Михайло Апостол спростував наявність у нього зареєстрованих авторських прав на картини Марчука.
Український інститут національної пам’яті наголосив, що роботи Івана Марчука мають загальнонаціональну цінність, тож їх привласнення є посяганням на культурну спадщину України.
Поліція відкрила кримінальне провадження на підставі заяви Марчука за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах або організованою групою. Тривають слідчі дії.
6 травня Тернопільський міськрайонний суд зупинив розгляд справи за позовною заявою Марчука на час проведення експертизи підпису одного із відповідачів – сина колишнього народного депутата Михайла Апостола Ігоря – на ліцензійному договорі про передачу майнових авторських прав на зображення картин митця.
Фото Укрінформу можна купити тут
Події
Організатори Євробачення пропонують суттєво змінити правила голосування
Європейська мовна спілка (EBU) пропонує внести суттєві зміни в правила голосування за учасників пісенного конкурсу Євробачення.
Про це повідомляє BBC, передає Укрінформ.
Згідно з чинною системою голосування, глядачі можуть голосувати до 10 разів за свого улюбленого виконавця телефоном, текстовим повідомленням або онлайн.
У своєму листі до мовників країн-членів, EBU запропонувала повністю перенести голосування в онлайн і змусити глядачів обирати лише трьох найкращих виконавців, замість того, щоб мати можливість голосувати по кілька разів за одного учасника.
EBU вважає, що «політично вмотивоване голосування стало постійним явищем, що у багатьох викликає глибоке занепокоєння».
Зазначається, що правила голосування на Євробаченні перебувають під пильною увагою відтоді, як ізраїльський уряд заохочував шанувальників віддавати по декілька голосів за учасника його країни у 2025 році.
Пісня Юваль Рафаель «New Day Will Rise» посіла 15-е місце серед журі конкурсу, але випередила всіх інших учасників у публічному голосуванні, набравши 297 балів.
Зрештою, Рафаель посіла загальне друге місце у підсумку.
Низка мовників вказали на той факт, що офіційні акаунти в соціальних мережах, пов’язані з урядом Ізраїлю, включаючи акаунт прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу, просили людей проголосувати за Рафаель 20 разів, що є максимально дозволеною кількістю.
У відповідь EBU змінила правила голосування на 2026 рік, зменшивши максимальну кількість голосів до 10.
Крім цього, організатори Євробачення напередодні конкурсу торік винесли офіційне попередження ізраїльському мовнику KAN після того, як його учасник опублікував відео, в яких закликав своїх прихильників «голосувати 10 разів за Ізраїль».
Як повідомляв Укрінформ, Європейська мовна спілка (EBU) запровадила низку змін у правилах міжнародного телевізійного пісенного конкурсу.
Фото: Andres Putting & Thomas Hanses/eurovision.tv
Події
До фіналу конкурсу «Тисячовесна» дійшли 1227 проєктів
До фіналу національної культурної ініціативи «Тисячовесна» дійшли 1227 проєктів.
Як передає Укрінформ, про це Президент Володимир Зеленський повідомив в Івано-Франківську, де триває третій етап цієї державної програми підтримки культури.
«Сьогодні в Івано-Франківську відбувається фінальний етап відбору національної ініціативи «Тисячовесна». 1227 проєктів дійшли до фіналу. Суперцифра. І ця цифра доводить, що все наше українське мистецтво може стати ще більшою силою», – сказав Зеленський.
На його думку, результати першої «Тисячовесни» будуть дуже важливими.
«Які саме проєкти будуть створені за державної підтримки, яку оцінку їм дасть український глядач, слухач, усі наші люди, для яких «Тисячовесна». Чи будуть цікавитися цим українці загалом, чи стане це сильним голосом України у світі. Це для нас дуже важливо, особливо в час війни», – наголосив Президент.

Він запевнив, що не сумнівається в успіху ініціативи, і додав, що рівно за рік будуть не лише підведені сухі статистичні підсумки першої «Тисячовесни» вже у втілених проєктах, а «будемо говорити про перемоги нашого кіно, анімації, театру, музики, всього нашого українського мистецтва, якому точно бути».
Зеленський також зауважив, що ініціатива «Тисячовесна» триватиме і в наступні роки.
«Підкреслю ще раз, держава буде проводити «Тисячовесну» щороку, буде підтримувати культуру щороку і щороку це буде зростати новими категоріями, новими категоріями учасників, новими бюджетами для реалізації. Впевнений у цьому», – зазначив Президент.
![]()
«Тисячовесна» – день другий / Фото: Юрій Рильчук, Укрінформ
1 / 13
Як повідомляв Укрінформ, «Тисячовесна» є найбільшою державною ініціативою підтримки українського культурного продукту. Її бюджет становить 4 млрд грн. Програма покликана посилити український культурний простір та підтримати створення сучасного українського контенту.
«Підкреслю ще раз, держава буде проводити «Тисячовесну» щороку, буде підтримувати культуру щороку і щороку це буде зростати новими категоріями, новими категоріями учасників, новими бюджетами для реалізації. Впевнений у цьому», – зазначив Президент.
12 серпня в Івано-Франківську розпочався третій етап державної програми підтримки культури «Тисячовесна». Впродовж чотирьох днів автори з усієї України публічно презентуватимуть свої проєкти у семи напрямах, а 16 серпня оголосять переможців, які отримають фінансування на реалізацію своїх ідей.
Більше наших фото можна купити тут
-
Одеса1 тиждень agoПотужні вибухи пролунали на Одещині: РФ атакує балістикою
-
Суспільство1 тиждень agoРФ атакує Одесу з метою помсти, але в руйнуваннях винна українська ППО: суперечливі наративи російської пропаганди
-
Війна1 тиждень agoОзнак підготовки Росії до наступу на Чернігівщині наразі немає
-
Відбудова6 днів agoНа Дніпропетровщині відновили водопостачання, яке було відсутнє кілька діб через аварію
-
Події6 днів agoУ Запоріжжі відкрили фотовиставку, присвячену білоруському підрозділу, який боронить Україну
-
Події5 днів agoАвстралійський гурт Breathe використав світлини з концерту в Києві для обкладинки альбому
-
Відбудова1 тиждень agoУ Києво-Печерській лаврі пояснили, коли партнери долучаться до відновлення Успенського собору
-
Суспільство6 днів agoВ Одесі поповнять парк сучасних трамваїв: що зміниться для пасажирів
