Суспільство
Ті, хто вчать дітей пам’ятати своє і своїх
Дві долі, два покоління, одна професія: як українські вчителі історії живуть і працюють у час війни
Ми зустрілись в останніх числах серпня. За пару днів мав розпочатися новий навчальний рік. Майже порожні, лункі, «напівсонні» коридори школи завмерли у передчутті галасливої малечі та насмішкуватих статечних старшокласників. Ліцей № 64 (колись школа з поглибленим вивченням іспанської мови) – знаний заклад освіти в Солом’янському районі Києва. Двоповерхова, нещодавно відремонтована будівля дивиться головним фасадом на вулицю визначного українського педагога Костянтина Дмитровича Ушинського, якого росіяни уперто й підкреслено називають «рускім пєдагогом». Біля широкого ґанку квітнуть по-осінньому яскраві чорнобривці. Високе ясне небо, сонячно. І, головне, немає повітряної тривоги.
Про зустріч домовлялася з директором ліцею – Оксаною Володимирівною Юшко. Двері її кабінету майже не зачинялися, а якщо й зачинялися, то ненадовго. То комусь треба було щось уточнити, то запитати, то поставити підпис. Це й зрозуміло – останні узгодження, останні приготування до відповідального дня, до 1 вересня. Пані Оксана зауважує, що їй, як керівнику закладу, певною мірою пощастило: «Катерина Юріївна – вчителька молода, не так давно у нас працює, але встигла чудово себе зарекомендувати, а Ігор Іванович – учитель із досвідом, кандидат історичних наук, військовий; викладав у нас, потім пішов на фронт, а нині повернувся… Дуже цікаві й різнобічні особистості, та й ніде правди діти, люди гарні!»
Тож знайомтесь: учителі історії столичного ліцею № 64 Катерина Юріївна Качинська та Ігор Іванович Сокаль. Чому нам хотілося поспілкуватися саме з викладачами історії? Тому що саме вони в часи Великої війни вчать українських дітей національної пам’яті: хто ми є? Що за народ? Що пережили на своєму віку й чому це з нами сталося? Вони вчать не просто датам, а формують світогляд майбутніх громадян України, небайдужих до долі батьківщини. Місія – надважлива.
КАТЕРИНА ЮРІЇВНА: МОЛОДА ЕНЕРГІЯ Й ВИКЛИК АВТОРИТЕТУ
Перше, на що звертаєш увагу, знайомлячись із пані Катериною – голос. У неї неймовірно розкішний голос. Якесь дивовижне поєднання глибини й дзвінкості. Звісно, для вчителя це не дрібниця, адже голос – один із важливих інструментів професії. Але тут… Слухати б і слухати. Одразу ж уявляєш пані Катерину на великій сцені. Кажу їй про це. Вона сміється у відповідь й розповідає, що в дитинстві довго не знала ким хоче бути. О, так, і співачкою теж! А потім якось швидко й чітко визначилась: учителем історії.
Запитую, звідки вона родом і чи давно працює в 64-му ліцеї. Виявляється, вона волинянка – з Ківерців, що неподалік від Луцька. І велика історія теж присутня в долі її родини. Її прадід – Сергій Качинський – воював в УПА. Одна з прабабусь дивом вижила під час каральної спецоперації НКВС, коли переодягнені енкаведисти видавали себе за бійців УПА. Згодом у місті, серед білого дня вона побачила одного з убивць у формі НКВС… Що сказати: майже кінематографічний сюжет.
Тож історію Катерина Юріївна знає не лише з книжок, але й за родинними переказами. І вона спілкується зі своїми учнями фактично однією мовою. Це більш, ніж важливо: бо учителька із заходу України, а її учні – кияни. Народжена в ХХІ столітті, декілька років тому Катерина зовсім недавно й сама такою була. Та ще й меншу сестру ученицю має. А ще в ній відчувається внутрішній стрижень. Вона вміє казати рішуче «ні». Вчити дітей – то труд не з легких.
– Буває, хочуть нав’язати своє: давайте, ми вам напишемо і здамо, а ви там увечері перевірите… Ні, кажу. І пояснюю: я теж, як і ви, хочу ввечері зависнути в тік-тоці, послухати музику, погуляти, зрештою, а не сидіти і перевіряти ваші зошити.
За вікном чується стукіт коліс потяга – між заднім фасадом ліцею й приватним сектором Караваєвих дач пролягає залізнична колія, за кілька кілометрів, на Києві-Волинському, вона розгалужується – наліво український Південь, направо український Захід.
– Знаєте, – каже пані Катерина, – у мене вдома, неподалік від обійстя – теж залізниця. І теж чути оцей характерний стукіт коліс. Я коли вперше зайшла в цей клас і почула електричку – чомусь одразу подумала: о, наче вдома.
– Тобто знак?
– Виходить, що так, – усміхається вона.
Виклики її не лякають, а навпаки, спонукають до дії, боротьби. Катерина Юріївна з тих, чий девіз «Я не здамся без бою», з борців. Працювати почала з 3-го курсу університету Грінченка. Розповідає, як влаштовувалась на роботу в ліцей. Це був 2022 рік… Стояв вибір між приватним закладом і ліцеєм. Зупинилась на державному закладі. Дуже переживала. Взагалі, її брали на місце Ігоря Івановича, який пішов до лав ЗСУ. Діти звикли до вчителя, тому зі скептицизмом сприйняли новеньку вчительку: «Ну, мовляв, подивимось…» Але за ці три роки їй вдалося завоювати довіру й набути авторитету.

Запитую, чи читають зараз діти книжки. Відповідь – без несподіванок: ні… Пані Катерина зауважує, що сучасним дітям вкрай важко дається читання великих текстів. Та й вона сама надає перевагу короткій і лаконічній інформації, зазвичай відео та аудіо. Тому розуміє своїх учнів. Вона рекомендує їм відео в Ютубі: «Зараз там чимало цікавих, пізнавальних каналів на історичну тематику на будь-який смак. Від найпростіших, до більш складних». Підручником, як будь-який інший учитель, що поважає себе, теж фактично не користується. Він годиться хіба що як загальний орієнтир.
– А хто ваш улюблений історичний персонаж?
– У мене, на відміну від Ігоря Івановича, таких немає, але є певна епоха. Це середина – кінець ХІХ століття. Здавалося б багато в чому, сіра й безлика доба; я, наприклад, у школі її просто терпіти не могла, але згодом вона розкрилась для мене зовсім несподіваним боком – я побачила, зрозуміла, що якби не ці десятиліття, не всі ці люди, а там чимало яскравих особистостей було, які організовували весь цей проукраїнський рух у різних імперіях, то далі б нічого не було: ні УНР, ні незалежності в 1991-му.
– Що б ви порадила сучасним підліткам?
– Бути більш реалістичними. І… приборкувати гормони. Ну, це жарт, звісно, – додає, усміхаючись.
А ще констатує, що бувають класи, з якими чомусь психологічно важко:
– Після одних ніби на крилах летиш, а після інших – мов хвиля змила. І наче ж усе те саме пояснюєш, але різниця – дуже відчутна.
Зауважую, що про подібний ефект іноді кажуть музиканти: з однією публікою є контакт, а з іншою, трапляється, немов стіна між вами, а в мистецтві ж енергетичний взаємообмін надважливий. Виявляється, в педагогіці – теж. І не завжди позитивний результат залежить лише від учителя.
ІГОР ІВАНОВИЧ: ДОСВІД, ВІЙНА І ПОВЕРНЕННЯ ДО ШКОЛИ
Ігор Іванович одразу ж починає з улюбленого предмета, викладанню якого він присвятив майже 20 років життя. Він із захватом демонструє куточок старожитностей у класі історії: муляжі мечів, луків, лицарські рукавиці тощо. Бере в руки лука й починає детально розповідати про його будову й пояснювати, чим лук воїнів Х століття відрізняється, наприклад, від сучасного. Як правильно натягувати тятиву, як правильно тримати руки, пальці – адже це справжня наука! Він знає про стародавню зброю майже все.
Про пана Ігоря розповідати насправді й важко, і легко. До того, як переступити поріг школи – вже в якості вчителя – він мав за плечима потужний бекграунд: кандидат історичних наук, викладач військової історії в ад’юнктурі академії Міністерства оборони тощо. Втім, поважне минуле жодним чином не позначилось на його вдачі – він не розгубив юнацького запалу. Ігор Іванович неймовірно ерудований, має широкий діапазон зацікавлень – від психології до сходознавства; любить співати, а при нагоді ще й пару прийомчиків карате покаже…
Родом він зі стародавнього і славного «бандерівського» міста Стрий. Міста, де зародився легіон Українських січових стрільців й одного із найпотужніших осередків ОУН. За радянських часів, розповідає пан Ігор, у Стрию дислокувалося 20 військових частин – це було надзвичайно мілітаризоване місто. А ще воно буквально пронизане історією. Тож не дивно, що він з дитинства мріяв стати або військовим, або істориком. Хотів вступати у Львівське вище військово-політичне училище, але не зміг – туди не брали місцевих. Політика тодішнього імперського центру була така: українці мусіли їхати вступати кудись углиб РФ, щоб асимілюватися з росіянами. Тож Ігор закінчив Курганське вище військово-політичне училище, яке готувало офіцерів-політпрацівників для ВПС. Потім повернувся в Україну, працював у системі Міноборони; викладав курсантам, захистив кандидатську. Обіймав посаду начальника кафедри історії Київського військового гуманітарного інституту. З 2015 року працює вчителем історії.

Роботою був задоволений, одразу ж знайшов порозуміння з учнями, адже вміє зацікавити будь-якою темою й уміє тримати аудиторію. Втім, все змінилося після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року. З першого дня війни, після родинної наради, Ігор Іванович пішов у 130 батальйон ТрО (згодом 243 окремий батальйон ТрО ЗСУ). Боронив від ворога Київ і Київщину. Отримав звання полковника. Згодом перебував у Новгород-Сіверському районі на кордоні з Брянською областю РФ – там разом із побратимами відбивали ворожі ДРГ, які навратливо сунули з Московщини на українську землю. Служив заступником командира батальйону з психологічної підтримки персоналу; в Оперативному командуванні «Північ», де теж опікувався психологічною підтримкою персоналу. У травні 2025-го демобілізувався за станом здоров’я і ось зараз вже повернувся в школу.
Серед найулюбленіших історичних постатей пан Ігор називає Данила Галицького:
– Данило Романович – справжній державець, визначна особистість. Один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Одним словом – король Руси!
І сміючись згадує, як в юності іноді до сказу доводив надто затятих москальських викладачів своїми українофільськими відповідями на екзаменах… Щодо найважливішої події в українській історії, то тут однозначно називає прийняття Акта проголошення незалежності 1991 року.
Нині, перед початком нового навчального року він трішки хвилюється:
– Був відсутній три роки, тож трохи відстав, вибився з колії… А тут стільки всього нового, виявляється, відбулося… Доводиться наздоганяти швидкими темпами. Ось, Катерина Юріївна мені в цьому допомагає; дякую їй, а то навіть не знаю, як би і впорався.
– Нічого, вам не звикати, – підбадьорююче відповідає та. Обоє усміхаються.
На запитання, що найважче в професії, вчителі – і пані Катерина, і пан Ігор майже в один голос, із зітханням, зізнались, що найважчим є значна формалізація, нові й нові вимоги міністерства освіти: «Іноді складається враження, що там працюють люди, дещо відірвані від практики, які живуть у світі абстрактних ідей… Тож іноді важко втілювати в життя те, що нам спускається… Сидиш, ламаєш голову замість того, щоб щось корисне зробити…» Наприклад, чимало питань викликає НУШ («Нова українська школа» – реформа, започаткована МОН у 2018 році). До речі, не вперше чую критичні зауваження щодо НУШ саме від учителів. Прикметно, що серед «10 ключових компетентностей НУШ» і слова немає про історію – навіть не про її роль у виховному процесі, а взагалі – цей предмет не згадується, хоча й є одне речення про те, що «нова школа плекатиме українську ідентичність». Мистецтво, біологія, математика, іноземна мова є, а от історії – немає! Дитина бачиться чиновникам як «особистість, новатор, патріот», але яким чином відбуватиметься виховання патріота – не пояснюється.
– Як сьогодні діти сприймають історію?
– Вони відгукуються на живі, яскраві, емоційні короткі сюжети, факти. Розповіді, що зачіпають. Їм «не заходять» довгі нудні оповіді та моралізаторство. Ця стосується як учнів молодших класів, так і старшокласників.
Запитую вчителів: хто або що, на їхню думку, найбільше впливає на формування майбутнього українського громадянина? Тут відповіді різняться. Катерина Юріївна вважає, що головне виховання йде з родини. Саме вона є першоосновою, саме в родині закладаються головні орієнтири подальшого життя дитини, тож і її майбутньої громадянської позиції: небайдужості до долі батьківщини, або ж навпаки – індиферентності. Батьки – це перший і головний зразок наслідування і поведінки. Школа може лише відкоригувати дитячу особистість, але навряд чи може її змінити.
Ігор Іванович, як військовий, наголошує, що потрібен загальнонаціональний підхід – системна й продумана позиція держави, спрямована на патріотичне виховання молоді. Без участі держави – зусилля окремих ентузіастів будуть радше спорадичними й навряд чи матимуть відчутний ефект.
Ось такі вони: Катерина Юріївна та Ігор Іванович. Колеги, захоплені своєю справою. Віддані професії. Гідні, розумні й красиві. Українські вчителі історії. Одні з тисяч, і разом із тим – неповторні.
Світлана Шевцова, Київ
Фото авторки публікації.
Суспільство
Саме українці наділяють силою нашу Конституцію
Президент Володимир Зеленський привітав українців з Днем Конституції та зазначив, що саме вони наділяють її силою.
Про це він написав у Телеграмі, передає Укрінформ.
“Сьогодні День Конституції України! Рівно 30 років тому було ухвалено Основний Закон нашої держави, який наділяють силою українці та українки. Наші люди, які пишуть сторінки нашої історії, і саме вони наповнюють сторінки нашої Конституції – життям. Своїм прикладом, своїми справами, своєю працею і боротьбою заради України. Суверенної. Самостійної. Демократичної. Правової. Європейської. Мирної. Незалежної”, – написав Президент.
Як повідомляв Укрінформ, у неділю, 28 червня, в Україні відзначають День Конституції.
Це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції, і п’ятий рік поспіль Україна відзначає його в умовах воєнного стану, запровадженого через повномасштабне вторгнення РФ.
Фото: ОП
Суспільство
Депутатська фірма без конкурентів отримала 5-мільйонний підряд від Куяльницької громади Анонси
28 червня 2026, 10:26
49
ФОТО: Березівкаагрошляхбуд/Facebook
Відділ житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області провів закупівлю для визначення підрядника, якому заплатять за ремонт ділянки вулиці.
Як повідомили у системі електронних закупівель Prozorro, йдеться про проїзну частину вулиці Шкільної з будинку №3 по будинок №17.
Закупівлю провели у форматі відкритих торгів з особливостями і єдиним учасником стало товариство з обмеженою відповідальністю “Березівкаагрошляхбуд”. Компанія після укладання угоди, повинна буде завершити роботу до 31 грудня 2026 року й отримати за це 5 мільйонів 672,5 тисячі гривень.
За даними сервісу YouControl, засновниками “Березівкаагрошляхбуд” є депутат Одеської облради Князь Хачатрян та його родич Роберт Хачатрян. Компанія зареєстрована у 2023 році. Крім підрядів в Одеській області, підприємство активно працює і в інших регіонах, зокрема на Миколаївщині, де здійснює ремонт доріг.
В Одеській області компанія неодноразово ставала єдиним учасником тендерів. Наприклад, у листопаді 2025 року державне підприємство “Служба місцевих автомобільних доріг” провело закупівлю для обрання компанії, якій заплатять за експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення Подільського району.
До того департамент капітального будівництва та дорожнього господарства Одеської обласної державної адміністрації провів закупівлю для обрання підрядника, якому заплатять за ремонт обласної лікарні. Закупівлю провели у форматі відкритих торгів з особливостями, і єдиним учасником цієї закупівлі стало товариство з обмеженою відповідальністю “Березівкаагрошляхбуд” – ціна угоди 17 мільйонів 165 тисяч гривень.
Також у червні 2026 року компанія депутата Одеської облради Князя Хачатряна і його родича Роберта Хачатряна – ТОВ “Березівкаагрошляхбуд” – вдруге без конкурентів виграла право утримувати дороги Березівського району до кінця 2027 року.
Суспільство
Ворог атакував цивільну інфраструктуру Одещини балістичною ракетою: є постраждалі та один загиблий
Ввечері 21 червня збройні сили рф завдали удару балістичною ракетою «Іскандер» по території сільськогосподарського підприємства в Одеському районі. Про це повідомляє Бессарабія.UA з посиланням на Одеську обласну прокуратуру.
Зокрема, зруйновано складське приміщення, пошкоджено фасад двоповерхової будівлі, сільськогосподарську техніку та легковий автомобіль.
Внаслідок атаки загинув 61-річний чоловік. Ще троє людей перебувають у лікарні: 42-річна жінка та 21-річний чоловік — у важкому стані, 29-річний чоловік — у стані середньої тяжкості.
Правоохоронці документують воєнні злочини. Розпочато досудове розслідування за фактами вчинення воєнних злочинів, що спричинило загибель людини, що кваліфікується за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України.
Підпишіться на наш телеграм-канал і читайте новини у зручний для вас час.
Фото ДСНС Одещини та Одеської обласної прокуратури
Частичное или полное использование материалов разрешается только при условии прямой и открытой для поисковых систем гиперссылки на сайт Бессарабія.UA. Гиперссылка должна быть размещена в подзаголовке или в первом абзаце материала и вести непосредственно на цитируемый материал. Гиперссылка обязательна вне зависимости от полного либо частичного использования материалов. Использование фотографий и видео разрешается при условии указания источника Бессарабія.UA. Если на фотографии присутствует вотермарк сайта, их сохранение при использовании фотографий обязательно
-
Відбудова5 днів agoУ Польщі не отримували сигналів, що Зеленський не приїде на конференцію у Гданську
-
Політика5 днів agoУкраїнську делегацію на конференцію з відбудови у Гданську очолить Свириденко
-
Події1 тиждень agoУ Рівному відкрили виставку робіт архітектурного конкурсу з ревіталізації парку «Єврейка»
-
Відбудова1 тиждень agoЛитва надає €7 мільйонів на проєкти з відбудови України
-
Відбудова7 днів agoМерц візьме участь у конференції з відновлення України в Гданську
-
Політика7 днів agoСибіга закликав союзників посилювати тиск на РФ в усіх сферах
-
Події1 тиждень agoУ Литві організували додаткові покази фільму «Мавка. Справжній міф»
-
Усі новини6 днів agoЧС-2026 — жінки з Японії масово критикують чоловіків-вболівальників
