Суспільство
Ті, хто вчать дітей пам’ятати своє і своїх
Дві долі, два покоління, одна професія: як українські вчителі історії живуть і працюють у час війни
Ми зустрілись в останніх числах серпня. За пару днів мав розпочатися новий навчальний рік. Майже порожні, лункі, «напівсонні» коридори школи завмерли у передчутті галасливої малечі та насмішкуватих статечних старшокласників. Ліцей № 64 (колись школа з поглибленим вивченням іспанської мови) – знаний заклад освіти в Солом’янському районі Києва. Двоповерхова, нещодавно відремонтована будівля дивиться головним фасадом на вулицю визначного українського педагога Костянтина Дмитровича Ушинського, якого росіяни уперто й підкреслено називають «рускім пєдагогом». Біля широкого ґанку квітнуть по-осінньому яскраві чорнобривці. Високе ясне небо, сонячно. І, головне, немає повітряної тривоги.
Про зустріч домовлялася з директором ліцею – Оксаною Володимирівною Юшко. Двері її кабінету майже не зачинялися, а якщо й зачинялися, то ненадовго. То комусь треба було щось уточнити, то запитати, то поставити підпис. Це й зрозуміло – останні узгодження, останні приготування до відповідального дня, до 1 вересня. Пані Оксана зауважує, що їй, як керівнику закладу, певною мірою пощастило: «Катерина Юріївна – вчителька молода, не так давно у нас працює, але встигла чудово себе зарекомендувати, а Ігор Іванович – учитель із досвідом, кандидат історичних наук, військовий; викладав у нас, потім пішов на фронт, а нині повернувся… Дуже цікаві й різнобічні особистості, та й ніде правди діти, люди гарні!»
Тож знайомтесь: учителі історії столичного ліцею № 64 Катерина Юріївна Качинська та Ігор Іванович Сокаль. Чому нам хотілося поспілкуватися саме з викладачами історії? Тому що саме вони в часи Великої війни вчать українських дітей національної пам’яті: хто ми є? Що за народ? Що пережили на своєму віку й чому це з нами сталося? Вони вчать не просто датам, а формують світогляд майбутніх громадян України, небайдужих до долі батьківщини. Місія – надважлива.
КАТЕРИНА ЮРІЇВНА: МОЛОДА ЕНЕРГІЯ Й ВИКЛИК АВТОРИТЕТУ
Перше, на що звертаєш увагу, знайомлячись із пані Катериною – голос. У неї неймовірно розкішний голос. Якесь дивовижне поєднання глибини й дзвінкості. Звісно, для вчителя це не дрібниця, адже голос – один із важливих інструментів професії. Але тут… Слухати б і слухати. Одразу ж уявляєш пані Катерину на великій сцені. Кажу їй про це. Вона сміється у відповідь й розповідає, що в дитинстві довго не знала ким хоче бути. О, так, і співачкою теж! А потім якось швидко й чітко визначилась: учителем історії.
Запитую, звідки вона родом і чи давно працює в 64-му ліцеї. Виявляється, вона волинянка – з Ківерців, що неподалік від Луцька. І велика історія теж присутня в долі її родини. Її прадід – Сергій Качинський – воював в УПА. Одна з прабабусь дивом вижила під час каральної спецоперації НКВС, коли переодягнені енкаведисти видавали себе за бійців УПА. Згодом у місті, серед білого дня вона побачила одного з убивць у формі НКВС… Що сказати: майже кінематографічний сюжет.
Тож історію Катерина Юріївна знає не лише з книжок, але й за родинними переказами. І вона спілкується зі своїми учнями фактично однією мовою. Це більш, ніж важливо: бо учителька із заходу України, а її учні – кияни. Народжена в ХХІ столітті, декілька років тому Катерина зовсім недавно й сама такою була. Та ще й меншу сестру ученицю має. А ще в ній відчувається внутрішній стрижень. Вона вміє казати рішуче «ні». Вчити дітей – то труд не з легких.
– Буває, хочуть нав’язати своє: давайте, ми вам напишемо і здамо, а ви там увечері перевірите… Ні, кажу. І пояснюю: я теж, як і ви, хочу ввечері зависнути в тік-тоці, послухати музику, погуляти, зрештою, а не сидіти і перевіряти ваші зошити.
За вікном чується стукіт коліс потяга – між заднім фасадом ліцею й приватним сектором Караваєвих дач пролягає залізнична колія, за кілька кілометрів, на Києві-Волинському, вона розгалужується – наліво український Південь, направо український Захід.
– Знаєте, – каже пані Катерина, – у мене вдома, неподалік від обійстя – теж залізниця. І теж чути оцей характерний стукіт коліс. Я коли вперше зайшла в цей клас і почула електричку – чомусь одразу подумала: о, наче вдома.
– Тобто знак?
– Виходить, що так, – усміхається вона.
Виклики її не лякають, а навпаки, спонукають до дії, боротьби. Катерина Юріївна з тих, чий девіз «Я не здамся без бою», з борців. Працювати почала з 3-го курсу університету Грінченка. Розповідає, як влаштовувалась на роботу в ліцей. Це був 2022 рік… Стояв вибір між приватним закладом і ліцеєм. Зупинилась на державному закладі. Дуже переживала. Взагалі, її брали на місце Ігоря Івановича, який пішов до лав ЗСУ. Діти звикли до вчителя, тому зі скептицизмом сприйняли новеньку вчительку: «Ну, мовляв, подивимось…» Але за ці три роки їй вдалося завоювати довіру й набути авторитету.

Запитую, чи читають зараз діти книжки. Відповідь – без несподіванок: ні… Пані Катерина зауважує, що сучасним дітям вкрай важко дається читання великих текстів. Та й вона сама надає перевагу короткій і лаконічній інформації, зазвичай відео та аудіо. Тому розуміє своїх учнів. Вона рекомендує їм відео в Ютубі: «Зараз там чимало цікавих, пізнавальних каналів на історичну тематику на будь-який смак. Від найпростіших, до більш складних». Підручником, як будь-який інший учитель, що поважає себе, теж фактично не користується. Він годиться хіба що як загальний орієнтир.
– А хто ваш улюблений історичний персонаж?
– У мене, на відміну від Ігоря Івановича, таких немає, але є певна епоха. Це середина – кінець ХІХ століття. Здавалося б багато в чому, сіра й безлика доба; я, наприклад, у школі її просто терпіти не могла, але згодом вона розкрилась для мене зовсім несподіваним боком – я побачила, зрозуміла, що якби не ці десятиліття, не всі ці люди, а там чимало яскравих особистостей було, які організовували весь цей проукраїнський рух у різних імперіях, то далі б нічого не було: ні УНР, ні незалежності в 1991-му.
– Що б ви порадила сучасним підліткам?
– Бути більш реалістичними. І… приборкувати гормони. Ну, це жарт, звісно, – додає, усміхаючись.
А ще констатує, що бувають класи, з якими чомусь психологічно важко:
– Після одних ніби на крилах летиш, а після інших – мов хвиля змила. І наче ж усе те саме пояснюєш, але різниця – дуже відчутна.
Зауважую, що про подібний ефект іноді кажуть музиканти: з однією публікою є контакт, а з іншою, трапляється, немов стіна між вами, а в мистецтві ж енергетичний взаємообмін надважливий. Виявляється, в педагогіці – теж. І не завжди позитивний результат залежить лише від учителя.
ІГОР ІВАНОВИЧ: ДОСВІД, ВІЙНА І ПОВЕРНЕННЯ ДО ШКОЛИ
Ігор Іванович одразу ж починає з улюбленого предмета, викладанню якого він присвятив майже 20 років життя. Він із захватом демонструє куточок старожитностей у класі історії: муляжі мечів, луків, лицарські рукавиці тощо. Бере в руки лука й починає детально розповідати про його будову й пояснювати, чим лук воїнів Х століття відрізняється, наприклад, від сучасного. Як правильно натягувати тятиву, як правильно тримати руки, пальці – адже це справжня наука! Він знає про стародавню зброю майже все.
Про пана Ігоря розповідати насправді й важко, і легко. До того, як переступити поріг школи – вже в якості вчителя – він мав за плечима потужний бекграунд: кандидат історичних наук, викладач військової історії в ад’юнктурі академії Міністерства оборони тощо. Втім, поважне минуле жодним чином не позначилось на його вдачі – він не розгубив юнацького запалу. Ігор Іванович неймовірно ерудований, має широкий діапазон зацікавлень – від психології до сходознавства; любить співати, а при нагоді ще й пару прийомчиків карате покаже…
Родом він зі стародавнього і славного «бандерівського» міста Стрий. Міста, де зародився легіон Українських січових стрільців й одного із найпотужніших осередків ОУН. За радянських часів, розповідає пан Ігор, у Стрию дислокувалося 20 військових частин – це було надзвичайно мілітаризоване місто. А ще воно буквально пронизане історією. Тож не дивно, що він з дитинства мріяв стати або військовим, або істориком. Хотів вступати у Львівське вище військово-політичне училище, але не зміг – туди не брали місцевих. Політика тодішнього імперського центру була така: українці мусіли їхати вступати кудись углиб РФ, щоб асимілюватися з росіянами. Тож Ігор закінчив Курганське вище військово-політичне училище, яке готувало офіцерів-політпрацівників для ВПС. Потім повернувся в Україну, працював у системі Міноборони; викладав курсантам, захистив кандидатську. Обіймав посаду начальника кафедри історії Київського військового гуманітарного інституту. З 2015 року працює вчителем історії.

Роботою був задоволений, одразу ж знайшов порозуміння з учнями, адже вміє зацікавити будь-якою темою й уміє тримати аудиторію. Втім, все змінилося після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року. З першого дня війни, після родинної наради, Ігор Іванович пішов у 130 батальйон ТрО (згодом 243 окремий батальйон ТрО ЗСУ). Боронив від ворога Київ і Київщину. Отримав звання полковника. Згодом перебував у Новгород-Сіверському районі на кордоні з Брянською областю РФ – там разом із побратимами відбивали ворожі ДРГ, які навратливо сунули з Московщини на українську землю. Служив заступником командира батальйону з психологічної підтримки персоналу; в Оперативному командуванні «Північ», де теж опікувався психологічною підтримкою персоналу. У травні 2025-го демобілізувався за станом здоров’я і ось зараз вже повернувся в школу.
Серед найулюбленіших історичних постатей пан Ігор називає Данила Галицького:
– Данило Романович – справжній державець, визначна особистість. Один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Одним словом – король Руси!
І сміючись згадує, як в юності іноді до сказу доводив надто затятих москальських викладачів своїми українофільськими відповідями на екзаменах… Щодо найважливішої події в українській історії, то тут однозначно називає прийняття Акта проголошення незалежності 1991 року.
Нині, перед початком нового навчального року він трішки хвилюється:
– Був відсутній три роки, тож трохи відстав, вибився з колії… А тут стільки всього нового, виявляється, відбулося… Доводиться наздоганяти швидкими темпами. Ось, Катерина Юріївна мені в цьому допомагає; дякую їй, а то навіть не знаю, як би і впорався.
– Нічого, вам не звикати, – підбадьорююче відповідає та. Обоє усміхаються.
На запитання, що найважче в професії, вчителі – і пані Катерина, і пан Ігор майже в один голос, із зітханням, зізнались, що найважчим є значна формалізація, нові й нові вимоги міністерства освіти: «Іноді складається враження, що там працюють люди, дещо відірвані від практики, які живуть у світі абстрактних ідей… Тож іноді важко втілювати в життя те, що нам спускається… Сидиш, ламаєш голову замість того, щоб щось корисне зробити…» Наприклад, чимало питань викликає НУШ («Нова українська школа» – реформа, започаткована МОН у 2018 році). До речі, не вперше чую критичні зауваження щодо НУШ саме від учителів. Прикметно, що серед «10 ключових компетентностей НУШ» і слова немає про історію – навіть не про її роль у виховному процесі, а взагалі – цей предмет не згадується, хоча й є одне речення про те, що «нова школа плекатиме українську ідентичність». Мистецтво, біологія, математика, іноземна мова є, а от історії – немає! Дитина бачиться чиновникам як «особистість, новатор, патріот», але яким чином відбуватиметься виховання патріота – не пояснюється.
– Як сьогодні діти сприймають історію?
– Вони відгукуються на живі, яскраві, емоційні короткі сюжети, факти. Розповіді, що зачіпають. Їм «не заходять» довгі нудні оповіді та моралізаторство. Ця стосується як учнів молодших класів, так і старшокласників.
Запитую вчителів: хто або що, на їхню думку, найбільше впливає на формування майбутнього українського громадянина? Тут відповіді різняться. Катерина Юріївна вважає, що головне виховання йде з родини. Саме вона є першоосновою, саме в родині закладаються головні орієнтири подальшого життя дитини, тож і її майбутньої громадянської позиції: небайдужості до долі батьківщини, або ж навпаки – індиферентності. Батьки – це перший і головний зразок наслідування і поведінки. Школа може лише відкоригувати дитячу особистість, але навряд чи може її змінити.
Ігор Іванович, як військовий, наголошує, що потрібен загальнонаціональний підхід – системна й продумана позиція держави, спрямована на патріотичне виховання молоді. Без участі держави – зусилля окремих ентузіастів будуть радше спорадичними й навряд чи матимуть відчутний ефект.
Ось такі вони: Катерина Юріївна та Ігор Іванович. Колеги, захоплені своєю справою. Віддані професії. Гідні, розумні й красиві. Українські вчителі історії. Одні з тисяч, і разом із тим – неповторні.
Світлана Шевцова, Київ
Фото авторки публікації.
Суспільство
у Чехії назвали документи, які треба надати
«Окремого загального підтвердження законного виїзду з України немає», – зазначили у відомстві, відповідаючи на запитання, який документ вважається достатнім для підтвердження виконання військового обов’язку та законності виїзду з України.
Міністерство внутрішніх справ ЧР визнає такі варіанти: паперовий вивід eVOD (Електронний військово-обліковий документ, доступний у додатку Reserv+), актуальність якого заявник має довести співробітнику безпосередньо при подачі заявки; паперовий eVOD, підтверджений Посольством України, не старший за три робочі дні; штамп про виїзд з України в дійсному паспорті після 5 серпня 2026 року (завжди разом з eVOD). Документ необхідно подати у паперовому вигляді, будь-яка інша форма (наприклад, скриншот) не прийматиметься.
Для осіб віком 18-22 років реєстрація в Reserv+ та eVOD просто документуються; для осіб віком 23-60 років eVOD повинен містити інформацію про повне звільнення їх від військового обов’язку.
Тож лише штампа, який свідчить про законний перетин кордону України недостатньо, підкреслили в МВС.
Особа, якій було відмовлено у статусі, має можливість повторно подати заявку на отримання документів якщо провадження ще триває: Міністерство пропонує заявнику донести потрібні документи в зазначений термін. Якщо ж у захисті вже було юридично відмовлено або заявку повернуто, нову заявку можна подати після отримання правильного eVOD. При цьому лише для отримання eVOD заявнику не потрібно їхати в Україну – документ можна створити в Reserv+ або підтвердити в Посольстві України.
Само по собі ненадання захисту не дає права залишатися в Чеській Республіці, якщо немає іншого дозволу на проживання. Особа водночас може скористатися правом безвізового режиму (який дозволяє перебувати на території країн Шенгенської зони до 90 днів протягом кожних 180 днів), або ж повинна залишити країну.
Міністерство внутрішніх справ, зазначили у відомстві, давно співпрацює з Посольством України в Празі. Українська сторона поінформована про вжиті чеською владою заходи, зокрема про зміни у наданні тимчасового захисту, та забезпечує співпрацю.
У МВС також поінформували, що з початку року кількість нових поданих заяв на тимчасовий захист від чоловіків віком 18-22 роки становила 19% заяв, віком 23-60 років, – 24%.
Як повідомляв Укрінформ, до 5 серпня тимчасовий захист надавався всім, але з цієї дати набув чинності новий захід, узгоджений державами-членами Європейського Союзу, який передбачає, що тимчасовий захист більше не надаватиметься чоловікам віком від 23 до 60 років, якщо вони не матимуть підтвердження від своєї країни про виконання своїх зобов’язань перед армією. З 5 серпня десяткам українських чоловіків призовного віку було відмовлено в наданні статусу тимчасового захисту.
Як повідомлялося, Чехія входить у трійку країн, які прийняли найбільше українських біженців, а за чисельністю населення ЧР давно приймає найбільше біженців з України з усього ЄС. Зараз у республіці перебуває понад 396 тис. українських біженців.
Суспільство
На Одещині мільярдні борги Газпрому продають дешевше
Організатори оголосили другий повторний аукціон з продажу майна фермерського господарства “СЮ Жнива”, яке перебуває у процедурі банкрутства. Стартова ціна лота знижена з 3,8 мільярда до 2,29 мільярда гривень.
Відповідна інформація зʼвилась на порталі Prozorro.
Лот опублікували 12 серпня.
Аукціон відбудеться 24 серпня за форматом гібридного голландського аукціону: ціна лота автоматично й покроково знижується, доки хтось із учасників не зупинить процес.
Далі інші учасники в закритому режимі пропонують вищу ціну – перемагає той, хто назве найбільшу суму. Але учасник, який зупинив зниження першим, має право останнього ходу і може перебити цю ставку.
Боржниками фермерів виявилися: ПАТ “Газпром“, ТОВ “Газпром Капітал” та Міжнародної компанії ТОВ “Газпром Інтернешнл Лімітед”, які входять до групи російської компанії “Газпром”.
Саме фермерське господарство наразі перебуває у процедурі банкрутства. Свої вимоги українська компанія аргументувала тим, що через повномасштабне вторгнення втратила зерна — пшениці, кукурудзи, соняшника на 3,8 мільярда гривень, які були у Запорізькій області.
Збитки цієї компанії, за даними Запорізького центру розслідувань, станом на лютий 2024 року склали 71% загальних збитків зафіксованих бізнесом в Запорізькій області.
Право вимоги — це різновид майнового права, за яким кредитор має законне право вимагати від боржника виконання певних зобов’язань (сплати коштів, передачі майна, виконання робіт чи надання послуг).
За даними YouControl, ТОВ “СЮ “Жнива” зареєстроване в Одесі у 2019 році, власник – киянин Костянтин Скрипниченко.
Збитки підприємства на 3,8 мільярда гривень виникли через окупацію рф частини Запорізької та Херсонської областей: зерно, що зберігалося на цих територіях, було розграбоване або зіпсоване.
Господарство звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до рф, і в лютому 2023 року суд визнав відповідальність держави-агресора та зобов’язав відшкодувати збитки.
У червні 2024 року “СЮ Жнива” ініціювало нове провадження – цього разу проти “Газпрому” та афілійованих із ним компаній, вимагаючи покласти на них солідарну відповідальність за доктриною “альтер его”. У серпні 2024 року суд задовольнив цю вимогу, визнавши “Газпром” та пов’язані структури альтер его рф.
Далі підприємство спробувало виконати рішення в Нідерландах: звернулося до Окружного суду Гааги, щоб звернути стягнення на частки “Газпрому” в компаніях Wintershall та Gazprom International Projects. Однак 5 червня 2025 року суд визнав себе некомпетентним розглядати справу через державний імунітет рф і відмовив у визнанні та виконанні рішення.
Актив уже виставляли на торги в червні та липні, але обидва аукціони завершилися без покупця.
Суспільство
Велосипед, самокат і безпека: правоохоронці Ізмаїльщини нагадали дітям про правила дорожнього руху
У рамках профілактичної роботи правоохоронці провели інформаційні заняття, спрямовані на формування у молодого покоління відповідального ставлення до безпечної поведінки на дорозі. Під час зустрічі фахівці детально розповіли:
- про необхідність використання захисних шоломів;
- про важливість дотримання правил дорожнього руху для пішоходів і велосипедистів;
- про основи безпечного керування самокатом і велосипедом у різних дорожніх умовах;
- про значення світловідбиваючих елементів у темний час доби.
Крім того, правоохоронці звернули увагу дітей на суворе дотримання сигналів світлофора, правила надання переваги пішоходам та необхідність бути уважними на дорозі навіть у знайомих місцях. Акцентовано також на небезпеці вибігання на проїжджу частину та іграх біля доріг, які можуть призвести до травмування.
Захід відбувся у дружній атмосфері, під час якої діти мали змогу поставити питання та отримати вичерпні відповіді від представників поліції. Крім того, дітям були роздані інформаційні пам’ятки з наочними прикладами та основними правилами, що сприяють формуванню культури безпечної поведінки.
Подібні профілактичні заходи сприяють:
1. Підвищенню обізнаності дітей щодо основних правил дорожнього руху.
2. Зниженню ризику дорожньо-транспортних пригод за участю малолітніх.
3. Формуванню життєво важливих навичок безпечної поведінки під час руху на велосипеді та самокаті.
4. Залученню молоді до відповідального ставлення до власної безпеки.
Таким чином, поліцейські Ізмаїльщини роблять акцент на системній роботі з дітьми, спрямованій на профілактику нещасних випадків і збереження здоров’я та життя підростаючого покоління. Цей комплексний підхід підтримує ідею формування безпечного простору на дорогах регіону та підкреслює важливість спільних зусиль громадськості й правоохоронців у справі дорожньої безпеки.
-
Одеса1 тиждень agoПотужні вибухи пролунали на Одещині: РФ атакує балістикою
-
Війна7 днів agoАтака на НПЗ у Самарській області — Міноборони підтвердило удари
-
Події6 днів agoМіністр культури Литви побував на знищеному Росією книжковому складі у Харкові
-
Відбудова1 тиждень agoКиївщина та Сумщина отримали електрообладнання від Норвегії
-
Суспільство1 тиждень agoРФ атакує Одесу з метою помсти, але в руйнуваннях винна українська ППО: суперечливі наративи російської пропаганди
-
Події7 днів agoУ Запоріжжі відкрили фотовиставку, присвячену білоруському підрозділу, який боронить Україну
-
Війна1 тиждень agoРакети-перехоплювачі захищають, коли вони в Україні, а не на складах
-
Відбудова7 днів agoНа Дніпропетровщині відновили водопостачання, яке було відсутнє кілька діб через аварію
