Прапори теж старіють, відпрацьовують свій термін і помирають. Тобто, мають свій термін служби. Як будь-який фізичний об’єкт, для них теж приходить час «йти на пенсію». Так найчастіше відбувається із прапорами, які майорять на відкритому просторі – біля установ, будинків, на кладовищах, де знамена стали ритуальною частиною поховань. Як і будь-який сакральний символ, прапор, обвітрений, вицвілий – частина української ідентичності, – рука не піднімається викидати його у смітник. Втім, заміна прапорів – частина нашого життя. І подумати про гідне прощання із ними – давно на часі…

Розуміння цінності національних символів стало особливо відчутним із початком російсько-української війни. Український стяг, на відміну від партійних прапорів попередніх десятиліть, став серцевиною Майдану 2013. Ним вкривали тіла кожного з Небесної сотні. Синьо-жовтий став розкішшю й найбільшою цінністю на окупованих територіях, де його ховали й берегли не лише з міркувань безпеки, а як знак, що єднає з Україною. У Криму й на Донбасі з 2014-го і донині цей під забороною, бо окупанти добре розуміють його силу і значення.

Та й українці, здається, теж змінили нейтральність на глибоку пошану.  Адже кров, втрати додають йому цінності. Віднедавна український прапор посів особливе місце й у військовому ритуалі прощання з полеглими воїнами. Для таких церемоній існує чітко затверджений порядок виготовлення поховального стяга: його розміри, матеріал та вимоги визначені постановою Кабінету Міністрів України (№1081 від 20 жовтня 2021 року). Ця норма стала частиною Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних сил України. Вона передбачає і церемонію передачі такого прапора рідним захисника чи захисниці. Але про подальше життя прапора – немає нічого.

Біля могил майорять синьо-жовті стяги та знамена військових частин – вони ніби продовжують життя своїх власників, лопочучи на вітрі синьо-жовтими крилами України. Та тканина не вічна: десять років, три чи навіть один рік під сонцем, дощем і вітром – і вона руйнується. Що ж далі відбувається з цими прапорами?

Директор Львівського комунального підприємства «Музей «Личаківський цвинтар» Павло Богайчик у розмові з Укрінформом повідомив, що на військовому меморіалі, де нині спочивають українські герої сучасної війни заміна прапорів відбувається періодично. Ті прапори, які втратили вигляд, співробітники закладу знімають і зберігають у спеціально відведеному приміщенні. У Львові переконані: символіку потрібно шанувати й віддавати їй належне, адже ці стяги – це частина пам’яті полеглих воїнів, а думка про те, щоб викидати її в смітник, навіть не виникала.

А от з трьох київських некрополів, де нині наймасовіші військові поховання, отримати відповіді на це ж питання не вдалося у жодному.

Однак, проблема ця має своє вирішення. І називається вона церемонією прощання з прапором. 

А ЯК У СВІТІ

Здається, що лідерами у цьому церемоніалі є США. Американці здавна стикаються з питанням, що робити з прапорами, які втратили належний вигляд. Адже національна символіка там присутня повсюдно – від державних установ до приватних будинків.

Уперше правила поводження з прапором було зафіксовано ще 1923 року на конференції у Вашингтоні, де ухвалили так званий «Кодекс прапора». У ньому зазначалося, що стяг символізує життя держави й навіть уособлює живу істоту. Згодом, у 1937 році, ветеранська організація «Американський легіон» затвердила спеціальну церемонію «виходу у відставку» прапорів. Відтоді вона стала загальноприйнятим суспільним ритуалом.

Старі прапори збирають у спеціальні бокси, які можна знайти в місцевих установах, відділеннях поліції, офісах ветеранських організацій чи скаутських загонах. Коли їх накопичується достатньо, проводиться церемонія, зазвичай 14 червня – у День національного прапора США.

Урочистий ритуал має чіткий порядок: учасники «Американського легіону» та скаутських організацій вишиковуються біля вогнища, капелан виголошує молитву, після чого прапори, просочені гасом, спалюють, віддаючи їм останню шану, як солдатам.

Втім, існують і альтернативи, зокрема для синтетичних тканин, які небезпечно спалювати. Деякі ветеранські ініціативи дарують прапорам «друге життя»: так, у межах проєкту «Зірки для наших військ» вишиті зірки з прапора вирізають і передають ветеранам як символ вдячності та пам’яті про їхню службу.

В Європі, зокрема Британії, немає спеціалізованої церемонії, аналогічної до американської, але існують рекомендовані правила етикету. Наприклад, є спеціальний протокол (British Flag Protocol), який рекомендує використання, зберігання та церемонії для прапорів. Коли прапор стає «зношеним чи вицвілим», його потрібно знищити: «Коли прапор порвався або вицвів і більше не є придатним для використання, його слід знищити гідним чином, наприклад, спаливши, розірвавши або нарізавши на смужки, які більше не будуть схожі на оригінальний прапор», – так написано у протоколі щодо британських прапорів. 

Цікавий факт, що у 2014 році суд Chichester (англійська церковна юрисдикція) визнав допустимим спалення старих прапорів – зокрема, Union Jack, St George’s Cross та інших ветеранських штандартів – якщо ті були пошкодженими чи стали непотрібними.

Найближча сусідка України – Польща теж не має спеціальної  церемонії для «прощання» зі старим прапором. Проте закон вимагає гідного ставлення навіть до останніх стадій його життєвого шляху. Якщо прапор пошкоджений, вицвілий або в непридатному стані, його не можна просто викидати. Рекомендовані способи: спалити вдома (не публічно) або відокремити кольори (розрізати) і потім утилізувати, щоб він не символізував єдине ціле (цілісний образ). Зневага до прапора (публічне пошкодження, приниження чи руйнування) карається законом штрафом чи навіть ув’язненням – до одного року.

А ЩО В УКРАЇНІ?

Найактивніше цю тему почав піднімати пластун, військовий та історик Юрій Юзич, який, зокрема, у колонці для «Історичної правди» (23 серпня 2025 р.) порушує це болюче, але важливе питання. Він цитує давню традицію, яку також зберігає Пласт: «прапор не можна прати, його – якщо не піддається реставрації і не підлягає збереженню – можна лише спалити». Юрій Юзич звертає увагу, що в Україні поки немає жодної усталеної церемонії подібного прощання із прапором – на відміну від США чи Данії. 

Він зазначає, що Міністерство юстиції давно працює над законом про державний прапор, де могла б бути встановлена відповідна норма щодо гідного завершення «життя» прапора. Але наразі такого закону немає. «Україна нині має десятки тисяч прапорів, які втратили привабливий вигляд. Утім, культури прощання – немає». 

Таку церемонію вперше провели у Кривому Розі. 7 червня 2025 року в Секторі почесних військових поховань Центрального міського кладовища вперше відбувся церемоніал прощання з державними прапорами, які відслужили свій термін. Ініціаторкою стала Тетяна Різниченко, мати загиблого воїна та голова ГО «Спільнота родин криворізьких Героїв».

«Як і у людей, у прапорів також завершується термін служби. Не можна допускати, щоб прапор був просто знищений. Він був з нашими хлопцями у боях, був на передовій. Відслуживши свою службу, державний прапор має бути гідно вшанований», – пояснила активістка, розповідає місцевий сайт 0564.

До створення церемоніалу залучили юнацький пластовий гурток «Медоїди» під керівництвом Романа Морозова. Пластуни, спираючись на українські традиції та досвід скаутів Америки, розробили ритуал, у якому старі стяги замінюють на нові, а пошкоджені проводжають «у відставку» з гідністю.

«Ми започатковуємо нову традицію в Україні. Прапор  це символ честі, мужності та сили, і ми прощаємося з ним гідно», – підкреслив Морозов.

Ця перша церемонія у Кривому Розі стала спробою сформувати в Україні власну традицію вшанування державних символів. Втім, зупиняє неоднозначна реакція читачів, які почали нарікати на варварство та святотатство. Напевно, до такої традиції теж треба готуватись. Або викидати у смітник?

А ЯК В АРМІЇ?

«Як така церемонія прощання з прапором має бути», – каже геральдист та головний художник ЗСУ Олексій Руденко. Але вже як похідна у цілій низці нагальних законів, яких в Україні не існує й досі або які морально застаріли і потребують змін. Скажімо, бракує чітких описів основних символів, відсутність великого герба України, навіть Гімн відредагований на догоду «дружби з росією» у 90-ті –  замість «страшних» українців у тексті офіційно закріпленого гімну і досі звучать «молодії»: «ще нам браття молодії усміхнеться доля» (в оригіналі гімну «браття-українці», – ред.) 

«Треба хоча б спершу встановити на державному рівні чіткі параметри, – чим є національний прапор України, чим є герб України, чим є гімн України, яка відповідальність за їхнє зумисне пошкодження. І робити єдиним комплексом законів», – каже Олексій. Детальніше про українську символіку та військову айдентику, знаки та символи ЗСУ читайте у розмові з Руденком у наступних матеріалах Укрінформу.

На відміну від державних стягів, які можуть зношуватись і замінюватись, військові прапори мають зовсім інший статус. Як пояснює Олексій Руденко: «Прапор, який уже не використовується, – це звичайний предмет, його полотно можна замінити на нове. Але коли мова йде про військові прапори, то тут зовсім інша історія. Це сакральні символи війська, і за процедурою вони мають передаватися до музейних установ системи Міністерства оборони», – зазначає Руденко.

Зазвичай такі прапори зберігаються у Національному військово-історичному музеї України. Йдеться про бойові стяги частин, які було розформовано. Причини цього бувають різні: об’єктивні – коли армія реформується і певний підрозділ виконав свою місію; і трагічні – коли підрозділ зазнав непоправних втрат або проявив себе негідно на полі бою. У світовій історії є приклади, коли разом із частиною назавжди ліквідовували її номер і скасовували право користуватися прапором.

«Я не уявляю випадку, щоб бойовий прапор військової частини взагалі потребував утилізації. Згідно зі статутом, він зберігається у секретному місці, і військові бачать його лише під час великих державних чи військових свят. У нормальних умовах він може зберігатися сотні років», – наголошує Руденко.

Варто додати: національний синьо-жовтий прапор, який часто встановлюють у частинах чи на фронті, не є офіційною символікою Збройних сил. 

«Використання державного прапора в армії не регулюється. Це радше ініціатива громадян чи самих військових. Натомість регламентується використання саме бойового прапора військової частини, а також іміджевих чи сувенірних полотнищ із символікою підрозділів», – пояснює геральдист.

Потреба у чітких протоколах поводження з державними символами вже давно назріла. Адже навіть у відносно мирних умовах прапор, що відслужив свій термін, заслуговує на повагу. У Львові, на військовому меморіалі Личаківського кладовища, вже почали оформлювати документи, аби передати зношені прапори львівським пластунам. Там кажуть: чули про першу церемонію і дуже хотіли б, щоб їхні стяги також мали гідний фінал.

Питання утилізації прапорів – це лише маленька частина великого пазлу, пов’язаного з національними символами. Але саме такі «дрібниці» формують культуру пошани, яка єднає покоління мертвих, живих і ненароджених. Держава і громадяни, які сьогодні борються під цим прапором, мають спільно стояти на варті й законів, що його захищають. Тих законів, про які писав Тарас Шевченко як про нові і праведні закони. «А діждемось-таки колись!»

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото Юрія Дячишина