У вівторок, 20 січня, по всій Україні діятимуть погодинні графіки відключень електроенергії та обмеження потужності. В Одеській області ситуація значно складніша — через пошкодження енергомереж у частині регіону, зокрема в Одесі, застосовуватимуть аварійні вимкнення світла. Там, де це можливо, електропостачання подають відповідно до чітко визначеного графіка.

Про це повідомили на офіційному сайті Укренерго. 

Реклама

Аварійні відключення світла

Через важку ситуацію в енергосистемі в області діють аварійні відключення світла. Варто зазначити, що в деяких районах Одещини вже впроваджено планові графіки. Однак перевести на них весь регіон поки що неможливо. Тож мешканцям радять ощадливо використовувати електроенергію. Дізнатися, чи діють у вас аварійні відключення і до якої конкретної групи належить ваш будинок, можна на сайті оператора системи розподілу, ввівши свою адресу або з чат-боту.

Графіки відключення світла в Одесі

Що стосується графіків відключення світла в Одесі, то на сьогоднішній день вони не діють, оскільки в місті поки що застосовуються стабілізаційні відключення. Енергетики працюють цілодобово щоб дати електрику якомога більшій кількості городян. Повернення до чітких графіків може бути найближчим часом, якщо обладнання не виходитиме з ладу.

Як дізнатися час відновлення електроенергії

Дізнатися, коли з’явиться світло, можна кількома способами:

• сайту ДТЕК Одеські електромережі  (розділ “Відсутня електроенергія?”);
• чат-бота у Telegram;
• приватних повідомлень у Facebook;
• подати заявку на сайті ДТЕК.

Нагадаємо, ми повідомляли про те, що може змінити ситуацію зі світлом в Одесі. Також ми писали, що на Одещині проблеми з мережами, через що частина абонентів без світла.

Фокус запитав в Олени про карколомні подорожі, цікаві маршрути, а також новий експериментальний сезон шоу “Орел і решка”. Чи є альтернатива Туреччині та Єгипту? Яка найкрасивіша локація в Україні? Куди краще не потикати носа? Ми дізнались!

Ви побували у близько 90 країнах світу. Назвіть країну, куди хоча б раз у житті має поїхати кожен, а куди ніколи не поїдете знову?

— Насправді важко виділити якусь одну країну, бо цікаво побувати хоча б раз у кожній, а потім вже розбиратися чи сподобалось тобі там, чи ні. Якщо говорити про великий бюджет, то це, безумовно, острів Бора-Бора у Французькій Полінезії. Це справжній рай на Землі. Якби не “Орел і решка” і наш сезон навколосвітньої подорожі, ми б туди ніколи не дісталися.

Я мріяла про Бора-Бора ще зі старту проєкту, багато років. Але щоразу, коли ми прораховували бюджет, — це було просто нереально дорого. І лише завдяки навколосвітній подорожі, коли нам у будь-якому разі потрібно було перетинати Тихий океан, ми змогли дозволити собі зробити зупинку і зйомки на Бора-Бора. Це варіант, якщо є великі гроші.

Пекло на Землі

Якщо говорити про місце, куди я б ніколи у житті не поїхала, то, думаю, більшість ваших читачів і так туди не збираються. Для мене це Бангладеш, місто Дака. Ми знімали там також у сезоні навколосвітньої подорожі. У першу чергу через те, що це дуже бідна країна з величезним перенаселенням. Людей настільки багато, що буквально нікуди подітися. Майже всі були чимось заражені — з язвами на руках, і око просто не знало, за що зачепитися.

Оскільки ми білі й дуже вирізнялися з натовпу, то кожен хотів нас торкнутися, щось запитати, сфотографуватися. Навіть вимагали гроші. Було дуже некомфортно знімати і місцями навіть страшно.

Нам там порадили пити джин — як захист від інфекцій. Оскільки це мусульманська країна і алкоголь не продається, ми купили джин у підпільному магазині і п’ять днів пили його з надією, що нас нічого не зачепить і ми нічим не заразимося.

Альтернатива Туреччині

Яку альтернативу Єгипту і Туреччині можете назвати? Ці локації дуже популярні серед українців.

Якщо чесно, я вважаю, що от прямо повноцінної альтернативи Туреччині й Єгипту на сьогоднішній день немає. Особливо, якщо ми говоримо про співвідношення ціни й якості. Після пандемії авіаквитки дуже подорожчали, і якщо реально дивитися на вартість подорожей, то сильно не розгуляєшся в пошуках якихось нових напрямків.

Туреччина і Єгипет — це досі дуже класні країни для відпочинку, а Червоне море в Єгипті, на мою думку, взагалі одне з найкращих у світі — точно для дайвінгу і снорклінгу. Якщо ж говорити про пляжний відпочинок і трохи більший бюджет, тоді вже можна дивитися ширше.

• Оман — хороший варіант для тих, хто хоче тепле море, сервіс і спокій, але без туристичної метушні.
• Південь Іспанії для тих, кому хочеться не просто лежати на пляжі, а ще й гуляти містами, їсти, відчувати країну, поєднувати море з враженнями.
• Занзібар у Танзанії підійде тому, хто готовий летіти далеко заради справжньої екзотики, білого піску, Індійського океану і зовсім іншого відчуття відпочинку.

Найдивовижніше місце в Україні

Яке маловідоме місце в Україні вас найбільше здивувало?

— Якщо говорити про “Орел і решку”, то в Україні ми знімали випуски про Київ, Львів, Одесу і Крим. У кожному було щось дивне, але особисто для мене найдивовижніше місце в Україні — Бориспільська траса на Київ. Кожного разу, коли поверталась з якоїсь подорожі, їхала в таксі і розуміла, шо за відчуттями ця моя особиста Асканія-Нова, мій тунель кохання, мій Синевир — і фортеця, і острів Хортиця разом взяті.

На Вашу думку, яке найбільше досягнення «Орла і решки» як шоу?

— Без зайвої скромності, абсолютно впевнено можу сказати, що ми повністю змінили погляд і підхід до подорожей у нашій країні. До “Орла і решки” вважалося, що для того, щоб подорожувати:

• потрібно бути багатієм;
• треба звертатись до турагенцій, бо мандрівки — це дуже складно.

Ми були і залишаємось першими, хто показав, що мандрувати можна недорого (ну, або дуже дорого). І що робити це самостійно — не страшно, а навіть офігенно цікаво! А ще саме “Орел і решка” відкрила тревел-блогінг. Це зараз уже кожен, у кого є смартфон з камерою і квиток на літак — тревел-блогер, який стримить кожну хвилину свої мандрівки. Але першими, хто показав, що так можна робити, були саме ми.

Які шоу та блоги на YouTube дивитесь? Чим надихаєтесь?

— Особисто мене надихає Антон Птушкін. Спочатку, мабуть, він надихався “Орлом і решкою”, а тепер уже я надихаюся ним. Але в цілому майже не дивлюся тревел-блоги. Коли 15 років знімаєш таке шоу і видаєш по 80 епізодів на рік, точно не будеш шукати на YouTube щось туристичне.

Скандал з Бадоєвою

“Орел і решка” вела ціла низка ведучих. Дехто наразі обрав підтримку Росії, як-от Регіна Тодоренко. Жанна Бадоєва також неодноразово потрапляла у скандали, називаючи шоу своїй дітищем, зокрема про цю несправедливість висловлювалась Нателла Крапівіна. Що думаєте про цю ситуацію?

— Коли почалася повномасштабна війна, я найменше думала саме про ведучих і не вважала за потрібне публічно коментувати їх вибір. Якщо людина з України живе, працює і підтримує агресора — для мене тут усе очевидно і без слів. З Жанною ми не спілкувалися багато років ще до війни. З Регіною були нормальні, але не близькі стосунки. Після 24 лютого жодної розмови між нами не було.

Нові експерименти в “Орлі і решці”

Ви перезапустили проєкт з використанням ШІ-технологій. Розкажіть про це детальніше. Як аудиторія реагує на відсутність ведучих? Чи не втратить шоу своє обличчя, адже великою мірою глядачам було цікаво спостерігати саме за цікавими людьми у кадрі. Чи ні?

— Я б не називала це повноцінним “перезапуском”. Просто хотіли приміряти ШІ на себе, адже ми молода прогресивна компанія, де майже всі на “ти” із сучасними технологіями. Виняток — хіба наш фінансовий директор, але ми вже всі скинулись йому на сенсорний телефон — без кнопок (сміється).

“Орел і решка. ШІ” — це швидше творчий експеримент. Нам цікаво подивитись, що буде далі. Ми чи не перший великий телевізійний формат в світі, який на таке наважився. Це стало можливим завдяки баченню нашого генерального продюсера Нателли Крапівіної та її продакшну RIZZ GROUP, які створюють масштабні ШІ-проєкти, що не мають аналогів. До речі, буквально кілька тижнів тому Google вніс їх до топ 5 найкращих ШІ-творців світу після прем’єри короткометражки “The Translator”, яка тріумфувала на найбільшому саміті контент-мейкерів у Дубаї. Це перший український фільм в історії, якому таке вдалося. Тому ми всі тут трохи першопроходьці.

Реакція глядачів на “Орел і Решка. ШІ” — дуже різна: від “поверніть живих ведучих” до “нарешті щось нормальне”. Наше шоу — насамперед про міста і країни, а не про ведучих. За допомогою ведучих ми просто доносимо до людей всю найцікавішу інформацію.

Ніколи не були в Мавританії

Чому саме такий вибір країн: Мавританія, Лапландія, Галапагоси, Перу?

— “Орел і решка” як проєкт ніколи не вирушав у Мавританію через дуже складну логістику і складнощі з отриманням дозволів на зйомку. З ШІ це стало можливим. Саме тому Мавританія перша у нашому списку. Щодо інших епізодів, то ми намагалися обирати для першого сезону найяскравіші країни, керуючись власним досвідом зйомок.

Дехто стверджує, що ШІ відбере у людей роботу. Власне, ваш проєкт це наче доводить: ведучі, оператори, монтажери, автори сценарію, ймовірно, уже не потрібні?

— Трошки не так. Можливо, для операторів тут дійсно роботи немає, але без команди не обійтись. Адже не існує кнопки із написом “згенерувати крутий випуск про Мавританію, а краще три!”. Команда ШІ-творців RIZZ GROUP ретельно працювала над кожним кадром — емоцією, мімічною зморшкою ведучих, деталями погоди, архітектури, оточення. Для нас було важливо, аби все відповідало дійсності, а нейромережа частенько “бунтує” та починає грати за своїми правилами. До того ж сценарист має написати сценарій, редактор — затвердити, прийняти, режисер монтажу — змонтувати, звукорежисер — звести звук тощо. За всім стоять люди.

Як боротися з фейками, адже перевага формату була в тому, що ведучі бачили країну і життя в ній на власні очі, а тепер це все згенерує ШІ?

— Без досвіду команди, яка їздила, знімала та працювала із ведучими на майданчику і поза ним неможливо згенерувати коректний випуск. Адже ШІ багато чого бачить по-своєму. Багато часу ми витрачали саме на те, аби “навчити” ШІ географії, біології, етнографії і навіть емоціям і відчуттям, тому без людського фактору тут не обійтись.

Нагадаємо, раніше Фокус писав, що:

Співачка й колишня ведуча шоу “Орел і решка” Мішель Андраде розповіла, в яку країну вона б не хотіла повернутися після того, як перебувала там кілька днів разом зі знімальною командою проєкту.

Олекса Пода за освітою архітектор та дизайнер інтер’єру. Проте вже понад десять років його професійне життя нерозривно пов’язане з мистецтвом ефемерної скульптури. Те, що починалося як захоплення, переросло у масштабні міжнародні проєкти та подорожі світом. Митець представляє Україну на міжнародних конкурсах і фестивалях та отримує призові місця. Нещодавно Олекса посів друге місце на міжнародному фестивалі льодових скульптур у Валуа (Франція) з роботою «Out of Mind».

ПЕРШОЮ КОНКУРСНОЮ СКУЛЬПТУРОЮ БУВ КОЗАК МАМАЙ

Скульптура з’явилася в житті Олекси не одразу – уже після навчання.

– У дитинстві я щось вирізав, ліпив, але отак, щоб уже на більш професійному рівні, – цього не було, – говорить митець.

Художню освіту він здобував у Полтаві, у технічному університеті імені Юрія Кондратюка, на архітектурному факультеті за спеціальністю «Дизайн інтер’єру». Навчання містило базову художню підготовку.

– Там була звичайна база, і художня також. У нас був малюнок, частково, здається, була і скульптура. Але це все академічні предмети, такі базові, – пояснює він.

Уперше на конкурс у США Олекса потрапив у 2014 році – подавав заявку разом з друзями. Це був його перший міжнародний досвід участі у фестивалі.

– Це був 2014 рік. Пройшло все дуже цікаво. Це був перший досвід поїздки так далеко. Власне, це і було основним мотивом поїхати у Штати і взяти участь у тій події. Бо завжди цікаво, коли збирається багато креативних, творчих людей, – розповідає Олекса.

На цьому першому конкурсі у США команда працювала над скульптурою «Козак Мамай». Це був перший досвід роботи з таким матеріалом і в такому форматі.

– Звичайно, якщо порівнювати зі сусідніми скульптурами, з професіоналами, які постійно цим займаються, ми відрізнялися за якістю. Але ми побачили, який це матеріал, як він працює, як узагалі все відбувається. І, у принципі, гідно представили Україну першого разу, – каже він.

ДО ЛЬОДУ – З ПИЛКАМИ І СТАМЕСКАМИ

Живе Олекса в Україні. Можливостей постійно працювати зі снігом і льодом тут небагато. До повномасштабного вторгнення РФ він кілька разів брав участь у конкурсах снігової скульптури в Україні, зокрема в Буковелі.

– До вторгнення я, здається, три рази брав участь у конкурсах в Україні. У Буковелі проходив конкурс снігової скульптури. Останнього разу ми там посіли третє місце. Потім, із початком війни, це все закрилося. Зараз я не знаю в Україні таких подій. Є щось комерційне, але там дуже вузьке коло людей, і туди потрапити нелегко, – говорить скульптор.

Підготовка до фестивалів починається задовго до самої події. Вона містить подання ескізів і концепцій у чітко визначені терміни.

– Зазвичай на фестивалі за пів року подають запрошення. За чотири-п’ять місяців уже треба або підтверджувати участь, або надсилати ескіз. Наприклад, на останній зимовий конкурс, що був у середині січня, я подавав ескіз на початку жовтня, – пояснює Олекса.

На місці учасникам видають матеріал. Якщо це лід чи сніг, то це блоки, однакові для всіх.

– В останньому конкурсі було п’ять стандартних блоків. Один стандартний блок – це метр на пів метра і на 25 сантиметрів. Біля кожного є постамент зі снігу. Видають лопату, щоб розчищати сніг, а всі інші інструменти привозиш із собою. Ще видають електропилку, тому що перевозити такий габаритний інструмент через кордон складно, особливо якщо добираєшся літаком, – розповідає скульптор.

Окрім того, він додає, що загалом інструменти для роботи з льодом мають свою специфіку:

– Для льоду – це дуже специфічні інструменти. Стамески, так звані зубатки, зі зубчиками. Якщо це професійні інструменти, вони можуть коштувати дуже дорого. Ще дуже важливий кут заточки, їх постійно треба підтримувати в належному стані. Вони, як японські катани, мають бути в ідеальному стані, щоб різати лід. Це дуже-дуже гострі інструменти.

Олекса також розповідає, що для снігу інструменти простіші, але потрібні довгі ручки через масштаби блоків:

– Для снігу головне – довга ручка. Бо зазвичай це великі брили трамбованого снігу. Наприклад, у Валуа буде конкурс, де на команду з трьох людей видають блок 4 на 4 метри в ширину і 5 метрів висотою. Це майже як двоповерховий будиночок зі снігу, з якого треба вирізати скульптуру. І, звісно, там потрібні інструменти, щоб дістати і зверху, і знизу.

Утім, конкурси й фестивалі бувають також «літні». Тоді роблять скульптури з піску. У таких випадках використовують мастихіни та простіші, ніж для льоду, інструменти.

РОБОТА «ВІД ГУДКА – ДО ГУДКА»

Робота на фестивалях чітко обмежена в часі. Початок і завершення фіксуються сигналами, але погодні умови можуть змінювати режим роботи.

– Починається все відразу після гудка: усі беруть інструменти і починають працювати. Є час, коли всі мають скласти інструменти й закінчити. Але, наприклад, у Валуа мінлива погода. Удень, коли виходить сонце і заходить за іншу гору, є приблизно чотири-п’ять годин, коли не можна працювати – треба закривати скульптуру. Тому дозволяють працювати вночі без обмежень, бо вночі – мінус, а вдень може бути температура вища від нуля, – розповідає Олекса.

– Там усе дуже чітко. Звучить горн – і ти маєш почати. Кожного дня ввечері відразу після дзвінка треба скласти інструменти. Є певна кількість годин, у які ти маєш вкластися. У кого що вийшло – те й судять, – говорить він.

Піщані скульптури можуть частково готуватися заздалегідь. До латвійської Єлгави на подібний до цього конкурс Олекса надсилав креслення майбутньої роботи.

– Там роблять опалубки, наповнюють їх піском, є чіткі розміри. Я даю робітникам креслення, за якими вони це роблять. Я приїжджаю – і форма вже готова, пісок утрамбований, відстоявся. Вони відкривають шар за шаром зверху – і тоді вже починаєш вирізати, – пояснює скульптор.

З льодом працюють інакше: готуються технічні креслення і залучаються помічники.

– Стандартний блок важить 125 кілограмів. Підняти його на двометрову висоту самому неможливо. Є помічники, які допомагають піднімати блоки, поєднувати їх, усе виставляти. А вже потім починається вирізання, – каже Олекса.

Звісно, скульптури з піску чи льоду – тимчасові. Але, крім їхньої недовговічності, ці матеріали створюють сюрпризи й під час роботи. Форс-мажори трапляються постійно.

– Основна відмінність між піском і льодом у тому, що з льоду можна робити ажурні форми, консолі, майже як мармур, – вони красиво працюють на світлі. А з піску в основі завжди має бути піраміда. База має бути більшою за верх, бо це пісок. Один зайвий рух – і за секунду завалюється вся скульптура. Тому постійно думаєш, скільки можна зрізати, яка вага висить, чи буде стояти. Плюс вітер, дощ – усе це впливає, – пояснює він.

У цій роботі постійно доводиться робити розрахунки безпосередньо на місці, і тут, за словами Олекси, допомагає архітектурний досвід.

Питання про улюблений матеріал для нього залишається відкритим.

– З льодом цікаво працювати, бо він твердий і з нього можна робити тонкі речі. Але середовище там часто холодне – інколи працюєш у приміщенні, де підтримується мінусова температура. Пісок – це зазвичай тепло, узбережжя, більш комфортне середовище. Це різні речі, але люблю і те, і те, – каже Олекса.

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ТА УЧАСТЬ РОСІЯН

Питання фінансової підтримки участі в міжнародних фестивалях для українських митців залишається складним. Системи меценатства в Україні фактично немає, тому більшість таких поїздок тримаються на умовах, які пропонують організатори конкурсів.

– Звичайно, є стипендія. За те, що скульптор приїжджає, йому платять гроші. Також переважно покривають трансфер. Десь є фіксована сума, десь ти в неї вкладаєшся, десь – ні, – пояснює Олекса.

І додає, що з української сторони теж є підтримка, але це скоріш організаційна – з документами, дозволами.

Представлення України на міжнародних фестивалях, за його словами, часто супроводжується особливим ставленням – передусім у країнах, які послідовно підтримують Україну.

– Усі дружні країни до України дуже тепло ставляться. Є коло друзів-скульпторів із цих країн, вони все розуміють. Постійно спілкуємося – що там, як там. Про війну говоримо багато. Люди підтримують, як можуть. Хоча б словом. Наприклад, Латвія, – розповідає скульптор.

Водночас на деяких фестивалях українські скульптори досі опиняються поруч із представниками Росії.

– У Валуа, скажімо, був один росіянин. Для мене і для багатьох інших дивно, що їх досі запрошують. Конкурс старий, йому вже 34 роки, і до повномасштабного вторгнення туди їздило багато росіян, – говорить Олекса.

Він розповідає, що намагався з’ясувати позицію організаторів:

– Я питав: «Чому ви запрошуєте?». Вони відповідають: «Це мистецтво, війна тут ні до чого». Отак.

На противагу цьому, у Латвії діє жорстка позиція.

– В Єлгаві з початку повномасштабного вторгнення вони великим червоним текстом у правилах написали: жоден представник Росії не може подаватися. Навіть вихідці з Росії, які представляють іншу країну, – також не можуть. Якщо ти росіянин, але виступаєш, наприклад, за Фінляндію – тобі заборонено. За це їм великий респект, – говорить митець.

На запитання про улюблені роботи Олекса відповідає без виокремлення:

– Ні, мабуть, немає. Я завжди намагаюся зробити найкраще з того, що можливо, і весь час намагаюся рости.

Розповідаючи про мрії, Олекса все ж починає з очевидного, хоч має і творчі плани:

– Звісно, для всієї країни – мир і перемога. Щоб ми могли нормально працювати. Але й особисті бажання, творчі – продовжувати діяльність серед справжніх професіоналів, спробувати сили на нових фестивалях.

Довідково. Фестивалі снігових і льодових скульптур проводять у Бельгії, Канаді, Китаї, Японії, Франції, США тощо. Композиції за мінусових температур витримують один місяць узимку надворі.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото надав Олексій Пода