Війна
Обійняли всіх маріупольців по країні: як працює Центр надання допомоги в Одесі. Фото
В Одесі зареєстровано майже 100 тисяч внутрішньо переміщених осіб, серед них є люди з Маріуполя. По всій країні відкрито центри “ЯМаріуполь”, де надають широчезний спектр допомоги ВПО з цього регіону. “Дайджест Одеси” поспілкувався з директором центру в Одесі — Анною Камаралі. Дізнались про безкоштовні ініціативи для дітей, цілісну підтримку переселенців та бажання повернутись додому, стрімко відбудовуючи своє місто.

Анна також виїхала з Маріуполя. До вторгнення вона працювала у центрі надання соціальних послуг. Наприкінці березня разом із групою людей із цього центру їй вдалось виїхати, адже знаходитись вдома вже не було можливості. Маріупольці опинились, напевно, у кожній області країни і кожний потребує допомоги: гуманітарної допомоги, базових речей, психологічної підтримки, юридичного захисту і адаптації до нового життя.
Центр значно відрізняється від звичайного пункту видачі гуманітарної допомоги. Тут хотіла створити атмосферу захисту, дому і надати максимальний спектр усієї необхідної допомоги. Майже у кожному куточку нагадування про Маріуполь, їхні цінності, бажання повернутись. І справді, всі вони хочуть повернутись та відбудувати місто, хоч і зараз розкидані по країні.

Центри “ЯМаріуполь”: скільки їх наразі і хто може отримувати тут допомогу?
Наш центр відкрився 13 липня. На сьогодні у нас зареєстровано 2250 осіб. Це люди з маріупольською пропискою, як сім’ї, так і самотні або літні люди. Загалом, усі, хто виїжджали з Маріуполя та опинилися в Одесі. По Україні таких центрів 13. Наш міський голова, Вадим Бойченко, планує відкривати ще два: в Ужгороді та Тернополі. І це не кінець, центру будуть відкриватись і по інших областях.
Наш голова каже, що це не лише центр для видачі гуманітарної допомоги — це будинок для маріупольців, куди вони можуть прийти, поспілкуватися, адаптуватися, соціалізуватися та інтегруватися у нормальне та повноцінне життя”. Тому ми приймаємо Маріупольців, які приїхали звідти і вони були пригнічені, зі сльозами на очах. Ми намагаємось якось адаптувати їх. Для цього у нас працюють психологи, лікар вищої категорії та інші.

Які питання маріупольці можуть закрити завдяки центру?
Гуманітарна допомога — це добре, але це вже вторинно. Вона видається один раз на два тижні, а гігієнічна допомога – раз на місяць. Перше з наших завдань – соціалізація та надання психологічної допомоги, щоб людина не жила у депресії та страху.

На базі нашого центру працює юрист, який надає різні види допомоги юридичного характеру. Це можуть бути згорілі документи або якщо вони залишилися там, право власності — весь спектр допомоги з цього приводу.
У нас працює лікар до якого можна звернутись з базових питань. Щочетверга проходить вакцинація, вже щеплено понад 200 осіб та укладені декларації із сімейним лікарем. Якщо людина живе тут, то їй необхідна медична допомога і щоб абсолютно легко та доступно.

Є дитяча кімната, де за малюками приглядають поки батьки займаються документацією чи іншим. Для них проводяться різні заходи, де вони малюють, граються, спілкуються. Діти ліпили одеських котиків, а ось зараз готуються до Дня захисників та захисниць України. Зараз почалось навчання, тому дітей поменшало, а влітку був аншлаг. І діти тут усіх вікових груп. Підлітки найтяжче йдуть на комунікацію, але ми надали коло спілкування та заняття.


Ми також проводимо культурні заходи для людей: походи в театри, піші прогулянки містом, ботанічний сад, електромобілі та багато цікавого. Минулого тижня наші люди ходили до Одеської кіностудії. Поки що є можливість і на безкоштовній основі, тому ми заохочуємо їх до цих активностей. Тим паче, коли повернемось до Маріуполя, у нас не буде на це часу.
Хто є донорами та співпрацює з центрами?
Усі 13 центрів створені міським головою Маріуполя за підтримки органів влади інших міст. Кожен міський голова, як і голова Одеси, допомагають з організаційними питаннями, комунікацією з департаментами культури, освіти або надають приміщення. Ми у тісній комунікації з місцевим самоврядуванням.
Дуже багато іноземних донорів. Наприклад, Save the children, вони надають і гуманітарну допомогу, продуктову, гігієнічну. Також у нас завдяки їхній допомозі відкриватимуться кімнати для дітей, дошкільної підготовки, кімната матері та дитини. Загалом, все, що стосується дітей та для дітей — забезпечується саме цією організацією. Також World Central Kitchen надає велику кількість продуктових наборів, різноманітної допомоги. Залучені кошти Маріупольської міської ради та фонду Ріната Ахметова. Усі хто можуть — допомагають. Але ми будемо дуже раді донорам із Одеси.

Усі працівники центру теж маріупольці. Раніше вони були співробітниками комунальних підприємств чи міської ради. У нас ведеться база людей, які хочуть мати роботу, і ми хочемо підтримати їх. З цієї бази беремо людей для тої чи іншої діяльності. Для центру ми кликали тих, хто знається на роботі з людьми, адже вона дуже відповідальна та копітка.
Які ініціативи розвиваються в центрі, як йде підготовка до зими?
Наш мер зробив потужний фонд, обійняв усіх маріупольців у всій країні цими центрами.
Для кожної сім’ї маріупольців в Україні зараз відбувається акція для наборів зимових принад.Там буде подушка, двоспальна ковдра, комплект постільної білизни та обігрівач. Тобто кожна сім’я, яка прийшла та написала заяву, отримає цей набір. Ми йдемо в зиму і це буде тепло та чудово. Для дітей від року до 14 видаватимуться теплі речі. За цим же принципом: мами приходили і писали заяву. Вже зовсім скоро видаватиметься цей теплий одяг, щоб вони були готові, коли ми увійдемо в зиму.

Для одинадцятикласників та випускників шкіл видавались ноутбуки. Є і програма для школярів, першачки отримували портфель та необхідну канцелярію. Ми розділили за категорією школярів, але всі вони отримували необхідне приладдя. Адже ми розуміємо, що для сім’ї у цих умовах — це дорого.
Незабаром, наприкінці місяця, на базах центрів і безпосередньо в Одесі відкриватиметься пункт побутових послуг: там працюватиме стоматолог, швачка, перукар та прачка. Вони поєднані в одному місці і послуги надаватимуться на безкоштовній основі. Для цього закуповується та береться в оренду велика кількість інвентарю. І знов таки працюватимуть маріупольці. Нам треба підтримати їхнє працевлаштування.

Прямо зараз відбувається тренінг по працевлаштуванню за підтримки центру зайнятості. Ми працюємо з понеділка по суботу до 18:00, так шість днів на тиждень трохи втомлюють, але коли бачиш ці щасливі очі — це неймовірно. Ми щасливі від того, що робимо.




Нагадаємо як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.
Війна
Керченський міст добито
19 листопада 2026 року ЗСУ завдали контрольного удару по залізничній частині «гордості Путіна»
Джерело
Війна
Пам’яті старшого солдата Володимира Витошка
Це була людина-радість, великий життєлюб, оптиміст, жартівник. Його любові вистачало на всіх: кохану дружину, батьків, сестричку та всю родину – дорослих та малих. Як згадує його похресник Максимко: «Любив подорожувати, мав відкрите серце до дітей та добре ставлення до тварин».
Фото: Правда ІФ
Володимир народився 9 квітня 1991 року в селі Підгір’я на Івано-Франківщині. У школі був активним, брав участь у різних заходах, вчився грати на гітарі в музичній школі. А ще – займався вільною боротьбою, бойовим гопаком, часто був учасником змагань, де брав призові місця.
Після школи закінчив Богородчанський військово-спортивний ліцей, а потім вступив до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на факультет історії та політології, де здобув фах історика. У студентські роки Володимир став постійним вожатим у спортивно-оздоровчому комплексі «Смерічка» від Прикарпатського університету, і пізніше, вже працюючи за кордоном, щоліта повертався у табір. У таборі приятелював з двома іншими вожатими – Тарасом і Степаном. Дружина Христина пригадує, що для дітей хлопці були уособленням трьох козаків з однойменного мультфільму.

Фото: Соломія Хороб
«Не знаю, чи пов’язав би він своє життя з учителюванням у школі, але “Смерічку” він би ніколи не залишив. Володя дуже любив дітей, вкладав у них душу. З ними він сам ставав дитиною. Казав, що діти – найкращі психологи. Вони вірять тобі тоді, коли ти щирий», – говорить мама захисника, пані Наталія.
Володимир дуже любив співати, знав багато стрілецьких пісень, чого навчав і дітей. Він був переконаний, що українське – найкраще. Умів гуртувати навколо себе рідних та друзів, часто збирав їх за великим столом.

Фото: Фейсбук-сторінка Катя Ослопова
У 2013 році, після закінчення університету, пройшов строкову службу. Сестра Марія пригадує, що за Україну йому боліло завжди, а після початку повзучої інтервенції на Донбасі у 2014 році – він рвався у бій. «Вони мали вже вирушати на передову, коли вийшов закон про заборону залучати до бойових дій строковиків. Це його засмутило. Якби він не був строковиком, то точно воював би», – розповіла вона.

Фото з сімейного архіву
Володимир дуже любив ходити в гори. Його дядько Іван Мартинюк, один із засновників професійного альпінізму на Прикарпатті, змалку заохочував племінника до таких походів і Карпати залишилися його пристрастю на все життя. В горах під час походу він зробив пропозицію коханій Христині, з якою познайомився у 2018 році в соцмережах.
«Ми з друзями піднялися пофотографуватися на вершині – позували, дуріли й жартували. Я задивилася на захід сонця, а повернувшись, побачила, що Вовчик стоїть на коліні з обручкою», – поділилася Христина.

Фото з сімейного архіву
Закохані одружилися у травні 2021 року. Христина пригадує: «Усі його сюрпризи, приємності і подарунки були такими ж неординарними, як він сам. Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною. Я усвідомила це трошки пізніше. А він казав, що знав це з першого дня, як тільки мене побачив».

Фото з сімейного архіву
З початком повномасштабної війни Володимир повернувся з-за кордону, де недовго працював після одруження, і, попри вмовляння рідних, 4 березня пішов до військкомату, добровольцем приєднався до лав 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ЗСУ й вирушив на передову. Разом із побратимами брав участь в обороні Київщини. Після звільнення Київської області бійців «десятки» ненадовго відпустили додому. «15 травня, перед річницею нашого одруження, він зателефонував і попросив зустріти друга, який мав передати мені квіти. Я відчинила двері і побачила Вову з букетом бузку. Він сказав: “Вибач, то вже пізно, ніде не міг купити квіти”», – пригадала Христина.

Фото: Фейсбук-сторінка Valeriia Kovalchuk
Після триденної відпустки Володимир поїхав воювати на Донеччину, постійно перебував «на нулі». Бойовий медик роти згадує, що Володимир відрізнявся допитливістю під час занять з медицини: «Найбільше приємно – це коли ти навчив людину і вона з цими знаннями рятує життя. Під час бойового завдання наш побратим отримав поранення і Вовчик не розгубився. Згадав, чого я його навчав, і врятував життя». За словами побратимів, він мав добру вдачу та жартівливу натуру. У червні Володимир отримав поранення, після лікування місяць перебував на реабілітації, а у вересні повернувся до побратимів і продовжив службу на Бахмутському напрямку.
«Тоді ми розмовляли про те, йти йому чи не йти. Хоча у нього завжди було «йти». Він сказав, що поранення не завадить йому виконувати свій обов’язок. Він був упертим. Його неможливо було переконати, тим паче в такому питанні», – ділиться спогадами Христина.

Фото з сімейного архіву
22 жовтня, у річницю весілля батьків, син привітав їх. Мама Володимира згадує: «Він, як завжди, сказав, що у нього все добре: “Мамо, все є. Нічого не треба. Мені тепло. Подивіться, яка в мене борода вже!” Щоб підбадьорити, сказав: “Я повернуся. Думаю, до квітня все закінчиться і буде День перемоги на мій день народження”».
Остання телефонна розмова між Володимиром та Христиною відбулася напередодні загибелі захисника. «Ми трішки довше говорили, як зазвичай. В його голосі відчувалося, що йому важко. Вовчик сказав, що багато його побратимів загинули і ситуація складна, тому він не знав, як все складеться. Він сказав, що дуже мене любить, і завершив словами: “Якщо щось, не плач”», – ділиться Христина.

5 листопада 2022 року старший солдат Володимир Витошко загинув у бою з росіянами біля села Яковлівка під Соледаром на Донеччині. Життя 31-річного захисника обірвав ворожий мінометний снаряд.

10 листопада воїна поховали в рідному селі Підгір’я. У нього залишилися дружина, батьки, сестра, племінники, рідні.
«Володимир був гідною людиною, справжнім захисником. Завжди казав, що це обов’язок кожного справжнього чоловіка: “Хто, якщо не я!” Володимир був надзвичайно добрим, відданим, справжнім. Дуже любив життя, свободу, дітей і гори», – розповіла Христина.
«Володимир Петрович – це людина з великої букви, яка любила Україну. Він завжди казав: “Життя цікаве, хоча й несправедливе”. І ми всі, як ніколи, зрозуміли цю фразу”», – ділиться спогадами Валерія Ковальчук, колишня вихованка Володимира Витошка у таборі «Смерічка».


Фото: ПІК
Посмертно Володимир Витошко удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня та медалі «За заслуги перед Прикарпаттям».
У травні 2023 року на горі Ягідній у Карпатах встановили меморіал на його честь. Того ж року в селі Підгірʼя Богородчанської громади перейменували вулицю на честь Володимира Витошка.

Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Вічна пам’ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1, 2; Меморіал. Платформа пам’яті, Богородчанська селищна рада, Правда.іф, Громадське
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
У ЗСУ впроваджується принцип НАТО, за яким сержант може самостійно ухвалювати рішення
У Збройних силах України проваджується один із принципів НАТО, відповідно до якого сержант може самостійно ухвалювати рішення, коли немає комунікації з вищим керівництвом, і нести за це відповідальність.
Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів заступник командира батальйону підготовки сержантського складу 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ майор Віталій Гуменюк.
«У нашій сержантській доктрині, що розвивається, акцентується на тому, як сержант самостійно ухвалює рішення. Якщо раніше він очікував на офіцерську вказівку щодо тих чи інших ситуацій, то тепер запроваджується принцип НАТО, відповідно до якого, коли немає комунікації з вищим керівництвом, сержант у бойових ситуаціях може самостійно ухвалювати рішення і є за це відповідальним», – зазначив Гуменюк.
За його словами, у країн-партнерів ЗСУ також запозичили алгоритм TLP (Troop Leading Procedures – процедури управління підрозділами / одноосібне планування бою), який використовують командири малих підрозділів (відділення, взводу, роти) для швидкого аналізу завдання, планування та підготовки операції.
«Тепер нам у навчальному процесі допомагають британські та французькі фахівці. Ми комбінуємо свій та їхній досвід і в підсумку виходить дуже цікаво. Якщо людям давати лише теорію, вона погано засвоюється, а коли поєднувати з практичними прикладами, то ефект значно кращий», – додав офіцер.
Як повідомляв Укрінформ, Збройні сили України провели Сержантський форум, який став першим заходом такого роду в історії сучасного українського війська.
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Одеса1 тиждень agoСвітла немає, а експорт є: експерт пояснив, чому в Одесі діють відключення
-
Війна1 тиждень agoПам’яті старшого сержанта Ольги Таран (позивний «Зима»)
-
Суспільство1 тиждень agoСуд у Одесі розірвав контракт на реставрацію лікарні
-
Події1 тиждень agoУ Луцьку попрощалися з письменником-шістдесятником Йосипом Струцюком