Connect with us

Війна

Поцілувати маму, собаку, котів та й поїхати назад: громадська діячка з Одеської області в лавах ЗСУ

Published

on

Є люди, які створені для громадської діяльності, вони думають, працюють та бачать інакше, завдяки чому і досягають чітких результатів. Серед них і Інна Перун, яка є старшим бойовим медиком та депутаткою Авангардівської селищної ради. Для “Дайджесту Одеси” вона розповіла, які складнощі трапляються на шляху військових.

Задачі бойового медика

Ми тренуємось постійно і щодня, адже не було такого, що нас готували до війни. Першого дня прийшли по своїй волі, щоб захищати країну. До речі багато людей із захворюваннями, через які не підлягають призову у мирний час. Але за доброї волі вони тут.

Задачі медика — навчити людей надавати собі допомогу при пораненнях, стежити за станом здоров’я, виконувати завдання від командування. Ротний медик має вчасно виявляти хворих, надавати первинну медичну допомогу, слідкувати за санітарно-гігієнічними та протиепідемічними заходами у роті, проводити медичну розвідку району, дислокації, а ще є бойові задачі, відтягування поранених. Воєнний медик роти займається здебільшого організацією та проведенням лікувально-евакуаційних заходів на полі бою.

Особисто для мене складних ситуацій не існує взагалі. Всі медикаменти ставляться на облік, тому якщо вони надходять постійно, проблем немає. Зазначу, що у нас є багато хворих людей, які потребують підтримки — от і все. На позиціях тут я єдина жінка. Сама собі створюю необхідні умови, а хлопці мені допомагають, з повагою відносяться. Пристосують до будь-яких умов.

Волонтерство

Я волонтер вже багато років, ще з початку війни. Зараз добре налагоджена волонтерська сітка, контакти, ми всі згуртовані та орієнтовні один на одного. Допомагаю не лише нашій військовій частині, а й іншим, з усіх потрібних напрямків. Це вдається завдяки тісній співпраці з багатьма громадськими організаціями.

За цей час, якщо їздила у звільнення, то дома майже і не була, волонтерила. Жодного разу не приїхала пуста в частину, завжди завантажена машина всякими речами, які нам потрібні. Виздів додому тому і не було, заїду на 15 хвилин: поцілувати маму, собаку, котів та й час їхати назад.

Забезпечення військових, допомога цивільних та зарплатня

Зараз нам всім потрібно йти до перемоги і вкладати всі зусилля в те, щоб побороти зовнішнього ворога і про внутрішнього теж не забувати. Мене, як громадську діячку багато що хвилює. Люди і військові мають бути розумніші. 

Наприклад, нещодавно наша громада пекла крутеликі та всякі пиріжки для військових. Вони робили це для тієї частини, яка в місті. Але є різниця, адже ті військові, що в межах цивілізації, мають більше можливостей: можуть зайти в магазин, бо він є. А у нас багато позицій, де взагалі немає ні світла, води, приготувати їжу чи варіантів покращити ці умови. Як на мене, якщо є змога допомогти, то потрібно зробити це для тих, хто в складніших умовах. 

Є бійці, які знаходяться в лісі, як мій молодший син Владислав. Вони 200 кілометрів їхали, щоб забрати ласощі. У всьому є різниця. Такі ж ситуації були зі зборами на автомобіль. Коли частині була потрібна ще одна машина, щоб вивозити поранених, то зібрали 23 тисячі. Цього вистачило лише, щоб полагодити стару, яку купили за власні кошти, і хоч якось вивезти хлопців. Були випадки, коли це не вдавалось за відсутності транспорту. А якось виходить, що люди, які не “на передку” збирають на ці ж самі автомобілі.

Багато хто пішов, не думаючи, що платитимуть зарплатню. У нас було так: двері бабахнули і сказала сину: “збирайся” по дорозі забрали брата і до військкомату. Перші півроку вся моя зарплатня йшла на армію, купувала, завозила, пересилала, заправлялись і так далі — все за власні кошти. Були випадки і несплати, затримок. Проте в мене немає такого, що армія чи країна, мені щось винна. 

Потрібно зрозуміти, що ті люди, які мали бізнес, не працювали на мінімальну зарплатню. Вони залишили свої сім’ї, які теж потребують коштів зараз. Тобто військовий тут воює, годує свої сім’ї та ще й допомагає іншим.

А буває, що навіть форми немає у всіх. Наприклад, мені видали три комплекти форми 56 розміру при мому 48, тому купила собі сама. Звичайно, є умови повернення коштів, але немає часу у це заглиблюватись. Після війни будемо розбиратись. У сина горіла форма тричі. Він коригувальник і служить “на передку” вже десь півтора року. Коли він їхав на навчання в Німеччину, не було форми — знайшов натівську. А йому кажуть, що потрібна лише ЗСУшна, яка згоріла, а іншу — не видали. Я зняла з себе і віддала йому. Знову згорає форма і я віддаю свою. Бо тут я собі ще зможу купити, хоча й ціни на них високі, а він на своїй позиції — не зможе купити. Дали тобі одну форму, а далі ніхто не турбується про списування та видачу нових. Навушники, обладнання, телефони, дрони – це все за їх гроші, ті ж самі зарплати.

Плани після війни

Скоріш за все, після війни, залишусь в армії. А ще хочу попросити у своєї матері прощення за те, що я залишила її одну. У нас п’ятеро людей з сім’ї пішло в армію і вона залишилась сама. Ми їй допомагаємо, але я розумію, що це не замінює нашої присутності. Проте й повернутись я не можу, бо на мені лежить відповідальність за неї й всіх. 

Фото: з особистого архіву.

Нагадаємо, про історію військовослужбовиці за позивним Джейн.

Війна

Командир гармати CAESAR назвав її пріоритетні цілі на фронті

Published

on

Основними цілями французької самохідної артилерійської установки CAESAR нині є жива сила ворога та точки злету його дронів.

Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів головний сержант артилерійського взводу, командир гармати CAESAR 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ Дмитро Жук.

«Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі», – зазначив Жук.

В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільна вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.

За словами командира, нині на мобільність САУ CAESAR суттєво впливає активність дронів.

Раніше Жук працював на радянській САУ «Акація», а в 2023 році перейшов на CAESAR.

«Нова САУ мені одразу сподобалася. Вона переважає «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати», – поділився артилерист.

Військовослужбовець зауважив, що CAESAR стріляє точно, знищуючи та уражаючи цілі. Він згадав кілька бойових епізодів, якими пишається найбільше.

Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники увійшли до населеного пункту, не застосовуючи стрілецької зброї.

«Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто тікали назад. Машини масово горіли, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис», – зауважив Жук.

Читайте також: Росія втратила за добу на війні проти України ще 1560 загарбників

Як повідомляв Укрінформ, військовослужбовці Десантно-штурмових військ ЗСУ найкраще відгукуються про американський великокаліберний кулемет Browning M2, кулемет ПКМ, американський бронетранспортер Stryker, німецьку броньовану машину піхоти Marder.

Фото надав Дмитро Жук



Джерело

Continue Reading

Війна

«Під прицілом САУ “CAESAR” – точки запуску російських дронів»

Published

on


Головний сержант артилерійського взводу Дмитро Жук – про те, як самохідна артилерійська установка «CAESAR» влаштовує ворогу «апокаліпсис»

Дмитро Жук на позивний «Гері» – військовослужбовець 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ, що нині є найрезультативнішою артбригадою ЗСУ та елітним підрозділом Сил оборони.

Його молодість співпала з війною. Двадцятитрирічний головний сержант артилерійського взводу служить на посаді командира гармати «CAESAR» («Цезар»), яка успішно нищить живу силу й техніку ворога.

Кореспондентці Укрінформу вдалося поспілкуватися з Дмитром у перерві між його бойовими завданнями. Військовослужбовець розповів, зокрема, про особливості роботи французької САУ, «жирні» цілі та мотивацію продовжувати боротьбу.

БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ У ЩАСТІ

«Гері» родом із Житомирщини. Після школи здобув фах машиніста автомобільного крана. Каже, що спробувати себе в професії ще не встиг – не було коли.

Після професійного училища Дмитро трохи попрацював на агрофірмі. Розуміючи, що попереду строкова служба, вирішив підписати контракт із ЗСУ. Обрав 148 окремий гаубичний самохідний артилерійський дивізіон і в березні 2021 року долучився до війська, а восени відбув у зону проведення ООС.

– Наша ротація була запланована на кінець лютого 2022 року, – розповідає військовий. – Перші гармати дивізіону поїхали на завдання ще 20 лютого, коли надійшла інформація про дуже велике скупчення сил противника. У ніч на 24 лютого я був у наряді. Ми з товаришем стояли й розмовляли, і було відчуття, що це тиша перед бурею. У якийсь момент по рації передали: бойова тривога, загальний збір, всі по машинах… За п’ять хвилин ми вже були готові.

Тоді Дмитро працював на САУ «Акація» радянського зразка. Каже, що гаубиця добре виконувала свій функціонал. На початку повномасштабного вторгнення в ній доводилося й ночувати. Воїн згадує сніг, морози і відчуття, ніби прокидався в морозильній камері. Зауважує, що на бойовий дух це не впливало.

– Війна для мене розпочалася з населеного пункту Щастя Луганської області, де й відбулося бойове хрещення нас, молодих і не обстріляних, – згадує воїн. – На той час мені було 19 років. Тоді страху не відчував. Бачив вогонь, але не встигав боятися. Ми були на адреналіні. У деякі моменти не відчувалося ані голоду, коли банку тушкованки ділили на чотирьох, ані втоми. Перший страх у мене з’явився ближче до літа, адже ми вже багато чого побачили і відчули.

Після Щастя підрозділ «Гері» відбув у Сіверськодонецьк. Там артилеристи працювали приблизно два місяці. Його «Акація» тоді допомагала нищити колони росіян.

– Я не знаю, у яких масштабах передати виконану нами роботу. От уявіть, що ми займали позицію на якійсь висоті, звідки розкидався гарний краєвид, і вдалині бачили дорогу, а на ній – протяжність диму на два кілометри. І в той момент розуміли, що горить колона, по якій ми щойно працювали, – ділиться військовий.

За роки війни Дмитро воював на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, а тепер виконує завдання на Олександрівському напрямку. Фронт він залишає тільки під час коротких відпусток.

АРТИЛЕРИСТИ ПІВТОРИ ДОБИ ВИБИВАЛИ ВОРОГА З БУДИНКІВ

У 2023 році на базі 148 дивізіону створили 148 окрему артилерійську Житомирську бригаду. Тоді в підрозділі відбулося переозброєння й «Гері» пересів на САУ «CAESAR».

– Нова САУ мені одразу сподобалася, – ділиться артилерист. – Вона переважає «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни, – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати.

За його словами, «CAESAR» стріляє точно, знищуючи та уражаючи цілі. «Гері» пригадує кілька випадків, якими пишається найбільше.

Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники потрапили туди, не використовуючи стрілецької зброї.

– Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто втікали у зворотному напрямку. Машини масово горіли, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис, – ділиться Дмитро.

«ДІСТАЄМО НА ВІДСТАНЬ ДО 40 КМ»

Він зауважує, що тепер на мобільність САУ «CAESAR» суттєво впливає активність дронів.

– Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі, – пояснює він.

В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільно-вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.

У підпорядкуванні Дмитра – чоловіки віком за 30 років. На запитання, чи слухають його, 23-річного командира, підлеглі, відповідає:

– Я наймолодший не тільки в екіпажі, а й у своєму підрозділі. Вік на війні не має значення, адже важливий досвід. У моєму екіпажі кожен знає, що треба робити. Я не переживаю, що в когось щось не вийде або хтось підведе. Люди, з якими працюю, не ниють і не мають страху. Та й у них настрій поліпшується, коли мені приходить інформація, що знайдена ціль і треба по ній відпрацювати.

«ЦИВІЛЬНИМ ТРЕБА ЖИТИ, ХОДИТИ НА РОБОТУ Й ДОПОМАГАТИ ЗСУ»

– Дмитре, наскільки розумію, ваш трирічний контракт уже закінчився, але ви продовжуєте воювати. Що вас мотивує це робити?

– Мій контракт закінчився у 2024 році, тож служитиму до завершення воєнного стану. У якийсь момент я поставив собі питання, а що буде з моїм майбутнім, якщо не перебуватиму тут. Я не хочу і не дозволю, щоби хтось прийшов і почав мені розказувати, за якими правилами жити, якою мовою розмовляти, чи щоб у мене щось відібрали. Я відстоюватиму своє за будь-яку ціну, і це для мене справа принципу.

На початку мене мотивував наш народ. У мене було відчуття, що ми маємо перевагу, бо з нами люди і ми працюємо разом. Коли на одну нашу гармату припадало сім російських, було дуже важко, але хотілося воювати, бо за нами стояв народ. Не потрібно було нічого просити, люди самі допомагали. Тепер усе кардинально змінилося.

Вирішив, що маю бути тут, аби моє майбутнє, моїх молодших братів, мами, дружини, доньки було в Україні. Звісно, можна втекти від цього всього і жити красиво десь в іншій країні, але я цього не хочу.

– А ваш екіпаж у чому черпає сили?

– Ми просто тримаємося. Фізичні сили є завжди. Людьми, які хворіють, займаються медики. Я повідомляю комбата, що є військовий, який потребує звернення до лікаря, і згодом приїжджає той, хто може його замінити. Наших військовослужбовців також періодично скеровують на відновлення, бо людям треба подбати про спину, руки, ноги, очі й душу.

Я морально дуже виснажений. Буває, що мене просто накриває. Я вже дуже довго тут і просто не встиг пожити тим життям, яким би мав.

Треба частіше вживати магній – і тоді все буде добре. Мені це допомагає.

– Чи відчуває ваш підрозділ нестачу людей?

– Нам потрібні люди. Останнім часом прибувають чоловіки віком 50–60 років, і виходить, що в нас є робоча сила, але вона не працює, бо не може. Наприклад, на завдання їдуть семеро людей, а активно й ефективно щось роблять тільки троє, бо інші – старші, і з них багато не візьмеш. Молоді тепер дуже мало. Я вважаю, що найрезультативніший вік для служби у ЗСУ – 23–45 років.

– Що б ви зараз порадили цивільним?

– Треба набратися терпеливості й жити, бо іншого виходу немає. І допомагати ЗСУ. Та й на роботу варто ходити, бо це добре для нашої економіки.

Хочеться, щоб люди трохи заспокоїлися, бо це вже нахабство, коли кажуть: «Та я нікому нічого не винен». Дехто говорить, що буде відстоювати своє місто чи область, коли вони (росіяни, – ред.) уже зайдуть туди. Та ні, так не буде. Вони спочатку зітруть все КАБами, ракетами, «шахедами», а коли вже не буде живого місця, зайдуть.

Це все треба якось зупиняти. Бо якщо його лиш трішки придушити, знову набереться сил і нагряне.

Ірина Чириця, Житомир

Фото надав Дмитро Жук



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили безпілотних систем знищили рідкісний ударно-розвідувальний дрон РФ у Курській області

Published

on

Сили безпілотних систем ЗСУ 27 липня збили над територією Курської області російський ударно-розвідувальний безпілотник «Форпост-Р», який є носієм керованих боєприпасів.

Як передає Укрінформ, про це командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді повідомив у Фейсбуці.

«Носій керованих лазерним наведенням авіабомб КАБ-20, виявлено та знищено 27 липня 2026 року пілотами 7 бату Топота 414 обр “Птахи Мадяра” над територією Курської області РФ українським перехоплювачем “Чаклун-КМ” на висоті 4300 метрів», – зазначив Бровді.

Безпілотник «Форпост-Р» має злітну масу 500 кг і тривалість польоту 18 годин на висоті до 6000 м.

Читайте також: Оператори Сил безпілотних систем придушують БпЛА противника за допомогою РЕБ

За його словами, це – рідкісний трофей, шостий підтверджений збитий за час повномасштабного вторгнення РФ в Україну та другий на рахунку 414-ї окремої бригади безпілотних систем «Птахи Мадяра» (перший збили у квітні 2025 року).

«З моменту створення Угруповання СБС (11.06.25) пілотами підрозділів уражено/знищено 45067(43688) ворожих ударних та розвідувальних крил та 9186 шахедів/гербер. Серед них Форпост – лише другий», – додав командувач СБС.

Як повідомляв Укрінформ, Сили безпілотних систем знищили два засоби ППО російських загарбників на тимчасово захоплених територіях Запорізької області.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.