Є люди, які створені для громадської діяльності, вони думають, працюють та бачать інакше, завдяки чому і досягають чітких результатів. Серед них і Інна Перун, яка є старшим бойовим медиком та депутаткою Авангардівської селищної ради. Для “Дайджесту Одеси” вона розповіла, які складнощі трапляються на шляху військових.

Задачі бойового медика

Ми тренуємось постійно і щодня, адже не було такого, що нас готували до війни. Першого дня прийшли по своїй волі, щоб захищати країну. До речі багато людей із захворюваннями, через які не підлягають призову у мирний час. Але за доброї волі вони тут.

Задачі медика — навчити людей надавати собі допомогу при пораненнях, стежити за станом здоров’я, виконувати завдання від командування. Ротний медик має вчасно виявляти хворих, надавати первинну медичну допомогу, слідкувати за санітарно-гігієнічними та протиепідемічними заходами у роті, проводити медичну розвідку району, дислокації, а ще є бойові задачі, відтягування поранених. Воєнний медик роти займається здебільшого організацією та проведенням лікувально-евакуаційних заходів на полі бою.

Особисто для мене складних ситуацій не існує взагалі. Всі медикаменти ставляться на облік, тому якщо вони надходять постійно, проблем немає. Зазначу, що у нас є багато хворих людей, які потребують підтримки — от і все. На позиціях тут я єдина жінка. Сама собі створюю необхідні умови, а хлопці мені допомагають, з повагою відносяться. Пристосують до будь-яких умов.

Волонтерство

Я волонтер вже багато років, ще з початку війни. Зараз добре налагоджена волонтерська сітка, контакти, ми всі згуртовані та орієнтовні один на одного. Допомагаю не лише нашій військовій частині, а й іншим, з усіх потрібних напрямків. Це вдається завдяки тісній співпраці з багатьма громадськими організаціями.

За цей час, якщо їздила у звільнення, то дома майже і не була, волонтерила. Жодного разу не приїхала пуста в частину, завжди завантажена машина всякими речами, які нам потрібні. Виздів додому тому і не було, заїду на 15 хвилин: поцілувати маму, собаку, котів та й час їхати назад.

Забезпечення військових, допомога цивільних та зарплатня

Зараз нам всім потрібно йти до перемоги і вкладати всі зусилля в те, щоб побороти зовнішнього ворога і про внутрішнього теж не забувати. Мене, як громадську діячку багато що хвилює. Люди і військові мають бути розумніші. 

Наприклад, нещодавно наша громада пекла крутеликі та всякі пиріжки для військових. Вони робили це для тієї частини, яка в місті. Але є різниця, адже ті військові, що в межах цивілізації, мають більше можливостей: можуть зайти в магазин, бо він є. А у нас багато позицій, де взагалі немає ні світла, води, приготувати їжу чи варіантів покращити ці умови. Як на мене, якщо є змога допомогти, то потрібно зробити це для тих, хто в складніших умовах. 

Є бійці, які знаходяться в лісі, як мій молодший син Владислав. Вони 200 кілометрів їхали, щоб забрати ласощі. У всьому є різниця. Такі ж ситуації були зі зборами на автомобіль. Коли частині була потрібна ще одна машина, щоб вивозити поранених, то зібрали 23 тисячі. Цього вистачило лише, щоб полагодити стару, яку купили за власні кошти, і хоч якось вивезти хлопців. Були випадки, коли це не вдавалось за відсутності транспорту. А якось виходить, що люди, які не “на передку” збирають на ці ж самі автомобілі.

Багато хто пішов, не думаючи, що платитимуть зарплатню. У нас було так: двері бабахнули і сказала сину: “збирайся” по дорозі забрали брата і до військкомату. Перші півроку вся моя зарплатня йшла на армію, купувала, завозила, пересилала, заправлялись і так далі — все за власні кошти. Були випадки і несплати, затримок. Проте в мене немає такого, що армія чи країна, мені щось винна. 

Потрібно зрозуміти, що ті люди, які мали бізнес, не працювали на мінімальну зарплатню. Вони залишили свої сім’ї, які теж потребують коштів зараз. Тобто військовий тут воює, годує свої сім’ї та ще й допомагає іншим.

А буває, що навіть форми немає у всіх. Наприклад, мені видали три комплекти форми 56 розміру при мому 48, тому купила собі сама. Звичайно, є умови повернення коштів, але немає часу у це заглиблюватись. Після війни будемо розбиратись. У сина горіла форма тричі. Він коригувальник і служить “на передку” вже десь півтора року. Коли він їхав на навчання в Німеччину, не було форми — знайшов натівську. А йому кажуть, що потрібна лише ЗСУшна, яка згоріла, а іншу — не видали. Я зняла з себе і віддала йому. Знову згорає форма і я віддаю свою. Бо тут я собі ще зможу купити, хоча й ціни на них високі, а він на своїй позиції — не зможе купити. Дали тобі одну форму, а далі ніхто не турбується про списування та видачу нових. Навушники, обладнання, телефони, дрони – це все за їх гроші, ті ж самі зарплати.

Плани після війни

Скоріш за все, після війни, залишусь в армії. А ще хочу попросити у своєї матері прощення за те, що я залишила її одну. У нас п’ятеро людей з сім’ї пішло в армію і вона залишилась сама. Ми їй допомагаємо, але я розумію, що це не замінює нашої присутності. Проте й повернутись я не можу, бо на мені лежить відповідальність за неї й всіх. 

Нагадаємо, про історію військовослужбовиці за позивним Джейн.