Connect with us

Війна

Різні осередки — «Спільна мета»: про обіди, авто, медикаменти, кіно та активне волонтерство 

Published

on

Вісім місяців триває повномасштабна війна, весь цей час працюють волонтери від маленьких до великих. Не всім вдалось залишитись на сьогодні з повною командою, чіткими орієнтирами та далекими планами. «Дайджест Одеси» поспілкувався з волонтерами різних осередків громадської організації «Спільна мета». Про Одесу розповів юрист Артем Каспарян, а з Києва долучилась режисерка Єлизавета Сміт. 

На момент повномасштабного вторгнення волонтери були розкидані по різних містах: Чернівці, Київ, Львів, Одеса. Хто де був, звідти і намагався допомогти. Наразі сконцентровані у столиці та Одесі. Своєю допомогою вони покривають багато напрямків як для військових, так і цивільних. Команда кількісно майже не зменшилась, а плани на майбутнє — лише виросли. 

Які запити були первинними та на чому зосереджені сьогодні?

«Одеський осередок працює активно з 26 лютого. У нас багато друзів рестораторів, тому перше, що ми зробили — відкрили кухні та почали готувати їжу для ТРО, військових, блокпостів, поліціянтів. Два місяці щодня роз’їжджали по місту та годували людей, які відповідали за нашу безпеку. 

Паралельно з цим відкрили гуманітарний штаб у Кишиневі, де наша команда приймала біженців. За час роботи штабу вдалось прийняти 2500 осіб. Сумісними зусиллями з партнерами у Кишиневі та Посольством України в Молдові надали прихисток українцям. Щодня з Молдови у зворотному напрямку до одеського осередку відправлялись медикаменти, памперси, їжа, взуття та амуніція для військових. Значні потреби були у Херсоні та Миколаєві. Такою логістикою займались увесь час та продовжуємо. Але військова агресія триває і напрями роботи змінюються. 

Я, наприклад, відповідаю за Литву. Тісна співпраця з мером Вільнюса Реміґіюсем Шимашюсем та міністром економіки Литви Аушріне Армонайте. Звідти постійно йде гуманітарна допомога. Останнього разу нам вдалось привезти до ОК “Південь” понад 50 ноутбуків, планшети, екрани, телефони. Змогли допомогти в Ірпені та Бучі. Ми надали принтери та ноутбуки, адже школи були зруйновані після першої фази агресії.

На початку було багато людей, кожен хотів допомогти своїй країні та місту. Абсолютно різні люди: кухарі, офіціанти, аграрії, юристи, адвокати, судді та багато інших. На старті тільки в Одесі було понад 50 волонтерів, які активно працювали. Зараз ми налагодили механізми роботи, тому навіть не зустрічаємось: чатимось, розуміємо один одного і вирішуємо питання», — каже Артем Каспарян.

Єлизавета Сміт розповіла, що інший осередок має два основні напрямки: військові та цивільні. Півроку волонтери завозили медикаменти для цивільного населення навіть на окуповані території, але останні місяці росіяни перестали запускати машини. З грантів забезпечували частини Харківської, Донецької, Луганської, Херсонської областей. 

У київській групі залучено понад 20 людей. Всі вони безкоштовно працюють вісім місяців. Оптимізували роботу наступним чином: одні координують конкретні напрямки, а ті, до кого прийшов запит — повністю його ведуть. 

Фото: Табор

Зима та тенденція на зниження: як готуєтесь до холодного сезону, коли збирати донати стає все важче? 

«Так, зі зборами стає важче. Наша колега запустила кінопокази у Львові, щоб зібрати кошти, а також Київський тиждень кінокритики став партнером. Перед кожним фільмом показують наше відео про збори на рації (це один із трьох основних напрямків). Завдяки таким активностям вдається трохи прискорити збори. Є збір на тактичне спорядження, ми розуміємо, що просто його не закриємо.

Це і психологічний момент — людям, мабуть, подобається донатити на те, що має активну дію. 

Якщо до нас потрапляє заявка, оцінюємо її адекватність. Лише потім запускаємо збір. По медикаментах працюємо з медичними працівниками, фармацевтами. Вони дають нам фідбек, лише потім ми стверджуємо або відмовляємо у запиті.  Якщо чесно, то шахраїв видно по списку», — розповіла Єлизавета. 

Одеський осередок вже активно готується до зими. Три тижні тому волонтери прибули до Миколаєва. Як зазначив їм Віталій Кім, очільник Миколаївської ОДА, потрібна зимова гума, щоб перевзути хлопців, і вони могли активно наступати у Херсонському напрямку. А також Артем Каспарян розповідає: «Зараз Миколаїв тримає оборону, за що ми дуже вдячні. Їздили до Миколаївського обласного госпіталю, передали допомогу з Литви: імпланти, медичні інструменти, щоб лікувати наших героїв. Їх госпіталізують щодня, адже йдуть запеклі бої щодо визволення Херсону. 

Фото: Спільна мета

Паралельно займаємось підготовкою до нестачі води, адже бачимо, що ворог б’є по наших підстанціях, ТЕЦам. Організація привезла 20 тонн води для головного управління розвідки. Зараз веземо ще 20 тонн скоріше для Миколаївського напрямку. Підтримали ініціативу й друзі з Молдови, тому робитимемо запаси води і з того боку. 

З Німеччини передали велику партію зимового одягу для переселенців. Не тільки для тих, які в Одесі. Хочемо поїхати на Харківський напрямок, адже після деокупації там вкрай скрутне становище. Плануємо взяти цей напрямок на себе разом із київськими друзями. 

Щодо тенденцій, зараз  — це пікапи, автомобілі. У Литві вже просто закінчуються пікапи, які потрібні нашим військовим. Потрохи везуть з Великобританії. За два тижні привеземо машину для друзів з одеської поліції, батальйону “Цунамі”. Для звичайної людини автомобіль — це круто, а для військових — розхідний матеріал. Завтра, післязавтра чи за тиждень цього автомобіля не буде і потрібно шукати новий. Тому в нас активна робота з цього приводу. Я вже не знаю, що буде за 2-3 тижні, бо коли дзвоню в Литву, вони сміються та кажуть, що ми забрали всі автомобілі і вже мали до москви доїхати на цих литовських пікапах. Але я дуже вдячний, вони не бояться приїхати. За два тижні сюди приїде популярний литовський політик, який сам і привезе це авто. Литовці розуміють, що ми воюємо не тільки за себе, а й за весь цивілізований світ».

Фото: Спільна мета

На яких помилках вчаться волонтери та що додає клопоту у цій роботі? Бюрократичні перешкоди впливають на роботу?

«Бувало таке, що ми привозимо ліки, а лікарі кажуть, що не можуть їх оформити документально. Це були перші місяць-два повномасштабної війни. Тоді доводилось закривати очі на це, тому що всі розуміли: зараз людині, яка лежить після обстрілу, це потрібно.

Спочатку траплялись помилки щодо оформлення гуманітарної допомоги. Дуже багато розмов було стосовно маршруту, гарантійних листів, розмитнення. Та я вдячний Міністерству інфраструктури, пану Кубракову та Наєму, тому що десь за місяць всі ці механізми розробили та відточили. Зараз все працює. До речі, працює класна система “Шлях” для волонтерів та водіїв, які перевозять гуманітарну допомогу. Багато людей, які мають доступ, щоб привезти гуманітарну допомогу, користуються нею. І допомога швидше потрапляє до наших військових. 

На початку були питання, проблеми і згодом це вирішилось. Системно більшість вже працює. Люди, які хочуть та можуть — допомагають», — зазначив Артем.

Плутанина щодо завозу допомоги заважала і київському осередку. Єлизавета розповідає: «Спочатку ми завозили без гарантійних листів, потім вони стали потрібні. Пізніше стали просити висилати ці листи прямо на митницю, що затримувало процес. Наразі ми працюємо за третьою системою, коли гарантійні листи надаються від оперативного командування. Тобто завозиться все на командування і вони вже доставляють далі.  Як на мене, комунікація недостатньо прозора, вона може підставляти волонтерів замість того, щоб їх підтримати. 

Ускладнюється комунікація між волонтерами та державою. Хоча я розумію, що на цьому можливо виросли якісь шахраї. Я за руку їх не тримала і не впевнена, але полювання на волонтерів — відкрилось. Для мене це неприємний процес. Волонтери зіграли дуже велику роль в перших місяцях, коли треба було одягнути та взути армію. Це не лише матеріальна користь, а й моральна. Всі військові, яким допомогли волонтери, відчували підтримку людей. Що дало великий заряд всім, але з цим не рахуються». 

Чи готові продовжувати після воєнних дій? Допомоги потребуватимуть ще щонайменше півроку чи рік після, на які напрями готові? 

Артем Каспарян розповідає, що ГО вже готується до відбудування країни: «Завдяки тісній співпраці з Литвою, можу сказати, що вони вже плідно готуються.  Наразі є сумісні проєкти щодо відновлення дитячих садочків, в які влучили ракети в Черкаській, Чернівецькій області. Розглядаємо варіанти по Білгород-Дністровському, де також є проблеми. 

Фото: Спільна мета

На закінчення війни у нас вже мають бути напрацювання, щоб швидко запускати економіку країни, відновлення країни. Разом з європейськими друзями готуємо проєкти щодо психологічного відновлення наших військових. Багато людей вже прийшло з фронту та з деокупованих територій, втратили свої домівки, живуть в інших містах — це дуже стресові події. Скоро, можливо за місяць, ми оголосимо про відкриття першого проєкту психологічного відновлення наших дітей та військових разом з Єврокомісією, відомими психологами. Триватиме десь півроку і надалі будемо дивитись на потребу. 

Допомагатимемо скільки це потрібно. Відновлення необхідне і в політичному сенсі. Люди, які повернуться з фронту, мають побачити, за що вони воювали. Ми маємо показати ці абсолютні зміни». 

«Активне волонтерство — дієва можливість прожити те, що з нами відбувається. Коли ти допомагаєш, то немає часу, щоб страждати через війну. У нас класна команда творчих людей, які довіряють один одному. Можливо, ми переформатуємось, займемо якусь конкретну нішу, адже зараз займаємось дуже багато чим. В якійсь перспективі ми точно продовжимо», — зазначила волонтерка київського осередку. 

Війна

Пам’яті старшого солдата Володимира Витошка

Published

on


Це була людина-радість, великий життєлюб, оптиміст, жартівник. Його любові вистачало на всіх: кохану дружину, батьків, сестричку та всю родину – дорослих та малих. Як згадує його похресник Максимко: «Любив подорожувати, мав відкрите серце до дітей та добре ставлення до тварин».


Фото: Правда ІФ


Володимир народився 9 квітня 1991 року в селі Підгір’я на Івано-Франківщині. У школі був активним, брав участь у різних заходах, вчився грати на гітарі в музичній школі. А ще – займався вільною боротьбою, бойовим гопаком, часто був учасником змагань, де брав призові місця.

Після школи закінчив Богородчанський військово-спортивний ліцей, а потім вступив до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на факультет історії та політології, де здобув фах історика. У студентські роки Володимир став постійним вожатим у спортивно-оздоровчому комплексі «Смерічка» від Прикарпатського університету, і пізніше, вже працюючи за кордоном, щоліта повертався у табір. У таборі приятелював з двома іншими вожатими – Тарасом і Степаном. Дружина Христина пригадує, що для дітей хлопці були уособленням трьох козаків з однойменного мультфільму.


Фото: Соломія Хороб


«Не знаю, чи пов’язав би він своє життя з учителюванням у школі, але “Смерічку” він би ніколи не залишив. Володя дуже любив дітей, вкладав у них душу. З ними він сам ставав дитиною. Казав, що діти – найкращі психологи. Вони вірять тобі тоді, коли ти щирий», – говорить мама захисника, пані Наталія.

Володимир дуже любив співати, знав багато стрілецьких пісень, чого навчав і дітей. Він був переконаний, що українське – найкраще. Умів гуртувати навколо себе рідних та друзів, часто збирав їх за великим столом.


Фото: Фейсбук-сторінка Катя Ослопова


У 2013 році, після закінчення університету, пройшов строкову службу. Сестра Марія пригадує, що за Україну йому боліло завжди, а після початку повзучої інтервенції на Донбасі у 2014 році – він рвався у бій. «Вони мали вже вирушати на передову, коли вийшов закон про заборону залучати до бойових дій строковиків. Це його засмутило. Якби він не був строковиком, то точно воював би», – розповіла вона.


Фото з сімейного архіву


Володимир дуже любив ходити в гори. Його дядько Іван Мартинюк, один із засновників професійного альпінізму на Прикарпатті, змалку заохочував племінника до таких походів і Карпати залишилися його пристрастю на все життя. В горах під час походу він зробив пропозицію коханій Христині, з якою познайомився у 2018 році в соцмережах.

«Ми з друзями піднялися пофотографуватися на вершині – позували, дуріли й жартували. Я задивилася на захід сонця, а повернувшись, побачила, що Вовчик стоїть на коліні з обручкою», – поділилася Христина.


Фото з сімейного архіву


Закохані одружилися у травні 2021 року. Христина пригадує: «Усі його сюрпризи, приємності і подарунки були такими ж неординарними, як він сам. Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною. Я усвідомила це трошки пізніше. А він казав, що знав це з першого дня, як тільки мене побачив».


Фото з сімейного архіву


З початком повномасштабної війни Володимир повернувся з-за кордону, де недовго працював після одруження, і, попри вмовляння рідних, 4 березня пішов до військкомату, добровольцем приєднався до лав 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ЗСУ й вирушив на передову. Разом із побратимами брав участь в обороні Київщини. Після звільнення Київської області бійців «десятки» ненадовго відпустили додому. «15 травня, перед річницею нашого одруження, він зателефонував і попросив зустріти друга, який мав передати мені квіти. Я відчинила двері і побачила Вову з букетом бузку. Він сказав: “Вибач, то вже пізно, ніде не міг купити квіти”», – пригадала Христина.


Фото: Фейсбук-сторінка Valeriia Kovalchuk


Після триденної відпустки Володимир поїхав воювати на Донеччину, постійно перебував «на нулі». Бойовий медик роти згадує, що Володимир відрізнявся допитливістю під час занять з медицини: «Найбільше приємно – це коли ти навчив людину і вона з цими знаннями рятує життя. Під час бойового завдання наш побратим отримав поранення і Вовчик не розгубився. Згадав, чого я його навчав, і врятував життя». За словами побратимів, він мав добру вдачу та жартівливу натуру. У червні Володимир отримав поранення, після лікування місяць перебував на реабілітації, а у вересні повернувся до побратимів і продовжив службу на Бахмутському напрямку.

«Тоді ми розмовляли про те, йти йому чи не йти. Хоча у нього завжди було «йти». Він сказав, що поранення не завадить йому виконувати свій обов’язок. Він був упертим. Його неможливо було переконати, тим паче в такому питанні», – ділиться спогадами Христина.


Фото з сімейного архіву


22 жовтня, у річницю весілля батьків, син привітав їх. Мама Володимира згадує: «Він, як завжди, сказав, що у нього все добре: “Мамо, все є. Нічого не треба. Мені тепло. Подивіться, яка в мене борода вже!” Щоб підбадьорити, сказав: “Я повернуся. Думаю, до квітня все закінчиться і буде День перемоги на мій день народження”».

Остання телефонна розмова між Володимиром та Христиною відбулася напередодні загибелі захисника. «Ми трішки довше говорили, як зазвичай. В його голосі відчувалося, що йому важко. Вовчик сказав, що багато його побратимів загинули і ситуація складна, тому він не знав, як все складеться. Він сказав, що дуже мене любить, і завершив словами: “Якщо щось, не плач”», – ділиться Христина.

5 листопада 2022 року старший солдат Володимир Витошко загинув у бою з росіянами біля села Яковлівка під Соледаром на Донеччині. Життя 31-річного захисника обірвав ворожий мінометний снаряд.

10 листопада воїна поховали в рідному селі Підгір’я. У нього залишилися дружина, батьки, сестра, племінники, рідні.

«Володимир був гідною людиною, справжнім захисником. Завжди казав, що це обов’язок кожного справжнього чоловіка: “Хто, якщо не я!” Володимир був надзвичайно добрим, відданим, справжнім. Дуже любив життя, свободу, дітей і гори», – розповіла Христина.

«Володимир Петрович – це людина з великої букви, яка любила Україну. Він завжди казав: “Життя цікаве, хоча й несправедливе”. І ми всі, як ніколи, зрозуміли цю фразу”», – ділиться спогадами Валерія Ковальчук, колишня вихованка Володимира Витошка у таборі «Смерічка».


Фото: ПІК


Посмертно Володимир Витошко удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня та медалі «За заслуги перед Прикарпаттям».

У травні 2023 року на горі Ягідній у Карпатах встановили меморіал на його честь. Того ж року в селі Підгірʼя Богородчанської громади перейменували вулицю на честь Володимира Витошка.


Фото: Суспільне Івано-Франківськ


Вічна пам’ять і шана Герою!

Тетяна Тиндик

За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1, 2; Меморіал. Платформа пам’яті, Богородчанська селищна рада, Правда.іф, Громадське

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

У ЗСУ впроваджується принцип НАТО, за яким сержант може самостійно ухвалювати рішення

Published

on

У Збройних силах України проваджується один із принципів НАТО, відповідно до якого сержант може самостійно ухвалювати рішення, коли немає комунікації з вищим керівництвом, і нести за це відповідальність.

Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів заступник командира батальйону підготовки сержантського складу 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ майор Віталій Гуменюк.

«У нашій сержантській доктрині, що розвивається, акцентується на тому, як сержант самостійно ухвалює рішення. Якщо раніше він очікував на офіцерську вказівку щодо тих чи інших ситуацій, то тепер запроваджується принцип НАТО, відповідно до якого, коли немає комунікації з вищим керівництвом, сержант у бойових ситуаціях може самостійно ухвалювати рішення і є за це відповідальним», – зазначив Гуменюк.

За його словами, у країн-партнерів ЗСУ також запозичили алгоритм TLP (Troop Leading Procedures – процедури управління підрозділами / одноосібне планування бою), який використовують командири малих підрозділів (відділення, взводу, роти) для швидкого аналізу завдання, планування та підготовки операції.

«Тепер нам у навчальному процесі допомагають британські та французькі фахівці. Ми комбінуємо свій та їхній досвід і в підсумку виходить дуже цікаво. Якщо людям давати лише теорію, вона погано засвоюється, а коли поєднувати з практичними прикладами, то ефект значно кращий», – додав офіцер.

Читайте також: Офіцер ДШВ назвав найбільші виклики для сержантів

Як повідомляв Укрінформ, Збройні сили України провели Сержантський форум, який став першим заходом такого роду в історії сучасного українського війська.



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили оборони уразили російську переправу через Сіверський Донець

Published

on

Сили оборони 17 листопада та в ніч на 18 листопада уразили переправу через Сіверський Донець в районі тимчасово захопленої Станиці Луганської. 

Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.

У районі Станиці Луганської уражено автомобільний міст через Сіверський Донець — одну з переправ, якою росіяни підвозять на фронт боєприпаси, пальне та техніку. 

У Курській області РФ, в районі Хомутовки, уражена ремонтна база підрозділу загарбників.

Під час ураження 123-го авіаремонтного заводу у Старій Руссі Новгородської області 10 листопада були пошкоджені три військово-транспортні літаки (один з них, Іл-76, отримав дуже значні пошкодження). Це ті засоби, якими армія РФ перекидає війська, техніку та боєприпаси. Літаки на певний час виведені з ладу,  поінформували у Генштабі.

Читайте також: Найбільша втрата для РФ – політична: австрійський експерт оцінив наслідки удару по Керченському мосту

Як повідомляв Укрінформ, Президент Володимир Зеленський розкрив деталі операції проти Керченського мосту. За його словами, вона мала сім етапів, які реалізовувались кілька тижнів.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.