Війна
Різні осередки — «Спільна мета»: про обіди, авто, медикаменти, кіно та активне волонтерство
Вісім місяців триває повномасштабна війна, весь цей час працюють волонтери від маленьких до великих. Не всім вдалось залишитись на сьогодні з повною командою, чіткими орієнтирами та далекими планами. «Дайджест Одеси» поспілкувався з волонтерами різних осередків громадської організації «Спільна мета». Про Одесу розповів юрист Артем Каспарян, а з Києва долучилась режисерка Єлизавета Сміт.
На момент повномасштабного вторгнення волонтери були розкидані по різних містах: Чернівці, Київ, Львів, Одеса. Хто де був, звідти і намагався допомогти. Наразі сконцентровані у столиці та Одесі. Своєю допомогою вони покривають багато напрямків як для військових, так і цивільних. Команда кількісно майже не зменшилась, а плани на майбутнє — лише виросли.
Які запити були первинними та на чому зосереджені сьогодні?
«Одеський осередок працює активно з 26 лютого. У нас багато друзів рестораторів, тому перше, що ми зробили — відкрили кухні та почали готувати їжу для ТРО, військових, блокпостів, поліціянтів. Два місяці щодня роз’їжджали по місту та годували людей, які відповідали за нашу безпеку.
Паралельно з цим відкрили гуманітарний штаб у Кишиневі, де наша команда приймала біженців. За час роботи штабу вдалось прийняти 2500 осіб. Сумісними зусиллями з партнерами у Кишиневі та Посольством України в Молдові надали прихисток українцям. Щодня з Молдови у зворотному напрямку до одеського осередку відправлялись медикаменти, памперси, їжа, взуття та амуніція для військових. Значні потреби були у Херсоні та Миколаєві. Такою логістикою займались увесь час та продовжуємо. Але військова агресія триває і напрями роботи змінюються.
Я, наприклад, відповідаю за Литву. Тісна співпраця з мером Вільнюса Реміґіюсем Шимашюсем та міністром економіки Литви Аушріне Армонайте. Звідти постійно йде гуманітарна допомога. Останнього разу нам вдалось привезти до ОК “Південь” понад 50 ноутбуків, планшети, екрани, телефони. Змогли допомогти в Ірпені та Бучі. Ми надали принтери та ноутбуки, адже школи були зруйновані після першої фази агресії.
На початку було багато людей, кожен хотів допомогти своїй країні та місту. Абсолютно різні люди: кухарі, офіціанти, аграрії, юристи, адвокати, судді та багато інших. На старті тільки в Одесі було понад 50 волонтерів, які активно працювали. Зараз ми налагодили механізми роботи, тому навіть не зустрічаємось: чатимось, розуміємо один одного і вирішуємо питання», — каже Артем Каспарян.
Єлизавета Сміт розповіла, що інший осередок має два основні напрямки: військові та цивільні. Півроку волонтери завозили медикаменти для цивільного населення навіть на окуповані території, але останні місяці росіяни перестали запускати машини. З грантів забезпечували частини Харківської, Донецької, Луганської, Херсонської областей.
У київській групі залучено понад 20 людей. Всі вони безкоштовно працюють вісім місяців. Оптимізували роботу наступним чином: одні координують конкретні напрямки, а ті, до кого прийшов запит — повністю його ведуть.
Зима та тенденція на зниження: як готуєтесь до холодного сезону, коли збирати донати стає все важче?
«Так, зі зборами стає важче. Наша колега запустила кінопокази у Львові, щоб зібрати кошти, а також Київський тиждень кінокритики став партнером. Перед кожним фільмом показують наше відео про збори на рації (це один із трьох основних напрямків). Завдяки таким активностям вдається трохи прискорити збори. Є збір на тактичне спорядження, ми розуміємо, що просто його не закриємо.
Це і психологічний момент — людям, мабуть, подобається донатити на те, що має активну дію.
Якщо до нас потрапляє заявка, оцінюємо її адекватність. Лише потім запускаємо збір. По медикаментах працюємо з медичними працівниками, фармацевтами. Вони дають нам фідбек, лише потім ми стверджуємо або відмовляємо у запиті. Якщо чесно, то шахраїв видно по списку», — розповіла Єлизавета.
Одеський осередок вже активно готується до зими. Три тижні тому волонтери прибули до Миколаєва. Як зазначив їм Віталій Кім, очільник Миколаївської ОДА, потрібна зимова гума, щоб перевзути хлопців, і вони могли активно наступати у Херсонському напрямку. А також Артем Каспарян розповідає: «Зараз Миколаїв тримає оборону, за що ми дуже вдячні. Їздили до Миколаївського обласного госпіталю, передали допомогу з Литви: імпланти, медичні інструменти, щоб лікувати наших героїв. Їх госпіталізують щодня, адже йдуть запеклі бої щодо визволення Херсону.
Паралельно займаємось підготовкою до нестачі води, адже бачимо, що ворог б’є по наших підстанціях, ТЕЦам. Організація привезла 20 тонн води для головного управління розвідки. Зараз веземо ще 20 тонн скоріше для Миколаївського напрямку. Підтримали ініціативу й друзі з Молдови, тому робитимемо запаси води і з того боку.
З Німеччини передали велику партію зимового одягу для переселенців. Не тільки для тих, які в Одесі. Хочемо поїхати на Харківський напрямок, адже після деокупації там вкрай скрутне становище. Плануємо взяти цей напрямок на себе разом із київськими друзями.
Щодо тенденцій, зараз — це пікапи, автомобілі. У Литві вже просто закінчуються пікапи, які потрібні нашим військовим. Потрохи везуть з Великобританії. За два тижні привеземо машину для друзів з одеської поліції, батальйону “Цунамі”. Для звичайної людини автомобіль — це круто, а для військових — розхідний матеріал. Завтра, післязавтра чи за тиждень цього автомобіля не буде і потрібно шукати новий. Тому в нас активна робота з цього приводу. Я вже не знаю, що буде за 2-3 тижні, бо коли дзвоню в Литву, вони сміються та кажуть, що ми забрали всі автомобілі і вже мали до москви доїхати на цих литовських пікапах. Але я дуже вдячний, вони не бояться приїхати. За два тижні сюди приїде популярний литовський політик, який сам і привезе це авто. Литовці розуміють, що ми воюємо не тільки за себе, а й за весь цивілізований світ».
На яких помилках вчаться волонтери та що додає клопоту у цій роботі? Бюрократичні перешкоди впливають на роботу?
«Бувало таке, що ми привозимо ліки, а лікарі кажуть, що не можуть їх оформити документально. Це були перші місяць-два повномасштабної війни. Тоді доводилось закривати очі на це, тому що всі розуміли: зараз людині, яка лежить після обстрілу, це потрібно.
Спочатку траплялись помилки щодо оформлення гуманітарної допомоги. Дуже багато розмов було стосовно маршруту, гарантійних листів, розмитнення. Та я вдячний Міністерству інфраструктури, пану Кубракову та Наєму, тому що десь за місяць всі ці механізми розробили та відточили. Зараз все працює. До речі, працює класна система “Шлях” для волонтерів та водіїв, які перевозять гуманітарну допомогу. Багато людей, які мають доступ, щоб привезти гуманітарну допомогу, користуються нею. І допомога швидше потрапляє до наших військових.
На початку були питання, проблеми і згодом це вирішилось. Системно більшість вже працює. Люди, які хочуть та можуть — допомагають», — зазначив Артем.
Плутанина щодо завозу допомоги заважала і київському осередку. Єлизавета розповідає: «Спочатку ми завозили без гарантійних листів, потім вони стали потрібні. Пізніше стали просити висилати ці листи прямо на митницю, що затримувало процес. Наразі ми працюємо за третьою системою, коли гарантійні листи надаються від оперативного командування. Тобто завозиться все на командування і вони вже доставляють далі. Як на мене, комунікація недостатньо прозора, вона може підставляти волонтерів замість того, щоб їх підтримати.
Ускладнюється комунікація між волонтерами та державою. Хоча я розумію, що на цьому можливо виросли якісь шахраї. Я за руку їх не тримала і не впевнена, але полювання на волонтерів — відкрилось. Для мене це неприємний процес. Волонтери зіграли дуже велику роль в перших місяцях, коли треба було одягнути та взути армію. Це не лише матеріальна користь, а й моральна. Всі військові, яким допомогли волонтери, відчували підтримку людей. Що дало великий заряд всім, але з цим не рахуються».
Чи готові продовжувати після воєнних дій? Допомоги потребуватимуть ще щонайменше півроку чи рік після, на які напрями готові?
Артем Каспарян розповідає, що ГО вже готується до відбудування країни: «Завдяки тісній співпраці з Литвою, можу сказати, що вони вже плідно готуються. Наразі є сумісні проєкти щодо відновлення дитячих садочків, в які влучили ракети в Черкаській, Чернівецькій області. Розглядаємо варіанти по Білгород-Дністровському, де також є проблеми.
На закінчення війни у нас вже мають бути напрацювання, щоб швидко запускати економіку країни, відновлення країни. Разом з європейськими друзями готуємо проєкти щодо психологічного відновлення наших військових. Багато людей вже прийшло з фронту та з деокупованих територій, втратили свої домівки, живуть в інших містах — це дуже стресові події. Скоро, можливо за місяць, ми оголосимо про відкриття першого проєкту психологічного відновлення наших дітей та військових разом з Єврокомісією, відомими психологами. Триватиме десь півроку і надалі будемо дивитись на потребу.
Допомагатимемо скільки це потрібно. Відновлення необхідне і в політичному сенсі. Люди, які повернуться з фронту, мають побачити, за що вони воювали. Ми маємо показати ці абсолютні зміни».
«Активне волонтерство — дієва можливість прожити те, що з нами відбувається. Коли ти допомагаєш, то немає часу, щоб страждати через війну. У нас класна команда творчих людей, які довіряють один одному. Можливо, ми переформатуємось, займемо якусь конкретну нішу, адже зараз займаємось дуже багато чим. В якійсь перспективі ми точно продовжимо», — зазначила волонтерка київського осередку.
Сили безпілотних систем Збройних сил України за три тижні операції «МоЛоЧКа» уразили 201 судно тіньового флоту Росії.
Про це командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
В Азовському морі, уточнив він, уражені 129 суден, у Чорному морі – 72.
Бровді наголосив: ідеться лише про судна, атаковані Силами безпілотних систем, без урахування впольованих іншими підрозділами Сил безпеки й оборони України.
«Обіцяли Птахи 221 судно. Доведеться напружитися, адже їх там тупо не залишилося, окрім підранків, що перетворені у несамохідні баржі. Керченська затока заблокована на невизначений термін», – зауважив командувач.
Як повідомляв Укрінформ, в умовах посилення українських ударів по нафтопереробних заводах Росія намагається максимально наростити експорт сирої нафти, завантаженої на танкери.
Фото ілюстративне
Основними цілями французької самохідної артилерійської установки CAESAR нині є жива сила ворога та точки злету його дронів.
Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів головний сержант артилерійського взводу, командир гармати CAESAR 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ Дмитро Жук.
«Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі», – зазначив Жук.
В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільна вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.
За словами командира, нині на мобільність САУ CAESAR суттєво впливає активність дронів.
Раніше Жук працював на радянській САУ «Акація», а в 2023 році перейшов на CAESAR.
«Нова САУ мені одразу сподобалася. Вона переважає «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати», – поділився артилерист.
Військовослужбовець зауважив, що CAESAR стріляє точно, знищуючи та уражаючи цілі. Він згадав кілька бойових епізодів, якими пишається найбільше.
Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники увійшли до населеного пункту, не застосовуючи стрілецької зброї.
«Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто тікали назад. Машини масово горіли, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис», – зауважив Жук.
Як повідомляв Укрінформ, військовослужбовці Десантно-штурмових військ ЗСУ найкраще відгукуються про американський великокаліберний кулемет Browning M2, кулемет ПКМ, американський бронетранспортер Stryker, німецьку броньовану машину піхоти Marder.
Фото надав Дмитро Жук
Головний сержант артилерійського взводу Дмитро Жук – про те, як самохідна артилерійська установка «CAESAR» влаштовує ворогу «апокаліпсис»
Дмитро Жук на позивний «Гері» – військовослужбовець 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ, що нині є найрезультативнішою артбригадою ЗСУ та елітним підрозділом Сил оборони.
Його молодість співпала з війною. Двадцятитрирічний головний сержант артилерійського взводу служить на посаді командира гармати «CAESAR» («Цезар»), яка успішно нищить живу силу й техніку ворога.
Кореспондентці Укрінформу вдалося поспілкуватися з Дмитром у перерві між його бойовими завданнями. Військовослужбовець розповів, зокрема, про особливості роботи французької САУ, «жирні» цілі та мотивацію продовжувати боротьбу.
БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ У ЩАСТІ
«Гері» родом із Житомирщини. Після школи здобув фах машиніста автомобільного крана. Каже, що спробувати себе в професії ще не встиг – не було коли.
Після професійного училища Дмитро трохи попрацював на агрофірмі. Розуміючи, що попереду строкова служба, вирішив підписати контракт із ЗСУ. Обрав 148 окремий гаубичний самохідний артилерійський дивізіон і в березні 2021 року долучився до війська, а восени відбув у зону проведення ООС.
– Наша ротація була запланована на кінець лютого 2022 року, – розповідає військовий. – Перші гармати дивізіону поїхали на завдання ще 20 лютого, коли надійшла інформація про дуже велике скупчення сил противника. У ніч на 24 лютого я був у наряді. Ми з товаришем стояли й розмовляли, і було відчуття, що це тиша перед бурею. У якийсь момент по рації передали: бойова тривога, загальний збір, всі по машинах… За п’ять хвилин ми вже були готові.
Тоді Дмитро працював на САУ «Акація» радянського зразка. Каже, що гаубиця добре виконувала свій функціонал. На початку повномасштабного вторгнення в ній доводилося й ночувати. Воїн згадує сніг, морози і відчуття, ніби прокидався в морозильній камері. Зауважує, що на бойовий дух це не впливало.
– Війна для мене розпочалася з населеного пункту Щастя Луганської області, де й відбулося бойове хрещення нас, молодих і не обстріляних, – згадує воїн. – На той час мені було 19 років. Тоді страху не відчував. Бачив вогонь, але не встигав боятися. Ми були на адреналіні. У деякі моменти не відчувалося ані голоду, коли банку тушкованки ділили на чотирьох, ані втоми. Перший страх у мене з’явився ближче до літа, адже ми вже багато чого побачили і відчули.
Після Щастя підрозділ «Гері» відбув у Сіверськодонецьк. Там артилеристи працювали приблизно два місяці. Його «Акація» тоді допомагала нищити колони росіян.
– Я не знаю, у яких масштабах передати виконану нами роботу. От уявіть, що ми займали позицію на якійсь висоті, звідки розкидався гарний краєвид, і вдалині бачили дорогу, а на ній – протяжність диму на два кілометри. І в той момент розуміли, що горить колона, по якій ми щойно працювали, – ділиться військовий.
За роки війни Дмитро воював на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, а тепер виконує завдання на Олександрівському напрямку. Фронт він залишає тільки під час коротких відпусток.
АРТИЛЕРИСТИ ПІВТОРИ ДОБИ ВИБИВАЛИ ВОРОГА З БУДИНКІВ
У 2023 році на базі 148 дивізіону створили 148 окрему артилерійську Житомирську бригаду. Тоді в підрозділі відбулося переозброєння й «Гері» пересів на САУ «CAESAR».
– Нова САУ мені одразу сподобалася, – ділиться артилерист. – Вона переважає «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни, – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати.
За його словами, «CAESAR» стріляє точно, знищуючи та уражаючи цілі. «Гері» пригадує кілька випадків, якими пишається найбільше.
Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники потрапили туди, не використовуючи стрілецької зброї.
– Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто втікали у зворотному напрямку. Машини масово горіли, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис, – ділиться Дмитро.
«ДІСТАЄМО НА ВІДСТАНЬ ДО 40 КМ»
Він зауважує, що тепер на мобільність САУ «CAESAR» суттєво впливає активність дронів.
– Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі, – пояснює він.
В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільно-вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.
У підпорядкуванні Дмитра – чоловіки віком за 30 років. На запитання, чи слухають його, 23-річного командира, підлеглі, відповідає:
– Я наймолодший не тільки в екіпажі, а й у своєму підрозділі. Вік на війні не має значення, адже важливий досвід. У моєму екіпажі кожен знає, що треба робити. Я не переживаю, що в когось щось не вийде або хтось підведе. Люди, з якими працюю, не ниють і не мають страху. Та й у них настрій поліпшується, коли мені приходить інформація, що знайдена ціль і треба по ній відпрацювати.
«ЦИВІЛЬНИМ ТРЕБА ЖИТИ, ХОДИТИ НА РОБОТУ Й ДОПОМАГАТИ ЗСУ»
– Дмитре, наскільки розумію, ваш трирічний контракт уже закінчився, але ви продовжуєте воювати. Що вас мотивує це робити?
– Мій контракт закінчився у 2024 році, тож служитиму до завершення воєнного стану. У якийсь момент я поставив собі питання, а що буде з моїм майбутнім, якщо не перебуватиму тут. Я не хочу і не дозволю, щоби хтось прийшов і почав мені розказувати, за якими правилами жити, якою мовою розмовляти, чи щоб у мене щось відібрали. Я відстоюватиму своє за будь-яку ціну, і це для мене справа принципу.
На початку мене мотивував наш народ. У мене було відчуття, що ми маємо перевагу, бо з нами люди і ми працюємо разом. Коли на одну нашу гармату припадало сім російських, було дуже важко, але хотілося воювати, бо за нами стояв народ. Не потрібно було нічого просити, люди самі допомагали. Тепер усе кардинально змінилося.
Вирішив, що маю бути тут, аби моє майбутнє, моїх молодших братів, мами, дружини, доньки було в Україні. Звісно, можна втекти від цього всього і жити красиво десь в іншій країні, але я цього не хочу.
– А ваш екіпаж у чому черпає сили?
– Ми просто тримаємося. Фізичні сили є завжди. Людьми, які хворіють, займаються медики. Я повідомляю комбата, що є військовий, який потребує звернення до лікаря, і згодом приїжджає той, хто може його замінити. Наших військовослужбовців також періодично скеровують на відновлення, бо людям треба подбати про спину, руки, ноги, очі й душу.
Я морально дуже виснажений. Буває, що мене просто накриває. Я вже дуже довго тут і просто не встиг пожити тим життям, яким би мав.
Треба частіше вживати магній – і тоді все буде добре. Мені це допомагає.
– Чи відчуває ваш підрозділ нестачу людей?
– Нам потрібні люди. Останнім часом прибувають чоловіки віком 50–60 років, і виходить, що в нас є робоча сила, але вона не працює, бо не може. Наприклад, на завдання їдуть семеро людей, а активно й ефективно щось роблять тільки троє, бо інші – старші, і з них багато не візьмеш. Молоді тепер дуже мало. Я вважаю, що найрезультативніший вік для служби у ЗСУ – 23–45 років.
– Що б ви зараз порадили цивільним?
– Треба набратися терпеливості й жити, бо іншого виходу немає. І допомагати ЗСУ. Та й на роботу варто ходити, бо це добре для нашої економіки.
Хочеться, щоб люди трохи заспокоїлися, бо це вже нахабство, коли кажуть: «Та я нікому нічого не винен». Дехто говорить, що буде відстоювати своє місто чи область, коли вони (росіяни, – ред.) уже зайдуть туди. Та ні, так не буде. Вони спочатку зітруть все КАБами, ракетами, «шахедами», а коли вже не буде живого місця, зайдуть.
Це все треба якось зупиняти. Бо якщо його лиш трішки придушити, знову набереться сил і нагряне.
Ірина Чириця, Житомир
Фото надав Дмитро Жук
-
Одеса7 днів agoСергій Братчук про атаки РФ на Одещину та порти України
-
Одеса1 тиждень ago
В Одесі та області пролунали вибухи: РФ атакує ракетами
-
Суспільство4 дні ago
Липень став найнебезпечнішим місяцем для Одещини
-
Війна1 тиждень agoОбстріл 19 липня – зруйновано склад Amtel
-
Події5 днів agoНа Венеційському кінофестивалі покажуть документальний фільм про Маска
-
Події5 днів agoВ Україні започаткували нову літературну нагороду
-
Україна4 дні agoКордон з Польщею — на ПП Шегині-Медика утворилася величезна черга
-
Одеса4 дні ago
Уночі 20 липня 2026 року в Одесі пролунали вибухи