Вісім місяців триває повномасштабна війна, весь цей час працюють волонтери від маленьких до великих. Не всім вдалось залишитись на сьогодні з повною командою, чіткими орієнтирами та далекими планами. «Дайджест Одеси» поспілкувався з волонтерами різних осередків громадської організації «Спільна мета». Про Одесу розповів юрист Артем Каспарян, а з Києва долучилась режисерка Єлизавета Сміт. 

На момент повномасштабного вторгнення волонтери були розкидані по різних містах: Чернівці, Київ, Львів, Одеса. Хто де був, звідти і намагався допомогти. Наразі сконцентровані у столиці та Одесі. Своєю допомогою вони покривають багато напрямків як для військових, так і цивільних. Команда кількісно майже не зменшилась, а плани на майбутнє — лише виросли. 

Які запити були первинними та на чому зосереджені сьогодні?

«Одеський осередок працює активно з 26 лютого. У нас багато друзів рестораторів, тому перше, що ми зробили — відкрили кухні та почали готувати їжу для ТРО, військових, блокпостів, поліціянтів. Два місяці щодня роз’їжджали по місту та годували людей, які відповідали за нашу безпеку. 

Паралельно з цим відкрили гуманітарний штаб у Кишиневі, де наша команда приймала біженців. За час роботи штабу вдалось прийняти 2500 осіб. Сумісними зусиллями з партнерами у Кишиневі та Посольством України в Молдові надали прихисток українцям. Щодня з Молдови у зворотному напрямку до одеського осередку відправлялись медикаменти, памперси, їжа, взуття та амуніція для військових. Значні потреби були у Херсоні та Миколаєві. Такою логістикою займались увесь час та продовжуємо. Але військова агресія триває і напрями роботи змінюються. 

Я, наприклад, відповідаю за Литву. Тісна співпраця з мером Вільнюса Реміґіюсем Шимашюсем та міністром економіки Литви Аушріне Армонайте. Звідти постійно йде гуманітарна допомога. Останнього разу нам вдалось привезти до ОК “Південь” понад 50 ноутбуків, планшети, екрани, телефони. Змогли допомогти в Ірпені та Бучі. Ми надали принтери та ноутбуки, адже школи були зруйновані після першої фази агресії.

На початку було багато людей, кожен хотів допомогти своїй країні та місту. Абсолютно різні люди: кухарі, офіціанти, аграрії, юристи, адвокати, судді та багато інших. На старті тільки в Одесі було понад 50 волонтерів, які активно працювали. Зараз ми налагодили механізми роботи, тому навіть не зустрічаємось: чатимось, розуміємо один одного і вирішуємо питання», — каже Артем Каспарян.

Єлизавета Сміт розповіла, що інший осередок має два основні напрямки: військові та цивільні. Півроку волонтери завозили медикаменти для цивільного населення навіть на окуповані території, але останні місяці росіяни перестали запускати машини. З грантів забезпечували частини Харківської, Донецької, Луганської, Херсонської областей. 

У київській групі залучено понад 20 людей. Всі вони безкоштовно працюють вісім місяців. Оптимізували роботу наступним чином: одні координують конкретні напрямки, а ті, до кого прийшов запит — повністю його ведуть. 

Зима та тенденція на зниження: як готуєтесь до холодного сезону, коли збирати донати стає все важче? 

«Так, зі зборами стає важче. Наша колега запустила кінопокази у Львові, щоб зібрати кошти, а також Київський тиждень кінокритики став партнером. Перед кожним фільмом показують наше відео про збори на рації (це один із трьох основних напрямків). Завдяки таким активностям вдається трохи прискорити збори. Є збір на тактичне спорядження, ми розуміємо, що просто його не закриємо.

Це і психологічний момент — людям, мабуть, подобається донатити на те, що має активну дію. 

Якщо до нас потрапляє заявка, оцінюємо її адекватність. Лише потім запускаємо збір. По медикаментах працюємо з медичними працівниками, фармацевтами. Вони дають нам фідбек, лише потім ми стверджуємо або відмовляємо у запиті.  Якщо чесно, то шахраїв видно по списку», — розповіла Єлизавета. 

Одеський осередок вже активно готується до зими. Три тижні тому волонтери прибули до Миколаєва. Як зазначив їм Віталій Кім, очільник Миколаївської ОДА, потрібна зимова гума, щоб перевзути хлопців, і вони могли активно наступати у Херсонському напрямку. А також Артем Каспарян розповідає: «Зараз Миколаїв тримає оборону, за що ми дуже вдячні. Їздили до Миколаївського обласного госпіталю, передали допомогу з Литви: імпланти, медичні інструменти, щоб лікувати наших героїв. Їх госпіталізують щодня, адже йдуть запеклі бої щодо визволення Херсону. 

Паралельно займаємось підготовкою до нестачі води, адже бачимо, що ворог б’є по наших підстанціях, ТЕЦам. Організація привезла 20 тонн води для головного управління розвідки. Зараз веземо ще 20 тонн скоріше для Миколаївського напрямку. Підтримали ініціативу й друзі з Молдови, тому робитимемо запаси води і з того боку. 

З Німеччини передали велику партію зимового одягу для переселенців. Не тільки для тих, які в Одесі. Хочемо поїхати на Харківський напрямок, адже після деокупації там вкрай скрутне становище. Плануємо взяти цей напрямок на себе разом із київськими друзями. 

Щодо тенденцій, зараз  — це пікапи, автомобілі. У Литві вже просто закінчуються пікапи, які потрібні нашим військовим. Потрохи везуть з Великобританії. За два тижні привеземо машину для друзів з одеської поліції, батальйону “Цунамі”. Для звичайної людини автомобіль — це круто, а для військових — розхідний матеріал. Завтра, післязавтра чи за тиждень цього автомобіля не буде і потрібно шукати новий. Тому в нас активна робота з цього приводу. Я вже не знаю, що буде за 2-3 тижні, бо коли дзвоню в Литву, вони сміються та кажуть, що ми забрали всі автомобілі і вже мали до москви доїхати на цих литовських пікапах. Але я дуже вдячний, вони не бояться приїхати. За два тижні сюди приїде популярний литовський політик, який сам і привезе це авто. Литовці розуміють, що ми воюємо не тільки за себе, а й за весь цивілізований світ».

На яких помилках вчаться волонтери та що додає клопоту у цій роботі? Бюрократичні перешкоди впливають на роботу?

«Бувало таке, що ми привозимо ліки, а лікарі кажуть, що не можуть їх оформити документально. Це були перші місяць-два повномасштабної війни. Тоді доводилось закривати очі на це, тому що всі розуміли: зараз людині, яка лежить після обстрілу, це потрібно.

Спочатку траплялись помилки щодо оформлення гуманітарної допомоги. Дуже багато розмов було стосовно маршруту, гарантійних листів, розмитнення. Та я вдячний Міністерству інфраструктури, пану Кубракову та Наєму, тому що десь за місяць всі ці механізми розробили та відточили. Зараз все працює. До речі, працює класна система “Шлях” для волонтерів та водіїв, які перевозять гуманітарну допомогу. Багато людей, які мають доступ, щоб привезти гуманітарну допомогу, користуються нею. І допомога швидше потрапляє до наших військових. 

На початку були питання, проблеми і згодом це вирішилось. Системно більшість вже працює. Люди, які хочуть та можуть — допомагають», — зазначив Артем.

Плутанина щодо завозу допомоги заважала і київському осередку. Єлизавета розповідає: «Спочатку ми завозили без гарантійних листів, потім вони стали потрібні. Пізніше стали просити висилати ці листи прямо на митницю, що затримувало процес. Наразі ми працюємо за третьою системою, коли гарантійні листи надаються від оперативного командування. Тобто завозиться все на командування і вони вже доставляють далі.  Як на мене, комунікація недостатньо прозора, вона може підставляти волонтерів замість того, щоб їх підтримати. 

Ускладнюється комунікація між волонтерами та державою. Хоча я розумію, що на цьому можливо виросли якісь шахраї. Я за руку їх не тримала і не впевнена, але полювання на волонтерів — відкрилось. Для мене це неприємний процес. Волонтери зіграли дуже велику роль в перших місяцях, коли треба було одягнути та взути армію. Це не лише матеріальна користь, а й моральна. Всі військові, яким допомогли волонтери, відчували підтримку людей. Що дало великий заряд всім, але з цим не рахуються». 

Чи готові продовжувати після воєнних дій? Допомоги потребуватимуть ще щонайменше півроку чи рік після, на які напрями готові? 

Артем Каспарян розповідає, що ГО вже готується до відбудування країни: «Завдяки тісній співпраці з Литвою, можу сказати, що вони вже плідно готуються.  Наразі є сумісні проєкти щодо відновлення дитячих садочків, в які влучили ракети в Черкаській, Чернівецькій області. Розглядаємо варіанти по Білгород-Дністровському, де також є проблеми. 

На закінчення війни у нас вже мають бути напрацювання, щоб швидко запускати економіку країни, відновлення країни. Разом з європейськими друзями готуємо проєкти щодо психологічного відновлення наших військових. Багато людей вже прийшло з фронту та з деокупованих територій, втратили свої домівки, живуть в інших містах — це дуже стресові події. Скоро, можливо за місяць, ми оголосимо про відкриття першого проєкту психологічного відновлення наших дітей та військових разом з Єврокомісією, відомими психологами. Триватиме десь півроку і надалі будемо дивитись на потребу. 

Допомагатимемо скільки це потрібно. Відновлення необхідне і в політичному сенсі. Люди, які повернуться з фронту, мають побачити, за що вони воювали. Ми маємо показати ці абсолютні зміни». 

«Активне волонтерство — дієва можливість прожити те, що з нами відбувається. Коли ти допомагаєш, то немає часу, щоб страждати через війну. У нас класна команда творчих людей, які довіряють один одному. Можливо, ми переформатуємось, займемо якусь конкретну нішу, адже зараз займаємось дуже багато чим. В якійсь перспективі ми точно продовжимо», — зазначила волонтерка київського осередку.