Connect with us

Війна

Від країни приречених до надзвичайно сильних: в Одесі українські філософи, письменники та журналісти проговорили майбутнє. Фото

Published

on

Pen Ukraine

Суботнім вечором, 5 листопада, Український ПЕН провів подію “Проговорюючи майбутнє: розмова про нас нинішніх і тих, якими ми станемо”. В укритті Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька говорили письменники, журналісти, філософи. І хоч двох годин для майбутнього замало — визначили позиції сили, темряви, абсолютного зла та насущної потреби нищити русню.

“Дайджест Одеси” побував на заході і ділиться з вами кількома важливими тезами, які обговорювались. Модераторкою заходу була Тетяна Терен –  журналістка, культурна менеджерка, виконавча директорка Українського ПЕН. Тон розмови базувався на питанні: як ми змінились за останні 8 років та 8 місяців. 

На думку докторки літературознавства, журналістки та есеїстки Тетяни Огаркової: “Вперше за багато років українці повірили в себе. Багато наших колег та друзів за кордоном дивились на нас сумними очима, як на приречену країну. Але ми отримали розуміння власної сили і попри шалені втрати, усвідомили, що надзвичайно сильна країна та нація. І цей процес незворотній.

Коли ми говоримо про майбутнє, багато важить те, як ми його бачимо. Якби рік тому сказали про умови, в яких ми будемо жити і не втрачати сміливості та здорового глузду — нас би це здивувало. Наразі ми в Києві вже звикли жити частково в темряві, а інколи і без зв’язку. А я спокійно відводжу дітей до садочка чи школи.

Важливо пізнати, навіщо ми в цьому стані війни перебуваємо. Не лише заради перемоги. Це потрібно, але замало.А й для того, щоб могла жити загалом нова українська культура. Вона гідна, аби бути культурою народу, який переміг у цій жахливій війні”, — зазначила літературознавиця. 

Відповідаючи на питання, як Україна змінила світ, Володимир Ярмоленко  — філософ, письменник, журналіст – зазначив: “Кожне місто країни переосмислює себе в цей час. Росіяни намагались весь цей час, з ХVII століття, ампутувати нашу культуру, а з нею і майбутнє. Я не люблю, коли про країну говорять, як про стартап, що зараз лише розпочинається. У нас дуже глибинне і цікаве минуле, є багато точок, на які можна опиратись. Єдине, чого у нас немає — золотої доби і це добре, бо не треба повторюватись. Ми з більшим бажанням і пристрастю дивимось у майбутнє. Західний світ втратив віру в себе десь років 10 тому, це світ, який копирсається у своєму минулому. Ми ж даємо їм віру у самих себе…

Український досвід показує, що оця європейська ілюзія нескінченного діалогу нічого не варта. Тому, коли іноземні журналісти питають: ”як таке може статись в ХХІ столітті?”, — відповідь досить проста. А чим ХХІ століття краще, хто нам дав таку ілюзію?…”.

Вахтанґ Кебуладзе — філософ, письменник, публіцист, перекладач, спеціаліст із феноменології, розповів, як прагнути спільного майбутнього поруч з тим, хто воліє, щоб тебе не було? 

“На це питання дає відповідь ЗСУ: нищити. Зло треба нищити, з ним не можна домовлятись. Але так, попри всі жахи, ХХІ століття не краще за ХХ. Ще у XIX столітті Ніцше писав, що люди завжди вважають, що знають, що таке добро. Ми ж помиляємось у тому, що вважаємо, ніби знаємо краще за попередніх людей. На жаль, ми не знаємо. Цей досвід війни навчить нас, що у світі є зло. Росія – абсолютне і невиліковне зло. Борючись з цим, потрібно почати з себе: адже зло і на наших вулицях, в Одесі, Харкові, навіть Львові“, — поділився Вахтанґ.

Чи не зарано нам планувати майбутнє, запитали Світлану Поваляєву — письменницю, журналістку, громадську активістку. Вона вважає: “Майбутнє — наше повсякдення і саме теперішнім його створюємо. Думати про нього — частина нашого буття, яка є абсолютно природною. Завдяки цьому ми зараз вистояли та стоїмо. Точка неповернення і усвідомлення відбулась на Майдані і вона не прорефлексована, тому що одразу почалась війна. Скільки за ці 9 років відбулось подій в літературі, культурі, кіно, майже в будь-якій сфері”. Світлана — мати загиблого київського активіста Романа Ратушного, зазначила, що після 24 лютого, травматичні речі поширились на все суспільство: “Я можу говорити, про те, що пережила. У кожного, звичайно, свій больовий поріг та різні способи сприйняття. Але через ці події відпало багато чого зайвого: масок, поз, моделей поведінки… Люди побачили один одного. І ніколи не будемо такими, як колись, бо змінюємось незалежно від травм. Ці зміни відбувались із ветеранами 2014-2015 років, але їх здебільшого відкидали та не хотіли розуміти. Тепер у нас є можливість на посттравматичне зростання у майбутньому”. 

З Павлом Коробчуком,  письменником, перекладачем та музикантом говорили про емоції.  “Якщо грубо, то до спектра емоцій можна вкласти біль, злість, бажання жити. Один з виходів подолати нереальні психологічні стани, які нас шматують — раціоналізування цих емоцій…”, – зазначив Павло. 

Розмова продовжувалась дискусією з глядачами, питаннями зміни культури під час війни, розпізнаванням тих, хто ще не визначився. А завершили віршами Павла Коробчука та Світлани Поваляєвої. 

Відзначимо, що PEN Ukraine проводить літературно-волонтерські поїздки, пропонує стипендії, популяризує читання та висвітлює війну. 

Нагадаємо про виставу “Чуваки не святкують або ukrainian”.

Війна

На фронті від початку доби сталися 60 боєзіткнень, найбільше

Published

on

Російська армія від початку доби 60 раз атакувала позиції Сил оборони України, найбільше боїв відбулося Покровському напрямку.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 неділі, 10 травня, передає Укрінформ.

Російські загарбники з артилерії обстріляли прикордонні Кореньок, Нововасилівку, Рогозіне, Яструбщину, Будки, Атинське, Нескучне, Бачівськ, Лужки, Волфине та Іскрисківщину у Сумській області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог дев’ять разів атакував українські позиції, одне боєзіткнення триває. Крім того, росіяни здійснили 41 обстріл населених пунктів та позицій Сил оборони, десять із яких – із застосуванням реактивних систем залпового вогню.

На Південно-Слобожанському напрямку війська РФ вісім разів штурмували позиції українських підрозділів у районах населених пунктів Зелене, Стариця, Петро-Іванівка, Мирове, Симинівка та Красне Перше, одне боєзіткнення триває.

На Куп’янському, Краматорському, Оріхівському та Придніпровському напрямках ворог не проводив наступальних дій.

На Лиманському напрямку росіяни розпочали п’ять штурмів у районах Зарічного, Лимана, Ставків та Озерного.

На Слов’янському напрямку Сили оборони відбили дві спроби загарбників просунутися вперед у районах Рай-Олександрівки та Різниківки.

Читайте також: На Словянському напрямку армія РФ застосовує важкі гексокоптери для мінування дорігвійськові

На Костянтинівському напрямку російські загарбники здійснили п’ять атак поблизу Костянтинівки, Плещіївки, Степанівки та Іванопілля, одне боєзіткнення триває.

На Покровському напрямку війська РФ 24 рази намагалися потіснити українських воїнів із займаних позицій у районах населених пунктів Родинське, Гришине, Котлине, Удачне, Молодецьке, Муравка, Новопідгородне та в напрямку Ганнівки, Мирного, Сергіївки та Новоолександрівки, триває одне боєзіткнення.

На Олександрівському напрямку українські оборонці зупинили ворожу атаку в районі Олександрограда.

Читайте також: Російська армія втратила за добу на війні проти України 840 загарбників і два засоби ППО

На Гуляйпільському напрямку Сили оборони відбили дев’ять російських атак у районах Рибного, Добропілля, Залізничного, Оленокостянтинівки та Гуляйпільського.

На інших напрямках суттєвих змін в обстановці на даний час не відбувається.

Спроб армії РФ просуватися не зафіксовано.

Як повідомляв Укрінформ, на Олександрівському напрямку російські загарбники намагаються накопичувати живу силу в залишках забудови та укриттях.

Фото: Генштаб ЗСУ



Джерело

Continue Reading

Війна

На Олександрівському напрямку росіяни намагаються накопичувати живу силу у залишках забудови

Published

on

На Олександрівському напрямку російські загарбники намагаються накопичувати живу силу в залишках забудови та укриттях.

Як передає Укрінформ, про це 7-й корпус швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних сил України повідомив у Телеграмі й оприлюднив відео.

«На Олександрівському напрямку противник продовжує намагатися накопичувати живу силу в залишках забудови та укриттях, використовуючи поодинокі переміщення для прихованого просування між позиціями», – ідеться у повідомленні.

Оператори БпЛА 132 окремого розвідувального батальйону 7 корпусу ШР ДШВ методично виявляють та знищують ворожих «туристів» ще на підходах до переднього краю.

Читайте також: Зеленський на Олександрівському напрямку відвідав воїнів 31-ї бригади

Як повідомляв Укрінформ, на Слов’янському напрямку армія Російської Федерації застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг.



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті Героя України, капітана Віктора Оцерклевича (позивний «Крєпиш»)

Published

on


Був справедливим командиром та воював за майбутнє своїх доньок

Віктор народився 10 травня 1986 року в Болграді на Одещині. Його батько був військовим, учасником війни в Афганістані та ліквідатором наслідків Чорнобильської катастрофи. Брат Віктора Олексій – також професійний військовий. 

Тому після школи хопець також мріяв про військову кар’єру, і у 2004 році пішов на строкову службу, де з простого солдата дослужився до старшини, що було рідкістю серед строковиків. 

Після служби Віктор працював інспектором-кінологом у складі Держприкордонслужби. Про цей період він не любив згадувати, окрім своєї вівчарки Сандри, яку любив усім серцем. 

У 22 роки чоловік познайомився з Ольгою, яка за пів року стала його дружиною. Контракт з ДПСУ закінчився і подружжя перебралось до Кривого Рогу. Тут чоловік влаштувався на шахту «Батьківщина» ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Спершу був учнем прохідника дільниці, згодом сам став прохідником. Паралельно з роботою на шахті навчався у Криворізькому національному університеті. 

У 2015-2016 роках Віктор служив у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр» на Донеччині. Брав участь у боях за Піски. З того періоду в нього залишилися шрами на плечах від фосфорних снарядів.

«Воно так гарно було. Бачу – падає красиве, наче тихий салют. А коли потрапило на мене, то пропалило форму і попекло шкіру. Мене врятував бронік, а то були б сильніші опіки», – розповідав згодом Віктор.

Після демобілізації у 2016 році він завершив навчання в університеті і вирішив повернутись на військову службу, підписавши контракт з 54-ю окремою механізованою бригадою, з якою брав участь у боях на Світлодарській дузі. 

Певний час служив під командування брата – Олексія «Купола» Оцерклевича, через що Віктора називали «Купол-молодший». Згодом брат перейшов служити в інше місце, а Віктор став командиром роти. Підлеглі згадують з повагою про «Крєпиша», як про людяного командира. Одного разу він відпустив у відпустку бійця, в якого от-от мала народити дружина, прямо посеред навчань. «Це ж дитина народжується. То святе. Як можна не відпустити? Нічого, потім відпрацює», – пояснював чоловік.

Щоб бути ближче до родини, Віктор перевівся до 17-ї окремої танкової бригади імені Костя Пестушка. Головним для нього були доньки Віка та Іра і дружина Ольга.

«Вітя – найкращий чоловік і батько. Найбільшим бажанням у нього було відвести Ірочку в перший клас. Він дуже засмучувався, що у нього не виходило приїхати та відвести Віку 1 вересня, тому він завжди казав, що де б не був, але Ірочку з бантиками відведе до школи», – розповідає Ольга. 

Повномасштабне вторгнення РФ Віктор зустрів на посаді заступника командира батальйону. Підрозділ відбивав атаки ворога в районі Новотошківки на Луганщині. Кілька разів росіяни брали їх у напівкільце, однак, попри втрати, українські танкісти давали відсіч. 

«Ситуація була критичною: ворог накривав позиції важкою артилерією, неодноразово заходив у напівкільце. Підрозділ капітана Оцерклевича тримався до останнього. Через щільність вогню евакуація поранених і загиблих була неможливою, а невдовзі територія опинилася під окупацією», – розповів побратим Богдан Крупський.

На початку квітня 2022 року Віктор вивів підлеглих із ворожого оточення в Луганській області. Він сів за кермо БМП і виїхав на захоплений ворогом спостережний пост, де ціною власного життя знищив російських окупантів. Завдяки цьому весь особовий склад вийшов із кільця. Віктор загинув 6 квітня внаслідок артилерійського обстрілу. Довгий час його тіло було на окупованій території. Поховати героїчного капітана змогли лише 22 травня 2025 року в Києві. 

28 червня 2023 року капітан Віктор Оцерклевич посмертно нагороджений званням Героя України. 

Вічна пам’ять Герою!

За матеріалами: Новинарня, Суспільне Одеса

Фото: Новинарня

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.