Війна
Від країни приречених до надзвичайно сильних: в Одесі українські філософи, письменники та журналісти проговорили майбутнє. Фото
Суботнім вечором, 5 листопада, Український ПЕН провів подію “Проговорюючи майбутнє: розмова про нас нинішніх і тих, якими ми станемо”. В укритті Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька говорили письменники, журналісти, філософи. І хоч двох годин для майбутнього замало — визначили позиції сили, темряви, абсолютного зла та насущної потреби нищити русню.
“Дайджест Одеси” побував на заході і ділиться з вами кількома важливими тезами, які обговорювались. Модераторкою заходу була Тетяна Терен – журналістка, культурна менеджерка, виконавча директорка Українського ПЕН. Тон розмови базувався на питанні: як ми змінились за останні 8 років та 8 місяців.
На думку докторки літературознавства, журналістки та есеїстки Тетяни Огаркової: “Вперше за багато років українці повірили в себе. Багато наших колег та друзів за кордоном дивились на нас сумними очима, як на приречену країну. Але ми отримали розуміння власної сили і попри шалені втрати, усвідомили, що надзвичайно сильна країна та нація. І цей процес незворотній.
Коли ми говоримо про майбутнє, багато важить те, як ми його бачимо. Якби рік тому сказали про умови, в яких ми будемо жити і не втрачати сміливості та здорового глузду — нас би це здивувало. Наразі ми в Києві вже звикли жити частково в темряві, а інколи і без зв’язку. А я спокійно відводжу дітей до садочка чи школи.
Важливо пізнати, навіщо ми в цьому стані війни перебуваємо. Не лише заради перемоги. Це потрібно, але замало.А й для того, щоб могла жити загалом нова українська культура. Вона гідна, аби бути культурою народу, який переміг у цій жахливій війні”, — зазначила літературознавиця.
Відповідаючи на питання, як Україна змінила світ, Володимир Ярмоленко — філософ, письменник, журналіст – зазначив: “Кожне місто країни переосмислює себе в цей час. Росіяни намагались весь цей час, з ХVII століття, ампутувати нашу культуру, а з нею і майбутнє. Я не люблю, коли про країну говорять, як про стартап, що зараз лише розпочинається. У нас дуже глибинне і цікаве минуле, є багато точок, на які можна опиратись. Єдине, чого у нас немає — золотої доби і це добре, бо не треба повторюватись. Ми з більшим бажанням і пристрастю дивимось у майбутнє. Західний світ втратив віру в себе десь років 10 тому, це світ, який копирсається у своєму минулому. Ми ж даємо їм віру у самих себе…
Український досвід показує, що оця європейська ілюзія нескінченного діалогу нічого не варта. Тому, коли іноземні журналісти питають: ”як таке може статись в ХХІ столітті?”, — відповідь досить проста. А чим ХХІ століття краще, хто нам дав таку ілюзію?…”.
Вахтанґ Кебуладзе — філософ, письменник, публіцист, перекладач, спеціаліст із феноменології, розповів, як прагнути спільного майбутнього поруч з тим, хто воліє, щоб тебе не було?
“На це питання дає відповідь ЗСУ: нищити. Зло треба нищити, з ним не можна домовлятись. Але так, попри всі жахи, ХХІ століття не краще за ХХ. Ще у XIX столітті Ніцше писав, що люди завжди вважають, що знають, що таке добро. Ми ж помиляємось у тому, що вважаємо, ніби знаємо краще за попередніх людей. На жаль, ми не знаємо. Цей досвід війни навчить нас, що у світі є зло. Росія – абсолютне і невиліковне зло. Борючись з цим, потрібно почати з себе: адже зло і на наших вулицях, в Одесі, Харкові, навіть Львові“, — поділився Вахтанґ.

Чи не зарано нам планувати майбутнє, запитали Світлану Поваляєву — письменницю, журналістку, громадську активістку. Вона вважає: “Майбутнє — наше повсякдення і саме теперішнім його створюємо. Думати про нього — частина нашого буття, яка є абсолютно природною. Завдяки цьому ми зараз вистояли та стоїмо. Точка неповернення і усвідомлення відбулась на Майдані і вона не прорефлексована, тому що одразу почалась війна. Скільки за ці 9 років відбулось подій в літературі, культурі, кіно, майже в будь-якій сфері”. Світлана — мати загиблого київського активіста Романа Ратушного, зазначила, що після 24 лютого, травматичні речі поширились на все суспільство: “Я можу говорити, про те, що пережила. У кожного, звичайно, свій больовий поріг та різні способи сприйняття. Але через ці події відпало багато чого зайвого: масок, поз, моделей поведінки… Люди побачили один одного. І ніколи не будемо такими, як колись, бо змінюємось незалежно від травм. Ці зміни відбувались із ветеранами 2014-2015 років, але їх здебільшого відкидали та не хотіли розуміти. Тепер у нас є можливість на посттравматичне зростання у майбутньому”.
З Павлом Коробчуком, письменником, перекладачем та музикантом говорили про емоції. “Якщо грубо, то до спектра емоцій можна вкласти біль, злість, бажання жити. Один з виходів подолати нереальні психологічні стани, які нас шматують — раціоналізування цих емоцій…”, – зазначив Павло.
Розмова продовжувалась дискусією з глядачами, питаннями зміни культури під час війни, розпізнаванням тих, хто ще не визначився. А завершили віршами Павла Коробчука та Світлани Поваляєвої.
Відзначимо, що PEN Ukraine проводить літературно-волонтерські поїздки, пропонує стипендії, популяризує читання та висвітлює війну.
Нагадаємо про виставу “Чуваки не святкують або ukrainian”.
Війна
Пам’яті лейтенанта Тараса Дяківа
Він віддав своє життя, захищаючи Україну та кожного з нас від ворога
Тарас народився 1984 року в селищі Вигода Долинського району Івано-Франківської області, був наймолодшою дитиною в сім’ї. У школі захоплювався фізкультурою — любив біг і фізичні вправи, відвідував туристичний гурток, учасники якого щоліта ходили у походи з наметами. Брав участь у змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів, а ще дуже любив читати: рідні згадують, як хлопця вже у п’ять років можна було побачити з газетою.
Ще одним із захоплень Тараса була техніка і все, що з нею пов’язано. Коли в нього з’явився перший комп’ютер, він вивчив усі його складові.
У 2001-2006 роках навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Фінанси». У 2004 році їздив до Києва на Помаранчеву революцію попри ризик бути виключеним з університету через можливу затримку із захистом диплома. Декілька тижнів жив із хлопцями в наметах, а батьки навіть не здогадувалися про це.

У 2013 році Тарас брав участь вже у Революції гідності, був одним з ініціаторів протестів проти влади. Разом із друзями-однодумцями організовував автопробіги для висловлення своєї позиції. Завжди був патріотом України, стежив за новинами, був у курсі всіх подій.
Після закінчення університету ще рік працював у Львові, а потім повернувся до рідного селища. Спочатку обіймав посаду декларанта, а згодом — менеджера з постачання на підприємстві «Уніплит».
«Згадую з посмішкою, як він зранку їхав на роботу і слухав класичну музику, а коли повертався додому — рок. Крім музики, любив слухати різні відео й подкасти, аудіокнижки. Хто знав Тараса, той може підтвердити, що він завжди ходив із навушниками і щось слухав», – ділиться спогадами дружина Мар’яна.

Чоловік дбав про довкілля: часто разом із друзями організовувалися та збирали сміття, яке згодом вивозили. У машині завжди мав сміттєвий пакет на випадок, якщо потрібно буде щось прибрати.
Дружина розповіла, що з Тарасом вони познайомилися влітку 2010 року. Будучи студенткою, разом із дівчатами написали проєкт, який отримав фінансування. За ці кошти організували літній табір із наметами для дітей, що проходив у селищі Вигода. Тарас із друзями допомагав переносити речі й розкладати намети. Так усе й почалося: стосунки на відстані, телефонні розмови, довгоочікувані зустрічі й різні приємні моменти. Закохані одружилися восени 2017 року, а у 2019 році народився їхній синочок, про якого вони мріяли й чекали.
«Тарас завжди був терплячим із сином, усе пояснював, бо в дитини завжди купа запитань: “А чого? Нащо? Для чого?”. Проводив із ним багато часу: часто вони каталися на велосипедах, разом складали мікросхеми, щось паяли, дивилися на зірки в телескоп. На будь-яке питання Тарас завжди знаходив відповідь і все пояснював. Був строгим, але водночас люблячим батьком. Бо час із татом завжди інший, ніж із мамою», – розповідає Мар’яна.

Дружина також розповіла, що Тарас захоплювався переглядом фантастичних фільмів. Деякі міг переглядати по кілька разів. Одним із найулюбленіших був «Інтерстеллар». Завжди шукав щось нове й цікаве для перегляду. Вечори вони часто проводили разом за фільмом чи серіалом.
У 2010 році разом із братом та ще двома колегами започаткував власну справу — займався експортом дров за кордон. Розпочинали все з нуля, декілька разів змінювали місце виробництва, стикалися з різними перешкодами. Робота поєднувалася з поїздками за кордон: він відвідав багато країн, звідки залишилося чимало яскравих спогадів і світлин. Добре знав англійську мову.

Згодом вирішив здійснити ще одну мрію — почати програмувати. Тарас пройшов курси в Mate academy, вивчив мову програмування Python. Почав працювати у компанії «Blago» в Івано-Франківську.
У квітні 2024 року Тарас був призваний за мобілізацією до ЗСУ. Пройшов базову загальновійськову підготовку, згодом закінчив навчання у Військовій академії в Одесі за програмою підготовки осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Йому було присвоєно військове звання «молодший лейтенант». Служив у 421-му окремому батальйоні безпілотних систем. Виконував бойові завдання на Донецькому, Сумському та Курському напрямках. У 2025 році отримав звання «лейтенант». Був командиром 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.
12 вересня 2025 року Тарас Дяків загинув внаслідок влучання ударного БпЛА по місцю розташування особового складу в Сумській області. Поховали Героя 19 вересня у рідному селищі Вигода.
На сторінці полеглого Героя однокласники написали: «Сьогодні наш клас прощається з Тарасом Дяківим. Серце стискається від болю, бо ми втратили не просто однокласника, а справжню, щиру людину, яка завжди вміла підтримати».
У Тараса залишилися дружина, син, мати, брат і сестра.

За мужність, самовідданість і відвагу під час захисту України Указом Президента від 21 листопада 2025 року лейтенанта Дяківа Тараса Васильовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті та в перемозі, за яку віддали життя.
Мар’яна Рабченюк
Фото надані дружиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
Найгарячіші сьогодні Костянтинівський, Покровський та Гуляйпільський напрямки, на фронті
Російська армія від початку доби 53 рази атакувала позиції українських оборонців, найбільше боїв на Костянтинівському, Покровському та Гуляйпільському напрямках.
Як передає Укрінформ, про це ідеться у повідомленні Генерального штабу Збройних сил України у Фейсбуці про ситуацію станом на 16:00 неділі, 8 березня.
Війська РФ обстріляли прикордонні Безсалівку, Кучерівку, Бруски, Рогізне, Уланове, Василівське, Будки, Ходине, Прогрес, Старикове, Бачівськ Сумської області та Ясну Поляну у Чернігівській області.
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог завдав одного авіаційного удару, скинувши дві керовані бомби, здійснив 73 обстріли населених пунктів та позицій українських військ, зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.
На Південно-Слобожанському напрямку російські загарбники атакували позиції українських оборонців в бік Зибиного. Боєзіткнення ще триває.
На Куп’янському напрямку українські оборонці відбили дві атаки росіян в бік Курилівки.
На Лиманському напрямку Сили оборони відбили три спроби загарбників просунутися в бік населених пунктів Ставки, Дробишеве та Лиман.
На Слов’янському напрямку війська РФ атакували три рази, в районі Закітного та Платонівки, одне боєзіткнення триває.
На Краматорському напрямку росіяни атакували у районі Никифорівки, бій ще триває.
На Костянтинівському напрямку російські загарбники здійснили 14 наступальних дій в районах Плещіївки, Іванопілля, Щербинівки, Русиного Яру, Софіївки та у бік Костянтинівки, Іллінівки, Новопавлівки.
На Покровському напрямку з початку доби росіяни 13 разів намагалися потіснити українських воїнів із займаних позицій у районах населених пунктів Шахове, Мирноград, Родинське, Гришине, Котлине, Удачне, Молодецьке. Одна атака триває.
На Олександрівському напрямку ворог двічі наступав у районах населених пунктів Тернове, Злагода. Зазнали авіаударів росіян Підгаврилівка, Гаврилівка, Олександроград, Покровське, Писанці.
На Гуляйпільському напрямку відбулося 13 атак у районі Мирного та у бік Залізничного, Гіркого, Святопетрівки. Сили оборони стримують натиск, уже відбили 12 атак. Ворог завдав авіаударів по районах населених пунктів Воздвижівка, Верхня Терса, Копані, Загірне, Гуляйпільське, Чарівне.
На Оріхівському напрямку відбулося одне боєзіткнення неподалік Степногірська. Авіаударів зазнали Комишуваха та Оріхів.
На Придніпровському напрямку українські підрозділи відбили одну російську атаку у бік Антонівського мосту.
На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.
Як повідомляв Укрінформ, Президент Володимир Зеленський заявив, що на півдні Силам оборони вдалося відновити контроль над територією у 400-435 кілометрів і у такий спосіб зірвати плани віськ РФ щодо весняного наступу на цьому напрямку.
Фото: Генштаб ЗСУ
Війна
РФ не може відновити позиції, які раніше займала поблизу Куп’янська
Росіяни не можуть відновити позиції не лише у самому Куп’янську, які вони раніше займали, а й біля міста.
Про це начальник управління комунікації Угруповання Об’єднаних сил Віктор Трегубов повідомив у телеефірі, передає Укрінформ.
“Намагаються лізти, інфільтруватися малими групами, намагаються проводити, в тому числі, і мінування. Але на Куп’янщині вони не можуть поки що навіть відновити якісь позиції – не те що в самому місті, а довкола міста, які вони раніше займали. (Там росіяни – ред.) проводять доволі-таки активні дії. На Куп’янщині відбувається активна спроба заміни особового складу, але не щастить їм саме на тому напрямку конкретно”, – сказав він.
Відповідаючи на запитання, чи залишаються ще у Куп’янську ворожі угруповання, речник зазначив, що за останню добу було зафіксовано 10 унікальних позивних.
“Множимо десь на два і розуміємо, скільки їх там зараз залишилось, безпосередньо на тому п’ятачку, на якому вони зараз сидять. Ну, хай досиджують собі. За минулу добу один точно загинув, це те, що безпосередньо було зафіксовано. Але десь там вибуває по одному, по два на день”, – зазначив Трегубов.
Говорячи про ситуацію у Вовчанську і довкола міста, він поінформував, що росіяни справді намагаються активно обходити українські позиції.
“Нагадаю, українські позиції якраз у південно-східній частині, і вони намагаються просто фланговими маневрами їх обійти та змусити просто відступити з міста (українських захисників – ред.) тощо. Не виходить, тактика зрозуміла, очевидна, але станом на зараз не виходить”, – сказав речник.
Трегубов пояснив, що тиск саме на Вовчанському напрямку є неприємним, у тому числі тому, що (сформувалася – ред.) не дуже зручна конфігурація для оборони: росіян багато, до кордону близько, позиції українців не дуже зручні тощо.
“Очевидно, що від міста залишилися самі руїни, тож позиції тримати на руїнах не так зручно, як тримати позиції у більш-менш сталих, стабільних будівлях. Але що поробиш, це війна. Вовчанську потрібно подякувати хоча б за те, скільки в ньому стримували ворога і яку кількість ворога в ньому перемололи”, – сказав він.
Як повідомляв Укрінформ, Трегубов заявив, що без Starlink ворогу для наступу бракує технологій.
Фото Укрінформу можна купити .
-
Війна1 тиждень agoВідстрочка від мобілізації для звільнених з полону
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна отримала три потужних трансформатори від японського агентства JICA
-
Одеса1 тиждень agoЛіцензія на Patriot для України: позиція США
-
Відбудова1 тиждень agoНа відбудові Трипільської ТЕС викрили розкрадання понад 50 мільйонів
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одеському зоопарку традиційно оголосили конкурс «Пара року-2026» (фото)
-
Одеса1 тиждень agoУкраїна створює нову модель війни — заява Курта Волкера
-
Суспільство1 тиждень agoЛісовий презентував проєкт «КРОК» для дітей з порушенням інтелектуального розвитку
-
Політика1 тиждень agoУ Нідерландах пройде міжурядова конференція щодо підтримки Україні на шляху євроінтеграції