Багатофункціональна конструкція F-35 не дає йому переваг у ближній авіаційній підтримці, але цей винищувач якнайкраще підходить для виконання місій у спірному повітряному просторі, чого не можна сказати про його конкурентів на кшталт A-10 Warthog.

Фокус переклав статтю “F-35 Lightning II — літак для ближньої авіаційної підтримки?” журналіста та експерта у військовій техніці Гаррісона Касса для порталу The National Interest. Касс порівняв F-35 та A-10 і пояснив, чи може новітній стелс-винищувач за 90 млн дол. замінити свого у п’ять разів дешевшого 55-річного попередника.

Розроблений як універсальний багатофункціональний винищувач, F-35 Lightning II був задуманий для виконання як повітряних, так і наземних місій. Але створити єдину платформу, яка однаково добре виконуватиме всі можливі завдання, не так і просто. Досягнення чудових характеристик для однієї функції зазвичай вимагає компромісів у характеристиках для іншої, а це означає, що один літак, здатний виконувати багато різних завдань, не отримає переваг у жодному з них.

Найбільшу увагу в багатоцільовому профілі F-35 привертає до себе його здатність виконувати завдання типу “повітря-земля”. Увага до цієї функції багато в чому пояснюється тим, що F-35 вважається потенційним наступником A-10 Thunderbolt II, основної платформи ближньої авіаційної підтримки останніх п’ятдесяти років. Цей простий літак відмінно виконував одну-єдину задачу, що контрастує з багатофункціональним F-35 нового покоління.

Порівняння F-35 Lightning II та A-10 Warthog

Чи підходить F-35 для атак по наземних цілях?

В основі наземних місій F-35 лежать непомітність, точність і мережева ситуаційна обізнаність. На відміну від A-10, заснованого на грубій силі й живучості, F-35 виживає, залишаючись непомітним. Завдяки радіопоглинаючим матеріалам, внутрішнім відсікам для зброї й звивистим повітрозабірникам двигуна, всі з яких відкалібровані для зменшення радіолокаційної помітності, F-35 може непомітно проникати в контрольований повітряний простір і завдавати ударів по цілях, перш ніж ворожа оборона взагалі помітить його присутність. Така філософія, що ставить “стелс понад усе”, радикально змінює підхід до ближньої авіаційної підтримки й ударів в тилу супротивника в сучасній війні.

З технічної точки зору F-35 оснащений найсучаснішими датчиками та системами наведення.

• Електрооптична система наведення (EOTS), вбудована в носову частину F-35, поєднує в собі інфрачервону зйомку і лазерне наведення для ідентифікації, відстеження та ураження наземних цілей високоточними боєприпасами.
• Система розподіленої апертури (DAS) забезпечує 360-градусний інфрачервоний огляд, дозволяючи льотчикам бачити крізь літак і підтримувати візуальний контакт з полем бою навіть у темряві або за поганої погоди.
• У поєднанні з радаром AN/APG-81 AESA цей набір систем допомагає F-35 завдавати точних ударів по рухомих або нерухомих цілях з великої відстані без використання зовнішніх модулів або літаків підтримки.

Щодо озброєння, F-35 може нести на борту дві 907-кілограмові бомби GBU-31 Joint Direct Attack Munitions (JDAM) або GBU-53 Small Diameter Bomb (SDB), що зберігає його стелс-характеристики й забезпечує високу точність ведення вогню. А в ситуаціях, коли непомітність не надто важлива, F-35 може переходити в “режим звіра”, несучи до 9,979 тонни різних боєприпасів на зовнішніх вузлах підвіски, фактично перетворюючись на бомбовоз. Ця модульна гнучкість дозволяє F-35 діяти як стелс-винищувач або нічим не примітний бомбовоз, залежно від вимог місії.

F-35 створений для воєн майбутнього, на відміну від A-10

Порівняння з A-10 неминучі. Гармата GAU-8/A Avenger, що стріляє 30-мм снарядами зі збідненим ураном, є унікальною зброєю, якої немає на F-35, оснащеному доволі скромною 24-мм гарматою GAU 22/A. У той час як A-10 був розроблений для тривалої роботи на низьких висотах, F-35 завдає ударів з великої відстані, координуючи свої дії з сухопутними військами через захищені канали передачі даних і доставляючи високоточні боєприпаси, не входячи в зону безпосереднього бойового зіткнення. Ці методи, мабуть, виключають слово “ближня” з “ближньої авіаційної підтримки”.

Незаперечний факт полягає в тому, що в майбутньому конфлікті з майже рівним супротивником F-35 зможе вижити в спірному повітряному просторі, тоді як A-10 — ні. Хоча F-35 не має такої міцності й вогневої потуги, як A-10, він втілює доктринальний перехід до платформ, що являють собою вузли злиття датчиків в мережевому бойовому просторі, де дані набагато важливіші, ніж груба ударна сила.

Про автора

Гаррісон Касс — старший автор відділу оборони та національної безпеки в The National Interest. Касс — адвокат і колишній політичний кандидат, який вступив на службу до ВПС США в якості льотчика-стажиста, а потім був демобілізований за станом здоров’я. Він спеціалізується на військовій стратегії, аерокосмічній галузі та питаннях глобальної безпеки. Гаррісон здобув ступінь доктора юриспруденції в Орегонському університеті та ступінь магістра в галузі глобальної журналістики та міжнародних відносин в Нью-Йоркському університеті.

Книжка написана на основі матеріалу, який фотожурналіст разом із колегами зібрав у місті під час перших двадцяти днів повномасштабного російського вторгнення.

Ці кадри і свідчення стали підґрунтям для документального фільму Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі”, що отримав “Оскар”.

До книжки увійшли фото Малолєтки, зроблені в Маріуполі у лютому–березні 2022 року, а також тексти-рефлексії, написані самим автором. Літературним опрацюванням займався письменник і документаліст Мирослав Лаюк, автор книжки репортажів “Бахмут”.

“Ця книжка – про відповідальність документаліста, про важливість кожного кадру і про виклики, з якими стикається фотограф під час роботи”, – написали у видавництві.

Автор розповідає про людей і для людей, про силу і слабкість, про народження і смерть.

“Малолєтка ділиться особистим і фіксує воєнні злочини, висвітлює жах, який відбувався на вулицях, у підвалах і лікарнях. Це історія про те, як не відводити погляд та задокументувати один із найдраматичніших епізодів сучасної історії”, – зауважили видавці.

Свідчення про захоплення росіянами Маріуполя існують завдяки команді журналістів Associated Press — Малолєтці, Чернову та Василисі Степаненко. Вони залишалися в обложеному місті єдиними репортерами, які працювали там у перші тижні великої війни. Через двадцять днів їм вдалося виїхати “зеленим коридором” і вивезти знятий матеріал.

Як повідомляв Укрінформ, у 2024 році уперше в історії українського кінематографа стрічка “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова здобула премію “Оскар” у номінації “Найкращий документальний фільм”.

Фото: ukrainer.net

У Харкові внаслідок збройної агресії РФ пошкоджені або зруйновані 12,5 тисячі будинків, з них близько 4 тисяч вдалося відновити.