Середня Азія чи Центральна?

Середньою Азією в СРСР називали п’ять радянських республік, що знаходяться на схід від Каспійського моря: це Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан та Туркменія. Попри узагальнене найменування, насправді мова йде про зовсім різні культурно-цивілізаційні регіони, які спеціально були перекроєні радянською владою, всупереч місцевим реаліям аби стерти стару історію та «побудувати нову», що практикувалося спочатку російською імперською, а згодом й радянською владою у політиці щодо поневолених народів, зокрема й українського.

Єдиним спільним знаменником усіх цих територій був і залишається іслам – релігія, яку сповідує більшість місцевого населення. Проте якщо Казахстан є найбільшою у світі країною, утвореною на землях давніх кочовиків, то регіон Таджикистану та частини Узбекистану (серцем якого є Ферганська долина) історично відносився до цивілізації персів та народів південної Азії. Туркменістан – це класична пустеля з оазисами та бедуїнами.

По-різному та в різний час ці території входили до складу Російської імперії (якщо називати речі своїми іменами – то Росія їх завойовувала). Території сучасного Казахстану – серця євразійського степу стали частиною Російської імперії у XVIII столітті в рамках її протистояння з Китаєм, який тоді захопив регіон проживання уйгурів.

Південна ж частина Центральної Азії була окупована Російською імперією в рамках «великої гри» – геополітичного протистояння з Великою Британією, яка своєю чергою колонізувала сучасні Афганістан та Пакистан. Але століття перебування у складі імперії далися взнаки й колишні соціально-культурні зв’язки були нівельовані на зміну новим, колоніальним – насадженим імперією.

Після розпаду СРСР у кінці XX століття у світі з’явився новий регіон з оригінальними корпоративними зв’язками, утвореними вже в самому союзі. Його сприймали за задвірки Росії та навіть залишили старе, колоніальне по суті найменування регіону – Середня Азія.

Хто зайде на місце колишньої імперії

Першими, хто наважився «зайти» у цей регіон московського впливу були турки. Ця країна член НАТО вирішила скористатися етнокультурним фактором тюркського світу, до якого належать, зокрема Казахстан та Туркменістан.

Проте історичні культурні наративи розбилися об об’єктивну геополітичну реальність. Нові держави не були готові протистояти Росії, а в багатьох з них явно проявлялися конфлікти, зокрема на етнічному ґрунті. Росія тоді виступила гарантом їх безпеки та територіальної цілісності. Тож вибору в молодих держав не залишилося. Чи можливий варіант, за якого Росія сама створила потенційні проблеми для держав регіону аби потім їх самій і вирішити? Так цей варіант цілком ймовірний, але суті це не змінює.

Важливо

Відзначимо, що Казахстан так само як і Україна, отримав у спадок радянську ядерну зброю (але в менших обсягах, ніж наша держава), проте так само здав цей арсенал навіть ще менше торгуючись, ніж наша держава.

Не змінила суттєво обстановки в регіоні й атака США на Афганістан. Цікаво, що тоді саме РФ виступила посередником між Вашингтоном та країнами-сусідами Афганістану щодо питань воєнної логістики та інших інтересів, пов’язаних із кампанією НАТО в регіоні. Саме так — Росія наполягала аби, зокрема в Узбекистані відкривалися бази НАТО. Такий був світ на початку XXI століття.

Відродження античного суперпроекту

Як це не дивно, ситуацію в регіоні змінив не «агресивний захід» та «англосаксонські змови», а начебто дружня до Російської Федерації Китайська народна республіка. Саме в Казахстані під час виступу нового лідера КНР Сі Цзіньпіна у 2013 році вперше було озвучено ідею відновлення «Шовкового шляху».

Це логістичний транспортний надпроект давнини (зародився ще понад дві тисячі років тому; з’єднував Римську імперію із китайськими державами того періоду), який сучасна КНР вирішила відродити у XXI столітті. Проект «Один пояс – один шлях» – це більше, ніж просто логістичний маршрут це ідея відродження давньої китайської могутності та втраченої величі. Це сукупність програм, які за задумом мають формувати пул лояльних до Китаю держав, що зобов’язані Піднебесній допомогою у розвитку інфраструктури (не лише транспортної) та технологій.

Давній торговий шлях проходив через сучасну Центральну Азію. Сюдою через багато століть після занепаду китайські товари знову мали б піти до Європи, але не все так просто.

До 2022 року проти такого маршруту виступала Росія. Вона й зараз проти, але тепер її голос звучить тихіше. Кремль кинув усі свої наявні сили та ресурси для знищення України, пішовши таким чином у своєрідний ва-банк. Москва поки не програла, але й перемоги у найближчій перспективі не видно. У Середній Азії не поспішають списувати Росію із рахунків, але від вигідних пропозицій зі сторони уже не відмовляються.

Країна НАТО з тюркського світу

Так у регіоні тепер по-новому дивляться на ініціативи Туреччини щодо тюркського світу. Тим паче, що турки пропонують не лише культурно-історичне співробітництво, а цілком сучасні проекти в галузях будівництва, та що особливо цікаво у військовій сфері.

В Центральній Азії працюють тисячі турецьких та спільних підприємств, при чому турки займають чільні місця серед іноземних інвесторів, часто йдучи у різноманітних рейтингах з цього приводу на чільних позиціях одразу після РФ та Китаю.

Країнам Центральної Азії надзвичайно цікаві турецькі військові технології. Нагадаємо, що Туреччина є членом НАТО з 1952 року, а Таджикистан, Киргизстан та Казахстан продовжують входити до ОДКБ (військовий альянс в якому головує Росія). Анкара ділиться з країнами регіону своїми власними технологіями, зокрема організовуються навіть спільні підприємства із виробництва безпілотників. Звичайно про технології інших членів альянсу мова не йде, але самий факт такої трансальянсної співпраці уже досить промовистий.

Важливо

Також в Анкарі креативно та багатосторонньо підходять до пошуків спільних знаменників із різними країнами регіону. Так із тюркськими народами організовуються культурні діалоги на основі концепцій Ісмаїла Ґаспринського (який до речі жив і творив у Криму у ХІХ столітті), а от із представниками давньої перської цивілізації — таджиками турки згадують пам’ять середньовічного богослова Мевлані Джалал ад-Діна Румі.

На останніх дипломатичних заходах турки намагаються легітимізувати Північний Кіпр, який поки у світі визнала одна лише Туреччина. Але тут вже в гру вступив ЄС, який у квітні 2025 року домігся на саміті в Самарканді декларування країнами регіону прихильність ідеї єдності Кіпру. Ця історія – яскравий приклад багатовекторності країн Центральної Азії, які після послаблення хватки з боку кремля не поспішають на усі сто відсотків занурюватися у співпрацю із жодним великим блоком, а скоріш ладні маневрувати між сторонами виторговуючи для себе все більш вигідні умови співпраці.

Як озброюватися в НАТО на кошти, зароблені з талібами

Країни Центральної Азії входячи до ОДКБ, купують зброю у країни-члена НАТО. Вони охоче обговорюють торгові та інфраструктурні проекти з ЄС, водночас розвиваючи торгівлю з Афганістаном, де при владі рух Талібан, який ЄС та НАТО вважають терористичним. Казахстан став найбільшим зовнішньоекономічним партнером держави талібів. Країни між регіоном та Афганістаном уже сягає майже двох мільярдів доларів США і впродовж останніх двох років держави регіону підписали ряд двосторонніх угод з талібами, направлених на кратне збільшення її обсягів.

Європейський союз цікавить логістика з країн Середньої Азії, зокрема транспортний коридор з Китаю в обхід Росії – так званий «Середній коридор. А також природні ресурси цих держав, зокрема уран. Так Франція хоче замінити постачання уранової руди з уже недружнього до неї Нігеру та уран із Казахстану та Узбекистану. Казахстан є провідним експортером цієї руди у світі й він не проти допомогти Франції з цього питання, проте прагне будувати співробітництво на вигідних для себе умовах. Зокрема в Астані воліють експортувати ресурси, паралельно залучаючи інвестиції та технології у країну, таким чином створюючи в себе підприємства із високим відсотком доданої вартості. Так у випадку з ураном Казахстан прагне отримати технології, що допоможуть йому в перспективі самому звести першу у регіоні атомну електростанцію.

Багатовекторність як вона є

Уся суть політики середньоазійської багатовекторності простежувалася у вересні 2025 року. Тоді президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв відвідав сесію генеральної асамблеї ООН (організації де він сам колись займав високу посаду). На ній президент Казахстану заявив про необхідність реформування ООН із наданням все більшої ролі «середнім державам». Після цього Токаєв зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським, з яким вони принципово говорили англійською, а не російською. Також на полях саміту було укладено угоду з американською корпорацією Wabtec на закупівлю та обслуговування залізничних локомотивів – раніше цим займалася російська компанія «Трансмашхолдинг».

Важливо

Здається Казахстан остаточно перейшов «на сторону добра». Аж ні – в червні він уклав угоду з РФ на будівництво АЕС на своїй території, а також Казахстан є затятим прихильником торгового коридору Північ-Південь, який з’єднає Росію з Індією; Індійський та Північно-Льодовитий океани. І підтримує в цих проектах Казахстан Узбекистан. Ось так держави Центральної Азії балансують між могутніми полюсами сили. При цьому усі демонструють досить стабільні та немалі темпи економічного зростання (близько 5% ВВП щороку).

Так Центральна Азія, яка на міжнародній арені всіляко хоче довести, що вона більше не «середня», тобто це не набір пострадянських держав, які бояться зайвий крок зробити без узгодження з Росією, а цілком собі самодостатні країни із чітко визначеними інтересами та розумінням як втілити свої амбіції у життя.

Вони готові просувати ідеї російського транспортного проекту Північ-Південь та водночас розбудовувати інфраструктуру середнього коридору, який являється не просто маршрутом в обхід Росії, а ще й конкурентом Північного шляху, який лобіює КНР. При цьому країни Центральної Азії є активними учасниками китайського проекту BRI.

Проте країнам Центральної Азії між закупками легкої хоча й новітньої зброї у країни НАТО та нарощуваннями темпів торгівлі з Афганістаном, де при владі таліби варто задуматися і згадати долю того ж Афганістану, який у середині XX століття теж думав, що зможе довго та успішно балансувати між двома вогнями, а чим це завершилося для цієї теж по суті своїй країні Центральної Азії усі знають.

Про це Президент Володимир Зеленський поінформував під час спілкування з журналістами, відповідаючи на питання, чи обговорював він з Президентом США Дональдом Трампом економічне відновлення, і чи є якісь деталі щодо того, з чого це відновлення має розпочатися та чи є якісь конкретні регіони, які можуть бути в цьому плані першими, передає Укрінформ.

«План відновлення стосується всієї України, це раз. По-друге, ми дійсно готуємо кілька документів, але цей пакет ми називаємо Prosperity Package, пакет відновлення для України, економічного відновлення, відновлення робочих місць, відновлення життя в Україні», – заявив він.

Президент України поінформував, що цьому було приділено багато уваги.

«І Трамп фокусується на цьому, він вважає, що це – завдання номер один, для того, щоб були робочі місця в Україні… Ми обговорювали і те, що на старті Україні потрібні кошти, кошти на відновлення, і це має бути серйозна сума коштів, щоб люди поверталися на (хороші – ред.) робочі місця і зарплати», – заявив Зеленський.

Він вважає, що у цьому, серед іншого, є велика перспектива.

«Але ми ж з вами розуміємо, з чого все починається: давайте спочатку закінчимо цю війну», – сказав глава держави.

Як повідомлялося, Зеленський заявив, що війна з РФ закінчиться тоді, коли Україна отримає гарантії безпеки.

Фото: ОП