За словами чоловіка, його дуже збентежило побачене видовище від закинутого містечка. Про це він розповів у своєму дописі в Reddit.

На фотографіях можна побачити старі полишені будинки та локації посеред затишної локації. Серед різних будівель дослідник знайшов одноповерхові традиційні будинки, школу й адміністрацію.

Автор посту не розкрив точної локації знаходження, однак у коментарях уточнив, що це покинуте місто розташоване у провінції Тогічі (за 170 км від японської столиці). Ймовірною причиною занепаду невеликого містечка став виїзд молоді до Токіо, а потім — поступово померли літні люди.

“Це явно доволі віддалене місце від цивілізації, тим паче до великих міст дорога займає від двох до чотирьох годин. Плюс врахуйте, що сюди веде одна дорога, а взимку сніг тут не сходить по чотири місяці”, — розповідає автор посту.

Реакція соцмереж

У коментарях до популярного посту, низка юзерів відзначили, що їм шкода бачити зникнення гарного містечка. Найбільше підтримки отримали такі репліки:

• “Шкода бачити таке видовище!”;
• “Мені от доволі кріпово бачити все: будинки, крісло, руйнацію”;
• “Справді жахлива картина”;
• “Чесно кажучи, дуже прикро те, що такі чудові локації помирають. Ще й в Японії”.

Раніше Фокус розповідав про сім покинутих сел на карті України. Низка населених пунктів продовжує зникати з мапи України, деякі — через російсько-українську війну, а деякі були залишені мешканцями ще задовго до цих подій. 

Згодом стало відомо, що чоловік знайшов покинуте “місто-привид” у лісі. Популярний ютубер Колін Годсон, відомий як Bearded Explorer, виявив у Німеччині моторошне покинуте село, схоже на декорації постапокаліптичного фільму.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Читомо.

“Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці” вийшла у литовському бутиковому видавництві Lapas – це стало першим іноземним перекладом книжки. У Литві у перекладі Вітаса Декшніса вона отримала назву Traukinys atvyksta laiku. Ukrainos žmonių ir geležinkelių istorijos (“Потяг прибуває за розкладом. Історія людей та залізниці України”).

“Видавництво має дуже схожий підхід до створення читацького продукту як і The Ukrainians Media, тож я рада цьому співтворенню ще більше”, – написала письменниця, редакторка та журналістка Марічка Паплаускайте.

“24 лютого 2022 року українські залізничні станції стали одночасно прикриттям і головною мішенню для ворога, а залізничники – захисниками держави, відповідальними за евакуацію населення країни. Пунктуальність рейсів перевершила графіки європейських країн: залізничники негайно ремонтували зруйновані страйками колії, відкривали нові залізничні колії, розповсюджували ліки та продукти харчування у вагонах. Залізничники допомогли евакуювати з України понад чотири мільйони людей, а також 115 тисяч собак, котів та інших домашніх тварин. Хроніка розкриває не лише талант письменниці, а й автентичну мову мешканців, чорний гумор часів війни та дух опору – історії українців твердо говорять: залізниці досі працюють за графіком”, – йдеться в анотації до литовського видання.

В Україні книжка “Потяг прибуває за розкладом” вийшла у видавництві “Лабораторія” у 2024 році. Автором передмови став британський актор, письменник і режисер Стівен Фрай. Дизайн обкладинки створив Вадим Блонський.

Книжка філософського репортажу “Життя на межі: Україна, культура та війна” вийшла у найбільшому незалежному видавництві Франції Gallimard. У перекладі Луїзи Анрі вона отримала назву La vie à la lisière. Être ukrainien aujourd’hui (“Життя на межі. Бути українцем сьогодні”).

“Ми з юності читали книжки цього видавництва, в якому публікувалися і публікуються ключові фігури французької літератури та гуманітарних наук. Честь для нас бути серед них”, – написав філософ, есеїст та перекладач Володимир Єрмоленко у Фейсбуку.

Світлину на обкладинці видання зробила українська фотокореспондентка та журналістка Юлія Кочетова.

“Війна змінює найбазовіші виміри людського існування: сприйняття часу й простору, уявлення про красу й любов, про дім і смерть. Вона також породжує нові поняття – як-от “післяжиття”: стан людини, яка вже все втратила. Чому ж період руйнування й крайньої індивідуальної та колективної вразливості водночас висвітлює силу довіри до ближнього й потребу в поезії? Спираючись на свої поїздки в спустошені зони бойових дій, почуті там історії, власні спостереження та зустрічі, автори творили цей пронизливий філософський свідчий текст. Це водночас вікно в реальність і ода літературі – спроба осмислити й передати уроки життя на межі, “у тому місці, де життя вперто бореться за себе і за кожен належний йому міліметр”, – йдеться в анотації до французького видання.

В Україні книжка вийшла у 2025 році у видавництві “Дух і літера”.

Збірка короткої прози “Мої жінки” письменниці, журналістки та волонтерки Юлії Ілюхи вийшла у британському видавництві The Indigo Press. Англійською мовою книжку переклала Ганна Левів. Це вже 14 переклад видання.

Обкладинку створив графічний дизайнер і арт-директор Люк Берд. Ілюстрація на обкладинці – з українського видання, створена Ольгою Ротаєнко.

“Це вражаючий і рідкісний роман, що складається з серії гострих новел про жінок, які зіткнулися з незліченними жорстокостями війни. Він передає голоси і руйнівні переживання тих, кого змусили замовкнути, тих, хто втратив близьких, тих, хто боровся і витримав, і тих, хто зламався. Завдяки оригінальному стилю та поетичній повторюваності безіменні героїні розповідають лаконічні та емоційно заряджені історії, що відтворюють життя під час війни в Україні з болісною інтенсивністю, яка водночас глибоко зворушує”, – написали у анотації до видання.

В Україні книжка-білінгва (українською та англійською мовами) “Мої жінки” вийшла у 2024 році у видавництві “Білка”. Того ж року видання відзначили нагородою Книга року ВВС.

Як повідомляв Укрінформ, роман Вікторії Амеліної “Дім для Дома” отримав грант для виходу на англомовний ринок.

Фото: Читомо

Глава МЗС України Андрій Сибіга та його канадська колега Аніта Ананд провели зустріч на полях Мюнхенської конференції з безпеки.