Connect with us

Побалакали про UNESCO: хто що захищає, як справи у Львова та на що тиснути одеситам

Published

on

Історичний центр Одеси під захистом ЮНЕСКО і не знає про це лише ледачий. Проте ця міжнародна організація працює не як ППО і перше, що ми маємо затямити: така престижність потребує власної відповідальності. Це гарні перспективи, омріяний статус, і хто знає, що робити далі. Разом із депутаткою Анастасією Большедворовою, обговорили звідки чекати ріки грошей, що робити з по-одеськи облаштованими фасадами та чий досвід варто перейняти.

Під захистом гарне формулювання, але для країни, яка воює це навіть трохи смішно. Росіян не зупинить те, що будівля знаходиться під захистом ЮНЕСКО, як це не зупиняло їх в Сирії. То про який захист ми говоримо? Весь світ буде знов тривожитись та обурений, чи є реальні механізми впливу?

Насправді ніякого механізму захисту немає це фікція. Тут найцікавіше, що наша мерія домоглася цього. Вони не виїжджали з тієї сесії ЮНЕСКО і схопились зубами, щоб отримати статус, про який говорили багато років. Для нас це престиж. Але туристи не завжди шукають: «історична будівля під захистом ЮНЕСКО», просто, якщо їм цікава Україна та Одеса, то ми й можемо показати лише центр.

Зараз часто порівнюють Одесу зі Львовом, який потрапив в ЮНЕСКО з першої спроби у 1998 році. Туристична політика міст відрізняється? Одесі немає чого запропонувати туристам в будь-який сезон, окрім літнього. І центр у львів’ян значно менше заселений. Чи варто порівнювати, брати за приклад? 

Чи так все добре у Львова? Вони ледве не втратили свій статус. Якщо почати розглядати будівлі, то виглядає дуже не оптимістично: сиплеться весь верх фасаду і досить проблемно реставрувати. Чомусь не робили цього раніше, а зараз не можуть витрачати гроші, навіть якщо вони є в бюджеті. Те, що відбувається у Львові, не є для нас прикладом. 

Цікаво, що коли одеська мерія хотіла поспілкуватись щодо ЮНЕСКО, львів’яни не захотіли чимось ділись. Тут виникають думки: або немає чим ділитись, або вони не поважають нашу владу. Втім, у Львові така ж сама біда зі станом історичного центру як і у нас, проте немає таких забудов. Але є багато тематичних закладів: ресторанчики, кафешки, які ховаються у двориках. Вони з кожного куточку роблять бізнес. А ми всі подвір’я закрили. Зробіть ресторанчик з середнім цінником і пригощайте людей чимось цікавим. Саме тематичні заклади і заходи приваблять зовсім інших туристів. Одеської кави в інших містах немає…

Якщо так багато років хотіли до ЮНЕСКО і Одеса має потенціал, навіщо видавати дозволи на будівництво в центрі?  Адже нічого, крім центру Одеси, ми подати не можемо.

Одеса майже не видає дозволи на будівництво, але якщо сказати це в мерії, вони кричатимуть, що у всьому винний Київ. Зараз у президента лежить законопроєкт, який повністю забирає повноваження ДАБІ (законопроєкт №5655, який передбачає реформу містобудування). У мерії залишається право ставити висотну відмітку, тобто обмежувати будівництво за кількістю поверхів. І це можна було б зробити з усім містом і ці 23-25-поверхівки могли і не з’явитись. Найстрашніше з цього проєкту як ми будемо потім доводити, що обіцяли 8 поверхів, а збудували 10. І як допоможе ЮНЕСКО? Та ніяк. 

Якщо в якийсь момент збудуємо те, що не треба в центрі, замість допомоги нам скажуть: «Ви порушили угоду, до побачення, ми забираємо цей статус». Привілеїв тут не так багато, навпаки, щоб підтримувати цей статус треба дуже сильно надриватись і пильно стежити.

І справді були такі випадки. Наприклад, коли Дрезден виключили зі списку світової культурної спадщини, тому що міська влада вирішила побудувати транспортний міст через Ельбу. На думку ЮНЕСКО це порушить єдність архітектурно-природного комплексу і закриє неповторний вигляд на старе місто. 

Включення до ЮНЕСКО принесе ріки грошей? Сама організація не вкладає кошти, а єдиний грошовий потік з’являється через туристів. Тобто, ми все одно залишились з тими ж проблемами, що і були? І навіть якщо ми знайдемо гроші, хто виконуватиме роботи? 

ЮНЕСКО це не така собі фірма, яка каже: «Ви до нас вступили, тримайте мільйони доларів». Вони можуть допомогти знайти кошти, спонукати до участі в грантах. І цей статус збільшує вірогідність отримання грантів та коштів від інших міжнародних організацій. 

Щодо реставраційних робіт. Для нас це велика проблема, тому що більшість будівельних компаній, і саме реставраційних, виїхали. Їх і так було мало, а зараз залишилось на макове зернятко. Щоразу, як зв’язуюсь з підрядниками, то всі десь поїхали. Це жахлива ситуація. Але і до реставрації ми дійдемо дуже не скоро, може років зо п’ять доведеться чекати. 

А що робити з кондиціонерами, дротами, балконами, які прикрашають історичну зону?

Потрібно працювати з самою ментальністю людей. Якщо ми хочемо до Європи, а ми дуже хочемо, і нас підтримують, то доведеться наважитись і зняти ці кондиціонери. А люди так звикли жити, тому мерія і боїться. 

Спробуйте зняти ці балкони, збільшені у п’ять разів. Навіть якщо буде судове рішення, там же будуть просто стрілятися.  Державна архітектурно-будівельна інспекція контролює це. Раніше можна було поскаржитись, проводилась перевірка, створювався акт про прибудову без законних підстав і подавався позов до суду. Але позиватись треба на когось, а якщо людина не являється, то що? Ось вони всі і стоять.

Як на мене, треба робити з цього фішку. Лісабон дуже схожий на Одесу, і вони на всьому заробляють гроші. Якщо там збудували якийсь недолугий балкон, то під ним зробили стильний ресторанчик. Ми не можемо зараз змінити наше життя повністю і прибрати весь цей пластик з будинків. Але можемо заробити на тому, що робить нас нами, як і ці кондиціонери та дроти.  

До речі, щоб перенести цей кондиціонер на дах, потрібні гроші. Тут єдина пропозиція, якщо у людей є балкон, то хай туди переставлять.

Але там вже генератор стоїть…

А може й три (сміється)… Змусити це робити не податком, а, наприклад, грантом. Ось і ідея: якщо люди живуть в зоні ЮНЕСКО, то давати кошти на те, щоб перенести кондиціонер. Зробити це програмою від міської ради. А за гроші люди самостійно візьмуть і перенесуть та ще й сусідів змусять. 

Нам доведеться і на це просити гроші? Тут ще багато звичайних політичних ігор. ЮНЕСКО, яка закликала рф негайно вийти за межі міжнародно визнаних кордонів України, все ж виключає можливість позбавлення членства.

Це політика, всі рішення, можливості в плані зброї йде поступово. Ось вже рік пішов від вторгнення, а ми все просимо спочатку, ну будь ласочка, а потім топ ногою. Повільно, бо всі між собою пов’язані. І зруйнувати стосунки та ж Європа з росією не може та не хоче.

Проте ми завжди знайдемо, на що натиснути. Навіть завершиться війна — це буде велике щастя повоєнного періоду. Ми будемо країною, яка вийшла з війни переможцем, в якому б стані — емоційному, матеріальному та фізичному — не опинимось. Саме за престиж нашої країни відповідає Президент, Верховна Рада, кожна мерія і це буде колосальна робота. Тут ЮНЕСКО стане нам у плюсі. Зробимо так, щоб про нас ніхто не забув!

Continue Reading
Click to comment

Події

Українсько-канадська письменниця стала лавреаткою премії Amazon Canada за перший роман

Published

on


Канадська письменниця українського походження Марія Рева стала лавреаткою Amazon Canada First Novel Award 2026 за роман Endling, що вийшов у видавництві Knopf Canada.

Як передає Укрінформ, про це повідомило Читомо.

Назва роману перекладається як «останній представник біологічного виду», а авторка використовує його як метафору: вимирання природи та знищення людей і культури внаслідок російського вторгнення в Україну.

«Починається подорож усього життя через країну на порозі війни: троє розлючених жінок, вантажівка з викраденими холостяками та Лефті – останній у своєму роді равлик, який має останній шанс урятувати свій вид», – ідеться у анотації до книжки.

Колаж: Читомо

Головна героїня роману Endling – науковиця Єва, яка намагається врятувати рідкісних равликів, мандруючи лісами й долинами, тоді як родина тисне на неї, вимагаючи «осісти» й створити сім’ю. Але Єва вже має власну стратегію виживання: вона зустрічається з іноземцями, які приїздять до України у пошуках «традиційних» дружин, і використовує ці побачення, аби фінансувати свої дослідження.

Паралельно у романі розгортається історія Насті та її сестри Соломії, які працюють у тій самій шлюбній індустрії, вдаючи наречену та перекладачку. Та насправді вони розшукують свою матір – активістку, яка зникла після протестів проти цих «романтичних турів».

Членкиня журі премії Енн Флемінг назвала Endling «витонченим, багатошаровим і блискучим» романом, який, за її словами, водночас є смішним, винахідливим, чесним і несподіваним.

Читайте також: Букерівську премію-2026 здобув роман «Тайванські нотатки Чідзуко»

Роман Реви обрали з короткого списку, до якого також увійшли Кейт Кейлі (Property), Джон Клейтор (Nowhere), Антоніо Майкл Даунінґ (Black Cherokee), Кайл Едвардс (Small Ceremonies) та Бен Ладусер (I Remember Lights).

Марія Рева – українка родом із Херсонської області. Семирічною дитиною, у 1997 році, вона переїхала до Канади. Виросла у Ванкувері та навчалася в США.

Amazon Canada First Novel Award відзначає дебютні романи канадських авторів. У 2026 році премію вручили вп’ятдесяте. Преміальна програма існує з 1976 року, а серед її попередніх лавреатів, зокрема, Майкл Ондатже, Джой Когава, В. П. Кінселла, Ніно Річчі, Рогінтон Містрі, Мішель Ґуд і Алісія Елліотт.

Як повідомляв Укрінформ, роман Марії Реви Endling у 2026 уже здобув премію імені Гордона Берна та був номінований на Дублінську літературну премію, а раніше був присутнім у лонглисті Букерівської премії 2025 року.

Фото: Anya Chibis



Джерело

Continue Reading

Політика

Відмовившись від переговорів, Путін втратив шанс вийти з провальної війни

Published

on



Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга наголосив, що очільник Кремля Володимир Путін втратив шанс вийти з провальної для нього війни, відмовившись від пропозиції Президента Володимира Зеленського про прямі мирні переговори.

Про це глава МЗС написав у соцмережі X, передає Укрінформ.

«Відкинувши пропозицію Президента Зеленського щодо прямих мирних переговорів, Путін втратив свій шанс вийти з цієї провальної для нього війни. Далі для Росії все буде тільки гірше. Втрати на полі бою невпинно зростатимуть, а поразки ставатимуть дедалі принизливішими. Економіка зануриться ще глибше в рецесію. Буде втрачено більше робочих місць, податки зростатимуть, а інфляція вдарить по найменш захищених верствах населення», – заявив міністр.

Він наголосив, що у Росії вже немає безпечних місць, які не зазнають «далекобійних санкцій» України, інтенсивність яких лише зростатиме.

Міжнародний тиск на РФ також посилюватиметься, «включаючи використання заморожених активів, заборони на в’їзд та неминучу відповідальність за злочини», заявив глава української дипломатії.

Він підкреслив: усе це через те, що «кремлівський фанатик прагне за будь-яку ціну втриматися при владі й готовий пожертвувати майбутнім власної країни та вбити мільйони людей заради своїх безумних ілюзій» і «не хоче визнати просту істину: він ніколи не досягне своїх цілей на полі бою».

«Росії все одно доведеться погодитися на дипломатичне врегулювання, але умови будуть набагато гіршими», – підкреслив глава зовнішньополітичного відомства.

Сибіга наголосив, що російському лідеру краще облишити марні сподівання на падіння України та зменшення її підтримки з боку партнерів.

«Ця відмова Путіна від миру має привести до значного посилення міжнародного тиску на Росію та збільшення підтримки України», – заявив міністр.

Читайте також: Путін має хибне уявлення про ситуацію на полі бою в Україні – ISW

Як повідомляв Укрінформ, 4 червня Президент України Володимир Зеленський написав відкритого листа Путіну і запропонував особисту зустріч для завершення війни. Він зазначив, що така зустріч може відбутися у третіх країнах, які традиційно виступають майданчиками для міжнародних переговорів.

Очільник Кремля, коментуючи наступного дня відкритий лист до нього від Президента України, заявив, що наразі не бачить сенсу зустрічатися з українським лідером.

Зеленський заявив, що відповідь Путіна на його відкритий лист слабка і означає, що Росія знов обирає війну.



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Атака на Київ, матч очікування й липа для Інгігерди

Published

on


Україна продовжує протистояти повномасштабному вторгненню РФ. Життя під час війни фіксують фотокореспонденти Укрінформу.

Що потрапило в об’єктиви цього тижня – дивіться у добірці світлин.

Фото: Євген Котенко

Дим від масштабної пожежі, що виникла внаслідок влучань ракет та падіння уламків під час російської повітряної атаки на столицю, здіймається у нічне небо, Київ, 2 червня 2026 року.

Фото: Микола М’якшиков
Фото: Микола М’якшиков

Пошкоджений дитячий майданчик у дворі житлового будинку, який затягує дим від пожежі внаслідок нічної ракетної атаки військ РФ, Дніпро, 2 червня 2026 року.

Фото: Кирило Чуботін
Фото: Кирило Чуботін

Дівчина йде повз пошкоджий унаслідок масованої атаки РФ житловий комплекс у Шевченківському районі столиці, Київ, 2 червня 2026 року.

Фото: Кирило Чуботін
Фото: Кирило Чуботін

Чоловік збирає до сміттєвого мішка закривавлені рушники, що залишилися після евакуації людини, пораненої внаслідок масованої атаки РФ, на території паркінгу житлового комплексу у Шевченківському районі столиці, Київ, 2 червня 2026 року.

Фото: Данило Антонюк
Фото: Данило Антонюк

Дим від пожежі, що спалахнула внаслідок нічної атаки РФ, здіймається над гаражним кооперативом у Подільському районі столиці, Київ, 2 червня 2026 року.

Фото: Кирило Чуботін
Фото: Кирило Чуботін

Хлопець і дівчина стоять посеред уламків, підтримуючи та заспокоюючи одне одного після пережитого обстрілу, біля під’їзду дев’ятиповерхового житлового будинку у Подільському районі, пошкодженого внаслідок масованої комбінованої атаки РФ, Київ, 2 червня 2026 року.

Фото: Мар’янна Котик
Фото: Мар’янна Котик

Фахівці розбирають завали і фіксують руйнування у будівлі поліклініки (амбулаторії) у Голосіївському районі, яка зазнала суттєвих руйнувань внаслідок масованого нічного удару РФ, Київ, 2 червня 2026 року.

Фото: Ніна Ляшонок
Фото: Ніна Ляшонок

Комунальник закриває захисною плівкою вибиті внаслідок російської атаки БпЛА шибки у вікнах житлового будинку, Одеса, 1 червня 2026 року.

Фото: Микола М’якшиков
Фото: Микола М’якшиков

Рятувальники працюють під час ліквідації наслідків російського обстрілу ударними безпілотниками будівлі вантажного відділення №1 Нової пошти, Дніпро, 31 травня 2026 року.

Фото: Дмитро Смольєнко
Фото: Дмитро Смольєнко

Медичні працівники біля чоловіка, який постраждав унаслідок російської дронової атаки, у салоні автомобіля швидкої допомоги в Шевченківському районі, Запоріжжя, 4 червня 2026 року.

Фото: Володимир Тарасов
Фото: Володимир Тарасов

Учасниця акції “Матч очікування: кожен голос рятує” на підтримку родин безвісти зниклих захисників стоїть поруч з інсталяцією на стадіоні “Ювілейний”, Буча, Київська область, 31 травня 2026 року.

Фото: Микола М’якшиков
Фото: Микола М’якшиков

Дитячі м’які іграшки лежать на стільцях під час меморіального заходу з нагоди Дня вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, у межах всеукраїнської акції “Голоси дітей”, Дніпро, 4 червня 2026 року.

Фото: В’ячеслав Мадієвський
Фото: В’ячеслав Мадієвський

Бійці 13-ї бригади НГУ “Хартія” оперативно залишають бронетехніку через кормові двері та роззосереджуються на місцевості в бойовому порядку під час заняття з відпрацювання десантування особового складу з БМП в умовах, наближених до бойових, 29 травня 2026 року.

Фото: Геннадій Мінченко
Фото: Геннадій Мінченко

Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеція в Україні Мартін Оберг (праворуч) і меценат Федір Зернецький беруть участь в урочистому висадженні липи на честь Інгігерди – дружини київського князя Ярослава Мудрого та доньки шведського короля Олофа Скьотконунга –  на Алеї київських князівен Національного заповідника “Софія Київська”, Київ, 1 червня 2026 року.

Фото: Мар’янна Котик
Фото: Мар’янна Котик

Мистецька робота “Затримки і перетримки розвитку” митців Софії Любарської та Володимира Моісеєнка експонується на груповій виставці “Самозайняті”, представленій у межах програми PAC UA, у PinchukArtCentre, Київ, 4 червня 2026 року.

Фото: Мар’янна Котик
Фото: Мар’янна Котик

Рапіристи змагаються у фіналі чемпіонату України з фехтування-2026, що відбувся у столичному Легкоатлетичному манежі Олімпійського фахового коледжу імені Івана Піддубного, Київ, 1 червня 2026 року.

Фото Укрінформу можна купити тут



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.