Метрополітен є складною інженерною системою, призначеною насамперед для масових пасажирських перевезень у великих містах. Водночас із моменту свого виникнення він виконує й додаткові функції, пов’язані з безпекою, просторовою оптимізацією та цивільним захистом населення. Про те, як поєднання транспортної та захисної ролей зробило метро одним із ключових елементів міської інфраструктури України — в матеріалі Фокуса.

Виникнення метро: технологічна відповідь на урбанізацію

Перший у світі метрополітен було відкрито в Лондоні 10 січня 1863 року. Його поява стала відповіддю на різке зростання населення столиці Великої Британії та значне перевантаження наземного транспорту.

Metropolitan Railway з’єднав райони міста під землею, використовуючи парову тягу та метод “cut-and-cover”, що передбачав неглибоке прокладання тунелів. Попри технічні обмеження, лондонський експеримент продемонстрував ефективність підземного транспорту.

Згодом розвиток електротяги, вентиляційних систем і глибокого буріння дозволив будувати метро у складніших геологічних умовах і на значних глибинах. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття метрополітени почали з’являтися в інших великих містах Європи та Північної Америки.

Під час Другої світової війни метро стало активно набувати нової ролі — укриття для цивільного населення. Низка британських і німецьких мешканців користувалися тунелями та станціями задля збереження свого життя під час масованих ударів і бомбардувань протиборчих сторін.

За час свого розвитку метрополітен став одним з передових видів транспорту завдяки своїй зручності, доступності та швидкості пересування. Завдяки цьому, метро поступово дісталося теренів України, і стало його невід’ємною частиною.

Українські метрополітени: витоки та практичне застосування

Перший метрополітен в Україні було відкрито в Києві у 1960 році. Його проєктування відбувалося в умовах Холодної війни, тому значна частина станцій закладалася на великій глибині. Це рішення було пов’язане не лише з геологією, а й із вимогами цивільної оборони.

Харківський метрополітен, введений в експлуатацію у 1975 році, також характеризується глибокими станціями та розгалуженою системою тунелів. Дніпровський метрополітен, будівництво якого розпочалося ще в радянський період, проєктувався як стратегічно захищений об’єкт, хоча його розвиток був обмежений економічними чинниками.

Загалом українські метрополітени від початку розглядалися як багатофункціональні споруди, здатні виконувати роль укриттів у разі надзвичайних ситуацій. Однак нової ролі підземка набула з початком російсько-української війни.

Роль метро від початку повномасштабного вторгнення РФ

Після початку повномасштабної війни метрополітен в Україні став активно використовуватися як цивільне укриття. Станції метро забезпечують базовий захист від уламків, вибухових хвиль та частково — від радіаційного впливу завдяки значній товщині бетонних конструкцій і глибині залягання.

У Києві, Харкові та Дніпрі метро офіційно інтегрували в систему оповіщення та укриттів. Під час повітряних тривог доступ до станцій залишається відкритим, а інфраструктура адаптована для тривалого перебування людей: працюють системи вентиляції, освітлення, водопостачання та зв’язку.

Особливо важливу роль метро відіграло в Харкові, де інтенсивність обстрілів змусила використовувати підземку як постійне укриття для значної частини населення. Глибокі станції здатні зменшувати вплив ударної хвилі, світлового випромінювання та проникнення радіоактивного пилу. Системи герметизації та вентиляції з фільтрацією повітря підвищують рівень захисту в разі застосування зброї масового ураження.

Водночас метро не є абсолютним захистом. Його ефективність залежить від відстані до епіцентру вибуху, типу боєприпасу та технічного стану споруд. Проте в порівнянні з більшістю наземних укриттів метрополітен забезпечує значно вищий рівень безпеки.

Наразі метрополітен — це не лише транспортна мережа, а й елемент стратегічної інфраструктури. Український досвід продемонстрував практичну цінність метро як універсального інструменту захисту населення, що підкреслює необхідність модернізації підземних транспортних систем, збереження їхньої захисної функції та інтеграції в ширші плани цивільної безпеки.

Раніше Фокус розповідав про те, наскільки брудними бувають сидіння в метро. Власник клінінгової компанії у Лондоні Стівен Джеймс, більш відомий за прізвиськом Містер Чистий Килим (Mr Clean Carpet), вирішив провести експеримент і перевірити, як часто транспортне управління міста прибирає у вагонах метрополітену.

Згодом стало відомо, що в Києві метро відновлюватиметься добу після російської атаки. В КМДА уточнили, що наземна частина станцій “Дніпро” — “Лісова” тимчасово закриті на вхід та вихід.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Мінкульт.

Їх діяльність має на меті забезпечити високі стандарти наукової роботи, ефективне управління та прозорий нагляд за діяльністю музею.

Мінкульт запрошує українські та міжнародні інституції долучитися до формування органів, які відіграватимуть ключову роль у розвитку та стратегічному управлінні музеєм.

Експертна рада Національного музею Голодомору-геноциду — консультативно-дорадчий орган, що координує наукову діяльність музею.

Рада працює постійно. Строк повноважень членів — п’ять років. Вона створюється для удосконалення науково-дослідної, екскурсійно-освітньої, експозиційно-виставкової, інформаційно-видавничої, науково-фондової та методичної роботи музею.

До складу Експертної ради увійдуть:

• шість експертів та/або науковців, запропонованих українськими громадськими об’єднаннями та науковими установами;
• шість експертів та/або науковців, запропонованих міжнародними організаціями, міжнародними неурядовими організаціями або іноземними науковими установами.

Контактний номер телефона – 044 272 48 05. Щоби запропонувати кандидатів, необхідно заповнити аплікаційну форму за посиланням.

Наглядова рада Національного музею Голодомору-геноциду — спеціальний наглядовий орган, що контролює діяльність музею та його посадових осіб.

Строк повноважень членів Наглядової ради — п’ять років. Одна і та сама особа не може обіймати посаду два строки поспіль.

Наглядова рада покликана забезпечувати баланс інтересів держави, суспільства та суб’єктів діяльності у сфері культури, а також дотримання принципів законності, незалежності, відкритості, прозорості, доступності, гендерної рівності, соціальної інклюзії та недискримінації.

До складу Наглядової ради увійдуть:

• шість членів, запропонованих українськими громадськими об’єднаннями;
• шість членів, запропонованих міжнародними організаціями, міжнародними неурядовими організаціями або громадськими організаціями закордонних українців.

Усі кандидати мають володіти бездоганною діловою репутацією, високим суспільним авторитетом і бути визнаними фахівцями у своїй професійній сфері.

Щоби запропонувати кандидатів, необхідно заповнити аплікаційну форму за посиланням.

Як повідомляв Укрінформ, Міністерство культури реалізує проєкт “Інформація без бар’єрів” в межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, а також відповідний план заходів на 2025–2026 роки.

Литва протягом трьох років виділить 3 мільйони євро на програму «Створюй для України», в межах якої планується, що до нашої країни повернуться близько 80 молодих фахівців.