Побалакали про UNESCO: хто що захищає, як справи у Львова та на що тиснути одеситам
Історичний центр Одеси під захистом ЮНЕСКО і не знає про це лише ледачий. Проте ця міжнародна організація працює не як ППО і перше, що ми маємо затямити: така престижність потребує власної відповідальності. Це гарні перспективи, омріяний статус, і хто знає, що робити далі. Разом із депутаткою Анастасією Большедворовою, обговорили звідки чекати ріки грошей, що робити з по-одеськи облаштованими фасадами та чий досвід варто перейняти.
Під захистом — гарне формулювання, але для країни, яка воює — це навіть трохи смішно. Росіян не зупинить те, що будівля знаходиться під захистом ЮНЕСКО, як це не зупиняло їх в Сирії. То про який захист ми говоримо? Весь світ буде знов тривожитись та обурений, чи є реальні механізми впливу?
Насправді ніякого механізму захисту немає — це фікція. Тут найцікавіше, що наша мерія домоглася цього. Вони не виїжджали з тієї сесії ЮНЕСКО і схопились зубами, щоб отримати статус, про який говорили багато років. Для нас це престиж. Але туристи не завжди шукають: «історична будівля під захистом ЮНЕСКО», просто, якщо їм цікава Україна та Одеса, то ми й можемо показати лише центр.
Зараз часто порівнюють Одесу зі Львовом, який потрапив в ЮНЕСКО з першої спроби у 1998 році. Туристична політика міст відрізняється? Одесі немає чого запропонувати туристам в будь-який сезон, окрім літнього. І центр у львів’ян значно менше заселений. Чи варто порівнювати, брати за приклад?
Чи так все добре у Львова? Вони ледве не втратили свій статус. Якщо почати розглядати будівлі, то виглядає дуже не оптимістично: сиплеться весь верх фасаду і досить проблемно реставрувати. Чомусь не робили цього раніше, а зараз не можуть витрачати гроші, навіть якщо вони є в бюджеті. Те, що відбувається у Львові, не є для нас прикладом.
Цікаво, що коли одеська мерія хотіла поспілкуватись щодо ЮНЕСКО, львів’яни не захотіли чимось ділись. Тут виникають думки: або немає чим ділитись, або вони не поважають нашу владу. Втім, у Львові така ж сама біда зі станом історичного центру як і у нас, проте немає таких забудов. Але є багато тематичних закладів: ресторанчики, кафешки, які ховаються у двориках. Вони з кожного куточку роблять бізнес. А ми всі подвір’я закрили. Зробіть ресторанчик з середнім цінником і пригощайте людей чимось цікавим. Саме тематичні заклади і заходи приваблять зовсім інших туристів. Одеської кави в інших містах немає…
Якщо так багато років хотіли до ЮНЕСКО і Одеса має потенціал, навіщо видавати дозволи на будівництво в центрі? Адже нічого, крім центру Одеси, ми подати не можемо.
Одеса майже не видає дозволи на будівництво, але якщо сказати це в мерії, вони кричатимуть, що у всьому винний Київ. Зараз у президента лежить законопроєкт, який повністю забирає повноваження ДАБІ (законопроєкт №5655, який передбачає реформу містобудування). У мерії залишається право ставити висотну відмітку, тобто обмежувати будівництво за кількістю поверхів. І це можна було б зробити з усім містом і ці 23-25-поверхівки могли і не з’явитись. Найстрашніше з цього проєкту — як ми будемо потім доводити, що обіцяли 8 поверхів, а збудували 10. І як допоможе ЮНЕСКО? Та ніяк.
Якщо в якийсь момент збудуємо те, що не треба в центрі, замість допомоги нам скажуть: «Ви порушили угоду, до побачення, ми забираємо цей статус». Привілеїв тут не так багато, навпаки, щоб підтримувати цей статус — треба дуже сильно надриватись і пильно стежити.
І справді були такі випадки. Наприклад, коли Дрезден виключили зі списку світової культурної спадщини, тому що міська влада вирішила побудувати транспортний міст через Ельбу. На думку ЮНЕСКО — це порушить єдність архітектурно-природного комплексу і закриє неповторний вигляд на старе місто.
Включення до ЮНЕСКО принесе ріки грошей? Сама організація не вкладає кошти, а єдиний грошовий потік з’являється через туристів. Тобто, ми все одно залишились з тими ж проблемами, що і були? І навіть якщо ми знайдемо гроші, хто виконуватиме роботи?
ЮНЕСКО — це не така собі фірма, яка каже: «Ви до нас вступили, тримайте мільйони доларів». Вони можуть допомогти знайти кошти, спонукати до участі в грантах. І цей статус збільшує вірогідність отримання грантів та коштів від інших міжнародних організацій.
Щодо реставраційних робіт. Для нас це велика проблема, тому що більшість будівельних компаній, і саме реставраційних, виїхали. Їх і так було мало, а зараз залишилось на макове зернятко. Щоразу, як зв’язуюсь з підрядниками, то всі десь поїхали. Це жахлива ситуація. Але і до реставрації ми дійдемо дуже не скоро, може років зо п’ять доведеться чекати.
А що робити з кондиціонерами, дротами, балконами, які прикрашають історичну зону?
Потрібно працювати з самою ментальністю людей. Якщо ми хочемо до Європи, а ми дуже хочемо, і нас підтримують, то доведеться наважитись і зняти ці кондиціонери. А люди так звикли жити, тому мерія і боїться.
Спробуйте зняти ці балкони, збільшені у п’ять разів. Навіть якщо буде судове рішення, там же будуть просто стрілятися. Державна архітектурно-будівельна інспекція контролює це. Раніше можна було поскаржитись, проводилась перевірка, створювався акт про прибудову без законних підстав і подавався позов до суду. Але позиватись треба на когось, а якщо людина не являється, то що? Ось вони всі і стоять.
Як на мене, треба робити з цього фішку. Лісабон дуже схожий на Одесу, і вони на всьому заробляють гроші. Якщо там збудували якийсь недолугий балкон, то під ним зробили стильний ресторанчик. Ми не можемо зараз змінити наше життя повністю і прибрати весь цей пластик з будинків. Але можемо заробити на тому, що робить нас нами, як і ці кондиціонери та дроти.
До речі, щоб перенести цей кондиціонер на дах, потрібні гроші. Тут єдина пропозиція, якщо у людей є балкон, то хай туди переставлять.
Але там вже генератор стоїть…
А може й три (сміється)… Змусити це робити не податком, а, наприклад, грантом. Ось і ідея: якщо люди живуть в зоні ЮНЕСКО, то давати кошти на те, щоб перенести кондиціонер. Зробити це програмою від міської ради. А за гроші люди самостійно візьмуть і перенесуть та ще й сусідів змусять.
Нам доведеться і на це просити гроші? Тут ще багато звичайних політичних ігор. ЮНЕСКО, яка закликала рф негайно вийти за межі міжнародно визнаних кордонів України, все ж виключає можливість позбавлення членства.
Це політика, всі рішення, можливості в плані зброї — йде поступово. Ось вже рік пішов від вторгнення, а ми все просимо спочатку, ну будь ласочка, а потім — топ ногою. Повільно, бо всі між собою пов’язані. І зруйнувати стосунки та ж Європа з росією не може та не хоче.
Проте ми завжди знайдемо, на що натиснути. Навіть завершиться війна — це буде велике щастя повоєнного періоду. Ми будемо країною, яка вийшла з війни переможцем, в якому б стані — емоційному, матеріальному та фізичному — не опинимось. Саме за престиж нашої країни відповідає Президент, Верховна Рада, кожна мерія і це буде колосальна робота. Тут ЮНЕСКО стане нам у плюсі. Зробимо так, щоб про нас ніхто не забув!
У Гостомелі на Київщині відбулася презентація книжки журналістки Ксенії Дворнікової «Вижити в Гостомелі: 21 історія з міста-героя».
Про це йдеться у пресрелізі, який організатори презентації передали Укрінформу.
«Книга «Вижити в Гостомелі: 21 історія з міста-героя» – це збірка свідчень людей, які опинилися в епіцентрі боїв за Гостомель і Київ у лютому-березні 2022 року. До книжки увійшла 21 історія жителів Гостомеля та його околиць, військовослужбовців, які захищали населений пункт, рятувальників, що евакуйовували людей із зони бойових дій. Книжка вийшла у видавництві «Фоліо» у серії «Фронтир», – йдеться у повідомленні.
Авторка книги – журналістка, ведуча “Українського радіо” та очільниця відділу комунікацій Фундації Пилипа Орлика Ксенія Дворнікова – презентувала свою дебютну роботу в Гостомелі.
«Гостомель був не просто в окупації, він був на лінії вогню. Але гостомельці не були мовчазними жертвами окупантів-росіян, беззбройні люди продовжували й продовжують свій спротив окупації й війні. Об’єднані й згуртовані сусіди, сотні чужих людей, яким довелося стати одним організмом й домовлятися в пекельних умовах укриттів, робили усе для допомоги українській армії. Колони техніки росіян палали не просто так. Ця книжка не про війну як хронологію подій. Це історії людей, я хотіла, щоб їхні голоси залишилися не лише в пам’яті, а й на папері», – зазначила Дворнікова.
Замість традиційної післямови видання завершує 22-ге інтерв’ю зі слідчою Головного управління Національної поліції в Київській області, присвячене документуванню воєнних злочинів російських військових у Гостомелі.
Під час презентації своїми спогадами поділилися герої книжки – жителі Гостомеля, які пережили окупацію. Для багатьох із них це стала одна з перших публічних розмов про пережите після виходу книжки.
Модераторкою зустрічі виступила начальниця відділу культури, молоді та спорту Гостомельської селищної ради Катерина Павленко.
«Сьогодні знову день, наповнений сумом, болем, слізьми… Спогади і сьогодення сплелися в один болючий джгут, який кровоточить і ниє. Емоційна зустріч відбулася в місті-герої Гостомелі. Це історії стійкості кожного з нас», – написала Павленко після заходу.
Зі свого боку гостомельчанка Ольга Ходацька наголосив, що атмосфера зустрічі була щемлива. За її словами особливо зворушливим був момент хвилини пам’яті, коли присутні записували імена людей, які загинули від рук російських окупантів.
«Були щемливі спогади гостомельців, відверті розповіді очевидців про злочини ворога, були співчуття тим, хто втратив рідних і близьких, були сльози радості і слова вдячності ЗСУ за визволення і за те, що Сили оборони України і нині тримають стрій. Говорили про те, що пережили люди в окупації в лютому-березні 2022 року, і про те, як нині захистити нашу землю», – додала вона.
Своїми враженнями після презентації поділилася й гостя заходу Наталія Хіцова, яка звернула увагу на символічну цифру – 53 місяці від початку повномасштабного вторгнення.
«Чи цього часу достатньо, щоб відновитися, хоча б частково, прийти до тями й продовжувати далі жити, працювати, боротися? Напевно, достатньо, але це не точно. Чи цього часу занадто мало, щоб спогади про ті важкі дні змушували випадати з сьогоднішньої реальності? Занадто мало. Ця книга зворушує неймовірно та змушує захоплюватися силою наших військових і гостомельчан, які боролися з усіх сил, щоб знищити ворога на нашій землі», – підкреслила вона.
Як повідомляв Укрінформ, вийшла з друку книжка письменника та журналіста Максима Бутченка «Острів ГУР. Таємниці. Операції. Війна» – перша масштабна розповідь про воєнну розвідку України зсередини.
Чернігівська область зі складів хабів екстреної енергетичної допомоги Міністерства енергетики України отримала 18,78 тонни енергообладнання та матеріалів для підтримки роботи енергетичної інфраструктури регіону.
Про це повідомляє пресслужба Міненерго, передає Укрінформ.
“До складу поставки увійшли 22 силові оливні трансформатори та трансформаторна олива. Обладнання буде використано для проведення ремонтних і відновлювальних робіт та забезпечення стабільного електропостачання споживачів Чернігівщини“, – йдеться в повідомленні.
Зазначається, що допомога надійшла за підтримки Федерального міністерства внутрішніх справ Австрії, а також енергетичних компаній UPPLANDS ENERGI EKONOMISK FÖRENING та E.ON Energidistribution AB зі Швеції і AB Energijos skirstymo operatorius з Литви.
У Міненерго наголосили, що міжнародна підтримка допомагає українським енергетикам оперативно відновлювати пошкоджену інфраструктуру та посилювати стійкість енергосистеми в умовах постійних російських атак.
Як повідомляв Укрінформ, через Фонд підтримки енергетики України до енергооб’єктів у Київській, Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Одеській, Сумській та Чернігівській областях доставлено сучасні частотні перетворювачі, надані за підтримки Великої Британії.
Фото ілюстративне: Херсонська ОВА
Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв запропонував лідеру Росії Володимиру Путіну «заморозити» війну в Україні за сприяння світових держав.
Як передає Укрінформ, про це глава Казахстану заявив під час двосторонньої зустрічі з російським лідером у ході XXII Форуму міжрегіонального співробітництва країн в Омську, повідомляє Нова Газета Європа.
«Можливо, цей конфлікт вже варто заморозити та повернутися до Стамбульської формули 2.0. Там було досягнуто значних результатів. Звичайно, під гарантії великих держав, включаючи Росію. І далі рухатись у бік довгоочікуваного миру», – запропонував Токаєв.
За словами казахстанського президента, йому надходить «багато сигналів з Європи та США щодо конфлікту РФ та України», і він вирішив озвучити цю позицію, оскільки «люди знали» про його зустріч із Путіним і «просили передати» ці пропозиції.
Токаєв додав, що «природа цього конфлікту незрозуміла для багатьох», і висловив жаль щодо людей, які гинуть під час війни.
«Все це треба зупиняти. Оскільки те, що відбувається, на моє переконання, це на руку і на радість противникам і Росії, і української держави», – підкреслив Токаєв, зазначивши, що Казахстан «завжди з повагою ставився» до України, а Росію «завжди вважав і вважає великою державою».
Зазначається, що Путін у відповідь пообіцяв «поінформувати Токаєва про перебіг справ на українському напрямку».
Як повідомляв Укрінформ, видобуток нафти в Казахстані скоротився після зупинки роботи російського терміналу на Чорному морі, який є ключовим пунктом експорту казахстанської нафти і нещодавно став ціллю атак українських безпілотників.
-
Одеса3 дні agoСергій Братчук про атаки РФ на Одещину та порти України
-
Одеса4 дні ago
В Одесі та області пролунали вибухи: РФ атакує ракетами
-
Суспільство1 тиждень agoУряд удосконалив порядок оформлення відстрочки від призову під час мобілізації
-
Одеса1 тиждень ago
Увечері 12 липня 2026 року РФ обстріла Запоріжжя та Одеський район
-
Одеса1 тиждень ago
Пошкодження термінала «Кернел» у Чорноморську через атаку
-
Суспільство1 тиждень agoЛазар Халіф: одесит, який навчив Америку танцювати Анонси
-
Війна6 днів agoОбстріл 19 липня – зруйновано склад Amtel
-
Події1 тиждень agoБуданов привітав акторку Аду Роговцеву з днем народження