Побалакали про UNESCO: хто що захищає, як справи у Львова та на що тиснути одеситам
Історичний центр Одеси під захистом ЮНЕСКО і не знає про це лише ледачий. Проте ця міжнародна організація працює не як ППО і перше, що ми маємо затямити: така престижність потребує власної відповідальності. Це гарні перспективи, омріяний статус, і хто знає, що робити далі. Разом із депутаткою Анастасією Большедворовою, обговорили звідки чекати ріки грошей, що робити з по-одеськи облаштованими фасадами та чий досвід варто перейняти.

Під захистом — гарне формулювання, але для країни, яка воює — це навіть трохи смішно. Росіян не зупинить те, що будівля знаходиться під захистом ЮНЕСКО, як це не зупиняло їх в Сирії. То про який захист ми говоримо? Весь світ буде знов тривожитись та обурений, чи є реальні механізми впливу?
Насправді ніякого механізму захисту немає — це фікція. Тут найцікавіше, що наша мерія домоглася цього. Вони не виїжджали з тієї сесії ЮНЕСКО і схопились зубами, щоб отримати статус, про який говорили багато років. Для нас це престиж. Але туристи не завжди шукають: «історична будівля під захистом ЮНЕСКО», просто, якщо їм цікава Україна та Одеса, то ми й можемо показати лише центр.
Зараз часто порівнюють Одесу зі Львовом, який потрапив в ЮНЕСКО з першої спроби у 1998 році. Туристична політика міст відрізняється? Одесі немає чого запропонувати туристам в будь-який сезон, окрім літнього. І центр у львів’ян значно менше заселений. Чи варто порівнювати, брати за приклад?

Чи так все добре у Львова? Вони ледве не втратили свій статус. Якщо почати розглядати будівлі, то виглядає дуже не оптимістично: сиплеться весь верх фасаду і досить проблемно реставрувати. Чомусь не робили цього раніше, а зараз не можуть витрачати гроші, навіть якщо вони є в бюджеті. Те, що відбувається у Львові, не є для нас прикладом.
Цікаво, що коли одеська мерія хотіла поспілкуватись щодо ЮНЕСКО, львів’яни не захотіли чимось ділись. Тут виникають думки: або немає чим ділитись, або вони не поважають нашу владу. Втім, у Львові така ж сама біда зі станом історичного центру як і у нас, проте немає таких забудов. Але є багато тематичних закладів: ресторанчики, кафешки, які ховаються у двориках. Вони з кожного куточку роблять бізнес. А ми всі подвір’я закрили. Зробіть ресторанчик з середнім цінником і пригощайте людей чимось цікавим. Саме тематичні заклади і заходи приваблять зовсім інших туристів. Одеської кави в інших містах немає…
Якщо так багато років хотіли до ЮНЕСКО і Одеса має потенціал, навіщо видавати дозволи на будівництво в центрі? Адже нічого, крім центру Одеси, ми подати не можемо.
Одеса майже не видає дозволи на будівництво, але якщо сказати це в мерії, вони кричатимуть, що у всьому винний Київ. Зараз у президента лежить законопроєкт, який повністю забирає повноваження ДАБІ (законопроєкт №5655, який передбачає реформу містобудування). У мерії залишається право ставити висотну відмітку, тобто обмежувати будівництво за кількістю поверхів. І це можна було б зробити з усім містом і ці 23-25-поверхівки могли і не з’явитись. Найстрашніше з цього проєкту — як ми будемо потім доводити, що обіцяли 8 поверхів, а збудували 10. І як допоможе ЮНЕСКО? Та ніяк.
Якщо в якийсь момент збудуємо те, що не треба в центрі, замість допомоги нам скажуть: «Ви порушили угоду, до побачення, ми забираємо цей статус». Привілеїв тут не так багато, навпаки, щоб підтримувати цей статус — треба дуже сильно надриватись і пильно стежити.
І справді були такі випадки. Наприклад, коли Дрезден виключили зі списку світової культурної спадщини, тому що міська влада вирішила побудувати транспортний міст через Ельбу. На думку ЮНЕСКО — це порушить єдність архітектурно-природного комплексу і закриє неповторний вигляд на старе місто.

Включення до ЮНЕСКО принесе ріки грошей? Сама організація не вкладає кошти, а єдиний грошовий потік з’являється через туристів. Тобто, ми все одно залишились з тими ж проблемами, що і були? І навіть якщо ми знайдемо гроші, хто виконуватиме роботи?
ЮНЕСКО — це не така собі фірма, яка каже: «Ви до нас вступили, тримайте мільйони доларів». Вони можуть допомогти знайти кошти, спонукати до участі в грантах. І цей статус збільшує вірогідність отримання грантів та коштів від інших міжнародних організацій.
Щодо реставраційних робіт. Для нас це велика проблема, тому що більшість будівельних компаній, і саме реставраційних, виїхали. Їх і так було мало, а зараз залишилось на макове зернятко. Щоразу, як зв’язуюсь з підрядниками, то всі десь поїхали. Це жахлива ситуація. Але і до реставрації ми дійдемо дуже не скоро, може років зо п’ять доведеться чекати.
А що робити з кондиціонерами, дротами, балконами, які прикрашають історичну зону?

Потрібно працювати з самою ментальністю людей. Якщо ми хочемо до Європи, а ми дуже хочемо, і нас підтримують, то доведеться наважитись і зняти ці кондиціонери. А люди так звикли жити, тому мерія і боїться.
Спробуйте зняти ці балкони, збільшені у п’ять разів. Навіть якщо буде судове рішення, там же будуть просто стрілятися. Державна архітектурно-будівельна інспекція контролює це. Раніше можна було поскаржитись, проводилась перевірка, створювався акт про прибудову без законних підстав і подавався позов до суду. Але позиватись треба на когось, а якщо людина не являється, то що? Ось вони всі і стоять.
Як на мене, треба робити з цього фішку. Лісабон дуже схожий на Одесу, і вони на всьому заробляють гроші. Якщо там збудували якийсь недолугий балкон, то під ним зробили стильний ресторанчик. Ми не можемо зараз змінити наше життя повністю і прибрати весь цей пластик з будинків. Але можемо заробити на тому, що робить нас нами, як і ці кондиціонери та дроти.
До речі, щоб перенести цей кондиціонер на дах, потрібні гроші. Тут єдина пропозиція, якщо у людей є балкон, то хай туди переставлять.
Але там вже генератор стоїть…
А може й три (сміється)… Змусити це робити не податком, а, наприклад, грантом. Ось і ідея: якщо люди живуть в зоні ЮНЕСКО, то давати кошти на те, щоб перенести кондиціонер. Зробити це програмою від міської ради. А за гроші люди самостійно візьмуть і перенесуть та ще й сусідів змусять.
Нам доведеться і на це просити гроші? Тут ще багато звичайних політичних ігор. ЮНЕСКО, яка закликала рф негайно вийти за межі міжнародно визнаних кордонів України, все ж виключає можливість позбавлення членства.
Це політика, всі рішення, можливості в плані зброї — йде поступово. Ось вже рік пішов від вторгнення, а ми все просимо спочатку, ну будь ласочка, а потім — топ ногою. Повільно, бо всі між собою пов’язані. І зруйнувати стосунки та ж Європа з росією не може та не хоче.

Проте ми завжди знайдемо, на що натиснути. Навіть завершиться війна — це буде велике щастя повоєнного періоду. Ми будемо країною, яка вийшла з війни переможцем, в якому б стані — емоційному, матеріальному та фізичному — не опинимось. Саме за престиж нашої країни відповідає Президент, Верховна Рада, кожна мерія і це буде колосальна робота. Тут ЮНЕСКО стане нам у плюсі. Зробимо так, щоб про нас ніхто не забув!
Події
Виходить книжка азовця «Расті» про 886 днів російського полону
“Окраєць” – книжка про досвід полону, який автор вирішив записати після розмови з Оленою Мандзюк у Краматорську. “Вона запитала, чи не хочу я розповісти це більшій кількості людей. Я спочатку відмовлявся через брак часу, службу у війську і думку, що це нікому не буде цікаво, бо люди більше цураються теми війни і полону, ніж підтримують”, – розповів “Расті”.
Мандзюк запропонувала записати його спогади на диктофон. Наступного дня автор отримав текстову версію розповіді, перечитав її й опублікував у своєму інстаграмі. Саме реакція читачів, за його словами, показала, що історія має бути розказана не лише в дописах.
“Дійсно побачив, що це для інших важливо – знати правду, усвідомлювати злочини росіян, говорити про тих, хто досі в полоні. Я отримував сотні коментарів, тисячі репостів, слова підтримки і прохання говорити про це гучно, більше, написати книгу”, – зауважив “Расті”.
За словами автора, “Окраєць” – це книжка про злочини, які росіяни скоювали проти нього під час полону, а також про тих, хто досі залишається в російських тюрмах і таборах.
“Книга “Окраєць” – це свідчення про злочини росіян, які вони скоювали наді мною у російському полоні впродовж 886 днів. Ця книга буде передаватись з рук в руки до друзів, до рідних, до дітей, адже це реальна історія з перших вуст про мою історію виживання і нелюдського ворога – Росію, про зло, яке я хочу робити видимим, адже тільки тоді його можна побороти”, – наголосив він.
Робота над книжкою, за словами військового, була складною не лише для нього, а й для всієї команди. Автор розповів, що під час підготовки тексту довелося знову проживати спогади, які психіка намагалася відсунути в підсвідомість. “Я зустрів певні труднощі, коли почав працювати над книгою. Розумію, що моя психіка берегла мене і ховала всі страшні спогади десь далеко у підсвідомість, а тут я вирішив все дістати назовні. Найважче було те, що, відновлюючи ці спогади, я розумів, що прямо зараз, там, у російському полоні, мої побратими досі проживають ці ж самі катування та знущання, отримують удари, страждають від голоду”, – розповів він.
Він також зазначив, що розуміє небажання частини людей говорити про полон і катування, однак вважає мовчання небезпечним: “Я розумію, чому тут, в Україні, люди в тилу оминають подібні теми. Вони просто не хочуть знати, що таке страшне зло може існувати. Але в цьому і проблема: закриваючи очі на зло, воно не перестає існувати, воно росте ще більше”.
Над книжкою працювала команда, частина якої долучилася до проєкту на волонтерських засадах. За словами “Расті”, для редакторів і людей, які допомагали з текстом, ця робота також стала емоційно важким досвідом. “Редактори плакали над редагуванням тексту, хтось згодом не міг спати ночами, в когось тремтіли руки, хтось перейняв та розділив цей біль зі мною”, – ідеться в дописі автора.
Як повідомляв Укрінформ, вийшла книга Миколи Тимошика “Українці у Великій Британії”.
Фото: dmytro_kanupier/instagram
Відбудова
На конференції з відбудови у Гданську мають підписати угоду з проєктами і правилами для польських компаній
На Міжнародній конференції з відновлення України (Ukraine Recovery Conference), яка відбудеться 25-26 червня у Гданську, планують підписати польсько-українську міжурядову угоду, щодо якої вже кілька місяців тривають переговори між робочими групами.
Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів ексголова Агентства розвитку промисловості РП, представник Польщі в Консультативній раді бізнесу, яка діє в рамках Української Платформи Донорів Бартломей Бабуська.
«Цьогорічна конференція (URC 2026) буде великою дипломатичною подією для Польщі, і важливо створити документ, який стане великим кроком уперед у визначенні умов співпраці між нашими країнами. У майбутній міжурядовій угоді мають бути чітко визначені проєкти та правила, за якими наші країни працюватимуть», – наголосив ексголова Агентства розвитку промисловості РП.
Він додав, що польські будівельні компанії часто виграють тендери (в Україні – ред.), але потім не можуть реалізувати ці перемоги, оскільки тендери скасовуються або виникають технічні проблеми. Тобто йдеться про питання прозорості процедур, які мають бути врегульовані між українським та польським урядами.
«Ми повинні створити прозору й чесну систему відбору компаній для відбудови України. І це, серед іншого, має бути прописано в угоді», – наголосив Бабуська, зауважуючи, що будівництво відрізку автомагістралі з пункту пропуску «Корчова-Краківець» до Львова є «ідеальним пілотним проєктом», на якому можна навчитися співпрацювати і де можуть проявитися всі помилки та проблеми.
Реалізація цього проєкту відбуватиметься на основі рішень, прийнятих під час конференції у Гданську.
«Вже за два місяці ми повинні знати, коли запускатимемо відповідні процедури, адже слід розуміти, що будівництво розпочнеться не одразу. Бульдозери не заїдуть на будівельний майданчик через два місяці. Спершу треба провести тендери, потім буде етап проєктування. Тож до моменту, коли перший екскаватор почне роботу, мине щонайменше рік», – зазначив Бабуська.
Він не виключив, що після етапу проєктування треба буде призупинити його реалізацію до завершення гарячої фази війни.
«Це теж логічний підхід. Але поляки не бояться. Коли пів року тому прозвучало гасло “їдемо до Києва”, всі керівники найбільших будівельних компаній – Budimex, Polimex, Unibep, Strabag – одразу поїхали потягом до Києва на переговори», – зауважив представник Польщі в Консультативній раді бізнесу.
В коментарі Укрінформу радник Президента України зі стратегічних питань Олександр Камишін заявив, що Київ і Варшава до Міжнародної конференції з відновлення України (URC 2026) наприкінці червня у Гданську напрацюють «польську модель» взаємної співпраці, і тоді буде підписано перші контракти у сфері ОПК.
Політика
Зеленський та Мадяр можуть зустрітися в найближчі місяці
Оголошення Будапештом переговорів з Києвом щодо прав угорських меншин в Україні є сигналом того, що Будапешт, імовірно, підтримає початок офіційних переговорів про членство в ЄС у найближчі тижні, а в найближчі місяці може відбутися зустріч двох лідерів.
Про це виданню Politico повідомили дипломати та чиновники ЄС, передає Укрінформ.
За часів колишнього прем’єр-міністра Віктора Орбана Угорщина була причиною того, що заявка України на членство в ЄС не просувалася, нагадує Politico. Тепер, коли при владі Петер Мадяр, ця перешкода може нарешті зникнути, оскільки Будапешт наближається до прийняття загальної політики ЄС.
Нагадується, що Мадяр зробив відновлення зв’язків із Брюсселем головним пріоритетом, прагнучи розблокувати мільярди євро з фондів ЄС, заморожених через проблеми з верховенством права. Але зняття давніх заперечень Угорщини щодо членства України в ЄС “має для нього політичну ціну”, за словами високопосадовця ЄС, який брав участь у переговорах щодо членства.
“Хоча Мадяр і є найзапеклішим супротивником Орбана, новий прем’єр-міністр також є політиком, який насамперед орієнтований на інтереси Угорщини. Це включає скептицизм щодо членства України в ЄС. Під час пресконференції в понеділок Мадяр наполягав, що Угорщина не схвалить заявку Києва, якщо не буде вирішено питання меншин”, – пише Politico.
Це означає, що оголошення міністра закордонних справ Угорщини Аніти Орбан про переговори на експертному рівні щодо прав угорської меншини в Україні є важливим. «Відносини перебувають у новій фазі», – додав високопоставлений дипломат, поінформований про переговори, який також допустив зустріч між лідером України Володимиром Зеленським та Мадяром у найближчі місяці.
Видання пише, що і президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, і президент Євроради Антоніу Кошта порушували питання заявки України на членство в ЄС під час телефонних розмов з Мадяром невдовзі після його обрання. За словами того ж дипломата, фон дер Ляєн хоче, щоб питання членства було вирішено якомога швидше, тобто до червневого саміту лідерів ЄС.
Це викликало надії серед найвідданіших прихильників Києва, що рішення про відкриття першого переговорного кластера може бути прийнято вже наступного тижня.
Втім, офіційні особи з Європейської ради закликають до обережності щодо перспектив прискорених термінів. Ідея про те, що перший кластер може бути відкритий під час засідання Ради ЄС із загальних питань наступного тижня, є «дещо оптимістичною», заявив виданню один з єврочиновників на умовах анонімності.
Високопоставлений чиновник ЄС додав: «Я справді думаю, що є шанс відкрити кластер, але це буде дуже важко».
Як повідомляв Укрінформ, новий прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр у понеділок, 18 травня, під час телефонної розмови повідомив президенту Європейської ради Антоніу Кошті про початок переговорів з українською стороною щодо забезпечення правових гарантій угорської громади на Закарпатті.
Фото: ОП
-
Одеса1 тиждень agoАтака на Чорноморськ на Одещині: загинула мати двох дітей
-
Суспільство1 тиждень agoВ Україні щороку фіксують десятки випадків хантавірусу
-
Політика6 днів agoЗеленський і Навроцький обговорили потенційні контакти на найближчий час
-
Події1 тиждень agoМер Парижа опановував петриківський розпис на українському стенді до Дня Європи
-
Усі новини6 днів agoЄвробачення 2026 – хто може перемогти в конкурсі
-
Події1 тиждень agoXIV книжковий фестиваль VinBookFest пройде 16-17 травня
-
Одеса6 днів agoНебезпечне море: одесити про майбутній курортний сезон
-
Усі новини1 тиждень agoЗнайдено місце на Землі, де розташоване Пекло Данте: воно виявилося реальним (фото)