Війна
Темні дні та неелектричні ночі: як одеситам почувати себе краще у сучасних умовах
Раптом піймавши себе на думці, виявиться, що на календарі 20 грудня, щоправда, за відсутності мільйонів ялинок на вулицях Одеси про це важко згадати. Про що не забути – так це можлива відсутність електроенергії у житлі та ще й темніє досить рано. Усе це навіює досить похмурий настрій та погане самопочуття. Детальніше про те, як допомогти собі розповіла головна психологиня Благодійного Фонду “Діти Героїв” — Марта Білик.
Як відбивається на самопочутті короткий світловий день у тандемі із аварійними відключеннями світла?
Ми звикаємо до певних біоритмів у житті, розпорядку дня, часу засинання/прокидання, стилю харчування, активністю робочого та вільного часу.
Часті відключення світла, у поєднанні з коротким світловим днем та вечорами проведеними у темряві мають свій вплив на самопочуття людини. І чим більше сфер життя зачіпають перебої з електроенергією та зв’язком, тим складніше нам адаптуватися та залишатись у хорошому емоційному та фізичному стані. З часом нашій психіці все складніше справлятись з викликами, необхідність вирішувати нові нетривіальні завдання виснажують нервову систему та мозок, забирають фізичні сили.
Непередбачуваність, неможливість спланувати багато речей наперед, часта зміна «реальності» забирають у людини відчуття безпеки та зменшують можливості для відновлення ресурсів.
Коли ми думаємо про дім, то донедавна він міг асоціюватися з теплом, затишком, смачною вечерею, спільним проведенням часу, перемиканням з робочих процесів на ресурсні. А зараз все змішалось, часто оселя нас зустрічає темрявою, холодом, неможливістю відпочити чи необхідністю доробити багато справ, які не встигли на роботі.
На що можуть впливати часті відключення електроенергії в поєднанні з коротким світловим днем, особливо коли вони не прогнозовані?
Порушується звичний графік сну, можлива втрата орієнтації в добі. Коли ми певний час перебуваємо у сутінках чи темряві, мозок дає сигнал організму, що пора спати. Зараз ми частіше засинаємо не у звичний час, а коли нема світла. Багато з нас прокидаються вночі, або ж дочікуються поки повернеться світло, щоб мати можливість доробити все, що не зробили. В результаті наш сон стає переривчастим, більш поверхневим, можливі періоди безсоння чи посилення нічних жахів. Нам складніше заснути ввечері та хочеться спати впродовж дня.
Тепло та їжа належать до наших базових потреб. І поки базові потреби залишаються незадоволеними, нам дуже складно хотіти чогось більшого. Відчуття голоду та холоду можуть викликати роздратування та агресію (численна кількість реклами, що це демонструє), також наш організм сповільнює усі процеси, щоб акумулювати ресурси. Нам складно активно рухатись, думки сповільнюються, здатність до концентрації чи перемикання уваги також зменшується.
Нестабільність мобільного зв’язку у деяких людей підвищує тривогу, роздратування. Ми втрачаємо можливість з’ясувати чи все в порядку з важливими людьми, переглянути новини чи вчасно виконати робочі завдання.
Зростає кількість не виконаних завдань, труднощі на роботі, списки справ поповнюються все новими пунктами, а відміток про виконання все менше. Стирається межа між домашнім та робочим простором. Водночас з включенням світла ми одномоментно намагаємось вирішити усі різнопланові завдання, усвідомлюємо що це неможливо і фруструємось від цих відчуттів.
Сукупність цих факторів призводить до втрати відчуття безпеки, контролю над власним життям, швидкого виснаження. Ми можемо ставати роздратованими, присутнє постійне відчуття тривоги, зменшується рівень працездатності, концентрації уваги, погіршується пам’ять.
Якщо дома є діти, то в них можуть загострюватися давні страхи, або ж виникати нові. Вони «зчитують» емоції та настрій рідних, «заражаються» ними. І чим негативніше дорослі реагують на події довкола, тим дітям складніше справлятися з власними тривогами та переживаннями. Тому дітям варто пояснити чому зникає світло, це допоможе знизити рівень стресу та краще зрозуміти, як із ним впоратись. Важливо спільно придумати варіанти чим дитині можна зайнятись ввечері, давати завдання за дня (вирізати витинанки, поцікавитись, як вони виглядатимуть у темряві).
Як собі допомогти?
Щонайперше – прийняти, що всі наші (і оточуючих також) емоційні та фізичні реакції є абсолютно нормальними і ми вправі їх відчувати та переживати.
Далі прийняти те, що все встигнути зараз просто не можливо. Частина справ наразі так і залишиться у «списку очікування».
І тоді допомогти собі створити максимальний комфорт та наповнити час тими діями, що додають ресурсу. Змістити фокус на жити «тут і тепер», а не «від світла до світла».
Забезпечити, наскільки це можливо, додаткове освітлення, гарячі напої, їжу, теплий одяг та інші речі, що допоможуть довго залишатись у теплі, ситими. З’ясувати, де у разі потреби, можна поїсти, зарядити пристрої, зігрітись. Це додасть відчуття контролю і безпеки.
Спробуйте планувати свій день, керуючись не тільки наявністю світла, але й іншими (незалежними від світла та зв’язку) моментами. Наявність плану та концентрація на речах, що не залежать від електроенергії допоможуть знизити рівень тривоги.
Максимально використовуйте світловий день не лише для справ, але й для відпочинку.
Старайтесь не проводити багато часу у темряві та подовгу не залишатись наодинці. Свічки та додаткове, незалежне від електрики освітлення, може створити атмосферу затишку та наповнити позитивними емоціями.
Дозвольте собі більше спілкування з друзями, з дітьми, турботи про себе, інші справи, що приносять ресурс.
Які симптоми ПТСР, виснаження чи депресії варто помічати близьким? Які дзвоники свідчать про необхідність звернення до лікаря?
Зараз багато говорять про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), і що він буде практично у всіх людей, що зіткнулися з війною. Але не кожен травматичний досвід і не у кожної людини призводить до появи ПТСР.
Більшість людей зараз переживають гострий стресовий розлад (ГСР), емоційні та фізичні прояви якого є нормальною реакцією психіки на ненормальні події. Ці прояви у більшості випадків редукуються за кілька місяців.
Але коли стрес має сильну і тривалу у часі дію (наприклад: повітряні тривоги, обстріли, переживання за рідних, перебування в окупації, втрати близьких), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.
Існують так звані «червоні прапорці», які свідчать про необхідність звернутись по допомогу до фахівця. Особливо, коли прояви тривалі, з часом не зменшуються, або ж навпаки стають ще більш помітними.
Серед проявів у дорослих переважно виділяють:
- нав’язливі спогади про небезпечні для життя ситуації, безперервне прокручування в голові різних варіантів розвитку подій;
- сновидіння з кошмарами, порушення сну, панічні атаки;
- астенія, швидка втома, відмова від їжі, втрата ваги, постійна тривога, дратівливість, невмотивована агресія, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь, значне погіршення пам’яті тощо.
- прагнення уникати емоційних навантажень, замкнутість, уникання людей, відкладання прийняття рішень;
- втрата сенсу життя, схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація), надмірний цинізм.
- враховуючи тривалість та інтенсивність дії стресу, можливі загострення хронічних захворювань, або ж поява нових (загострення психічних розладів, проблеми в роботі серцево-судинної, нервової систем та ін).
У дітей реакції залежать від віку та проявляються на емоційному, поведінковому та тілесному рівнях. Серед поширених виділяють:
- тривалий регрес до більш дитячих проявів поведінки та емоційних реакцій;
- постійні згадування про пережиті події (нав’язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), або уникнення всього, що нагадує їй про пережите;
- безсоння, порушення сну, страшні сновидіння, нічні плачі та крик, відмова від їжі або зниження апетиту;
- постійна тривога, панічні атаки, енурез, енкопрез, кишкові розлади, часті головні болі, хвороби, заїкання, мовчання, нервові тіки, гризіння нігтів, смоктання пальця, кусання губ, та інші соматичні прояви;
- відчуття безпомічності та незахищеності, страх змін, повторення пережитого, втрати когось з рідних, поява гіперконтролю;
- низька самооцінка і почуття провини за події, що стались, зацикленість на тому, що дитина могла зробити, щоб запобігти подіям;
- зниження пам’яті, неуважність, труднощі в навчанні та засвоєнні чогось нового, непокора батькам.
- постійне перебування в негативному настрої, самозвинувачення, деструктивна поведінка (у підлітків самоушкодження, алкоголізація, неоправдана ризикова поведінка), суїцидальні думки;
- нав’язливі спогади про пережиті події, перегляд фото/відео з місця подій, постійне програвання/відтворення пережитого та страхів в іграх, малюнках.
Через те, що стрес досить продовжуваний, з 24 лютого, чи можуть бути у цього порушення у плані фізичного здоров’я?
Так, на жаль тривалий стрес, емоційне та фізичне виснаження, відсутність можливості відпочити, поновити ресурси можуть призводити до загострення наявних захворювань, або ж появі нових.
Російська армія з 2 по 10 листопада здійснила по Україні шість атак, кожна з яких порушує одразу кілька норм міжнародного гуманітарного права.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Міністерство оборони України.
У Комишувасі Запорізької області 2 листопада 2026 року Росія скинула авіабомби на пункт видачі гуманітарної допомоги, а потім ударила по укриттю, де сховалися люди. Загинули щонайменше 57 людей. Такі удари порушують Женевські конвенції: під ними стоїть підпис ще СРСР, і Росія досі зобов’язана їх виконувати, підкреслили у Міноборони.
Як зауважили у відомстві, Комишуваха – не поодинокий випадок. За 2–10 листопада під ударами опинилися рятувальники, лікарня, енергетика дев’яти областей, житловий будинок і магазин.
Кожен із шести ударів 2–10 листопада порушує одразу кілька норм міжнародного гуманітарного права.
У Міноборони роз’яснили, які норми Женевських конвенцій Росія порушила за кілька днів листопада.
2 листопада російські війська завдали удару по пункту видачі допомоги та укриттю у Комишувасі.
Гуманітарну допомогу роздавали в колишній гімназії «Джерело». На селище скинули дев’ять авіабомб: спершу ФАБ-500 по школі, потім ФАБ-3000 по укриттю, куди спустилися ті, хто вцілів.
Серед загиблих – двоє рятувальників ДСНС і четверо поліцейських.
За даними поліції, станом на 12 листопада з-під завалів дістали тіла щонайменше 57 загиблих, особи 48 із них встановлено. Пошуки тривають.
Як зазначили у Міноборони, «місія ООН наголосила, що час і місце роздачі оголосили заздалегідь, а удар, схоже, порушив найосновніші принципи міжнародного гуманітарного права».
«Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об’єктом нападу»
Додатковий протокол I, стаття 51(2)
Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 48, 51(2), 51(4)–(5), 52, 57; гуманітарна допомога (статті 70–71); цивільна оборона (статті 61–62); Римський статут, стаття 8(2)(b)(i)–(iii).
8 листопада російські дрони атакували рятувальників у Комишувасі.
Рятувальники ДСНС сьому добу розбирали завали, коли ворожі дрони за день тричі атакували місце робіт, зокрема FPV-дроном. Двоє рятувальників дістали поранення. Була пошкоджена пожежно-рятувальна машина..
«Цивільні організації цивільної оборони та їхній персонал користуються повагою і захистом»
Додатковий протокол I, стаття 62(1)
Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 61–62 (цивільна оборона), 51(2)
3 листопада близько 03:20 російська авіабомба влучила в перехід між корпусами міської лікарні у Харкові.
У кардіологічному корпусі перебували 236 пацієнтів і 31 працівник.
За даними Офісу генерального прокурора, постраждали 73 людини, 226 пацієнтів евакуювали.
«Цивільні лікарні, організовані для надання допомоги пораненим, хворим, немічним і породіллям, за жодних обставин не можуть бути об’єктом нападу»
IV Женевська конвенція, стаття 18
Порушені норми: IV Женевська конвенція, стаття 18; Додатковий протокол I, стаття 12; Римський статут, стаття 8(2)(b)(ix)
3 листопада російські війська атакували енергетику в дев’яти областях.
У ніч на 3 листопада армія РФ випустила по Україні 289 ударних дронів, 17 балістичних і 59 крилатих ракет. Головною ціллю стали генерація та підстанції у дев’яти областях. Були пошкоджені хоспіс, лікарня та амбулаторія в Дніпрі. За даними ДСНС загинули двоє людей, ще 20 постраждали.
«Умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями»
Римський статут МКС, стаття 8(2)(b)(ii)
Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 52, 57. Комісія ООН (26 жовтня 2026 року): удари по енергетиці є воєнними злочинами і злочинами проти людяності. Стаття 8(2)(b)(ii) Римського статуту – умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями.
7 листопада під російським ударом опинилися житло й дитсадок у Києві
За одну ніч ворог випустив по Києву й області 36 ракет і 172 ударні дрони. Ціллю були підстанції, що з’єднують Рівненську й Хмельницьку АЕС із Києвом, проте були пошкоджені також п’ятиповерхівка й будівля на території дитсадка.
У Києві, за даними міської влади, постраждали щонайменше п’ятеро людей, серед них 14-річна дитина. У Київській області, за даними обласної військової адміністрації, загинув чоловік.
«Під час проведення воєнних операцій постійно виявляється турбота про те, щоб щадити цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об’єкти»
Додатковий протокол I, стаття 57(1)
Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 52, 57; особливий захист дітей (стаття 77). Комісія ООН: удари по енергетиці є воєнними злочинами. Стаття 8(2)(b)(ii) Римського статуту – умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями.
10 листопада у Кропивницькому під російським ударом опинився магазин.
Уранці удар припав на магазин однієї з торговельних мереж обласного центру. За даними ДСНС, постраждали двоє людей.
«Цивільні об’єкти не повинні бути об’єктом нападу або репресалій»
Додатковий протокол I, стаття 52(1)
Порушені норми: Додатковий протокол I, статті 51(2), 52. Стаття 8(2)(b)(ii) Римського статуту – умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями.
Женевські конвенції про захист жертв війни ухвалили 12 серпня 1949 року. Вони захищають тих, хто не бере участі в бойових діях або вже припинив її брати: цивільних, поранених, хворих і військовополонених. Додаткові протоколи 1977 року конкретизували та посилили захист, що надається всім цивільним особам та об’єктам. Зокрема, вони містять конкретні норми щодо спеціального захисту організацій цивільної оборони.
СРСР підписав конвенції 12 грудня 1949 року й ратифікував їх 10 травня 1954 року. Додатковий протокол I про захист жертв міжнародних збройних конфліктів СРСР підписав 12 грудня 1977 року, ратифікував – 29 вересня 1989 року.
Росія вважає себе продовжувачкою СРСР і досі є стороною цих договорів. У 2019 році вона відкликала декларацію про визнання Міжнародної комісії зі встановлення фактів. Як пояснили у Міноборони, «саме на цьому ґрунтується міф, нібито Росія вийшла з Женевських конвенцій. Насправді це не так: у МЗС РФ самі наголосили, що на участь у Протоколі I це не впливає, він для Росії чинний».
Росія зобов’язана поважати конвенції та забезпечувати їх дотримання, допускати МКЧХ до військовополонених, не депортувати цивільних, шукати й судити тих, хто вчинив злочини. Конвенції діють у міжнародному збройному конфлікті незалежно від того, як сторона називає війну. Тож псевдоназва «спеціальна воєнна операція» нічого не змінює, підкреслили у Міноборони.
Україна з 1 січня 2025 року є державою-учасницею Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Росія його підписала у 2000 році, але у 2016-му відкликала підпис і учасницею не є. Утім, МКС має юрисдикцію щодо злочинів, скоєних на території України, тому на дії Росії вона поширюється, заявили у Міноборони.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні з 24 лютого 2022 року до 30 вересня 2026 року верифікувала 73 451 жертву серед цивільного населення. Серед них 17 605 загиблих і 55 846 поранених, а фактичні цифри, як наголошує місія, вищі.
Як підкреслили у Міноборони, війна стає для цивільних дедалі небезпечнішою. У січні–вересні 2026 року загинули 2 570 цивільних, ще 15 211 людей дістали поранення – на 59% більше, ніж за той самий період 2025 року.
Кількість загиблих за ці дев’ять місяців уже перевищила весь 2025 рік, коли місія зафіксувала 2 549 смертей.
Удари по захищених об’єктах оцінюють і міжнародні органи. Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні встановила, що атаки на енергетику України є воєнними злочинами і злочинами проти людяності. Доповідь представили Генеральній асамблеї ООН 26 жовтня 2026 року.
Офіційного лічильника порушень конвенцій немає: порушення встановлює суд. Агенції ООН і державні органи рахують зафіксовані атаки на захищені категорії:
- медицина: понад 3 400 атак, верифікованих Всесвітньою організацією охорони здоров’я, станом на 3 листопада 2026 року;
- освіта: 4 706 закладів постраждали від обстрілів, з них 428 зруйновано повністю, за даними Міністерства освіти і науки;
- енергетика: щонайменше 423 атаки на електроенергетику і 74 на теплопостачання з жовтня 2025 до березня 2026 року, за даними ООН;
- рятувальники: 130 загиблих працівників ДСНС від початку повномасштабного вторгнення, станом на 17 вересня 2026 року;
- гуманітарні працівники: 35 загиблих і 127 поранених з 2022 року, за даними INSO станом на 24 лютого 2026 року.
Ці лічильники ведуть різні організації за різні періоди, тому їх не підсумовують, зауважили у Міноборони.
«За кожним рядком цих лічильників – епізоди на кшталт Комишувахи, де рятувальники під атаками дронів розбирали завали укриття ще через шість днів після удару», – підкреслили у Міноборони.
Як повідомляв Укрінформ, наприкінці жовтня в ООН відбувся захід, присвячений впровадженню механізмів відповідальності Росії за агресію проти України.
Війна
Сили оборони атакували два заводи в Татарстані та підприємство з виробництва вертольотів у Брянській області
Сили оборони України в ніч на 15 листопада вразили нафтохімічний комплекс “Нижнєкамськнефтехім” у Татарстані, а в Брянській області РФ – завод військово-промислового комплексу “Моноліт”.
Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.
Підрозділи Сил оборони України завдали ударів по Нижньокамську в Татарстані, атаковано два підприємства.
Перша ціль – приватне акціонерне товариство “Нижнєкамськнефтехім”, один із найбільших нафтохімічних комплексів Європи і ключова виробнича площадка холдингу “Сибур”.
За даними Генштабу, на території “Нижнєкамськнефтехіму” пролунали вибухи, після чого спалахнула пожежа.
“Нижнєкамськнефтехім” випускає синтетичні каучуки, синтетичний поліізопрен, бутилові каучуки та пластики. Синтетичних каучуків завод продає на десятки мільярдів рублів щороку. Без цієї продукції не обходиться жодна армія: з синтетичного каучуку роблять шини для військових вантажівок, бронетехніки та літаків, ущільнювачі, шланги й гумотехнічні вироби для техніки. Окремі види синтетичних каучуків стають зв’язувальною основою твердого ракетного палива, на якому літають балістичні ракети “Іскандер”.
Також поруч уражено єдину установку первинної переробки ЕЛОУ-АВТ-7 на нафтопереробному заводі “ТАІФ-НК”. Це великий нафтопереробний комплекс із надзвичайно високою глибиною переробки, понад 95%. Він переробляє важку високосірчисту нафту та газовий конденсат, а його продукція йде як на масове паливо, так і на сировину для нафтохімії та військових потреб. Зафіксовано пожежу.
Масштаби завданих збитків на обох підприємствах уточнюються.
Цієї ж доби під ураження потрапив ще один об’єкт ВПК Росії – Акціонерне товариство “Моноліт” у Трубчевську Брянської області. Підприємство спеціалізується на виробництві літальних апаратів, зокрема вертольотів, а також виготовляє запчастини й компоненти та займається металообробкою.
В Генштабі зазначають, що кожен простій таких заводів зменшує російські військові можливості.
В Генштабі підкреслили, що Сили оборони України, реалізуючи право на самооборону, гарантоване статтею 51 Статуту ООН, продовжують системно вживати заходів, спрямованих на підрив воєнно-економічного потенціалу противника та примушення РФ до припинення збройної агресії проти України.
Як повідомляв Укрінформ, береговий ракетний комплекс “Нептун” Військово-морських сил Збройних сил України у ніч на 13 листопада в Ростові-на-Дону уразив виробництво, склад і сервісний центр російських безпілотників.
Фото: Exilenova+
Доброволець захищав свою Оболонь, Київ і всю країну
Іван народився 23 липня 1991 року у Києві. Навчався у школі №231 на Оболоні, яку дуже любив з дитинства. Найбільше цікавився історією та географією. Із задоволенням старшокласником їздив з класом на екскурсії в інші міста – до Львова, Тернополя.
Як більшість однолітків, Іван грав у футбол. Старанно займався фізкультурою, бігом. Тестував для себе карате.
Упродовж семи років хлопець навчався у музичній школі по класу гітари. Гарно співав. Але ніби трохи соромився за такі свої вміння, розповідає мама Тетяна Анатоліївна.
Іван не нав’язливо і щиро зі шкільних років допомагав тим, хто опинявся в скруті. Пані Тетяна згадує, як одного разу син попросив згоди на те, щоби він віддав новий светр своєму однокласнику з великої сім’ї, який у холодну пору ходив до школи без теплого одягу.
На вибір професії Івана вплинуло те, що батьки працювали у торгівлі. Тому він вирішив стати маркетологом. Закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Працював спочатку у кількох відомих торгівельних мережах. А потім, коли захворів батько, долучився до ведення невеликого сімейного бізнесу.
Для сім’ї став великим випробовуванням кінець 2013 року, коли щоразу треба було возити батька на сеанси хіміотерапії. На жаль, попри всі старання, його не вдалося врятувати. Іванові тоді виповнилося лише 23 роки.
«У нас була дружна, працьовита сім’я. Син дуже любив і мене, і папу (саме так називав), – розповідає Тетяна Анатоліївна. – Щоб я не бачила, Іванко після відходу батька плакав в гаражі. Для мене це була дуже велика втрата, я довгий час не могла з тим змиритися, а син не міг бачити мої сльози, постійно намагався розрядити і підтримати: пропонував іти в кіно, на концерти, в гості, купувати найкращий одяг. Казав: «Мама, ти в мене така красива – не треба плакати».
Іван завжди підтримував увагою, словом і ділом тих, хто того потребував. Без зайвої метушні, впевнено і цілеспрямовано. Ці якості передавалися, зокрема, по батьковій лінії, де він був третім Іваном Івановичем. Його дід-тезка був ветераном Другої світової війни.
У перший день повномасштабної війни ровесник відновленої незалежності України вирішив захищати свою своє місто і свою країну. Тетяна Анатоліївна погодинно згадує ту добу. Добре пам’ятає реакцію сина на її пропозицію виїхати з Києва в іншу область або за кордон. Іван відповів: «Ти довго думала таке мені сказати? Я нікуди, мама, не поїду. Це моя земля, це мій Київ, це моя Оболонь. Я нікого не зачепив, ні до кого не вдерся».
Власне авто Новаковських перебувало в ремонті, тож Іван подбав про перебування матері упродовж кількох днів у шкільному укритті, а потім наполіг відвезти її на Житомирщину, звідки родом. А сам, узявши на всяк випадок вдома дві одиниці зареєстрованої мисливської зброї, доєднався до тероборони Києва. Свою Оболонь і всю столицю від російських бронетранспортерів захищав уже з автоматом, виданим від територіального центру комплектування.
Буквально через кілька днів після початку повномасштабної війни Іван разом із тероборонівцями поїхав машиною в Ірпінь допомагати місцевим мешканцям евакуюватися. Тоді у невеликому дворику магазина побачив до десяти вбитих росіянами мирних мешканців, серед яких були дитина у візочку і мама біля нього.
«Коли син повернувся додому ночувати, у нього був нервовий зрив, він плакав, розповідаючи про ці звірства російської армії, – згадує Тетяна Анатоліївна. – Те потрясіння утвердило бажання Івана чинити спротив нападникам».
Взагалі Іван мав офіційний статус обмежено придатного до військової служби. Але постарався переконати, що може захищати Україну – і на початку серпня 2022 року добровольцем доєднався до ЗСУ. Бо дотримувався принципу: хто – якщо не я?!
Спочатку киянин був у навчальному центрі на Житомирщині, потім служив у легендарній 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Іван влучно стріляв, тож потрапив у групу снайперів. Бойові завдання з побратимами виконував на Донецькому напрямку – у районі Мар’їнки.
Іван завжди встигав підставити плече тим, кому було складніше. Його, високого – 2 метри зросту – і статного за силу і витримку побратими називали «Кабіною».
Заприятелював із бійцем на позивний «Батя» з Фастова, який за віком, життєвою філософією і навіть голосом нагадував йому рідного батька. Підбадборюючи, виніс на собі з поля бою молоденького військового з обома перебитими ногами, який спочатку в розпачі просив його добити (і таке є на війні).
Десантник у бригаду доставляв немало трофейної зброї. Мріяв захопити російський танк.
За успішні виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм під час ведення бойових дій проти російських нападників Івана Новаковського нагородили медаллю «Залізний хрест». У грудні 2022 року йому дали відпустку.
«Син додому приїхав на 12 днів, – пані Тетяна. – Мало з ким з друзів зустрівся. Багато їздив на машині по Києву, ходив по району – і кайфував від того, що тиша навкруги. Зробив тоді чорно-біле, з набережної: Дніпро, голі дерева, сніг і чорні лави для відпочинку… Він підписав цей знімок «Мій улюблений Київ!».
На бойові позиції Іван повертався через Дніпро. Тільки приїхав у Курахове – ввечері разом із побратимами його відправили на виконання складного бойового завдання. Десантник із позивним «Кабіна» загинув 26 грудня 2022 року біля Марʼїнки на Донеччині. Мама дізналася про тяжку втрату 3 січня; понад тиджень не могла отримати відповідь, чому немає зв’язку з Іваном.
Звістка приголомшила пані Тетяну, яка дотепер не може змиритися, що не стало улюбленої дитини. «Я просила сина: «Не йди на війну, бо ти в мене один». Але для нього було важливим захищати від російських нападників мене, Оболонь, Київ і всю Україну», – каже жінка.
Іван завжди був рішучим, сміливим, чесним, добрим. Умів розрядити будь-яку ситуацію гумором. Ніколи не ховався за спинами інших. Займався спортом і був автолюбителем. Любив тварин і мав улюбленого котика. Поруч з ним завжди було комфортно, спокійно, зʼявлялося почуття впевненості і довіри.
31-річний захисник був неймовірно світлою, доброю, веселою та красивою людиною. Зі слів побратимів, навіть після запеклих боїв не припиняв стверджувати: «Все буде Україна!». Він мріяв і був упевнений, що ми здобудемо Перемогу.
Поховали воїна на Берковецькому цвинтарі у рідному Києві.
Посмертно солдата Івана Новаковського нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Честь. Слава. Держава» від Київського міського голови.
На честь полеглого Героя Івана Новаковського на фасаді його рідної школи №231 встановили меморіальну дошку. Ініціативу вшанування пам’яті реалізували завдяки зусиллям матері, небайдужих сусідів, волонтерів, активістів та Олега Дурмасенка, автора проєкту пам’ятної дошки.
Також меморіальну табличку встановили на фасаді будинку по вулиці Зої Гайдай, 9/8, у якому зростав і жив Іван.
Вічна шана і пам’ять Захисникові!
Валентина Кащенко
Фото надала Тетяна Новаковська
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство5 днів ago
Новини на ранок
-
Політика6 днів agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Відбудова1 тиждень agoВ Україні повністю відновили 759 об’єктів медичної інфраструктури
-
Суспільство4 дні ago
Новини на ранок
-
Політика5 днів agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство6 днів agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Усі новини1 тиждень agoщо вона там зробила (фото)