Війна
Темні дні та неелектричні ночі: як одеситам почувати себе краще у сучасних умовах
Раптом піймавши себе на думці, виявиться, що на календарі 20 грудня, щоправда, за відсутності мільйонів ялинок на вулицях Одеси про це важко згадати. Про що не забути – так це можлива відсутність електроенергії у житлі та ще й темніє досить рано. Усе це навіює досить похмурий настрій та погане самопочуття. Детальніше про те, як допомогти собі розповіла головна психологиня Благодійного Фонду “Діти Героїв” — Марта Білик.
Як відбивається на самопочутті короткий світловий день у тандемі із аварійними відключеннями світла?
Ми звикаємо до певних біоритмів у житті, розпорядку дня, часу засинання/прокидання, стилю харчування, активністю робочого та вільного часу.
Часті відключення світла, у поєднанні з коротким світловим днем та вечорами проведеними у темряві мають свій вплив на самопочуття людини. І чим більше сфер життя зачіпають перебої з електроенергією та зв’язком, тим складніше нам адаптуватися та залишатись у хорошому емоційному та фізичному стані. З часом нашій психіці все складніше справлятись з викликами, необхідність вирішувати нові нетривіальні завдання виснажують нервову систему та мозок, забирають фізичні сили.
Непередбачуваність, неможливість спланувати багато речей наперед, часта зміна «реальності» забирають у людини відчуття безпеки та зменшують можливості для відновлення ресурсів.
Коли ми думаємо про дім, то донедавна він міг асоціюватися з теплом, затишком, смачною вечерею, спільним проведенням часу, перемиканням з робочих процесів на ресурсні. А зараз все змішалось, часто оселя нас зустрічає темрявою, холодом, неможливістю відпочити чи необхідністю доробити багато справ, які не встигли на роботі.
На що можуть впливати часті відключення електроенергії в поєднанні з коротким світловим днем, особливо коли вони не прогнозовані?
Порушується звичний графік сну, можлива втрата орієнтації в добі. Коли ми певний час перебуваємо у сутінках чи темряві, мозок дає сигнал організму, що пора спати. Зараз ми частіше засинаємо не у звичний час, а коли нема світла. Багато з нас прокидаються вночі, або ж дочікуються поки повернеться світло, щоб мати можливість доробити все, що не зробили. В результаті наш сон стає переривчастим, більш поверхневим, можливі періоди безсоння чи посилення нічних жахів. Нам складніше заснути ввечері та хочеться спати впродовж дня.
Тепло та їжа належать до наших базових потреб. І поки базові потреби залишаються незадоволеними, нам дуже складно хотіти чогось більшого. Відчуття голоду та холоду можуть викликати роздратування та агресію (численна кількість реклами, що це демонструє), також наш організм сповільнює усі процеси, щоб акумулювати ресурси. Нам складно активно рухатись, думки сповільнюються, здатність до концентрації чи перемикання уваги також зменшується.
Нестабільність мобільного зв’язку у деяких людей підвищує тривогу, роздратування. Ми втрачаємо можливість з’ясувати чи все в порядку з важливими людьми, переглянути новини чи вчасно виконати робочі завдання.
Зростає кількість не виконаних завдань, труднощі на роботі, списки справ поповнюються все новими пунктами, а відміток про виконання все менше. Стирається межа між домашнім та робочим простором. Водночас з включенням світла ми одномоментно намагаємось вирішити усі різнопланові завдання, усвідомлюємо що це неможливо і фруструємось від цих відчуттів.
Сукупність цих факторів призводить до втрати відчуття безпеки, контролю над власним життям, швидкого виснаження. Ми можемо ставати роздратованими, присутнє постійне відчуття тривоги, зменшується рівень працездатності, концентрації уваги, погіршується пам’ять.
Якщо дома є діти, то в них можуть загострюватися давні страхи, або ж виникати нові. Вони «зчитують» емоції та настрій рідних, «заражаються» ними. І чим негативніше дорослі реагують на події довкола, тим дітям складніше справлятися з власними тривогами та переживаннями. Тому дітям варто пояснити чому зникає світло, це допоможе знизити рівень стресу та краще зрозуміти, як із ним впоратись. Важливо спільно придумати варіанти чим дитині можна зайнятись ввечері, давати завдання за дня (вирізати витинанки, поцікавитись, як вони виглядатимуть у темряві).
Як собі допомогти?
Щонайперше – прийняти, що всі наші (і оточуючих також) емоційні та фізичні реакції є абсолютно нормальними і ми вправі їх відчувати та переживати.
Далі прийняти те, що все встигнути зараз просто не можливо. Частина справ наразі так і залишиться у «списку очікування».
І тоді допомогти собі створити максимальний комфорт та наповнити час тими діями, що додають ресурсу. Змістити фокус на жити «тут і тепер», а не «від світла до світла».
Забезпечити, наскільки це можливо, додаткове освітлення, гарячі напої, їжу, теплий одяг та інші речі, що допоможуть довго залишатись у теплі, ситими. З’ясувати, де у разі потреби, можна поїсти, зарядити пристрої, зігрітись. Це додасть відчуття контролю і безпеки.
Спробуйте планувати свій день, керуючись не тільки наявністю світла, але й іншими (незалежними від світла та зв’язку) моментами. Наявність плану та концентрація на речах, що не залежать від електроенергії допоможуть знизити рівень тривоги.
Максимально використовуйте світловий день не лише для справ, але й для відпочинку.
Старайтесь не проводити багато часу у темряві та подовгу не залишатись наодинці. Свічки та додаткове, незалежне від електрики освітлення, може створити атмосферу затишку та наповнити позитивними емоціями.
Дозвольте собі більше спілкування з друзями, з дітьми, турботи про себе, інші справи, що приносять ресурс.
Які симптоми ПТСР, виснаження чи депресії варто помічати близьким? Які дзвоники свідчать про необхідність звернення до лікаря?
Зараз багато говорять про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), і що він буде практично у всіх людей, що зіткнулися з війною. Але не кожен травматичний досвід і не у кожної людини призводить до появи ПТСР.
Більшість людей зараз переживають гострий стресовий розлад (ГСР), емоційні та фізичні прояви якого є нормальною реакцією психіки на ненормальні події. Ці прояви у більшості випадків редукуються за кілька місяців.
Але коли стрес має сильну і тривалу у часі дію (наприклад: повітряні тривоги, обстріли, переживання за рідних, перебування в окупації, втрати близьких), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.
Існують так звані «червоні прапорці», які свідчать про необхідність звернутись по допомогу до фахівця. Особливо, коли прояви тривалі, з часом не зменшуються, або ж навпаки стають ще більш помітними.
Серед проявів у дорослих переважно виділяють:
- нав’язливі спогади про небезпечні для життя ситуації, безперервне прокручування в голові різних варіантів розвитку подій;
- сновидіння з кошмарами, порушення сну, панічні атаки;
- астенія, швидка втома, відмова від їжі, втрата ваги, постійна тривога, дратівливість, невмотивована агресія, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь, значне погіршення пам’яті тощо.
- прагнення уникати емоційних навантажень, замкнутість, уникання людей, відкладання прийняття рішень;
- втрата сенсу життя, схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація), надмірний цинізм.
- враховуючи тривалість та інтенсивність дії стресу, можливі загострення хронічних захворювань, або ж поява нових (загострення психічних розладів, проблеми в роботі серцево-судинної, нервової систем та ін).
У дітей реакції залежать від віку та проявляються на емоційному, поведінковому та тілесному рівнях. Серед поширених виділяють:
- тривалий регрес до більш дитячих проявів поведінки та емоційних реакцій;
- постійні згадування про пережиті події (нав’язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), або уникнення всього, що нагадує їй про пережите;
- безсоння, порушення сну, страшні сновидіння, нічні плачі та крик, відмова від їжі або зниження апетиту;
- постійна тривога, панічні атаки, енурез, енкопрез, кишкові розлади, часті головні болі, хвороби, заїкання, мовчання, нервові тіки, гризіння нігтів, смоктання пальця, кусання губ, та інші соматичні прояви;
- відчуття безпомічності та незахищеності, страх змін, повторення пережитого, втрати когось з рідних, поява гіперконтролю;
- низька самооцінка і почуття провини за події, що стались, зацикленість на тому, що дитина могла зробити, щоб запобігти подіям;
- зниження пам’яті, неуважність, труднощі в навчанні та засвоєнні чогось нового, непокора батькам.
- постійне перебування в негативному настрої, самозвинувачення, деструктивна поведінка (у підлітків самоушкодження, алкоголізація, неоправдана ризикова поведінка), суїцидальні думки;
- нав’язливі спогади про пережиті події, перегляд фото/відео з місця подій, постійне програвання/відтворення пережитого та страхів в іграх, малюнках.
Через те, що стрес досить продовжуваний, з 24 лютого, чи можуть бути у цього порушення у плані фізичного здоров’я?
Так, на жаль тривалий стрес, емоційне та фізичне виснаження, відсутність можливості відпочити, поновити ресурси можуть призводити до загострення наявних захворювань, або ж появі нових.
Сили безпілотних систем Збройних сил України за три тижні операції «МоЛоЧКа» уразили 201 судно тіньового флоту Росії.
Про це командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
В Азовському морі, уточнив він, уражені 129 суден, у Чорному морі – 72.
Бровді наголосив: ідеться лише про судна, атаковані Силами безпілотних систем, без урахування впольованих іншими підрозділами Сил безпеки й оборони України.
«Обіцяли Птахи 221 судно. Доведеться напружитися, адже їх там тупо не залишилося, окрім підранків, що перетворені у несамохідні баржі. Керченська затока заблокована на невизначений термін», – зауважив командувач.
Як повідомляв Укрінформ, в умовах посилення українських ударів по нафтопереробних заводах Росія намагається максимально наростити експорт сирої нафти, завантаженої на танкери.
Фото ілюстративне
Основними цілями французької самохідної артилерійської установки CAESAR нині є жива сила ворога та точки злету його дронів.
Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів головний сержант артилерійського взводу, командир гармати CAESAR 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ Дмитро Жук.
«Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі», – зазначив Жук.
В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільна вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.
За словами командира, нині на мобільність САУ CAESAR суттєво впливає активність дронів.
Раніше Жук працював на радянській САУ «Акація», а в 2023 році перейшов на CAESAR.
«Нова САУ мені одразу сподобалася. Вона переважає «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати», – поділився артилерист.
Військовослужбовець зауважив, що CAESAR стріляє точно, знищуючи та уражаючи цілі. Він згадав кілька бойових епізодів, якими пишається найбільше.
Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники увійшли до населеного пункту, не застосовуючи стрілецької зброї.
«Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто тікали назад. Машини масово горіли, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис», – зауважив Жук.
Як повідомляв Укрінформ, військовослужбовці Десантно-штурмових військ ЗСУ найкраще відгукуються про американський великокаліберний кулемет Browning M2, кулемет ПКМ, американський бронетранспортер Stryker, німецьку броньовану машину піхоти Marder.
Фото надав Дмитро Жук
Головний сержант артилерійського взводу Дмитро Жук – про те, як самохідна артилерійська установка «CAESAR» влаштовує ворогу «апокаліпсис»
Дмитро Жук на позивний «Гері» – військовослужбовець 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ, що нині є найрезультативнішою артбригадою ЗСУ та елітним підрозділом Сил оборони.
Його молодість співпала з війною. Двадцятитрирічний головний сержант артилерійського взводу служить на посаді командира гармати «CAESAR» («Цезар»), яка успішно нищить живу силу й техніку ворога.
Кореспондентці Укрінформу вдалося поспілкуватися з Дмитром у перерві між його бойовими завданнями. Військовослужбовець розповів, зокрема, про особливості роботи французької САУ, «жирні» цілі та мотивацію продовжувати боротьбу.
БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ У ЩАСТІ
«Гері» родом із Житомирщини. Після школи здобув фах машиніста автомобільного крана. Каже, що спробувати себе в професії ще не встиг – не було коли.
Після професійного училища Дмитро трохи попрацював на агрофірмі. Розуміючи, що попереду строкова служба, вирішив підписати контракт із ЗСУ. Обрав 148 окремий гаубичний самохідний артилерійський дивізіон і в березні 2021 року долучився до війська, а восени відбув у зону проведення ООС.
– Наша ротація була запланована на кінець лютого 2022 року, – розповідає військовий. – Перші гармати дивізіону поїхали на завдання ще 20 лютого, коли надійшла інформація про дуже велике скупчення сил противника. У ніч на 24 лютого я був у наряді. Ми з товаришем стояли й розмовляли, і було відчуття, що це тиша перед бурею. У якийсь момент по рації передали: бойова тривога, загальний збір, всі по машинах… За п’ять хвилин ми вже були готові.
Тоді Дмитро працював на САУ «Акація» радянського зразка. Каже, що гаубиця добре виконувала свій функціонал. На початку повномасштабного вторгнення в ній доводилося й ночувати. Воїн згадує сніг, морози і відчуття, ніби прокидався в морозильній камері. Зауважує, що на бойовий дух це не впливало.
– Війна для мене розпочалася з населеного пункту Щастя Луганської області, де й відбулося бойове хрещення нас, молодих і не обстріляних, – згадує воїн. – На той час мені було 19 років. Тоді страху не відчував. Бачив вогонь, але не встигав боятися. Ми були на адреналіні. У деякі моменти не відчувалося ані голоду, коли банку тушкованки ділили на чотирьох, ані втоми. Перший страх у мене з’явився ближче до літа, адже ми вже багато чого побачили і відчули.
Після Щастя підрозділ «Гері» відбув у Сіверськодонецьк. Там артилеристи працювали приблизно два місяці. Його «Акація» тоді допомагала нищити колони росіян.
– Я не знаю, у яких масштабах передати виконану нами роботу. От уявіть, що ми займали позицію на якійсь висоті, звідки розкидався гарний краєвид, і вдалині бачили дорогу, а на ній – протяжність диму на два кілометри. І в той момент розуміли, що горить колона, по якій ми щойно працювали, – ділиться військовий.
За роки війни Дмитро воював на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, а тепер виконує завдання на Олександрівському напрямку. Фронт він залишає тільки під час коротких відпусток.
АРТИЛЕРИСТИ ПІВТОРИ ДОБИ ВИБИВАЛИ ВОРОГА З БУДИНКІВ
У 2023 році на базі 148 дивізіону створили 148 окрему артилерійську Житомирську бригаду. Тоді в підрозділі відбулося переозброєння й «Гері» пересів на САУ «CAESAR».
– Нова САУ мені одразу сподобалася, – ділиться артилерист. – Вона переважає «Акацію» за ефективністю. Я просто їду, а комп’ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни, – ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати.
За його словами, «CAESAR» стріляє точно, знищуючи та уражаючи цілі. «Гері» пригадує кілька випадків, якими пишається найбільше.
Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники потрапили туди, не використовуючи стрілецької зброї.
– Ще пригадався один випадок із весни минулого року, коли росіяни хотіли наступати на Андріївку Донецької області. Ішов майже батальйон броньованої техніки і живої сили, по якій почала працювати наша артилерія. Вони вибігали серед поля і просто втікали у зворотному напрямку. Машини масово горіли, а на землі лежала купа їхніх. Це було видовище, як у фільмі про апокаліпсис, – ділиться Дмитро.
«ДІСТАЄМО НА ВІДСТАНЬ ДО 40 КМ»
Він зауважує, що тепер на мобільність САУ «CAESAR» суттєво впливає активність дронів.
– Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко – до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі, – пояснює він.
В екіпажі гаубиці – четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільно-вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.
У підпорядкуванні Дмитра – чоловіки віком за 30 років. На запитання, чи слухають його, 23-річного командира, підлеглі, відповідає:
– Я наймолодший не тільки в екіпажі, а й у своєму підрозділі. Вік на війні не має значення, адже важливий досвід. У моєму екіпажі кожен знає, що треба робити. Я не переживаю, що в когось щось не вийде або хтось підведе. Люди, з якими працюю, не ниють і не мають страху. Та й у них настрій поліпшується, коли мені приходить інформація, що знайдена ціль і треба по ній відпрацювати.
«ЦИВІЛЬНИМ ТРЕБА ЖИТИ, ХОДИТИ НА РОБОТУ Й ДОПОМАГАТИ ЗСУ»
– Дмитре, наскільки розумію, ваш трирічний контракт уже закінчився, але ви продовжуєте воювати. Що вас мотивує це робити?
– Мій контракт закінчився у 2024 році, тож служитиму до завершення воєнного стану. У якийсь момент я поставив собі питання, а що буде з моїм майбутнім, якщо не перебуватиму тут. Я не хочу і не дозволю, щоби хтось прийшов і почав мені розказувати, за якими правилами жити, якою мовою розмовляти, чи щоб у мене щось відібрали. Я відстоюватиму своє за будь-яку ціну, і це для мене справа принципу.
На початку мене мотивував наш народ. У мене було відчуття, що ми маємо перевагу, бо з нами люди і ми працюємо разом. Коли на одну нашу гармату припадало сім російських, було дуже важко, але хотілося воювати, бо за нами стояв народ. Не потрібно було нічого просити, люди самі допомагали. Тепер усе кардинально змінилося.
Вирішив, що маю бути тут, аби моє майбутнє, моїх молодших братів, мами, дружини, доньки було в Україні. Звісно, можна втекти від цього всього і жити красиво десь в іншій країні, але я цього не хочу.
– А ваш екіпаж у чому черпає сили?
– Ми просто тримаємося. Фізичні сили є завжди. Людьми, які хворіють, займаються медики. Я повідомляю комбата, що є військовий, який потребує звернення до лікаря, і згодом приїжджає той, хто може його замінити. Наших військовослужбовців також періодично скеровують на відновлення, бо людям треба подбати про спину, руки, ноги, очі й душу.
Я морально дуже виснажений. Буває, що мене просто накриває. Я вже дуже довго тут і просто не встиг пожити тим життям, яким би мав.
Треба частіше вживати магній – і тоді все буде добре. Мені це допомагає.
– Чи відчуває ваш підрозділ нестачу людей?
– Нам потрібні люди. Останнім часом прибувають чоловіки віком 50–60 років, і виходить, що в нас є робоча сила, але вона не працює, бо не може. Наприклад, на завдання їдуть семеро людей, а активно й ефективно щось роблять тільки троє, бо інші – старші, і з них багато не візьмеш. Молоді тепер дуже мало. Я вважаю, що найрезультативніший вік для служби у ЗСУ – 23–45 років.
– Що б ви зараз порадили цивільним?
– Треба набратися терпеливості й жити, бо іншого виходу немає. І допомагати ЗСУ. Та й на роботу варто ходити, бо це добре для нашої економіки.
Хочеться, щоб люди трохи заспокоїлися, бо це вже нахабство, коли кажуть: «Та я нікому нічого не винен». Дехто говорить, що буде відстоювати своє місто чи область, коли вони (росіяни, – ред.) уже зайдуть туди. Та ні, так не буде. Вони спочатку зітруть все КАБами, ракетами, «шахедами», а коли вже не буде живого місця, зайдуть.
Це все треба якось зупиняти. Бо якщо його лиш трішки придушити, знову набереться сил і нагряне.
Ірина Чириця, Житомир
Фото надав Дмитро Жук
-
Одеса7 днів agoСергій Братчук про атаки РФ на Одещину та порти України
-
Одеса1 тиждень ago
В Одесі та області пролунали вибухи: РФ атакує ракетами
-
Суспільство4 дні ago
Липень став найнебезпечнішим місяцем для Одещини
-
Війна1 тиждень agoОбстріл 19 липня – зруйновано склад Amtel
-
Події5 днів agoНа Венеційському кінофестивалі покажуть документальний фільм про Маска
-
Події5 днів agoВ Україні започаткували нову літературну нагороду
-
Україна3 дні agoКордон з Польщею — на ПП Шегині-Медика утворилася величезна черга
-
Одеса3 дні ago
Уночі 20 липня 2026 року в Одесі пролунали вибухи