Одеса
День туризму: Чорноморка, яку ми бачимо зараз і у майбутньому
Щорічно, 27 вересня, це Всесвітній День туризму та день Туризму в Україні. Одеса багата на туристичні зони, а ще вона багата на місця, які могли б такими бути. “Дайджест Одеси” поспілкувався з місцевими жителями Чорноморки, аби дізнатись, чому вона втратила свою “туристичність” і що насправді хочуть бачити тут люди.
Звичайно манить сюди море, пройшовши повз пляж, ми зустріли поважну пані, яка чекала на свою подружку. Жінка розповіла, що вже десь 20 років обирає “своїм місцем” саме Чорноморку. “Я живу не в Чорноморці, але приїжджаю завжди сюди. Якщо раніше можна було полежати, позасмагати та відчути море, то зараз все одно приїжджаю, аби подивитись, подихати повітрям. Взагалі мені подобається спілкуватись з людьми з цього місця, знайшла тут подруг. Ми збираємось, то 8, то 10 дівчаток. Граємо в карти на березі моря. Розумію, що для молоді тут багато чого не вистачає. А ми радіємо тому, що можемо пройтись та насолодитись хоча б видом моря” — розповіла жінка. Вона впевнена що дожила до свого віку, а це понад 80 років, завдяки перебуванню тут.
Одним з людей, котрий знає про Чорноморку майже все — є Андрій Шевченко, керівник ОСОН КМ “Люстдорф”.
“Я у Чорноморці з 1990-го року. Отже, розповім те що було раніше і що я бачив. Коли я купив тут будинок та переїхав, з мене посміювалось багато друзів-містян, питали: “ти куди поліз, до Чорноморки, чого не на тому ж Таїрова?”. Але це було справді таке відокремлене місце. Я відповідав: “Хлопці, хоч раз сюди приїдьте до мене, посидимо і ви зрозумієте чому Чорноморка.” Коли ти весь день перебуваєш у метушні міста та сюди після роботи повертаєшся, наприклад, влітку, то розумієш чому. Активного транспортного руху не було. О п’ятій ранку двірники метуть, трамвайчик інколи проїде. І повітря: степове, морське, пригріте сонечком. У нас був намивний пляж, завозили пісок. Поки Совіньйон не побудував яхт-клуб. Було гарно, працював причал, морський трамвайчик, який ходив від морпорту та доходив до Чорноморки. Людей було дуже багато, вони здебільшого працювали у санаторіях. А у літній період тут пройти було неможливо, пляж заповнено. Потім з часом ставало все менше і менше відвідувачів, через припинення роботи санаторіїв, багато відпочинкових баз вже не функціонували. Та і все ж це приватний сектор.
Якщо говорити про перспективи надалі, то баз відпочинку немає, відповідно і цього туризму немає. Але останні роки перед війною приватний сектор приймав людей, тому їх було багато, пляжі були повні в сезон. І, напевно, перспектива Чорноморки полягає у пологості пляжу та доступу до міської інфраструктури. Я думаю, що за цим майбутнє: пляжі треба відновлювати у будь-якому випадку, бо жителям того ж Таїрова, мабуть, це найзручніше місце. Все одно якісь причали залишилися, і вони функціонуватимуть. Треба їх відновлювати. Саме перед війною розпочали розробки проєктно-кошторисної документації. Хоча були цікаві ідеї, але не вдалось реалізувати. За цими планами ми могли б розширити нашу досить вузьку смугу так, щоб вона була не меншою, ніж у Затоці. Якщо буде планова забудова приватного сектора, хай і висотна, але обмежена, то з нею підтягнеться й інша інфраструктура. Так ми можемо розвинути Чорноморку”.
У жителів насправді є своє бачення Чорноморки у майбутньому. З нами ним поділився Данило Горячкін, редактор інформаційного видання “Південна медіа мережа”. Місцями Чорноморки він вважає Будинок культури та пляж, але обидва майже знищені.
“Щодо Центрального пляжу. Насамперед він має бути із відкритою набережною, на якій комфортно не лише вдень, а й красиво — увечері. Не за прикладом Аркадії із тисячами МАФів. Мають бути лавки, дерева, дитячі майданчики, малі архітектурні форми, фонтани. Приклад — парк Горького. Ось такою має бути територія відпочинку на пляжі.
Щоб все це зберегти, необхідне патрулювання поліцією, приватними охоронними структурами, громадськими патрулями з мешканців Чорноморки, а також встановленням систем відеоспостереження. І, звичайно, вхід на пляж має бути вільним. А заробляти можна на послугах, залишаючи вибір туристам, користуватись послугами чи відвідувати пляж безкоштовно.
На жаль, Чорноморка зараз не є привабливою як для туризму, так і для життя. Вона швидше нагадує депресивне село, аніж частину курортного міста. Слабка інфраструктура, наливайки та відсутність контролю за правопорядком з боку поліції. Для якісних змін необхідний комплексний проект розвитку Чорноморки із залученням соціально відповідальних інвестицій, тобто коли, наприклад, будується готель, поруч облаштовується громадська зона відпочинку чи дитячий майданчик, а не навпаки — красти суспільний простір для свого бізнесу, як це відбувається зараз”.
Чорноморка має багату та довгу історію, тому ми навідались до одесита у 4-му поколінні та жителя Чорноморки Володимира Костянтиновича.
“Я застав Чорноморку зовсім іншу, а зараз це лише назва. Я був любителем моря і весь свій вільний час проводив тут, хоча пляжів навколо Одеси достатньо. Чим же мене цей район цікавив: я все ж таки називаю Люстдорфом, бо до “Чорноморки” все ще не звик. Раніше тут ходив 29 трамвай, а ми жили на Ближніх Млинах. Уздовж дороги був лише степ, не те що висотки. Загалом в Одесі архітектура дозволяла не більше ніж 5 поверхів. До речі, перший трамвай пішов 1910 року звідси на Дачу Ковалевського. Приїжджав я сюди і такий був тут пляж: тиша та спокій. Заходиш, зграйки рибок плавають, крабчики плавають, вода прозора. Мені пощастило застати такий час і я думаю, що це дозволило мені дожити до такого віку — 92 роки.
Якийсь час я жив за кордоном. Але коли повернувся, вирішив піти на пляж та зрозумів, що справжній пляж загинув – це ціла історія. Там обвали, залишився шматочок і на цей маленький шматочок приходила велика кількість людей. Вода змінила колір. Я перестав ходити. Думаю, що пляж занапастили. За цей рік, коли не можна купатися, може море і вичиститься. Бачили б ви раніше цей район.”.
Місцеві жителі та активісти роблять багато корисного власними силами. Серед таких активних людей і Алла Маркевич, її родина п’ять поколінь проживає у Чорноморці. Її дід був одним із засновників Бурлачої Балки, тому вона впевнена, що має боротись за долю свого району.
Алла Геннадіївна розповіла, що якийсь час район був кинутий напризволяще, і саме місцеві жителі боролись за його долю. Рік по тому об’єдналась група волонтерів, аби допомагати району — Центр ініціатив Чорноморки, і разом з жителями вони намагаються власними силами покращити це місце.
“ Мене запитали, щоб ви хотіли тут бачити, я й кажу: у нас у Чорноморці ніколи не було дитячого майданчика. Разом ми написали листа і нам погодились допомогти. Тепер у нас у Чорноморці не те що один, а аж три дитячі майданчики, і вони шикарні. Зараз з’явився комплекс зупинок: трамвайні і для маршруток. Під свою опіку ми взяли клумбу та посадили там ялинку. Організували небайдужих чорноморських жителів, так, переважно це бабусі. Ось ми разом виходимо й піклуємось про це, прибираємо, щотижня возимо воду, щоб поливати рослини. Я мрію, щоб на стороні де я живу з’явився тротуар, хоча б маленька доріжка, аби ми не тонули у брудові після дощів.
Хотілось, щоб було все чудово, Чорноморка процвітала. Я пам’ятаю, коли я була дитиною — тут був просто рай. Чорноморка була чудовою, ходили катери. Я дуже задоволена і рада, що є люди, які не байдужі до цього району, ми зробили величезний крок. Хочеться більше сіяти добра, любові” — наголосила Алла Геннадіївна.
Біля пляжу ми потрапили на працівника футбольного клубу “Чорноморець”, Тер-Ізраїля.
Чоловік переїхав до Одеси за рік та два дні до вторгнення. За цей час він помітив, що тут багато не вистачає саме для людей. Запропонував, але це вже, мабуть, на майбутній сезон, поставити невеликий водний атракціон, щоб діти мали тут чим займатись. Або зробити велопрокат. Головне, щоб люди були не лише користувачами, зазначив чоловік, а щоб була комунікація та бажання щось зробити.
Цього року Чорноморка — не туристичне місце, але і туристів наразі немає. Є час і бажання, аби місце стало ще одним майданчиком розвитку, натхнення та відпочинку. Місцеві жителі мають надію на повернення Чорноморці гучного імені та створення сучасного району. Для цього необхідне залучення інвестицій, будівництво нових центрів, дитячого садка. Потрібна і робота на березі моря, щонайменше, укріплення схилів та розширення пляжної території. Це дозволить зробити в місті сьогочасну зону для відпочинку.
Жителі впевнені, що після нашої перемоги, у період відбудовування країни, і до Чорноморки прийдуть інвестори, які розкриють потенціал району, як туристичного міста. Сучасні готелі, житлові забудови, зони відпочинку та розваг: ось що допоможе Чорноморці.
Нагадаємо, що із запуском трамвайного маршруту «Північ-Південь», який поєднує Таїрова та Котовського, припинив курсувати маршрут №3. Для жителів Чорноморки, Червоного Хутора, Дружного, та Совіньйону — це значні складнощі, щоб дібратись до центру міста та назад.
Дрон на столі. Фото ілюстративне: Новини.LIVE
Україна поступово формує нову роль на міжнародній арені. Йдеться не лише про отримання допомоги, а й про передачу власного досвіду. Уже зараз з’являються партнерства, спільні розробки та програми навчання. Особливу увагу світу привертають військові технології та практичний досвід сучасної війни.
Про це журналістам Новини.LIVE розповів співзасновник DeepState Роман Погорілий.
Реклама
Читайте також:
Передача досвіду
Українські фахівці вже співпрацюють із міжнародними партнерами у сфері технологій та безпеки. Йдеться про навчання, обмін досвідом і спільну розробку техніки. Поступово формується напрямок, у якому Україна може пропонувати власні напрацювання світові. За словами співзасновника аналітичного проєкту DeepState Романа Погорілого, ці процеси вже відбуваються. Укладаються нові договори, створюються партнерства та запускаються спільні проєкти.
“Ми сьогодні це робимо: укладаються договори, партнерства, взаємодія з партнерами, щоб навчати, показувати досвід, збирати й конструювати. Це об’єднані процеси технологій і роботи. Я впевнений, що в майбутньому це наш ключ”, — розповів Погорілий.
Перевага військового досвіду
Експерт каже, що Україна може поступатися іншим країнам у деяких економічних або політичних показниках. Водночас саме військовий досвід сучасної технологічної війни став сильною стороною країни. Українські військові постійно шукають нові рішення прямо на фронті. Це стосується використання дронів, роботи техніки в мороз, сильний вітер або інші складні погодні умови. Часто такі рішення знаходять самі бійці на передовій, без спеціальних лабораторій чи конструкторських бюро.
“Як зробити так, щоб дрон полетів у мінус 20 або під сильним вітром — це сьогодні вирішують наші військові. Це той досвід, якого немає ніде у світі”, — пояснив співзасновник аналітичного проєкту DeepState.
Глобальна безпеки
Фахівець вважає, що цей досвід може бути корисним для інших країн. Саме тому зростає інтерес до українських технологій, підходів до ведення війни та навчання військових. Поступово Україна може зайняти важливе місце у міжнародній системі безпеки. Але для цього, за словами експерта, потрібна політична підтримка та розвиток технологічних проєктів. Якщо країна зможе системно використати свій досвід, це може стати одним із ключових напрямків міжнародної співпраці.
“Політична воля, бажання, щирість в своїх діях і розуміння того, що це наш пріоритет — наш ключ. Це допоможе нам бути №1 в світі по безпекових моментах”, — підсумував Погорілий.
Нагадаємо, ми повідомляли, що Україна розраховує отримати дефіцитні для нас речі в обмін на допомогу на Близькому Сході. Перш за все йдеться рекети для систем протиповітряної оборони Patriot, якими можна збивати балістику.
Також ми писали, що масштаби використання безпілотників на фронті значно більші, ніж може здаватися. Дрони застосовують щодня і у великій кількості — від полювання на піхоту до атак на бронетехніку. Інколи для ураження однієї цілі військовим доводиться запускати не один, а десятки безпілотників.
Чоловік купує на ринку. Фото: Новини.LIVE
На ринку “Черемушки” в Одесі більшість фруктів зараз привозять з-за кордону. Їхня ціна залежить від країни походження та якості. Після нещодавнього обстрілу ринок поступово повертається до роботи. Водночас на вартість товарів починають впливати курс валюти та дорожче пальне.
Новини.LIVE зібрали актуальні ціни на фрукти на ринку Черемушки.
Реклама
Читайте також:
Ціни на ринку Черемушки
Фруктові ряди заповнені імпортною продукцією. Найбільше на прилавках цитрусових, а ціни різняться залежно від країни постачання. Найпопулярніші позиції коштують приблизно так:
- виноград (Молдова) — 80 грн/кг
- банани — 100 грн/кг
- лимони — 150 грн/кг
- грейпфрут — 130 грн/кг
- ківі — 150 грн/кг
- мандарини (Туреччина) — близько 120 грн/кг
- мандарини (Ізраїль) — близько 230 грн/кг
- мандарини (Іспанія) — близько 200 грн/кг
- гранат (Сирія) — близько 160 грн/кг
- авокадо — близько 120 грн за штуку
- груші українські — близько 120 грн/кг
- груші старих сортів — близько 90 грн/кг
- яблука — від 50 до 80 грн/кг
Покупці уважно дивляться на ціну та часто порівнюють її з іншими ринками або супермаркетами. Найбільший попит зараз мають банани, яблука та мандарини — їх беруть найчастіше. Дорожчі фрукти, такі як авокадо чи гранат, купують рідше, але вони теж залишаються на прилавках. Торговці намагаються тримати широкий асортимент, щоб люди могли обирати між дешевшими та дорожчими позиціями. За словами продавчині Лариси, останнім часом деякі ціни навіть трохи знизилися, але це може змінитися.
“Мені здається, що ціна трохи знизилася, але скоро почне підніматися. Уже дорожчають авокадо та апельсини. Піднімається долар, дорожчає солярка і бензин”, — розповіла вона.
Порівняння з цінами на Новому базарі
На Новому базарі більшість популярних фруктів продають за схожими цінами. Турецькі мандарини там коштують приблизно 100–130 грн за кілограм, а ізраїльські — близько 230 грн. Яблука сорту “Фуджі” продають приблизно по 80 грн за кілограм. Банани коштують близько 90–100 грн за кілограм, а груші різних сортів — від 120 до 150 грн.
Водночас на цьому ринку можна знайти й значно дорожчі імпортні фрукти. Наприклад, полуниця з Греції продається приблизно по 700 грн за кілограм, а лохина з Марокко може коштувати до 1500 грн. Черешня з Перу доходить до 1800 грн за кілограм. Такі позиції купують рідше, але вони з’являються на прилавках як сезонний імпорт.
Вплив обстрілів та пального
Продавці кажуть, що ціни на продукти зараз залежать не лише від постачальників. Великий вплив мають витрати на електроенергію та пальне. Багато складів і теплиць працюють на генераторах через перебої зі світлом. Через це зростає собівартість продукції.
“Я знаю, що деякі фермери витрачають до семи тисяч гривень на добу тільки на генератори. А ще треба обігрівати теплиці”, — розповіла Лариса.
Крім того, дорожче пальне підвищує витрати на доставку продуктів. До цього додаються й наслідки обстрілів. Нещодавно один із корпусів ринку був пошкоджений вибухом, і частині продавців довелося тимчасово припинити роботу. Попри це торговці кажуть, що намагаються відновлювати торгівлю та привозити новий товар.
Нагадаємо, ми повідомляли, що на ринку Черемушки в Одесі продають мед минулорічного і позаминулорічного врожаю, а також десятки продуктів із пасіки. Ціни коливаються від 150 до 350 гривень за банку. Продавці кажуть, що деякі сорти подорожчали, бо весняні заморозки знищили цвіт акації.
Також ми писали, що на одному з найбільших ринків Одеси знову змінилися ціни на зелень. Через холод і перепади температур частину продукції доводиться завозити з-за кордону, тому деякі позиції подорожчали. Продавці кажуть, що попит є, але покупці все частіше придивляються до дешевших пучків.
Памятник Тарасу Шевчнку в Одесі. Фото: Новини.LIVE
9 березня для українців особливий день, який пов’язаний із одним із символів національної єдентичності. Цього дня народився поет, художник та мислитель Тарас Шевченко. Він став став символом української культури. Його творчість знайома майже кожному ще зі шкільних років, однак із часом спогади про вивчені твори залишаються різними.
Журналісти Новини.LIVE запитали одеситів, що вони сьогодні пам’ятають про Кобзаря та які його твори можуть згадати.
Реклама
Читайте також:
Тарас Шевченко
Чимало містян насамперед говорять про значення Шевченка для української історії та культури. Для багатьох він залишається постаттю, з якої фактично починається знайомство з нашої літературою ще у школі. Найчастіше люди пригадують саме ті рядки з творів, які колись вчили напам’ять на уроках.
“Тарас Шевченко — великий письменник нашого українського народу. Написав дуже багато творів, які були популярні в нашій державі та навіть за кордоном. Згадую твір, який всі знають “Мені тринадцятий минало””, — зазначає Софія.
Для молодших опитаних Шевченко насамперед асоціюється з українською поезією та найвідомішими творами, які стали частиною національної культурної пам’яті. Найчастіше люди згадують саме поезії “Мені тринадцятий минало” та “Заповіт”, які залишаються впізнаваними навіть поза шкільною програмою.
“Це український поет. Памятаю, “Мені тринадцятий минало”, також “Заповіт””, — каже Єва.
Біографія Шевченка
Дехто більше пам’ятає факти з біографії митця, ніж конкретні твори. Адже знайомство з творчістю Шевченка для багатьох залишилося саме у шкільних роках, а з часом знання поступово стираються. Водночас люди зазначають, що варто лише почути знайомі рядки — і спогади повертаються.
“Він народився в Черкаській області. Твори його читали в школі, вчили. Ой, знаєте, вже стільки років пройшло так і не згадаю. Правда, вчила я дуже давно. Так, якщо, може, прочитаю, далі зможу згадати. А так з голови — ні”, — зазначила Марія.
Інші респонденти зізнаються: деталі біографії з роками частково забуваються, однак загальне уявлення про поета все одно залишається. Люди пам’ятають, що він був письменником, зазнавав переслідувань та створював свої твори у складних умовах.
“Я знаю, що він там писав щось під свічкою, і потім за це його покарали. Що він поет, письменник. Я його вчила в школі. “Мені тринадцятий минало”. “Я пас ягнята за селом, що-то так сонечко сіяло”. А далі я не пам’ятаю”, — розповіла Олена.
Кріпатцтво в Україні
Частина опитаних пригадує й непросту долю поета, зокрема його кріпацьке минуле. Саме ця історія життя, поряд із творчістю, часто закарбовується у пам’яті людей. Разом із цим знову звучать знайомі зі школи рядки, які багато українців пам’ятають навіть через роки.
“Ну, він був кріпаком. Він письменник. Писав дуже гарні твори. “Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом, що-то сонечко сіяло””, — зазначає Софія.
Навіть якщо з роками деталі забуваються, постать Тараса Шевченка залишається добре впізнаваною для українців. Його ім’я й сьогодні асоціюється з українською мовою, історією та культурою, а рядки з поезій, вивчені ще у школі, продовжують жити в пам’яті людей.
Раніше ми писали, що в Одесі вшанували день народження Тараса Шевченка. Люди зібралися біля пам’ятника поетові у Шевченківському парку. Там поклали квіти. Учасники говорили про значення творчості Кобзаря для сучасної України.
А також, про те що 9 березня, вшановують день народження Тараса Шевченка — поета, що став символом України. Його творчість справила величезний вплив на розвиток української літератури, культури та національної самосвідомості.
-
Одеса1 тиждень agoНічні вибухи в Одесі 3 березня 2026 року — подробиці атаки
-
Усі новини1 тиждень agoБудинок у США — оголошення про продаж дому викликало дебати в мережі — фото
-
Одеса6 днів ago
Відключення води в Одесі 3 березня 2026 року
-
Події1 тиждень agoФільм «Мавка. Справжній міф» виходить у міжнародний прокат
-
Одеса1 тиждень ago
Атака дронів на Одещину: пошкоджена портова інфраструктура
-
Війна1 тиждень agoУкраїна в лютому вперше за три роки звільнила більше території, ніж втратила
-
Політика1 тиждень agoЗеленський обговорив із королем Йорданії ситуацію на Близькому Сході
-
Події1 тиждень agoНа маркетплейсах заблокували продаж понад 150 найменувань книг із РФ та Білорусі