Про це повідомляє Департамент культури Закарпатської обласної військової адміністрації, передає Укрінформ.

“Ініціатором заходу виступив Закарпатський академічний народний хор під керівництвом Наталії Петій-Потапчук. До спільного виконання пісенної візитівки краю — «Верховино, мати моя» — долучилися близько 30 хорових і вокальних колективів із різних куточків Закарпаття. Загалом легендарну композицію одночасно виконали понад тисячу учасників”, – йдеться в повідомленні.

Як повідомляється, сольну партію під час артмобу виконав народний артист України Петро Матій, який є солістом колективу та виконує цей твір уже понад два десятиліття.

Продовженням свята стала зустріч у хоровій залі, де присутні ділилися спогадами про Михайла Машкіна, переглядали архівні матеріали та кінострічку про хор, зняту на кіностудії ім. О. Довженка у 1960 році. Учителька та учасниця хору «Боржава» Лідія Симканич також передала колективу раритетну платівку з творами композитора.

Як повідомляється, артмоб відкрив цикл ювілейних заходів до 100-річчя Михайла Машкіна, яке офіційно відзначатимуть у листопаді. У межах відзначення в області заплановано концерти, вечори спогадів, книжково-документальні виставки та тематичні лекції.

Михайло Машкін написав слова та музику до пісні «Верховино, мати моя» у середині 1950-х років для створеного ним у селі Довге хору «Боржава». Згодом композиція увійшла до репертуару Закарпатського народного хору і здобула всеукраїнське та міжнародне визнання.

Раніше Укрінформ повідомляв, що Закарпатський народний хор влітку цього року отримав звання народного.

«Бабуся Ганна зберігала свою кривульку в серванті, дбайливо розкладеною кружечком біля образка. Коли я, ще дитиною, хотіла її одягнути, бабуся казала: “Обережно, це наша родинна реліквія. Як виростеш, передам її тобі у спадок”», – пригадує майстриня з бісероплетіння Ольга Копчак. 

Вона продовжує справу своїх бабусі та прабабусі, які народилися на Східній Лемківщині та були депортовані на Тернопільщину. Тоді привезли зі собою найцінніші родинні скарби – кривульку й вирізані з вишиванок орнаменти.  

Про історію кривульки, особливості її створення в минулому і сьогодні, значення кожного елемента та роль у збереженні культурної ідентичності лемків – у публікації Укрінформу.  

ПРИКРАСА, ЩО КОШТУВАЛА ЯК ПІВТОРИ-ДВІ КОРОВИ  

Кривулька – широкий заокруглений комір із бісеру, що прикриває шию, плечі та груди. Її справедливо вважають королевою лемківського строю, одним із важливих елементів вбрання жінок Східної Лемківщини.  

– Це була дорога прикраса. Її ціна могла сягати вартості півтори-двох корів. Усе залежало від ширини. Часто вона була завширшки 20 см, а подекуди – і 25, – розповідає Віра Дудар, директорка музею «Лемківське село», що в м. Монастириська на Тернопільщині.  

За її словами, кожна дівчина старалася зробити собі кривульку. Бісер купували потроху на ярмарках. Окрім цього, виготовлення прикраси потребувало багато часу, тож найчастіше за цю справу бралися взимку – у теплу пору року жінки мали багато роботи по господарству.  

Кривульку можна впізнати по її особливому орнаменту.  

– У ній немає надмірної строкатості. Геометричні елементи візерунка – трикутники, ромби, ламані лінії, дрібні та більші елементи – вибудовуються у чітку композицію, нічого зайвого. Я б назвала це скромною вишуканістю. Саме стриманість відрізняє лемківську кривульку від деяких подібних бісерних прикрас інших етнографічних груп. Наші предки говорили: «Кривулька до лиця – шварна парадниця», а це означає, що якщо кривулька личить жінці, то вона модна, – говорить Віра Дудар.  

У музеї «Лемківське село» можна побачити кілька десятків різноманітних кривульок. Є тут привезена з Лемківщини автентична прикраса, якій понад 120 років. А ще – репліки старовинних виробів, що відтворив етнограф із лемківським корінням Вільям (Василь) Джула й передав музею разом із лемківськими строями, також роботи сучасних майстрів із бісероплетіння. 

– Старовинні кривульки сьогодні неможливо відтворити, адже немає достатньо кольорів бісеру дрібного калібру, який використовували наші предки. Тому сучасні вироби трохи більші за розміром. У минулому для виготовлення цих прикрас брали кінський волос, а тепер є спеціальні нитки, – додає Віра Дудар.  

ГОМБІЧКИ Й СИМВОЛ БЕЗКІНЕЧНОСТІ  

Оля Копчак створює кривульки майже десять років. Вона викладає в Теребовлянському коледжі культури і мистецтва, а також є членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України.  

– Моя бабуся Ганна була депортована зі Східної Лемківщини. Одна з найцінніших речей, які вона привезла із собою, – лемківська кривулька. Коли я почала займатися бісероплетінням, то вирішила ретельніше дослідити цю прикрасу. Побувала на фестивалі «Дзвони Лемківщини», також відвідала музей «Лемківське село», побачила старі фото та давні вироби, поспілкувалася з майстрами. Далі навчилася виготовляти кривульки власноруч, – розповідає Ольга.  

За її словами, якщо працювати над прикрасою щодня, на неї йде майже півтора місяця.  

– Сьогодні в мережі можна знайти готові схеми орнаментів. А коли я починала, не було нічого. Потрібно було самостійно зрозуміти, які техніки використовувати та як їх поєднати. Це не просто. Завдяки небайдужим людям, великому бажанню навчитися і продовжити традицію своїх предків мені все вдалося, – додає жінка.  

Під час плетіння кривульки важливо відтворити традиційний візерунок і кольори, адже їх вважали оберегом для жінки.  

– У традиційному світогляді лемків одяг мав захисну функцію. Особливого значення набували ті його елементи, які торкалися тіла. У кривульці важливим є комірець – частина прикраси, що прилягає до шиї. Його плетуть технікою «хрестик», а в орнаментиці використовують символи хреста. Друга частина – сіточка, яка могла бути завширшки до 15 см. Лемкині вважали, що в ній заплутується все погане, тож не нашкодить людині. Назва останньої частини – кривулька – пов’язана з характерною ламаною лінією орнаменту. Її трактують як символ безкінечності. Завершували виріб більші намистинки – гомбічки, – зазначає директорка музею.  

А Ольга Копчак додає, що важливий елемент візерунків кривульки – ромби. 

– Вони символізують землю та родючість, достаток. Також в орнаменті часто бачимо ромби зі спеціальними гаками – це потужний оберіг для кожної жінки. Щодо кольорів виробу, то вони теж мають важливе значення. Червоний вважали оберегом, зелений – це радість, молодість, весна. Жовтий – наше жито, добробут для сім’ї, блакитний – вода, без якої нічого не буде рости. А білий – чистота, – зазначає майстриня.  

Ольга додає, що бабусина кривулька, якій понад сто років, стала для неї орієнтиром у творчості.  

– Коли в мене замовляють цю прикрасу, то я насамперед показую бабусину, щоб людина побачила автентичний виріб і вже, зважаючи на це, замовила те, що хоче. Може бути більше ромбів чи інший розмір, відрізнятися ширина і стійка, але не можна змінювати важливі елементи. Цьогоріч моя студентка в коледжі обрала бісероплетіння на дипломну роботу. Я їй запропонувала поекспериментувати і створити кривульку згідно з усіма правилами, з традиційними орнаментами, але використати іншу колірну гаму для виробу – блакитний, жовтий, білий і прозорий. Так у нас вийшли авторські кривульки, які теж мають право на існування, – каже Копчак.  

«ЦЕ МІЙ СПАДОК, МІЙ РІД, МОЯ ІДЕНТИЧНІСТЬ»  

Лемківська кривулька не стала музейним експонатом, попри свою непросту історію. Вона щороку набуває все більшої популярності як в Україні, так і за кордоном. Її одягають на культурні заходи, презентують під час показів, майстрині створюють нові вироби й передають свої знання іншим.  

– Для мене лемківська кривулька – це мій спадок, мій рід, моя ідентичність. Я вже не можу себе уявити без неї. Коли збираюся на культурні події чи день народження, у мене завжди є варіант одягу з кривулькою. Звісно, я вирішую, чи він актуальний для того або того місця. Але для мене це класичний варіант, який відображає мою сутність, – говорить Оля Копчак.  

За її словами, бабуся Ганна дуже пишається тим, що вона продовжує родинні традиції, створює кривульки й популяризує це мистецтво. Також бабуся згадувала, що в радянські часи боялася носити такі речі публічно і вдягала їх лише в колі сім’ї.  

Віра Дудар зазначає, що внесення орнаментальних традицій і технології виготовлення кривульки до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини –  дуже важлива подія.  

– Адже культурний спадок лемків – великий і самобутній. Що більше будемо розповідати світові про наші мистецькі скарби і традиції, їхніх носіїв, то довше зберігатимемося як етногрупа, – говорить директорка музею «Лемківське село». 

Довідково. Збереження спадщини є надзвичайно важливим під час війни, коли деякі території її поширення окупували російські війська, а носії змушені шукати прихисток в інших регіонах чи навіть за кордоном. Тому з 2024 року інформаційне агентство «Укрінформ» веде власне дослідження об’єктів, зокрема тих, що увійшли до Національного переліку елементів НКС, підготувавши понад 50 публікацій, наприклад, про петриківський розпис, кримськотатарський орнамент орьнек, травництво Старобільщини, поминальне деревце Буковини, клезмерську музику Подільського (Кодимського) району Одеської області, сукання обрядової весільної свічки на Житомирщині, створення клембівської сорочки «з квіткою» (Вінниччина) та інше. 

Юлія Томчишин, Тернопіль 

Фото авторки та з архіву Ольги Копчак