Суспільство
Аккерманська фортеця позбавляється російських імперських символів та повертає забуту спадщину
Аккерманська фортеця, що розташована в Білгороді-Дністровському на Одещині, поступово звільняється від імперських нашарувань. Одним із кроків стало прибирання назви «вежі Пушкіна», яка не мала історичного підґрунтя. Про те, як доцільно деколонізувати гуманітарний простір фортеці, в ефірі «Українського радіо. Одеса» обговорили співзасновник ГО «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков, історик Андрій Красножон та краєзнавець Олександр Маркевич. Повідомляє Суспільне.
Деколонізація Аккерманської фортеці
За словами Вадима Позднякова, Одеська область нині демонструє одну з найвищих активностей у дерусифікації та деколонізації. В регіоні триває системне очищення простору від російських імперських символів, і цей процес охоплює як великі міста, так і невеликі громади.
«Мешканці міста збирають інформацію про всі порушення мовного та декомунізаційного законів. Ми формуємо блоки даних, надсилаємо звернення до місцевої громади, а звідти інформація передається у відповідні департаменти та балансоутримувачам. Процес триває активно, відбуваються демонтажі. У Білгороді-Дністровському вже демонтовані десятки об’єктів, які підпадали під дію мовного чи деколонізаційного», — зазначив Поздняков.
Деколонізації зазнала й Білгород-Дністровська фортеця, яка була зведена у 13–15 століттях. Це одна з найбільших і найкраще збережених середньовічних фортець Східної Європи. Вона має 32 вежі, масивні мури та складну оборонну систему.
У рамках дерусифікації з фортеці прибрали низку російськомовних вказівників та вивісок. Особливу увагу привернула так звана «вежа Пушкіна». Вадим Поздняков зауважив, що ця назва є типовим прийомом російської пропаганди — робити акцент на несуттєвих деталях і видавати їх за щось значуще. Проте, якщо поглянути на ситуацію з історичної перспективи, факт перебування російського поета на території фортеці лише один день не має жодного значення для її майже 700-річної історії, додав він.
Звідки ж взялась «вежа Пушкіна»
Історик Андрій Красножон спростував пушкінський міф і пояснив, як насправді з’явилась ця назва. За його словами, вперше вона згадується в архівах на початку 20 століття, коли в Аккермані була популярна мода на художню та портретну фотографію. Місцеві фотографи намагалися зробити свої роботи привабливішими для продажу, тому підписували їх вигаданими історичними коментарями. Одна з таких світлин квадратної вежі в південно-західному куті фортеці отримала підпис, що Олександр Пушкін провів тут цілу ніч.
«Насправді ж ця історія є брехнею. Пушкін дійсно відвідував Білгород-Дністровську фортецю під час подорожі Бессарабією в грудні 1821 року, але пробув в ній зовсім недовго. Споруда без опалення, пора року дуже морозна, тож ночівля була неможливою. Після окупації території румунами про царських фотографів ніхто не згадував, тож вигадка про ніч Пушкіна у фортеці закріпилася», — додав історик.
Саму табличку, яка офіційно позначала вежу як «пушкінську», встановили всього близько шести років тому. Також Андрій Красножон зауважив, що вона не була історично обґрунтованою, а лише частиною туристичної навігації, тому її демонтаж не є втратою для культурної спадщини.
«Вони просто засмітили фортецю, старий оборонний комплекс 15-18 століть, сучасними, до речі, незаконними табличками з написами, які не мають жодного відношення до історичної спадщини, що підлягає державній охороні. Взагалі, не варто було з самого початку встановлювати ці сучасні таблички на давніх стінах», — зазначив історик.
На запитання, яким же історичним фактом можна було б замінити цю назву, Красножон відповів, що однозначної відповіді немає. Назви веж у різні періоди історії змінювалися, і через брак документальних свідчень встановити їх усі неможливо.
Повернення забутої спадщини
Краєзнавець Олександр Маркевич, своєю чергою, впевнений, що порожнє місце необхідно чимось заповнити, і для цього не треба нічого вигадувати, а достатньо згадати своє.
Він наголошує, що українська історія і культура мають достатньо постатей, які дійсно згадували Аккерман у своїх роботах. Наприклад, Леся Українка відвідувала фортецю та описала її в поемі «Подорож до моря». У своїх листах вона згадувала, що фортеця справила на неї гнітюче враження та порівнювала її з велетенським похмурим циліндром.
«Ми нічого нового насправді не приносимо. Ми просто повертаємо своє», — зазначає Маркевич.
Він додав, що важливо згадувати імена таких особистостей, як Іван Нечуй-Левицький, який описав фортецю в повісті «Микола Джеря», чи Адам Міцкевич, котрий згадував її у своїх сонетах.
«Ми б’ємося за ці пластикові таблички, замість того щоб показати, наскільки багатою у нас історія дійсно української культури тут. Що ми не українізуємо, а ми повертаємо просто те, що нам з певних причин забороняли. Ми тепер просто згадуємо і показуємо», — підсумував краєзнавець.
Частичное или полное использование материалов разрешается только при условии прямой и открытой для поисковых систем гиперссылки на сайт Бессарабія.UA. Гиперссылка должна быть размещена в подзаголовке или в первом абзаце материала и вести непосредственно на цитируемый материал. Гиперссылка обязательна вне зависимости от полного либо частичного использования материалов. Использование фотографий и видео разрешается при условии указания источника Бессарабія.UA. Если на фотографии присутствует вотермарк сайта, их сохранение при использовании фотографий обязательно
Суспільство
Білорусь передала Україні 114 цивільних, операцією керував Буданов
З Білорусі звільнено 114 людей, наймолодшому – 25 років. Його дружина була звільнена 22 листопада.
Про це заступник голови Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Андрій Юсов повідомив Укрінформу.
“Сьогодні, завдяки результативним домовленостям та спільній роботі, відбувся важливий гуманітарний захід: Білорусь передала Україні 114 цивільних громадян, серед яких – українці. Ця подія стала можливою внаслідок попередніх перемовин із білоруською стороною, на запит та за активного сприяння американських партнерів та, звісно, роботи Координаційного штабу”, – йдеться у повідомленні.
З українського боку операцією керував безпосередньо на місці генерал-лейтенант Кирило Буданов.

Серед повернених – українські цивільні особи, які утримувалися на території Республіки Білорусь. Наймолодшому зі звільнених українців – 25 років, його дружину було повернено раніше. Це цивільні громадяни, яких утримували та звинувачували у співпраці з українськими спецслужбами.
Крім того, передано також громадян Білорусі, які були ув’язнені із політичних мотивів та відбували тривалі терміни. Серед них – відомі білоруські діячі, зокрема Марія Александрова, Віктор Бабаріко, журналістка Марина Золотова та інші. Після надання медичної допомоги та за їхнім бажанням, звільнені білоруські громадяни будуть доставлені до Польщі та Литви.
У ГУР висловили вдячність американським партнерам, особисто Президенту Дональду Трампу, спеціальному посланнику Президента США у Білорусі Джону Коулу та заступнику помічника держсекретаря США з питань Європи Крістоферу Сміту за їхню плідну роботу щодо повернення наших громадян як із Білорусі, так і з території РФ. “Без їхньої особистої участі сьогоднішнє успішне звільнення цивільних громадян було б неможливим”, – підкреслили у розвідці.
ГУР також відзначає “продовження конструктивної співпраці з білоруською стороною в гуманітарних питаннях, що стосуються повернення громадян України та звільнення інших цивільних осіб”.
Усі звільнені українські та іноземні громадяни обов’язково отримають необхідну допомогу.
Як повідомлялося, 22 листопада Україна повернула з Білорусі 31 цивільного громадянина.
Суспільство
Очільник Одеської МВА не зміг назвати термінів повернення світла містянам Анонси
Терміни відновлення електропостачання, водопостачання та теплопостачання жителям Одеси наразі невідомі.
Про це під час брифінгу заявив очільник Одеської МВА Сергій Лисак.
Він зазначив, що наразі все залежить від енергетиків, адже без електропостачання неможливо буде відновити ані постачання води, ані тепла. На думку Сергія Лисака ближче до завершення дня 13 грудня адміністрація матиме певну ясність, щодо відновлення критичної інфраструктури міста.
Наразі в місті розгорнули 428 пунктів незламності, від генераторів працюють 16 бюветів, а також розгорнули 16 пунктів підвозу води й за допомогою Державної служби з питань надзвичайних ситуацій планують забезпечити ще 32 пункти.
Щодо лікарень, то вони, за словами Сергія Лисака, забезпечені генераторами, питною та технічною водою.
За словами очільника Одеської міської адміністрації Олега Кіпера, через відсутність електропостачання питну воду до Одеси везуть із семи регіонів. Він зазначив, що наразі в області немає проблем із бутельованою водою.
Одеса та Одеська область впродовж доби піддається атакам російських ракет та дронів, внаслідок яких в місті станом на ранок 13 грудня здебільшого відсутнє електропостачання, а також водопостачання. Внаслідок ворожої атаки без електропостачання залишилися всі тягові підстанції міста, робота трамваїв та тролейбусів тимчасово призупинена. Внаслідок обстрілів постраждали четверо осіб.
12 грудня Президент України Володимир Зеленський підтвердив інформацію, яку спочатку розповсюдили медіа про пошкодження цивільного судна в одному з портів Одеської області – Чорноморську.
Також близько вечора 12 грудня “Інфоксводоканал” повідомив про відновлення електропостачання на його об’єктах, що дозволить відновити постачання води жителям районів, які тимчасово були позбавлені його через російську атаку по енергетичній інфраструктурі Одеської області вночі 12 грудня. Йдеться про споживачів житлових масивів “Лузанівка” та “Котовського”, місто Південне. А також населені пункти: Ілічанка, Корсунці, Красносілка, Світле, Олександрівка, Крижанівка, Ліски, Фонтанка, Вапнярка, Нова Дофінівка, Чорноморське, Змієнкове, Григорівка, Нові Білярі, Булдинка, Візирка, Білярі, Сичавка.
Вночі 12 грудня масовано атакував Одеський район ударними безпілотниками. Попри активну роботу сил ППО, пошкоджень зазнали об’єкти енергетичної інфраструктури. Ушкоджені також складські приміщення, адміністративна будівля та гараж. На місці спалахнули пожежі, які ліквідували рятувальниками.
Суспільство
Пішов із життя Микола Гібу — видатний режисер родом з Ізмаїльщини
Микола Гібу на презентації своєї книги в Ізмаїлі у 2019 р. Фото: gorod24.info, Наталя Михайлова
17 листопада 2025 року на 89-му році життя помер відомий кінорежисер, сценарист, громадський діяч, народний артист Молдови Микола Трохимович Гібу — постать, чий внесок у розвиток молдовського, українського та світового кіномистецтва є надзвичайно значущим.
Про це пише Район.Ізмаїл.
Микола Гібу народився 19 листопада 1936 року у селі Озерне Ізмаїльського району Одеської області. На момент народження село знаходилося під румунською окупацією та носило назву Авереску, та територіально відносилося до Бессарабської губернії. У мореходному училищі Ізмаїла отримав спеціальність «моторист».
У 1966-му закінчив сценарний факультет ВДІКу (майстерня К. Парамонової та В. Єжова), після чого працював сценаристом і редактором Комітету з кінематографії Молдавської РСР. З 1970 по 2009 рік був режисером і сценаристом на кіностудії «Молдова-фільм» та став одним із ключових творців золотого фонду молдавського кіно.
Гібу співпрацював з видатними акторами — Олегом Янковським, Миколою Караченцовим, Владиславом Дворжецьким, Кларою Лучко. Саме Лучко стала однією з головних творчих муз режисера: вона знімалась у більшості його художніх стрічок. А ідеалом жінки Гібу називав свою дружину — письменницю Зінаїду Чиркову.
Серед найвідоміших фільмів митця:
«Виновата ли я…», «Игра в смерть, или Посторонний», «Ваш специальный корреспондент», «Найди на счастье подкову», «Кодовое название “Южный гром”», «Корень жизни», «Гнев», «Зарубки на память», «Офицер запаса».
У творчому доробку режисера також знакові документальні проєкти: «Политзаключенный Р-586», «Завоеватели Сибири», «Над Молдовой безоблачное небо», «50 лет после 37-го» та інші.
Як пише «Блокнот Молдова», 19 листопада Миколі Гібу виповнилося б 89 років. Останніми роками він рідко з’являвся на публіці, віддаючи перевагу роботі вдома — на своїй маленькій кухні, заваленій книжками, де народжувалися нові творчі ідеї.
Окремою віхою його життя стала праця над енциклопедією «Сонети Дуная» — режисер устиг видати два томи. Він залишався незалежним документалістом і уникав політичних впливів, наголошуючи на важливості створення нового замість повернення в минуле. Часто він підкреслював, що діти депортованих після повернення додому приносили країні освіту, талант і нові ідеї.
Микола Гібу залишив по собі багатогранну спадщину: десятки фільмів, сценарії, публіцистичні праці, масштабні культурні й просвітницькі проєкти. Його творчість продовжить надихати майбутні покоління, а внесок у кінематограф Молдови та культурну історію Бессарабії назавжди залишиться частиною національного мистецького надбання.
Поховають маестро сьогодні, 19 листопада об 11.30, у день його народження, на Армянському кладовищі Кишинева.
Довідково. Армянське кладовище в Кишиневі — це неофіційна назва Центрального кладовища. Поряд розташована однойменна вулиця, яка бере початок від головних воріт. На цвинтарі поховані почесні діячі країни.
-
Суспільство1 тиждень agoВіце-мер Одеси Позднякова звільнилася і пішла в енергетику
-
Суспільство1 тиждень agoВбивцями сина харківського посадовця виявились ексмитник з Одеси та син бізнесмена з Буковини Анонси
-
Одеса4 дні agoНовий директор Департаменту ветеранів Одеси — хто такий Єрмаков
-
Війна1 тиждень agoОборона Куп’янська стабільна, росіяни переоцінили сили і зазнають там втрат
-
Усі новини6 днів agoЕндрю Маунтбеттен-Віндзор уперше з’явиться на публіці не в статусі принца
-
Політика4 дні agoУряд вніс до Ради законопроєкт про мотиваційні контракти для військових
-
Війна5 днів agoТаїланд наступає на Камбоджу та зайняв село на чужій території — фото
-
Політика1 тиждень agoУ Раді готують проєкт постанови про звільнення міністра освіти Лісового
