У вересні 2026 року її постать опинилася в центрі уваги ЗМІ та Центру протидії корупції (ЦПК) на тлі відставки її чоловіка та гучного скандалу навколо Офісу генпрокурора. Фокус розповідає, що відомо.

Хто така Олександра Кравченко

Олександра є кандидаткою юридичних наук.

Вона працює асистенткою кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого.

Історія стосунків та шлюб

За даними медіа, Олександра та Руслан Кравченко були знайомі ще зі студентських років. У мережі поширювалися чутки, що чоловік був закоханий у неї ще тоді.

До цього жінка перебувала у шлюбі з Максимом Шовкоплясом — прокурором Спеціалізованої екологічної прокуратури Харківської області. У 2025 році Шовкопляс отримав підозру від НАБУ та САП у справі про розкрадання зерна Держрезерву на 12 млн грн.

Наприкінці 2025 року Руслан Кравченко (вже як генпрокурор) відвідував університет ім. Ярослава Мудрого та особисто вручив Олександрі (тоді ще Шовкопляс) Почесну грамоту генерального прокурора.

А навесні 2026 року Руслан та Олександра одружилися. Про це стало відомо завдяки змінам даних у реєстрах ФОП, де жінка змінила прізвище на Кравченко.

Скандали навколо статків та ФОП

Активісти ЦПК звернули увагу на аномальні доходи її ФОП, який було відкрито у липні 2020 року. Практично одразу після реєстрації Олександра Кравченко почала декларувати мільйонні прибутки (від 4,5 до 6,5 млн грн щорічно).

У розслідуваннях припускають, що за рахунок цих доходів генпрокурор міг намагатися легалізувати або виправдати проживання в елітному орендованому будинку площею 280 кв. м у Козині. За даними журналістів Bihus.Info, йдеться про просторий будинок з великою прибудинковою територією.

Через схожість ситуації з іншими фігурантами розслідувань НАБУ, у мережі Олександру іронічно охрестили черговою прокурорською “Музою”.

Нагадаємо, Фокус раніше писав, що:

• Після відеозвернення генпрокурора Руслана Кравченка щодо підписання підозри голові Національного антикорупційного бюро Семену Кривоносу низка ЗМІ, а також деякі народні депутати повідомили, що голова Офісу генпрокурора покинув Україну.
• Особливу увагу громадськості викликав не лише зміст справи, а й вбрання підозрюваної 24-річної Єлизавети Івахненко (“Музи”) — учасниці гучної справи НАБУ та САП “Карфаген”.

У мережі з’явилися суперечливі свідчення від оточення фігурантки, оприлюднені блогером Богданом Беспаловим.

Написи були задокументовані під час археологічних розкопок на території стародавньої Акмонеї, розташованої в провінції Ушак. До цієї групи входять почесні, похоронні та будівельні написи, а кілька фрагментів додають корисні деталі до історії міста, пише Fox News.

Один із найважливіших текстів стосується Деметри Карпофорос — одного з втілень грецької богині, пов’язаної з урожаєм та достатком. Напис повідомляє про статую, споруджену жерцем Ієроклесом та його сином Гермогеном.

Цей текст є першим епіграфічним свідченням про культ Деметри Карпофорос у Фрігії. Цей культ був відомий в інших регіонах Малої Азії, але письмових свідчень із Фрігії досі не було.

Інший напис проливає світло на Демада, видатного благодійника Акмонеї. Про нього вже було відомо з виявленого раніше напису, датованого 68 роком н. е., в якому згадувалося про кілька статуй, пов’язаних з громадською діяльністю Демада.

Новий текст свідчить, що благодійник також профінансував статую з факелом, відому як “лампадефорос”. Дослідники пов’язали це з головною вулицею міста, де статуї були розміщені вздовж колонади громадського простору.

“Це була не просто абстрактна громадянська побожність. Це був один заможний громадянин, який буквально освітлював своє місто”, — сказав доцент Університету Акденіз у Туреччині Хюсейн Узуноглу. Вчений додав, що статуї з факелами відомі лише з двох інших місць, що робить приклад Акмонеї рідкісним доповненням до археологічних даних.

Написи також свідчать, що релігійна влада не обмежувалася лише чоловіками. Один похоронний пам’ятник вшановував Мандану як верховну жрицю міста, тоді як її чоловік, Пріскус, був відповідальним за спорудження цього пам’ятника.

Узуноглу зазначив, що існують свідчення про те, що жінки самостійно обіймали релігійні посади, і напис Мандани, здається, є одним із таких випадків: ця честь була надана їй за її власними заслугами.

Похоронні тексти також переносять історію з храмів і громадських статуй у сферу звичайних людських переживань. Один надгробний пам’ятник, судячи з усього, був виготовлений чоловіком для себе та своєї дружини з умовою, що вона не повинна виходити заміж після його смерті.

На іншому камені збереглися написи про двох чоловіків, які, ймовірно, служили в римській армії. Один із них загинув в Акмонеї, потрапивши в “руки беззаконників”. Ці двоє чоловіків, можливо, були товаришами по службі, пам’ять про смерть яких вшановували разом.

Акмонея розташовувалася у Фрігії — регіоні, пов’язаному з місіонерською діяльністю апостола Павла та згаданому в Новому Завіті. Цей зв’язок робить написи особливо корисними для розуміння релігійного середовища, що існувало до поширення християнства та паралельно з ним.

Однак нові тексти не містять доказів того, що сам Павло відвідував Акмонею. Вчений Дуглас Естес наголосив, що деталі християнських місій у цьому регіоні залишаються неповними, хоча християнство вже набрало послідовників у Фрігії ще до приходу до влади імператора Костянтина.

Цінність виявлених написів полягає в різноманітній інформації, збереженій у камені. Вони зберігають фрагменти повсякденного життя в римському місті, яке згодом стало частиною регіону, тісно пов’язаного з поширенням християнства.

Інші новини науки

• Упродовж майже 180 років вчені досліджували переважно акрополь Німруда, столиці Ассирійської імперії. Тепер археологи зосередилися на Нижній частині міста, де збереглися вулиці, житлові будинки та інші елементи міського життя.
• Під Термами Траяна у Римі відкрили монументальну римську настінну мозаїку I століття. Експозиція містить не лише мозаїку, а й велику римську фреску.

Про це йдеться у матеріалі Forbes.

Видання зазначає, що на тлі війни Росії проти України Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан і Киргизстан посилюють відносини з Китаєм у сфері оборони.

Казахстан уже придбав китайські ударні безпілотники Wing Loong-1 та військово-транспортні літаки Y-8F-200. Також країна вела переговори щодо закупівлі навчально-бойових літаків K-8W та транспортних літаків.

У серпні Узбекистан, за даними видання, отримав чотири китайські багатоцільові бойові літаки. Країна також придбала китайські зенітні ракетні комплекси. Туркменістан закупив аналогічні системи ППО та інші далекобійні комплекси, Таджикистан отримав броньовану техніку, а Киргизстан — військові машини та обладнання.

Паралельно Китай нарощує економічну присутність у регіоні. Торгівля Китаю з п’ятьма країнами Центральної Азії зросла з понад $70 млрд у 2022 році до $106 млрд у 2025 році.

Однією з причин посилення оборонної співпраці з Китаєм стали санкції проти Росії через повномасштабне вторгнення в Україну. Обмеження ускладнили роботу російського оборонного сектору та доступ до іноземних компонентів, необхідних для виробництва частини військової техніки.

За даними Forbes, країни Центральної Азії через це почали звертатися до Китаю як до альтернативного постачальника озброєнь. При цьому китайська військова продукція не підпадає під аналогічні санкційні обмеження.

Водночас Росія зберігає значний політичний та економічний вплив у Центральній Азії. Казахстан, Таджикистан і Киргизстан залишаються членами Організації Договору про колективну безпеку, а Москва продовжує підтримувати контакти з країнами регіону.

Втім, Китай поступово заходить у сферу, де Росія десятиліттями фактично домінувала, — торгівлю зброєю та військову співпрацю з країнами Центральної Азії.

Нагадаємо, аналітики зазначають, що для Китаю Росія передусім є постачальником сировини. Москва експортує до Пекіна нафту, газ та інші природні ресурси, нерідко за зниженими цінами. Водночас Кремлю не вдалося домогтися від Китаю згоди на будівництво газопроводу “Сила Сибіру — 2”, що, на думку експертів, демонструє реальний характер відносин між країнами.

Російська делегація порушувала питання проєкту під час переговорів у травні 2026 року, але сторони не досягли домовленості, попри наполягання Володимира Путіна на підписанні угоди. Російській стороні також дали зрозуміти, що повертатися до обговорення проєкту не варто, доки Москва не погодиться з умовами Пекіна.

Зрештою наступного дня Росія та Китай підписали 42 угоди й декларацію, однак домовленості щодо “Сили Сибіру — 2” серед них не було.