Літня наступальна кампанія російських окупаційних військ, попри значні втрати, не принесла Кремлю стратегічних успіхів. Проте Росія вже готується до нового, осінньо-зимового етапу, де ключовим задумом, вочевидь, стане втягування Сил оборони України у виснажливі міські бої за ключові населені пункти, найперше Донеччини. Успіх цих операцій для ворога прямо залежить від наявності двох головних ресурсів: техніки та особового складу. І якщо з першим у РФ дедалі більше проблем, то другий ресурс Москва намагається зробити практично невичерпним.

Путін, пам’ятаючи про гостро негативну реакцію суспільства на «часткову» мобілізацію 2022 року, уникає її повторного відкритого оголошення. Натомість Кремль впроваджує нові, більш «гібридні» механізми поповнення армії, які можуть перетворити мобілізацію на перманентний, цілорічний процес. Новий указ про осінній призов та законопроєкт про його цілорічне проведення – це не просто адміністративні зміни, а ознаки того, що Росія готується до довгої війни на виснаження, де головною ставкою стане людський ресурс.

«Гібридний формат» замість відкритого призову: чому Кремль обирає тіньовий шлях

Питання про те, чи наважиться Кремль на нову хвилю відкритої мобілізації, залишається одним із ключових у прогнозуванні подальшого ходу війни. Більшість експертів сходяться на думці, що прямого наказу, подібного до того, що був у вересні 2022 року, Путін намагатиметься уникнути до останнього. Причина – високі політичні ризики та соціальна напруга, яку такий крок неминуче спровокує. Досвід дворічної давнини, коли сотні тисяч росіян тікали з країни, а рівень тривожності в суспільстві різко зріс, став для Кремля холодним душем.

Натомість російська влада обрала інший шлях – прихований, але систематичний набір людей до війська. Як зазначає військовий експерт, майор НГУ у відставці Олексій Гетьман, юридично «часткова» мобілізація в Росії ніколи й не припинялася.

«Часткова» мобілізація в Росії, якій підлягають люди віком від 18 до 50 років, яких поділяють на категорії «А» та «Б» – повністю або частково придатні, була оголошена ще у вересні 2022 року. (…) Юридично нічого нового тут немає, проте фактично оголошена мобілізація майже не застосовувалася. Кремль робив ставку на контрактників, ув’язнених, вагнерівців, а також рекрутинг у депресивних регіонах, де заманювали пільгами на покриття боргів чи іншими соціальними бонусами. Це дозволяло уникати масового невдоволення всередині Росії, – пояснює експерт.

За його словами, загибель контрактника сприймається російським суспільством значно спокійніше, адже людина нібито зробила «свідомий вибір» в обмін на гроші. Ця стратегія дозволяла Кремлю щомісяця поповнювати армію на 30-35 тисяч осіб, що приблизно дорівнює щомісячним втратам. Тобто, існуюча система рекрутингу ледь-ледь компенсує втрати, але не дає можливості створювати значні резерви для масштабних наступальних операцій.

Саме в цьому контексті варто розглядати нещодавній указ Путіна про осінній призов 135 тисяч осіб. Хоча деякі медіа назвали цю цифру «рекордною», насправді вона цілком вписується в середньостатистичні показники останніх років. Як зазначають аналітики Інституту вивчення війни (ISW), кількість призовників зростає поступово з кожним сезоном, але стрибка не відбулося: «Росія призвала 147 000 навесні 2023 року та 130 000 восени 2023 року; та 150 000 навесні 2024 року та 133 000 восени 2024 року».

Тоді в чому сенс?

Справа не стільки в самій цифрі 135 тисяч, скільки в тому, як система використовуватиме цих строковиків. Це ключовий елемент «гібридної мобілізації»: призов на строкову службу стає першим етапом конвеєра, кінцева мета якого – відправка на фронт у статусі контрактника. Як зазначають аналітики ISW, «російські чиновники продовжують обманювати та примушувати призовників підписувати військові контракти з Міністерством оборони Росії, щоб збільшити кількість військовослужбовців, розгорнутих для участі в бойових діях в Україні». Цей механізм дозволяє формально не порушувати закон, який забороняє відправляти строковиків у зону бойових дій, але фактично перетворює призов на приховану мобілізацію.

Таким чином, осінній призов – це не екстрений захід, а планова частина великої «гібридної» мобілізаційної машини. Вона працює повільніше, ніж відкрита мобілізація, але створює менше соціальних ризиків для режиму. Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко переконаний, що Путін і надалі діятиме саме в такому форматі.

«Він не оголошуватиме відкриту мобілізацію, а діятиме у “гібридному форматі”. Підвищувати темпи мобілізації особового складу він змушений, адже виключно добровольцями вже не може забезпечити потреби армії. Потенціал “добровільної мобілізації” вичерпано, і Кремлю цього явно недостатньо», – зазначає Коваленко.

Цілорічна війна: як Держдума хоче легалізувати «нескінченний» потік солдатів

Якщо осінній призов – це тактичний елемент, то законопроєкт про цілорічний призов, схвалений Держдумою РФ у першому читанні 24 вересня, є вже стратегічною зміною. Ця ініціатива, що передбачає проведення призову з 1 січня до 31 грудня, фактично перетворює мобілізаційну систему з дискретної на перманентну. Це означає, що військкомати працюватимуть в режимі non-stop, а потік людей до армії стане безперервним.

В геополітичному сенсі це є чітким сигналом: Путін не планує зупинятися і готує Росію до тривалої, виснажливої війни не лише проти України, а й, можливо, до майбутніх конфліктів. Створення постійно діючого механізму поповнення армії дозволить Кремлю підтримувати високу інтенсивність бойових дій та формувати нові угруповання військ.

Олександр Коваленко пропонує просту арифметику, яка демонструє масштаб прихованої загрози цього законопроєкту: «Раніше він [призов] проводився лише двічі на рік – навесні та восени. Середньостатистичні показники цих кампаній становили близько 130 тисяч осіб кожна. Відповідно, за рік Росія могла мобілізувати приблизно 260 тисяч призовників. Якщо ж новий формат цілорічного призову буде запроваджено, фактична кількість мобілізованих може збільшитися щонайменше удвічі. Це означає, що протягом усього року російські військкомати збиратимуть особовий склад – без пауз і перерв – і загальна цифра може сягнути приблизно 500 тисяч осіб на рік».

Але це лише частина загальної картини.

Якщо додати до цих 500 тисяч потенційних призовників близько 350 тисяч «добровільних контрактників», яких РФ вербує за рік, загальний мобілізаційний потенціал може сягнути 850 тисяч осіб щорічно. Це колосальна цифра, яка, навіть з урахуванням втрат, дозволить ворогу не лише утримувати фронт, а й накопичувати резерви.

Ключовим механізмом перетворення строковиків на повноцінних бійців окупаційної армії є примус до підписання контракту. Як пояснює Коваленко, для російського командування це лише формальність: «потрібен лише підпис у відповідному документі, і людина вже вважається боєспроможною одиницею регулярних сил». Тиск може варіюватися від психологічного до прямого примусу. І не виключено, що в майбутньому Кремль може законодавчо прирівняти строкову службу до контрактної для участі у «спеціальних операціях».

«У наступному циклі тиску можливий і більш жорсткий сценарій – коли строковиків без додаткових процедур одразу відправлятимуть на фронт. Це вже не питання “морального переконання”, а прямого примусу або репресивних заходів. Саме таким способом Росія зможе закріпити та утримувати високі показники поповнення», – прогнозує експерт.

Кількість проти якості: «м’ясні штурми» як стратегія та виклик для України

Нарощування мобілізаційного потенціалу неминуче породжує для Росії іншу проблему – неспроможність якісно забезпечити, озброїти та підготувати таку величезну кількість людей. Про це говорить генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун.

«Головною проблемою РФ є не лише нестача техніки, а й неможливість забезпечити мільйони мобілізованих озброєнням і бронею. Натомість ворог робить ставку на чисельну перевагу та масові “м’ясні штурми”», – стверджує Ягун.

За його словами, більшість новобранців, яких Росія набирає щомісяця, швидко гинуть на фронті, оскільки їх кидають на передову практично без підготовки. Це підтверджує тезу, що для російського командування людське життя залишається розмінною монетою, а головною тактикою – завалювання українських позицій трупами.

Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук пропонує розглядати «вилку» між щомісячними втратами ворога та його мобілізаційними спроможностями. Наразі ці показники приблизно рівні.

«Десь 1200-1300 щодня вони можуть запускати в цю мобілізаційну машину. А ЗСУ скільки завдають втрат? Приблизно таку ж кількість. (…) Росіяни спроможні за рахунок мобілізації компенсувати втрати особового складу, але не можуть накопичити значні сили для створення резервів», – аналізує Лакійчук.

Однак запровадження цілорічного призову може змінити цей баланс, дозволивши РФ не лише компенсувати втрати, а й формувати нові угруповання. І це створює серйозні ризики не тільки для України.

Як попереджає Олександр Коваленко, така кількість особового складу «дає Кремлю не лише можливість продовжувати нинішню інтенсивність бойових дій в Україні, а й формувати нові оперативні угруповання, що створює потенційну загрозу сусіднім державам – як країнам-членам ЄС, так і країнам пострадянського простору – щоб розширювати, масштабувати війну, адже саме за рахунок війни й живе режим Путіна».

Що це означає для України? Нам доведеться протистояти величезній людській масі. Відповідь на цей виклик має бути асиметричною. Якщо ворог робить ставку на кількість, ми маємо протиставити їй технології та ефективну тактику знищення живої сили.

Олександр Коваленко пропонує конкретні кроки: «Потрібно відійти від виключно тактики протидії ворогу, який переміщується механізованими колонами… Нині ж пріоритет повинен зміститися: мета – максимально ефективно знищувати живу силу противника. Дуже важливо переорієнтуватися на системне застосування протипіхотних засобів: розширити використання протипіхотних мін і загороджень, активніше застосовувати засоби, що перешкоджають наступу піхоти, – колючий дріт, спіральні бар’єри («Єгоза») тощо; а також розглядати інші інструменти, які дають можливість уражати великі скупчення людей. Ми повинні гіпертрофувати класичні протипіхотні засоби й зробити саме цей аспект ключовим пріоритетом нашої нинішньої стратегії активної оборони».

Йдеться про те, щоб зробити кожен метр української землі смертельною пасткою для окупанта, максимально підвищуючи ціну кожного «м’ясного штурму».

Висновок

Аналіз останніх кроків Кремля не залишає сумнівів: Росія готується до затяжної війни на виснаження. Замість ризикованої відкритої мобілізації, влада РФ вибудовує перманентну «гібридну» систему, яка дозволить безперервно поповнювати армію людським ресурсом. Законопроєкт про цілорічний призов є ключовим елементом цієї нової стратегії, що має на меті перетворити всю країну на військовий табір, що працює на потреби фронту.

Це створює для України екзистенційний виклик. Протистояти ворогу, що готовий нескінченно кидати у бій своїх громадян, можна лише за рахунок технологічної переваги, інноваційних тактичних рішень та максимальної ефективності у знищенні живої сили противника. Боротьба з «м’ясною» навалою вимагає від нас не лише стійкості в обороні, а й стратегічного переосмислення методів ведення війни, де головним пріоритетом стає не просто утримання територій, а максимальне знищення живої сили противника усіма доступними засобами.

Мирослав Ліскович. Київ

Як повідомляють місцеві телеграм-канали, безпілотник намагався атакувати градирню шостого енергоблока Нововоронезької АЕС. За їхніми даними, апарат було подавлено засобами радіоелектронної боротьби, після чого він зіткнувся з баштовою випарною градирнею, спричинивши детонацію. На поверхні конструкції залишився темний слід від вибуху, однак, за повідомленнями, постраждалих немає, а робота станції не порушувалася.

Як зазначає пресслужба російської держкомпанії “Росенергоатом”, у ніч із 6 на 7 жовтня технічні системи зафіксували та придушили бойовий безпілотник, який нібито належав Збройним силам України. Після зіткнення з градирнею шостого енергоблоку стався вибух, але, за офіційною інформацією, жодних руйнувань чи загрози безпеці не зафіксовано.

У компанії наголосили, що енергоблоки №4, №5 і №6 продовжують роботу у штатному режимі, тоді як сьомий перебуває на планово-попереджувальному ремонті. Радіаційний фон на промисловому майданчику та прилеглій території, за їхніми даними, не змінювався і відповідає природним показникам.

У “Росенергоатомі” назвали інцидент “черговим актом агресії” проти об’єктів російської атомної енергетики, згадавши про попередні випадки біля Курської та Смоленської АЕС. На місці працюють російські правоохоронні органи.

Варто зауважити, що за інформацією МНС Воронезької області у місті тривала повітряна тривога понад 6 годин. Окрім цього, Генштаб ЗСУ на момент написання новини не коментував цю атаку.

Нагадаємо, що у ніч на 6 жовтня Сили оборони завдали ударів по низці об’єктів противника, викликавши серію вибухів і масштабні пожежі. Серед уражених — великий завод із виробництва вибухових речовин та морський нафтовий термінал у тимчасово окупованому Криму.

Також Фокус писав, що вночі 6 жовтня у Клинцях Брянської області була атакована теплова електростанція. Внаслідок атаки на ТЕЦ спалахнула пожежа, а у місті фіксували проблеми з опаленням.

Про це в коментарі Укрінформу сказав речник 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ полковник Олександр Завтонов.

«6 жовтня російські війська знову обстріляли Херсон і навколишні населені пункти – Чорнобаївку, Новорайськ, Степанівку, Марганець, Білозерку та Камишани. Ворог застосовував артилерію та реактивну систему залпового вогню «Град» під час обстрілу Херсона. Посилення артилерійських ударів може бути наслідком як погіршення погодних умов, що обмежує застосування дронів, так і ефективних дій українських підрозділів із протидії БПЛА», – зазначив Завтонов.

За його даними, лише за добу підрозділи радіоелектронної боротьби подавили 242 FPV-дрона, а також знищили 4 БПЛА оперативно-тактичного рівня: дві «Зали», «Суперкам» і «Тінь».

Полковник наголосив, що активне застосування артилерії свідчить про продовження російської тактики терору цивільного населення. Артилерійські обстріли, особливо з РСЗВ, є менш точними і невибірковими, тому становлять особливу загрозу для цивільних. Їхня мета – не ураження військових цілей, а деморалізація населення та руйнування інфраструктури, підкреслив він.

Речник також повідомив, що у смузі оборони 30-го корпусу морської піхоти українські захисники ведуть активну контрбатарейну боротьбу, використовуючи не лише артилерію, а й сучасні засоби, зокрема безпілотники, які допомагають оперативно виявляти та знищувати ворожі системи.

«Слід зауважити, що наразі немає підтверджених ознак підготовки росіян до висадки десанту на правий берег», – сказав речник.

Він додав, що також не фіксуються характерні для таких операцій підготовчі логістичні дії, накопичення особового складу або десантних засобів. Локальні спроби висадки в острівній зоні мають місце, але про повноцінний десант наразі не йдеться, додав Завтонов.

Як повідомляв Укрінформ, ЗСУ восени 2022 року визволили правобережну частину Херсонської області, включно з Херсоном. Частина області, розташована на лівому березі Дніпра, тимчасово захоплена російськими військами. Водночас українські підрозділи утримують там свої позиції.

Фото: скріншот