Події
«Наша драма» в Одесі святкує 100 років
Один із найпослідовніших україноцентричних театрів країни – Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька – у листопаді 2025 року відзначив своє сторіччя.
«Піднявши завісу сто років тому на початку листопада, цей театр одразу заявив про себе в одеському багатоголоссі, назвавшись «Одеською українською держдрамою». Відтоді через його сцену пройшло багато яскравого театрального люду», – розповідає в коментарі Укрінформу про театр-ювіляр театрознавиця Ольга Стельмашевська.
Під час ювілейного вечора згадали всіх режисерів, які долучилися до створення театру із завжди яскравою проукраїнською позицією: від Василя Василька і його постановки-візитівки «За двома зайцями» – до Івана Уривського з «Тінями забутих предків», «Карпатського вестерну» Максима Голенка і «Вирію» Олександра Самусенка і Мирослави Ткач.
Святковий вечір з легкої руки, музичного таланту і смаку композитора, піаніста і головного диригента театру Вадима Бесараба – пройшов у джазовому настрої. Із затишною та щемкою атмосферою вдячності тим, хто дарує нам можливість жити і творити: вшанували колегу – помічника режисера театру Віталія Маркитана, який із перших днів вторгнення боронив Україну й загинув на фронті; підняли на сцену й тих, хто зараз служить у ЗСУ – акторів Павла Чирву, Сергія Куду і Дениса Гранчака, який уперше з початку повномасштабки вийшов на рідну сцену та блискуче прочитав свій вірш, просякнутий любов’ю до театру і біллю за побратимів і посестер, що гинуть на війні.
Звісно, були і вручення почесних звань, нагород, дипломів та цінних подарунків. Нарешті, звання народного артиста України отримав улюбленець публіки і справжня зірка театру – Ігор Геращенко. Львів’янин, який 40 років віддано служить одній одеській сцені.
Під час нагородження із притаманним одеситам гумором актор сказав, що залюбки проміняв би звання на молодість. Ушанували й найстаршу актрису театру – Ірину Черкаську, яка присвятила цій сцені 63 роки!
Серед найпрактичніших подарунків театр отримав: барабанну установку від Одеського порту для чудового театрального оркестру, сертифікат на придбання освітлювального обладнання від одного з українських банків, 100 тис. грн від облвійськадміністрації, сертифікат на комп’ютер від облради тощо.
Директорку-художню керівницю театру Юлію Пивоварову під час урочистостей по-театральному невимушено назвали «справжньою Мері Поппінс», яка прилетіла зі свіжим морським вітром і вдихнула в легендарний театр нове життя, відзначили скромними грамотами й подяками.
«Проте саме за керівництва Юлії Анатоліївни у 2021 році було завершено масштабну реставрацію будівлі театру, зведеної у 1903 році як приватний театр для драматичної трупи, осучаснено його айдентику і репертуар, відкрито й залучено багато молодих талантів, яким тут завжди раді», – підкреслює Стельмашевська.
Попри війну, театр не зупинявся ні на мить: 2022 року репетиції та вистави проходили під сценою – так народився формат «Театр в укритті», який став символом незламності: саме тут вже у квітні відбулася перша в Україні прем’єра після вторгнення за п’єсою Наталки Ворожбит «Саша, винеси сміття» у постановці Максима Голенка.
За ці роки театр випустив понад 25 прем’єр, став учасником численних національних і міжнародних фестивалів у Канаді, Польщі, Єгипті, Литві, Румунії та інших країнах. Вистави театру – щорічні фіналісти та призери престижної всеукраїнської театральної премії «ГРА». Сьогодні тут працює близько 50 акторів, серед них: два народні артисти України (Діана Мала та Ігор Геращенко), вісім заслужених, два заслужені діячі мистецтв, яскраве молоде покоління акторів та режисерів.
«Васильківці завжди відкриті до експериментів, мають сміливий і трохи зухвалий погляд на класику, але й традицій не цураються. Тут вирує творча енергія і є все, про що писав патрон театру Василь Василько, говорячи про свою професію: «Режисура – це розум і інтуїція, образ і ідея, зміст і форма, національне і інтернаціональне, закони життя і фантазія, традиції і новаторство…» Немов прочитавши цю фразу, столичний режисер В’ячеслав Жила практично під ювілей театру випустив прем’єру «Привіт, монстре!» за п’єсою Карло Гоцці «Синє чудовисько», – ділиться власними професійними спостереженнями театрознавиця.
За її словами, режисер, поєднавши не зовсім традиційно комедію дель арте з рейв-культурою, інтернаціональну казку, точніше фьябу Гоцці – з національними підтекстами, добре попрацювавши з акторами і хвацько перемішавши всі наявні у своєму театральному арсеналі інгредієнти – Жила влучно потрапив у контекст сьогодення. А воно заплутане, як і сюжет ф’яби, та перенасичене абсурдом. Тому стародавнє місто Нанкін, яке спіткало три покарання: блакитне чудовисько, багатоголова гідра і зачарований лицар-убивця, – до болісного сміху щось нагадало. І попри те, що дельартівські сатиричні маски вийшли трохи інфернальними, комедія – умовною, романтика розбилася об човен тиранії, хтивості, жадібності й дурості – в апофеозі, як у кожній казці, – світло й надія перемогли, адже дурний сон завжди закінчується пробудженням. Васильківці працювали в задоволення і стилістично втримали завдану режисером форму, зробивши декілька приємних акторських відкриттів (наприклад, рухливі і точні артисти Ярослав Бабич у ролі Труфальдіно і Владислав Цобенко в ролі Дзелу).
«Глядача повернули обличчям до себе і симпатичне чудовисько Дзелу передало привіт від барокових чудовиськ (маски комедії дель арте – уособлення соціально-психологічних типів і почуттів різних верств суспільства) – всім нам, сучасним монстрам. А вистава продемонструвала, що з кожною прем’єрою доволі парадоксальний погляд Жили на класичну драматургію, з якої б епохи чи країни походження вона не була, – фокусується на неочевидному, легко виплутується з різних пасток, щоб вийти на яскравий пафос фіналу й впевнено поставити сценічну крапку. А це завжди захоплює», – переконана Стельмашевська.
Театрознавиця резюмує, що «Наша драма» в Одесі входить у своє нове століття вірною собі: в оточенні молодих, красивих, завзятих. Тут не бояться помилятися і шукати, шуміти і ризикувати, бо саме з цього народжується щось нове. І театр живий доти, доки хтось не боїться фантазувати.
Любов Базів. Київ
Фото Бориса Бухмана
Президент України Володимир Зеленський підписав указ про початок підготовки до відзначення 1000-річчя Києво-Печерської лаври.
Про це Зеленський заявив під час урочистостей до Дня Конституції, передає кореспондент Укрінформу.
“Такі дати, як тисячоліття Лаври, Україна зустріне гідно. І підготовку почне вже сьогодні. Адже мова про довгий і кропіткий процес. Це оновлення та збереження десятків пам’яток культури, музейних колекцій, споруд Лаври, нашої великої спадщини – одного зі світових центрів християнства. Це потребує великої та спільної роботи, яку ми починаємо вже сьогодні. І тисячоліття Лаври маємо так само зустріти у єдності, яка посилює і захищає наш народ і нашу державу. Відповідний указ про це я підписую тут і зараз”, – сказав Зеленський.
Він нагадав, що вже у серпні цього року Лавра відзначатиме 975 років із заснування, а наступним важливим етапом стане її тисячолітній ювілей.
Він наголосив, що Києво-Печерська лавра є одним із найдавніших духовних центрів християнського світу та важливою складовою української національної ідентичності.
Як повідомляв Укрінформ, під час повітряної атаки російських військ на Київ уночі 15 червня ворожий дрон влучив у вівтарну частину Успенського собору Києво-Печерської лаври. Унаслідок атаки пошкоджено 80% покрівлі собору.
Фото: ОП
До довгого списку літературної премії Центральної Європи “Ангелус” увійшли книжки Сергія Жадана “Арабески” та “Мої жінки” Юлії Ілюхи.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє “Читомо” з посиланням на сайт премії.
До довгого списку потрапили 14 авторів і авторок:
- Уладзімір Арлоў, “Танці над містом. Три оповіді”, пер. Богдан Задура, Державний видавничий інститут (Білорусь);
- Марек Беньчик, Rondo Wiatraczna, видавництво Karakter (Польща);
- Дарко Цвієтич, “Чому ти спиш на підлозі”, пер. Дорота Йованка Чирлич, видавництво Noir sur Blanc (Боснія і Герцеговина);
- Йоанна Чечотт, “Тиша над степом. Казахстан і пам’ять про Росію”, видавництво Czarne (Польща);
- Славенка Дракуліч, “Казки про комунізм”, пер. Катажина Тачинська і Войцех Творек, видавництво Коледжу Східної Європи (Хорватія);
- Георгі Господінов, “Садівник і смерть”, пер. Магдалена Питлак, Wydawnictwo Literackie (Болгарія);
- Юлія Ілюха, “Мої жінки”, пер. Катажина Фішер, видавництво Коледжу Східної Європи (Україна);
- Ласло Краснагоркаї, “А світ триває”, пер. Ельжбета Соболевська, видавництво Czarne (Угорщина);
- Мілена Маркович, “Діти”, пер. Дорота Йованка Чирлич, видавництво Warstwy (Сербія);
- Петер Надаш, “Паралельні історії: Німа імперія”, пер. Ельжбета Соболевська, Biuro Literackie (Угорщина);
- Зита Рудзька, “Лише дурні живуть до кінця”, видавництво W.A.B. (Польща);
- Катержина Тучкова, Bílá Voda, пер. Юлія Ружевич, видавництво Afera (Чехія);
- Ева Вежнавець, “Про вовка говорили в хаті”, пер. Малгожата Бухалік, видавництво Коледжу Східної Європи (Білорусь);
- Сергій Жадан, “Арабески”, пер. Міхал Петрик, видавництво Czarne (Україна).
Серед номінантів цьогорічного довгого списку – угорський нобелівський лавреат Ласло Краснагоркаї, лавреат Міжнародної Букерівської премії Георгі Господінов, а також троє письменників, які вже отримували “Ангелус”: Дарко Цвієтич, Георгі Господінов і Сергій Жадан.
Окремо організатори зазначили, що книжку хорватської письменниці Славенки Дракуліч залишили в довгому списку, попри те що авторка померла 20 червня – вже після засідання журі. За правилами премії, нагороду можуть отримати лише живі письменники і письменниці.
Короткий список премії, до якого увійдуть сім книжок, оголосять на початку вересня.
Автор або авторка книжки-переможниці отримає 150 тисяч злотих. По 5 тисяч злотих також отримають усі автори й авторки, чиї книжки потраплять до фіналу. Окремо з 2010 року присуджують “Ангелус” за переклад – перекладач або перекладачка переможної книжки отримає 40 тисяч злотих.
До складу журі увійшли Андрей Хадановіч, який очолює журі, Бернадетта Дарська, Добрава Лісак, Єжи Мадейський, Пауліна Малохлеб, Томаш Мізеркевич і Мацей Роберт.
Премію доповнює Нагорода імені Наталії Горбаневської, яку присуджують за результатами онлайн-голосування читачів серед книжок із фінального списку. Лавреат або лавреатка цієї відзнаки отримує запрошення на літературну резиденцію у Вроцлаві.
Літературна нагорода Центральної Європи Angelus – літературна відзнака, яку вручають щороку за найкращу прозову книжку, опубліковану польською мовою. Фундатором премії є місто Вроцлав, а бюро нагороди працює при Вроцлавському домі літератури.
Як повідомляв Укрінформ, письменник Андрій Курков отримав спеціальну відзнаку премії Джорджа Орвелла.
Фото: Читомо
Події
У Києві відбудеться презентація книги Олександри Шутко про вплив українок на Османську імперію
Дослідниця історії Османської імперії Олександра Шутко видала нову книгу, в якій на основі архівних документів розповідає про життя султанського гарему, вплив українок на Османську імперію. Презентація відбудеться в Києві 2 липня.
Про це вона сказала в коментарі Укрінформу.
«Після вивчення впродовж десятиліття архівних документів Туреччини, які містять інформацію про султан-українок, у мене накопичилося чимало цікавого про те місце, яке було їхнім домом, – султанський гарем. Відтак виникло бажання написати книгу про його закулісся», – зазначила вона.
Дослідниця наголосила, що гарем не був в’язницею із рабською працею жінок або ж будинком розпусти.
“Султанський гарем мав складний механізм співіснування султанської родини, зі своєю ієрархією та традиціями. Потрапляючи туди, кожна жінка одразу починала отримувати платню. Найменше, 6 акче (срібних османських монет) на день, мали новенькі наложниці. За розрахунками станом на 2019 рік, це 18 доларів. На додаток до цієї платні наложниць двічі на день годували та дарували вбрання і прикраси. Також їх навчали східним мовам, письму, співу, танцям та мистецтву зваблення чоловіка”, – зазначила Шутко.
Найбільше ж грошей – 2 тис. акче на день, тобто майже 6 тис. доларів, отримувала дружина султана Сулеймана – українка Роксолана (Hürrem). За рік набігало, за сучасними мірками, до 2 млн доларів. Ця платня зберігалася за нею до смерті й нагадувала річний дохід невеликої французької провінції.
“Роксолана була найбагатшою жінкою свого часу і вкладала гроші у благодійні проєкти: зведення мечетей, хамамів, лікарень, шкіл на території Османської імперії. Також вона активно втручалася в політику, впливаючи на державні призначення та листуючись із правителями Європи й Азії. І саме тому Роксолана стала зачинателькою такого явища в Османській імперії, як «Жіночий султанат», який через століття завершила інша султан-українка Хатідже Турхан (Надія)”, – розкрила деталі письменниця.
Окрім Роксолани, у новій книзі розповідається про її конкурентку – черкеску Махідевран, а також служницю султана Сулеймана Гюльфем та інших знакових героїнь доби «Жіночого султанату», зокрема Нурбану, Сафіє, Кьосем та Хатідже Турхан.
У новій книзі Олександра Шутко розвіює й давні легенди про багатолюдні гареми османських султанів.
“Точна кількість наложниць у них відома завдяки комірним книгам султанського палацу Топкапи у Стамбулі, які містять інформацію про витрати на утримання гарему. Так, у гаремі султана Сулеймана Пишного 1552 року було 167 жінок, у Селіма ІІ – 73, у Мурада ІІІ – близько 150. Інтимні стосунки султани мали далеко не з усіма, а до кола родини належали тільки 3-4% від загальної кількості наложниць: фаворитки та матері дітей. Всі інші гаремниці, отримавши через 7-9 років звільнення з рабства та придане, могли вийти заміж за достойного сановника султана”, – зауважила Шутко.
Також у книзі дослідниця розповідає про сторожів гарему – євнухів, котрих у дитинстві піддавали процедурі кастрації, під час такої операції виживав лише один хлопчик із десяти.
«Новою є також інформація про грекиню Гюльнуш, яка стала фундаторкою мечетей у Кам’янці-Подільському та Хотині. Про її присутність на Поділлі під час військового походу 1672-1678 рр., народження другого сина Ахмеда (Ахмеда ІІІ) та маршрут пересування, який не обійшовся без пригод, я також розповідаю у новій книжці», – зазначила авторка.
Презентація книжки «Гарем османських султанів доби «Жіночого султанату» від видавництва «Богдан» відбудеться у Києві 2 липня (четвер) о 18.30 у книгарні Readeat. Модеруватиме захід Альона Рудько. Під час заходу читачі зможуть поспілкуватися з авторкою та придбати книгу з автографом.
Як повідомляв Укрінформ, у січні минулого року в Україні вийшов роман “Кривава Кафа” письменниці та дослідниці Олександри Шутко про намісництво шехзаде Сулеймана – майбутнього султана Сулеймана Пишного, чоловіка Роксолани, у Кафі.
Фото з архіву Олександри Шутко
-
Відбудова5 днів agoУ Польщі не отримували сигналів, що Зеленський не приїде на конференцію у Гданську
-
Політика5 днів agoУкраїнську делегацію на конференцію з відбудови у Гданську очолить Свириденко
-
Політика1 тиждень agoСибіга закликав союзників посилювати тиск на РФ в усіх сферах
-
Події1 тиждень agoУ Литві організували додаткові покази фільму «Мавка. Справжній міф»
-
Відбудова1 тиждень agoМерц візьме участь у конференції з відновлення України в Гданську
-
Усі новини6 днів agoВолодимира Путіна побачили на старих фото 1920 та 1941 — його запідозрили в безсмерті
-
Усі новини6 днів agoЧС-2026 — жінки з Японії масово критикують чоловіків-вболівальників
-
Політика4 дні agoВ окупованому Криму фактично запроваджений прихований воєнний стан