Президент Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України сімом військовослужбовцям, шістьом із них – посмертно.

24 травня у Херсоні на площі 200-річчя міста комунальники демонтували п’ятикутну зірку із серпом і молотом на радянському монументі “Три багнети”.

Про це повідомили у Херсонській міській військовій адміністрації.

Демонтаж радянської символіки відбувся в межах низки заходів із забезпечення державної політики з відновлення історичної пам’яті в Україні та засудження злочинів тоталітарного комуністичного режиму.

“У сучасній Україні, яка бореться за свою незалежність, ми зобов’язані не допустити кремлівського проєкту “СРСР 2.0″. Ця символіка заборонена законом, який неухильно треба виконувати. Навіть під час воєнного стану. Особливо під час нашого протистояння російським загарбникам на території Херсонської прифронтової громади”, – йдеться у повідомленні.

Фото: Херсонська МВА/ Колаж Інтента

Нещодавно у Херсоні презентували новий довідник “Звільнена карта”, який систематизує всі нові назви вулиць, провулків та інших об’єктів громади, перейменовані у 2023–2024 роках у межах дерусифікації та декомунізації.

Закон України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону використання їх символіки” ухвалили у 2015 році, щоб офіційно визнати злочинний характер цих режимів та захистити суспільство від їхнього впливу. Він оголошує, що як радянська, так і нацистська влада відповідальні за масові репресії, знищення людей, порушення прав і свобод.

Цей закон забороняє використовувати публічно символи, які пов’язані з СРСР або нацистською Німеччиною — наприклад, серп і молот, п’ятикутні червоні зірки, герб Радянського Союзу, портрети Леніна чи Сталіна, прапори СРСР, а також нацистську свастику та інші знаки. Також заборонено виправдовувати чи заперечувати злочини, скоєні цими режимами, — зокрема Голодомор, Голокост, репресії та депортації.

Закон вимагає від держави та місцевої влади прибирати з публічного простору всі нагадування про ці режими: перейменовувати вулиці й міста, змінювати назви підприємств, знімати пам’ятники та меморіальні дошки, пов’язані з радянськими чи нацистськими діячами.

Ірина Глухова

Одеса відзначає 610 років з моменту першої історичної згадки. Проте це не просто ювілей — це привід для глибшого осмислення свого коріння. Чим насправді є наше місто — лише нав’язаним імперським проєктом XVIII століття чи місцем із набагато глибшою історією? І чому дата 2 вересня, попри всі історичні суперечності, досі лишається “офіційним днем народження”? 

Про це журналісти Новини.LIVE запитали в історика Ігоря Мозгового. 

Реклама

Історична політика

Протягом останніх тридцяти років питання літочислення Одеси неодноразово ставало предметом дискусій і публічних суперечок. Від початку незалежності України ця тема періодично спливала в медіа, але реальних кроків до переосмислення так і не було. Уперше про “шістсот літню” історію міста заговорили ще на початку 1990-х. Саме тоді одеський історик Олександр Болдарєв звернув увагу на середньовічні згадки про поселення Коцюбіїв. Його гіпотеза стала поштовхом до масштабнішої дискусії.

“Болдарєв буквально подарував Одесі 400 років. Він увів у науковий обіг гіпотезу, що місто має набагато глибшу історію, й почав говорити про 600-річчя. Тоді це виглядало як новаторська, але недостатньо підтверджена ідея. Проте саме з цього моменту почалася історична дискусія про походження Одеси”, — каже історик Ігор Мозговий. 

Ця дискусія згодом вийшла за межі академічного середовища. Не лише історики, а й активісти, журналісти, культурні діячі почали переосмислювати роль Одеси в історії України. Сучасний контекст війни ще більше посилив потребу в деколонізації історії. Історики вважають, що визнання середньовічного минулого Одеси є важливим кроком до її історичного повернення в український наратив.

Перша згадка Одеси — 1415 рік

Середньовічні хроніки містять важливу згадку, яка стала основою для нового погляду на історію Одеси. Йдеться про запис польського хроніста Яна Длугоша, датований 1415 роком. У ньому згадується про судна, які відпливли з порту Коцюбіїв і прямували до Константинополя з зерном. Історики вважають, що Коцюбіїв розташовувався саме на місці сучасної Одеси.

“Під час Зелених свят, тому 19 травня як дата святкування не випадкова. Середньовічні хроністи часто прив’язували події до церковних свят, тож за ними можна точно встановити час. Якщо поселення згадується в джерелі — воно точно існувало ще раніше. Це означає, що на момент згадки в 1415 році воно вже було досить розвиненим для ведення міжнародної торгівлі”, — зазначив історик.

Іншими словами, Коцюбіїв не був випадковим пунктом на мапі, а мав значення в геополітичному контексті регіону. Через нього проходили важливі торгівельні маршрути між Литвою, Польщею, Османською імперією та Візантією. Цей факт дозволяє зробити висновок, що Одеса має не лише імперське, а й європейське середньовічне коріння. 

Археологія підтверджує

Окрім письмових джерел, у дослідників є ще один вагомий аргумент — археологічні знахідки. У 1990-х роках під час розкопок у районі Воронцовського палацу археологи виявили черепки кераміки, датовані XIV століттям. Це свідчить про наявність життя на цих теренах ще до “офіційного” 1794 року. 

“У шарі під фундаментом Воронцовського палацу знайдено матеріал XIV сторіччя. Це черепки ординської кераміки, характерної для Золотої Орди. Такі артефакти підтверджують, що тут жило населення ще за два століття до імперської доби. Це вагоме підтвердження гіпотези про середньовічну Одесу”, — зауважив експерт.

Попри обмежені обсяги досліджень, отримані дані мають велике значення. Системна археологічна робота в майбутньому могла б дати ще більше доказів. Проте війна перешкоджає повноцінним розкопкам. 

Чому досі 2 вересня

Попри всі наукові докази, офіційною датою заснування Одеси лишається 2 вересня 1794 року. Цей день було закріплено ще в радянський період як початок будівництва міста за наказом Катерини ІІ. Згодом, у 1990-х, Україна автоматично перейняла цю дату, не поставивши її під сумнів. Парадоксально, але саме імперська версія історії виявилася найбільш стійкою. Вона добре вписувалася в ідеологію радянської спадщини й уникала гострих політичних дебатів.

“2 вересня — це дата, яка закріпилася суто з політичних міркувань. Вона була вигідна радянській владі, адже пов’язувала місто з імперською традицією. Після 1991 року її ніхто не переглядав, бо це вимагало політичної волі”, — каже  історик Ігор Мозговий. 

Сучасний контекст вимагає чесного погляду на минуле. Місто має шанс звільнитися від колоніального ярма і повернути собі свою справжню історію. У цьому — символічний акт деколонізації. І він починається з перегляду ключових дат.

19 травня як нова дата

Уже кілька років поспіль одеські активісти, історики та культурні діячі пропонують відзначати 19 травня як альтернативну дату заснування Одеси. Це, повертає місто до свого середньовічного європейського коріння. 19 травня вже проводять святкові заходи, лекції, екскурсії та виставки. І дедалі більше одеситів підтримують ідею про зміну офіційної дати.

“Ми не вимагаємо скасувати 2 вересня, ми лише хочемо додати ще одну дату. Бо 19 травня — це шанс для Одеси повернути своє обличчя. Це спосіб подивитися на себе не як на колонію, а як на повноцінне європейське місто з глибоким минулим. І тут важливо, щоб це йшло не зверху, а знизу — від громади”, — зауважив експерт.

Такі ініціативи мають не лише історичне, а й громадське значення. Вони формують нову культурну ідентичність. Це важливо в умовах війни, коли питання самобутності стає критично актуальним. 

Як реагує суспільство

Останніми роками в Одесі зростає зацікавлення власною історією поза межами імперських наративів. Молодь ходить на екскурсії, відвідує музеї, слухає про середньовічне минуле міста. Соціальні мережі рясніють дописами про Коцюбіїв, Золоту Орду, археологічні артефакти. Водночас серед старшого покоління ще є спротив — мовляв, навіщо змінювати усталене? Проте загалом суспільна думка повільно, але впевнено рухається в бік переосмислення.

“Люди хочуть знати правду, а не ідеологічну версію. Історія — це не пропаганда, це пошук правди. І зараз ми тільки починаємо говорити про Одесу такою, якою вона є насправді”, — зазначив  історик Ігор Мозговий. 

Велике значення має підтримка таких процесів з боку культури та освіти. Чим більше буде відкритих публічних заходів, тим швидше зміниться загальна картина. Люди охоче приймають нове, коли воно не нав’язується, а пояснюється. 

Раніше ми писали, що в Одесі активісти пройшли ходою центром міста. А також про те, що на Дерибасівській знесли пам’ятну дошку Пушкіну.