У самому центрі Львова, у Mercury Art Center з початку грудня до лютого працює експозиція в межах артпроєкту «Дочекатися Різдва: Історії незнищенного Свята». Це чудова нагода для львів’ян та гостей міста не тільки оглянути полотна, скульптури, листівки чи фотографії на різдвяну тематику, а й дізнатись більше про історію їх створення, а також про те, як вдалося зберегти традицію святкування Різдва у найтемніші часи нашої історії ХХ століття.

«Ми обрали таку назву для нашого артпроєкту, тому що він не лише про мистецтво, а й про рефлексію самих митців. Нам було важливо не тільки показати самі твори, а й історію їх створення, або те, в яких умовах митці їх творили», – розповідає кураторка артпроєкту Анна Хома.

Ідея його створення з’явилась у неї після того, як вона побачила, наскільки виснаженими є люди навколо і наскільки їм потрібне щось, що може дати позитивні емоції. «Мені хотілося дати щось приємне, щоб хоча б трохи занурити людей в якісь їх спогади чи історії і дати можливість з’явитися новим. І Різдво, напевне, найкраще для цього підходить», – каже Анна Хома.

Біля входу до експозиції артпроєкту відвідувачів зустрічають слова історика Ярослава Грицака: «Війна між Україною та Росією є війною між країною, де Різдво дійсно святкують, і країною, де Різдво стало порожнім звуком». Як розказує Анна Хома, він долучився до артпроєкту, як історичний консультант.

«Ми звернулися до нього і його це захопило. Для нього тема Різдва є дуже такою персонально важливою», – говорить вона.

Сама експозиція виставлена на двох поверхах. Перший – окреслює історію Різдва від 1920-х років минулого століття і до 1991 року. Цей період охоплює заборону Різдва, його агресивне витіснення з публічного простору, а також активний супротив українського населення з тим, щоби зберегти традиції його святкування. На другому поверсі виставлені твори на різдвяну тематику, створені вже у період після здобуття Україною незалежності.

Перше, що можуть побачити відвідувачі експозиції – це відео-інтерв’ю зі спогадами різних людей про святкування Різдва і те, яку роль воно відігравало в їхньому житті. Зокрема, там є спогади Ярослава Грицака, який розповідає, наскільки важливим для українців завжди було це свято і як вони берегли традицію його святкування в часи заборон.

Поруч – картини із зображенням святкування Різдва в українському селі.

«Різдво в минулому столітті було збережене здебільшого в селах. Якщо дивитися навіть на те, як працювала тодішня влада, то їй було важливіше витіснити Різдво з міста. Те ж, що відбувалося в селі, не настільки сильно потрапляло до її поля зору і їй не вдалося викорінити там народні традиції», – каже кураторка проєкту.

Про те, як «працювала» радянська влада з Різдвом у містах, за її словами, розповідає історія художника Карла Звіринського.

«Його донька Христина розказувала, що вони жили тут у центрі і навпроти них жив агент КДБ. І батько створив неймовірну, за її словами, шопку. І в підсумку її довелося спалити, бо вже було занадто багато до нього уваги», – говорить Анна Хома.

У центрі експозиційного простору – добірка з понад 100 різдвяних листівок, взятих для артпроєкту з одного родинного архіву. Вони експоновані таким чином, щоб відвідувачі могли не тільки їх оглянути, а й прочитати, що на них написано. І як кажуть організатори експозиції, найбільше емоцій у відвідувачів викликають саме листівки, адже вони показують, як у радянський період люди вітали одне одного із забороненим у ті часи святом.

«Ось тут, наприклад, написано «З Новим Роком!» Але не тому, що для автора Новий рік був важливим, а тому, що листівки, які надсилалися поштою, могли перевірялися органами. Тож ви наражалися на ризик. І тому у вас не було можливості написати «З Різдвом Христовим!» і щось зображати на цю тему», – каже комунікаційниця центру Ольга Головчин.

Ще один приклад – листівка 1988 року. «Щасливого нового року. Веселих різдвяних свят, здоров’я душі і тіла, мужності і волі у борні за «нашу справу», – пише автор на її звороті. Яка саме «наша справа» була в українців у 1988 році, зрозуміти не важко.

Іншим експонатом, який викликає чимало емоцій у відвідувачів, є збірка фотографій про святкування Різдва в радянський період.

«Це те, що людей дуже чіпляє тут. Бо кожен згадує про свої спогади. І це викликає в людей емоції. Тут, зокрема, зображено святкування в підпіллі. Також є доволі знакові фотографії. Ось наприклад, 1971-й рік – останнє перед ув’язненням святкування Різдва зі Стусом», – говорить Ольга Головчин.

Також важливою частиною експозиції першого поверху є відео-інтерв’ю з українцями, які були вивезені на спецпоселення в Сибір чи табори ГУЛАГу в другій половині 1940–1950-х років. Ці відео-інтерв’ю для експозиції надав Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» зі свого проєкту «#Непочуті». У них люди, які пережили заслання, розповідають про те, як їм у тих непростих умовах вдавалося зберігати рідні традиції, зокрема, святкування Різдва.

«Я пам’ятаю, ми відмічали Святу вечерю. То нам дозволили. В їдальні. То ми збиралися, хто мав мукý, хто мав макаран. Молилися, напевно, «Бог предвічний» співали. Але так шоби довго, то не співали. Там хтось собі під носом шось дві-три тихесенько. Як іде цей, надзіратель, то переставали», – розповідає Любов Пальчевська-Брух про Різдво в таборі в Інті.

«Коли була коляда, Різдво, то до нас приходили з тих навколишніх містечок, котрі були біля хатів, до батька. Батько вмів людей консолідувати, і колядували. І так колядували, що збігалася та частина посьолка: «Как хахли пают». Розумієте? (Сміється). І кажуть: «Пойте єщьо, пойтє, пойтє, рєбята», – згадує Михайло Кондрин, який був депортований у Ханти-Мансійськ.

Є в експозиції й умовно-абстрактні твори на різдвяну тематику, як от скульптурна композиція Михайла Дзиндри «Колядники». Для організаторів було важливо її показати, адже родина автора була жертвою комуністичного режиму.

В експозиції відвідувачі можуть побачити різдвяні маски та зірку з родини Іванки Крапікевич-Давид. «Ця зірка – це репродукція її ікони «Зелене Різдво». Колеги казали, що ще рік тому вони з цією зіркою ходили по місту», – каже Анна Хома.

Цікаву і досить знайому для українців тему зображає на своїх картинах Нікіта Цой. Це, власне, підготовка до самого Різдва.

«Автор у своїй манері зображає цей важливий для українських людей процес. І він тут ставить запитання: а чи не втрачається в цій підготовці власне сакральність моменту? Поки все приготують, повідкривають – всі пересваряться. А потім, коли вже всідаються за стіл, тоді вже настає перемир’я», – говорить Анна Хома.

Ще однин фото-експонат артпроєкту розповідає про «Сад вертепів» – проєкт, який єднає людей через проживання й відтворення українських різдвяних традицій. Його учасники – молодь зі всієї України, яка вже протягом трьох років збирається разом, щоби приносити дух Різдва туди, де його зараз найбільше бракує, зокрема, у деокуповані та прифронтові громади.

Поруч – «Різдво на Полтавщині: неперерваний потік», експонати для якої передали з Полтавського регіону. Називається вона так тому, що, за словами її авторів, різдвяна традиція – це потік, який у ХХ столітті обмежили заборонами і страхами, але не перервали.

«Коли я в них питала, що ви можете нам надати – вони одразу сказали, що ми вам усе дамо, тільки ви покажіть, а ми в себе у Полтавщині розкажемо, щоб люди знали. І коли вони будуть до вас приїжджати – вони могли б це побачити», – розповідає Анна Хома.

Також тут є окрема зона, де відвідувачі можуть намалювати власну різдвяну зірку і поділитися власними спогадами, чи передати власні різдвяні емоції.

«Це і ваша можливість поділитися спогадами. Тобто ви проходите через чужі історії, щоби згадати власну», – говорить кураторкка арт-проєкту.

У цій зоні, а також у холі перед входом до експозиції можна побачити чотири великі різні за формами, кольорами, орнаментами, гостротою та кількістю кутів зірки, створені старшою дизайнеркою центру Катериною Слюсаренко.

«Сучасну» частину експозиції досить символічно завершує цікавий проєкт «Екоцид» Віктора Проданчука, який у притаманній йому манері зображає тему Різдва.

«Це його новий проєкт. Тут є 4 шопки і вертеп всесвіту. Зараз світ для нього виглядає саме так, і він тут мислить над тим, чи буде у нас після всього того, що ми робимо з нашою землею, світло чи нове народження у майбутньому. Адже шопка – це про народження», – пояснює Анна Хома.

Загалом, можна сказати, що експозиція арт-проєкту дійсно «чіпляє» і викликає емоції. У кожного вони свої, але мабуть жоден із тих, хто її бачив, не залишиться байдужим.

«Буває, що люди виходять з експозиції і кажуть, що це було дуже щемко, що вони розплакались, але вийшли «на твердих ногах». І це найкращий результат, на який можна було сподіватися. Це дуже тішить», – говорить Анна Хома.

Ігор Федик, Львів

Фото автора та надані центром

У Миколаївському академічному художньому драмтеатрі відбувся Різдвяний вертеп, який вперше проходив з перекладом жестовою мовою.

Про це повідомляє Укрінформ.

Книжкові експерти визначили переможців у чотирьох номінаціях: «Найкраща книга для дітей та юнацтва», «Найкраща поетична книга», «Найкраща книга публіцистики, нонфікшн» та «Найкраща прозова книга».

Національний рейтинг Укрінформу «Книжковий інфобум-2025» оголосив переможців / Фото: Геннадій Мінченко. Укрінформ

Також у кожній із номінацій Національне українське інформаційне агентство визначило переможців у спеціальній відзнаці «Вибір Укрінформу».

За словами голови оргкомітету «Книжкового інфобуму» Любові Базів, у національному рейтингу брали участь книги українських авторів, що вийшли друком у 2025 році. Загалом до довгого списку увійшли: 27 прозових книг, 42 книги у жанрі публіцистики, нонфікшн, 30 книг для дітей та юнацтва і 19 книг поезії, надрукованих видавництвами Харкова, Києва, Одеси, Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Тернополя, Житомира, Ужгорода та Бучі.

Переможцем у номінації «Найкраща прозова книга» стала книга «Гемінґвей нічого не знає» (Артур Дронь, Видавництво Старого Лева);

У номінації «Найкраща книга публіцистики, нонфікшн» перемогла книга «Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії» (Радомир Мокрик, «Локальна історія»);

У номінації «Найкраща книга для дітей та юнацтва» – «Музиканти. Четвертий дарунок» (Володимир Аренєв, Видавництво Старого Лева);

У номінації «Найкраща поетична книга» – «Нічийний шафран» (Ярина Чорногуз, Meridian Czernowitz).

У спеціальній номінації «Найкраща прозова книга. Вибір Укрінформу» переможцем стала книга «Вівці цілі» (Євгенія Кузнєцова, Видавництво Старого Лева);

У номінації «Найкраща книга публіцистики, нонфікшн. Вибір Укрінформу» – «Не народжені для війни» (Артем Чапай, Видавництво ХХІ);

У номінації «Найкраща книга для дітей та юнацтва. Вибір Укрінформу» – «Вершники дощу» (Катерина Штанко, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА);

У номінація «Найкраща поетична книга. Вибір Укрінформу» – «Путівник по урвищу і околицях» (Марина Пономаренко, Видавництво Старого Лева).

Як повідомляв Укрінформ, рейтинг «Книжковий інфобум» започатковано у 2025 році з метою популяризації української літератури.

Експертами Національного рейтингу Укрінформу «Книжковий інфобум-2025» стали: Ростислав Мельників, літературознавець, завідувач кафедри української літератури та журналістики імені професора Леоніда Ушкалова Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди; Ганна Улюра, літературознавиця, літературна критикиня; Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги; Тетяна Трофименко, літературознавиця, літературна критикиня, голова літературознавчої секції Харківського історико-філологічного товариства; Наталя Марченко, книгознавиця, літературна критикиня; Ірина Старовойт, літературознавиця, доцентка кафедри культурології Українського католицького університету; Ярослава Стріха, літературна оглядачка, докторка філософії Гарвардського університету; Радослава Кабачій, культурна менеджерка, експертка Українського інституту книги та Українського культурного фонду; Анастасія Герасимова, літературна оглядачка, арткритикиня; Вікторія Наріжна, культурна менеджерка, співзасновниця міжнародного книжкового фестивалю Book Space; Тетяна Пушнова, журналістка, медіаменеджерка; Ярина Скуратівська, журналістка, авторка проєкту «Правда чи міф»; Тетяна Власова, культурна менеджерка, засновниця всеукраїнського літературно-мистецький проєкт «ІншіВірші»; Тетяна Гонченко, книжкова блогерка, авторка телеграм-каналу «Непозбувний книгочитун».

Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ

Фото Укрінформу можна купити тут.