27-річний Василь Поліщук загинув у бою, коли ворожі війська намагалися окупувати територію Харківської області.

«2019 року ми познайомились на Світлодарській дузі. У 2022-му клята війна забрала тебе… Надзвичайно розумна, талановита, всебічно розвинена людина. Його девіз по життю: “Не ридать, а здобувати”. Стратег, вірний син Батьківщини, коханий чоловік, люблячий татко, син, брат», – говорить дружина Ольга. 

Василь народився 25 серпня 1995 року на Полтавщині у селі Старий Іржавець (нині Оржицька громада). Він був довгоочікуваним первістком – батьки раділи, що народиться син. Своїм ім’ям він завдячує дядькові, якого ніколи не бачив: старший батьків брат помер у дитинстві, в далекому Казахстані, куди із заходу України заслали його маму. 

«У тата був брат Василь, який, на жаль, прожив дуже недовго, тому батьки вирішили, що сина неодмінно назвуть Василем. Для нашої бабусі це була болюча історія, мабуть, тому нашого Васю вона любила особливо сильно», – розповідає сестра Оксана.

У школі хлопчик захоплювався фізкультурою – любив біг та фізичні вправи, а ще – обожнював читати книжки. Сестра згадує, що навіть на війні в окопах Василь сидів із книжкою в руках і читав, коли випадала вільна хвилина. 

Після закінчення школи юнак навчався у Лубенському лісотехнічному фаховому коледжі, але з початком Революції Гідності залишив навчання. «Коли почалася Революція, в Лубнах на трасі Київ-Харків будували барикади та блокпости, і Вася з хлопцями теж долучився до цього процесу. Мій брат і його друзі були з тих, кого називають патріотично налаштованою молоддю. Вони спілкувалися українською, носили жовто-блакитні стрічки, одягали вишиванки і футболки із зображенням Степана Бандери. Це зараз усім звично, а тоді люди дивилися на них, як на диваків. Та вони трималися свої переконань», – розповідає Оксана.  

Пізніше студент Поліщук потайки від рідних поїхав до Києва на Майдан, де був до кінця революційних подій. «Пам’ятаю: вечір 18 чи 19 лютого, мама з татом дивляться новини з Майдану – і тут обличчя Васі в касці. А він же вчиться! У Лубнах у коледжі. А з екрану каже: “Ми тримаємо позиції, все добре”. І такий замурзаний. Батьки кинулися йому дзвонити, він підтвердив, що на Майдані», – згадує сестра. 

Після завершення подій Революції Гідності Василь Поліщук сказав рідним, що влаштувався на роботу. Не маючи досвіду військової служби, він пройшов 40-денні курси для вступу до батальйону «Дніпро-1». З 2014 року виконував бойові завдання на Донбасі. Тоді мав позивний “Айс”. Через кілька місяців служби захисник пройшов підготовчу базу АТЕК у Києві й перейшов до полку «Азов» бойовим медиком, переїхав до Маріуполя і служив вже там. З новим підрозділом він поїхав на передову у травні 2015 року, брав участь у боях за Широкине, Красногорівку, Чермалик.

У Маріуполі Василь познайомився зі своєю першою дружиною, яка, тікаючи від війни, переїхала з Донецька. У 2016 році у нього народився син. Пізніше «Азов» вивели з фронту, але бійці продовжували брати участь в окремих операціях. На одному із завдань, 7 вересня 2017 року, Василь отримав важке поранення, втратив частину лівої легені. Пролікувавшись місяць у клініці, побув пів року вдома, відмовився від групи інвалідності та штабної роботи й вирішив знову повернутися на бойову службу. На той час він розлучився з дружиною, яка не витримала викликів військової служби.  

Фото Оксани Поліщук

У серпні 2018 року чоловік підписав контракт із 30-ю окремою механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького. Отримав новий позивний – “Газон”. Тривалий час був бойовиком медиком взводу, потім став головним сержантом взводу бойових машин піхоти. Разом із побратимами брав участь в ООС. У 2019 році на Світлодарський дузі на «нулі» Василь познайомився з Ольгою Алексійчук, бойовим офіцером, яка згодом стала його дружиною. За словами жінки, це було кохання з першого погляду. 20 грудня 2020 року в Ольги та Василя народилася донька Анюта.  

Фото Ольги Алексійчук

У 2020 році захисник вступив до Рівненського державного гуманітарного університету, заочно здобував кваліфікацію вчителя історії. Мріяв, що після перемоги України навчатиме дітей, яким зможе розповісти про перемогу у війні. Історія його цікавила ще зі школи.  

У вересні 2021 року у “Газона” закінчився контракт. Але командир роти, зважаючи на його бойовий досвід, попросив залишитися в підрозділі. Василь не роздумував і підписав контракт ще на рік. 

Велику війну він зустрів на передовій. З 24 лютого був на Світлодарській дузі в Донецькій області. 7 квітня “Газон” отримав друге множинне осколкове поранення – прикривав друга від рою уламків. Після короткої реабілітації його перевели на Харківський напрямок. Підрозділ Василя був на Ізюмському напрямку. 

«25 серпня, у свій день народження, він мені подзвонив по відеозв’язку. А напередодні виставив фото: замурзаний, на носі – піт. І підпис: “А це я, тримаю у руці мохіто з подвійним ромом і відпочиваю на пляжі, на передовій”», – згадує сестра Оксана.  

Дружина Ольга після народження дитини була в декретній відпустці і мешкала на Житомирщині. З чоловіком зв’язок тримала постійно. Останнє повідомлення від Василя вона отримала в день його смерті. 

«27 серпня об 11:27 мій чоловік написав мені останнє повідомлення. О 15:11 того ж дня мені подзвонив мій ротний і сказав, що мого чоловіка більше немає. Ті, хто чекають, зрозуміють – пройшло занадто мало часу для того, щоб встигнути задуматися про те, що він слухавки не бере, чи про те, що щось не так. Навпаки, в той день мені було дуже спокійно. З донечкою в колясці пішли гуляти, відправили посилку моєму чоловікові і я спокійно клала її спати», – розповідає Ольга.

27 серпня 2022 року Василь Поліщук загинув у бою біля села Рідне на Ізюмському напрямку. Під час атаки російських військ він викликав вогонь на себе, щоб дати час побратимам підготуватися до бою. Йому вдалося підбити з ручного протитанкового гранатомета один ворожий танк, але з іншого боку був ще один, який прямим попаданням влучив у бійця. Герой загинув миттєво… 

30 серпня рідні забрали тіло Василя й повезли до Києва на кремацію, як він заповідав. 1 вересня урну з прахом поховали у рідному селі Старий Іржавець на Полтавщині. У воїна залишилися батьки, молодші сестра та брат, дружина, двоє дітей. 

«Про Васю ніхто з побратимів ніколи не обмовився поганим словом. Після важкого поранення брат відмовлявся від комісування, завжди говорив, що не інвалід. Це приклад справжнього воїна, справжнього чоловіка, батька і патріота країни, який тепер охороняє нас з небес», – говорить Оксана.

29 вересня 2023 року Президент України посмертно присвоїв Василю Поліщуку звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

З червня 2023 року Василь став почесним громадянином Звягеля Житомирської області. 

У липні 2024 року в Полтаві вулицю Гвардійську перейменували на честь загиблого захисника.

Честь і слава Герою! 

Перше фото Ольги Алексійчук