Костянтин Пономаренко був одним із тих, хто пішов боронити Україну в перші ж дні повномасштабного вторгнення. Він був непересічною, успішною людиною, мріяв не воювати, а долати стіни непорозумінь між народами. Та всі його плани і прагнення зруйнувала війна.

Усе його життя було шляхом усвідомлення і осмислення себе, як українця. Костянтин народився на зламі епох – 1991 року в Запоріжжі, на тоді майже повністю зросійщеному місті. До 13 років він ріс у російськомовному середовищі. Потім родина переїхала до Вінниці. І тут хлопець захотів досконало вивчити українську. Закінчив школу, а по тому вступив до Києво-Могилянської академії. Він навчався на кафедрі історії за спеціалізацією «Юдаїка» і навіть стажувався в Єрусалимському університеті.

Однокурсники, викладачі та колеги Костянтина згадують про нього, як про дуже активну, рішучу  і спраглу до нового людину. Він також вирізнявся активністю й поза «Могилянкою» – був членом Демальянсу, брав участь у Революції Гідності.

Костянтин Пономаренко був відкритим і щирим. Він любив пізнавати світ, історію та культуру інших народів. Особливо цікавився тими, які мали давні зв’язки з Україною та безпосередньо чи опосередковано впливали на її становлення та розвиток. Знав до десятка іноземних мов, з яких шістьма володів майстерно.

По завершенні магістратури він так писав про свій вибір: «Вчитися на програмі мене спонукало усвідомлення того, що впродовж століть євреї та українці живуть поруч на цих теренах, проте між ними існувала і дотепер існує стіна з байдужості, забобонів, а подекуди і ненависті. Ця ментальна і культурна стіна не подолана й досі: українці майже нічого не знають про євреїв, про їхню історію, побут, культуру, мотивацію в тих чи інших історичних ситуаціях».

Молодий магістр мріяв прислужитися країні, долаючи стіни між народами, зведені на багатовікових стереотипах та російській імперській спадщині, яка культивувала зневагу до різних націй. Вивчав і трагічні сторінки історії України.

«Костя був дуже сильною людиною. Його сила полягала у переконаннях. Він мав широкий світогляд, глибоку віру у свої ідеали та принципи, яких ніколи не зраджував. Цим захоплював усіх довкола. Власне, завдяки сину і я вивчила українську мову та захопилася історією. Саме він відкрив мені невідомі факти про геноцид українського народу, Голокост… Костя ніколи не зупинявся: багато читав, пізнавав, аналізував», – пригадує матір полеглого воїна Анжеліка.

Історія, суспільні процеси завжди були у колі його інтересів і після завершення навчання. Зокрема, коли він став журналістом. Свого часу Костянтин Пономаренко працював у столиці редактором історичного інтернет-видання. Потім – журналістом мультимедійної платформи іномовлення України UATV, КримSOS. А кілька років перед повномасштабним російським вторгненням обіймав посаду редактора у щотижневому соціально-політичному українському журналі «Фокус».

Мама Героя каже, що Костянтин розумів: війни з Росією не уникнути. А коли вона почалась, іншого шляху, аніж стати на захист країни, для себе не бачив.

«Коли йшов до війська, просив, щоб я не плакала та пишалася його вчинком. І щоб  вірила, що він повернеться», – ділиться жінка.

Костянтин Пономаренко пішов до  українського війська у перші ж дні повномасштабного вторгнення. Він не вважав прийнятним служити у тилових підрозділах. Тому за першої ж нагоди пішов добровольцем до бойової частини.

Костянтин воював у складі 425-го окремого штурмового батальйону «Скала», узявши собі позивний «Ван Гог». Був стрільцем-снайпером штурмового відділення взводу, виконував бойові завдання на Покровському напрямку.

Пономаренко гідно захищав країну більш ніж два роки, аж поки 2 квітня 2024 року із ним не зник зв’язок. Родина і друзі майже півтора року вважали його зниклим безвісти та сподівалися на диво. Утім, восени 2025 року надійшло підтвердження його загибелі.

Земляки-вінничани провели Костянтина Пономаренка останнім земним шляхом 2 жовтня. Поховали захисника у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Костянтин назавжди залишився 32-річним. У нього залишилась дружина та семирічна донечка.

Вічна слава Герою!

Фото: Вінницька міська рада, соцмережі