В Україні, на відміну від більшості європейських держав, ніколи не існувало громадської професійної асоціації, яка б об’єднувала військових медиків. Такий проєкт реалізували лише кілька місяців тому – з утворенням Громадської організаціії «Українська асоціація Медицина Сил оборони» (УАМСО). Ініціатива охопила медичних фахівців не лише Збройних сил, а й усіх Сил оборони: прикордонної служби, МВС, СБУ, ГУР, а також цивільних лікарів, які лікують поранених.

Про діяльність Асоціації, її взаємодію з цивільним сектором охорони здоров’я й іноземними колегами, а також про формування в Україні нової школи військової медицини, Укрінформ поспілкувався із президентом УАМСО – доктором медичних наук, лауреатом Національної премії України імені Бориса Патона, начальником відділення реанімації та інтенсивної терапії для медичної евакуації та лікування болю НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» полковником медичної служби Василем Горошком.

– Українська асоціація Медицина Сил оборони. Про що ця історія?

– Насамперед, УАМСО – це спільнота, яка об’єднує військових медиків сектору безпеки й оборони, а також цивільних лікарів, які щодня дбають про життя та здоров’я захисників України. Головний сенс нашої роботи – обмін фаховими знаннями, поширення ефективних методик лікування поранених, допомога в опануванні суміжними спеціальностями, підвищення кваліфікації.

Ми прагнемо залучити до своєї спільноти якомога більше фахівців, які працюють із пораненими на всіх етапах – від евакуації з поля бою до реабілітації.

Асоціація покликана стати майданчиком, де військові й цивільні медики координують свої зусилля, проводять конференції, тренінги, обговорюють складні клінічні випадки. Усе спрямовано на головну мету – поліпшення якості лікування та реабілітації поранених захисників України. 

– Як це відбувається на практиці?

– Ми регулярно проводимо освітні заходи, на яких медики, зокрема ті, які працюють на передовій, діляться власним професійним досвідом. Обговорюємо новітні методики, створюємо освітні модулі. Звісно, через питання безпеки більшість заходів відбувається онлайн, але проводимо й офлайн-тренінги.

– А яким питанням під час цих тренінгів приділяється найбільше уваги?

– Намагаємося охопити всі важливі моменти, з якими стикаємося на практиці. Наприклад, як анестезіолог, можу сказати, що у нашому шпиталі особлива увага зосереджується на одному з найвідповідальніших моментів – коли надходять нові поранені. Це той етап, коли медичний персонал має бути завжди готовим до проведення невідкладних утручань, наприклад, виконання серцево-легеневої реанімації (СЛР). Й оскільки в більшості стаціонарних відділень немає чергового анестезіолога, який одразу міг би розпочати базову чи розширену реанімацію, саме медичні сестри й лікарі мають володіти необхідними навичками самостійного проведення компресій грудної клітки, вентиляції легень, дефібриляції чи введення медикаментів під час реанімаційних заходів. 

Тож ми періодично проводимо тренінги, що забезпечують постійну клінічну готовність персоналу до дій у ситуаціях зупинки кровообігу або дихання. Крім того, практикуємо систематичне оновлення технічних навичок – відпрацювання алгоритмів катетеризації периферичних вен, уведення назогастрального зонда, внутрішньом’язових і внутрішньовенних ін’єкцій, а також догляду за судинним доступом.

Регулярні симуляційні заняття проводять як для середнього, так і для лікарського складу. Медичні сестри відпрацьовують усі базові маніпуляції відповідно до сучасних стандартів, а лікарі постійно оновлюють знання з клінічних протоколів лікування гострих патологічних станів – від травматичного шоку до гострої дихальної недостатності.

Це надзвичайно важливі питання, адже ми постійно набуваємо нового практичного досвіду й відповідно оновлюємо протоколи лікування. Кожен учасник таких заходів отримує бали безперервного професійного розвитку, але головне – впевненість, що у критичний момент діятиме правильно.

– Як часто Асоціація проводить подібні заходи?

– Незважаючи на те, що наша організація досить молода, графік роботи маємо насичений. Наприклад, нещодавно на базі Національного медичного університету імені  Богомольця було проведено п’ятиденний тренінг для анестезіологів «Хірургічна підготовка в небезпечному середовищі. Анестезіологія» (Hostile Environment Surgical Training. Anaesthetics (HEST-A).

Захід відбувся за участю медичної гуманітарної організації «Фонд Девіда Нотта» (The David Nott Foundation) у співпраці з Міністерством охорони здоров’я України. Його учасниками стали 29 анестезіологів із різних регіонів нашої держави та лікарі-інтерни Української військово-медичної академії.

Цей освітній курс охопив навчання з надання анестезіологічної допомоги у разі ліквідації наслідків аварій, під час застосування хімічної зброї, у випадках масових жертв, трав дихальних шляхів, опіків, виявлення акушерської та дитячої травми, а також польової анестезії. 

Наприкінці листопада Асоціація планує провести перший з’їзд військових молодших медичних спеціалістів України. Подія, сподіваємося, стане знаковою, оскільки буде присвячена об’єднанню та професійному зростанню бойових медиків, фельдшерів, медичних сестер і братів, інших медичних працівників Сил оборони України. Задум з’їзду полягає у проведені фахового діалогу, який стане додатковим поштовхом у розвитку професійних стандартів і формуванні сучасної школи військової медицини України.

Також ітиметься про консолідацію передового досвіду, підвищення рівня фахової підготовки та впровадження найкращих практик медичного забезпечення в умовах бойових дій. Маємо надію, що результати роботи форуму сприятимуть підвищенню ефективності лікування поранених захисників України.

– Чи цікавляться вашим досвідом іноземні колеги?

– Дуже. Адже ми не теоретики, працюємо в умовах справжньої війни XXI століття. Наші закордонні колеги (до речі, асоціації військових медиків давно діють у багатьох європейських країнах) вивчають наші протоколи, особливо щодо евакуації з «червоної зони», контролю кровотеч і стабілізації поранених.

Наші представники беруть участь у міжнародних конференціях, де презентують український досвід. Іноземним колегам він надзвичайно цікавий, адже вони не мають справи з реальними бойовими травмами, тож наші знання і досвід для них щось нереальне і замежове, вони їх ретельно вивчають.

– А що саме їх цікавить найбільше?

– Наприклад, наш підхід до лікування болю. У багатьох країнах цей напрям лише розвивається, а ми створили цілісну систему лікування болю – від моменту поранення до реабілітації. У нашому госпіталі, наприклад, уже майже десять років діє відповідна служба. 

Із 2015 року ми почали впроваджувати регіональні блокади, інфузійні насоси, комбіновані схеми знеболення, щоб мінімізувати використання наркотичних препаратів. Спочатку значна частина колег ставилася до цього досить скептично, але коли побачили, що поранені швидше відновлюються, цей досвід почали переймати.

– Найважче, мабуть, працювати з фантомними болями?

– Так, це справжнє випробування. Людина відчуває біль у тій частині тіла, якої вже немає. Ми застосовуємо медикаментозні комбінації, нейростимуляцію, дзеркальну терапію. Головне – не залишати людину наодинці з собою. Бо фантомний біль – це не лише сигнал нервів, це біль пам’яті.

Тому в цьому питанні ми тісно співпрацюємо із психіатрами і психологами – біль має і психологічну природу. Якщо його не контролювати, людина знову і знову переживає поранення, і це підживлює ПТСР. А коли вдається зняти біль, пацієнт починає спати, їсти, намагається налагодити максимально можливе повноцінне життя. Іноді достатньо навіть не повного усунення болю, а лише відчуття, що він під контролем – і це повертає сили, сприяє прагненню рухатися далі. Саме цей комплексний підхід – фізичний і психологічний – сьогодні найбільше цікавить наших партнерів.

– Ви згадали про 2015 рік, про початок російської агресії. З часів АТО та ООС які зміни відбулися в нашій військово-медичній сфері?

– У 2014-му ми починали з ентузіазму й нульового забезпечення. Бракувало всього – обладнання, аптечок, евакуаційних засобів, навіть базових знань із тактичної медицини. Ми вчилися на власних помилках. Потім з’явилися натовські медичні стандарти, їх переклали українською, адаптували до реалій, почали масово навчати бійців і медиків. І вже після 2022 року наша військова медична система таки стала багаторівневою: від поранення – до стабілізаційного пункту, евакуаційної бригади, госпіталю, реабілітаційного центру  – кожен етап працює як частина єдиного механізму. 

Сьогодні ми маємо покоління медиків з унікальним бойовим досвідом. Наприклад, на рівні такмеду, якщо раніше турнікети накладали майже всім, то тепер є розуміння, що важливо оцінити ситуацію, і в багатьох випадках, по змозі, ліпше провести тампонування, відновити кровопостачання. Це означає, що якість навченості зросла. Результат – кількість смертей від крововтрати зменшилася, суттєво зменшилася кількість випадків, коли через неправильне застосування турнікетів поранені втрачають кінцівки.

– Ви говорили, що УАМСО відкрита і для цивільних лікарів. Військова та цивільна медицина вже працюють у спільному полі?

– Війна фактично зруйнувала старі бар’єри. Нині цивільні клініки також приймають поранених, допомагають у реабілітації, а військові лікарі передають свій досвід, якого раніше не було в цивільній практиці. По суті, в Україні з’явилася єдина професійна спільнота – медики сил оборони та цивільної системи охорони здоров’я. Ми навіть розробляємо спільні протоколи лікування, знеболення, ведення післяопераційних пацієнтів.

І саме тут, як на мене, важливу комунікаційну роль має взяти на себе Українська асоціація Медицина Сил оборони. Вона має бути тією платформою, яка об’єднує лікарів усіх відомств і профілів. Бо лише коли військова і цивільна медицина діятимуть як одне ціле, зможемо говорити про справжню медичну обороноздатність країни.

Іван Ступак, місто Київ.

Фото Павла Багмута