Троє неповнолітніх дітей із багатодітної сім’ї Мартинюків – Станіслав, Тамара та Роман – загинули 25 травня 2025 року внаслідок ракетного удару по Коростишеву Житомирської області.

«Унаслідок жорстокої нічної атаки ми втратили трьох наших дітей. Учні нашого ліцею – одинадцятикласник Роман, шестикласниця Тамара та третьокласник Станіслав – більше не прийдуть до своїх класів, не сядуть за парти, не усміхнуться друзям. У Роми через лічені дні мав бути випускний – день, якого він чекав із надією та мріями. А у його молодших брата й сестри попереду було ще стільки перших дзвінків, екскурсій, свят, відкриттів, щасливих моментів дитинства. Але все це обірвала війна…», – повідомили про загибель дітей у Коростишівському ліцеї №1 ім. Густава Олізара. 

У сім’ї Мартинюків було п’ятеро дітей. Двоє старших синів жили окремо, а троє менших дітей – разом із батьками. Росіяни вдарили ракетою по їхньому рідному місту, і в одну мить дім щасливої родини перетворився на купу цегли та балок. У зруйнованому будинку вижили лише батьки.

«Мені зателефонував друг і сказав, що щось прилетіло в район, де жила наша сім’я. Я подзвонив мамі, братам, сестрі, але ніхто не відповідав. Усіх дітей привалило одразу. Батько казав, що ще чув, як кричав один із наших братиків…», – розповідає про трагедію старший син Олександр.

За словами директора ліцею №1 Павла Познякова, усі троє були гарно вихованими, добрими, небайдужими та сумлінними в навчанні. Їх любили та поважали вчителі та діти. 

Восьмирічний Станіслав захоплювався музикою. Він відвідував музичну школу і хотів вдосконалити свої навички, аби заграти для вчителів.

Дванадцятирічна Тамара в музичній школі була однією із найкращих. До того ж дівчинка і за шкільну програму мала відмінні оцінки.

Сімнадцятирічний Роман готувався до НМТ і планував пов’язати свою майбутню професією з історією. Хлопець умів доводити власну думку і не боявся труднощів. Разом із однокласниками він створив стартап, який друзі поїхали захищати вже після його загибелі.

Станіслава, Тамару і Романа відспівали у церкві Святої Трійці. Прощання з ними проходило в будинку культури Коростишева. На похороні був лише тато дітей. Мама, поранена внаслідок обстрілу, в той час перебувала в лікарні після операції.

У пам’ять про вбитих Росією дітей в ліцеї, де вони навчалися, востаннє пролунав шкільний дзвінок.

Наприкінці навчального року однокласники Романа приїхали на могилу. Там класний керівник хлопця провела для дітей останній дзвоник. Замість сміху та радості були мовчання і сльози. Діти поклали до могил загиблих квіти та іграшки. Принесли навіть шматочки торта: у Тамари 29 травня мав бути день народження…

У День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, у Коростишеві під час загальнонаціональної хвилини мовчання згадували Станіслава, Тамару та Романа Мартинюків.

Фото: Коростишівський ліцей №1 ім. Густава Олізара, Суспільне.Житомир