Connect with us

Війна

Пам’яті воїна Максима Бабарикіна (позивний «Бабай»)

Published

on


Народився в Криму, виріс у Луганську, загинув на фронті у Донецькій області

Максим хотів боронити Україну ще з 2014 року, але тоді в нього тільки-но народилася друга дитина. А вже у 2022 році чоловік пішов на фронт, вступив до полку сил спецпризначення “Азов” та служив стрільцем-санітаром у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Побратими згадують, як «Бабай» завжди був першим у бою й на нього можна було покластися.

“Перше і найбільше питання в голові: Як я скажу мамі? Чомусь не було сумнівів, що це буду я”, – пригадує сестра загиблого Оксана свої перші думки, коли дізналась, що Максим загинув.

Він народився в селі Мирза-Кояш (раніше Красноармійське) Перекопського району Криму. За декілька років сім’я переїхала на Луганщину, там народилися молодші брат і сестра Максима. Він старший на 9 років за Оксану. За її словами, він був їй як батько.

“Батька не стало рано, розлучилися вони, коли я була зовсім маленькою, і то мені Максим був за батька весь час. Він любив дуже працювати — і він працював сам, і любив, щоб працювали всюди всі. Але добрий і завжди приходив на допомогу”, – розповідає жінка.

У 18 років Максим пішов на строкову службу до армії.

“Сказав тоді своїй дівчині, що якщо почнеться в Україні війна, то він піде воювати”, – згадує його слова Оксана, коли він повернувся

Коли у 2014 році почалася війна, Максим хотів піти в АТО, але тоді в нього народилася друга дитина.

“Він зібрав сумки, зателефонував якимось знайомим, йому зібрали всю амуніцію, все. І він першій своїй дружині Марині сказав, що він їде в АТО. Тоді саме народилася його друга донька. І вона впала на коліна і сказала: “Я тебе просто не пущу”, – згадує Оксана.

Та коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, чоловік, не роздумуючи, пішов до військкомату. Спершу потрапив до тероборони, яка захищала Київ. Влітку 2022 року вступив до полку ССО “Азов”.

“Він дуже хотів попасти саме в “Азов”, в третю штурмову, і він дуже довго до цього йшов. Він дуже довго навчався, дуже довго чекав, поки попаде саме туди — кудись на першу лінію фронту. Він так цього хотів. У нас з ним є переписка, де він пише: “Я їду на нашу малу родину”, – розповідає жінка.

Спогадами про «Бабая» діляться і його побратими.

“Він завжди був першим. Яке б не було завдання, чи був би вихід, в нього не було навіть такого слова, що “я там не піду”, що “я там сумніваюся”, “це не для мене”, – зазначає військовий на позивний «Рефіч».

Водночас боєць «Тім» наголошує, що з Максимом ніколи не було страшно.

“Ти ніколи не переживав, що в тебе залишиться не прикрита спина, або ця людина якось зможе тебе підставити чи ще щось”, – додає воїн.

6 липня 2023 року бригада пішла в контрнаступ поблизу Кліщіївки Бахмутського району Донецької області. Це був останній бій Максима. Обидва військових кажуть, що «Бабай» загинув, прикривши собою побратимів.

“Ми всі п’ятеро спостерігали, як просто його життя закінчується. Він завжди рятував життя, а тут ми спостерігаємо, як в секунді його життя закінчується. І ми розуміли в ті моменти, що ми взагалі безсилі”, – пригадує «Рефіч».

“Це не просто якась шалена куля чи якийсь уламок прилетів невдалий. Людина загинула зі зброєю в руках і дивилася сміло в очі ворогу, прикрила собою групу, своїм тілом”, – зазначає «Тім».

Максима Бабарикіна поховали на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві. Йому назавжди 42 роки.

Шана і слава Герою!

Фото: особистий архів Оксани Павленко



Джерело

Війна

Ворог атакує Дніпропетровщину дронами

Published

on



На Дніпропетровщині лунають вибухи. Ворог атакує область дронами.

Про це у Телеграмі написав в. о. начальника Дніпропетровської ОВА Владислав Гайваненко, передає Укрінформ.

“️Дніпропетровщина під атакою безпілотників. Гучно. Наслідки з’ясовуємо”, – написав він.

Наразі в області оголошено повітряну тривогу. Людей закликають бути у безпечному місці.

Читайте також: У Чернігівському районі російський БпЛА влучив у цивільні обʼєкти

Як повідомляв Укрінформ, зранку 20 листопада війська РФ атакували Павлоградський, Синельниківський та Нікопольський райони Дніпропетровщини. Постраждали люди, загинули свійські тварини.



Джерело

Continue Reading

Війна

Росіяни віддають полонених «азовців» зі штучними перепонами й зовсім малими партіями

Published

on



Росіяни повертають «азовців» із полону, але роблять це дуже малими партіями та спеціально створюють перепони.

Про це очільник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов розповів в інтерв’ю 24 каналу, передає Укрінформ, коментуючи твердження про те, що РФ не повертає з полону деяких бійців, зокрема «азовців».

«Це неправильно і неправда. Повертаються всі бійці. Просто є певні категорії, які важче діставати, ті ж “азовці”, наприклад, кого ви згадали. Однак усі забувають сказати, що там трохи більше ніж 800 людей з «Азову», які в полоні, і понад 200 повернулись. Це четверта частина. Тобто сказати, що їх не віддають, буде неправильно. Те, що їх віддають спеціально з такими штучно створеними перепонами й зовсім малими партіями, особливо останнім часом, – це є», – роз’яснив він.

Буданов пояснив, що це створюється штучно для напруження всередині українського суспільства.

«Та сама ситуація, до речі, і по десантниках, і по морських піхотинцях, по певних механізованих бригадах», – заявив глава ГУР.

Читайте також: У Росії полоненого бійця «Азову» засудили до 19 років колонії суворого режиму

Відповідаючи на запитання, чи є зараз в Україні особи, наприклад, у полоні чи під арештом, яких Росія хотіла б забрати, він повідомив, що існує перелік людей, який Росія надала Україні для повернення.

«Це здебільшого, так ми їх умовно називаємо, шпигуни. Серед них є кілька людей високого статусу. Тобто є з чим працювати. І Координаційний штаб працює», – зазначив Буданов.

Як повідомляв Укрінформ, наприкінці лютого Буданов заявив, що через інформаційні війни обмін певних категорій полонених у суспільствах України та РФ сприймається важко і що для РФ такими є «азовці» і морські піхотинці, а для України – чеченці.

Фото Укрінформу можна купити тут



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті рятувальника Євгена Сагайди

Published

on


Був справжнім фанатом своєї справи і завжди радів, що робить світ кращим

Євген народився 13 липня 1998 року у селищі міського типу Новодонецьке Донецької області. З дитинства захоплювався плаванням та важкою атлетикою.

У 2015 році хлопець вступив до Національного університету цивільного захисту України і після закінчення навчання за розподілом потрапив до Маріуполя на посаду начальника відділення частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування.

“Як керівник він був дуже щирою людиною. До своїх поставлених задач, до робіт з розмінування місцевості ставився дуже відповідально. Ніколи не порушував дисципліни”, – заявив начальник групи піротехнічних робіт ЧПР та ГР АРЗ СП Андрій Галісєвич.





Із перших днів повномасштабного російського вторгнення рятувальник брав участь у розмінуванні Донецької області.

Особовий склад піротехнічного розрахунку, який він очолював, проводив роботи з розмінування Костянтинівки, Красногорівки, Добропілля, Святогірська, Лиману, селищ Богородичне, Тетянівка, Шандриголове, Сергіївка, Малинівка, смт Удачне тощо.

Останній виїзд Євгена на проведення піротехнічних робіт відбувся 12 грудня 2022 року. Того дня співробітників ДСНС направили до приватного сектору Костянтинівки на місце падіння гелікоптера по вулиці Трудова, 17 для проведення робіт з розмінування місцевості.

Під час них сталася детонація зарядженої касети НАР (некерованої авіаційної ракети), в результаті чого старший лейтенант служби цивільного захисту отримав травми, несумісні з життям.

Указом Президента України №81/2023 від 15 лютого 2023 року Євгена Сагайду було посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

У чоловіка залишилися дружина Людмила і донька Майя.

Ті, хто знав Євгена, вважають його справжнім прикладом служіння Україні і рішучою людиною. Він завжди залишався чуйним і доброзичливим, завжди був готовим прийти на допомогу іншим, турбувався про товаришів і ніколи не залишав їх у біді.

“Під час виконання завдань за призначенням Євген зарекомендував себе з найкращої сторони. Він був взірцем для усього особового складу і піклувався про підлеглих”, – зазначив Галісєвич.

“Він завжди був готовим ризикувати заради інших. Його безстрашна суть і величезне серце надихали нас усіх. Він був справжнім фахівцем своєї справи, хоробрим командиром і ніколи не ховався за спинами колег. Євген був привітним і сміливим”, –  сказав друг Станіслав Литовченко. 

Вічна пам’ять Герою!

За матеріалами Книги пам’яті органів системи МВС УкраїниСпогадів керівництва Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Донецькій області



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.