Суспільство
Понад 40% українців отримують недостатньо інформації про міни і вибухівку
В Україні 42% громадян вважають, що отримують недостатньо інформації про вибухонебезпечні предмети.
Про це свідчать результати дослідження, оприлюдненого Програми розвитку ООН, передає Укрінформ.
«Відповідно до ключових результатів дослідження, 42% українців вважають, що інформації про ВНП недостатньо, причому найбільший дефіцит інформації відчувають жителі сіл, а також мешканці західного регіону. 25% українців вважають ризик дістати поранення від вибухонебезпечних предметів високим; цей показник зростає до 30% серед мешканців південних регіонів України», – зазначили у ПРООН.
За даними дослідження, загроза від мін та інших ВНП посідає 11 місце серед проблем, які хвилюють населення України найбільше. «Такий низький показник викликає занепокоєння, враховуючи високий рівень забруднення України вибухонебезпечними предметами», – зауважують у ПРООН.
Згідно з дослідженням, 13% українців особисто бачили ВНП, а 31% бачили позначки «Небезпечно, міни!».
На запитання про свої дії у разі виявлення підозрілого предмета 90% опитаних сказали, що вжили б безпечних заходів: не торкалися б його, відійшли якомога далі, попередили людей поблизу і зателефонували до екстрених служб.
Водночас більше половини респондентів (63%) помилково вважають, що позначення місця навколо підозрілого предмета є безпечною дією. Крім того, 21% українців підійшли б і розглянули підозрілий предмет, а 14% спробували б прибрати такий предмет.
«Згідно з результатами дослідження, українці рідко наражають себе на небезпеку свідомо, а переважна більшість ситуацій ризику — це неусвідомлюваний ризик, викликаний робочою необхідністю», – зазначають у ПРООН.
За їхніми даними, 17% українців мають роботу на відкритому повітрі на потенційно забруднених територіях, але не вважають, що ризикують.
Основним чинником ризикованої поведінки, за даними ПРООН, є надмірна впевненість у власній обізнаності з територією: люди продовжують займатися своїми звичними справами, вважаючи, що обізнаність з територією допоможе їм уникнути небезпеки.
При цьому 9% респондентів зазначили, що пішли б на територію, потенційно забруднену вибухонебезпечними предметами, якби це було пов’язано з робочою необхідністю або задоволенням нагальних потреб.
У ПРООН вважають, що підвищення обізнаності населення щодо цього виду небезпеки та сприяння прийняттю рішень щодо безпечної поведінки має вирішальне значення для запобігання трагедіям та захисту здоров’я і підвищення рівня безпеки населення України.
Дослідження проведене BBC Media Action в межах проєктів Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та Humanity & Inclusion (HI) у партнерстві з Державною службою з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Збір даних тривав із січня по травень 2024 року. Воно фінансувалося урядами Японії та Нідерландів.
Було опитано 2421 респондента з підконтрольних Україні територій, організовано 12 фокус-груп, до складу яких входили люди, які проживають у регіонах із середнім та високим рівнем забруднення вибухонебезпечними предметами, а також проведено 10 детальних інтерв’ю з аграріями та особами, які постраждали від вибухонебезпечних предметів.
Як повідомлялося, за даними ДСНС, із лютого 2022 року через вибухонебезпечні предмети в Україні загинуло 336 осіб, з них 18 дітей.
Із 1 вересня оклади педагогічних і науково-педагогічних працівників в Україні будуть збільшені ще на 20%.
Про це у Телеграмі повідомив Прем’єр-міністр Сергій Корецький, передає Укрінформ.
«Із 1 вересня зарплати освітян зростуть ще на 20%. На початку цього року підвищення становило 30%. Зростають саме посадові оклади педагогічних і науково-педагогічних працівників, від яких розраховується більшість доплат і надбавок», – ідеться в повідомленні.
Очільник уряду зауважив, що із 1 вересня змінюється сама система оплати праці освітян. Розпочинається перехід від єдиної тарифної сітки до системи, де оклад залежатиме від посади та базової величини, що зараз становить середню зарплату по економіці в Україні.
Нова система охопить школи, вищу освіту, інклюзивно-ресурсні центри й державні заклади освіти. Для дошкілля та позашкілля, професійної та фахової передвищої освіти органам місцевого самоврядування рекомендується здійснити відповідне підвищення заробітних плат освітян із 1 вересня 2026 року.
Також зберігається доплата у 2 600 грн для вчителів, які працюють очно на прифронтових територіях. Педагоги коледжів, які готують фахівців для ОПК, енергетики, машинобудування та металообробки, отримуватимуть додаткові 10% до окладу.
Як повідомлялося, освітяни з початку року почали отримувати підвищені зарплати, перші виплати нараховані вже з лютого.
У квітні у Міносвіти повідомили, що представили профільному комітету Верховної Ради напрацьований механізм послідовного підвищення заробітних плат педагогічних і науково-педагогічних працівників з 1 вересня 2026 року. Ідеться про наступний етап підвищення оплати праці освітян у 2026 році, після підвищення заробітної плати на 30% з 1 січня. Тепер із 1 вересня планується збільшення заробітної плати ще на 20%.
Фото: freepik
Він перемагав на європейських конкурсах, а його полотна купують відомі люди. Український художник-мандрівник Володимир-Вадим Чорний розповів про свої роботи, написані під час окупації в Херсоні та під обстрілами в Одесі. А також про те, як опинився в італійській тюрмі через вуличний живопис. Митець ділиться, чому відмовляється від світського пафосу та принципово не продає свої містичні картини, обираючи щоранку “вбирати природу” й творити просто на березі моря.
Розкажіть про свій щоденний розклад. Кажуть, йому можна тільки позаздрити?
Не хочу, щоб мені заздрили, але як є. Я прокидаюся о шостій ранку, снідаю і близько восьмої знову засинаю.
О пів на десяту встаю остаточно, п’ю каву й починаю “всотувати” в себе природу, щоб потім її написати. Зараз малюю море на одеському узбережжі. Навколо будівництво, але це явище тимчасове. Під вечір дивлюся, як виходить повний місяць, які спектри він відкидає на воду. Це теж їжа для пензля.
Заздрити не треба, просто приїжджайте й дивіться на море та небо. Звісно, доведеться дивитися й на “шахеди”, й на вибухи. Але сьогодні це наші реалії.
У вас є посвідка на проживання в Італії. Чому не залишитеся там назавжди? Що повертає в Україну?
В Італії дуже шанують митців. Але яким би класним ти не був, для них ти все одно чужинець другого сорту.
Краще бути вдома й віддавати роботи дешевше. Я пережив окупований Херсон, об’їздив Карпати, а зараз припаркував авто в Одесі біля самого моря. І мені тут добре.
За скільки продаєте картини тут і там?
В Італії мінімальна планка за картину – 200 євро. В Одесі це моя стеля. Більше за цю суму я тут не ставлю.
Зате їх купують. Якби заломив ціну – вони б просто стояли. А мені потрібен постійний рух і потік, щоб не було застою ані в роботах, ані в голові. Я майже ніколи не буваю повністю задоволений написаним, завжди хочеться щось доробляти в наступних полотнах. Багатієм від цього не станеш, але це вже інша історія.
Ви брали участь у конкурсах з живопису в Італії. Там була якась мутна історія з першим місцем?
Я тричі брав участь у “concorso di pittura”, це змагання з живопису наживо. Суддями були звичайні люди: картини виставляли без підписів, лише під номерами, і відвідувачі кидали голоси в урну.
З трьох разів я двічі набрав найбільше голосів. Але мене обидва рази посунули на друге місце. Мабуть, вважали, що чужинцю забагато буде. В одному з тих випадків за правилами картина переможця мала йти на аукціон за великі гроші. Очевидно, ці гроші мали дістатися “своєму”.
Чим італійські пейзажі відрізняються від одеських чи херсонських?
В Італії кольори насиченіші й контрастніші. Я там перетинався з художниками з Норвегії, Німеччини, усі казали те саме. Це одразу впадає в око.
Хто зараз частіше купує ваші роботи? І для кого з відомих людей доводилося малювати?
Зараз мої роботи купують переважно одесити. Буквально кілька днів тому підійшла подруга акторки Оксани Фандери. Оскільки вони тут неподалік живуть, вона замовила для Оксани картину. Зараз я якраз над нею працюю.
Ще в 2004 році ми зустрічалися в Мілані з Андрієм Шевченком. У нього є моя досить велика робота, де він забиває головою свій сотий гол.
В Італії мої картини купували й політики, й журналісти. Наприклад, Бруно Веспа, відомий тамтешній телеведучий. Він просто побачив мою роботу в салоні на якійсь виставці, де був гостем. Дивився, як я малюю, і купив. Може, навіть і не знав, що я з України. Сподобалося і взяв.
Коли ви зрозуміли, що живопис – це не просто захоплення, а професія? Пам’ятаєте першу продану картину?
Перші роботи я продавав в Міському саду в Одесі. Це були мої “чернетки”: я ґрунтував шматки ДВП, вставляв у рамки й малював нейтральні пейзажи. Купували їх по 5-10 доларів. Я тоді взагалі малював мініатюри.
А яка найдорожча картина у вашому житті?
Це було в Італії. Замовлення від директорки телеканалу RTV у Реджо-Калабрії. Величезне полотно, два на три метри, яке наклеювалося просто на стіну в її будинку. Вона заплатила близько 1500 євро. Ми з нею в хороших стосунках, і для такого масштабу це насправді дуже дешево.
Чи розділяєте ви роботи на “для продажу” і “для себе”?
Ті, що для себе, я називаю містикою. Не знаю, як це пояснити, але події, які зараз відбуваються в нашій країні, я малював ще на початку 2000-х. Трагедію 11 вересня з вежами-близнюками в Нью-Йорку я теж написав до того, як вона сталася.
Ці картини не для продажу. Від них навіть трохи моторошно. Вони зараз у Херсоні, я свого часу вивіз їх із Італії.
Їх ніколи не намагалися купити?
Я їх навіть не виставляв. Одну таку роботу в мене вкрали в Італії. Я написав заяву в поліцію, але марно. Поліція там або корумпована, або безпорадна.
Ці містичні картини – це не про “подобається/не подобається”. Це зріз мого тогочасного стану й моїх умовиводів. Відчуття того, що має статися.
Ви згадали італійську поліцію. У вас із ними була якась курйозна історія з арештом?
Це сталося в Мілані. Я малював на вулиці, був повністю сфокусований на етюді. Вигляд у мене відповідний: бандана, протерті джинси, такий собі хіпі. Підходять двоє карабінерів і починають чіплятися: “Документи!”
Я кажу: “Зачекайте, зараз сонце сяде, я вловлю тінь і покажу”. А один із них прямо лізе до мене, штовхає. Я його ліктем відіпхнув: “Та почекай ти!” Потім дістаю фотокопію своєї посвідки. Вони одразу на “ти”, там поліція з емігрантами не церемониться: “Давай оригінал!” Закінчилося тим, що мене загребли до відділку.
Далі взагалі кіно. Сиджу я там, підходить один хитрун-поліціянт і так лагідно: “Кави не хочеш випити?” Виводить мене в бар на території ділянки, але вихід виглядає як звичайна вулиця. Він навмисно відвертається, даючи мені можливість “дати дьору”. Мені тоді було років 37, утік би легко. Але я зрозумів провокацію: їм треба було, щоб я побіг, аби пришити спробу втечі й закрити офіційно. Я спокійно допив каву, подякував і залишився на місці.
У результаті три дні відсидів у камері попереднього затримання. Потім був суд. Поклав я руку на Біблію й кажу судді в очі: “Знаєте, у Булгакова в “Майстрі і Маргариті” написано, що правду казати легко і приємно”. Суддя аж випрямився від цих слів. Я розповів усе, як було: що приїхав малювати, а не битися з поліцією. Усі звинувачення з мене зняли, справу закрили.
Чи можна з вами розмовляти, коли ви працюєте за мольбертом?
Буває, що мені ставлять запитання, а я зависаю на хвилину, концентруюся на штриху. А коли робота йде легко й спокійно, то спілкуюся. Перехожі, коментарі, насмішки – на це треба просто навчитися не реагувати. Ти робиш свою справу, решта – шум.
Коли ви зрозуміли, що офісна рутина – це взагалі не про вас?
Десь у 1996 році в Італії. Тоді в них ще були ліри, країна процвітала, а мої картини мали шалений попит.
У мене від природи трохи ексцентрична поетична натура. І головне, мені для цього стану не потрібні допінги. Я з цим “допінгом” народився. Це моє щастя і моє лихо в одному флаконі.
З ким із колег-художників підтримуєте зв’язок?
З Вадимом Бондаренком (його псевдо – Бондеро). Ми дружимо ще з кінця 80-х, зараз він живе в Нідерландах. Це людина, яка свого часу дала мені потужні художні навички в Одесі.
Ходите на виставки колег? І чи не плануєте власну персональну?
На виставки не ходжу. Не люблю пафос, він зрідка відповідає дійсності. Хіба що на відкриття – келих шампанського випити.
Власну виставку, може, й хотів би. Але картини не накопичуються. Часом люди стоять над душею й чекають, поки фарба підсохне, щоб одразу забрати свіже полотно.
От після нашої перемоги я хотів би зібрати ті роботи, які писав під обстрілами в Херсоні, в диму. І ті містичні картини-передчуття. Така експозиція мала б сенс.
Чого вам найбільше хочеться після війни?
Проїхатися з мольбертом по всій Україні. А потім сісти у своє авто й проїхати через усю Італію. Заїжджати до друзів, писати по одній картині в кожному місті й рухатися далі. Не як заробітчанин, а як вільний художник.
Скільки вам потрібно грошей на місяць для життя мандрівника?
Десь тисяча євро. Це той мінімум, якого цілком достатньо, щоб бути вільним.
Мер Ізмаїла повідомив про наслідки нічної атаки на місто (фото)
Джерело
-
Усі новини1 тиждень agoУкраїнець знайшов село-привид без світла, яке «окупували» дикі звірі (фото)
-
Одеса1 тиждень agoРФ двічі атакувала Одещину реактивними БпЛА 16 серпня
-
Події1 тиждень agoТри фільми студентів майстерні Томашпольського візьмуть участь у міжнародних фестивалях
-
Відбудова1 тиждень agoКабмін спрямував ще понад ₴5,1 мільярда на виплату компенсацій за знищене росіянами житло
-
Війна1 тиждень agoУкраїнські дрони уразили два російські літаки, вісім комплексів РЛС та позицію дивізіону С-400
-
Політика1 тиждень agoПрезидент Литви виголосив у Києві промову українською
-
Усі новини1 тиждень agoСекрет довголіття назвала 117-річна Етель Мей Катерхем з Британії
-
Події1 тиждень agoУ Києві нагородили переможців літературного конкурсу «Кримський інжир/Qırım inciri»