Суспільство
“Птахи — це новий початок життя”: художники про скульптурний проєкт в Одесі Анонси
У розпал блекауту внаслідок російської атаки до Одеси приїхав німецький пілот, митець, волонтер і автор артбуку “Мовчазні герої” Гідо Хайсіг. Через ілюстрації та тексти він розповідає європейцям історії звичайних українців, які стали свідками війни.
Гідо за свій кошт задумав встановлювати скульптури птахів на ґратах во двориках як символ загиблих українців, чиї душі продовжують жити. Цей задум відгукнувся його другу, одеському фотографу Олександру Якимчуку, який нині працює з архівами в Одеській національній науковій бібліотеці. Він запропонував долучитися до проєкту одеському скульптору Кирилу Максименку — військовослужбовцю ЗСУ, який зараз перебуває у відпустці.
Ми зустрілися з усіма учасниками проєкту у дворику Музею західного та східного мистецтва, де нині триває підготовка до перших інсталяцій. Відкрити їх планують уже після Нового року.
Зазначимо, що скульптури з птахами планують встановити у двориках Одеського музею західного та східного мистецтва, галереї ArtOdesa в Літньому театрі Міського саду, Одеської національної наукової бібліотеки та Єврейського общинного центру “Мігдаль”.
Гідо Хайсіг: “Я не сприймаю смерть як кінець. Для мене це новий початок. Саме тому птахи з’являються у несподіваних місцях. Людина може просто побачити їх та відчути щось своє”.
У розпал блекауту внаслідок російської атаки до Одеси приїхав німецький пілот, митець, волонтер і автор артбуку “Мовчазні герої” Гідо Хайсіг. Через ілюстрації та тексти він розповідає європейцям історії звичайних українців, які стали свідками війни.
Гідо за свій кошт задумав встановлювати скульптури птахів на ґратах во двориках як символ загиблих українців, чиї душі продовжують жити. Цей задум відгукнувся його другу, одеському фотографу Олександру Якимчуку, який нині працює з архівами в Одеській національній науковій бібліотеці. Він запропонував долучитися до проєкту одеському скульптору Кирилу Максименку — військовослужбовцю ЗСУ, який зараз перебуває у відпустці.
Ми зустрілися з усіма учасниками проєкту у дворику Музею західного та східного мистецтва, де нині триває підготовка до перших інсталяцій. Відкрити їх планують уже після Нового року.
Зазначимо, що скульптури з птахами планують встановити у двориках Одеського музею західного та східного мистецтва, галереї ArtOdesa в Літньому театрі Міського саду, Одеської національної наукової бібліотеки та Єврейського общинного центру “Мігдаль”.
Гідо Хайсіг: “Я не сприймаю смерть як кінець. Для мене це новий початок. Саме тому птахи з’являються у несподіваних місцях. Людина може просто побачити їх та відчути щось своє”.
Яке твоє уявлення про світ зруйнувалося після початку повномасштабної війни? І що прийшло йому на зміну?
Війна показує такі речі, які раніше ти вважав неможливими.
Для мене найбільшим потрясінням стало те, як війна руйнує сім’ї. Я завжди думав, що сім’я — це щось дуже міцне, сильніше за будь-яку політику. Але я зустрічав сім’ї, де одна людина підтримує “русскій мір”, а інша — ні. Батьки й діти опиняються по різні боки, і це перетворюється на справжній кошмар.
Я бачив це не один раз. І щоразу це було для мене величезним шоком. Я раніше думав, що такого просто не може бути. Виявилося — може.
Ти видав книжку “Мовчазні герої”, у якій зібрані історії українців, які переживають війну. Чи були історії, які не увійшли до проєкту?
Так, звісно. Таких історій було багато. Не тому, що вони були менш важливими чи менш сильними — навпаки. Просто книжка має свої межі. Неможливо вмістити все. Але кожна зустріч, кожна розмова залишається зі мною й продовжує жити далі — вже в інших формах, в інших проєктах.
Можеш розповісти про одну історію, яка тебе особливо зачепила?
Сам процес збирання історій — це теж дуже важлива й складна частина проєкту.
Наприклад, у мене є друг у Києві. Я добре знав його історію й запропонував йому теж стати частиною книжки. Він сказав: “Так, звісно”, але потім нічого не відбувалося. Я писав йому знову, питав, чи він не забув про мене.
І в якийсь момент він чесно сказав: “Я не знаю, як почати писати”. Це виявилося великою проблемою для багатьох людей. Бо це боляче. Болить серце. Потрібно знову все структурувати, ніби репортаж, а для людини, яка пережила травму, це дуже важко.
Іноді я допомагав героям — робив для них своєрідний чек-лист із запитаннями. Казав: “Просто подивись на запитання й спробуй відповісти”. Для когось це справді допомагало.
З цим другом я зрештою вирішив не тиснути. Сказав собі: якщо не вийде — значить, так потрібно. Але потім він сам написав мені. Сказав, що дуже боїться, бо коли починає писати, всі почуття повертаються, ніби він знову переживає травму.
Я одразу відповів йому: “Будь ласка, не роби цього, якщо тобі занадто важко”. Але він усе одно вирішив писати. І він написав. Це була дуже сильна історія, одна з моїх улюблених. А потім він сказав мені: “Ти знаєш, це допомогло мені самому”.
У певному сенсі письмо стало для нього терапією.
Що ти особливо відчуваєш в Україні?
Мені здається, тут люди інакше відчувають час — як теперішній момент, як щось дуже цінне. Я бачу тут справжню солідарність: між людьми, у сім’ях, між друзями. Це не формально, не на словах.
У Німеччині, в Америці все значно простіше, легше: «ну все, бувай, чао, до побачення». А тут я відчуваю близькість, залученість. Для мене це дуже важливо. Мені це подобається. Я почуваюся в Україні добре. Я почуваюся тут як вдома — і це класно.
Ти займаєшся йогою. Як вона допомагає тобі — у житті, у творчості, у спілкуванні з людьми?
Йога для мене це надзвичайно важливо. Насамперед — дихання. Йога і медитація допомагають заспокоїтися, бути тут і тепер.
Коли ти медитуєш, ти перестаєш бути центром світу. Ти просто частина природи. Це складно пояснити словами, але ти відчуваєш зв’язок — із деревами, із сонцем, із простором довкола.
Я не хочу визначати себе лише через професію. Я не хочу говорити: «я пілот», бо тоді мені потрібно грати роль. Я людина, яка займається йогою, яка любить серфінг, рух, життя.
Тебе не лякають обстріли, ракети, повітряні тривоги? Багатьох дивує, що ти повертаєшся в Україну.
Ні, я не боюся. Мене часто запитують: “чому?”.
Я пояснюю це так: я пілот. Коли ти летиш, наприклад, через океан, ти теж усвідомлюєш ризики. Страх можливий, але ти не живеш у ньому постійно. Ти приймаєш ситуацію і робиш свою справу.
Звісно, я думаю про небезпеку. У мене завжди є це розуміння. Але страх не керує моїми рішеннями.
Розкажи, будь ласка, про проєкт із птахами. Що вони для тебе означають?
Ці птахи з’явилися у мене ще близько п’ятнадцяти років тому, у Фрайбурзі. Тоді їх було зовсім небагато, я зробив тридцять чи сорок. Але за останній рік багато людей почали питати, чи можна їх купити. Я зрозумів, що птахи продовжують жити власним життям — незалежно від мене.
Одного разу мені прийшла думка: а що, як спробувати зробити більше? У мене збереглися цифрові векторні файли. Я знайшов людину, яка допомагала мені раніше, зв’язався з ним і запитав, чи зможе він знову працювати з цією машиною. Він сказав: “Так, звісно”.
Приблизно місяць тому він подзвонив мені й сказав, що птахи готові. Я очікував сорок, а виявилося — близько двохсот або навіть трьохсот. Це стало для мене несподіванкою.
Спочатку частина птахів залишилася в Німеччині, у Фрайбурзі. Але потім з’явилася нова ідея — Одеса. Птахи, Одеса, міський простір — усе це раптом поєдналося.
Для мене птах — це одразу образ душі. Душі людей. Тихий знак присутності. Мені важливо, щоб це не було гучно, пафосно чи нав’язливо. Мені не близькі важкі меморіальні форми, пов’язані зі смертю.
Я не сприймаю смерть як кінець. Для мене це — новий початок. Саме тому птахи з’являються в несподіваних місцях. Людина може просто побачити їх і відчути щось своє.
А вже потім, за бажання, можна дізнатися, що це за проєкт, прочитати про нього, зрозуміти сенс. Для мене важливо, щоб усе починалося з тиші й особистого переживання.
Коли ти зрозумів, що тобі самому не впоратися?
Я почав робити все сам: розповідав про проєкт, просив допомогти, але згодом зрозумів, що люди бояться бути залученими. Вони не хочуть запитувати, що саме я роблю і навіщо. І я зрозумів, що це теж проблема — страх бути залученим.
А потім я зустрів Сашу Якимчука. У нього це одразу “клацнуло” в голові, і далі все дуже швидко закрутилося. Він познайомив мене зі скульптором Кирилом Максименком. Це було дивовижно.
Ти думаєш про проєкт із птахами в інших містах?
Так, звісно. Я добре знаю Київ, Львів. Я робив презентації своєї книги в Києві, Львові, бував і в інших місцях.
Ідея з птахами може жити й в інших містах. Це цілком можливо.
Але в мене немає чіткого плану. Я ніколи не працюю за планом. Я роблю крок, а потім відчуваю, чи є резонанс. Зараз я відчуваю, що резонанс є. Людям подобається ця ідея. Можливо, Київ теж її прийме.
Птахи можуть стати символом. Люди бачать птаха і думають про душу. Про тих, хто був, і хто залишається з нами. Це важливо — не забувати, що люди все ще тут, поруч із нами.
Що б ти хотів сказати українцям? Які слова для тебе найважливіші?
Українці неймовірні люди. Дуже теплі, але при цьому неймовірно сильні та сміливі.
Ось тому я тут. Я люблю цих людей. Мені близька їхня філософія, їхнє прагнення до свободи, їхня солідарність. Це дуже гуманістичні цінності.
Сьогодні, на жаль, я бачу, як гуманістичні ідеї у світі руйнуються. Ця війна — не лише між Україною та росією. Це війна за свободу думки, за право бути собою.
Українці зараз борються не лише за свою країну. Це набагато більше. І я дуже гостро це відчуваю. Можливо, у цьому мені допомагає йога – відчувати енергію, хвилю, впевненість.
Кирило Максименко: “Я точно знаю, що душа людини нікуди не зникає. Вона живе доти, доки живе у нашому серці”
Розкажи, як ти долучився до цього проєкту, як ти про нього дізнався?
До мене звернувся Сашко Якимчук, коли я ще був у Києві. Він розповів, що до Одеси приїхав художник, скульптор та пілот із Німеччини — Гідо Хайсіг, і що він робить проєкт із металу. Запитав, чи можу я допомогти.
Я одразу сказав: звісно, але не знав, коли зможу приїхати. У Гідо теж тоді не було чіткого розуміння щодо дат. У результаті так збіглося, що я взяв відпустку, і в Гідо теж вийшло знову приїхати.
Ми зустрілися з Катериною Піменовою, арт-директоркою галереї ArtOdesa, вона дала нам старовинні грати, які просто викинули на смітник. Після цього поїхали на брухт, купили балясини — такі чавунні деталі від старих сходів. Відвезли все на піскоструменеву обробку та продовжили працювати вже у майстерні.
Потім був обстріл Одеси, зникло світло — процес трохи пригальмувався. Ми взяли генератор в оренду та продовжили роботу вже з генератором.
Твоє розуміння ідеї проєкту?
Це авторський проєкт. Гідо, який дуже переживає за нашу країну, за людей, які тут мешкають, і йому щиро шкода тих, хто загинув. Ці птахи – душі загиблих людей.
Я просто не міг відмовитись. Коли в Україну приїжджає людина, яка хоче показати нас світові, Європі, такими, якими ми є насправді, це торкає. Тим більше, я сам працював за кордоном, робив скульптури за кордоном і знаю, наскільки важливо, коли тебе приймають з відкритою душею. Тому все дуже правильно збіглося.
Я знаю, що ти займаєшся пошуком тіл загиблих. Як це перегукується з тим, що ти робиш тут у цьому проекті?
Найголовніше – творчість, скульптура дає можливість час від часу відволікатися від усього побаченого і почутого. Це важливо задля збереження психіки.
І друге: оскільки я практично щодня з цим стикаюся, я точно знаю – душа людини нікуди не зникає. Вона живе, поки живе в нашому серці.
Проект Гідо якраз про це: доки ми бачимо цих птахів, доки можемо до них доторкнутися — ці душі живі.
Ми довго думали, як обробляти метал. У результаті вирішили не обробляти зовсім. Підставка, грати і сам птах зроблені з різного металу – вони іржавітимуть по-різному. Але згодом, через роки, вони мають стати одного кольору.
У моєму розумінні це схоже на те, як душа розчиняється в нас. Але навіть коли все стане одного кольору, людина зможе підійти і доторкнутися до цього птаха руками.
Олександр Якимчук: “Негаразди підуть, і буде нове пробудження”
Як ти познайомився з Гідо?
Мені зателефонував одеський волонтер Ніка Вікнянський і сказав, що до міста приїхала цікава людина з проектом та думками про фотографію. Він запропонував нам зустрітися, і я погодився.
Ми зустрілися, і Гідо розповів про себе: він чинний пілот, капітан Airbus. Він показав свою книгу “Мовчазні герої” — малюнки та тексти, які почав створювати з лютого повномасштабної війни. У вільний від польотів час Гідо малює акварельні портрети звичайних людей і паралельно записує їхні історії. Коли він відкрив мені книгу, я побачив людей із Одеси, Києва, Дніпра. Він зустрічав їх у маршрутках, поїздах, серед знайомих — мав своє коло спілкування в Україні. За словами Гідо, друзі побачили в цьому важливу історію про те, хто ми є: про людяність, внутрішні переживання, про спробу зафіксувати справжній момент життя.
Чому тобі це було близько?
У мене виникло сильне почуття співзвуччя. Рівно три роки тому, я сам зробив схожий проєкт “Що у серці?”. Я працював з Polaroid – миттєвою фотографією. Я ставив людям питання “Що у твоєму серці?”, фотографував їх і просив написати відповідь маркером прямо на знімку – тут і зараз.
Цей проєкт був на виставці в ArtOdesa. Тоді самі відвідувачі помітили, що слово, яке найчастіше повторюється, — “любов”. Люди писали: будинок, сім’я, Одеса, Україна, діти, сонце.
Для мене було головним у цьому проєкті показати та відчути, хто ми. У момент, коли людина розуміє, що її відповідь залишається, це перестає бути просто творчістю — це стає чимось більшим.
Чи були образи, які особливо врізалися в пам’ять?
Так, дві картки.
Перша — жінка, яка годує грудьми у травні 2022 року. На запитання “Що у вашому серці?” вона написала: “Війна міне”. Пізніше інша дівчина написала: “І буде весна”. Коли я побачив ці два написи поряд, це склалося майже у пророцтво. Негаразди підуть, і буде нове пробудження.
Що тебе зачепило в проекті Гідо про птахів?
За словами Гідо, птахи – це душі вбитих людей. Не як буквальна метафора, а як відчуття: душі не зникають, вони трансформуються.
Він показував замальовки маленьких скульптур птахів, яких можна побачити парканами, у дворах. Він говорив про прості речі: листочок, горобців, миті, в яких і є життя.
Мене вразила ця дбайливість до пам’яті — до цивільних, дітей, до тих, кого забрала війна. Мені захотілося допомогти це реалізувати тут, в Одесі.
Я відразу подумав про Кирила Максименка — талановитого скульптора. Він служить, але, почувши про проект, одразу сказав, що хоче брати участь.
Кого ще тобі вдалося підключити?
Ми зустрілися зі співробітницею єврейського центру “Мігдаль” Юлією Максимюк, з директором Музею західного та східного мистецтва Ігорем Пороніком, директоркою Наукової бібліотеки Іриною Бірюковою та артдиректоркою галереї ArtOdesa Катериною Піменовою, у двориках яких буде встановлено інсталяції.
Цікавий момент. Під час зустрічі з Катериною зателефонувала її мама та сказала, що у дворі викидають стару огорожу. Це сталося під час розмови — і стало моментом осяяння.
Це шматок огорожі зі столітньою історією. Ми вирішили зробити його частиною скульптури, де з’являться сучасні птахи Гідо.
Наступна ідея також народилася несподівано. Коли я познайомив Гідо з Максименко, ми поїхали на металобазу, шукали старі елементи. Ми знайшли сторічні чавунні балясини. Очистили їх, обробили — і з того народилася нова ідея. Створювати металеві картини: балясини, птахи, листи металу. Мінімалізм, Баухаус. Символ переплетення культури Одеси.
Що далі?
Підготовка, технічні моменти, встановлення. Можливо, це буде у лютому, але зараз складно щось планувати.
Найбільше українців хвилюють корупція у владі (50% опитаних) і масовані ракетно-дронові удари РФ (40%).
Як передає Укрінформ, про це свідчать результати опитування, яке провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) 12-21 вересня 2026 року.
Як зазначають соціологи, під час опитування респондентам ставили запитання: «Що Вас хвилює найбільше на цей час?». Їм зачитувати дванадцять варіантів, з яких можна було обрати до трьох відповідей.
«Найбільше респондентів говорили, що їх хвилює корупція у владі (50%) і масовані ракетно-дронові удари (40%). Серед інших проблем, які найбільше хвилюють: непрофесіоналізм та некомпетентність влади (30%), низький рівень зарплат, пенсій тощо (28%), діяльність ТЦК (24%), зростання цін (23%), ситуація на фронті (21%). Інші проблеми називали рідше», – йдеться у пресрелізі КМІС.
Окремо соціологи підкреслили, що загалом 53% опитаних обрали або «масовані ракетно-дронові удари», або «ситуацію на фронті» (або і те, і те) – тобто війна як фактор, який хвилює людей, не поступається корупції.
«Водночас загалом 64% обрали або “корупцію у владі”, або “некомпетентність влади”. Тобто якщо порівнювати в цілому фактор війни і в цілому фактор незадоволеності владою (через корупцію та/або некомпетентність), то останнє називалося дещо частіше», – заявили у КМІС.
При цьому, за даними опитування, переважна більшість респондентів – 72% – вважають, що за час повномасштабного вторгнення рівень корупції в країні зріс. Відзначають його зменшення 6% опитаних. Решта або вважають, що він не змінився, або не змогли відповісти.
Респондентам також ставили запитання, чи несе Президент Володимир Зеленський особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. Соціологи уточнили, що «відповідальність» у свідомості громадян не є тотожною «особистій причетності»: «Наразі це більшою мірою сприймається як політична відповідальність, а не особисте звинувачення в причетності до корупційних дій».
За даними КМІС, більшість українців – 72% – стверджують, що Президент Зеленський несе особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. Не вважають, що він несе відповідальність, 25% опитаних.
Як зауважив у своєму коментарі до результатів опитування виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький, у квітні 2026 року КМІС ставив запитання, що є більшою загрозою для країни – російське вторгнення чи корупція у владі. «Тоді 54% обрали корупцію і 39% – вторгнення. При цьому раніше цього року ми ставили запитання у відкритій формі, що є найбільшим викликом для України. У такому випадку, без підказок (і зачитування списків) 65% назвали війну і дотичні виклики, а корупцію – 29%. Тобто коли люди не чують варіанти відповідей, де ми “нагадуємо” про корупцію, то спонтанно більше людей висловлюють переживання через війну», – уточнив соціолог.
КМІС провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус», до якого на замовлення ГО «Форум» були додані запитання про те, що зараз хвилює українців та сприйняття проблеми корупції. Методом телефонних інтерв’ю на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів у всіх регіонах України (підконтрольна уряду України територія) було опитано 1002 респондентів. Опитування проводилося з дорослими (18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, яку контролював уряд України. До вибірки не включали жителів територій, які тимчасово не контролює влада України, а також опитування не проводили з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.
Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з урахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 4,1% для показників, близьких до 50%; 3,5% – для показників, близьких до 25%; 2,5% – для показників, близьких до 10%; 1,8% – для показників, близьких до 5%.
За умов війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення. Водночас у КМІС вважають, що отримані результати все одно зберігають високу репрезентативність та дозволяють досить надійно аналізувати суспільні настрої населення.
Фото: pixabay
Оператори спецпідрозділу ГУР МО України “Примари” продовжують уражати військові об’єкти російських окупантів на тимчасово окупованих територіях України. Серед цілей — залізничний міст, радари, засоби зв’язку, літак та швидкісні катери.
Про це повідомили у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.
За даними ГУР, оператори “Примар” уразили залізничний міст через Північнокримський канал, дев’ять веж зв’язку, засобів РЕБ, РЕР, БРЛС та MESH-ретрансляторів.
Також розвідка заявила про ураження радіолокаційної станції “Небо-У”, командного пункту РЛС П-18 “Терек” та двох РЛС “Каста-2Е”.
Крім того, під час бойової роботи знищено навчально-бойовий реактивний літак Л-39 “Альбатрос”, швидкісний штурмовий катер БК-10, швидкісний транспортно-десантний катер БК-16 та швидкісний патрульний катер “Мангуст”.
У ГУР зазначили, що ураження таких об’єктів має позбавляти російські війська можливостей вести радіолокаційне спостереження, передавати дані, переміщувати ресурси та діяти на морі.
Результати роботи спецпідрозділу “Примари” показали у відео.
Нещодавно, за даними Генштабу, на аеродромі “Саки” українські сили уразили наземну станцію управління БпЛА “Оріон“. Окрім того, там же був уражений літак Су-24.
Суспільство
Дружині загиблого військового з Дмитрівки Миколи Скіби вручили посмертну нагороду чоловіка
У Визирській громаді дружині загиблого військовослужбовця Миколи Скіби вручили державну нагороду чоловіка, присуджену посмертно.
Про це повідомляється на сайті Визирської сільради.
Мешканець села Дмитрівка Микола Скіба народився 10 серпня 1974 року. Воїн став на захист України та загинув 19 грудня 2022 року під час артилерійського обстрілу на Херсонщині, виконуючи бойовий обов’язок.
Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Миколу Скібу посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Державну відзнаку передали його дружині.
Визирська громада висловлює щирі співчуття родині полеглого воїна та вклоняється у глибокій шані перед подвигом Захисника. Світла пам’ять Герою.
-
Війна1 тиждень agoАтака на Москву — Генштаб ЗСУ повідомив подробиці удару по МНПЗ
-
Суспільство1 тиждень agoІгор Гусєв: “Війна перетворює тебе на худо… — публікація
-
Одеса4 дні agoВибухи пролунали в Одесі: РФ атакує дронами з моря
-
Усі новини1 тиждень agoВідомий актор виглядав невпізнавано в компанії вдвічі молодшої дружини (фото)
-
Війна1 тиждень agoСили безпілотних систем від початку року уразили 300 засобів ППО росіян
-
Події1 тиждень agoЛьвівський міжнародний кінофестиваль WIZ-ART оголосив програму усіх заходів
-
Відбудова1 тиждень agoКомпенсації в межах «єВідновлення» отримали понад 260 000 родин
-
Війна1 тиждень agoЗеленський підтвердив удари по ключовому підприємству нафтової промисловості у Московському регіоні