Про це в коментарі Укрінформу повідомив заступник міністра оборони Олексій Вискуб.

«Україна поступово переносить війну на територію Росії, системно уражаючи військову інфраструктуру агресора. У відповідь Кремль, у своїй звичній манері, істерично та хаотично намагається бити по цивільних об’єктах в Україні», – зазначив Вискуб.

Він нагадав, що останнім часом було уражено низку ключових об’єктів російської військової промисловості та хімічної індустрії, що забезпечують виробництво ракет, дронів і вибухових речовин. Зокрема, Україна атакувала завод «Кремній Ел» у Брянську. Наразі завод, де вироблялися компоненти для ракет та безпілотників, вважається таким, що не підлягає ремонту.

«У Росії лише два таких заводи», – уточнив заступник міністра.

Він також відзначив, що найбільш віддалений удар завдано по підприємству хімічної промисловості «Метафракс Кемікалс» на відстані понад 1 500 км від України в Пермському краї.

Заступник міністра зауважив, що поки увага світу прикута до подій на Близькому Сході, майже по всій території Росії лунають повітряні тривоги.

«Поки увага світу прикута до подій на Близькому Сході, майже непоміченим лишається інше: повітряні тривоги майже постійно лунають по всій території РФ, навіть Москва вже дві доби перебуває під постійною атакою українських безпілотників. Столична влада змушена це визнавати. Канал мера Москви майже кожні 10 хвилин повідомляє про «збиття» або «перехоплення» українських БПЛА», – зазначив він.

Вискуб нагадав, що згідно із заявами російської сторони, лише за останні дві доби в районі столиці РФ фіксувалося понад 250 повітряних об’єктів, націлених на військову інфраструктуру, а із чотирьох московських аеропортів фактично працює лише Внуково.

«Війна, яку Росія принесла в Україну, поступово повертається додому», – підсумував Вискуб.

Він відзначив ефективну роботу українських сил ППО та нагадав, що з 2022 року Росія запустила по Україні до 50 000 безпілотників «Шахед». Водночас ефективність української ППО проти них становить 80-90%.

Як повідомляв Укрінформ, Сили оборони України упродовж січня – лютого уразили 13 обʼєктів нафтогазового комплексу на території Російської Федерації.

10 березня Сили оборони України завдали успішних ударів ракетами повітряного базування Storm Shadow по брянському заводу мікроелектроніки “Кремній Ел”.

Завод спеціалізується на дискретній напівпровідниковій техніці та інтегральних мікросхемах, які використовуються у сучасній зброї. Зокрема – у ракетах “Іскандер”, дальність польоту яких становить до 500 км.

14 березня Сили оборони України уразили аеродром «Майкоп» у Республіці Адигея (РФ).

Фото: Генштаб ЗСУ

Дані оприлюднені у розділі «Компоненти у зброї» порталу War&Sanctions.

Як зазначається, російський багатофункціональний винищувач-бомбардувальник Су-34 є основним носієм керованих авіаційних бомб з універсальними модулями планерування та корекції та уніфікованих міжвидових плануючих боєприпасів.

Саме вони є одними з основних засобів ворога для ураження наземних цілей на тактичній та оперативній глибинах.

ГУР оприлюднило список із 79 підприємств, що входять до кооперації з виробництва винищувачів-бомбардувальників та їх основних складових та систем.

За даними розвідки, майже третина з них не перебувають під обмеженнями жодної з країн санкційної коаліції, а отже можуть й надалі мати доступ до необхідних іноземних компонентів та технологій.

Серед таких підприємств, зокрема АТ «Навігатор» – виробник бортової апаратури радіотехнічної системи ближньої навігації РСБН-85В та іншого обладнання зі складу навігаційної системи Су-34; АТ «Котлін-Новатор», що здійснює ремонт антен для бортової радіолокаційної станції літака; ТОВ «ТД “Корпорація ВСМПО-Авісма”», яке постачає продукцію із титанових сплавів; АТ «ОКБ “Зеніт”» – виробник систем бортового живлення Су-34.

«Воєнна розвідка України продовжує системну роботу зі збору та поширення даних про засоби, які Росія використовує у війні. Мета – обмежити військові спроможності противника та запобігти використанню агресорами технологій в майбутньому», – підкреслили в ГУР.

Як повідомляв Укрінформ, ГУР оприлюднило дані ще 19 підприємств російської кооперації з виробництва безпілотних літальних апаратів «Оріон» і 30 іноземних компонентів зі складу іранського Shahed-107 і російського БПЛА «Фенікс».

Фото: ГУР

Едуард народився 5 жовтня 1996 року у Переяславі на Київщині.

З дитинства займався спортом, був капітаном футбольної команди. 

 «У школі ми були спортивними та активними, їздили на футбол, баскетбол та різні спортивні змагання», – згадує брат Назар. 

Після школи Едуард здобув професію кухаря-кондитера у місцевому училищі, бо мріяв стати коком на кораблі. Згодом навчався у Київському національному університеті культури і мистецтв за спеціальністю «готельно-ресторанний бізнес».  

Хлопець цікавився віруваннями предків та скандинавською міфологією, захоплювався мужністю вікінгів та філософією гідної смерті в бою. Займався змішаними єдиноборствами. Працював начальником охорони. 

У свій 27-й день народження – 5 жовтня 2023 року – Едуард усвідомлено прийшов до ТЦК. Офіційно приєднався до Збройних сил 2 листопада: став військовослужбовцем 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного та отримав позивний «Вікінг». Служив матросом, гранатометником 1-го взводу розвідувального відділення розвідувального взводу 1-го батальйону морської піхоти в/ч А4765.

«Вікінг» брав участь у бойових діях на території Херсонської та Донецької областей: захищав село Кринки, Краматорськ та Покровськ.  

За звитяги на Покровському напрямку захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Проте він не встиг особисто отримати нагороду. 

Едуард Олійник прийняв свій останній бій поблизу міста Родинське Покровського району Донецької області 27 липня 2025 року. Тоді троє бійців розвідувальної групи потрапили під ворожий обстріл. Та навіть після важкого поранення Едуард не склав зброї. До останнього подиху він відстрілювався, намагаючись дотягнутися до рації, щоб попередити побратимів про засідку. «Вікінг» загинув зі зброєю в руках.  

«Це була залізна людина. Він був вірним побратимом, який захищав, боронив нашу землю, дуже хвилювався за рідних та близьких. Таких людей мало. Йдуть, на жаль, найкращі. У наших серцях він із нами назавжди. Ми його любимо і пам’ятаємо», – каже побратим Анатолій Кулик, який був із «Вікінгом» в останньому бою та вижив тоді єдиний із групи.  

Дівчина Едуарда Анастасія назвала його найкращим чоловіком. «Мій коханий, я назавжди запам’ятаю тебе таким усміхненим, хоробрим, радісним, сповненим амбіцій і планів на майбутнє…» – написала вона у соцмережі. 

Класна керівниця Едуарда Валентина Одинець розповідає, що це неначе її учня  характеризував Володимир Винниченко: «Це був справжній розбишака халамидник. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному кроці».  

«Однокласники передусім згадують його веселість, жартівливість і вміння товаришувати. Для мене він залишиться невеличким хлопчиком із завихреним чубчиком, дуже сучасною тоді зачіскою-хвостиком і з великою мрією стати коком на кораблі дальнього плавання», – зазначає пані Валентина.

Чин похорону Едуарда Олійника відбувся 6 серпня 2025 року у Переяславі. Похований військовий на Заальтицькому кладовищі. 

«Едуард виріс у вільній, незалежній Україні. Він не знав і не хотів знати іншої країни. І коли настала чорна година випробувань, коли скажений сусід вирішив, що нам, українцям, немає місця на Богом даній землі, що немає права на існування наша мова, наша культура, наш народ, він не роздумував і став на захист України і всіх нас», – сказав представник РТЦК Олександр Молоткін. 

Указом Президента України від 28 жовтня 2025 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Едуарда Олійника нагородили орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно). 

26 грудня 2025 року на фасаді гімназії №2 у Переяславі, випускником якої він був, відкрили меморіальну дошку на його честь. На церемонії були найрідніші люди загиблого воїна – мама Юлія, брат Назар та тітка Руслана. 

Шана Захисникові! 

Валентина Кащенко

Фото із соцмереж, Переяславської міської територіальної громади та Переяслав.City

За матеріалами Переяславської міської територіальної громади

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform