Connect with us

Суспільство

Сегодня в Одесской области произошло землетрясение

Published

on


Как сообщает Национальный институт исследований и разработок физики Земли (Румыния), подземные толчки произошли в сейсмическом районе Вранча на глубине 129 км.

Как отметили в Институте, землетрясение произошло в 37 километрах к западу от румынского города Фокшаны и в 62 километрах к северу от городка Бузеу.

Напомним, 16 сентября 2024 года в Одессе произошло землетрясение. В разных точках Одесской области оно имело силу от 2 до 4 баллов по шкале Рихтера, а эпицентре сила толчков была 5,5 баллов. Одесситам напомнили, что город находится в сейсмически-опасной зоне. Ученые до сих пор не научились точно предсказывать землетрясения. Но, оказывается, есть способ, который может помочь в этом вопросе.

Читайте также: Самые сильные землетрясения, какие были в Одессе





Джерело

Суспільство

в обіг ввели поштові марки, присвячені полоненим і зниклим безвісти

Published

on


Координаційний штаб спільно з «Укрпоштою» провів урочисту церемонію введення в обіг та спеціального погашення поштового випуску марок «Ми чекаємо!». 

Випуск присвячений українським військовополоненим, особам, зниклим безвісти за особливих обставин, та їхнім родинам. Як передає Укрінформ, про це у Телеграмі повідомив Коордштаб.






В Україні ввели в обіг поштові марки, присвячені полоненим і зниклим безвісти / Фото: Юлія Овсяннікова. Укрінформ

1 / 15

До поштового випуску увійшли дві марки: «Лелека. Воля» художника Нікіти Тітова та «Вісниця добра» художника Андрія Єрмоленка.

Історія поштового випуску розпочалася у квітні з відкритого конкурсу. На нього надійшло 195 ескізів із різних регіонів України, сім із яких увійшли до фіналу. Остаточний вибір зробили самі українці під час всеукраїнського голосування в застосунку «Дія», до якого долучилися 328 788 людей.

«Будь-який інструмент, який може допомогти у встановленні правди та поверненні наших людей, ми будемо використовувати. Україна бореться за повернення кожного і кожної, за встановлення істини та покарання злочинців», – цитує пресслужба голову Координаційного штабу, начальника ГУР МО Олега Іващенка.

Своєю чергою, генеральний директор АТ «Укрпошта» Ігор Смілянський наголосив, що поштова марка є нагадуванням про військовополонених і зниклих безвісти.

«Вона розлітається країною, світом, і разом із нею поширюється ця історія. Ми повинні пам’ятати про цих людей», – зазначив він.

Заступниця міністра цифрової трансформації України Валерія Коваль нагадала про ще один спільний проєкт із Координаційним штабом – сповіщення в «Дії» про звільнення Захисників з полону:

Читайте також: Українці обрали ескіз марки до Дня Незалежності

«Координаційний штаб – наш надійний партнер. Разом ми запустили найочікуваніші сповіщення в “Дії” про звільнення наших Захисників із полону. Ми сподіваємося і віримо, що кожен Захисник і кожна Захисниця повернуться додому. Ми всі на них дуже чекаємо», – наголосила Коваль.

Окремо під час церемонії прозвучали голоси родин і тих, хто сам пройшов через російський полон.

«Ця тема консолідує наше суспільство та привертає увагу до військовополонених і зниклих безвісти. А ця маленька марка стає символом єднання та зберігатиме пам’ять про біль, надію і сподівання, з якими сьогодні живе українське суспільство», – зауважила представниця родин Ірина Таранова.

Подібну думку висловив і ветеран Артем Вишняк, який пройшов російський полон: «Це дуже важливо для тих, хто перебуває в полоні, і для тих, хто вже повернувся. Повертаючись додому, люди бачать і розуміють, що на них чекали».

Читайте також: Укрпошта випустила марку з нагоди 80-річчя КБ «Антонов»

У церемонії взяли участь члени Координаційного штабу, представники державних органів і громадських об’єднань, автори конкурсних робіт, родини військовополонених і зниклих безвісти, а також захисники, які повернулися з російського полону.

Цього ж дня спеціальні погашення поштового випуску «Ми чекаємо!» відбулися в регіонах України за участю регіональних представництв Координаційного штабу.

Окремою частиною події в Києві стала виставка портретів українських військовослужбовців, які повернулися з російського полону. Поруч із марками, присвяченими очікуванню, – обличчя людей, для яких повернення додому вже стало реальністю.

Як повідомляв Укрінформ, у Києві погасили марку, присвячену прикордонникам підрозділу «Стрікс».

Фото Укрінформу можна купити тут



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Олександр Половець: “Війну можна зіграти, … — публікація

Published

on


Він знімався у “Фортеці Хаджибей”, “Щедрику” та “Кріпосній”, а з листопаду 2023 року боронить Україну в лавах ЗСУ. Актор Олександр Половець розповів Інтенту про перші дні повномасштабного вторгнення, мобілізацію з третьої спроби, нагальні потреби на фронті, приховування професії від побратимів та складний шлях повернення до акторства після вигорання на передовій. 

Пам’ятаєте 24 лютого, коли росія напала на Україну? Як для вас почався той день?

Так, пам’ятаю. 23 лютого я був на знімальному майданчику серіалу “Кріпосна” в Києві. Вночі повертався додому і 24-го о сьомій ранку почув вибухи. Тоді я сподівався, що це провокація. Були розмови, що може початися, але я, як і багато наших співвітчизників, не вірив. Сьогодні буде гучно, а завтра тихо. Я думав, що це на один день. Далі накатував шок. Я оптиміст і думав, що восьме березня – це ж свято: не може бути, що у цей день була війна. Думав, що закінчиться на 8 березня. Але 8 березня вже четвертий раз проходить.

СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

Я вірю, що ця війна закінчиться, можливо, в цьому році. Всі війни закінчуються рано чи пізно.

Коли ви зрозуміли, що війна надовго? Був такий момент?

Такий момент був. Я на службі не з першого дня. Через сімейні обставини я долучився з 3 листопада 2023 року. Мені двічі відмовляли, бо людей вистачало. Мені казали: “Старий, іди додому”. Але з третьої спроби я зміг мобілізуватись. Я не хотів пересидіти всю війну вдома, мені було би незручно і соромно перед тими, хто зараз на фронті. В тому числі й перед моїми колегами: акторами, режисерами. Будучи в підрозділі, на бойових завданнях, розумів, що це війна вже на роки.

Які потреби мають військові там, де ви зараз несете службу?

Кожний зимовий період, починаючи з осені по весну, зрозуміло, що не вистачає світла й державі, й громадянам, і також військовим. Більшу частину часу ми знаходимось у полі, в лісопосадках, і нам не вистачає EcoFlow. Генератор шумний, на бойових позиціях його вмикати не можна, тому тільки EcoFlow. Це нагальна потреба. Далі ще є великий список необхідного, але найперше – EcoFlow.

Через вас можна допомогу передати?

Я запитаю в командування, як це правильно зробити, бо я не маю права навіть дивитися в бік допомоги. Я можу тільки направити, бо військовий – це не комерційна служба. 

В армії ви тримали в секреті акторську професію. Чому?

Я не хотів багато уваги. А ще військова служба завжди була службою професійних військових. Зараз їхній відсоток малий, це не секрет, близько 800 тисяч задіяно. Наша армія нараховувала до 25 тисяч військових. Залишок від цієї цифри – це люди, які не мали відношення до служби. Це водії тролейбусів, кухарі, пекарі, актори, режисери, музиканти, композитори – кого тільки немає. Я гадаю, що я такий же, як і всі. Я просто людина з іншої професії. Навіщо мені притягувати до себе увагу? Я сам про себе не розповідав.

За три роки я змінив декілька посад і частин. Я був прикомандирований до бойового батальйону. Я ще не встиг туди доїхати, а хтось уже сказав, що “в нас актор на службі”. Я здивувався, коли в навчальному центрі до мене підійшов старшина й показав на телефоні моє фото. Далі дійшло до командира роти, і він попросив зі мною фото. Був вражений такій увазі до себе.

Бувало смішно. Люди втомлюються, коли багато воюють, і в них інший настрій. Тут не буде: “Вау, це актор”. Кажуть: “Ти, йди сюди. Ти актор, де знімався? Давай сфотографуємось, посміхайся, вільний”. Всі підрозділи, де я був, знали про мою професію. В анкеті таке не пишуть. Мабуть, через “сарафанне радіо” передавали.

Пам’ятаю історію з фронту. Нас було близько 26 військових. Виходили на бойові позиції, хтось повертався, багато, на жаль, ні. Я залишився з хлопцем, який щойно повернувся з позиції. Він був легко поранений, і ми провели разом майже добу. У таких ситуаціях зазвичай підтримуємо одне одного простими запитаннями: “Як удома? Як дружина, діти?” Він упізнав мене й згадав фільм “Фортеця Хаджибей”. Мене це вразило: навіть за таких обставин, коли життя і смерть поруч, у людини залишалося місце для розмови про культуру

Який досвід війни вас найбільше змінив?

Ставлення один до одного. Дух патріотизму та підтримки. Коли підводить здоров’я, ми іноді лягаємо в шпиталь на лікування. Дзвонять друзі, побратими та запитують, що потрібно. Кажуть: “Ми ж одне ціле”.  На самоті ми не залишаємось, особливо на точках зіткнення. Там самотужки впоратись неможливо. Це велике навантаження й фізичне, й емоційне. Підтримка побратимів дуже важлива. 

Пропоную поговорити про акторську кар’єру. Коли ви зрозуміли, що хочете стати актором?

Я дуже довго не хотів. Я займався професійно спортом. Брав участь у міжнародних змаганнях. На таких заходах зазвичай іде зйомка, стоїть камера. Спорт – це велике емоційне навантаження. Необхідні медитація, настрій, думки. Заплющуєш очі, десь подумки прокручуєш, як будеш проходити дистанцію. Я бігав 400 метрів і 400 метрів з бар’єрами. З бар’єрами – це технічний вид. Чим менше помилок, тим більш високе місце можна взяти. Думаєш, заплющуєш очі, відкриваєш – перед тобою камера. Вона знімає прямо в обличчя. Мене це дратувало. Це було декілька разів. Я відходив убік, ховався від камери.

Військовий сидить за столом і щось розповідає за кавоюСКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

І от різниця. Коли ти від камери ховаєшся, не любиш, ненавидиш навіть. А в кіно камеру треба любити. Перша фраза, яку я почув: “Ти маєш побачити камеру, і камера має бачити тебе”. Це я в собі боров. І я звик бути самим собою, але кіно і театр – це гра. Проживаєш життя іншої людини. Спочатку я дуже цього не хотів, бо я пишався своїм життям. Я за гороскопом Близнюки. Цьому знаку важко, коли щодня день бабака, треба щось змінювати. Поступово я вирішив, що акторство – це моє. Зараз мені цікаво увійти в персонажа, відшукати його риси – гра мені дуже подобається.

Першим своїм проєктом я не пишаюся. Міхалков дуже багато дурниць наговорив – і це ще якщо не казати про те, якою людиною він себе показав і як піариться на дружбі з путіним. Я хотів би про цей досвід не згадувати, але це була моя перша робота в кіно. Я сам прийшов на кастинг, на проби. В Одесі знімався проєкт “Сонячний удар” про громадянську війну 1918 року. Фільм складався з двох частин: 1905 і 1918-19 роки. Я грав чекіста. Спостерігав за роботою Міхалкова, як він налаштовує актора. Щоб зняти кадр, підходить до мене і каже: “Уяви собі, що це твій класовий ворог. Перемога. Вони йдуть додому, складають зброю, ти дивишся на них з прищуром, ти їх ненавидиш. Одночасно ти повертаєшся додому. Вдома чекають жінка і діти. Це все в одному погляді. Я хочу побачити і те, і те”. Він довго пояснював. Знімали за день одну хвилину стрічки. Для мене це була школа. Я не хотів би більше з росіянами працювати і зніматися, але перший досвід був таким. Чомусь я навчився.

Першу головну роль я отримав від ізраїльського продюсерського центру. Вони покликали мене після того, як я зіграв німецького офіцера в проєкті “Незламна”. Мене знайшли за фотографіями, фільмографією й титрами. Я був схожий на персонажа, якого вони шукали для своєї історії. Я довго шукав свій настрій, читав багато історій, вивчав персонажа. Це був допит на Нюрнберзькому процесі. Читав книгу, яка, до речі, в нас не вийшла – “Співбесіда з катом”. Якісь уривки я читав, щоб розуміти його портрет. І паралельно зі зйомкою я пішов навчатись акторській майстерності при Одеській кіностудії. Можна сказати, що перші кроки я робив самостійно. 

Є роботи, якими ви особливо пишаєтесь?

“Фортеця Хаджибей”, проєкт 2019 року, в 2020 році вийшла прем’єра. Там я зіграв одну з головних ролей. Це завжди приємно, це інша підготовка й відношення до проєкту. Я мріяв знятися в історичному проєкті. Може, під дитячим враженням від фільму “Три мушкетери”. Мені було тоді близько десяти років. Ми, дивлячись цей фільм, створювали собі кумирів. Було бажання навчитись фехтувати й скакати на коні. Не можу сказати, що майже 40 років я ніс у собі цю думку, але хотілося щось історичне з минулого століття.

Після “Фортеці Хаджибей” я знімався в “Щедрику”. Далі почалась війна, і потім я майже не знімався. Минулоріч були зйомки в серіалі. Після чотирьох років паузи я повернувся на майданчик і дуже хвилювався. Це серіал про сучасну війну. Я зіграв командира частини, історія заснована на реальних подіях.

Зараз виходять фільми про сучасну війну. Ми намагаємось переосмислювати те, що відбувається, пам’ятати імена героїв. Бо все забувається. Можете відкрити, яка буде історія в новому серіалі?

Я обережно розповім, бо перше слово має бути в режисера чи продюсерів. Серіал називається “Сплетені долею”. Я його дуже чекаю, бо він на мене вплинув своїми діалогами, партнерами, в ньому багато правди. Там історії про те, як жінки допомагають, чекають своїх чоловіків, хтось поранений, хтось повернувся, а хтось – ні. Ці моменти ми побачимо на екрані.

Мій персонаж – командир бойової частини, який знаходиться майже на лінії зіткнення. До нас декілька разів приїздить група волонтерів, і поступово між командиром, тобто моїм персонажем, і головною акторкою, яка грала волонтерку, виникає іскорка. Я не буду далі розповідати, треба бачити серіал. Сподіваюся, що буде ще другий сезон. 

Восени очікуємо?

Так, восени. Серіал вже змонтований. 

Бойовий досвід якось допоміг вам у цій ролі чи навпаки заважав?

І так, і ні. За три роки на війні були різні ситуації. Був і на лінії зіткнення, був на бойових виходах. Ми втомлюємося й фізично, й емоційно, є вигорання. Думаю, що так у багатьох військових. У актора те ж саме.  Майданчик вмить не поверне тебе в акторську діяльність. Діалоги й партнерка тебе включають. Згадував ті моменти, коли волонтери нам привозили допомогу, й одразу повертався туди.

Олександр Половець крупним планомСКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

Яку роль я хотів би зіграти? Враховуючи мій вік, не буду грати мачо, якихось штурмовиків. Я хочу підкреслити, що нам важливе таке кіно. Це не тільки культура, це історія. На жаль, важка. Наші діти й онуки мають бачити правду і знати, якою ціною ми виборюємо свою свободу та незалежність. На жаль, ми втрачаємо найкращих. Я хотів би долучитись до таких проєктів. Можливо, це будуть невеликі ролі, не головні. В мене є бойовий досвід, я за три роки був у різних підрозділах на різних посадах.

Виходять кіно-новинки про ДСНСників, військовослужбовців, різні бригади. Є професійні актори з бойовим досвідом. Аудиторія дуже по-різному на це дивиться. Хтось каже, що немає права носити форму актор, який не служив. Ви що б хотіли сказати глядачам із цього приводу?

Є в мене образа. Усі мали якісь цивільні спеціальності. Багато акторів теж воюють, і багато хто, на жаль, загинув. У перший рік війни йшлося приблизно про 50 загиблих акторів. Зрозуміло, зараз ця цифра набагато більша. Якщо актор вирішив, що він не військовий і краще залишиться вдома, бо тут принесе більше користі, – це його громадянська позиція. Тоді нехай грає не військових, а лікарів чи вчителів. Це моя точка зору, але зараз вона для мене вже не така принципова. Багато акторів воюють і не можуть долучитися до зйомок. Але хтось має зніматися й доносити правду.

Я дивлюсь на себе: мені буде потрібний час на адаптацію, щоб повернутися на майданчик. Може закінчиться війна, а я ще не готовий, бо я дуже вигорів на цій війні. І цей період хтось має грати військового. Якщо актор не був на лінії зіткнення, не бачив загибелі своїх побратимів, не переживав вибухів поруч, шаленого фізичного та емоційного тиску – це можна зіграти, але не прожити. Тому для мене це ще й питання поваги до тих акторів-військових, які пройшли цей шлях. Буде справедливо, якщо саме вони гратимуть такі ролі. Можливо, навіть самих себе. І в цьому буде правда, яку глядач побачить. Хочу ще раз підкреслити: ця історія має бути розказана. Хтось має донести її вже зараз. Водночас професійний актор, якщо він справді професійний, має налаштуватися, пройти підготовку під керівництвом інструкторів і зіграти свою роль. Цей фільм буде жахливим. У ньому будуть біль, шок, стрес, але це виправданий шок. Це біль від правди.

Ми вже надивились на загибелі і прильоти. Ми бачимо, як гинуть молоді красиві люди та діти. Ми маємо знати агресора в обличчя. Ці проєкти потрібні вже зараз. 

Ви думали, як будете повертатися до акторської професії: що вам для цього треба, скільки часу, чи залишилось для вас місце в творчому кластері?

Я не можу відповісти, скільки мені треба часу, точно не один день, не два, не три. Мені необхідно трохи видихнути, побути на самоті якийсь час. У всіх професіях, не тільки в акторській, є зайняті комірки. Молоде покоління, а може не молоде, а однолітки, раніше звільнилися зі служби і вже знімаються. Мені треба буде час, щоб переконати режисерів та продюсерів, що я готовий. Для цього маю тренувати пам’ять, мову, пройти курси, побути в колективі. Адаптація потрібна буде всім, але актору, здається, більше часу потрібно. Я не хочу образити людей з інших спеціальностей, які на війні. Акторам треба налаштування. Не одразу виходить ця межа, коли ти граєш і проживаєш персонажа. Це складний момент, для якого треба відпочити. Місяця вистачить. Хотілось би так, не більше, бо роки йдуть. Мені вже не 20-30 років.

В мене є вистава, яку я грав всього двічі. Я сам її знайшов, вибрав і зупинився саме на ній. Вона називається “Мобільність”. Я грав її 3 грудня 2021 року. І потім вже в часи, коли війна йшла, грав її в липні 2023-го року. А в листопаді 2023-го я пішов добровольцем. Три роки я розповідаю своїм побратимам і собі цю виставу. Я намагаюсь не забувати, вчити. Я знав, що не вийду на сцену ані в цьому році, ані в наступному. Де б я не був, я скрізь беру свою виставу. Роки пройдуть, але для мене це мотивація.

Пам’ятати свій матеріал, так?

Так, і пам’ятати матеріал, і тренувати свою пам’ять. Звісно, я не можу проводити репетиції, але це моновистава. Мені трохи простіше, тому що я на самоті. Мені не потрібен партнер. Це вистава-діалог з самим собою. 

Де ставилася вистава?

У театрі “Маски”. Я не входжу в трупу театру. Може, щось зміниться, я повернусь з війни і буде пропозиція працювати разом у колективі. Коли побачить виставу глядач, я не знаю. Я почав вчити матеріал, щоб бути готовим вийти на сцену. Глядача треба тримати, не просто розповідати історію, як вірш. Необхідно тримати темп, гра має бути різною, щоб глядач не заснув. Я розумію, що маю не просто вивчити текст, мені знову треба прожити його. 

Вам потрібні репетиції?

Так. І щось зміниться. За три роки паузи, може, щось побачу інше, режисер щось загадає своє. Це буде інша вистава, це буде знов прем’єра.

 

Ольга Лопатюк



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Росія атакувала склад із зерном і готельний комплекс на Одещині

Published

on


14 Серпня 22:56

Російська атака спричинила займання одразу у двох районах Одеської області. Вогонь охопив склад із зерном, дах готельного комплексу та суху траву. За попередньою інформацією, люди не постраждали. Про це повідомила Державна служба України з надзвичайних ситуацій, інформує «Комерсант Український»

Російські війська завдали чергового удару по цивільних об’єктах Одещини. Пожежі виникли в Одеському та Білгород-Дністровському районах.

Для ліквідації наслідків атаки залучили загалом 65 вогнеборців і 16 одиниць техніки. Рятувальникам вдалося оперативно приборкати полум’я та не допустити його поширення на сусідні об’єкти.

Що пошкоджено в Одеському районі

В Одеському районі внаслідок російського удару загорілося складське приміщення, призначене для зберігання зерна.

Підрозділи ДСНС локалізували пожежу та зупинили поширення вогню. Інформація про площу займання, обсяг пошкодженого зерна та можливі збитки підприємства наразі не оприлюднена.

Як повідомляє Суспільне Одеса, за попередніми даними, загиблих і травмованих на об’єкті немає.

Удар знову зачепив зернову інфраструктуру регіону, яка має важливе значення для зберігання та експорту української аграрної продукції.

Дивіться нас у YouTube: важливі теми – без цензури

Дах готелю загорівся в іншому районі

У Білгород-Дністровському районі після атаки спалахнув дах будівлі готельного комплексу. Вогонь також перекинувся на суху траву, розташовану поруч.

Рятувальники ліквідували обидва осередки займання. Поширення полум’я на інші будівлі вдалося уникнути.

Повідомлень про постраждалих у готельному комплексі не надходило. Остаточні наслідки удару та розмір матеріальних збитків уточнюються.

Скільки рятувальників працювали на місцях

До ліквідації наслідків російської атаки ДСНС залучила 58 рятувальників і 14 одиниць спеціальної техніки.

Додатково на місцях працювали сім працівників місцевої пожежної команди та дві одиниці техніки. Таким чином, пожежі в області приборкували 65 вогнеборців за допомогою 16 спеціалізованих машин.

Завдяки оперативній роботі підрозділів вогонь не поширився за межі пошкоджених об’єктів.

Одещина знову перебуває під російськими ударами

У ніч проти 14 серпня південні райони Одеської області знову опинилися під ударом РФ. Пошкодження зафіксували у житловому секторі, на території складських об’єктів і відкритій місцевості.

Одеська область регулярно зазнає російських атак через розташування портової, транспортної та аграрної інфраструктури. Удари по складах і зерносховищах створюють додаткові ризики для українських виробників та експорту продовольства.

Влада закликає жителів регіону не ігнорувати сигнали повітряної тривоги та залишатися в укриттях до офіційного повідомлення про відбій.

Читайте нас в Telegram: важливі теми – без цензури


Читають зараз





Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.