Середня Азія чи Центральна?

Середньою Азією в СРСР називали п’ять радянських республік, що знаходяться на схід від Каспійського моря: це Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан та Туркменія. Попри узагальнене найменування, насправді мова йде про зовсім різні культурно-цивілізаційні регіони, які спеціально були перекроєні радянською владою, всупереч місцевим реаліям аби стерти стару історію та «побудувати нову», що практикувалося спочатку російською імперською, а згодом й радянською владою у політиці щодо поневолених народів, зокрема й українського.

Єдиним спільним знаменником усіх цих територій був і залишається іслам – релігія, яку сповідує більшість місцевого населення. Проте якщо Казахстан є найбільшою у світі країною, утвореною на землях давніх кочовиків, то регіон Таджикистану та частини Узбекистану (серцем якого є Ферганська долина) історично відносився до цивілізації персів та народів південної Азії. Туркменістан – це класична пустеля з оазисами та бедуїнами.

По-різному та в різний час ці території входили до складу Російської імперії (якщо називати речі своїми іменами – то Росія їх завойовувала). Території сучасного Казахстану – серця євразійського степу стали частиною Російської імперії у XVIII столітті в рамках її протистояння з Китаєм, який тоді захопив регіон проживання уйгурів.

Південна ж частина Центральної Азії була окупована Російською імперією в рамках «великої гри» – геополітичного протистояння з Великою Британією, яка своєю чергою колонізувала сучасні Афганістан та Пакистан. Але століття перебування у складі імперії далися взнаки й колишні соціально-культурні зв’язки були нівельовані на зміну новим, колоніальним – насадженим імперією.

Після розпаду СРСР у кінці XX століття у світі з’явився новий регіон з оригінальними корпоративними зв’язками, утвореними вже в самому союзі. Його сприймали за задвірки Росії та навіть залишили старе, колоніальне по суті найменування регіону – Середня Азія.

Хто зайде на місце колишньої імперії

Першими, хто наважився «зайти» у цей регіон московського впливу були турки. Ця країна член НАТО вирішила скористатися етнокультурним фактором тюркського світу, до якого належать, зокрема Казахстан та Туркменістан.

Проте історичні культурні наративи розбилися об об’єктивну геополітичну реальність. Нові держави не були готові протистояти Росії, а в багатьох з них явно проявлялися конфлікти, зокрема на етнічному ґрунті. Росія тоді виступила гарантом їх безпеки та територіальної цілісності. Тож вибору в молодих держав не залишилося. Чи можливий варіант, за якого Росія сама створила потенційні проблеми для держав регіону аби потім їх самій і вирішити? Так цей варіант цілком ймовірний, але суті це не змінює.

Важливо

Відзначимо, що Казахстан так само як і Україна, отримав у спадок радянську ядерну зброю (але в менших обсягах, ніж наша держава), проте так само здав цей арсенал навіть ще менше торгуючись, ніж наша держава.

Не змінила суттєво обстановки в регіоні й атака США на Афганістан. Цікаво, що тоді саме РФ виступила посередником між Вашингтоном та країнами-сусідами Афганістану щодо питань воєнної логістики та інших інтересів, пов’язаних із кампанією НАТО в регіоні. Саме так — Росія наполягала аби, зокрема в Узбекистані відкривалися бази НАТО. Такий був світ на початку XXI століття.

Відродження античного суперпроекту

Як це не дивно, ситуацію в регіоні змінив не «агресивний захід» та «англосаксонські змови», а начебто дружня до Російської Федерації Китайська народна республіка. Саме в Казахстані під час виступу нового лідера КНР Сі Цзіньпіна у 2013 році вперше було озвучено ідею відновлення «Шовкового шляху».

Це логістичний транспортний надпроект давнини (зародився ще понад дві тисячі років тому; з’єднував Римську імперію із китайськими державами того періоду), який сучасна КНР вирішила відродити у XXI столітті. Проект «Один пояс – один шлях» – це більше, ніж просто логістичний маршрут це ідея відродження давньої китайської могутності та втраченої величі. Це сукупність програм, які за задумом мають формувати пул лояльних до Китаю держав, що зобов’язані Піднебесній допомогою у розвитку інфраструктури (не лише транспортної) та технологій.

Давній торговий шлях проходив через сучасну Центральну Азію. Сюдою через багато століть після занепаду китайські товари знову мали б піти до Європи, але не все так просто.

До 2022 року проти такого маршруту виступала Росія. Вона й зараз проти, але тепер її голос звучить тихіше. Кремль кинув усі свої наявні сили та ресурси для знищення України, пішовши таким чином у своєрідний ва-банк. Москва поки не програла, але й перемоги у найближчій перспективі не видно. У Середній Азії не поспішають списувати Росію із рахунків, але від вигідних пропозицій зі сторони уже не відмовляються.

Країна НАТО з тюркського світу

Так у регіоні тепер по-новому дивляться на ініціативи Туреччини щодо тюркського світу. Тим паче, що турки пропонують не лише культурно-історичне співробітництво, а цілком сучасні проекти в галузях будівництва, та що особливо цікаво у військовій сфері.

В Центральній Азії працюють тисячі турецьких та спільних підприємств, при чому турки займають чільні місця серед іноземних інвесторів, часто йдучи у різноманітних рейтингах з цього приводу на чільних позиціях одразу після РФ та Китаю.

Країнам Центральної Азії надзвичайно цікаві турецькі військові технології. Нагадаємо, що Туреччина є членом НАТО з 1952 року, а Таджикистан, Киргизстан та Казахстан продовжують входити до ОДКБ (військовий альянс в якому головує Росія). Анкара ділиться з країнами регіону своїми власними технологіями, зокрема організовуються навіть спільні підприємства із виробництва безпілотників. Звичайно про технології інших членів альянсу мова не йде, але самий факт такої трансальянсної співпраці уже досить промовистий.

Важливо

Також в Анкарі креативно та багатосторонньо підходять до пошуків спільних знаменників із різними країнами регіону. Так із тюркськими народами організовуються культурні діалоги на основі концепцій Ісмаїла Ґаспринського (який до речі жив і творив у Криму у ХІХ столітті), а от із представниками давньої перської цивілізації — таджиками турки згадують пам’ять середньовічного богослова Мевлані Джалал ад-Діна Румі.

На останніх дипломатичних заходах турки намагаються легітимізувати Північний Кіпр, який поки у світі визнала одна лише Туреччина. Але тут вже в гру вступив ЄС, який у квітні 2025 року домігся на саміті в Самарканді декларування країнами регіону прихильність ідеї єдності Кіпру. Ця історія – яскравий приклад багатовекторності країн Центральної Азії, які після послаблення хватки з боку кремля не поспішають на усі сто відсотків занурюватися у співпрацю із жодним великим блоком, а скоріш ладні маневрувати між сторонами виторговуючи для себе все більш вигідні умови співпраці.

Як озброюватися в НАТО на кошти, зароблені з талібами

Країни Центральної Азії входячи до ОДКБ, купують зброю у країни-члена НАТО. Вони охоче обговорюють торгові та інфраструктурні проекти з ЄС, водночас розвиваючи торгівлю з Афганістаном, де при владі рух Талібан, який ЄС та НАТО вважають терористичним. Казахстан став найбільшим зовнішньоекономічним партнером держави талібів. Країни між регіоном та Афганістаном уже сягає майже двох мільярдів доларів США і впродовж останніх двох років держави регіону підписали ряд двосторонніх угод з талібами, направлених на кратне збільшення її обсягів.

Європейський союз цікавить логістика з країн Середньої Азії, зокрема транспортний коридор з Китаю в обхід Росії – так званий «Середній коридор. А також природні ресурси цих держав, зокрема уран. Так Франція хоче замінити постачання уранової руди з уже недружнього до неї Нігеру та уран із Казахстану та Узбекистану. Казахстан є провідним експортером цієї руди у світі й він не проти допомогти Франції з цього питання, проте прагне будувати співробітництво на вигідних для себе умовах. Зокрема в Астані воліють експортувати ресурси, паралельно залучаючи інвестиції та технології у країну, таким чином створюючи в себе підприємства із високим відсотком доданої вартості. Так у випадку з ураном Казахстан прагне отримати технології, що допоможуть йому в перспективі самому звести першу у регіоні атомну електростанцію.

Багатовекторність як вона є

Уся суть політики середньоазійської багатовекторності простежувалася у вересні 2025 року. Тоді президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв відвідав сесію генеральної асамблеї ООН (організації де він сам колись займав високу посаду). На ній президент Казахстану заявив про необхідність реформування ООН із наданням все більшої ролі «середнім державам». Після цього Токаєв зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським, з яким вони принципово говорили англійською, а не російською. Також на полях саміту було укладено угоду з американською корпорацією Wabtec на закупівлю та обслуговування залізничних локомотивів – раніше цим займалася російська компанія «Трансмашхолдинг».

Важливо

Здається Казахстан остаточно перейшов «на сторону добра». Аж ні – в червні він уклав угоду з РФ на будівництво АЕС на своїй території, а також Казахстан є затятим прихильником торгового коридору Північ-Південь, який з’єднає Росію з Індією; Індійський та Північно-Льодовитий океани. І підтримує в цих проектах Казахстан Узбекистан. Ось так держави Центральної Азії балансують між могутніми полюсами сили. При цьому усі демонструють досить стабільні та немалі темпи економічного зростання (близько 5% ВВП щороку).

Так Центральна Азія, яка на міжнародній арені всіляко хоче довести, що вона більше не «середня», тобто це не набір пострадянських держав, які бояться зайвий крок зробити без узгодження з Росією, а цілком собі самодостатні країни із чітко визначеними інтересами та розумінням як втілити свої амбіції у життя.

Вони готові просувати ідеї російського транспортного проекту Північ-Південь та водночас розбудовувати інфраструктуру середнього коридору, який являється не просто маршрутом в обхід Росії, а ще й конкурентом Північного шляху, який лобіює КНР. При цьому країни Центральної Азії є активними учасниками китайського проекту BRI.

Проте країнам Центральної Азії між закупками легкої хоча й новітньої зброї у країни НАТО та нарощуваннями темпів торгівлі з Афганістаном, де при владі таліби варто задуматися і згадати долю того ж Афганістану, який у середині XX століття теж думав, що зможе довго та успішно балансувати між двома вогнями, а чим це завершилося для цієї теж по суті своїй країні Центральної Азії усі знають.

Відтоді розвиток технологій та ШІ зокрема продовжує стрімко зростати, а за останні три десятиліття взагалі досягнув значних результатів. Однак історія штучного інтелекту можна простежити набагато далі — до міфів, пише The Conversation.

У Фокус.Технології з’явився свій Telegram-канал. Підписуйтеся, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Міф про Прометея

Найближчим за значенням для ШІ постає давньогрецький міф про Прометея. Давньогрецькому титану, сину титана Япета й німфи Клімени Фетіди Есхіл присвятив кілька трагедій, але з них збереглася лише одна — “Прометей закутий”.

У міфі про Прометея йдеться, як титан вкрав вогонь у бога-коваля Гефеста, а потім спустився на землю і подарував його людству, тим самим врятувавши його від холоду і голоду.

Стародавні греки розглядали інтелект як щось, що можна розвинути, а не лише отримати від народження. А тому дар Прометея можна розглядати також як дар розуму. Завдяки йому люди змогли бачити й чути те, що не бачили й не чули раніше. Змогли навчитися писати, будувати кораблі й міста, тлумачити зірки та сни, покращувати своє життя.

Прометей передав людям не лише вогонь, але й частину творчої сили богів.

Цікаво, що Гесіод у поемі “Теогонії” вказує, що Зевс розлютився не лише на Прометея, але й на людство. Він наказав Гефесту розпалити свою кузню та створити першу жінку, Пандору — так звану провідницю нещастя на Землі.

Звідси виходить, що викрадений для людей вогонь — це той самий вогонь, який створив Пандору.

Давні греки висловили думку, що люди — це своєрідна форма ШІ. Бог Гефест і титан Прометей використовують той самий вогонь, щоб створити людей, щоб вдихнути в них життя і наділити творчими здібностями.

А якщо титан дав нам вогонь богів, то й нам, мабуть, дозволено використовувати його дkя створення власних розумних істот.

Папа і магія

Ґерберт Аврілакський або ж Сильвестр II як науковець випередив свій час. Він був відомим вченим і винахідником. Першим почав використовувати арабські цифри, описав астролябію за двадцять років до її винайдення. Підготував працю з геометрії, яка намагалася заповнити прогалину, спричинену існуванням фрагментарних праць Евкліда, і яка включала твори римських геодезистів.

У 999 році його обрали Папою Римським. Він помер у 1003 році під своїм папським іменем Сильвестр II.

Однак після його смерті Європою ширилися найрізноманітніші чутки. Навіть сформувалася легенда, що Ґерберт насправді був чорнокнижником. Першим її у своєму творі “Gesta regum Anglorum”розповів Вільям Мальмсберійський, але згодом вона розрослася деталями.

Один варіант легенди розповідає, що Ґерберт володів магічними книгами, що допомогти йому стати папою. В іншому йдеться, що ченець виграв у кості в диявола.

А втім, існує ще одна — про “бронзову голову”. За словами Вільяма Мальмсберійського, Ґерберт використав свої знання астрономії і створив голову, що може говорити. Ченець добре дослідив рух зірок і планет, а після цього відлив бронзовий артефакт, який ожив і міг відповідати на запитання “так” або “ні”.

Легенда розповідає, що спочатку Ґерберт запитав у голови, чи стане він Папою. І отримав ствердну відповідь.

Тоді Ґерберт запитав: “Чи помру я, перш ніж співатиму месу в Єрусалимі?”

“Ні”, — відповів голова.

Він таки став Папою Римським і уникав паломництва до Єрусалиму. Однак одного разу він провів месу в церкві Санта-Кроче-ін-Джерусалим у Римі. На жаль, церква Санта-Кроче-ін-Джерусалим у ті часи була відома просто як “Єрусалим”.

Папа захворів і швидко помер. Перед смертю ж наказав своїм слугам розрізати його тіло і викинути. Так він хотів відправитися до свого справжнього володаря — сатани.

Сьогодні ж можливість передбачати майбутнє приписують моделям ШІ. Вони можуть припустити, яке слово ви напишете наступним, який фільм глянете або ж яке наступне запитання вас зацікавить.

Анатом і автомат

У XVIII столітті механічні винаходи почали ставити під сумнів уявлення про те, що відрізняє живі істоти від машин. Мислителі все частіше розглядали людське тіло як систему одного цілого, що породило просте запитання: якщо природа підпорядковується механічним законам, чи може кваліфікований інженер відтворити їх?

Французький механік та винахідник Жак де Вокансон спочатку створював механічні іграшки. Однак чи не найбільшу славу йому принесли людиноподібні механізми.

Він сконструював механічного флейтиста з губами, легенями та пальцями, який видавав звуки подібно до людського виконавця.

Вокансон присвятив більшу частину своєї кар’єри тому, що він називав “рухомою анатомією”. У 1741 році він запропонував Ліонській академії машину, яка б копіювала всі функції тварин.

Через роки, за фінансової підтримки короля Людовика XV, він спробував побудувати механічну модель кровоносної системи. Він стверджував, що створення повного штучного людського тіла є можливим, але жодних надійних доказів того, що він досяг цієї мети, не було.

Попри неодноразові невдачі, багато людей вірили, що його машини зрештою досягнуть успіху.

Сьогодні про ШІ точаться ті ж самі дискусії. Не лише науковці й винахідники вірять, що якщо машини можуть копіювати людські тіла, то, можливо, вони також можуть відновлювати або продовжувати життя.

Ця віра знайшла відгук у сьогоднішніх заявах генерального директора Anthropic Даріо Амодеї, який сказав, що ШІ може дозволити людям “жити стільки, скільки вони хочуть”.

Важливо

Вокансон і папа Сильвестр II були талановитими інженерами, але жоден з них не досягнув тих можливостей, які колись приписували Прометею. Однак що чекає людей у майбутньому з теперішнім прогресом та технологіями, можна тільки здогадуватися.

Раніше Фокус писав про поховання часів палеоліту, яке здивувало вчених. Дослідники виявили, що померлий зазнав жорстокого нападу.

Також ми розповідали про незвичайний артефакт, який виявили у похованні епохи вікінгів. Археологи знайшли дерев’яне відро із зображенням, схожим на Будду.

Тетяна Шлоссберг, внучка 35-го президента США Джона Кеннеді, убитого в Далласі, померла від раку крові у віці 35 років. Це знову змусило таблоїди говорити про “прокляття Кеннеді”, яке нібито переслідує цю сім’ю, пише Daily Mail.

Про смерть спадкоємиці сім’ї Кеннеді було оголошено у вівторок через акаунти Фонду бібліотеки імені Джона Ф. Кеннеді в соціальних мережах від імені її невтішних родичів.

“Сьогодні вранці померла наша прекрасна Тетяна. Вона назавжди залишиться в наших серцях”, — йдеться в повідомленні, підписаному “Джорджем, Едвіном і Жозефіною Моран, Едом, Керолайн, Джеком, Роуз і Рорі”.

У листопаді журналістка, яка спеціалізується на екологічній тематиці і народилася в Нью-Йорку, повідомила, що в травні 2024 року лікарі діагностували в неї гострий мієлоїдний лейкоз.

Лікарі виявили це захворювання тільки під час планових аналізів крові після того, як вона народила другу дитину.

Тетяна Кеннеді — дочка Керолайн Кеннеді, батьками якої були Джон Ф. Кеннеді та Джекі Кеннеді, і дизайнера Едвіна Шлоссберга.

Це остання трагедія, яка спіткала Керолайн, котра втратила батька від кулі вбивці, коли їй було п’ять років, свого єдиного брата, Джона Кеннеді-молодшого, в авіакатастрофі багато років по тому, і свою матір від лімфоми 1994 року, коли легендарній колишній першій леді було всього 64 роки.

У Тетяни залишилися чоловік, лікар Джордж Моран, і двоє дітей: трирічний Едвін і однорічна Жозефіна.

У своїй статті для журналу New Yorker Тетяна розповіла про поставлений їй діагноз, заявивши, що “не могла повірити”, що лікарі кажуть про неї, коли кажуть, що їй знадобиться хіміотерапія і пересадка кісткового мозку.

У своєму есе вона також торкнулася так званого “прокляття Кеннеді”, заявивши, що не хоче додавати “нову трагедію” в життя своєї матері Керолайн.

“Усе своє життя я намагалася бути хорошою, хорошою ученицею, хорошою сестрою і хорошою донькою, захищати свою матір і ніколи не засмучувати або злити її. Тепер у її житті, у житті нашої сім’ї, з’явилася нова трагедія, і я нічого не можу з цим вдіяти”, — написала Шлоссберг.

Сім’я Кеннеді також пережила вбивства, передозування наркотиків, трагічні нещасні випадки і скандали.

Найвідомішою смертю в історії американської династії став тодішній президент Джон Кеннеді, застрелений Лі Гарві Освальдом 22 листопада 1963 року.

Джон Кеннеді перебував у Техасі разом із Жаклін Кеннеді та віце-президентом Ліндоном Б. Джонсоном, готуючись виголосити промову про силу США, але так і не піднявся на трибуну.

У 35-го президента тричі вистрілили, коли він їхав у відкритому лімузині, вітаючи натовп у Далласі. Перша куля пролетіла повз, друга влучила Кеннеді в ділянку потилиці і вийшла через передню частину шиї. Третя куля увійшла йому в потилицю праворуч і вийшла з того ж боку, залишивши рану, яка і стала смертельною.

Молодшого брата Джона Кеннеді, Роберта Кеннеді, який, як багато хто вважав, міг стати президентом США, вбила Сірхан Сірхан всього через п’ять років після вбивства його брата.

Трагедія спіткала сім’ю Кеннеді ще раз, через покоління, коли 1999 року улюблений син покійного президента, Джон Кеннеді-молодший загинув із дружиною та її кузиною в авіакатастрофі маленького літака Piper Saratoga в океані приблизно за сім миль від острова Мартас-Він’ярд.

Нагадаємо, Фокус докладно писав про брата Тетяни Шлоссберг, Джека Шлоссберга, який нещодавно зайнявся політикою і намагається уникнути прокляття Кеннеді.

Також ми розповідали про прокляття Кеннеді, яке переслідує цю відому політичну династію США.