Пане Василю, що в історії з Холодним Яром найбільше вразило персонально Вас. Який сюжет Ви вважаєте найактуальнішим для сьогодення?

Готовність боротися до кінця. Навіть уже без надії на перемогу. Заради самої ідеї й вірності гаслу, написаному на чорному бойовому прапорі “Воля України або смерть”. Адже навіть утративши будь-яку перспективу на визволення, когорта найстійкіших не вийшла з лісу. Ще була можливість рятуватися втечею за кордон, конспіруватися з чужими документами й виїжджати в дальші краї, зокрема на той-таки Донбас (багато хто так і робив), а вони, залишенці, зробили інший вибір. Стояти! І залишили по собі легенду для наступних поколінь.

Чи могла б, на Вашу думку, історія розвиватися по-іншому. Що Ви вважаєте «стрижневим моментом» Української революції?

Навряд. Ми ще не мали злютованої нації. Переважала ментальність малороса. Зараз бачимо багато помилок у діях “партійних” вождів, постає безліч “якби, якби, якби”, але правдою є і те, що на той час ще не було “критичної маси” українців, пронизаних ідеєю державної незалежності. Переломним моментом у тій війні вважаю події на початку вересня 1919 року, коли наше об’єднане військо (галичани і наддніпрянці) визволило Київ від більшовиків, а потім згори надійшов безглуздий наказ мирно зустрічати денікінців, які прийшли до міста з лівого берега. Мовляв, білі стануть нашими союзниками у боротьбі з червоними. Яка дика омана! Денікінці підступом роззброїли наших вояків, і так розпочався крах і Української галицької армії, і Дієвої армії УНР.

Важливо

Чи могли самі холодноярські гайдамаки щось змінити, чи вони стали заручниками більш масштабних подій?

Так, був момент восени 1920 року, коли холодноярці самі збиралися йти на Київ. Тоді вони об’єдналися зі Степовою дивізією ще одного видатного повстанського отамана Костя Блакитного. Але надійшла звістка, що більшовики палять села на Криворіжжі, і повстанці Блакитного негайно повернули в рідні місця. На жаль, тоді не було належного зв’язку між головним військовим проводом і партизанами, не було жодної координації спільних дій. Навіть про Другий зимовий похід холодноярці дізналися вже після цієї трагедії. А вони ж так чекали гасла, тобто сигналу про загальне всеукраїнське повстання. Саме ці сподівання і завели холодноярських отаманів у пастку у Звенигородці. Ворог знов-таки підступом скористався їхніми прагненнями.

Чи цікавлять Вас інші сюжети цієї локації? Чи плануєте Ви або планували колись писати, наприклад про Коліївщину або, можливо заглибитися у більш давні часи, адже монастир там існує ще з часів Середньовіччя. Також є версія про певну роль цього урочища в Битві на Синіх водах.

Історія Холодного Яру багата і дивовижна, її ще осягатиме не одне покоління письменників. Одному все те підняти не до снаги.

Який найважливіший висновок для сучасного суспільства можна зробити з історії Холодного Яру?

Холодний Яр справедливо став символом нашої боротьби за свободу. Він сьогодні присутній не лише на шевронах, знаменах чи в назвах збройних сил (досить згадати 93 бригаду Холодний Яр), але — головне — у духовному маєстаті наших героїв. Мені не один боєць казав, що прочитав роман “Чорний Ворон” і пішов на війну. Повірте, це не велика радість для автора — послати людину на війну, тут почуття радше тривожні, однак Холодний Яр кличе. А висновок тут який? Його сьогодні промовляють мільйони: “Україна — понад усе!”.

Спільна група профільних міністерств встановила ключові логістичні маршрути і евакуаційні коридори, які мають критичне значення для медичної та оборонної систем. Про це повідомив віцепрем’єр-міністр з відновлення України Олексій Кулеба.

За його словами, близько 600 км доріг потребують спеціальних заходів антидронового захисту.

Загалом для ремонту основних логістичних маршрутів, міжнародних транспортних коридорів та дорог оборонної логістики необхідно понад 12.8 млрд грн, повідомив міністр.

Наразі для відновлення і впровадження на маршрутах необхідних інженерних та захисних рішень опрацьовується механізм софінансування.

До кінця 2026 року антидроновим захистом планується облаштувати 4 000 км автомобільних доріг, повідомляли наприкінці лютого у Міноборони.

Попри складні погодні умови минулого місяця вдалося додатково прикрити 125 км доріг та відновити 55 кілометрів конструкцій. Причому швидкість облаштування антидроного захисту було збільшено з 5 км на добу у січні до 12 км у лютому. У березні ж планувалося “закривати” захистом 20 км доріг на день.

На антидронові сітки з бюджету додатково було виділено 1,6 млрд грн.

Нагадаємо, у Дніпропетровській області для захисту території та забезпечення безперебійної логістики громад облаштували 42 км дороги антидроновою сіткою. Роботи на ділянці виконані на 100%, повідомив міністр оборони України Михайло Федоров.

Фокус писав, що українським воїнам передали близько 500 тонн вживаних рибальських сіток для захисту. Військові їх отримали минулого року від волонтерів з Данії.

У Києві — колосальний ажіотаж, готелі переповнені іноземцями, котрі терміново цікавляться нашою дроновою оборонкою. Схоже на золоту лихоманку.

Ще ніколи, з часів княжої Русі, ми не мали такої можливості впливати на світові процеси. Ще ніколи, з часів Сагайдачного, українське військо не було настільки сильним.

Через біль і приниження, через втрату коштовних військових активів та цінних інфраструктурних підприємств лідери цього світу переконалися, що в українців — і тільки в українців — є найкращі рішення проти сучасних викликів. Дешеві, масові, зручні.

Можна казати, що ми з Росією йдемо поруч у дронових перегонах. Десь випереджають вони нас, десь — ми їх. Але якщо взяти антидронову ППО, розраховану на боротьбу з так званими глибокими ударами БпЛА, нам тут немає рівних. Три з половиною роки “шахедного” терору все-таки примусили нас випрацювати імунітет.

Це і досвід роботи з радарами та іншими засобами виявлення, це і дрони-перехоплювачі, це унікальні рішення з інтеграції всіх цих речей у єдину систему. Цього всього нема у росіян — а значить, цього всього тим більше нема ніде у світі.

Завдяки війні Ізраїлю та США проти Ірану в необхідності “протишахедного” імунітету переконався весь світ. Над сусідами Ірану аж з 2019 року висить загроза ударних БпЛА, після перших атак Тегерану цими засобами по нафтопереробці Перської затоки. Але арабські країни на належну протидію до сих пір і близько не спромоглися, і тепер звертаються про допомогу.

До нас, у Київ.

Виявилося, що серед країн європейської цивілізації ми у цьому найкращі. Така реальність.

І це тільки один з вимірів високих технологій, якими ми все глибше володіємо. Далі буде значно, значно більше.

Важливо

***

Чи вдарила держава палець об палець, щоб в Україні з’явилися такі безпрецедентні технологічні рішення і такі блискучі підрозділи? Питання, відповідь на котре зависне в повітрі.

“Надто пізно, надто мало” — девіз наших посадовців, котрого вони дотримуються неухильно і, на жаль, й надалі будуть дотримуватися у своїх реакціях на технологічний прогрес у війні.

Але добре, що є закупівлі радарів — хоча і безконтрольні у різних, насправді не дотичних до тематики ППО, відомствах. Добре, що свого часу були відкриті шлюзи для державних замовлень на мільйони дронів, що виростило хоча й інколи напівпрофесійний, непрозорий, але все ж спроможний на швидкі дії сектор приватних виробників — ових мільярдерів від БпЛА.

Нарешті, посіви грантів від Мінцифри теж зіграли свою роль.

Але основна заслуга належить польовим командирам і командам низових бійців, котрі від літа 2024 року сміливо просували ці теми, в обхід статутів та армійського довбограйства, таки навчилися показувати прекрасні результати. Вони і збивали, і конструювали, і експериментували.

Добре, що поруч з бездарями і підлими пристосуванцями в нашій армії зростають талановиті і віддані лідери. Радісно бачити, що справа цих відданих перемагає.

***

Тепер ми, у планетарному масштабі невеликий за чисельністю чи територією народ, не надто багатий — один із провідних у військовій царині. Це факт. Поруч з фактом масового ухилянтства та корупційної розбещеності в тилу. Поруч із масовою жертовністю простих українців, студентів і пенсіонерів, поруч з бездарністю і жадібністю деяких державних діячів.

Висока позиція у світовому рейтингу коштувала нам багато крові. Половина моїх друзів, з якими ми починали цю боротьбу у 2014 році, вже на тому світі. Але, як бачимо, це не було дарма.

Шлях опору російській навалі, котрий ми почали після Майдану з дробовиками та пістолетами, — вдало підхопили, приєдналися численні наші талановиті співвітчизники. І те, що ми бачимо зараз, — це лише світанок нової ери.

Епоха роботизованих систем лише починається. Скоро світ відкриє нові виміри українства у цій сфері.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело

Важливо

Допомога партнерам чи втрата золотих кадрів: чому відправлення операторів дронів на Близький Схід – це помилка