Пропозицію РФ щодо проведення гуманітарної місії в Костянтинівці слід розглядати як спробу створити умови для повної окупації міста, в якому ще тривають бої. Про це заявив президент України Володимир Зеленський під час закритої зустрічі з журналістами, передає NV.

Презедент зазначив, що під час гуманітарної операції в Олешках ЗС РФ підтягнули туди техніку та посилили позиції. Оскільки росіяни вже півтора року не можуть захопити Костянтинівку, вони, ймовірно, спробують реалізувати в місті подібний сценарій.

Важливо

Зеленський наголосив, що Володимир Путін хоче домогтися виходу Сил оборони України з Костянтинівки. Це допоможе російській армії окупувати місто та відкриє дорогу до Краматорська і Слов’янська.

“Якби їм були важливі життя цивільних, вони могли б запропонувати подібні операції в селах поблизу Олешок. Я попросив Драпатого: “Дайте мені всі населені пункти, які заблоковані, де є люди, цивільне населення, діти” — і він дав мені сім чи вісім. Ми передали їх США, але РФ не запропонувала жодного з цих сіл”, — сказав президент.

Нагадаємо, раніше у Міноборони РФ заявили про “звільнення” Костянтинівки та запропонували Україні припинити вогонь.

Фокус також повідомляв, що омбудсмен Дмитро Лубінець прокоментував можливість гуманітарної операції в Костянтинівці.

Українську академію наук задумували як масштабну державну установу, яка мала розвивати українську науку, досліджувати історію та культуру, вивчати природні багатства країни й створювати власну наукову інфраструктуру. Фокус зібрав найцікавіші факти про минуле цієї установи.

Ідея визрівала десятиліттями

Ідея створення української академічної установи виникла задовго до приходу Павла Скоропадського до влади. Ще до Першої світової війни українські інтелектуали намагалися сформувати незалежне наукове середовище.

Важливу роль у цьому відігравав історик Михайло Грушевський. Він очолював Наукове товариство імені Шевченка у Львові та Українське наукове товариство в Києві. Ці організації займалися дослідженнями, публікаціями та розвитком української науки, але не мали статусу повноцінної державної академії.

Після проголошення Української Держави у 1918 році з’явилася можливість реалізувати давній задум на державному рівні. Одним із головних організаторів майбутньої Академії став міністр освіти Микола Василенко, який залучив до роботи провідних науковців.

Академію фінансували ще до її появи

Українська Держава Павла Скоропадського почала готувати фінансову основу майбутньої Академії наук ще до її офіційного відкриття. 13 листопада 1918 року, за день до підписання закону про створення установи, уряд передбачив на її утримання до кінця року 869 216 карбованців 69 копійок.

Підготовка фінансування була частиною масштабної роботи, яка тривала кілька місяців. Міністр народної освіти Микола Василенко залучив до розроблення проєкту провідних учених, а спеціальна комісія під керівництвом Володимира Вернадського підготувала статут, штатний розпис і кошторис майбутньої установи.

Показовим був і розподіл передбачених коштів. Із загальної суми 566 250 карбованців планували спрямувати на господарські та організаційні потреби. Це приблизно дві третини всього фінансування. Решта мала покривати інші витрати, передбачені кошторисом.

Такий підхід пояснювався масштабом задуму: Академія мала об’єднати науково-дослідні інститути, музеї, лабораторії, обсерваторію, ботанічний сад та інші установи.

Підписання закону та перші академіки

14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський підписав закон “Про заснування Української академії наук у м. Києві”, затвердив її статут і штат, а також призначив перших 12 дійсних членів — академіків. Їх розподілили між трьома відділами майбутньої установи: історико-філологічним, фізико-математичним і соціальних наук. До першого увійшли історики, мовознавці та сходознавці, до другого — геологи, біолог і фахівець із прикладної механіки, до третього — економісти та правознавці.

До Історико-філологічного відділу увійшли:

• Дмитро Багалій — історик, дослідник історії Слобідської України.
• Агатангел Кримський — мовознавець, сходознавець і знавець арабської та іранської культур.
• Микола Петров — історик мистецтва, дослідник церковної старовини.
• Степан Смаль-Стоцький — мовознавець і дослідник української мови.

До Фізико-математичного відділу увійшли:

• Володимир Вернадський — геолог, геохімік і природознавець.
• Степан Тимошенко — механік, один із засновників сучасної механіки матеріалів.
• Микола Кащенко — біолог, ембріолог і дослідник акліматизації рослин.
• Павло Тутковський — геолог, дослідник мінералів і природних ресурсів України.

До Відділу соціальних наук увійшли:

• Михайло Туган-Барановський — економіст, дослідник економічної теорії.
• Володимир Косинський — економіст і фахівець із політичної економії.
• Федір Тарановський — правознавець, дослідник історії права.
• Орест Левицький — історик і правознавець, дослідник українського звичаєвого права.

Такий склад перших академіків показував, що нову установу від самого початку задумували як центр розвитку найрізноманітніших галузей знань. Важливо й те, що призначення перших 12 учених ще не означало обрання керівництва Академії. Це відбулося 27 листопада 1918 року під час установчих Загальних зборів: першим президентом обрали Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем — Агатангела Кримського.

Академія мала охоплювати понад 60 наукових напрямів

Масштаб задуму творців Української академії наук добре демонструє її початковий статут. Академія мала охопити понад 60 наукових напрямів, а її повний склад планували розширити до 72 дійсних членів.

Для цього передбачили створення 15 науково-дослідних інститутів, 14 постійних комісій, шести музеїв, двох кабінетів і двох лабораторій. Також у планах були ботанічний та акліматизаційний сади, астрономічна обсерваторія, біологічна станція, національна бібліотека й власна друкарня.

Академія мала займатися не лише історією, мовою та культурою України. До її завдань входили дослідження природних ресурсів, сільського господарства, економіки, права, біології та інших галузей. Обсерваторія й біологічна станція мали забезпечувати практичні дослідження, а музеї та наукові комісії — збирати й вивчати історичні, культурні та природничі матеріали.

Однак ці цифри відображали початковий план, а не вже створену мережу установ. Через політичну нестабільність реалізувати його повністю одразу не вдалося.

У перші місяці діяльності Академії почали формувати окремі інститути й наукові підрозділи, а їхня структура поступово змінювалася. Попри це, масштаб проєкту свідчив про намір створити в Україні повноцінний науковий центр європейського рівня, який мав охоплювати практично всі основні галузі знань.

Перший президент Академії — Володимир Вернадський

Першим президентом Української академії наук став Володимир Вернадський. Він був не лише видатним вченим, а й організатором, який розумів необхідність створення потужної наукової інституції.

Після обрання 27 листопада 1918 року Вернадський зосередився на практичному запуску Академії. За його керівництва формували перші наукові підрозділи, залучали дослідників, організовували роботу відділів і вирішували питання матеріального забезпечення. Особливу увагу він приділяв тому, щоб Академія стала самоврядною науковою установою, де важливі рішення ухвалювали самі вчені.

Вернадський очолював Академію до 1921 року. Попри революцію, зміну влади та складні умови перших років існування установи, він допоміг закласти основи її організаційної структури й академічних традицій. Його президентство стало важливим етапом перетворення задуму 1918 року на діючу наукову установу.

Академія отримала власну будівлю лише після зміни влади

Попри затверджений статут, штат і державне фінансування, після заснування Українська академія наук не отримала жодної власної будівлі. Її співробітникам доводилося працювати в приміщеннях інших установ, лабораторіях та університетських аудиторіях, а перші загальні збори 27 листопада 1918 року відбулися не у власному приміщенні, а в будівлі Українського наукового товариства.

Питання з пошуком приміщення намагалися вирішити ще за гетьмана Павла Скоропадського. Розглядали можливість розміщення Академії у Володимирському кадетському корпусі, а також плани будівництва окремого наукового комплексу поблизу Києва. Проте через нестачу вільних будівель і коштів реалізувати ці задуми не вдалося.

Перше власне приміщення Академія отримала лише в лютому 1919 року, вже після приходу до Києва більшовиків. 10 лютого президент Володимир Вернадський та неодмінний секретар Агатангел Кримський зустрілися з наркомом освіти Володимиром Затонським. Наступного дня в київських газетах опублікували його наказ про передачу Академії садиби колишнього пансіону графині Левашової разом із рухомим майном.

Однак отримання будівлі не означало, що Академія відразу змогла повноцінно нею розпоряджатися. У пансіоні ще залишалися вихованки та працівники, а сам процес передачі майна затягнувся. Лише влітку 1919 року Академія фактично стала повноправним користувачем будинку.

Остаточно право Академії на будівлю закріпила постанова Раднаркому УСРР від 25 січня 1921 року. Цікаво, що ця споруда й досі залишається важливою частиною академічного життя: сьогодні за адресою Володимирська, 54 розташована Президія Національної академії наук України.

Академія пережила чотири зміни назви

За понад століття існування установи її назва змінювалася чотири рази. Це відображало політичні трансформації, які переживала Україна протягом XX століття.

• 1918–1921 роки — Українська академія наук (УАН).
• 1921–1936 роки — Всеукраїнська академія наук (ВУАН).
• 1936–1991 роки — Академія наук УРСР.
• 1991–1993 роки — Академія наук України.
• З 1994 року — Національна академія наук України.

За понад століття Українська академія наук пройшла через революції, зміну влади, реорганізації та кілька перейменувань. Проте її заснування 14 листопада 1918 року стало важливим кроком у формуванні української наукової системи. Задум, який об’єднав зусилля державних діячів і провідних учених заклав основу установи, яка продовжує працювати й сьогодні.

Інші новини науки

• 6 листопада 1855 року народився Дмитро Яворницький — український історик, археолог, етнограф і дослідник запорозького козацтва.
• Український вчений з Тернопільського національного технічного університету створив два незвичайні витвори мистецтва, розмір яких вимірюється мікрометрами. Один із них відтворює портрет Івана Пулюя, а інший — Зоряну ніч Вінсента ван Гога.

Ексклюзивний позашляховик Jeep Wrangler Commando 392 потужністю 705 к.с. виставлять на аукціон, а всі виручені кошти спрямують до благодійного фонду підтримки військовослужбовців USO. Цей лот справді унікальний. Він став 250-м і єдиним екземпляром у лімітованій армійській серії, який офіційно доступний цивільним покупцям, повідомляє Motor1.

Торги йдуть повним ходом. Платформа Bring a Trailer приймає заявки до 22 листопада, причому прихована резервна ціна не встановлена — важка техніка гарантовано дістанеться переможцю за будь-яку кінцеву суму. Раніше Jeep випустив закриту партію з 249 таких самих позашляховиків, але придбати їх могли виключно ветерани та діючі військові США. Попит виявився колосальним, тому автовиробник отримав понад 4700 заявок. Щоб спрямувати цей інтерес у корисне русло, марка зібрала ще один фінальний автомобіль спеціально для благодійного аукціону.

Jeep Wrangler Commando 392 — єдиний у своєму роді

Зовнішній вигляд автомобіля — строгий та утилітарний. На відміну від своїх побратимів із камуфляжною плівкою, останній Commando 392 отримав глибокий армійський колір кузова Army Green з ексклюзивною графікою USO та контрастними бронзовими акцентами на колісних дисках. Під капотом ховається справжня буря. За основу проєкту інженери взяли топовий серійний Wrangler 392 з 6,4-літровим атмосферним двигуном V8 Hemi та надійною 8-ступінчастою “автоматікою”. У заводській комплектації цей агрегат розвиває 470 к.с. і 637 Н·м крутного моменту, але для аукціонного екземпляра характеристики було радикально переглянуто.

V8 Hemi потужністю 705 “коней”

Потужність злетіла до небес. Фахівці профільного ательє Fox Factory Vehicles інтегрували під капот масивний 3,0-літровий компресор Whipple, який розігнав загальну потужність до вражаючих 705 л.с., забезпечивши приріст одразу на 235 сил. Серйозному апгрейду зазнала й геометрія підвіски. Позашляховик оснастили ліфт-комплектом JKS на 89 мм та витривалими амортизаторами Fox 3.0 із внутрішнім байпасом. Ця ходова частина філігранно налаштована під збільшену масу та агресивне зчеплення 37-дюймових грязьових шин Nitto Ridge Grappler. Величезна гума встановлена на 17-дюймові диски з бедлоками, що дозволяє водієві безпечно скидати тиск на важкому скелястому рельєфі без найменшого ризику розбортування.

Нагадаємо, що нещодавно ми писали про два унікальні автомобілі від Bentley, які випустили на честь загиблих військових: у дизайні британських преміальних авто з’явилися символічні мотиви у вигляді маків, щоб зберегти пам’ять про героїв.

А також Фокус розповідав про п’ять розкішних, але проблемних автомобілів, купівля яких може обернутися серйозним головним болем: серед них виявився дорогий баварський флагман BMW i7 із дефектною високовольтною батареєю.