До початку 2000-х років про Варвару Каринську (1886–1983; у дівоцтві – Жмудська) у її рідному місті та загалом в Україні майже ніхто не знав, говорить Микола Шемет, очільник Музею видатних харків’ян. Це була суцільна біла пляма в історії. А тепер, за спостереженнями дослідника, ті самі помилки чи вигадки кочують з однієї інтернет-публікації в іншу. Життя Варвари Андріївни видається таким неординарним, що повірити можна в усе.

ЗВОРОТНИЙ БІК ЗАПІЗНІЛОЇ СЛАВИ В УКРАЇНІ

До 140-річчя від народження дизайнерки в Харкові вийшла книга «Варвара Каринська. Повернення» (видавництво «Факт», 2026). Автор Микола Шемет називає цю біографію лаконічною, водночас у ній описані раніше не відомі факти й ті, що вдалося підтвердити документально. Біографічне дослідження почалося понад 20 років тому лише з одного американського сайту. Там було написано: «Barbara Karinska. Oscar».

– І все, більше ніякої інформації. За це я зачепився і рив, рив, рив… Сам дивуюся, як з однієї цієї фрази розкрутилася історія. Тепер є чимало «знавців». Уже по Києву якісь екскурсії водять… На жаль, люди користуються матеріалами з мережі, роблять багато помилок, – говорить Микола Шемет на презентації книжки.

Публікації про Каринську доволі часто ілюструють не її світлиною, і цим дослідник засмучений.

– Хоч запускай акцію: «Це не Каринська». Є така фотографія: там молода Елізабет Тейлор передає «Оскар» жінці, і підписують, що Каринській. Але це її помічниця Дороті Дженкінс, з якою вони створювали костюми для фільму «Жанна д’Арк» і розділили нагороду. Елізабет Тейлор якраз тримає в руках дві статуетки, але Каринської не було на врученні, – розповідає Шемет. – У нас якось виділяють: «Оскар» та «балетна пачка». Але ж вона прожила довге життя – 97 років, створила майже 9 тисяч костюмів! Працювала з акторами, художниками, хореографами – зірками, про яких знімають кіно та пишуть книги. Каринська була відомим затребуваним спеціалістом.

ДОНЬКА МАГНАТА, БЛАГОДІЙНИЦЯ, РЕДАКТОРКА

Розповідати про Каринську можна годинами, тож дослідник акцентує на життєвих віхах, які ілюструють здібності, характер та вдачу Варвари. Дівчина, якою з дитинства опікувалися гувернантки та приватні вчителі, хотіла бути нарівні з братами, і коли у 1905 році жінкам дозволили навчатися в університетах, відразу ж скористалася цим правом, обравши юридичний факультет. Крім того, вона стає скарбничою товариства допомоги бідним студентам Харківського університету й отримує фінансову підтримку від батька на всі свої благодійні ініціативи.

Заміж прогресивна Варвара Андріївна вийшла за Олександра Моїсеєнка, який також походив із заможної родини. Чоловік помер дуже рано – через тиф – ще до народження їхньої доньки Ірини. Одначе Варвара Андріївна пообіцяла Олександру, що продовжить його справу, тож стала співредакторкою газети «Утро».

– Її брат Анатолій уже там був редактором, і вона працювала з ним нарівні. Натоді це був унікальний випадок, що жінка обіймала таку посаду, – зауважує Шемет.

ОРГАНІЗАТОРКА ВИСТАВОК І «КОНТРАБАНДИСТКА»

Із другим чоловіком Миколою Каринським, успішним юристом, Варвара переїхала до Москви. Подружжя придбало велику квартиру на Тверському бульварі. Поки чоловік будував кар’єру, дружина займалася своїм хобі – мистецтвом.

– Вона примудрилася провести дві художньо-індустріальні виставки: під час Лютневої революції та незадовго до Жовтневої, – розповідає дослідник.

З утвердженням влади більшовиків родини Жмудських і Каринських вимушені були емігрувати. Микола і Варвара Каринські спершу вирушили у Крим. Чоловік, який працював на міністрів імперії, певний час був головним прокурором Петроградської судової палати, заарештовував Троцького з Луначарським, мав тікати. Йому вдалося відплисти в Константинополь, а от Варвара Андріївна навіть повернулася в Москву.

– Їй навіть вдалося повернути деякі кімнати своєї квартири – і дуже вдало, бо там у меблях були заховані коштовності, – розповідає Шемет.

Каринська відкриває ательє, а в період НЕПу – школу вишивки та салон високої моди. У неї збираються митці. Та популярність серед модниць і творчої інтелігенції не могли зупинити «закручування гайок» у «червоній» реальності: школу вишивки націоналізували, а Каринська мала розшивати знамена в якійсь пролетарській майстерні.

– Вона розуміла – з більшовиками їй не по дорозі. І провернула авантюру: запропонувала Анатолію Луначарському (наркому освіти, – ред.) зробити в Європі виставку учнівської вишивки. Але в підрамниках були заховані старовинні церковні та світські вишивки, зокрема роботи фрейлін імператорського двору. Донька Ірина їхала і всю дорогу скаржилася, що капелюшок важкий, а там були коштовності. Володимир, племінник, якого всиновила Варвара Андріївна, віз книжки Маркса й Енгельса, у яких були долари. Це 1924 рік, якби заарештували – кінець, – говорить Шемет.

ШВАЧКА-ПЕРФЕКЦІОНІСТКА, ПРО ЯКУ ПИШЕ VOGUE

Каринська прожила 15 років у Європі – Берліні, Брюсселі, Парижі. Гроші закінчувалися. Як саме почала шити для балету, дизайнерка коментувала згодом французькій пресі.

– Звісно, не можемо розраховувати, що люди завжди кажуть усю правду. От, зокрема, вона розповідала таку історію: що прийшла дівчина з кордебалету, щоб відремонтувати костюм. Але вона його переробила, і коли це побачив керівник, її покликали і замовили перероблення костюмів для всього кордебалету. І Варвара Андріївна так описує свої відчуття: що виходжу на вулицю, таксі пролітають, грошей (на матеріали, – ред.) нема, сльози на очах. Але в неї був такий характер – уміла робити все спочатку. Харків – Москва – Париж – Лондон – Нью-Йорк, – зазначає дослідник.

Дуже скоро Каринська стає відомою у французькій столиці.

– Варвара Андріївна ще з юних років зналася на матеріалах (батько – текстильний магнат, – ред.) і була ж не просто швачкою, а дамою, яка це все носила. Вона замовляла тканини й шила так, як для себе. Одягала аристократію. Графині замовляли в неї вбрання для тематичних вечірок. Журнал Vogue став джерелом, у якому постійно писали про Варвару Каринську, – говорить біограф.

У Лондоні колишня харків’янка починає працювати в кіноіндустрії. Але й тут ніколи не опускається до чогось бутафорського.

– Якщо вона шила костюм якоїсь епохи, скажімо, герцогині, то це було плаття, що могла спокійно одягнути справжня герцогиня. Знаєте, як трапляється, корона – з картону, спереду – сорочка, а спина – гола? – Ні! Каринська була перфекціоністкою. Могла навіть у збиток собі працювати, обираючи якийсь матеріал, – наголошує Шемет.

СТВОРИЛА КОСТЮМИ, ЩО СТАЛИ ЕКСПОНАТАМИ

Знаковим для Каринської було знайомство із засновником Школи американського балету Джорджем Баланчиним. Після переїзду у США вони знову зустрілися, і наступні три десятиліття дизайнерка створює костюми для його постановок.

– Назрівала Друга світова війна, а у Варвари Андріївни – чергова романтична історія. Кажуть, вона закохалася в молодого американського актора, але він повернувся додому. І Каринська переїздить за ним. Чи це справді так, чи річ усе ж у війні, але вона знову опиняється в іншій країні, де все починає з нуля. Родина цього актора її не приймає – емігрантка, на десять років старша, його відправляють кудись в Австралію, аби вони не бачилися. І Каринська береться за те, що вміє. Зустрічається з Баланчиним, робить костюми для бродвейських шоу, балету. І завойовує Нью-Йорк, – розповідає дослідник.

У США Варвара стає Barbara Karinska, людиною-брендом.

– Наприклад, проходить з’їзд республіканської партії перед виборами. Готують такий бал: дружини цих партійних діячів мають бути в костюмах-копіях дружин попередніх президентів. І костюми доручають виконати Варварі Андріївні Каринській. Вони зберігаються в музеях, – зазначає Шемет.

А ще Каринська багато працює в кіно. Голлівуд для неї, звісно, був заробітком, констатує дослідник. У 1940-х роках дизайнерка створює історичні костюми, у яких грають Вів’єн Лі, Інгрід Бергман, Марлен Дітріх.

КУПИЛА БУДИНОК У СЕЛИЩІ ЖАННИ Д’АРК

Костюми для «Жанни д’Арк» (1948), за які Каринська отримала «Оскар», від початку мав створювати інший художник.

– Продюсери хотіли перевершити «Віднесених вітром», вклали дуже багато грошей. Постановка мала бути з багатьма костюмами, але художник розсварився з ініціаторами цього проєкту. І залишилися Варвара Андріївна та Дороті Дженкінс. Каринська дуже педантично працювала, багато спілкувалася із запрошеним фахівцем з історії. Вона пізнала й полюбила Жанну д’Арк, казала, що доля цієї француженки – як її. Потім Каринська придбала будинок у Домремі – селищі, де народилася д’Арк, і часто приїздила туди відпочивати. Цей будинок хотів купити м’ясник, але Варвара Андріївна поширила чутки, що їде мільйонерка, яка взагалі купить ледь не все село, і той відступив, – розповідає Шемет.

За інформацією дослідника, модельєрка не починала роботу з ескізів, спершу… з’являвся сам костюм.

– Ескізи Каринська робила вже потім. Малювати – це було не її, хоча й брала уроки у Васнецова, Жуковського. У неї було таке просторове мислення… Приїздив Баланчин, вони сідали, спілкувалися, і Каринська казала: «Я знаю, що тобі потрібно», – накидувала тканину на манекен, кілька шпильок – і все, вона вже «бачила» цей костюм. Постановник замовив пачку без каркаса, щоб рухи були легкими. І так з’явилася пачка-пуховка Баланчина–Каринської, яка зробила революцію в балетній моді й тепер вважається стандартом, – розповідає Шемет.

У 1962 році від імені балетної трупи Американського театру балету доньці президента США Джона Кеннеді Керолайн подарували ляльку-балерину. Мініатюрну пачку для неї пошила Каринська.

– Я звернувся до Президентської бібліотеки-музею Джона Ф. Кеннеді, щоб підтвердити цей факт. На жаль, сама лялька не збереглася – вона була дуже гарною, і нею так бавилися, що зовсім зіпсували, – усміхається Шемет. – Але мені надали унікальні документи, які ввійшли у книжку. Це супроводжувальний лист до ляльки, і в ньому, зокрема, написано, що костюм створила найкраща у світі дизайнерка балетних пачок Варвара Каринська. А також лист – уже від першої леді, що вона дякує за такий вишуканий подарунок.

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ В ХАРКОВІ

До рідного міста Каринська не поверталася. Усе майно багатої родини забрали, у її родовому будинку облаштували диспансер. За словами Миколи Шемета, у 1962-му модельєрка мала можливість приїхати в Харків. Тоді трупа Баланчина гастролювала в Радянському Союзі.

– У неї якась журналістка запитувала потім, чому не поїхала. Варвара Андріївна відповіла: «Ні-ні, я працювала». Вона – людина свободи, а в країні Рад свободи не було, – наголошує Шемет.

Дослідник зауважує, що Російська Федерація намагається «привласнити» Каринську, як і постаті багатьох відомих митців.

– Варвара Андріївна – американка, але не за походженням. Вона харків’янка. Тут народилася, провела дитинство, сформувалася як особистість і прожила 30 років. Звідси її менталітет, її все. Я в книзі дозволив собі написати – і вважаю, мав на це право – що в неї українське серце, – зазначає біограф.

У 2003 році за ініціативи Миколи Шемета заснований Фонд імені Варвари Каринської. Наступного року в місті провели перший Міжнародний фестиваль моди і театрального костюма ім. Каринської. У 2005-му на будинку родини Жмудських (нині вул. Григорія Сковороди, 31) установили меморіальну дошку на честь дизайнерки. У 2015 році її іменем назвали вулицю в Київському районі міста.

Цьогоріч, у серпні-вересні, у Харкові проходила документально-художня виставка «Великі земляки: Варвара Каринська».

Юлія Байрачна, Харків

Світлини В’ячеслава Мадієвського

Як передає Укрінформ, про це Єгорушкіна повідомила у Фейсбуці.

Вона зазначила, що цьогоріч серед хедлайнерів – лавреати Пулітцерівської премії, зокрема Барбара Кінгсолвер, Ернан Діас, Деніел Краус, письменниця Лілі Кінг та інтелектуал Стівен Пінкер.

На фестивалі Єгорушкіна читатиме власні поезії в перекладі Ганни Лелів і візьме участь у дискусії про документальну літературу та свою нонфікшн-книжку “І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни”. Її співрозмовником стане старший репортер The New York Times та лавреат Пулітцерівської премії Кевін Сак.

Крім того, Єгорушкіна проведе три воркшопи-презентації книжки Our World: Ukraine, яка має два видання у США.

Для участі в стипендійній програмі письменниця проходила відбір.

“Коли позаду були всі етапи відбору на цю програму (в тому числі комітет ознайомився з розділами моєї нофікшн-книжки і поезією у перекладі англійською), я засумнівалася, що оберуть людину, яка не має американської візи. Та через два тижні після співбесіди одержала листа”, – зазначила Єгорушкіна.

У листі йшлося: “Вас обрано лауреаткою нашої Міжнародної стипендії імені Волтера Фідеровича — престижної нагороди, яку щорічно присуджують одному письменнику, що працює за межами Сполучених Штатів. Ця відзнака є визнанням Ваших видатних мистецьких досягнень і таланту в галузі літератури.

Виконавча директорка Сара Моріарті та я були глибоко зворушені нашою розмовою з Вами, і я щиро радію можливості допомогти донести Вашу творчість до ширшої аудиторії. Ми відчуваємо, що Ваша праця має надзвичайно великий вплив — не лише на українців, а й на широку аудиторію, допомагаючи краще осягнути ту глибоку й часто непомічену людяність на тлі конфлікту, що триває”.

Як поінформувало “Читомо” з посиланням на організаторів Charleston Literary Festival, 10 листопада Єгорушкіна візьме участь у відкритій зустрічі стипендіатів фестивалю, під час якої говоритиме про роль літератури в умовах війни.

Charleston Literary Festival проходитиме з 6 до 15 листопада 2026 року в Чарлстоні, штат Південна Кароліна. Цьогоріч організатори вперше запровадили міжнародну стипендію для письменників, які працюють за межами США. Щороку її присуджуватимуть автору з іншої країни.

Єгорушкіна зазначила, що запрошення взяти участь у конкурсному відборі отримала від Сари Пек, а рекомендацію для участі їй надав український письменник Андрій Курков. Також вона подякувала Волтеру Фідеровичу за можливість долучитися до десятиденної резиденції та фестивалю.

“Радію, що понад два десятиліття моєї відданої праці в галузі літератури почали приносити такі добрі плоди”, — написала письменниця.

Charleston Literary Festival був заснований у 2017 році.

Катерина Єгорушкіна — письменниця, поетка, літературознавиця, членкиня Українського ПЕН і Всеукраїнської арттерапевтичної асоціації. Авторка понад двадцяти книжок для дітей і дорослих, права на які продали до низки країн. Її твори перекладають іноземними мовами, а поезії у перекладі Ганни Лелів у 2023 році перемогли в європейському конкурсі Poems of Liberty: Human Rights in Inhumane War.

Як повідомляв Укрінформ, книжка Єгорушкіної “І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни” увійшла до довгого списку Премії імені Юрія Шевельова 2026 року, до якого відібрали 11 видань української есеїстики.

Фото: ФБ

Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомляє Український інститут книги.

“Український інститут книги розпочинає підготовку до участі України в The London Book Fair 2027 – одній із ключових бізнес-подій книжкової індустрії англомовного світу. Запрошуємо видавців долучитися до участі на ярмарку”, – ідеться в повідомленні.

Участь українських видавництв у межах національного стенда безкоштовна. Щоб долучитися, слід заповнити реєстраційну форму за посиланням.

Дедлайн реєстрації – 20 листопада.

На національному стенді можуть бути представлені виключно книжки українських авторів.

Представник видавництва має бути присутнім у день забудови стенда для викладки книжок, а також упродовж усіх днів ярмарку. Якщо видавництво не має змоги забезпечити власну присутність, воно має самостійно домовитися з іншим видавництвом-учасником про представлення своєї продукції.

Видавництво має запланувати ділові зустрічі на час проведення ярмарку.

Витрати на проїзд, проживання, оформлення віз і придбання вхідних квитків представники видавництв покривають самостійно.

Видавництва самостійно оформлюють документи, необхідні для виїзду за кордон. За потреби Український інститут книги може звернутися до організаторів щодо отримання запрошень для представників видавництв і надати лист-підтвердження участі. Водночас УІК не супроводжує процес оформлення документів для отримання дозволу на виїзд.

Самостійна доставка книжок до місця проведення ярмарку буде перевагою.

Лондонський книжковий ярмарок – це важливий міжнародний майданчик для професійного спілкування, пошуку партнерів і розвитку книжкового бізнесу. У 2026 році свою продукцію тут представили 1005 учасників з усього світу, а кількість відвідувачів сягнула близько 30 000 осіб.

Національний стенд на Лондонському книжковому ярмарку 2027 організовує Український інститут книги за підтримки Міністерства культури, Міністерства закордонних справ, посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.

Як повідомляв Укрінформ, у жовтні на Франкфуртському книжковому ярмарку в Німеччині відкрили національний стенд України, який цьогоріч присвятили втратам українського книговидання через російські атаки.

Фото ілюстративне