Як передає Укрінформ, про це повідомляє Суспільне Культура.

Станіслав Туріна є художником, літератором, куратором мистецьких проєктів, волонтером, співзасновником ательєнормально – майстерні для митців із синдромом Дауна та без нього.

Він народився у 1988 році в Макіївці. Живе та працює в Києві.

Станіслав закінчив кафедру скла Львівської Національної академії мистецтв. Працює у техніках скла, графіки, скульптури, вишивки та тексту.

Для нього важливими є теми спільноти, часу, простору, стосунків, мінливості, помилки, мови та слова.

Туріну на премію номінував колектив «Метод Фонд».

Премія Малевича заснована Польським інститутом у Києві в партнерстві з Центром сучасного мистецтва «Замок Уяздовський у Варшаві», її ціль – підтримка українських митців та стала співпраця України й Польщі у сфері сучасного мистецтва.

Премія названа на честь митця Казимира Малевича, який мав польське походження та народився в Києві. Нагорода присуджується раз на два роки українським художникам і художницям віком до 45 років, незалежно від місця проживання.

Цьогоріч до конкурсу вперше змогли долучитися мистецькі об’єднання.

Премія відкрита для представників усіх мистецьких дисциплін – головне, аби їхня творчість вирізнялася якістю, оригінальністю, актуальністю та внеском у розвиток сучасного мистецтва.

До Міжнародного журі премії увійшли:

Ярослав Ґодун – голова журі, директор Польського інституту в Києві, радник-посланник Посольства Республіки Польща в Україні;

Ольга Висоцька – директорка Інституту Адама Міцкевича, культурний менеджер і політолог;

Алевтина Кахідзе – художниця, лавреатка Премії Малевича;

Саша Курмаз – митець, лауреат премії Малевича;

Анна Лазар – директорка Центру сучасного мистецтва Замок Уяздовський, кураторка, авторка текстів, перекладачка;

Данієль Музичук – директор Музею мистецтва у Лодзі, куратор низки мистецьких проєктів;

Олеся Островська-Люта – генеральна директорка «Мистецького Арсеналу»;

Тетяна Філевська – креативна директорка Українського інституту;

Моніка Шевчик – директорка галереї «Арсенал» у Білостоці, історикиня мистецтва, кураторка багатьох вистав.

У 2025 році премія Малевича повернулася через п’ять років після перерви.

Серед попередніх лауреатів: 2008 – Алевтина Кахідзе, 2010 – Стас Волязловський, 2012 – Жанна Кадирова, 2014 – Лада Наконечна, 2016 – Микита Кадан, 2018 – Іван Світличний, 2020 – Саша Курмаз.

Усі вони увійдуть до ради лауреатів та лауреаток, яка має гарантувати безперервність ініціативи.

Як повідомляв Укрінформ, переможцем премії імені Григорія Кочура в 2025 році став Олег Жупанський за переклад з німецької на українську мову збірки поезії Андреаса Гріфіуса «Сльози вітчизни».

Фото: Facebook/Польський інститут

На Тернопільщині презентували результати реставрації унікальних настінних розписів початку ХХ століття у храмі Пресвятої Трійці. Давній живопис виявили під шарами ґрунтовки та фарби. Мистецтвознавці упевнені: це дуже важливе відкриття для дослідження сакрального мистецтва Галичини періоду модернізму.

Журналістка Укрінформу дізнавалася, як вдалося віднайти заховані під шарами часу унікальні розписи та з якими труднощами стикнулися реставратори.

ПОНАД 250-ЛІТНЯ ІСТОРІЯ ХРАМУ

Церква Пресвятої Трійці розташована на площі Ринок у центрі Бережан. Святиня має статус пам’ятки архітектури національного значення.

Як розповів краєзнавець Богдан Тихий, її почав будувати в 1748-му воєвода Август Олександр Чорторийський. Споруджували святиню упродовж 20 років.

– Новий етап життя церкви настав наприкінці ХІХ століття. Завдяки тодішньому настоятелеві храму отцю Теодорові Кордубі почалася масштабна перебудова. Спорудили дві кам’яні дзвіниці, центральний купол, вівтар і бічні нави. Відкрили старовинні підземні ходи під вежами й центральною частиною храму – для цього довелось укріплювати фундаменти на глибину до дев’яти метрів, – розповів реставратор та іконописець Олексій Чередніченко.

На початку ХХ століття храм почали оздоблювати всередині.

– У 1900–1903 роках чеський майстер Оліва прикрасив фасади та інтер’єр ліпниною – витонченими рококовими й сецесійними орнаментами. Він же створив неороманський іконостас і кивот. Його декори вражають тонкістю виконання і вишуканістю стилю. До 1915 року стіни храму оздобили стінописами у стилі сецесії з акцентом на національних традиціях, поєднуючи з елементами неовізантійського східного мистецтва, – додав реставратор.

ФАХІВЦІ НЕ ЗДАВАЛИСЯ

Роботи з відновлення внутрішнього оздоблення храму розпочали понад три роки тому. Настоятель храму отець Іван Хрептак залучив команду Об’єднання іконописців в ім’я святителя Кипріяна, митрополита Київського, «Образ» зі Львова. Фахівці оглянули церкву і зрозуміли, що стінописи потребують докладнішого вивчення.

– Ми встановили риштування і почали досліджувати розписи на стінах, їхній стан. З’ясовували, які технології необхідно застосувати. Спершу зосередились на вивченні центральних нав та хорів храму, нижньої частини купола. Але, на жаль, на цьому етапі не знайшли нічого цінного. Був момент, коли навіть узялися готувати проєкт нових розписів, створювали початкові ескізи, – поділився Чередніченко.

Реставратори не здавалися і продовжували пошуки. Коли досліджували купол, виявили під шарами старої фарби стінописи початку ХХ століття.

– Тоді зрозуміли, що це – високомистецький твір, який потребує реставрації та відновлення. Він зберігся у доволі поганому стані, адже під час Першої світової війни у купол двічі влучали снаряди. Імовірно, було чимало руйнувань, усередину затікала вода, – зазначив реставратор.

За його словами, під час ремонтних робіт старі розписи покрили шарами казеїнової ґрунтовки та олійних фарб. Багато працівників скальпелями крок за кроком знімали стару фарбу, щоб відновити цінні розписи.

РЕСТАВРУВАЛИ СТІНОПИС НА ПЛОЩІ МАЙЖЕ 400 КВАДРАТНИХ МЕТРІВ

Під час досліджень команда виявила стінопис початку ХХ сторіччя й у святилищі церкви. Щоб детальніше його дослідити, попросили отця Івана тимчасово зупинити роботи у куполі.

– Розписи у святилищі набагато краще збереглися, мали більше авторських шарів. Саме вони допомогли нам у відновленні оздоблення купола. Адже автори використовували однакові форми, кольори і схожі композиційні прийоми. Об’єднавши всю інформацію, яку вдалося віднайти, ми створили проєкт реконструкції купола за допомогою спеціальної комп’ютерної програми, – зазначає Чередніченко.

Фахівці зібрали всі зображення букв, що збереглися, і відтворили шрифт, який використовували в розписі храму.

Команда вже завершила реставрацію купольної частини храму. Її площа – майже 400 квадратних метрів. Робота тільки з тонування тривала майже сім місяців, а загалом – понад три роки. Тепер відвідувачі храму зможуть побачити відновлену композицію «Зіслання Святого Духа на апостолів».

Провели й перший етап реставрації розписів у святилищі. Їх відкрили й законсервували – укріпили шар оригінальної фарби, провели профілактику вимивання солей зі стін, зміцнили штукатурку, що відшарувалася.

– Ці розписи цінні тим, що їх створили в період національного відродження нашої країни. Дух, яким вони переповнені, важливо зберегти й передати прийдешнім поколінням. Таких пам’яток небагато, найбільше їх – у Львові, – зазначив професор Львівської національної академії мистецтв, іконописець Роман Василик.

За його словами, віднайдені розписи – синтез неовізантизму і сецесії.

– Але це не еклектика. Ці два різні стилі стали цілісними, утворили одну систему й поєдналися в одному храмі, – наголосив іконописець.

Реставратори планують продовжити роботи у храмі Пресвятої Трійці вже навесні. В архівних документах також розшукують автора чи авторів розпису. Їх пов’язують із митцями з Промислової школи у Львові та мистецьким колом одного з головних реформаторів українського церковного малярства Модеста Сосенка.

А бережанці упевнені, що церква Пресвятої Трійці зберігає в собі ще багато мистецьких скарбів, які потрібно дослідити.

Юля Томчишин

Фото авторки та Захара Дябла

Як передає Укрінформ, про це повідомила КМДА.

У Музеї історії столиці відкрили виставку «Київський оберіг» / Фото: КМДА

Експозиція розкриває тему сакральних уявлень, що з давніх часів формували духовний світ людини. Побудована вона на трьох рівнях охоронних практик – індивідуальному, побутовому та суспільно-презентаційному.

Проєкт демонструє, як віра в захисну силу предметів і символів супроводжує людство від найдавніших культур до сучасності.

«Цінність проєкту, який відкрили в Музеї, – у тому, що він показує безперервність українських традицій. Предмети нашої реальності з часом лише набуватимуть ще більшої ваги і стануть знаковими для майбутніх поколінь. Підтримувати такі виставки важливо, бо збережена пам’ять робить Київ сильнішим у випробуваннях», – зазначив заступник голови КМДА Валентин Мондриївський.

У центрі експозиції – феномен оберега, що проходить крізь усі етапи історії: від особистих амулетів до державних символів.

За словами генеральної директорки музею Вікторії Мухи, “оберіг – це не лише предмет, це духовна сутність, де поєднані пам’ять, віра і любов. Він продовжує жити у сучасному місті, у наших родинах, у воєнному досвіді – як свідчення тяглості традицій і сили українського духу. Через символіку оберегів проявляється наша колективна ідентичність – внутрішній код незламності, що робить нас частиною історії і водночас її творцями”.

“Від давніх амулетів до національного прапора, від вишитої сорочки до татуювання з тризубом – усі ці форми об’єднані одним сенсом: прагненням зберегти себе, свій рід і свою землю. Сакральні символи, що супроводжують українців упродовж тисячоліть, до сьогодні є живими й актуальними. Під час повномасштабної війни вони лишаються символом віри, опору та сили”, – підкреслила директорка музею .

Особливе місце на виставці займає тема оберега в найтемніший і найтрагічніший для країни період – під час війни.

Символічними оберегами стають речі, що поєднують військових із родиною: листи, фотографії, предмети з рідної оселі, дрібниці, виготовлені власноруч близькими людьми. Або ж – своєрідні “трофеї”, які стали свідками доброї вдачі та збереженого життя: уламок кулі, що пролетіла повз, шолом, вервиця чи медальйон, які пройшли крізь ворожий вогонь.

У межах виставки музей спільно з фондом “Повернись живим” запустили благодійний проєкт “Твій донат – оберіг київського неба”.

Його мета – зібрати кошти на засоби для збиття ворожих БПЛА на маршрутах їхнього прольоту до столиці для 1 окремої важкої механізованої бригади.

Експозицію можна переглянути до 24 січня 2026 року згідно з графіком роботи музею: середа–неділя – з 12:00 до 19:00, понеділок, вівторок – вихідні.

Місце проведення: вулиця Богдана Хмельницького, 7.

Як повідомляв Укрінформ, у Києві відкрилася виставка “Василь Стус. Поки ми тут, усе буде гаразд”, присвячена одному з найвідоміших поетів, шістдесятнику та політв’язню.