Президент Володимир Зеленський заявив, що наступний раунд переговорів із РФ заплановано на 17 або 18 лютого у США, проте російська сторона ще не дала на це свою згоду. Зокрема, коментуючи Bloomberg News мирно-дипломатичну погоду, глава держави зауважив, що офіційний Київ прийняв пропозицію Штатів провести наступного тижня черговий раунд переговорів, під час яких “делегації, ймовірно, зосередяться на складному питанні територій“.

При цьому нинішній господар Банкової підкреслив, що на порядок денний також винесено обговорення пропозиції американців щодо створення вільної економічної зони як буферу у східному регіоні Донбасу. Втім цей варіант, за словами президента і Україна, і Російська Федерація сприймають вельми скептично.

“Жодна зі сторін не в захваті від ідеї вільної економічної зони — ні росіяни, ні ми… Ми маємо різні погляди на це. І домовилися про таке: давайте повернемося з баченням того, як це може виглядати, на наступну зустріч”, – підкреслив Володимир Зеленський.

Нагадаємо, в ході крайніх тристоронніх зустрічей 4–5 лютого в Абу-Дабі, делегації України, США та РФ обговорили методи впровадження перемирʼя, а також моніторинг припинення воєнних дій, однак за словами Зеленського, команди зрештою так і не змогли узгодити деталі “без політичних рішень на вищому рівні”. 

“Росіяни мають одне формулювання, ми маємо інше, американці – третє. Існує розуміння, що буде здійснюватися моніторинг, але також існує розуміння, що потрібно доопрацювати чіткі формулювання та деталі”, – резюмував український лідер, попутно висловивши сподівання на те, що під час нової зустрічі делегацій у США на наступному тижні таки вдасться знайти точки дотику у цьому питанні.

Яким чином Трамп може використати американську територію в мирному процесі

Власне самий лишень факт того, що новий мирно-перемовний раунд відбудеться на території США, зауважує у розмові з Фокусом політолог, голова Центру аналізу та стратегій (ЦАС) Ігор Чаленко, сам по собі створює певні можливості.

“Коли проходять закриті зустрічі у Маямі, ми бачимо бодай кулуарні, але якісь просування. Щоправда, ми це бачили у двосторонньому форматі, коли або українці говорили з американцями, або ж Дмитрієв їздив до Кушнера та Віткоффа. Але тим не менше Маямі наразі не видається поганим місцем з точки зору результату, тому що дві зустрічі в Абу-Дабі з прикладної точки зору – це обмін військовополоненими і початок напрацювання певної технічної складової, яка стосується військової компоненти – моніторингу припинення вогню, тощо. Водночас з політичною частиною є проблеми і досить суттєві”, — зазначає експерт.

Важливо

На думку Ігоря Чаленка, США зрештою можуть стати не лише країною-господарем проведення перемовин: “Припускаю, що американці використають зустріч на своїй території з тим, аби форсувати процес. До речі, матеріал The Financial Times про ймовірні “швидкі вибори” в Україні – це по суті один з елементів тиску на нас, щоправда через британців. Але очевидно, що має бути певна робота і з російською стороною: не може ж все обмежуватися лише Індією та тіньовим флотом РФ. Побачимо, як буде, хоча я, відверто кажучи не покладаю великих надій на зустрічі у США. При цьому чимало наших політиків, якщо проаналізувати нинішній пленарний тиждень у Верховній Раді, повсякчас згадують переважно в позитивному ключі участь у дипломатичному треку Буданова та Арахамії”.

В будь-якому разі, констатує політолог, ми знову і знову впираємося в одну й ту ж саму проблему – небажання росіян всерйоз говорити про припинення війни.

“І як би ми не тасували цю колоду, не міняли б місце проведення зустрічей або що, все рівно без зміни позиції РФ матимемо біг по колу. На нинішній стадії росіяни знову вивели в публічне поле Лаврова, Медведєва і компанію, котрі знову увімкнули заїжджену платівку про свої захмарні вимоги щодо денацифікації, російської мови і так далі”, – каже експерт.

Підсумовуючи, Ігор Чаленко акцентував: “Певний символізм ситуації полягає в тому, що перемовний раунд на території США відбуватиметься перед виступом Трампа у Конгресі 24 лютого. Тобто, якщо західні медіа, зокрема The Financial Times подають ситуацію так, що, мовляв, Зеленський має щось оголосити, то ми не можемо, даруйте за порівняння, забирати у Трампа право першої шлюбної ночі. В цій ситуації, якщо хвиля тиску на наступному тижні матиме успіх, то я думаю, що цікаві новини ми можемо почути саме під час виступу Трампа у Конгресі. І зверніть увагу – Трамп неодноразово протягом останніх днів наголошує, що війна Росії проти України ось-ось завершиться. Це ж насправді не лише церемоніал, а й підготовка певного інформаційного фону. Загалом, думаю, на наступному тижні буде різнобічний додатковий тиск на нашу державу, в тому числі через масовані обстріли – ніби то це ми воюємо, а не з нами воюють”.

Які козирі застосує Трамп, переносячи мирні перемовини до Сполучених Штатів

Мирно-перемовна зустріч на території США, вважає політолог, партнер агенції з комунікацій та урядових звʼязків Good Politics Максим Джигун, передусім означає фактичне визнання росіянами американського впливу на процес загалом і на них, зокрема.

“Тобто, йдеться про визнання РФ впливу на неї відверто ворожої країни, яка завжди була стратегічним супротивником і опонентом. І при такому розкладі замість формальних зустрічей в Абу-Дабі, приходять комунікаційні контакти, які передбачають більше конструктиву та серйозних намірів. Як на мене, дуже визначальним буде те, хто представлятиме російську сторону на перемовинах у США. Якщо ми знову побачимо третьосортних переговорників – нехай із військового середовища, але тим не менше людей, які не уповноважені ухвалювати рішення, це означатиме, що Кремль продовжує свій імітаційний серіал. Але якщо це буде представництво статусно вище від того, яке ми бачили на попередніх зустрічах, це стане сигналом того, що місце проведення зустрічі таки має значення і фігура президента Трампа суттєво впливає на позицію росіян”, – наголошує експерт у розмові з Фокусом.

На переконання Максима Джигуна, мирно-перемовна зустріч на території Сполучених Штатів “є великою перевагою для нас”, позаяк США так чи інакше залишаються стратегічним партнером України.

“В даному контексті слід звернути увагу на ще один момент: коли перемовини відбувалися на території нейтральних країн за участі спецпредставників, а не офіційних осіб, це було більше консультаційною лінією, яка нікого ні до чого не зобов’язувала. Тобто, Віткофф та Кушнер ні перед ким серйозно не звітували. А ось коли події розгортатимуться на території Сполучених Штатів, очевидно, що увага до цього з боку американського політичного істеблішменту буде дуже велика і так чи інакше звітувати переговорникам з боку США перед державними інституціями доведеться”, – підкреслює політолог.

Окремо експерт зазначив, що яким би нейтральним в лапках Трамп не був би по відношенню до російсько-української війни, він не зможе вийти з перемовного процесу, по-перше, будучи президентом ключової економіки світу, по-друге, полюбляючи роль світового поліцейського.

Окрім того, додає Максим Джигут, Америка заходить у “дуже важливий” виборчий процес, тому для Трампа вкрай важливо демонструвати результат. З огляду на окреслені фактори, політолог не виключає, що під час мирно-перемовної зустрічі у США на наступному тижні очільник Білого дому у притаманній йому манері озвучуватиме гучні заяви щодо російсько-української війни та встановленню дедлайнів по її завершенню.

В цілому, надважливим в контексті дипломатично-перемовного кейсу, зауважує експерт, є те, що Дональд Трамп фіксує за собою одноосібне лідерство в питанні мирного врегулювання російсько-української війни. Саме тому, резюмує політолог, президент США буде емоційно, психологічно та фактологічно налаштований на те, щоб стати людиною, яка реально призвела до відчутних зрушень зі знаком плюс у встановленні миру, в тому числі за рахунок того, що на його території відбуватимуться відповідні перемовини за участі Києва та Москви.

Як повідомляють аналітики OSINT-проєкту DeepState, відповідні зміни відображені на оновленій інтерактивній мапі бойових дій. За їхніми даними, станом на зараз площа тимчасової окупації Покровська становить 2 843,3 кв. км.

Як уточнило видання “Інтерфакс-Україна”, на мапах DeepState зафіксовано збільшення площі окупованої території на оріхівському напрямку в Запорізькій області на 7,51 кв. км. Ще на 1,89 кв. км зросла зона окупації на покровському напрямку. В обох випадках це відбулося за рахунок скорочення так званої “сірої зони” невизначеного контролю на аналогічну площу.

Натомість на Куп’янському напрямку в Харківській області зафіксовано іншу динаміку. Однак у районі села Піщане “сіра зона” збільшилася на 3,46 кв. км, однак розширення окупованої території там не зафіксовано.

На решті напрямків лінія зіткнення за минулу добу залишилася без змін, інформації про перехід під контроль ворога нових населених пунктів немає. Водночас сумарна площа тимчасово окупованих територій збільшилася на 9,35 кв. км, а “сіра зона” скоротилася на 5,89 кв. км.

У ранковому зведенні Генштабу станом на 08:00 12 лютого повідомили, що на Покровському напрямку українські військові відбили 22 атаки ворога — бої точилися біля Родинського, Покровська, Гришиного, Котлиного, Молодецького, Філії та у бік Новопавлівки й Нового Шахового.

На Олександрівському напрямку за добу зафіксували п’ять атак поблизу Злагоди та в напрямку Іванівки. При цьому на Гуляйпільському окупанти здійснили 15 штурмів у районах Гуляйполя, Добропілля, Дорожнянки та у бік Залізничного і Цвіткового, а на Оріхівському українські захисники зупинили одну атаку біля Степового.

Ситуація на Покровському напрямку: що відомо про просування ворога

Раніше аналітики DeepState повідомляли, що російські війська продовжують просування у Покровську та практично блокують доступ до Мирнограда. В північній частині міста “червона зона” під контролем окупантів зростає, противник закріплюється та формує позиції, а навколо Гришиного фіксують активізацію їхніх сил. При цьому українські захисники намагаються виснажити ворога ударами дронів, але ресурс противника поки дозволяє продовжувати наступ піхотою і утримувати контроль над ключовими районами.

Крім того, 3 лютого в мережі з’явилося відео з окупантами, що їздять на трофейній техніці Сил оборони по південній частині Покровська Донецької області. За даними аналітиків, ворожі пілоти дронів повністю зайняли район дев’ятиповерхівок, завдяки чому отримали можливість контролювати логістику в радіусі 10 км.

Також 9 лютого проєкт DeepState писав, що ситуація під Покровськом продовжує ускладнюватися. Аналітики зазначили, що ЗС РФ “затягують” свою піхоту в північну частину Покровська. Крім того, за їхніми словами, росіяни не полишають спроб зайти в село Гришине

30 січня 1930 року радянська влада оголосила боротьбу з куркулями однією зі своїх пріоритетних цілей у сільськогосподарській політиці. Як показали наступні роки, це рішення стало тією самою точкою неповернення на шляху, який обрав Кремль, кінцевою зупинкою якого став Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу.

Хто управляв СРСР

Більшовики – це радикальна частина російських соціал-демократів. Якщо в цілому цей рух у світі та Російській імперії, зокрема (до неї тоді входила більшість українських земель і серед українських інтелектуалів було чимало представників цієї політичної течії), виступав за встановлення елементарної соціальної справедливості й цілком слушно вказував на об’єктивні недоліки тодішньої економічної системи, складової частиною якої були, наприклад, такі явища як монополії, величезні поміщицькі землеволодіння та практична відсутність соціальних гарантій для звичайних працівників. Селяни ж в основному ледь виживали, намагаючись забезпечити себе харчами із вкрай дрібних земельних ділянок (близько п’ятої частини гектара на сім’ю) за які вони ще й відпрацьовували «панщину» майже аж до початку Першої світової війни.

Більшовики ж пропонували не просто прибрати недоліки з чинної суспільно-економічної системи, а повністю перекроїти світ, створивши «рай на Землі». Вони планували побудувати безкласове суспільство (де усі будуть повністю рівні) в якому більше не буде грошей – основного, на їхню думку, фактора, що створює суспільну нерівність. При цьому більшовики не врахували, що суспільна диференціація виникла за кілька тисяч років до того як виникли перші гроші (в сучасному їх розумінні). Бо гроші – це лише еквівалент, а справжня причина нерівності полягала у різних можливостях доступу до ресурсів і їх більшовики в часи свого правління лише посилили.

Що хотіли створити більшовики

Комунізм – суспільство, за яке боролися більшовики мало стати соціумом громадсько активних людей, які розуміють свою відповідальність перед суспільством. У ньому мав відбуватися вільний обмін товарів, які мали виготовляти активні громадяни без примусу та заохочення із відчуття суспільного обов’язку. А що робити із роботами, не творчими, які мало хто б хотів виконувати добровільно, більшовики не говорили.

Важливо

Під час своєї другої окупації України у 1919 році Російською комуністичною партією (більшовиків) РКП (б) було утворено фейкову державу УСРР і у ній пробували впровадити свої ідеї на практиці, назвавши новий лад «воєнним комунізмом». На практиці виявилося, що більшовики прибрали засоби заохочення з економіки – грошовий прибуток, а от без примусу виробничі процеси налагодити не вдалося.

Найбільше постраждало від хазяйнування більшовиків українське село, де на відміну від Росії, склалися традиції одноосібного господарювання та віддавна поважали добрих господарів – людей, які своєю працею забезпечували собі комфортне та сите життя. В рамках Воєнного комунізму було введено продрозкладку. Якщо коротко – це такий вид податку за якого господарству залишається стільки продукції, скільки йому «об’єктивно необхідно». Тобто, якщо для посівної та для власного харчування потрібно умовно 2 тонни зерна, то йому стільки й залишали, а решта йшла на експропріацію для міських робітників та потреб більшовицької Червоної армії.

Тобто скільки б селянин не зміг зібрати урожаю, він все одно в залишку отримає сталу кількість продукції встановлену для його виживання часто некомпетентним більшовицьким керівництвом. Тобто не факт що встановлене число реально відповідає справжнім потребам господарства. Для чого ж тоді селянам старатися та вирощувати більше? Цього більшовики так і не змогли пояснити ні хліборобам, ні їх політичним представникам. Натомість розв’язали «Червоний терор», жертвами якого стали близько півтора мільйона осіб.

Врешті таке господарювання призвело до голоду, який розгорівся на території УСРР у 1921 році. Його наслідком стала смерть від голоду близько мільйона осіб (найвищі цифри, які називають — близько 2 млн осіб, що загинули голодною смертю та від супутніх хвороб, спричинених недоїданням). Тут варто окремо вказати, що вказаний голод розгорівся уже по завершенні національно-визвольних змагань українців і в рік остаточного утвердження більшовиків при владі. Такий результат війни України за незалежність (поразка) багато в чому став наслідком суспільної інертності, зокрема багатих селян хліборобів, які не хотіли підтримати хоча й лівий (складався із соціал-демократів та інших схожих політиків, але не більшовиків) та все ж власний український уряд УНР. Селяни та українські підприємці не були готові йти на поступові соціальні зрушення і примирилися з червоними окупантами, коли ті зробили свій крок назад – ввели так звану Нову економічну політику (НЕП) саме у 1921 році.

Коротко про «Ленінське танго»

Суть НЕП – це ліквідація воєнного комунізму та фактичне повернення до економічних відносин дореволюційного зразка. Навіть із певним покращенням – тепер землі поміщиків передавалися в оренду тим селянам, які були готові не покладаючи рук їх обробляти. Тих кого самі більшовики ще у 1919 році обізвали куркулями.

Загалом слово «куркуль» означало немісцевих поселенців. У закритих сільських общинах з недовірою ставилися до чужих, можливо саме тому більшовики й обрали саме це слово для позначення своїх основних ворогів на селі. Так вони хотіли вказати, начебто багаті селяни – це чужорідне тіло серед бідного селянства.

У 1925 році керівництво СРСР вирішило взяти курс на індустріалізацію. Тобто масове будівництво заводів, таким чином за найближчі роки країна мала перетворитися з аграрної у промислово розвинуто. Багато галузей промисловості потрібно було будувати з нуля. Для цього було необхідно залучити західні технології, оскільки у Російської імперії й, відповідно у Радянського Союзу не було належної промислової бази – так званої промисловості групи A, тобто потужностей із виробництва обладнання для заводів.

Брак коштів для закупівлі відповідного обладнання та найму іноземних інженерів було вирішено поповнити коштом селянства. СРСР планував експортувати аграрну продукцію, а за виручені кошти закупити необхідне обладнання у країн Заходу. Було введено «плани із хлібозаготівель».

З упровадженням НЕПу продрозкладку було замінено продподатком. Тобто селян після сплати фіксованої суми залишали решту зібраного урожаю собі й могли його продати на ринку. Проте певну частину урожаю вони мали продати державі за вказаною, звичайно ж нижчою за ринкову ціною.

Іншим способом викачування коштів із села була політика, що отримала найменування «ножиці цін». Промислова продукція, необхідна селянам була суттєво неприродно вищою за ціни на аграрну продукцію. Тож селяни примудрилися розвинути свої підприємства за досить складних обставин – вони сплачували високий продовольчий податок, купували за завищеними цінами необхідний для ведення господарства реманент та ще й мусили продати частину урожаю за низькими цінами державі. 

Від НЕПу до розкуркулення

Обсяг хлібозаготівель постійно зростав. Це викликало природний протест у фермерів. Ось тут то держава й вирішила оголосити куркулів ворогами комуністичного ладу. По суті так воно й було – вільні підприємці є природним ворогом комунізму. Проте рішення, які приймали у Кремлі вражали своєю жорстокістю.

Радянська держава у кінці 1920-х років остаточно перейшла на планову економіку. Було введено п’ятирічні плани у яких детально розписувалося скільки у якій галузі мало бути виготовлено продукції. У 1929 році Й. Сталін, який остаточно захопив владу у державі проголосив курс на «форсовану», тобто прискорену індустріалізацію. За короткий проміжок часу промислове виробництво в СРСР мало зрости в рази. Центром матеріальної бази для такого «стрибка» повинен був стати аграрний сектор. І вільне фермерство уже ніяк не вписувалося у цю систему.

Тоді радянська влада й вирішила перейти до ліквідації куркульства як класу. Критеріям«куркульське» відповідали господарства, які мали:

• Найману працю. Це зараз створення робочих місць вітається державою. Більшовики вважали наймання людей, на роботу на фермах, що часто рятувало їх від бідності, «експлуатацією робочого класу».
• Наявність допоміжних виробництв – млина, майстерні тощо.
• Наявність елементів підвищеного комфорту, яким могли вважатися навіть металеві дахи

Як проводили розкуркулення

За п’ять тижнів після прийняття зловісної постанови про боротьбу з куркульством до 10 березня 1930 було розкуркулено понад 60 тисяч господарств. Усі деталі постанови було розсекречено аж у 2000 році. У ній йшлося про необхідність поділу куркулів, тобто працьовитих заможних селян, на три категорії:

• Ті хто підлягали ізоляції у концентраційних таборах або розстрілу
• Ті хто підлягали виселенню у віддалені регіони СРСР
• Ті хто підлягали виселенню за межі колективних господарств, що мали бути утворені на базі конфіскованого майна (конфіскації підлягало майно усіх трьох категорій)

До першої категорії відносили тих, хто активно боровся проти радянської влади. До останньої тих, хто просто важко працював у роки НЕПу аби нажити майно, яке тепер держава конфіскувала. Тих хто був «поза політикою». Чи вдалася б акція розкуркулення, якби усі разом активно виступили проти чинного режиму? Питання, на яке ми ніколи не дізнаємося відповіді.

Каральні органи намагалися встигнути до початку посівної кампанії аби не зірвати виробничий процес. З початком польових робіт радянська влада навіть помилувала частину репресованих аби створити видимість законності та залучити найефективніших господарів до роботи в колгоспах. Відібрати в людей все, а потім залишити їм життя – методи управління найжахливіших тиранів. У Кремлі чудово розуміли, що їхні активісти здатні лише грабувати нажите чужою працею, а господарники з них ніякі, тож просто знищити основу ранньорадянського сільського господарства більшовики не наважилися.

Вже у 1931 році комуністичне керівництво України врахувало досвід попереднього року та провело акцію розкуркулення із новою силою. Тепер третю категорію вже не відселяли, а примусово записували в колгоспи. Тобто людей просто змушували працювати на своїх колишніх господарствах тепер як звичайних робітників. Дехто просто не витримував такої наруги й спеціально знищував власне майно – зокрема, вирізали скот. На це більшовики відповіли репресіями. Піком став так званий «закон про 5 колосків, прийнятий 7 серпня 1932 року. Він передбачав розстріл або десять років ув’язнення за псування колгоспного майна еквівалентом вартості зерна з 5-ти колосків під час збору урожаю. Тобто за будь-яке пошкодження майна. Але це уже перша дія зовсім іншої історії, мабуть, найтрагічнішого моменту в історії української нації – Голодомору 1932-1933 років.

Всього у 1931 році розкуркулено близько чверті мільйона осіб. А за весь час кампанії 1930-1931 років – близько мільйона осіб. Це було майже усе економічно активне населення сіл.

Кампанія із розкуркулення – репресії проти активних, ініціативних та працьовитих селян стала лише прелюдією перед найстрашнішим злочином радянської влади – геноцидом українців у чорну зиму 1932-933 років. Аби заморити людей голодом потрібно було знищити саму основу українського села – ефективних господарів. З цим радянська влада ефективно справилася.

Акція розкуркулення та голодомор, який наступив за нею стала страшним уроком історії – якою жахливою ціною може бути лата за байдужість та політичну недалекоглядність. Адже якби ці господарі не понадіялися на добру волю ворогів та вчасно б підтримали українські державницькі сили, цієї трагедії б не сталося.

А так більшовики проявили себе як умілі завойовники. Вони приспали українську інтелігенцію українізацію, а економічно активних людей НЕПом. Кампанії, які проводилися паралельно. А потім жорстоко розправилися як з одними, так й іншими. Лютому ворогу, який прагне знищити українців як націю не можна вірити ніколи й ні за яких обставин. Це, мабуть, найважливіший урок, який можна винести з цієї жахливої історії, в епіцентрі якої опинилися українці майже сто років тому.