У вівторок, 13 травня, коли відкриється 78-й Каннський кінофестиваль, відбудеться спеціальний «День України», під час якого глядачам покажуть три документальні фільми, присвячені війні.

Як повідомляє кореспондентка Укрінформу, Дукова займається вивченням історії рідного краю протягом всього життя. В її колекції представлені понад 300 екземплярів рушників, елементів одягу та прикрас, які носили болгари виключно у селі Криничне.

На Одещині етнографиня Тетяна Дукова збирає старовинні болгарські рушники, одяг та прикраси, які носили місцеві жителі понад 100 років тому / Фото: Ніна Ляшонок, Укрінформ

За словами етнографки, у Криничному елементи одягу відрізнялися від вбрання болгар в інших селах

«Це старовинні болгарські атласні сукні. Але є й штабельні. Тут представлені сукні 50-х років, вони пошиті після голоду. Під сукні надягали сорочки з вишивкою, довші за самі сукні. Сорочки з широким рукавом-колоколом носили старші жінки, вони називалися “сорочка свекрухи”. Сорочки з вузьким рукавом носили молоді дівчати, в такому вбранні було легше працювати. В елементах нашого одягу дуже відчувається румунський вплив. Також він відчувається і в елементах вишивки на рушниках», – зазначила Дукова.

Окрім суконь, в колекції Дукової є й хустки. У Криничному взимку молоді дівчата зав’язували чорну, коричневу або темно-зелену хустки. Під неї на щоку вони клали листя м’яти замість парфумів. Окрім того, дівчата прикрашали хустки квіткою з бісеру та намистин.

«На білому лиці чорна хустка виглядала дуже ефектно. Окрім того, на різдвяне хоро вони виготовляли квітку з намистин та бісеру. В літературі можна зустріти думку, що такі хустини із квітками – елементи одягу молодят, але це не так. Якщо хлопець хотів познайомитися з дівчиною, він відправляв до неї свого друга. Дівчина, якщо також мала симпатію, віддавала другові квітку. Ввечері, коли хлопець вже йшов на побачення до дівчини, вертав їй цю квітку і вона кріпила її на хустку. В моїй колекції є оригінальні квітки 50-х років, а також ті, які ми відтворили з донькою», – зазначила Дукова.

Також у колекції Дукової представлені рушники 20-х років минулого століття.

«Білі рушники – це раритет. Ця нитка продавалася до 1930-х років, вона була дуже тонкою, і з неї було важко ткати. У 60-ті роки люди придумали фарбувати нитки і думали, що це замінить мистецтво вишивки, яке було раніше. Все, що було виготовлено до 40-х років, – це ексклюзив», – зауважила Дукова.

Що виріб старший, тим більше уваги приділено естетиці.

«Дивовижний сюжет вишитий на цій скатертині з конопляної нитки. Цей рушник – самий початок 20-го ст. Такі рушники вишивала наречена для майбутнього чоловіка. На ньому зображена наречена в червоній сукні – так вбиралися в Болгарії. Поруч із нею – наречений та дитина. Просто живий експонат», – говорить Дукова.

У її колекції налічується близько двох десятків таких рушників, але всі вони сховані у шафах, адже у кімнаті можуть забруднитися, а прати їх не можна через вік.

Дукова додала, що інколи люди не знають цінності та унікальності старовинних речей. Так, один зі старовинних рушників, представлений в її колекції, в місцеву школу принесли як ганчірку для миття підлоги.

До домашнього музею Тетяни Дукової експонати здебільшого передають люди, яким вони дісталися від родичів. Також є речі з «незвичною» історією. «Жінка мені подарувала цю дитячу шапочку, прикрашену бісером. Такі виготовлялися до 1930-х років. Якщо вони зберігалися, передавалися наступній дитині в родині. Через 10 років інша жінка подарували ще кілька таких шапочок. При їх вивченні я зрозуміла, що всі шапочки шила одна майстриня», – розповіла Дукова.

Ще один експонат етнографка отримала в подарунок від незнайомої жінки у Запоріжжі. «Коли я була у Запоріжжі на виставці народного мистецтва, де презентувала наші рушники, до мене підійшла жінка та протягнула зав’язані у хустинку буси. Такі прикраси носили заручені дівчата. Жінка сказала, що прикраси дісталися їй від прапрабабусі, і їй нікому більше їх передати. Ймовірно, її родичка вийшла заміж за когось в іншому місці і вивезла прикраси. Через стільки років вони повернулися додому», – каже сказала Дукова.

Зазначимо, що Тетяна Дукова була однією з ініціаторок внесення традиції випікання обрядових хлібів до свята Святого Георгія у селі Криничне до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Зараз жінка розглядає можливість проведення своєї персональної виставки в Одеському обласному центрі української культури.

Як повідомляв Укрінформ, в Одеській області у селі Котловина Ренійського району працює краєзнавчий музей, в якому діти проводять екскурсії гагаузькою, українською та англійською мовами.

У чеському місті Плзень у травні відбудеться показ біографічної драми режисера Івана Тимченка “Киснева станція”.