Події
У Києві відкрилася виставка до 105-річчя театру імені Франка
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка святкування свого чергового ювілею розпочав відкриттям виставки «105 років – 105 вистав».
Як повідомляє кореспондент Укрінформу, це унікальна ретроспектива найзнаковіших із 600 вистав театру, які сформували його обличчя та визначили стиль головної драматичної сцени країни.
В експозиції представлено рідкісні фотографії, театральні афіші, оригінальні ескізи костюмів, елементи декорацій та реквізиту.
У Києві відкрилася виставка до 105-річчя театру імені Франка / Фото: Кирило Чуботін, Укрінформ
«Сьогодні тут легендарні обличчя, неймовірні емоції, неймовірне світло від багатьох легендарних акторів у фантастичних театральних роботах», – сказав на відкритті виставки генеральний директор – художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка народний артист України Євген Нищук.

Зокрема, в експозиції представлено фото Анатолія Хостікоєва у головній ролі у виставі «Енеїда», прем’єра якої відбулася у 1986 році. За словами Нищука, цьогоріч у листопаді готується нова інтерпретація твору Івана Котляревського. Над постановкою працює режисер Давид Петросян.
Крім того, гендиректор нагадав, що під час повномасштабної війни на франківській сцені показують свої вистави театри із прифронтових міст. Так, нещодавно гастролювали колективи із Сум, Сіверськодонецька, Херсона і Миколаєва.

Художник-сценограф Анна Духовична розповіла Укрінформу, що виставкою «105 років – 105 вистав» франківці намагалися представити славну історію свого театру та створити атмосферу гри. «Відвідувачі мають змогу побачити афіші та світлини дуже поважного віку. Є фото 1918 року, де грають Гнат Юра та Лесь Курбас. А на фото сучасної вистави «Безталанна» бачимо актора Захара Нечипора – захисника України. На вікнах сидять Сірі тіні без облич з вистави «Сторонні серед нас» (2019) як уособлення самотньої людської сутності», – зазначила Духовична.


Серед представлених костюмів – вбрання, в якому Богдан Ступка грав Тев’є-Тевеля (1989), сукня, в якій Людмила Смородіна виходила на сцену у ролі Єлизавети у виставі «Віват, королево!» (2006), сценічний одяг Анни з постановки «Украдене щастя» 1979 року і Стехи з «Назара Стодолі» 2009-го, інші.
Про вистави-довгожителі розповіла Укрінформу народна артистка України Наталія Сумська, чий творчий шлях розпочався на сцені Театру Франка у 1977 році. Зокрема, постановка «Кін IV», де Анатолій Хостікоєв був і режисером, і виконавцем головної ролі, з 1999-го на сцені була рівно 20 років, «Енеїда» Сергія Данченка – 17 років. По 12 років ішли «Біла ворона» і «Пігмаліон». Прем’єра «Кайдашевої сім’ї» режисера Петра Ільченка відбулася у 2007 році, незмінно у ролі Кайдашихи Наталія Сумська вийшла на сцену понад 370 разів.

Виставка «105 років – 105 вистав» демонструється на другому поверсі головної будівлі театру до 30 квітня.
Франківці також розповіли, що 27 березня, у Міжнародний день театру, відбудеться концертна програма «Стоїмо на сцені, на своїй землі. 105 років Театру імені Івана Франка». Цього вечора на сцені Театру Франка покажуть уривки знакових вистав, музичні номери, відеохроніку, також колектив готує особливі сюрпризи для гостей.
Крім того, до 105–ї річниці театру впродовж чотирьох днів у березні та квітні проведуть майстер-класи «Будинок чудес», під час яких охочі власноруч оздоблюватимуть театральні маски та дізнаються секрети роботи декораторів.
Події
Художниця з Херсону відкрила в Одесі персональну виставку «Почути, щоб почати»
В Одеському музеї західного та східного мистецтва відкрилася персональна виставка херсонської художниці Яни Голуб’ятникової «ПОЧУТИ, ЩОБ ПОЧАТИ». До експозиції увійшли роботи, створені з середини 2010-х років і до сьогодні. Сюжети робіт натхненні фольклором, казками, античною та скандинавською міфологією.
Ідея виставки сформувалася у векторі роздумів про внутрішні опори в часи найбільших трансформацій і перетворень; коливаючи фокус уваги від загального до індивідуального, поодинокого, власного – розуміння якого завершується лише в особистому відчутті: прожитті, проговоренні. «ПОЧУТИ, ЩОБ ПОЧАТИ» – образна вистава та пропозиція до взаємної дії – рефлексії досвіду шляхом упізнавання його в символах і персонажах експозиції.
Почути себе у просторі спільних змін – можливо, єдино правильний початок руху до правдивості бажань, рівноваги, перспективи, де кожен наступний крок настає після прожиття попереднього – з його усвідомленням і перезавантаженням. Своєю творчістю Яна Голуб’ятникова прагне викликати в глядачів розуміння самих себе через споглядання її робіт. Сам процес споглядання художниця називає перформативним актом – миттю, коли можна перевтілюватися в героїв картин, асоціюючи їх із собою; пізнавати та відстежувати різноманітність їхніх проявів, розуміти їхню глибину та ресурсність.
Кураторка виставки – Альбіна Єрмакова.
Виставка працює до кінця листопада.
Щоденно, (окрім середи)
з 11:00 до 17:00
(Каса до 16:30)
🎟 Квиток: 100 грн
*Для людей, які були тимчасово вимушені полишити свої домівки вхід безкоштовний
📍Італійська, 9.
Фото: Александр Шуйский/Фейсбук.
Події
«Наша драма» в Одесі святкує 100 років
Один із найпослідовніших україноцентричних театрів країни – Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька – у листопаді 2025 року відзначив своє сторіччя.
«Піднявши завісу сто років тому на початку листопада, цей театр одразу заявив про себе в одеському багатоголоссі, назвавшись «Одеською українською держдрамою». Відтоді через його сцену пройшло багато яскравого театрального люду», – розповідає в коментарі Укрінформу про театр-ювіляр театрознавиця Ольга Стельмашевська.
Під час ювілейного вечора згадали всіх режисерів, які долучилися до створення театру із завжди яскравою проукраїнською позицією: від Василя Василька і його постановки-візитівки «За двома зайцями» – до Івана Уривського з «Тінями забутих предків», «Карпатського вестерну» Максима Голенка і «Вирію» Олександра Самусенка і Мирослави Ткач.
Святковий вечір з легкої руки, музичного таланту і смаку композитора, піаніста і головного диригента театру Вадима Бесараба – пройшов у джазовому настрої. Із затишною та щемкою атмосферою вдячності тим, хто дарує нам можливість жити і творити: вшанували колегу – помічника режисера театру Віталія Маркитана, який із перших днів вторгнення боронив Україну й загинув на фронті; підняли на сцену й тих, хто зараз служить у ЗСУ – акторів Павла Чирву, Сергія Куду і Дениса Гранчака, який уперше з початку повномасштабки вийшов на рідну сцену та блискуче прочитав свій вірш, просякнутий любов’ю до театру і біллю за побратимів і посестер, що гинуть на війні.
Звісно, були і вручення почесних звань, нагород, дипломів та цінних подарунків. Нарешті, звання народного артиста України отримав улюбленець публіки і справжня зірка театру – Ігор Геращенко. Львів’янин, який 40 років віддано служить одній одеській сцені.
Під час нагородження із притаманним одеситам гумором актор сказав, що залюбки проміняв би звання на молодість. Ушанували й найстаршу актрису театру – Ірину Черкаську, яка присвятила цій сцені 63 роки!
Серед найпрактичніших подарунків театр отримав: барабанну установку від Одеського порту для чудового театрального оркестру, сертифікат на придбання освітлювального обладнання від одного з українських банків, 100 тис. грн від облвійськадміністрації, сертифікат на комп’ютер від облради тощо.
Директорку-художню керівницю театру Юлію Пивоварову під час урочистостей по-театральному невимушено назвали «справжньою Мері Поппінс», яка прилетіла зі свіжим морським вітром і вдихнула в легендарний театр нове життя, відзначили скромними грамотами й подяками.
«Проте саме за керівництва Юлії Анатоліївни у 2021 році було завершено масштабну реставрацію будівлі театру, зведеної у 1903 році як приватний театр для драматичної трупи, осучаснено його айдентику і репертуар, відкрито й залучено багато молодих талантів, яким тут завжди раді», – підкреслює Стельмашевська.
Попри війну, театр не зупинявся ні на мить: 2022 року репетиції та вистави проходили під сценою – так народився формат «Театр в укритті», який став символом незламності: саме тут вже у квітні відбулася перша в Україні прем’єра після вторгнення за п’єсою Наталки Ворожбит «Саша, винеси сміття» у постановці Максима Голенка.

За ці роки театр випустив понад 25 прем’єр, став учасником численних національних і міжнародних фестивалів у Канаді, Польщі, Єгипті, Литві, Румунії та інших країнах. Вистави театру – щорічні фіналісти та призери престижної всеукраїнської театральної премії «ГРА». Сьогодні тут працює близько 50 акторів, серед них: два народні артисти України (Діана Мала та Ігор Геращенко), вісім заслужених, два заслужені діячі мистецтв, яскраве молоде покоління акторів та режисерів.
«Васильківці завжди відкриті до експериментів, мають сміливий і трохи зухвалий погляд на класику, але й традицій не цураються. Тут вирує творча енергія і є все, про що писав патрон театру Василь Василько, говорячи про свою професію: «Режисура – це розум і інтуїція, образ і ідея, зміст і форма, національне і інтернаціональне, закони життя і фантазія, традиції і новаторство…» Немов прочитавши цю фразу, столичний режисер В’ячеслав Жила практично під ювілей театру випустив прем’єру «Привіт, монстре!» за п’єсою Карло Гоцці «Синє чудовисько», – ділиться власними професійними спостереженнями театрознавиця.
За її словами, режисер, поєднавши не зовсім традиційно комедію дель арте з рейв-культурою, інтернаціональну казку, точніше фьябу Гоцці – з національними підтекстами, добре попрацювавши з акторами і хвацько перемішавши всі наявні у своєму театральному арсеналі інгредієнти – Жила влучно потрапив у контекст сьогодення. А воно заплутане, як і сюжет ф’яби, та перенасичене абсурдом. Тому стародавнє місто Нанкін, яке спіткало три покарання: блакитне чудовисько, багатоголова гідра і зачарований лицар-убивця, – до болісного сміху щось нагадало. І попри те, що дельартівські сатиричні маски вийшли трохи інфернальними, комедія – умовною, романтика розбилася об човен тиранії, хтивості, жадібності й дурості – в апофеозі, як у кожній казці, – світло й надія перемогли, адже дурний сон завжди закінчується пробудженням. Васильківці працювали в задоволення і стилістично втримали завдану режисером форму, зробивши декілька приємних акторських відкриттів (наприклад, рухливі і точні артисти Ярослав Бабич у ролі Труфальдіно і Владислав Цобенко в ролі Дзелу).
«Глядача повернули обличчям до себе і симпатичне чудовисько Дзелу передало привіт від барокових чудовиськ (маски комедії дель арте – уособлення соціально-психологічних типів і почуттів різних верств суспільства) – всім нам, сучасним монстрам. А вистава продемонструвала, що з кожною прем’єрою доволі парадоксальний погляд Жили на класичну драматургію, з якої б епохи чи країни походження вона не була, – фокусується на неочевидному, легко виплутується з різних пасток, щоб вийти на яскравий пафос фіналу й впевнено поставити сценічну крапку. А це завжди захоплює», – переконана Стельмашевська.

Театрознавиця резюмує, що «Наша драма» в Одесі входить у своє нове століття вірною собі: в оточенні молодих, красивих, завзятих. Тут не бояться помилятися і шукати, шуміти і ризикувати, бо саме з цього народжується щось нове. І театр живий доти, доки хтось не боїться фантазувати.
Любов Базів. Київ
Фото Бориса Бухмана
Події
на аукціоні продали картину Клімта за $236 мільйонів
Шість учасників торгів змагалися протягом 20 хвилин за «Портрет Елізабет Ледерер», який Клімт малював між 1914 і 1916 роками. На творі зображена дочка головного покровителя Клімта, одягнена в білу імператорську китайську сукню, яка стоїть перед синім гобеленом з азійськими мотивами.
Sotheby’s, який керував продажем, не розкрив особу покупця.
Найдорожчою картиною, коли-небудь проданою на аукціоні, залишається «Спаситель світу», авторство якого приписують Леонардо да Вінчі, і яку було придбано за 450 мільйонів доларів у 2017 році.
«Портрети в повний зріст такого вражаючого масштабу та з періоду розквіту Клімта (1912-17) є надзвичайно рідкісними; більшість із них знаходяться у великих музейних колекціях. Картина, представлена цього вечора, була однією з лише двох таких портретів, виконаних на замовлення, які залишилися в приватних руках», – повідомив Sotheby’s про вівторковий продаж.
На тому ж аукціоні було продано ще кілька робіт Клімта, зокрема «Квітучий луг» за 86 мільйонів доларів та «Лісовий схил в Унтерах-ам-Аттерзее» за 68,3 мільйона доларів – обидві з колекції спадкоємця косметики Estee Lauder Леонарда Лаудера, який помер на початку цього року.
Загалом 24 лоти з колекції Лаудера принесли 527,5 мільйона доларів.
Для Клімта попереднім рекордом аукціону була «Дама з віялом», яка була продана за 108,8 мільйона доларів у Лондоні у 2023 році.
Як повідомляв Укрінформ, у Фінляндії знайшли унікальний художній скарб – оригінальний малюнок знаменитого австрійського художника Густава Клімта, який десятиліттями лежав у забутті на складі Національної бібліотеки.
Перше фото: Stinehour Photography/Sotheby’s
-
Усі новини6 днів ago“Обожнюю знімати весільні сукні”: Діана Зотова з “Холостяка” відреагувала на чутки про її одруження
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі лунають вибухи зараз 11 листопада 2025 року
-
Усі новини1 тиждень agoАнджеліна Джолі в ТЦК – блогер зняв пародію на акторку в Україні – відео
-
Відбудова1 тиждень agoКонференція з відновлення України може відбутися в 2026 році у Гданську
-
Одеса1 тиждень agoУдар по нафтотерміналу в Криму: Сили оборони України
-
Усі новини1 тиждень agoексперти розповіли всю правду про правило «20-80»
-
Відбудова1 тиждень agoTeam Europe запустила проєкт для підтримки відбудови України на €37,5 мільйона
-
Усі новини1 тиждень agoвикористовують незвичайне райдужне скло (фото)
