Як передає Укрінформ про це повідомляє Міністерство оборони.

«Військовозобов’язані українці з відстрочкою від призову зможуть переоформити її, якщо виникла інша законна підстава. Подання заяви не припинятиме дію чинної відстрочки, тому людину гарантовано не мобілізують у процесі оформлення документів», – ідеться у повідомленні.

Подати заяву на переоформлення відстрочки можна, якщо виникла інша підстава з переліку, визначеного статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Це стосується випадків, коли у військовозобов’язаного є, наприклад, відстрочка через навчання, але з’явилася інша законна підстава: народження третьої дитини, догляд за родичем тощо.

При цьому діятимуть такі правила: доки комісія приймає рішення, чинна відстрочка залишається чинною, за винятком випадків, коли вона підлягає скасуванню; рішення комісії позитивне – попередня відстрочка анулюється лише тоді, коли нові дані будуть внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів «Оберіг»; рішення комісії негативне – чинна відстрочка зберігатиме дію до завершення визначеного строку.

Ухвалені зміни також передбачають: можливість подання заяви про надання або переоформлення відстрочки через ЦНАП із використанням засобів порталу «Дія»; автоматичну перевірку факту перебування людини на військовому обліку, наявності або відсутності відстрочки; припинення формування заяви, якщо людина не перебуває на військовому обліку або вже має чинну відстрочку, за винятком випадків переоформлення або коли до завершення строку дії відстрочки залишилося менше 30 днів; розгляд заяви комісією протягом 7 робочих днів з дати реєстрації, а у разі необхідності надсилання запитів до державних органів – не більше 15 робочих днів; ненаправлення заявників на медичний огляд ВЛК, доки комісія не ухвалить рішення; швидке внесення даних до реєстру «Оберіг» протягом 1 календарного дня у разі позитивного рішення про надання або переоформлення відстрочки.

Завдяки змінам процедура надання та переоформлення відстрочки стає більш цифровою, прозорою і передбачуваною для військовозобов’язаних.

Окремо уточнюється порядок оформлення відстрочок для заброньованих працівників, державних службовців та окремих посадових осіб, а також порядок внесення відповідних відомостей до реєстру «Оберіг».

Зміни сприятимуть більш чіткому, прозорому та уніфікованому застосуванню процедури надання і переоформлення відстрочок, а також забезпечать збереження прав військовозобов’язаних у період розгляду їхніх заяв.

Як повідомляв Укрінформ, розпочалося чергове автоматичне продовження відстрочок від мобілізації: понад 90% чинних відстрочок можуть бути продовжені без додаткових дій з боку людини.

Фото: КМУ

Інтент продовжує серію матеріалів про видатних одеситок і одеситів. Цього разу публікацію буде присвячено Лазару Халіфу.

Перші кроки в балеті й переїзд до США

Лазар Халіф народився в Одесі 1876 року і з дев’яти років навчався балету у Томаша Ніжинського. У 1893 році він завершив навчання та отримав професійний диплом. За пізнішими біографічними джерелами, 1897 року Халіф отримав посаду балетмейстера; згодом він працював балетмейстером Одеського міського театру.

Лазар Халіф. ФОТО: web.archive.org

Але з 1904 року починається зовсім нове життя. Лазар емігрує до Америки й змінює ім’я на Луїс Харві Чаліф. У Нью-Йорку короткий час він служить у балеті театру Метрополітен Опера й допомагає балетмейстеру Луїджі Альбертіні, а також дає уроки в приватних балетних школах. Також Халіф викладає народні танці в Нью-Йоркському університеті та в Педагогічному коледжі при Колумбійському університеті. Вже в 1905 році він відкриває власне танцювально-педагогічне училище, де не тільки навчає танцям всіх охочих, а й виховує професійну спільноту інструкторів з танців та фізичної культури.

Власна танцювальна школа в серці Нью-Йорка

З 1910 року Лазар Халіф припиняє танцювальну кар’єру й зосереджується суто на викладанні. Перші роки школа не мала свого приміщення. А в 1916 році балетмейстер запрошує архітекторів Джорджа і Генрі Бемів, щоб спроєктувати будинок для найкращої танцювальної школи Америки.

Будинок у Нью-Йорку, де була розташована школа Лазара Халіфа. ФОТО: upload.wikimedia.org

П’ятиповерховий будинок вартістю 110 тисяч доларів став гордістю власника. Навчальна програма школи була насиченою й передбачала 500 годин занять різними стилями танцю. Сам засновник витрачав не менше 16 годин на день на свою роботу в школі та заняття в околицях. До батьківської справи долучились двоє синів: Амос і Едвард.

Це був не тільки простір для навчання, а повноцінний мистецький центр. На першому поверсі розташовувався великий дерев’яний вестибюль, що вів до сходів і ліфтів. Там же були офіси, гардероб, роздягальні, душові кімнати й велика студія. На другому і третьому поверхах розташовувались великі танцювальні зали. На четвертому поверсі були приватні апартаменти засновника школи, які складались з дев’яти кімнат, трьох ванних і службових приміщень. Останній п’ятий поверх був повністю скляною спорудою під спортивний зал і використовувався як літня школа з відкритим сталевим дахом. Взимку його можна було закривати, а влітку відкривати з усіх боків.

Інтер’єр школи Лазара Халіфа. ФОТО: upload.wikimedia.org

Родина Халіф виховувала вісьмох дітей. Один із синів Лазара Халіфа Амос згадував будинок свого дитинства як найкраще місце для зростання. Журнал Real Estate Record and Guide описував будинок як такий, що має “усі сучасні зручності, які нині можна знайти в апартаментах найвищого класу”.

Під час Великої депресії Лазар Халіф втрачає власність на будинок і продовжує справу вже на іншому місці. Але будівля існує до сьогоднішніх днів і належить організації Columbia Artists Management, Inc. (CAMI).

Справа Лазара Халіфа продовжує жити

До кінця життя Лазар Халіф займався улюбленою справою. Хореограф очолював професійні організації і брав участь у кодифікації правил щодо танців. Так, у 1922 році він підтримав закон, який забороняв би викладання певних “непристойних танців” у штаті Нью-Йорк (закон так і не був ухвалений). До таких танців він, зокрема, відносив степ.

25 листопада 1948 року у віці 71 року Лазар Халіф помер від серцевого нападу під час автомобільної прогулянки з друзями в Центральному парку Нью-Йорка. Діти хореографа взяли на себе школу й керували нею до 1955 року. Після цього продовжили власні викладацькі кар’єри. Амос Чаліф пішов на пенсію у 2000-х. На той момент родина вже викладала танці протягом 100 років.

За все своє життя Халіф створив близько 1200 балетних і танцювальних композицій в найрізноманітніших стилях і техніках: від дитячих танців до класичного балету. Лазар Халіф вів широку просвітницьку роботу і написав шість підручників і п’ять тематичних навчальних збірників, присвячених класичним та народним танцям і різноманітним танцювальним технікам (зокрема, танцям на пуантах). Для популяризації своєї школи танцю Халіф розіслав поштою понад двадцять тисяч каталогів по всьому світу. Зараз ці каталоги, а також фотографії Лазара Халіфа зберігаються в бібліотеці Конгресу США.

Підручник із танців Лазара Халіфа. ФОТО: m.media-amazon.com

Фахові журнали писали про нього як про людину, яка не тільки була “деканом нью-йоркських вчителів танцю”, а й людиною, яка “стояла на передовій руху, який запровадив уроки балету для звичайних американських дітей”.

Віолетта Дідук

В Одеській області внутрішньо переміщені особи, які були змушені залишити тимчасово окуповані території, скористалися програмою єВідновлення “Житло для ВПО з ТОТ” для придбання власного житла. За умовами цієї ініціативи було використано загалом 298 ваучерів, що надає можливість забезпечити житлом значну кількість людей, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Основні аспекти використання ваучерів за програмою:
1. Цільова аудиторія – внутрішньо переміщені особи з територій, тимчасово окупованих під час військових дій.
2. Регіон застосування – Одеська область, де спостерігається активне переселення громадян.
3. Форма підтримки – надання ваучерів, які можна використати виключно на придбання житла.
4. Кількість використаних ваучерів – 298, що відображає рівень попиту на житлові програми серед ВПО.

Цей процес сприяє забезпеченню стабільних житлових умов для внутрішньо переміщених осіб та створює фундамент для їхньої подальшої соціальної інтеграції в нових громадах.