Як передає Укрінформ, про це повідомляє Читомо.

Цього року премія, яку 2024 року заснував фестиваль “Книжкова країна”, відзначає твори української та перекладної літератури окремо, аби більше приділити уваги саме українському літературному полю.

На весняній “Книжковій країні” обрали найкращу українську книжку, видану з травня по березень 2024 року, а на осінній відзначать перекладну.

До короткого списку осінньої премії увійшли:

“Зайчик” Мони Авад, видавництво “Жорж”;

“Одного разу розбите серце” Стефані Ґарбер, видавництво “Vivat”;

“Щасливе місце” Емілі Генрі, видавництво “ARTBOOKS”;

“Наречена” Алі Гейзелвуд, видавництво “Vivat”;

“Дім на краю світу” Майкла Каннінґема, видавництво “Лабораторія”.

Цьогоріч до журі увійшли блогери, з якими “Книжкова країна” продовжує співпрацю з минулорічної премії, а також нові учасники, найчастіше рекомендовані відвідувачами фестивалю та підписниками.

До жюрі увійшли Надія Панченко (Svitlo Bibliotek); Тетяна Гонченко (Непозбувний книгочитун); Юлія Типусяк (Проліт); Олексій Рафалович (Перехресні стежки); Сергій Маловічко (A book about); Діана Данилюк (Називай мене Діаночка); Марі Ініч (Марі Ініч про книжки); Валентина Комар (In book we trust); Ліза Сусік (Susic.book); Дмитро Катеруша (Dima.Superpersik).

Короткий список сформували читачі шляхом голосування. Книжки з нього організатори відправлять у бібліотеку на сході.

Нагородження книжки-переможниці відбудеться восени під час фестивалю.

Премія книжкових блогерів має на меті популяризувати читання, згуртувати книжкових шанувальників та посилити співпрацю блогерів та видавців.

Переможцем премії весняної “Книжкової країни” у 2025 році стала книжка “Погляд медузи” Любка Дереша, а у 2024 році — роман “Жовтолика” Ребекки Кван.

Як повідомляв Укрінформ, в Україні запустили проєкт “Буксінь” – мобільну бібліотеку в автобусі, який забезпечений книжками та культурною програмою.

Фото Укрінфрму можна купити тут.

У власність громади його так і не прийняли, тому будівля досі не має охоронного статусу. Як передає Укрінформ, про це у Телеграмі повідомила Харківська облпрокуратура.

“Куп’янська окружна прокуратура Харківської області ініціювала передачу у комунальну власність пам’ятки історії місцевого значення – будинку у селищі Великий Бурлук, де у 80 роках XVIII століття жив філософ Григорій Сковорода. Площа вказаного обʼєкта становить 1587 м², вартість – понад ₴39 мільйонів”, – йдеться у повідомленні.

За даними відомства, раніше Харківський окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Великобурлуцької селищної ради та “зобов’язав її вжити заходів для визнання будинку безхазяйним майном”, апеляційна інстанція залишила це рішення в силі.

“Будинок було офіційно взято на облік як безхазяйне нерухоме майно. Проте досі територіальна громада не оформила право власності на пам’ятку, через що вона залишається поза охороною і поступово руйнується. Без цих заходів пам’ятка історії не отримує належного збереження та охорони. Відсутність ремонту та реставрації створює загрозу знищення цього унікального об’єкта культурної спадщини”, – наголошують у прокуратурі.

Заяву щодо передачі будинку у комунальну власність направили на розгляд до Чугуївського міського суду Харківської області.

Садиба належала представникам однієї з гілок слобідського старшинського роду Донців-Захаржевських – Задонських.

За інформацією історикині з Харківського національного університету ім. Каразіна Марини Григор’євої, палац у Великому Бурлуці почали будувати у 1820 роках, і згодом у маєтку часто зупинявся філософ Григорій Сковорода. Вважається, що там він написав кілька своїх творів, зокрема трактат “Суперечка архістратига Михаїла із сатаною”.

Для зведення палацу використовували дерево, хоча сама будівля виглядала як кам’яна.

Усередині маєтку на другому поверсі розташовувався домовий храм Святої Трійці, а у дворі був сад із невеликим ставком. У 1918 році власників убили, і маєток розграбували.

Як повідомляв Укрінформ, ще у червні 2021 року прокуратура подала до суду, аби маєток у Великому Бурлуку, який не мав балансоутримувача, прийняли у комунальну власність. У 2008 році будівлю внесли до переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, при цьому власника цього об’єкта встановити не вдалося.

Фільм «My dear Theo» («З любов’ю з фронту» української режисерки Аліси Коваленко здобув головну нагороду в номінації Human Rights Dox кінофестивалю DokuFest у Косово.

Як передає Укрінформ, про це Коваленко повідомила у Фейсбуці.

«Чудова новина від DokuFest, прекрасного, теплого фестивалю у мальовничому місті Призрен, Косово. «My dear Theo» («З любов’ю з фронту») – головна нагорода у номінації Human Rights Dox. Дякую, шановне журі та команда фестивалю!», – написала режисерка.

Коваленко розповіла, що під час фестивалю вона багато спілкувалася з різними людьми про війну, яка відбулась у Косово 25 років тому, і про триваючу війну в Україні. Молоді люди розповіли їй, що усі історії про війну, розказані їхніми батьками, досі живуть у пам’яті молодого покоління.

«Мене це дуже зворушило, тому що в першу чергу з «З любов’ю з фронту» ми хотіли збудувати міст пам’яті між нами, батьками, які пішли на фронт, і нашими дітьми. І я дуже хочу, щоб незважаючи на біль, ці спогади також стали для нас джерелом світла у ці темні часи», – написала Коваленко.

Як повідомляв Укрінформ, Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA оголосив переможців і переможниць 2025 року.

Читайте також: ГУР презентувало фільм «Дорога смерті» про операцію «Легіону Свободи» на Запоріжжі

Зокрема, фільм «З любов’ю з фронту» (Польща, Україна, Чехія) режисерки Аліси Коваленко отримав спеціальну відзнаку конкурсу DOCU/Україна за визначну сміливість обраного шляху, за щедрість у розділенні інтимного досвіду, за вміння перетворити персонажів фільму на друзів глядача.

Фото: dokufest.com