Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомив Польський інститут у Києві.

Нагороду Empik Bestsellery присуджують авторам книжок і музичних релізів, що протягом року мали найбільші продажі в мережі магазинів Empik у Польщі.

Під час нагородження Твардох сказав: “Передусім я дякую своїм читачам, які читали і далі читають цю складну і безрадісну книжку. Це для мене доказ сили художнього слова і доказ, що моя письменницька праця має якусь вагу».

Роман “Нуль” створений із особистого досвіду автора.

“Зала аплодувала Твардоху за його підтримку України і волонтерські поїздки на Схід. Власне, зі спостережень під час таких поїздок і виріс роман “Нуль”. Події у творі розгортаються на першій лінії фронту, на “нулі”. Головний герой — солдат з іноземного легіону на прізвисько Кінь. Крізь призму його життя автор не тільки показує брутальність війни, а й досліджує її вплив на людську психіку й ідентичність”, – ідеться у дописі Польського інституту у Києві.

Після початку нової фази російсько-української війни Твардох неодноразово їздив в Україну з волонтерською допомогою і перебував поблизу лінії фронту.

У центрі сюжету — 43-річний польський історик на псевдо Кінь, який на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вирушає на український фронт.

Події зосереджені на його щоденному досвіді, перебуванні на позиціях і взаємодії з іншими військовими.

Робота над українським перекладом роману триває. Польською мовою книжка доступна в бібліотеці Польського інституту в Києві.

Довідково: Щепан Твардох — сучасний польський письменник і публіцист, один із провідних представників сучасної польської літератури. Літературну кар’єру розпочав із публікацій у різних польських періодичних виданнях, а згодом видав романи, які здобули популярність у Польщі та за її межами.

В Україні книжки Твардоха видає “Фабула”. Вони перекладені українською мовою Остапом Українцем (“Морфій”, “Король”, «Покора”) та Наталією Данилюк (“Холод”).

У 2024 році Твардоха удостоїли премії Stand with Ukraine за підтримку України: з перших днів повномасштабного російського вторгнення він займається гуманітарною та волонтерською допомогою для українців. Організував благодійні збори, а придбані дрони, автомобілі та обладнання особисто доставив на фронт українським захисникам.

Як повідомляв Укрінформ, роман Null письменника Щепана Твардоха про російську агресію проти України здобув перше місце в опитуванні читачів польської газети Gazeta Wyborcza за 2025 рік.

Фото: Jacek Poremba

У столиці визначили претендентів на здобуття мистецької премії «Київ» у 2026 році.

Історія часто стає заручницею політики, особливо сьогодні, коли ворог використовує псевдоісторичні аргументи для виправдання агресії. Майже завжди щодо Мукачівського замку в публічному просторі й історичних дослідженням домінували чужі наративи. Реальні історичні факти свідчать про глибоке коріння української ідентичності в цих мурах.

Про сенсаційні свідчення перебування легіону Українських січових стрільців у «Паланку», перші Шевченківські свята на Закарпатті та про те, як одному з найвідоміших замків країни, що асоціюється переважно з угорцями, повертають його українську історію, говоримо з автором дослідження «Січові стрільці на Закарпатті», письменником, нині – військовослужбовцем ЗСУ Олександром Гаврошем.

ІСТОРІЯ ДОСІ ЗАРУЧНИЦЯ ПОЛІТИКИ

Нещодавно Олександр Гаврош презентував свою книгу в «Паланку» – подію приурочили до Дня Тризуба. Нині на замку встановлений один із найбільших тризубів в Україні – це зробили кілька років тому, попередньо знявши з постаменту державний угорський символ орла-турула.

Презентація зібрала більше людей, аніж могла вмістити зала у замку: історія, особливо у наш час, цікава, люди хочуть її пізнавати.

– Всі, хто цікавиться історією нашого краю, десь щось чули про Січових стрільців на Закарпатті. У 1914–1915 роках вони перебували в замку та навколишніх селах. Але докладної інформації про це у відкритому доступі бракувало. Коли я готував книжку української малої прози «Наша Перша світова», то наштовхнувся на першоджерела про перебування «Українського легіону» за Карпатами. Вони були не просто цікавими, а й часом сенсаційними. Тоді я зрозумів, що варто зробити окреме видання, де би було зібрано докупи все, що є на цю тему. Так і народилися «Січові стрільці на Закарпатті», що побачили світ у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», – розповідає Олександр Гаврош.

До слова, видання підтримав Український інститут книги – це означає, що півтори тисячі примірників цієї книжки уже надійшли або будуть надіслані ближчим часом у бібліотеки всієї України.

Цікавимося в Олександра, чому, на його думку, це важливо зараз – розказувати про Січових стрільців на Закарпатті та, зокрема, їхнє перебування у замку «Паланок»?

– Тому що історія й досі є заручницею політики. Ми це бачимо на прикладі Путіна, який висуває для своїх загарбницьких маніакальних ідей псевдоісторичні аргументи. Так само споглядають на нас і чимало політичних сил у сусідніх країнах. Ми ж, слабо знаючи свою минувшину, часом не вміємо та не знаємо, як їм заперечити. Хоча хід історії свідчить, що рація на нашому боці, – відповідає письменник.

ПРЕДТЕЧІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Олександр Гаврош наголошує, що вже одне усвідомлення того, що українська професійна армія новітнього часу зароджувалася саме тут, проходила на Закарпатті вишкіл і здобувала перший бойовий досвід, – це сенсаційна постановка питання.

– Адже Січові стрільці – це предтеча ЗСУ, їх прямі попередники. На цьому чомусь ми раніше ніколи не наголошували. На Закарпатті ми говорили про Карпатську Україну, національний здвиг 1938-1939 років, а, виходить, що суто українську історію краю слід розпочинати на чверть століття раніше – від першої української військової формації, що перебувала в десятках місцевостей краю і воювала на карпатських перевалах, оберігаючи нас від російської навали! – акцентує Гаврош.

Письменник ділиться, що його вразили й зовсім невідомі матеріали про те, що Україна не лише споглядала за тим, що відбувалося на Закарпатті по закінченні Першої світової війни, але й прагнула об’єднати закарпатців з іншими частинами українського народу.

– Навіть планувалися для цього певні дії, проте забракло військової моці. Румунська і чехословацька армії були в значно кращому становищі. Проте ідея соборності української нації не переривалася ніколи. Про це можемо чимало почитати в чільних українських інтелектуалів минулого – Михайла Драгоманова, Івана Франка, Володимира Гнатюка, – додає письменник.

ЖИТТЯ СІЧОВИКІВ У «ПАЛАНКУ»: ВІД ВИШКОЛІВ ДО ФУТБОЛУ

Що ж робили Січові стрільці в замку «Паланок»? Як не дивно, але тут розташовувалася їхня «кадра», а пізніше – Кіш, тобто те, що нинішні військові називають ППД (пункт постійної дислокації). Такий, наприклад, зараз у Мукачеві має легендарна 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада ЗСУ.

– Сюди – в Мукачево, в «Паланок» та довколишні села – стікалися поранені після шпиталів, приходили загублені чи новоприбулі, тут відбувалися вишколи для новобранців. І було тут січових стрільців чимало. Є фото з 1915 року, де на бастіоні Мукачівського замку згромаджено тисячу січовиків, – каже Гаврош.

Як вдалося з’ясувати письменнику, близько десяти місяців українські вояки перебували в замку «Паланок» та його околицях, ходили до місцевих церков, де співали не тільки молитви, але й «Ще не вмерла Україна». Вони провели перше Шевченківське свято на Закарпатті – саме в замку «Паланок». Іще заснували тут власну читальню, хор, оркестр, навіть кантіну (шинок).

– Також Січові стрільці відкрили тут «пресову кватиру» (прес-центр), робили світлини, для чого придбали фотоапарат в Мукачеві. Деякі фото дійшли до нашого часу. Читали лекції, писали пісні та статті, творили перші літературні твори, слухали лекції, зрештою, грали у футбол. Себто жили не тільки військовим, а й культурним та громадським життям. Все це ще належить нам дослідити і вивчити, – каже Олександр Гаврош.

ЗАМОК МОЖЕ СТАТИ СИМВОЛОМ «УКРАЇНСЬКОГО ЛЕГІОНУ»

Насамкінець просимо дослідника наголосити, чому українські сторінки історії Мукачівської фортеці є важливими.

– Насамперед тому, ми живемо в державі Україна. Та й Мукачівський замок знаходиться серед українського національного масиву, а не, скажімо, угорського (угорців у Мукачеві нині залишилося кілька відсотків від загальної кількості населення). В останні десятиріччя ми дуже гарно прописували угорські історичні наративи, хоча, наприклад, княгиня Ілона Зріні – це Єлена Зрінська, хорватка. Однак подільський князь Федір Корятович (з походження литвин) і Січові стрільці – це те, що об’єднує нашу історичну споруду із загальноукраїнською історією.

– Що, на вашу думку, варто робити, аби Мукачівський замок став у медійному полі не лише «угорською фортецею, де зберігали святоіштванську корону», а й символом «Українського легіону»?

– Принаймні розповідати про це, досліджувати, популяризувати. Символічно, що презентація «Січових стрільців на Закарпатті» відбулася у День державного герба України, адже на бастіоні замку височіє найвищий тризуб на Закарпатті. Тож може започаткуватися гарна традиція – відзначати День тризуба саме тут, у стінах фортеці, де перебував «Український легіон», з якого постала нинішня українська армія. Недарма про меморіальну дошку Українським січовим стрільцям у замку «Паланок» розмови ведуться вже не один рік. Сподіваюся, що ця історична справедливість буде нарешті здійснена і така дошка нарешті з’явиться!

Тетяна Когутич, Мукачево

Фото надані Олександром Гаврошем, Василь Стечко