Про це повідомив у Фейсбуці керівник Волинської археологічної експедиції ДП “НДЦ “Охоронна археологічна служба України” Віктор Баюк, передає Укрінформ.

За словами Баюка, скарб було знайдено під час масштабних археологічних досліджень, проведених у 2025 році в історичному урочищі “Апостольщина” в межах території Окольного міста княжого Володимира на Волині.

“Окрім великого різноманіття археологічних знахідок, у сховку археологічного об’єкта № CLXXXVII (187) було виявлено непересічний скарб. “Скарб купця” включає 573 цілі давньоруські скляні браслети, масивний хрест-енколпіон (облачення священника високого рангу), 9 бронзових та 8 мармурових невеликих натільних хрестиків, 18 ромбічних пряжок, оформлених псевдозерню, 5 срібних скроневих кілець, свинцеву накладку у вигляді стилізованого під тризуб сокола, щитковийо срібний перстень, бронзовий кистень, пломби із солярним знаком у колі “дорогочинського типу” та ряд інших речей та їх фрагментів”, – йдеться у повідомленні.

Археолог наголосив, що знахідка цілих скляних браслетів у такій кількості є безпрецедентною для історії археологічних досліджень теренів Києво-Руської держави. Комплекс із Володимира включає 573 цілі браслети, розділені на 109 типів, що різняться формою (виті, гладкі, трапецієвидні), кольором (зелені, сині, фіолетові, жовті, золотисті у різних відтінках) та розміром діаметру (від 4,0 до 5,9 см.). Наявні серії із однакових виробів від 5 до 31 екземплярів, окремі екземпляри зустрічаються в одиничних зразках або в кількості від 2 до 5.

При цьому йдеться лише про виявлені цілими браслети. Реконструкція великої кількості знайдених тут же фрагментів має ще значно доповнити колекцію.

“Власником такого багатства мав бути купець, який цілеспрямовано привіз речі на торжище до Володимира або ж тікав зі своїм крамом на Волинь від війни. Стосовно обставин сховку, то цілком очевидно, що його було залишено безпосередньо під час монголо-татарської Батиєвої навали на центр удільного Волинського князівства – княжий Володимир наприкінці зими 1241 року. Ці події так змальовує запис Галицько-Волинського літопису: “І прийшов він (Батий) до Володимира, і взяв його списом, і вибив його без пощади, так само і город Галич, і інших городів багато, що їм нема числа””, – зазначив науковець.

Він підкреслив, що результати досліджень мають виняткове наукове та суспільне значення. Вперше виявлено такий численний комплекс браслетів, що хоч ці жіночі прикраси й були поширені в міській матеріальній культурі домонгольського часу, однак у цілих формах зустрічались лише як виключення в одиничних зразках. Вперше дослідники можуть проаналізувати таку категорію знахідок комплексно, на широкій джерельній базі виявленого скарбу.

Матеріали з цих робіт після наукового опрацювання будуть передані до Володимирського історичного музею імені Омеляна Дверницького для створення експозиції, як і всі попередні знахідки із княжої столиці. Цілком імовірне також подальше експонування у музейних закладах національного рівня, зауважив Баюк.

Дослідницькі роботи як необхідний та законодавчо визначений етап перед забудовою археологічно цінних територій проводились Волинською археологічною експедицією ДП “Науково-дослідний центр “Охоронна археологічна служба України”” Інституту археології Національної академії наук України спільно із Волинським Національним університетом імені Лесі Українки, Адміністрацією державного історико-культурного заповідника у місті Луцьку, Адміністрацією державного історико-культурного заповідника “Стародавній Володимир” та ВГО “Спілка археологів України” на замовлення ТОВ “Володимир Сіті”.

Як повідомляв Укрінформ, цінні знахідки, пов’язані з періодами скіфів та сарматів, а також з іншими історичними періодами, вдалося виявити цього року науковцям історично-культурного заповідника “Більськ” на Полтавщині.

Фото: Віктор Баюк, Facebook 

Про це повідомляє The Guardian, передає Укрінформ.

Дослідження показало, що вогнище в скельному укритті біля підніжжя гори Хора на півночі Малаві є найстарішою підтвердженою навмисною кремацією в Африці та першим багаттям, пов’язаним з африканськими мисливцями-збирачами.

Скельне укриття, на думку дослідників, використовувалося як природний пам’ятник, де відбувалися поховання приблизно з 16 тис. до 8 тис. років тому.

Загалом під час розкопок у 2017 та 2018 роках було виявлено 170 окремих фрагментів людських кісток, які, ймовірно, належали дорослій жінці зростом трохи менш як 1,5 метра. Череп жінки був відсутній, а сліди розрізів свідчать про те, що деякі кістки були розділені в суглобах, а плоть була видалена, перш ніж тіло було спалено.

«Немає жодних доказів того, що вони вчиняли будь-які насильницькі дії чи канібалізм щодо останків», – сказала керівниця дослідження доктор Джессіка Сересо-Роман.

За її словами, частини тіла могли бути видалені в рамках похоронного ритуалу, можливо, для того, щоб носити їх як символи пам’яті.

Дослідниця з Єльського університету доктор Джессіка Томпсон сказала, що хоча такі практики можуть здаватися незвичними, проте люди все ще зберігають пасма волосся або прах родичів, щоб розвіяти їх у значущому місці.

Вона додала, що відкриття того, що різні люди заслуговували на різне ставлення після смерті, «свідчить про те, що за життя їхні соціальні ролі були набагато складнішими, ніж це стереотипно описується для тропічних мисливців-збирачів».

Зазначається, що більшість спалених людських останків, яким понад 8000 років, не знаходили у багатті, і до останньої знахідки найдавнішій підтвердженій навмисній кремації в Африці було близько 3500 років, а її здійснення приписується скотарям епохи неоліту.

Як повідомляв Укрінформ, британські дослідники виявили, що люди могли розпалювати вогонь 400 тис. років тому, що майже на 350 тисяч років раніше, ніж попередньо вважалося.

Фото: Jessica Thompson / Grace Veatch / Justin Pargeter

 Як передає Укрінформ, про це повідомив Український інститут книги.

Зазначається, що цьогоріч до Українського інституту книги надійшла 161 заявка на участь, технічний відбір пройшли 133 заявки, а відбір експертної ради – 80.

Як поінформували в УІК, результатом програми стали 75 нових перекладів, які географічно охопили 28 країн: Болгарію, Бразилію, Велику Британію, Грецію, Грузію, Єгипет, Ізраїль, Індію, Іспанію, Італію, Латвію, Литву, Ліван, Молдову, Німеччину, Північну Македонію, Польщу, Румунію, Сербію, Словаччину, США, Угорщину, Фінляндію, Францію, Хорватію, Чехію, Швецію.

Серед перекладених книг – 41 видання художньої літератури, зокрема 3 видання класичної літератури, а також 7 видань нонфіку, 10 видань літератури для дітей та 14 поетичних збірок.

За даними УІК, найбільше перекладали:

• Софію Андрухович («Амадока» видали румунською, шведською і болгарською, «Фелікс Австрія» сербською та «Катананхе» македонською);
• Сергія Жадана («Арабески» видали румунською та шведською, «Ворошиловград» словацькою, «Месопотамія» угорською, «Інтернат» хорватською) ;
• Євгенію Кузнєцову («Драбина» видали словацькою, грузинською і литовською, «Спитайте Мієчку» грецькою і «Вівці цілі» фінською) ;
• Максима Кривцова («Вірші з бійниці» видали французькою, португальською і болгарською мовами);
• Юлію Ілюху («Мої жінки» видали грецькою, польською та іспанською);
• Володимира Рафеєнка («Мобільні хвилі буття» видали німецькою, «Петрикор – запах землі після дощу» польською і «Мондегрін. Пісні про смерть і любов» словацькою).

Також у переліку перекладених видань збірка поезій вбитого росіянами письменника Володимира Вакуленка «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші» (латиською) та твори загиблої внаслідок ракетної атаки росіян по Краматорську Вікторії Амеліної – роман «Дім для Дома» (німецькою) і дитяча книжка «Е-е-есторії екскаватора Еки» (латиською).

Окрім того, цьогоріч за кордоном переклали збірку поезій «Тут були ми» письменника та ветерана Артура Дроня (польською та французькою), збірку «dasein: оборона присутності» поетки та військової медикині Ярини Чорногуз (польською), а також книжку «Мисливці за щастям» письменника, художника та військового Валерія Пузіка (польською).

Іноземними мовами перекладені й українські книжкові бестселери. Так, «За перекопом є земля» Анастасії Левкової вийшла в перекладі польською мовою, «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка угорською мовою, «Вівці цілі» та «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової фінською та грецькою мовами відповідно.

Серед перекладів художньої літератури є й твори українських класиків, зокрема Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Віктора Домонтовича, Майка Йогансена, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Михайля Семенка та антологія української класичної літератури 1798–1865 років.

Як зауважили в УІК, найбільше перекладів вийшло польською (7) та іспанською (6) мовами, також чимало книг переклали латиською (5), македонською (5), словацькою (5), італійською (4), литовською (4), угорською (4) та французькою (4) мовами.

Загалом цьогоріч у межах програми Translate Ukraine українські тексти вийшли 24 мовами.

Як повідомлялося, програма підтримки перекладів Translate Ukraine – це проєкт, заснований Українським інститутом книги 2020 року. Його основною метою є промоція творів української літератури за кордоном, створення умов для доступу українських авторів до книжкових ринків світу, доступ іноземних читачів до української літератури. У межах проєкту УІК повністю або частково відшкодовує витрати іноземного та/або українського видавця на видання перекладів творів української літератури іншими мовами.

Фото ілюстративне: ©vejaa