Про це Укрінформу повідомила в.о.директорки Вінницького обласного краєзнавчого музею Світлана Шароварська.

У Вінниці відкрилась виставка «Українські шістдесятники: вісники Незалежності» / Фото: Вінницький обласний краєзнавчий музей

«Це документально-публіцистична виставка, присвячена темі українського спротиву радянській комуністичній державі з її злочинним режимом. Шістдесятники – назва нового покоління української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру та політику СРСР у другій половині 1950-х років. Цей проєкт про те людське, що не здатна знищити жодна система, – про свободу у серцях, силу волі, тріумф людини над авторитаризмом крізь призму доль знакових постатей», – зазначила Шароварська.

За її словами, життєвий шлях багатьох шістдесятників пов‘язаний із Вінниччиною. Зокрема, поета-шістдесятника Миколи Холодного, який чотири роки перебував «у засланні» у Вінниці в 1972–1976 роках під наглядом КДБ. Матеріали про його життя і діяльність вперше представлені на широкий загал на виставці – світлини, документи, листи та вірші.

Також увазі відвідувачів пропонуються твори письменників-шістдесятників Василя Стуса, Михайлини Коцюбинської та Миколи Вінграновського.

Родзинкою виставки є малюнки Сергія Параджанова, створені під час відбування ним призначеного тоталітарним режимом покарання у Стрижавській виправній колонії в 1970 роках.

Під час відкриття виставки відвідувачі переглянули фільм Українського інституту національної пам‘яті «Документальний цикл про шістдесятників. Іван Дзюба» (2022).

Виставка експонується в академічній залі музеї і триватиме до 28 вересня.

Як повідомлялось, шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. З поміж них – письменники Іван Драч, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Євген Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш.

Тризуб – наш герб, але Олексій Кустовський, який творить під псевдонімом «Кусто», радикально розширює межі геральдики. Тризуб – серце нації, знак тисячолітнього спадку і водночас пластична форма, що здатна перетворюватися на місто, на фортецю, на квітку чи на зброю.

У графічних візіях Кусто цей символ стає живим об’єктом, який увібрав у себе тисячолітню історію, біль сьогодення й образи майбутнього. Художник показує, що герб – жива плоть України. Герб стає синтетичним знаком культури: він поєднує народну декоративність, політичний плакат, релігійну іконографію, гротеск і навіть карикатуру. Кожна варіація тризуба є метафорою часу, віддзеркаленням драматичних подій, що розгортаються зараз на наших очах. У Кусто тризуб є своєрідною візуальною поемою про незламність. Він розповідає про потужну багатовікову героїчну боротьбу. Його лінії тримають козаки й сучасні воїни, архангели й медики.

Це амбівалентність: смерть і життя. Тризуб у Кусто – територія, де вітальні сили (любов, відбудова, солідарність) і смерті (руїна, поразка, загибель) зустрічаються і життя перемагає.

На деяких роботах герб гостріє, перетворюючись на зброю, інкрустований орнаментами, прикрашений намистами та писанками. Тут символ не приховує своєї войовничості: він став тим, чим мусив стати у війні, – мечем. Орнамент і різьблення не нівелюють загрози, а навпаки підкреслюють: українська культура сама собою є зброєю, мистецтвом оборони. Кусто показує, як символи втрачають дистанцію і стають тілесними: вони кровоточать.

Серія має унікальну суспільну функцію. Вона повертає герб народу. Якщо раніше ми бачили його на печатках, прапорах і паспортах, тепер він став частиною нашого життя, образом нашого сьогодення. Кусто перевів тризуб на загальнонаціональну мову. Його роботи – упізнавані меми, але водночас глибокі символічні ікони. У цьому подвійність: легкість сприйняття і надпотужний політичний підтекст.

У світовому мистецтві ми знаємо приклади, коли національні символи перетворювались на мистецькі об’єкти (американський прапор у Джаспера Джонса, прапор Британії в Пітера Блейка, серп і молот у радянському плакаті, орел і біло-червоний прапор у польському плакаті ). Але Олексій Кустовський робить інше: він не тиражує символ, а одушевляє його. Його тризуби – не варіації, а неповторні перевтілення. Кожна робота – окрема легенда, і водночас усі вони становлять єдиний космос, єдину міфологію, єдину історію.

У цьому полягає унікальність: художник створює нову візуальну теологію України, де герб уже не знак влади, а знак життя. Це смілива візуальна політика у формі мистецтва.

Кожен образ говорить: нас не перемогти, бо наш герб живий, рухливий, стійкий. Символ держави, сама країна в різних вимірах: у ранах й у відродженні, у крові й у квітах, у руїнах і з новими крилами. Іконостас спротиву. У час, коли герб намагаються знищити росіяни, він перетворюється на смертоносну зброю, на храм, на анатомію відродження. Він звертається новою візуальною мовою української боротьби, де символ нації щодня перероджується, аби відбивати атаки й залишатися знаком свободи.

Текст: Олександр Ляпін

Герби: Олексій Кустовський