Доволі вузьким напрямом художньої роботи Тетяни Дзядик залишається саме іконопис. Та передусім вона – людина, у якої мистецтво не відокремлюється від життя.

ДО ІКОНОПИСУ – ЧЕРЕЗ КОМБІНАТ ЗОЛОТОГО ШИТВА

Тетяна розповідає, що й росла у творчій родині, і сама завжди тягнулася до мистецтва.

– Мені було цікаво робити все руками. Люблю навіть шпаклювати. Люблю, коли матеріал слухається, коли ти його відчуваєш. Люблю в’язати, щось будувати, ремонтувати. Ми з чоловіком сарай самі робили – я в усьому допомагала. Це важко, але мені страшенно подобається, – каже вона.

Свій шлях у мистецтві Дзядик почала з художньої школи, а далі вступила на мистецький факультет університету в Кропивницькому (нині – Центральноукраїнський державний університет).

– У нас викладали художники, які закінчували академії Києва, Одеси, Львова. Ми отримали дуже сильну академічну базу, – розповідає художниця.

Згадує, що за кілька років «черезтинне радіо» привело її в місце, яке і стало для неї початком іконопису – на комбінат золотого шитва у Кропивницькому.

– Це такий комбінат, про який мало хто знає. Там вишивають ікони й одяг для священнослужителів. Мітри, ризи, ікони із золотими нитками, напівдорогоцінним камінням. Але за каноном не можна вишивати обличчя й руки – тільки малювати. І їм були потрібні художники, які можуть писати лик.

Тож Тетяні запропонували спробувати написати лик Христа, але їй не одразу вдалося.

– Я написала портретно – зі синіми, жовтими відтінками, дуже живописно. Вийшло гарно. Але мені сказали, що так не пишуть. Лики мають бути в земляних, глиняних тонах. Мене буквально перевчали. Читала літературу, вивчала канони.

Художниця говорить, що все ж академічний живопис та гідне вміння писати портрети стали у пригоді під час навчання. Тепер, після років відточування майстерності, Тетяна працює у складній традиційній техніці.

Основою для ікони стає дерев’яна дошка. Вона проходить складну підготовку: на неї накладають тонку тканину, проклеюють, наносять левкас – кілька шарів спеціальної ґрунтовки, що створює м’яку, пружну поверхню. Далі – шар червоної глини, на якому виконують рельєфи під майбутню роботу. Саме на цій основі з’являється живопис. Із цим етапом Тетяні допомагає майстер – вона починає виконувати свою частину роботи вже на підготовленій основі.

Іконописиця працює з багатошаровим нанесенням фарб. Раніше це була класична темпера, яку вона навіть намагалася готувати самостійно – з яєчного жовтка. Тепер використовує різні фарби, головне – досягти тієї ж глибини напівпрозорих лесирувань.

Фарбу художниця наносить шарами: від темного до світлого, з постійними «заливками», з м’якими переходами, у яких світло ніби виходить ізсередини. Пише повільно, уважно, маленькими пензлями – іноді буквально на одну волосину. Окремий етап – позолота. Для неї використовують поталь, нанесену на спеціально підготовлену основу.

Тетяна розповіла, що процес роботи може тривати від одного дня – для невеликих образів – до кількох тижнів і більше – для складних багатофігурних композицій.

ІКОНОПИС ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

Це мистецтво все ж сакральне, пов’язане з певними обрядами. Але Тетяна говорить, що для неї головнішим є її стан, ніж обрядовість.

– Не можу сказати, що дотримуюся релігійного обряду під час написання ікон. Але коли я пишу, не вживаю алкогольні напої, не лаюся, стараюся бути спокійною. Це певний стан, як медитація. До того ж я маю все зробити вдома, щоб працювати й не відволікатися, щоб мене не смикали. Настільки втрачаю відчуття часу, що інколи не можу встати зі стільця – так засиджую ноги.

Крім того, написання ікон традиційно вважалося чоловічою справою, уявлялося, ніби такі речі можуть створювати тільки ченці тощо. За словами Дзядик, їй пощастило не натрапити на такі упередження.

– Мені ніколи не казали, що я не можу, бо жінка. Мене запрошували працювати навіть у Київську лавру (Києво-Печерську, – ред.). Я не погодилася, тому що на той момент там був московський патріархат. Але якщо запрошували, значить, питання не у статі, – наголошує іконописиця.

Додає, що принципово не освячує ікони сама – вважає, що образ має входити в життя людини через її власний духовний шлях.

– Я завжди кажу: беріть, ідіть до свого батюшки. Бо сенс не у воді. Ви ж, коли купуєте хрестик для дитини, не питаєте ювеліра, чи він постив і чи його освячував. Ви берете річ – і несете її до свого священника. Так само тут.

«КІЛЬКА ЖІНОК МОЖУТЬ ЗМІНИТИ ЦІЛЕ МІСТО»

Волонтерство Тетяна не відокремлює від життя, не говорить про нього як про «напрям діяльності». Волонтерський простір КропХаб, у якому ми й зустрілися для розмови з нею, працює ще з початку російсько-української війни. Свого часу простір став продовженням роботи ГО «Серця матерів та ветеранів війни Кропивницького».

Тетяна завжди була соціально активною. Брала активну участь у подіях Революції Гідності, згодом долучилася до жіночого руху «Дія». Разом з однодумцями вирушала на з’їзди, знайомилася із жінками з різних міст.

– Якось ми поїхали в Одесу на перший конгрес «Дії». Там були жінки з Краматорська, директорки заводів, підприємниці, керівниці великих міських структур. Вони вже жили у війні, щось відстоювали. Тоді зрозуміли: жінки – величезна сила, – згадує співрозмовниця.

Повернувшись до Кропивницького, вони почали формувати локальну спільноту, збирати кошти, працювати з історією міста, із жіночими постатями, з благодійними ініціативами.

– У нас тут майже ніхто не знає історій жіночого меценатства, про те, якими були жінки в історії міста. А жінки можуть усе. Кілька жінок здатні змінити ціле місто. І ми взялися за роботу в цьому напрямі, – говорить Тетяна.

Саме через рух «Дія» Тетяна познайомилася зі співзасновницею та вперше потрапила у простір, який згодом став КропХабом. Жінка згадує, що тоді це було занедбане складське приміщення – без затишку, без уявлення, на що воно перетвориться.

– Але ми вирішили, що все зможемо. Почали ламати, ремонтувати, робили все своїми руками. Спочатку втрьох – з одним із військових та Катею (Катерина Колтунова – волонтерка, співзасновниця КропХабу, нині – також заступниця начальника Кіровоградської ОВА, – ред.). Потім хлопці, які поверталися з ротацій, почали допомагати. Тут усе зроблено руками, – зауважує волонтерка.

Спочатку тут плели сітки, готували їжу, консервували, фасували допомогу. Але дуже швидко КропХаб став місцем зустрічей.

– Хлопцям було потрібно не тільки щось поїсти. Вони потребували місця, де можна просто виговоритися. Сиділи тут годинами. Це було важливо, – каже Тетяна.

На початку повномасштабного вторгнення простір перетворився на справжній пункт порятунку.

– У перші дні приїжджали натовпи людей. Тут було, як у вулику. Збирали все, що потрібно було на фронт, на блокпости. Тягли подушки, матраци, спальники, ковдри. Я відповідала за весь текстиль. Тут реально було потрібно все.

ВОЛОНТЕРСТВО Й МИСТЕЦТВО ЯК ОПОРА

– Багатьом людям треба було за щось зачепитися. Бо вони не розуміли, що робити, куди бігти. І тут вони знаходили хоч якусь точку опори, – каже Тетяна.

Тож згодом, коли перший шок після повномасштабного вторгнення минув, у просторі з’явилися нові форми роботи з військовими та їхніми родинами: майстер-класи, арттерапія, нейрографіка, живопис для дорослих. І знову стало у пригоді Тетянине захоплення мистецтвом.

– Тут я працюю з дорослими, які приходять свідомо. Знаю точно: малювати можуть усі. Просто багатьом у школі казали: «І це, і те робиш не так», тож люди закрилися. А тепер, під час війни, багато хто приходить до мистецтва як до розради, з важкістю, з болем. І ми говоримо про те, що чорне існує. Воно теж потрібне, без нього ти не побачиш світло. Контраст – це і є життя. І ми вимальовуємо ці темні кольори, замінюємо їх на інші. Я добре бачу по роботах учнів, як змінюється їхній внутрішній стан, – розповідає художниця.

Іконопис, звісно, теж залишається у творчості Тетяни. Під час війни замовлення стали особливими – коли чекають захисників, коли відчувається внутрішня нестача опори.

– Люди не замовляють ікону просто так. Вони приходять, коли болить, коли важко, коли втратили чи просто треба захисту, підтримки, – наголошує Дзядик.

Саме тому багато її робіт їде в домівки, де є поранення, втрати й очікування. Через КропХаб ікони Тетяни почали передавати у шпиталі, на передову, у волонтерські посилки – як маленькі образи з молитвами.

– Ми зробили маленькі іконочки з календариками і захисною молитвою. Роздавали їх хлопцям у шпиталі на День козацтва. І тепер ці іконочки в посилки розкладають, – додає.

Вона наголошує, що іконопис – лиш один із видів її творчості, але важливий та необхідний. Навіть не через те, що це мистецтво – сакральне, а тому, що дає внутрішній баланс. І говорить, що всім варто знаходити ту справу, за яку можна триматися у важкі часи.

– Ми всі маємо тепер робити для себе те, що підзаряджає. А жінка – це взагалі такий собі павербанк, який ділиться енергією з близькими. Але ж і нам потрібно чимось наповнюватися. І мистецтво, час для себе у творчості – це так само опора під час війни. Потрібно собі регулярно нагадувати, що цей «павербанк» пора підзарядити.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки й ті, що надала Тетяна Дзядик

Про це повідомляє Читомо з посиланням на «Видавництво», що випустило комікс, передає Укрінформ.

Ідеться про спільну роботу культурологині Маріам Найєм, ілюстраторів Юлії Вус й Івана Кипібіди.

Як зазначила співзасновниця «Видавництва» Лілія Омельяненко, повного звіту про продажі за минулий рік правовласники ще не надавали, тож точний наклад французького видання наразі невідомий. Однак імовірно, ідеться щонайменше про десять тисяч примірників.

«Ми не очікували, звісно, такої популярності, але не маємо забувати, що у франкомовних країнах давня історія банд десіне (комікси), і там тисячі титулів кожного року, і в кожній родині десятки банд десіне на різний вік та смак. На відміну від України, де цей жанр мистецтва не є популярним», – зазначила Омельяненко.

Французьке видання вийшло в імпринті Robinson – бренду видавничої групи Hachette Livre, яка є одним зі світових лідерів галузі. Воно доступне для читачів у Франції, Бельгії, Швейцарії, Канаді та інших франкомовних країнах.

Французький переклад мальопису вийшов раніше за український оригінал.

«Це мальопис про нашу довгу війну з росією. За роки повномасштабної війни з’явилося чимало історій, зокрема графічних, де про нашу війну говорять іноземці. Але в цій війні живемо ми. І нам було важливо розповісти про неї самим. Щоб і ми, й іноземці побачили її нашими очима, про те, як ми її відчуваємо. Перед вами – нагадування про те, що з історичної точки зору, війни ніколи не бувають простими історіями, але з особистої точки зору, це просте питання – житиму я чи ні?», – сказано в анотації.

Правами на мальопис уже володіють також польське видавництво Timof та фінське Tammi.

Станом на сьогодні вийшли фінський, польський, чеський та німецький переклади, у планах – англійський, естонський, картвельський і данський.

27 січня мальопис вийде друком в імпринті Ten Speed Graphic – найбільшого у світі видавничого конгломерату Penguin Random House. Це другий в історії українських мальописів випадок, коли права на них придбав американський ринок.

Читайте також: У Чехії та Німеччині вийшли переклади трьох українських книжок про досвід війни

Як повідомляв Укрінформ, «Коротка історія довгої війни» Маріам Найем, Юлії Вус та Івана Кипібіди ввійшла до трійки фіналістів конкурсу «Найкращий книжковий дизайн – 2025» у номінації «Візуальний сторітелінг».

Зображення: видавництво «Видавництво»

Аналізуючи двадцятий випуск масштабного проєкту – календаря-альманаху «Соборна пам’ять України»

Це видання в Україні – з розряду унікальних, бо ось уже два десятиліття – з року в рік – фіксує й поширює в нашому соціумі зібрані, систематизовані й узагальнені відомості про найзначиміші постаті, найзнаменніші дати в нашій вітчизняній історії.

Унікальність цього видання ще й у тому, що його задумала і здійснює – від пошуку матеріалів у бібліотеках, архівах, підбору з інших документальних, письмових та усних джерел і до підготовки текстів й їхньої остаточної вичитки – одна людина: доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Іванович Сергійчук.

У його авторській бібліотечці – десятки наукових досліджень, монографічних видань, документальних, публіцистичних, літературних творів, численних публікацій у періодиці про наше далеке й близьке минуле. Варто, зокрема, нагадати, що три з половиною десятиліття тому, коли розвалювався Радянський Союз і відроджувалась незалежність України, саме Володимир Сергійчук був одним з найактивніших учених-істориків, які в ЗМІ та з трибун поважних форумів і велелюдних зібрань захищали й відстоювали самостійність українського шляху та нашу національну символіку.

І ось двадцять років тому він береться за масштабний проєкт, нову для себе й важливу для української соборності справу – запровадити видання календаря-альманаху, на сторінках якого відтворювати національний літопис через життєдіяння визначних українців, тих, хто творив нашу історію і залишив у ній (та й у світовому поступі) свій інтелектуальний чи рукотвориний доробок, помітний слід.

Тепер уже й двадцятий випуск альманаху підоспів. Відкриваючи його короткою передмовою, Володимир Сергійчук пише, що йому самому в таку цифру не віриться: «Нібито вчора прийшло несподіване рішення створювати своєрідний банк інформації про українство на Батьківщині і поза її межами – через розповіді про визначні події і роль у них наших видатних співвітчизників. Або й розповідь про звичайного українця, котрий, як москвич Олексій Новицький 1911 року запротестує, що його в київській газеті назвали великоросом, а він – українець, хоча й народився в Поволжі. Чи постава уродженця Молдови воїна ЗСУ Олександра Мацієвського, що перед розстрілом воєнними російськими злочинцями скаже: «Слава Україні!».

«Кожного року нам є кого вшановувати», – додає при цьому автор календаря-альманаху. В передмові він виокремлює, зокрема, дати, пов’язані з життям і діяльністю людини, котра з початком Української національної революції в 1917 році взяла на себе місію очолити визвольну боротьбу рідного народу з-під чужоземного поневолення. Таким виявився уродженець Полтави Симон Петлюра, який почав творити своє військо, котре тільки й може бути гарантом власної державності. А тільки вона дає можливість автохтону утвердити своє право бути господарем на своїй землі. Симон Петлюра з тих, хто за російського царату вже з початку ХХ століття зміг звернути на себе увагу своїм революційним поступом і блискучим публіцистичним талантом.

Зростання його громадянського й політичного чину, починаючи з двадцятирічного віку, – це приклад для сучасних молодих українців, вважає Володимир Сергійчук і на підтвердження своїх слів посилається на вміщені в календарі-альманаху кілька публікацій молодого Петлюри, а також на його пізніші висловлювання, які були зверненні до всього світу, що спокій у ньому настане тільки тоді, коли на берегах Дніпра постане незалежна Українська держава. Ці слова, на переконання Володимира Сергійчука, звучать сьогодні як заклик до світових лідерів не повторити помилок їхніх попередників, які сто років тому не хотіли визнавати незалежну Україну, не допомогли їй вистояти в боротьбі з тією ж ордою. А сьогодні, як не раз бачимо, повторюють ті ж помилки, особливо ж заграванням з москвою, якою б вона не була, бачимо все те, що казали з москви і тоді: «Українська державність є нереальна величина».

Звичайно, досягнення справедливого миру для нас – головне в 2026 році. Але наше минуле в усіх куточках світу також заслуговує на увагу. Ми скрізь сьогодні як біженці. Але ті українці, які вже давно облаштувалися в чужих краях, представляють гідно нашу націю. Ми маємо також їх згадувати. Зрештою, мусимо згадувати все з власного минулого. Адже мудро казали древні: хто пам’ятає минуле – має й майбутнє».

Цими словами автор завершує передмову до двадцятого випуску календаря-альманаху. Вони, а особливо матеріали, які вміщені на його сторінках, свідчать, що перед нами не простий інформативний календар (хоч і з цього погляду він, безсумнівно, має цінність), а видання дослідницьке, аналітичне, з науковими узагальненнями, з прив’язкою до умов і обставин певних історичних періодів і, що не менш важливо, – зі зв’язком з нинішнім часом, сучасним буттям України. І в цьому – теж його унікальність.

Михайло Сорока, заслужений журналіст України

                                                         Окремі імена і дати

                    з календаря-альманаху «Соборна пам’ять України» 2026 року

1 січня. 325 років тому (1701) у Києві народився Василь Григорович-Барський, український мандрівник та письменник. Залишив по собі ілюстровані дорожні записки, що містять цінні свідчення про історію, господарство та культуру відвіданих країн Європи та Близького Сходу. Навчаючись в ораторсько-філософській школі на о. Патмосі, склав підручник греко-латинської граматики для студентів Київської академії.

4 січня. 105 років тому (1921) заступник Голови Кубанської Ради Іван Макаренко звернувся до Голови Директорії та Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри з пропозицією посилити взаємодію обох державних утворень на міжнародному рівні.

7 січня. 125 років тому (1901) в Ічні на Чернігівщині народився Василь Чумак, український поет. Розстріляний денікінцями в ніч з 20 на 21 листопада 1919 у Києві.

7 січня. 100 років тому (1926) колегія Наркомату освіти РСФРР ухвалила рішення щодо посилення українізації в Курській губернії.

10 січня. 150 років тому (1876) у Кам’янець-Подільському народився Василь Яворський, видатний геолог і палеонтолог.

13 січня. 175 років тому (1851) народився Василь Образцов, один з засновників київської терапевтичної школи. Першим у світі разом з Миколою Стражеском описав клінічну картину тромбозу коронарних артерій (1909) і обгрунтував можливість прижиттєвого розпізнавання інфаркту міокарда.

14 січня. 60 років тому (1966) у Москві помер Сергій Корольов, Генеральний конструктор ракетно-космічних систем, творець першого штучного супутника Землі, першого пілотованого космічного корабля. Двічі Герой соціалістичної праці. Народився 12 січня 1907 року в Житомирі.

20 січня. 200 років тому (1826) помер Станіслав Сташиць, польський громадський діяч, просвітитель, філософ, один із основоположників сучасної геології і досліджень Правобережної України та Карпат.

21 січня. 170 років тому (1856) у Немиловому (нині – Львівська обл.) народився Степан Смаль-Стоцький, український мовознавець, педагог, громадський діяч, дійсний член НТШ (1899), академік ВУАН (1918).

2 січня. День Соборності України.

22 січня. 315 років тому (1711) було підписано угоду між гетьманом Пилипом Орликом і Кримським ханом про спільну боротьбу проти росії.

22 січня. 105 років тому (1921) трагічно загинув Микола Леонтович, український композитор і фольклорист. Народився 13 грудня 1877 року.

24 січня. 125 років тому (1901) у Петербурзі опубліковано розпорядження царського уряду про віддання 183 студентів Київського університету в солдати за участь у революційному русі.

27 січня. 135 років тому (1891) у Пісках на Чернігівщині народився Павло Тичина, український поет, громадський діяч, академік АН УРСР (1929).

27 січня. 115років тому (1911) народився Іван Гончар, український скульптор, живописець, графік, народний художник України.

28 січня. 115 років тому (1911) у Полтаві народився Семен Брауде, один із засновників радіоастрономії.

28 січня. 75 років тому (1951) у Клішківцях на Буковині народився Леонід Каденюк, перший космонавт незалежної України, Герой України. Помер 31 січня 2018 року у Києві.

29 січня. День пам’ яті Героїв Крут.

30 січня. 125 років тому (1901) у Синельниковому на Катеринославщині народився Кирило Синельников, один з найвидатніших фізиків ХХ століття.

30 січня. 150 років тому (1876) у родині українських переселенців у Ставрополі народився Олександр Динник, видатний учений у галузі механіки.

30 січня. 125 років тому (1901) у Харкові народився Семен Кузнець, лауреат Нобелівської премії з економіки. Помер 10 липня 1987 року в США.

Січень. 120 років том у Петербурзі почав виходити україномовний часопис «Вільна Україна», до започаткування якого був залучений Симон Петлюра.

1 лютого. 125 років тому (1901) у Чаплях під Катеринославом народився Валер’ян Підмогильний, письменник, перекладач. Незаконно репресований. Розстріляний 3 листопада 1937 року на Соловках.

4 лютого. 100 років тому (1926) народилася Галина Кальченко, скульптор, народний художник УРСР з 1967, лауреат Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка. Автор пам’ятників М. Леонтовичу (1970, Тульчин), С. Гулаку-Артемовському (1971, Городище Черкаської обл.), М. Заньковецькій, Лесі Українці (1973), І. Котляревському (1975) у Києві.

7 лютого. 120 років тому (1906) народився Олег Антонов, видатний український авіаконструктор та організатор виробництва, прихильник демократичних змін в Україні.

9 лютого. 200 років тому (1826) народився Костянтин Трутовський, український живописець і графік, вільнослухач Петербурзької академії мистецтв у 1845–49 роках, академік з 1860 року. Автор творів: «Колядки на Україні» (1864), «Білять полотно» (1864), «Кобзар над Дніпром»(1875). Створив ілюстрації до повістей Марка Вовчка (1860), біографії Тараса Шевченка (1885), «Гайдамаків» (1886) та «Невольника» (1887). Брав участь у виданні «Живописної України» (1861– 62) А. Жемчужникова, альбому літографій до «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М.Гоголя (1874). Помер 29 березня 1893 у Яковлевці (нині – Курська обл.).

11 лютого. 120 років тому (1906) у Москві народився Сергій Гершензон, російський та український генетик, академік АН УРСР. З 1937 року працював в Україні. Відкрив мутагенну дію екзогенних ДНК, розробив вчення про початкові етапи видоутворення, отримав перші у світі експериментальні дані щодо можливості зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК. Основоположник робіт з молекулярної біології та генетики ентомопатогенних вірусів.

12 лютого.155 років тому (1871) народився український письменник Лесь Мартович.

16 лютого. 80 років тому (1946) в Степанівці Сумської області народився Олександр Шапаренко, український веслувальник, байдарочник, дворазовий олімпійський чемпіон.

18 лютого. 170 років тому (1856) народилась Софія Русова, засновниця українських жіночих організацій, громадський і педагогічний діяч; член Центральної Ради, директор департаменту дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти УНР.

18 лютого. 80 років тому (1946) у Введенці Чугуївського району Харківської області народився Олексій Баркалов, український ватерполіст, дворазовий олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту СРСР. Його ім’я занесене у книги рекордів Гінесса в 1993 р. за 412 матчів, що були ним зіграні за збірну команду СРСР.

19 лютого. 175 років тому (1851) народився Яків Шульгин, український історик, громадсько-культурний діяч, педагог, автор праць з історії Лівобережної України 2-ї половини XVII–XVIII ст.

24 лютого. 160 років тому (1866) народився Микола Василенко, громадсько-державний і педагогічний діяч, історик держави і права, дійсний член і президент ВУАН, член Центральної Ради, міністр закордонних справ і народної освіти Української Держави.

25 лютого. 155 років тому (1871) у Новоград-Волинському (тепер – Житомирська обл.) народилася Леся Українка (спр. прізв. – Лариса Косач-Квітка), українська поетеса, публіцист, громадська діячка.

27 лютого. 100 років тому (1926) у Красному на Холмщині народився Володимир Панасюк, український учений у галузі механіки.

1 березня. 80 років тому (1946) народився Олександр Галуненко, український льотчик-випробувач, Герой України.

6 березня. 120 років тому (1906) у Миргороді народився Іван Скляр, український бандурист і композитор. З 1944 – концертмейстер групи бандуристів (з 1950 р. – керівник оркестрової групи) Українського народного хору ім. Г.Верьовки. Керував самодіяльними ансамблями бандуристів. Працював над удосконаленням бандури та інших українських народних інструментів, за це його називали «українським Страдіваріусом».Автор книги «Київсько-харківська бандура» (К., 1971).

6 березня. 95 років тому (1931) у Градизьку на Полтавщині народився Олександр Білаш, видатний композитор сучасності.

6 березня. 75 років тому (1951) у Мужені (Франція) помер Володимир Винниченко, український письменник-драматург, публіцист, громадсько-політичний діяч. У 1917–1918 – перший голова Генерального секретаріату і голова Ради Міністрів УНР, заступник голови Центральної Ради, в 1918–1919 – голова Директорії УНР. Народився 7 серпня 1880 року у Веселому Куті (нині – Кіровоградська обл.).

8 березня. 80 років тому (1946) у Львові розпочався організований більшовицькими спецслужбами так званий Львівський собор Української греко-католицької церкви, на якому вона була ліквідована.

9 березня. 215 років тому (1811) у Пушкарівці, що в нинішній Сумській області, народився Олексій Савич, визначний український астроном.

9 березня. 140 років тому (1886) народився Георгій Нарбут, український графік. Перші твори з’явилися з часів навчання у Глухівській гімназії, експоновані 1904. З 1906 до 1917 живе та працює у Петербурзі, з 1917 – у Києві. У творчому доробку – герб УНР, оформлення книжок «Три байки Крилова» (1913), «Малоросійський гербовник» Г. Лукомського, В. Модзалевського, «Герби гетьманів Малоросії» С. Тройницького, «Давня архітектура Галичини», «Старовинні садиби Харківської губернії» Г.Лукомського (1913–14), «Українська абетка» (1917), «Енеїда» І. Котляревського (1919) та ін. .

9 березня. 105 років тому (1921) у Горяйстівці, що нині в Охтирському районі Сумської області, народився Олексій Берест, безпосередній учасник підняття Прапора Перемоги над рейхстагом у 1945 році, Герой України (посмертно). Загинув 4 листопада 1970 року.

10 березня. 165 років тому (1861) у Петербурзі помер Тарас Шевченко, український поет, прозаїк, драматург, художник, громадсько-політичний діяч. Народився 9 березня 1914 року в Моринцях (тепер – Черкаська обл.).

12 березня. 145 років тому (1881) народився Валентин Трутенко, український військовий діяч, генерал-хорунжий. Після поразки визвольних змагань емігрував до Німеччини, приєднався до угруповання гетьмана Скоропадського, обирався отаманом Українського Вільного козацтва, був військовим аташе гетьманського екзильного уряду у Німеччині.

14 березня. 135 років тому (1891) народився Амвросій Бучма, український актор, режисер, педагог, народний артист СРСР.

16 березня. 170 років тому (1856) народився Адріан Прахов, мистецтвознавець, археолог, художник, критик. Дослідник історії мистецтва Єгипту, Греції, Київської Русі, церковної архітектури Волині, автор однієї з перших публікацій про мистецьку спадщину Тараса Шевченка. Відкривач фресок XII ст. у Кирилівській церкві Києва. Керівник будівництва і внутрішніх опоряджувальних робіт у Володимирському соборі в Києві (1885–96).

19 березня. 75 років тому (1951) помер Дмитро Дорошенко, громадський і державний діяч, історик, публіцист, один із засновників і товариш голови Центральної Ради. Народився 8 квітня 1882 року.

23 березня. 430 років тому (1596) в урочищі Гострий Камінь на Київщині відбулася битва повстанців Северина Наливайка з військом польського гетьмана Станіслава Жолкевського.

25 березня. 50 років тому (1976) народився Володимир Кличко, український професійний боксер. Олімпійський чемпіон з боксу у надважкій ваговій категорії(1996 рік).Чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії за версіями WBO (2000–2003 роки, 2008–2015 роки), IBF (2006–2015 роки), IBO (2006–2015 роки), The Ring (2009–2015 роки), WBA (2011–2015 роки).

28 березня. 135 років тому (1891) у Канівцевому на Харківщині народився Олекса Слісаренко, український поет, прозаїк. Загинув 3 листопада 1937 року на Соловках.

28 березня. 20 років тому (2006) помер довголітній директор Київського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної хірургії Олександр Шалімов. Народився 20 січня 1918 року.

30 березня. 140 років тому (1886) народився Михайло Терещенко, український меценат. Разом з братом Артемом зібрав велику колекцію творів мистецтв Київської картинної галереї (з 1931 – Київський музей російського мистецтва).

1 квітня. 70 років тому (1956) у Києві народився Володимир Огризко, український дипломат, міністр закордонних справ України з грудня 2007 по березень 2009 року.

15 квітня. 145 років тому (1881) російським самодержавством був страчений Микола Кибальчич, український вчений-винахідник, революціонер, учасник замаху на царя Олександра II. Першим у світі створив у кресленнях космічний літальний апарат. Народився 31 жовтня 1853 року в Коропі (Чернігівщина).

15 квітня. 90 років тому (1936) в Іванові на Вінниччині народився Олег Чорногуз, відомий український письменник.

16 квітня. 100 років тому (1926) в Ульбарові на нинішній Рівненщині народився Борис Возницький – академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), директор Львівської галереї мистецтв, Президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (JCOM) від UNESCO. Загинув в автокатастрофі 23 травня 2012 року.

21 квітня. 100 років тому (1926) помер Микола Біляшівський, український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч, академік ВУАН; член Центральної Ради, голова відділу охорони пам’яток старовини Генерального секретарства (міністерства) освіти УНР, Головного управління мистецтва національної культури уряду УД, Директорії, радянської України. Народився 24 жовтня 1867 року.

23 квітня. 135 років тому (1891) в Красному на Донеччині народився Сергій Прокоф’єв, видатний композитор сучасності.

23 квітня. 100 років тому (1926) народився Петро Басанець, український живописець, народний художник України.

25 квітня. 135 років тому (1891) народився Адальберт Ерделі, український живописець. Один із основоположників закарпатської школи образотворчого мистецтва.

26 квітня. 40 років тому (1986) сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС.

28 квітня. 150 років тому (1876) у Смілій на Черкащині народився Георгій Проскура, видатний учений у галузі механіки.

28 квітня. 85 років тому (1941) у Києві народилася Ірина Жиленко, українська поетеса, публіцист. Автор поетичних збірок «Соло на сольфі» (1965), «Автопортрет у червоному» (1971), «Вікно у сад» (1978), «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979), «Дім під каштаном» (1981), «Ярмарок чудес» (1982), «Чайна церемонія» (1990), «Вечір у старій винарні» (1994) та ін.

4 травня. 115 років тому (1911) народився Кирило Щолкін, видатний творець атомної техніки, тричі герой соціалістичної праці, юнацькі роки й навчання котрого пов’язані з Кримом.

5 травня. 110 років тому (1916) помер перший поширювач української правди на американському континенті отець Агапій Гончаренко. Народився 31 серпня 1832 року в Кривині (тепер – Криве на Житомирщині).

9 травня. 155 років тому (1871) народився Володимир Гнатюк, український фольклорист, етнограф, мовознавець, літературознавець, громадський діяч. Автор праць «Українська народна словесність», «Народна пожива на Бойківщині», «Гаївки», «Колядкі, щедрівки», «Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка», «Етнографічні матеріали Угорської Русі» та ін. Член-кореспондент Петербурзької Академії наук, академік Всеукраїнської Академії наук.

13 травня. 155 років тому (1871) народився Василь Стефаник, видатний український письменник.

15 травня. 10 років тому (2016) Українська співачка Джамала з власною піснею «1944» здобула перемогу на Пісенному конкурсі “Євробачення–2016”, що відбувся у Стокгольмі.

17 травня. 80 років тому (1946) в Києві народилася Зінаїда Турчина (Столітенко), українська гандболістка, дворазова олімпійська чемпіонка.

20 травня. 100 років тому (1926) у Києві народився Володимир Роменець, український психолог, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, дійсний член Академії педагогічних наук. Один з фундаторів вітчизняної історико-психологічної науки, вихователь багатьох поколінь українських психологів.

25 травня. 100 років тому (1926) у Парижі більшовицький агент Шварцбард убив видатного українського державника Симона Петлюру.

27 травня. 80 років тому (1946) відбувся спільний наступ УПА й польського націоналістичного руху на Грубешів.

30 травня. 150 років тому (1876) у м. Емсі (Німеччина) царем Олександром II був підписаний Емський акт про обмеження української мови в російській імперії.

31 травня. 95 років тому (1931) у Марківцях (тепер–Чернігівська обл.) народився Петро Кононенко, український літературознавець, критик, директор створеного ним у 1992 році Інституту українознавства в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка, а в 2000 році НДІ українознавства Міністерства освіти і науки України.

2 червня. 90 років тому (1936) у Сумах народився Володимир Голубничий, видатний український легкоатлет, котрий здобував золоті, срібні й бронзові медалі на п’яти Олімпійських іграх.

3 червня. 100 років тому (1926) у Луганську народився Костянтин Ситник, український ботанік, фізіолог рослин, еколог, академік HAH України, довголітній директор Інституту ботаніки HAH України.

7 червня. 100 років тому (1926) народився Анатолій Базилевич, український графік, заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), автор численних творів у галузі станкової та книжної графіки.

9 червня. 125 років тому (1901) народився видатний селекціонер, «пшеничний батько» Павло Лук’яненко, котрий на землях Кубані працював над виведенням нових сортів зернових.

15 червня. 85 років тому (1941) на Буковині народився Іван Миколайчук, видатний український актор, який створив глибокі національні класичні образи на екрані.

22 червня. 85 років тому (1941) гітлерівська Німеччина та її сателіти напали на Радянський Союз, що призвело до тривалої окупації українських земель.

25 червня. 140 років тому (1886) народився Іван Крип’якевич, український історик, дійсний член НТШ (1911), академік АН УРСР (1958).

26 червня. 135 років тому (1891) народився Євген Коновалець, український політичний і військовий діяч, соратник В. Винниченка і С. Петлюри. Очолював полк Січових Стрільців, який успішно воював на більшовицькому, денікінському та польському фронтах. У серпні 1920 брав участь у створенні Української Військової Організації для продовження боротьби за незалежність України. У 1929 стає Головою Проводу ОУН. За особистим наказом Сталіна убитий більшовицьким агентом Павлом Судоплатовим у Ротердамі 23 травня 1938 року.

26 червня. 35 років тому (1991) у Сімферополі відбувся Другий (перший після повернення на історичну батьківщину) Курултай кримських татар, на якому обрано Меджліс і проголошено Декларацію про національний суверенітет. Перший Курултай відбувся в 1917 році.

28 червня. 30 років тому (1996) прийнято Конституцію України.

29–30 червня. 80 років тому (1946) у Мюнхені відбувся Перший конгрес Ліги українських політичних в’язнів.

30 червня. Акт відновлення Української держави (Львів, 1941).

Червень. 105 років тому (1921) відбувся Перший Український з’їзд Холмщини й Підляшшя.

1 липня. 110 років тому (1916) у Глухові, що на нинішній Сумщині, народився Йосип Шкловський, світової слави астроном.

5 липня. 135 років тому (1891) у Рафалівці на Волині народився Петро Смородський, полковник Армії УНР, начальник штабу «Поліської січі» в 1941 році. Помер 1 квітня 1982 року в США.

5 липня. 40 років тому (1986) помер голова Українського державного правління і голова Проводу Революційної ОУН Ярослав Стецько.

6 липня. 115 років тому (1911) народився Петро Кравчук, письменник, публіцист, літературознавець, журналіст, діяч прорадянських українських організацій у Канаді.

28 червня–10 липня. 375 років тому (1651) відбулася Берестецька битва української армії на чолі з Богданом Хмельницьким проти польських військ. Наслідком нещасливого поєдинку стало підписання важкого для України Білоцерківського мирного договору.

10 липня.160 років тому (1866) помер останній кошовий отаман Задунайської Січі Осип Гладкий.

12 липня. 135 років тому (1891) помер Сергій Подолинський, український соціолог та економіст. Був одним із попередників Володимира Вернадського – заклав основи нового підходу до аналізу розвитку людства, пов’язавши його зі збереженням та нагромадженням енергії, першим у світі проаналізував конкретні форми і складні процеси взаємозв’язків та взаємодії між людством, суспільством і природою. Народився 31 липня 1850 року.

13 липня. 155 років тому (1871) народився Борис Баженов, український військовий діяч. За Гетьманату – голова Української надзвичайної дипломатичної місії в скандинавських країнах.

16 липня. 110 років тому (1916) помер Ілля Мечников, український біолог та патолог, почесний член Петербурзької АН. Відкрив явище фагоцитозу та створив теорію фагоцители (походження багатоклітинних), один із засновників порівняльної ембріології, вітчизняної мікробіології. Здійснив низку класичних досліджень інфекційних хвороб. Створив вчення про цитотоксини. Народився 15 травня 1845 року в Іванівці (нині – Панасівка, Харківська обл.). Перший з українців лауреат Нобелівської премії (1901).

17 липня. 180 років тому (1846) у Рождєственському (нині – Новгородська обл., Росія) народився Микола Міклухо-Маклай, видатний мандрівник та вчений, українець за походженням.

18 липня. 90 років тому (1936) у Черкасах народився Юрій Іллєнко, український кінооператор і режисер, народний артист УРСР (з 1987), лауреат Державної премії Т. Г. Шевченка (1991). У творчому доробку – «Тіні забутих предків» (1965, оператор), «Криниця для спраглих» (1965, у прокаті 1987), «Вечір на Івана Купала» (1968), «Білий птах з чорною ознакою» (1972), «Легенда про княгиню Ольгу» (1982), «Лебедине озеро. Зона» (1990), «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).

19 липня. 55 років тому (1971) у Біловодському в Киргизії народився Віталій Кличко, видатний український спортсмен, неодноразовий чемпіон світу з боксу, Герой України. Багатолітній голова Києва.

21 липня. 100 років тому (1926) уДніпропетровську народився Сергій Свєчников, один з провідних учених у галузі напівпровідникової електронної техніки.

21 липня. 85 років тому (1941) помер видатний український письменник Богдан Лепкий. Народився 9 листопада 1872 року.

21 липня. 75 років тому (1951) у Вінніпезі засновано Інститут дослідів Волині.

26 липня. 95 років тому (1931) у Миколаївці (тепер – Донецька обл.) народився Іван Дзюба, український літературознавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, академік НАНУ (1992). Герой України (2001). Серед найвідоміших творів – «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (опублікована в Україні тільки 1990 року), «Бо то не просто мова, звуки…» (1990), «Застукали сердешну волю: Шевченків «Кавказ» на тлі непроминального минулого» (1995).

1 серпня. 150 років тому (1876) народився Володимир Чехівський, голова Ради міністрів УНР. Помер 3 листопада 1937 року в Сандормосі (Росія).

10 серпня. 95 років тому (1931) Секретаріат ВУЦВК ухвалив рішення про взяття культурного шефства над дев’ятьма українськими районами Далекосхідного краю.

24 серпня – День незалежності України

27 серпня. 170 років тому (1856) у Нагуєвичах (нині –Львівська обл.) народився Іван Франко, український поет, прозаїк, драматург, перекладач, вчений, громадсько-політичний діяч. Автор поетичних збірок «З вершин і низин»(1887, 1893), «Зів’яле листя» (1896), «Із літ моєї молодості» (1914), романів «Для домашнього вогнища» (1897), «Перехресні стежки» (1900), драм «Украдене щастя» (1894), «Кам’яна душа» (1895). У своїх літературознавчих працях «Пам’ятки української мови й літератури», «Задачі і метод історії літератури», «Теорія і розвій літератури», «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року» подає власну концепцію творчого процесу, сформовану на засадах естетико-соціологічних критеріїв та з урахуванням тогочасних європейських методів наукових досліджень. В творчій спадщині Франка переклади і переспіви з Гомера, Софокла, Данте, Шекспіра, Гете, Гюго, Міцкевича, Пушкіна. Був одним із засновників радикальної партії в Галичині, що згодом переросла в національно-демократичну, за його участю видані альманахи «Ватра», «Веселка», «Перший вінок», тижневики «Народ», «Хлібороб». Став теоретиком і практиком новітнього реалізму.

2 вересня. 215 років тому (1811) в Ясені (тепер – Івано-Франківська обл.) народився Іван Вагилевич, український поет, фольклорист, етнограф,громадський діяч. Був одним із ініціаторів створення гуртка «Руська трійця» та видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837), в якому вмістив як передмову до публікованих народних пісень свою статтю «Передговор к народним руським пісням» і власні романтичні балади. Підготував цінну лексикографічну працю «Словар южноруського язика», який умістив понад 10 000 українських лексем, однак вона так і лишилася в рукописі.

3 вересня. 155 років тому (1871) у Харкові народився В’ячеслав Залєський, український фізіолог та біохімік рослин, чл-кор. АН УРСР. Довів можливість утворення вищими рослинами білкових речовин з нітратів та вуглеводів у темряві, без участі сонячної енергії. Розробив методи боротьби з головнею пшениці.

7 вересня. 370 років тому (1656) Богдан Хмельницький уклав «Трактат вічної приязні» з трансільванським князем Юрієм Ракочі.

11 вересня. 85 років тому (1941) у Борзні на Чернігівщині народився Іван Плющ, український державний діяч, двічі обирався головою Верховної Ради України, Секретар Ради національної безпеки і оборони, Герой України.

13 вересня. 160 років тому (1866) відбулося відкриття першої в Наддніпрянській Україні залізничної магістралі Одеса–Балта. Перша на українських землях залізниця була прокладена від Ряшева до Перемишля в листопаді 1860 року.

21 вересня. 160 років тому (1866) на Київщині народився Олексій Галкин, український військовий діяч, генерал-лейтенант. У 1917 році брав активну участь в творенні української армії, зокрема, українізації військ Південно-Західного фронту, а в період Гетьманату очолював Головний Штаб Армії Української Держави, згодом був Військовим міністром УНР. Восени 1939 року закатований органами НКВС у Львові.

24 вересня. 225 років тому (1801) у Пашенній на Полтавщині народився видатний математик Михайло Остроградський.

24 вересня. 170 років тому (1856) у Києві народився Феодосій Чернишов, видатний геолог та палеонтолог, академік Петербурзької АН. Був організатором геологічної зйомки Донбасу (1892) та одним з авторів детальної геологічної карти цього району.

25 вересня. 170 років тому (1856) у Києві народився Сергій Виноградський, видатний мікробіолог, який відкрив явище хемосинтезу.

26 вересня. 90 років тому (1936) народився Євген Пронюк, голова Українського товариства політичних в’язнів і репресованих, Герой України.

28 вересня. 100 років тому (1926) у Харкові народилася Кіра Шахова, український літературознавець, мистецтвознавець, літературний критик, почесний професор КНУ ім. Тараса Шевченка. Працювала над дослідженням широкого спектру проблем західноєвропейської та американської літератур XIX–XX ст.

29 вересня. 160 років тому (1866) народився Михайло Грушевський, український історик, громадсько-політичний і державний діяч, голова Української Центральної Ради.

29 – 30 вересня. 85 років тому (1941) у Києві в Бабиному Яру німецькі окупанти розпочали розстрілювати мирних жителів (євреїв, українців, ромів, росіян).

30 вересня. 185 років тому (1841) у Гадячі (тепер – Полтавська обл.) народився Михайло Драгоманов, український публіцист, літературознавець, історик, педагог, фольклорист, громадсько-політичний діяч, економіст, філософ. Брав участь у діяльності Південно-Західного відділення Російського географічного товариства та київської «Старої громади». З 1876 – в еміграції. У 1878–1882 заснував у Женеві вільну безцензурну українську друкарню, де видавав збірник «Громада», потім – журнал «Громада», а також твори Т. Шевченка, П. Мирного та ін. Виступав з доповідями на захист переслідуваної російським царизмом української літератури на Літературному конгресі у Парижі (1878), Міжнародному літературному конгресі у Відні (1881). Один із ініціаторів (разом з І. Франком, М. Павликом) створення Русько-української радикальної

партії. Автор понад 2 тисяч творів.

30 вересня. 100 років тому (1926) народилася Надія Бабенко, український майстер художнього ткацтва, заслужений майстер народної творчості УРСР.

2 жовтня. 120 років тому (1906) у Кузьмині (тепер – Сумська обл.) народився Іван Багряний (спр. прізв. – Лозов’яга), український письменник, публіцист,громадський діяч. У 1932– репресований. 3 1944 – на еміграції (Німеччина). За кордоном побачили світ памфлет «Чому я не хочу вертатись на «родіну?» (1946), романи «Тигролови» (1944), «Сад Гетсиманський» (1950), «Людина біжить над прірвою» (1965), п’єси «Генерал» (1947), «Розгром» (1948). Брав участь у створенні організації МУР (Мистецький український рух), очолював Українську революційно-демократичну партію, заснував ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).

4 жовтня. 85 років тому (1941) у Миргороді на Полтавщині народився Леонід Губерський – довголітній ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік НАН України, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Герой України.

6 жовтня. 185 років тому (1851) народився Федір Лизогуб, український громадський і державний діяч, голова Ради Міністрів Української Держави за часів Павла Скоропадського. Помер на еміграції в Югославії у 1928 році.

6 жовтня. 145 років тому (1881) у Носівці (тепер – Чернігівська обл.) народився Іван Кочерга, український драматург, театральний критик.

8 жовтня. 155 років тому (1871) народився Іван Піддубний, український спортсмен, борець.

15 жовтня. 105 років тому (1921) в Березовій Рудці на Полтавщині народився Дмитро Луценко, видатний український поет-пісняр.

17 жовтня. 90 років тому (1936) у Теліжинцях на Київщині народився Іван Драч, поет, кінодраматург, літературний критик, перекладач, громадсько-політичний діяч. Голова Товариства «Україна-Світ». Один із організаторів та перший голова Народного Руху України.

18 жовтня. 150 років тому (1876) народився Сергій Єфремов, політичний, громадський і державний діяч, письменник, журналіст, дійсний член ВУАН, член Центральної Ради.

18–22 жовтня. 430 років тому (1596) у Бересті на соборі більшою частиною православної ієрархії на чолі з Київським Митрополитом Михайлом Рогозою було проголошено унію й визнано главенство Папи Римського.

19 жовтня. 100 років тому (1926) у Коропці, що на нинішній Тернопільщині, народився Богдан Гаврилишин, відомий економіст сучасності.

19 жовтня. 80 років тому (1946) народився Ігор Пасічник, довголітній ректор Національного університету «Острозька академія», Герой України.

24 жовтня. 175 років тому (1851) помер Лук’ян Кобилиця, керівник національно-визвольного руху на Буковині в 40-х роках XIX ст.

29 жовтня. 135 років тому (1891) помер Олександр Потебня, український мовознавець ,філософ, етнограф, літературознавець, психолог, педагог, громадський діяч.

30 жовтня. 90 років тому (1936) у Дніпропетровську народилася Поліна Астахова, українська гімнастка, багаторазова олімпійська чемпіонка.

30 жовтня. 70 років тому (1956) помер Володимир Філатов, російський та український офтальмолог, академік АН УРСР. З 1903 року жив та працював в Одесі. Створив українську школу офтальмологів.

31 жовтня. 115 років тому (1911) народився Олександр Ахієзер, один з видатних фізиків сучасності.

1 листопада. 165 років тому (1861) у Карлівці (тепер – Зелений Яр Миколаївської обл.) народилася Дніпрова Чайка (спр. – Людмила Василевська), письменниця, перекладачка.

1 листопада. 100 років тому (1926) в Гарбузах Зборівського повіту (нині – Тернопільська обл.) народився Іван Шевців – відомий діяч української діаспори в Австралії, довголітній парох церкви Святого Андрія в Сіднеї.

2 листопада. 105 років тому (1921) у родині українських емігрантів народився Василь Мосієнко, один з найвідоміших канадських хокеїстів.

3 листопада. 85 років тому (1941) більшовицькі диверсанти підірвали Успенську церкву Києво-Печерської лаври.

6 листопада. 215 років тому (1811) у Підлиссі (тепер – Львівська обл.) народився Маркіян Шашкевич, український письменник, громадсько-культурний діяч, етнограф, фольклорист, один із організаторів і керівників культурно-освітнього гуртка «Руська трійця». Стараннями Шашкевича і його товаришів у 1837 році побачив світ альманах «Русалка Дністровая», який мав популяризувати українську мову та нести знання в народ. Уклав «Читанку» (1836), яка стала найпопулярнішим твором для народного читання.

6 листопада. 90 років тому (1936) народився Ігор Турчин, легендарний тренер жіночої гандбольної команди „Спартак” з Києва, яка під його керівництвом здобула 20 перемог поспіль у чемпіонатах СРСР і 13 – в Кубку європейських чемпіонів.

7 листопада. 115 років тому (1911) у родині переселенців з Чернігівщини до Сибіру народився Михайло Янгель, видатний творець ракетної техніки. Помер 7 листопада 1971 року в Дніпропетровську, де тривалий час очолював конструкторське бюро «Південне».

7 листопада. 90 років тому (1936) у Первомайську Миколаївської обл. народився Микола Вінграновський, поет, письменник, сценарист, кінорежисер. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1984). Автор поетичних збірок «Атомні прелюди» (1962), «На срібнім березі» (1978), повістей «Сіроманець» (1977), «Літо на Десні» (1983) та ін.

7 листопада. 75 років тому (1951) у Києві розпочав роботу перший в Україні телевізійний центр.

9 листопада. 105 років тому (1921) в Червоноармійському Донецької області народився Віктор Чукарін, видатний український гімнаст, абсолютний чемпіон Олімпійських ігор (1952, 1956), світу (1954).

11 листопада. 145 років тому (1881) у Лемішівці на Полтавщині народився Ілля Самойлович, археолог, автор численних розкопок і знахідок на теренах міста Києва та його околиць. Знайшов і дослідив чимало скарбів і давніх могильників, досліджував історію давньоруського міста Коростеня.

15 листопада. 110 років тому (1916) у Ростові-на-Дону народився Мікулаш Неврлий, словацький літературознавець, україніст, критик, бібліограф. Жив і працював Словаччині (з 1933).

22 листопада. 225 років тому (1801) у Луганську народився Володимир Даль, який створив для росіян і донині невичерпне джерело їхньої мови, уклавши в 1863–1866 роках «Тлумачний словник живої великоруської мови» в чотирьох томах і видавши російські приказки й прислів’я.

23 листопада. 105 років тому (1921) в Базарі (нині – Житомирщина) було розстріляно котовцями 359 бійців Ю. Тютюнника, учасників Другого Зимового походу Армії УНР, захоплених у полон 17 листопада в бою під Малими Міньками.

24 листопада. 220 років тому (1806) народився Олекса Стороженко, український письменник, публіцист, мемуарист. Автор двотомної збірки «Українські оповідання» (1863).

24 листопада. 70 років тому (1956) у Москві помер Олександр Довженко, письменник, сценарист, кінорежисер. Народився 10 вересня 1894 у Сосниці (тепер – Чернігівської обл.)

28 листопада. 105 років тому (1921) представники УНР і Азербайджанської Республіки підписали в Стамбулі протокол намірів про політичну і економічну підтримку.

28 листопада. 35 років тому (1991) у Москві помер довголітній керівник атомної промисловості СРСР, тричі Герой Соціалістичної Праці Юхим Славський. Народився 26 жовтня 1898 року в Макіївці на Донеччині.

30 листопада. 75 років тому (1951) народився Назарій Яремчук, видатний український співак.

1 грудня. 35 років тому (1991) відбувся Всеукраїнський референдум на підтримку Акту про державну незалежність України і вибори Президента України. За незалежність України проголосувало 90,32 відсотка учасників референдуму. Президентом обрано Леоніда Кравчука.

3 грудня. 100 років тому (1926) у Білій Церкві (нині – Київська обл.) народився Андрій Гродзінський, український ботанік та фізіолог рослин, академік HAH України.

4 грудня. 160 років тому (1866) народився Станіслав Дембицький, польський графік і маляр, який жив та працював у Коломиї (1885–1891) та Львові (1891– 1909). Автор монументальних розписів у Львові (фойє оперного театру (1900) та каплиця Кафедрального костьолу (1904); численних творів на українську тематику.

5 грудня. 145 років тому (1881) у родовому помісті на Вінниччині помер Микола Пирогов, засновник військово-польової хірургії та хірургічної анатомії. Член-кор. Петербурзької АН. Після смерті тіло забальзамоване і зберігається в його садибі, перетвореній на Національний музей-заповідник. Народився 25 листопада 1810 року.

5 грудня. 95 років тому (1931) у Шилівці Полтавської обл. народився Григір Тютюнник, український письменник. Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1989). Покінчив життя самогубством 7 березня 1980 року.

7 грудня. 215 років тому (1811) у Миколаєві (тепер –Львівська обл.) народився Микола Устиянович, український письменник, громадський діяч, священик. Виступав оборонцем української культури, мови. Його вірші «Верховинець» і «Піснь опришків» стали народними піснями, музику до першого створив М. Лисенко.

9 грудня. 165 років тому (1861) народився Євген Чикаленко, український громадський і культурний діяч, меценат, член Центральної Ради. Фінансував видання щоденних українських газет «Громадська думка» (1906), «Рада» (1906–1914), журналу «Селяни». Помер на еміграції у Празі 20 червня 1929 року.

15 грудня. 100 років тому (1926) у Сяноку на Лемківщині народився Олекса Біланюк, один з найвидатніших українських фізиків сучасності. Тривалий час очолював Українську Вільну Академію Наук у США.

16 грудня. 225 років тому (1801) у Барі, що в нинішній Вінницькій області, народився видатний математик Віктор Буняковський.

16 грудня. 40 років тому (1986) у Парижі помер видатний хореограф Сергій Лифар. Народився 2 квітня 1904 року в Києві.

17 грудня. 155 років тому (1871) народився Микола Вороний, український поет, театрознавець, перекладач.

18 грудня 150 років тому (1876) у Переяславі народився Петро Холодний, український маляр і один з організаторів освітньої справи в добу УНР.

18 грудня. 95 років тому (1931) у Вінниці народилася Михайлина Коцюбинська, літературознавець, перекладач, громадський діяч. Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2005).

20 грудня. 105 років тому (1921) у Білках на Львівщині народився Остап Парасюк, який розв’язав ряд важливих теоретичних завдань квантової теорії поля, математичної фізики.

21 грудня. 700 років тому (1326) помер Павло Ратенський – Митрополит усієї Русі. Перебував у Дворецькому монастирі на Львівщині. Його вважають автором ікон із зображенням Богоматері, що були в Успенському соборі у Володимирі-Волинському, Софійському соборі в Новгороді, Успенському соборі Московського Кремля, Крехівському монастирі на Львівщині. Рік народження невідомий.

23 грудня. 100 років тому (1926) в Лузанівці (нині –Черкаська обл.) народився Микола Іщенко, український прозаїк і публіцист, доктор філологічних наук. З 1961 до 1973 року був головним редактором газети «Сільські вісті».

25 грудня. 125 років тому (1901) у Петербурзі народилася Галя Мазуренко, українська поетеса і художниця. З 1923 – на еміграції. Померла 27 травня 2000 року в Лондоні.

25 грудня. 100 років тому (1926) у Львові помер Олександр Барвінський, громадсько-культурний діяч, педагог, редактор, публіцист, історик літератури. Народився 8 червня 1847 року в Шляхтянці на нинішній Тернопільщині.

27 грудня. 130 років тому (1896) у Кошелеві на Львівщині народився Василь Гриник, незламний діяч Української греко-католицької церкви на теренах Польщі.

27 грудня. 90 років тому (1936) народився Віталій Розстальний, український актор, народний артист України.

28 грудня. 160 років тому (1866) у Чоботарці (нині – Заболотне, Вінницька обл.) народився Данило Заболотний, український мікробіолог й епідеміолог, академік АН УРСР. Вивчав інфекційні хвороби, головним чином чуму, холеру та сифіліс, розробив методи боротьби з ними. Ініціатор та розробник планомірних державних заходів з вивчення та запобігання епідемій.

29 грудня. 205 років тому (1821) у Білій на Слобожанщині народився Дмитро Журавський, видатний механік ХІХ століття.

29 грудня. 150 років тому (1876) в Одесі народився Микола Стражеско, український терапевт та патофізіолог, академік АН СРСР, АН УРСР, АМН СРСР, засл. діяч науки УРСР. У 1936 році організував Український НДІ клінічної медицини (нині – Інститут кардіології імені М. Д Стражеска). Вперше у світовій медицині разом з Василем Образцовим описав різні клінічні форми інфаркту міокарда (1910). Заснував одну з провідних терапевтичних шкіл у світі.

29 грудня. 135 років тому (1891) народився Володимир Симиренко, український генетик, вчений-садівник, селекціонер, перший директор заснованого ним Всесоюзного науково-дослідного інституту південного плодового і ягідного товариства (тепер – Інститут садівництва УААН). Розстріляний 17 вересня 1938 року.

30 грудня. 120 років тому (1906) у Коломиї народився Святослав Гординський, поет, перекладач, художник, мистецтвознавець. Один із засновників Асоціації незалежних українських митців (1931–1939). З 1944 жив у Мюнхені, з 1949 – в США.

30 грудня. 45 років тому (1981) помер один з активних діячів українського повстанського руху в роки Другої світової війни Максим Скорупський. Народився у 1915 році.

31 грудня. 430 років тому (1596) у Яссах народився Петро Могила, релігійний, культурно-освітній діяч, фундатор Києво-Могилянської академії. Будучи противником унії, домігся у короля легалізації православ’я в Україні, повернув Св. Софію, Видубицький монастир. Його твори «Євангеліє учительноє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Євхологіон» (1646) використовувалися як підручники в духовних школах до поч. XIX ст.

* * *

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства