Співробітники одного з одеських територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки затримали 6 лютого на вулиці та запхали до автівки чоловіка, який назвався В’ячеславом Граціотовим.

Про це повідомили із посиланням на очевидців події, низка telegram-каналів.

За словами очевидців, чоловік їхав на мопеді, коли його зупинили військові й перед тим, як його насильно посадили в автівку, встиг лише назвати своє ім’я, попросити аби дружині повідомили, що його забрали до ТЦК та щоб мобед не кидали на вулиці. 

В’ячеслав Граціотов в Одесі відомий тим, що у 2010 році вдарив ножем одного з хлопців, які напали на нього та його дівчину на площі Соборній в центрі Одеси. Хлопці присипалися до пари через зачіску В’ячеслава, в якого було на той час довге волосся. Один з нападників згодом помер від поранення.

Після бійки Граціотов провів 9 діб в СІЗО, але завдяки тиску з боку ЗМІ і громадських діячів його все ж відпустили на підписку про невиїзд.

Спочатку щодо хлопця відкрили справу про нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили за собою смерть людини. Але скоро її перекваліфікували – в умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж самооборони.

У свою чергу, стосовно Євгена Савко – нападника що вижив, порушили кримінальну справу за хуліганство – він отримав 2 роки з відстрочкою вироку. А судовий процес у справі Граціотова розтягнувся на сім років.

У 2014 році прокуратура відмовилася від звинувачень на адресу Граціотова і судовий процес продовжився без участі прокурора. Після цього справа була закрита, але родичі хулігана подали апеляцію і вона була відновлена. Слухання почалися спочатку, і в справі знову з’явився прокурор.

У січні 2017 го року прокуратура повторно відмовилася від звинувачень на адресу Граціотова й 10 травні 2017 року його виправдали остаточно.

 Втім, за роки, проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, хлопець отримав величезну психологічну травму та зазнав моральних страждань. Зазначені моральні страждання були завдані діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. 

У зв’язку із викладеними обставинами В’ячеслав Грациотов звернувся з позовом до Малиновського суду Одеси, в якому просив стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України, компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду в розмірі 2 мільйонів гривень та понесені судові витрати. 

Кирило Бойко

Чотири роки тому, 24 лютого вся Україна прокинулася від повідомлень про початок повномасштабного вторгнення. Війська Росії перетнули кордони суверенної держави з метою її захоплення, зруйнувавши життя мільйонів людей. У ті перші години й дні українці безперервно стежили за новинами, оновлювали стрічки соціальних мереж і вірили, що це швидко завершиться. Минуло рівно чотири роки, але війна триває. Ворог і далі обстрілює мирні міста, руйнує інфраструктуру та намагається просунутися на фронті. За цей час мільйони людей втратили свої домівки, були змушені залишити рідні міста або виїхати за кордон. Водночас українці переосмислили власні цінності, навчилися жити в умовах постійної небезпеки та невизначеності, зберігаючи віру, витримку і прагнення до перемоги.

Журналісти Новини.LIVE запитали одеситів і гостей міста, як змінилося їхнє життя за чотири роки великої війни.

Реклама

Повномасштабне вторгнення 

Чимало людей зізнаються, що війна насамперед вплинула на їхній психологічний стан. Постійні повітряні тривоги, новини з фронту та невизначеність щодо майбутнього змушують жити в напрузі. Водночас українці відзначають, що стали більш витривалими та навчились цінувати прості речі. 

“Дуже змінилося, як і у всіх пересічних українців, ми більше в тривозі, більше такі, не дуже впевнені, що буде не тільки завтра, а десь за годину, ми не знаємо. Але при цьому, мабуть, ми сталися сильніші. Найголовніше – віру не втрачаємо, що все буде добре, і ще заживемо і ми, і Україна”, — діляться Ірина та Олег.

Війна вплинула на фінансове становище, стабільність та відчуття безпеки. Люди втратили впевненість у завтрашньому дні, а багато планів довелося відкласти або повністю змінити. Навіть звичайні речі, які раніше здавалися буденними, тепер набули зовсім іншого значення. 

“Звичайно все змінилося, не в кращу сторону, як і у всіх. Нічого кращого, все тільки гірше”, — каже Наталя.

Попри всі труднощі, українці продовжують працювати, творити та розвиватися. Для людей творчих професій війна стала не лише випробуванням, а й поштовхом до переосмислення свого мистецтва. 

“Кардинально змінилося, тому що маємо пристосовуватися до нових змін, тобто дуже складно стало, але попри це ми продовжуємо жити далі і творити. Я як музикант, по-новому стала сприймати навколишній світ. Тобто ми стали сильніші, нас все згартувало і зробило ще більш витримальнішими”, — зазначає Софія.

Втрачені домінки 

Особливо болючими зміни стали для тих, хто був змушений покинути рідне місто. Втрата дому, звичного життя та оточення стала серйозним випробуванням для тисяч українців. Багато людей починали все з нуля в новому місті, намагаючись адаптуватися до нових умов.

“Ми з Маріуполя, у нас геть все змінилося, у нас нічого нема. Ми переїхали в інше місто, все змінилося, координально. Одеса дуже подобається, для тих людей, що з Маріуполя, головне, що тут є море”, — ділиться Олена.

Особливо складно переживає війну молодь, адже вона вплинула на навчання, спілкування та можливість жити повноцінним студентським життям. Постійна небезпека та обстріли створюють напругу, яка не дозволяє відчувати себе спокійно. Молоді люди змушені дорослішати швидше, ніж планували, і пристосовуватися до нових реалій. 

“Я з Дніпра, чесно кажучи, дуже важко, тому що це вплинуло на моє шкільне життя. Зараз я навчаюся в університеті і я не можу нормально співіснувати зі своїми друзями, тому що постійні обстріли заважають цьому і це дуже важко. Це неймовірна душевна біль, тому що справді хочеться жити”, — каже Ліна.

Українці закордоном

Частина українців була змушена виїхати за кордон, рятуючись від війни або заради навчання та безпеки. Там вони будують нове життя, але часто зізнаються, що відчувають сильну тугу за домом. Навіть якщо умови за кордоном комфортніші, рідна країна залишається важливою частиною їхнього серця. 

“Ми проїхали за кордон і приїжджаємо на тиждень або на два. Там, звичайно, подобається, але додому хочеться”, — зауважує Дарія.

Хтось втратив дім, хтось — відчуття безпеки, а хтось — звичне життя і спокій. Водночас українці продовжують жити, працювати, навчатися та мріяти. Попри втому, біль і втрати, люди зберігають головне — віру в майбутнє і надію на мир. Саме ця внутрішня сила допомагає вистояти навіть у найскладніші часи.

Раніше ми писали, що під час тристоронніх перемовин України, США та РФ вдалося досягти значного прогресу. І РФ, і Україна погодилися інформувати своїх лідерів і разом працювати над досягненням мирної угоди. Чи чекати завершення війни вже цього року? А також, про те Після нічної останньої російської атаки по Одесі без комунальних послуг залишилися десятки тисяч людей. У місті тривають аварійні роботи, а ситуація з енергопостачанням залишається складною. 

Ваша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчиласяВаша пробна версія Premium закінчилася

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі про скасування рішення профспілкового комітету про розірвання трудового договору з виконувачем обов’язків директора ДП, передає Укрінформ із посиланням на преслужбу суду.

Позивач вважав рішення профспілки необґрунтованим, незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Він наполягав, що не допускав порушення законодавства про працю, а відповідач, не будучи членом спільного представницького органу профспілок, не брав участі в укладенні колективного договору державного підприємства на 2018–2020 роки, тому не мав права звертатися з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства.

Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову, зазначивши, що позивач допустив порушення законодавства про працю, а викладені в рішенні профспілкового комітету обставини підтверджуються судовими рішеннями в трудових спорах.

Велика Палата ВС не погодилася з такими висновками, скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила нове рішення, яким позовну заяву задовольнила.

Зокрема, ВП ВС дійшла висновку: якщо на підприємстві діє декілька первинних профспілкових організацій, кожна з них – через виборний орган або профспілкового представника – незалежно від членства у спільному представницькому органі та участі в укладенні колективного договору, має право самостійно звертатися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою про розірвання трудового договору з керівником підприємства.

Водночас профспілка має довести наявність законної підстави для розірвання трудового договору з керівником. Ця вимога має ґрунтуватися на істотному порушенні керівником підприємства положень законодавства про працю, про колективні договори й угоди, Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», внаслідок чого відбулося порушення колективних інтересів працівників підприємства.

Така вимога є виключним заходом, що використовується у випадках порушень законодавства про працю з боку керівника, який водночас є найманим працівником підприємства та має відповідні гарантії на працю, заявили у ВП ВС.

Вимога профспілки про звільнення керівника підприємства підлягає судовому контролю на предмет, зокрема, обґрунтованості вимог та відповідності їх вимогам законодавства, а також меті застосування механізму розірвання трудового договору з керівником підприємства з ініціативи профспілки – захисту колективних інтересів працівників підприємства.

Як повідомлялося, Кабінет міністрів затвердив Стратегію зайнятості населення на період до 2030 року, яка закладає основи нової державної політики на ринку праці.