Він пережив знущання КГБ, шахти Воркути і досі працює у музеї політв’язнів та розповідає про злочини радянської влади
Щороку у третю неділю травня в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій. Серед людей, які зазнали тортур і ув’язнення в таборах, – 93-річний тернополянин Ігор Олещук. 17-річним його арештували за допомогу повстанцям, катували та засудили до 25 років таборів суворого режиму. Після смерті Сталіна термін покарання скоротили до 8 років. Однак і після звільнення політв’язня продовжувала переслідувати радянська влада, неодноразово викликали на допити. Про підпільну роботу в УПА, знущання у камерах КГБ, жахливі реалії воркутянських шахт, протистояння радянській системі і перший в Україні музей політв’язнів Ігор Олещук розповів Укрінформу.
“В ОДНІЙ КАМЕРІ УТРИМУВАЛИ 60 ЛЮДЕЙ”
Зустрічаємося з Ігорем Олещуком на території історико-меморіального музею політичних в’язнів у середмісті Тернополя, створеного у приміщеннях колишнього слідчого ізолятора КГБ. Ігор Олещук тут працює з 1996 року і до сьогодні, щоправда вже на півставки. У своєму поважному віці проводить екскурсії та розповідає відвідувачам про злочини радянської влади.
“Це колишнє обласне управління КГБ, у підвалах якого були змонтовані 28 камер слідчого ізолятора. У третій камері сидів я, коли мене затримали у 17 років”, – розповідає Ігор Олещук.
Ми спускаємося у підвальне приміщення музею. Пан Ігор пам’ятає, як його привезли сюди зі Збаража, роздягнули. Як один із кагебістів гострив ножа, щоб його налякати. Йому, 17-річному, було дуже страшно. Він не знав, чого очікувати далі. Його відправили у камеру №3. У невеличкій кімнаті утримували близько 60 людей.
“Не було ні нар, ні ліжок, спали на тому, що мали – на спецмішках, на бетоні. Парашу виносили раз у день, годували баландою, яку варили на вулиці. Це були пекельні умови”, – пригадує чоловік.
У Тернополі його вже били не багато. Тут його переконували співпрацювати з КГБ. Аргументували, що він молодий і вони допоможуть йому здобути освіту, відправлять в університет. Так тривало кілька тижнів. Але хлопець відмовився. Далі його очікував вирок – 25 років таборів суворого режиму і шахти Воркути.
Через 48 років вже у незалежній Україні Ігор Олещук повернувся у ці стіни, щоб зберегти у першому в Україні історико-меморіальному музеї політв’язнів історію про страшні часи. Він створював експозиції, збирав експонати. Тоді на це не було коштів, але було усвідомлення, наскільки все це важливо.
Ігор Андрійович показує мені камери, у яких сьогодні знаходяться тематичні експозиції про національно-визвольну боротьбу на теренах Тернопільщини, зокрема речі політв’язнів, архівні матеріали про них, одяг повстанців, їх зброя, макети криївок і таборів, де відбували покарання українці…
“Я 29 років працюю старшим науковим співробітником музею політв’язнів, 31 рік був заступником голови Товариства політв’язнів та репресованих, 16 років працював головою комісії Тернопільської облради з питань поновлення прав реабілітованих. Вже майже 80 років борюся за Україну – з 1946 року”, – каже мій співрозмовник.
“МЕНЕ АРЕШТУВАЛИ НА УРОЦІ ІСТОРІЇ”
Прошу Ігоря Андрійовича більше розповісти про своє життя. Він радо погоджується і з усмішкою згадує свої дитячі роки у селі Чорний ліс на Збаражчині, де він народився 21 травня 1931 року, свою велику родину, яка шанувала все українське і так виховувала своїх дітей.
“Мої двоюрідні брати і сестри були учасниками підпілля. Вони приходили до нас додому – мама їм прала одяг, готувала їсти. Вони спілкувалися зі мною, приносили мені літературу різну, журнали, які тоді видавалися на території області, відозви, бо мене готували на зв’язкового. У 15-річному віці мене прийняли у юнацьку ОУН і присвоїли псевдонім “Грушка”. Моїм завданням було щомісяця писати і посилати звіти про те, кого арештували чи вивезли на Сибір, у кого були обшуки, кого підозрюють, що він може бути зрадником, сексотом, про всі важливі події. У 1948 році викрили нашу районну криївку. Повстанці, що були у ній, пострілялися, щоб їх не арештували. Перед смертю вони намагалися спалити всю документацію, яка зберігалася в криївці. Їм не вдалося знищити все. Серед паперів знайшли мій звіт №3, підписаний псевдонімом “Грушка”, – пригадує чоловік.
У цьому звіті серед іншого був описаний випадок, який трапився у школі, де навчався Ігор Олещук. На уроці історії вчитель назвав Івана Мазепу зрадником. Ігор Олещук вже у той час прочитав трилогію Богдана Лепкого “Мазепа” і разом з однокласниками став на захист Мазепи – пояснював вчителю, що гетьман боровся за Україну.
“Після цього кагебісти взяли контрольні роботи зі школи, зрівняли почерки і так мене викрили. Під час уроку історії мене арештували. Далі приїхали додому і почали переглядати літературу, яка в мене є. Я мав багато історичних книжок, виданих Тиктором, було “Великі роковини” Франка зі словами “Довго нас наруга жерла, досі нас наруга жре. Та ми крикнім: “Ще не вмерла, ще не вмерла і не вмре!” І ще знайшли конспект з історії, написаний на тому ж папері, що звіт, тією ж ручкою”, – ділиться спогадали Олещук.
Спершу хлопця утримували в тюрмі у Збаражі, жорстоко били по обличчю, копали ногами, відливали водою і далі знущалися. Коли він признався, що це він писав звіт, почали допитувати, з ким він співпрацював, чи знали батьки, як хлопець зв’язувався з повстанцями.
“Мені пощастило, що я проходив один по справі і ніхто проти мене не свідчив. Тому, щоб захистити свою родину і відвести від них підозру, я придумав свою версію. У мого дядька Марка по сусідству був дерев’яний амбар. Це маленький будиночок з дошок, на високих фундаментах, де зберігалося зерно. І я казав, що ложив під камінь звіти і так тримав зв’язок. Мене довго допитували, хто в селі зв’язаний з повстанцями, про моїх двоюрідних братів. Я їм пояснював, що вчуся, що не маю часу і нічого про це не знаю”, – пригадує пан Ігор.
Далі Ігоря Олещука перевели у Тернопільський слідчий ізолятор КГБ. Згодом 22 листопада 1948 року військовий трибунал засудив Ігоря Олещука на 25 років таборів суворого режиму.
ПІД ЧАС УВ’ЯЗНЕННЯ НА ВОРКУТІ ВИВЧИВ МЕДИЦИНУ
На Воркуту в’язнів везли близько півтора місяця у товарних вагонах. Годували один раз на день оселедцями і перевареною водою.
“Коли ми приїхали, то були великі морози – 40-50 градусів. На шахті ми працювали по 10-12 годин. Це була дуже важка робота. Харчували нас погано. Це призводило до дистрофії. По табірному називали “доходяга”. Я кілька разів потрапляв у лікарню через це. Потім захворів на жовтяницю. Мені пощастило познайомитися з добрими і чуйними лікарями, які допомогли мені одужати і також перевестися на легшу роботу”, – пригадує Ігор Андрійович.
За його словами, українці, які відбували ув’язнення, намагалися всіляко допомогти один одному вижити у цих складних умовах. Зокрема, у бараку чоловік познайомився з фельдшером з Житомира Миколою Кладченком, який порадив йому здобути медичну спеціальність, аби полегшити своє перебування у шахті, дістав підручники з медицини і допоміг освоїти ази.
Завдяки цьому навчанню і практичним знанням, які він зміг здобути завдяки підтримці Миколи Кладченка, Ігор Олещук зміг працювати помічником фельдшера і надавав першу допомогу ув’язненим робітникам шахти, згодом його перевели на посаду санітарного лікаря, згодом – фельдшера. Йому щоразу змінювали роботу через добре ставлення до в’язнів, яким він завжди допомагав. До прикладу, працюючи санітарним лікарем, він списав 300 кілограмів зіпсованих оселедців, які хотіли дати на вечерю в’язням. Або ж намагався переконати керівництво, щоб робітники у сильний мороз та вітер не йшли на роботу через загрозу обморожень.
Після Смерті Сталіна і повстань у таборах навесні 1953 року з’явився указ про часткову амністію для малолітніх політв’язнів – звільняли тих, хто відсидів одну третину. На той час Ігор Олещук відсидів 6 років, а всього потрібно було 8. Тож із медичної служби він перевівся на роботу в шахті, щоб завдяки перевиконанню плану швидше закінчився термін ув’язнення.
Та й після закінчення терміну чоловікові не хотіли видати паспорт, лише довідку. Він написав скаргу, адже це було порушенням указу про звільнення малолітніх в’язнів. І через місяць йому віддали паспорт.
У липні 1956 року Ігор Олещук зміг повернутися на рідну Тернопільщину. З Воркути він їхав через Київ, переночував там і вирушив на пароплаві на могилу Шевченка. Зізнається, досі пам’ятає це неймовірне відчуття щастя, що він уже вдома, в Україні, що здійснилося те, про що він мріяв майже сім років.
НАЙВАЖЛИВІШЕ – ВИХОВУВАТИ МОЛОДЬ ПАТРІОТАМИ
Після повернення в Україну переслідування Ігоря Олещука не закінчилися – його неодноразово викликали на допити в КГБ. Але він робив усе можливе і боровся з радянською системою, щоб повернути собі право на нормальне життя, яке у нього забрали. Закінчив вечірню школу і вступив в університет на інженера. Одружився. Разом з дружиною Надією виховав трьох синів.
Сьогодні Ігор Олещук у свої 93 роки працює у музеї, пише статті для місцевих газет та українських видань, видає книги, бере участь у різних заходах. Запитую, який його секрет довголіття.
“Оскільки під час ув’язнення я вивчав медицину, тож я розумію фізіологію людини і працюю над собою. Щодня займаюся фізкультурою – роблю вправи. Також дбаю про збалансоване харчування. Майже щодня їм горіхи, яблука. І ще важливий рух, бо рух – то життя”, – усміхається Ігор Андрійович.
Він цитує напам’ять вірші, співає українські пісні, знає дуже багато таборових пісень, які створили українці, ув’язнені у таборах. Жартує, що залишається працювати як живий експонат музею політв’язнів, живий свідок історії та злочинів радянської системи.
Запитую Ігоря Андрійовича, що сьогодні важливо робити українцям у такий складний для держави час. Він каже, що найперше дуже потрібно дбати про національно-патріотичне виховання дітей, щоб вони долучалися до Пласту, брали участь у вишколах, росли свідомими українцями.
“Щоб наша країна була сильною, важливо, щоб наші еліти були об’єднані, щоб діяли спільно. Столітня боротьба за українську державу триває. Вона ніколи не зупинялася. Важливо, щоб українці були єдині, як нація, у цій боротьбі”, – каже Ігор Олещук.
Наголошується, що автоматичному продовженню підлягають усі відстрочки, підстави для яких можна підтвердити в державних реєстрах або які не можуть змінитися з часом.
Оформлення відстрочок онлайн через застосунок «Резерв+» є основним способом. Також це можна зробити офлайн через центри надання адміністративних послуг (ЦНАПи).
У «Резерв+» на сьогодні доступні десять типів відстрочок. Оформити їх через застосунок можуть такі категорії громадян: люди з інвалідністю, тимчасово непридатні до служби (за наявності електронної постанови ВЛК), батьки дитини з інвалідністю до 18 років, батьки повнолітньої дитини з інвалідністю I чи II групи, ті, хто мають дружину (чоловіка) з інвалідністю I чи II групи, жінки та чоловіки військових із дитиною, батьки трьох та більше дітей в одному шлюбі, батьки, які самостійно виховують дитину до 18 років, студенти й аспіранти, працівники вищої та професійної освіти.
Перелік цифрових відстрочок розширюватиметься й надалі. Наступною в застосунку з’явиться відстрочка для людей, які доглядають за батьком або матір’ю з інвалідністю.
Громадяни, чий тип відстрочки ще не доступний у «Резерв+», а також ті, хто не користується смартфоном або має паперові документи й недостатньо даних у державних реєстрах, із 1 листопада можуть подати заяву на відстрочку в будь-якому зручному ЦНАПі.
Звернутися до центру надання адміністративних послуг можуть:
опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують тяжко хвору дитину, якій не встановлена інвалідність;
усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває неповнолітня дитина, котра до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування;
особи, які здійснюють постійний догляд за хворою дружиною/чоловіком, дитиною чи за своїми батьками або батьками дружини/чоловіка за умови, що ці батьки не мають інших працездатних членів сім’ї, котрі можуть здійснювати догляд;
опікун особи, визнаної судом недієздатною;
особи, які мають дружину/чоловіка з інвалідністю III групи;
особи, які мають одного зі своїх батьків або батьків дружини/чоловіка з інвалідністю І чи II групи;
члени сім’ї другого або третього ступеня споріднення особи з інвалідністю І або ІІ групи, зайняті постійним доглядом за нею;
інші військовозобов’язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках;
педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, а також наукові працівники, не залучені в освітній процес;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час проведення антитерористичної операції, відсічі та стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях або під час дії воєнного стану в Україні;
члени сімей (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, брат чи сестра) тих громадян, яким посмертно присвоєне звання Герой України за громадянську мужність та самовідданість, виявлені під час Революції Гідності;
особи, незаконно позбавлені волі внаслідок збройної агресії РФ проти України;
військовозобов’язані віком до 25 років, які пройшли базову загальновійськову підготовку чи базову військову службу;
До ЦНАПу потрібно прийти з паспортом, реєстраційним номером облікової картки платника податків та пакетом документів за типом відстрочки. Можна подати оригінали чи завірені нотаріусом копії документів.
Адміністратор через портал «Дія» відправить документи до територіального центру комплектування та соцпідтримки.
У разі позитивної відповіді ТЦК відправить результат центру надання адміністративних послуг. Далі ЦНАП поінформує людину телефоном, за потреби може роздрукувати оновлений обліковий документ із відстрочкою.
Також можна роздрукувати документ через «Резерв+» або портал «Дія».
У разі негативної відповіді людина отримає на електронну пошту форму від ТЦК, де буде вказана причина відмови.
Заяву на відстрочку необхідно подавати лише особисто. Представник – родич чи юрист – зробити це не може. Можливості подати паперову заяву на відстрочку з-за кордону не передбачено.
Відповідальність за подання неповної чи недостовірної інформації в пакеті документів несе заявник.
Недостовірні чи неповні дані можуть бути підставою для відмови в наданні відстрочки від ТЦК. За таких обставин доведеться подавати заяву ще раз.
Підтвердженням подання заяви на відстрочку в центрі надання адміністративних послуг є опис вхідного пакета документів (друкований документ), який видає адміністратор ЦНАП після приймання заяви.
У Міноборони зазначають: усі зміни впроваджені, щоб зробити процес оформлення та продовження відстрочок від призову максимально прозорим, а також розвантажити працівників ТЦК та СП, щоб вони могли зосередитися на завданнях мобілізації.
Під процесуальним керівництвом прокурорів Миколаївської обласної прокуратури суд 4 листопада 2025 року визнав винними чотирьох жителів Миколаєва. Їх засуджено до реальних строків позбавлення волі за захоплення заручників, незаконне поводження зі зброєю та незаконне заволодіння транспортним засобом. Дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 147, ч. 1 ст. 263 та ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України.
Про це повідомила Миколаївська обласна прокуратура.
Суд призначив одному з обвинувачених, відомому у кримінальних колах як ”Апті”, 9 років позбавлення волі. Його спільник отримав 8 років і 6 місяців, ще двох засуджено до 7 років і 6 місяців ув’язнення.
Як встановило слідство, у серпні 2019 року 49-річний мешканець Миколаєва разом із трьома спільниками віком 47, 41 та 25 років, маючи намір незаконно заволодіти вантажним автомобілем, позбавили волі його водія. Чоловіка привезли на територію одного з підприємств у Вознесенську та протягом півдня утримували у приміщенні, вимагаючи виконання їхніх умов. Щоб посилити тиск, зловмисники взяли у заручники брата потерпілого й пригрозили фізичною розправою, примушуючи погодитися на передачу транспортного засобу.
1 листопада 2019 року у Миколаєві під час спільної операції співробітники управління стратегічних розслідувань Нацполіції та Служби безпеки України затримали всіх чотирьох. Під час обшуку автомобіля кримінального авторитета правоохоронці вилучили вогнепальну зброю.
Розгляд справи тривав з лютого 2020 року колегією суддів — у період карантинних обмежень та дії воєнного стану, що ускладнило дослідження письмових доказів, матеріалів негласних слідчих дій та допит свідків.
Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів.
Усі 22 радники Труханова припинили діяльність після його позбавлення громадянства
Більшість радників працювали на громадських засадах без оплати
Основна частина
Після того як Геннадій Труханов був позбавлений громадянства України та втратив посаду міського голови Одеси, припинили діяльність усі його радники. Про це стало відомо з офіційного сайту Одеської міської ради, де 22 жовтня опублікували рішення про припинення повноважень радників.
Загалом було 22 радники, більшість з яких працювали на громадських засадах — без оплати з міського бюджету. Вони виконували виключно консультативні функції, але після втрати Трухановим громадянства автоматично втратили свої повноваження. Розпорядження про звільнення підписав секретар міської ради Ігор Коваль, який зараз виконує обов’язки міського голови.
Серед них були як чиновники, так і представники громадського сектору.
