Connect with us

Війна

Як чотирирічна Мілана дочекалася свого тата-морпіха

Published

on


Оборонець Маріуполя, військовослужбовець 36 окремої бригади морської піхоти Денис повернувся з майже трирічної російської неволі і знову став на захист України

У грудні минулого року в Миколаєві на одній із акцій на підтримку військовополонених поруч із мамою стояла маленька дівчинка з плакатом: «Я не хочу свят, моя мрія – обмін тата». Це – Мілана, яка знала свого батька лише з фотографій. Він потрапив у російський полон, коли їй було трохи більше ніж рік. Виглядало справжнім дивом, коли за кілька днів після тієї акції мама дівчинки Діана почула по телефону рідний голос чоловіка Дениса і його слова: «Слава Україні!».

РОСІЯНИ ВИМАГАЛИ У ПОЛОНЕНИХ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ГРОМАДЯНСТВА

25-річний Денис – захисник Маріуполя. Родом із села Костуватого колишнього Братського, а нині – Вознесенського району Миколаївщини. Виріс у багатодітній родині. Закінчив професійний ліцей за фахом кухар-кондитер, але професію обрав іншу – у 2019 році уклав контракт із ЗСУ та пішов служити у ППО 36 окремої бригади морської піхоти. У полоні пробув 993 дні.

Денис

…Ми зустрічаємось через три місяці після його повернення. Позаду – тривала реабілітація, довгоочікувані зустрічі та обійми з рідними, фактично знайомство з донечкою. Морпіх розповідає, що під час їхньої першої зустрічі маленька Мілана підбігла до нього, обійняла, поцілувала і почала плакати… У перші дні дівчинка була трохи збентежена, але доволі швидко адаптувалася. І вже невдовзі малеча не злазила з татових рук, знала його звички й уподобання.

Попри те, що після звільнення минуло не так багато часу, Денис уже повернувся на службу в ЗСУ. І все ж знайшов можливість поділитися своєю історією.

– 27 лютого 2022 року завершувався термін мого контракту в ЗСУ. Я мав демобілізуватися, хотів перейти працювати у ДСНС. Але почалася повномасштабна війна, і наш підрозділ був задіяний у обороні Маріуполя. Потім – важкі бої на Азовмаші. Ми перебували оточені, спробували прорватися до своїх, але через відсутність зв’язку, брак боєприпасів та озброєння не вдалося це зробити. У нас невдовзі не залишилося ні набоїв, ні їжі. 12 квітня 2022 року потрапили у полон. Спочатку нас «прийняли» представники так званої ДНР, повезли в сумнозвісну Оленівку. Цькували собаками, били, у хід йшли гумові палиці, електрошокери. Зрештою, перевезли до однієї з колоній Смоленської області РФ. Почалися допити, нас примушували підписувати чисті листки паперу. Я відмовився, тож отримав… О шостій ранку після підйому нас шикували посеред камери, наказували тримати руки за спиною і так стояти до 22-ї, – розповідає Денис.

Додає, що в перші пів року хлопцям, які перебували в одній камері, забороняли спілкуватися між собою. Було холодно, на вікнах узимку висіли бурульки. Проте одягати бушлати дозволяли лише під час прогулянок на вулиці.

На запитання, як він це витримав, відповідає: «Спочатку було дуже складно, адже росіяни увесь час казали, що, мовляв, Україна вже окупована, що вас усі кинули, що дружина хоче виїхати до Росії… Вимагали відмовитися від свого громадянства, обіцяли, що родину перевезуть, дадуть житло, роботу… Але переважна більшість із нас не погоджувалась. Коли ж надійшла звісточка від дружини і фотографії, стало значно легше – це додало сил і впевненості, що на мене чекають. Перший лист дружина написала мені ще у вересні 2022 року. Але я отримав його тільки у серпні 2023-го».

Йому за весь час дозволили написати вісім листів приблизно такого змісту: «Живий-здоровий, перебуваю в РФ, одягнений, взутий, годують добре, меддопомогу надають…». Та до рідних потрапили лише два. Своєю чергою з пів сотні листів, які написала Денису дружина, дійшла менш ніж половина. Але воїн вважає, що йому ще пощастило, бо деякі хлопці взагалі не отримали жодного листа.

«КОЛИ ХТОСЬ ІЗ ХЛОПЦІВ СКАЗАВ, ЩО НЕ ВИСТАЧАЄ ХЛІБА, МУШТРУВАЛИ»

Денис розповідає, що найтяжчими були 2022–2023 роки. Годували погано: каша, залита холодною водою, або так званий суп із кількома шматочками картоплі. Хто обурювався такою їжею – примушували вчити вірші, гімн РФ і розповідати вголос. Якщо хтось не міг запам’ятати – залишали без їжі всю камеру. Тоді Денис дуже схуд – його вага становила менш ніж  52 кілограми…

– Дуже хотілося солодкого. Меддопомоги теж нормальної майже не було. Якщо хтось скаржився на підвищену температуру чи на погане самопочуття, то спочатку його били, а вже тоді могли дати якусь пігулку. Казали, що це, мовляв, для профілактики – щоб менше їх турбували, – зазначає Денис.

Він пригадує, що одного разу до них завітали представники Червоного Хреста. Хлопцям наказали стати обличчям до вікна. Хтось із візитерів запитав, чи є, мовляв, скарги. Усі промовчали… «Ну, тоді гарного вам відпочинку!» – почули цинічне побажання.

Наші воїни не скаржилися, бо це не мало жодного сенсу.

– Коли приїздили з організації із захисту прав людини, то хтось із хлопців сказав, що не вистачає хліба… Так після того, як ті поїхали, їх усією камерою вивели в коридор, муштрували, примушували віджиматися, стрибати… І лише у 2024 році почали годувати трохи ліпше. Якось Червоний Хрест привіз 20 пакунків із гуманітарною допомогою. Щоправда, до нас вони потрапили вже напівпорожніми: у кожному залишався деякий одяг, трохи цукерок і банка згущеного молока. Це все розділили на 250 людей, – каже співрозмовник.

Коли приїжджала перевірка, продовжує розповідь Денис, їм могли дати чисту постіль, дозволяли нормально помитися, переодягнутися.

«ЗАСПОКОЇВСЯ, ЛИШЕ КОЛИ СТУПИВ НА УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ» 

– У жовтні 2024 року, під час чергового візиту Червоного Хреста, нам дозволили зареєструватися в їхній базі, щоб рідні мали змогу переконатися, що ми живі. Дуже хотілося сподіватися, що нас готують для обміну. Хоча росіяни переконували, що це може статися лише після завершення бойових дій. До того ж морпіхів обмінювали рідко. За майже три роки мого перебування в цій колонії таких випадків було всього два, тому те, що сталося зі мною, – дійсно диво, – зауважує він.

Денис розповідає, що 28 грудня 2024 року його покликали перед вечерею, оглянули, потім поголили, переодягли, зав’язали очі, руки і сказали, що повезуть в іншу колонію.

– Коли зняли пов’язку з очей, ми були вже на кордоні з Білоруссю. Я до останнього боявся, що нас можуть повернути назад. Остаточно заспокоївся, лише коли ступив на українську землю, – ділиться морпіх.

ДЕНИС ІЗ ДРУЖИНОЮ ТА ДОНЬКОЮ ХОДЯТЬ НА АКЦІЇ НА ПІДТРИМКУ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Питаю у співрозмовника, чи змінюються цінності після таких випробувань. 

– У полоні я почав вірити в Бога. Читав духовну літературу, яку нам давали. А ще зрозумів, що треба більше уваги приділяти родині: насправді те, що мене вдома чекають дружина, донька, батьки, допомогло вижити. До війни я якось над цим не замислювався, – каже Денис.

Морпіх також поділився кумедним випадком, який стався, коли народилася його донька. Він тоді був на службі.

– Хлопці попросили приготувати обід, я поставив варити макарони. Аж тут телефонує дружина і каже, що в нас народилася дівчинка. Я так зрадів і розхвилювався, що навіть не запитав про вагу та зріст. І геть забув про ті макарони, тож вони згоріли. Лише через деякий час перетелефонував дружині й розпитав про все докладніше, – розповідає.

До слова, старший брат Дениса, Іван, теж служить у ЗСУ, хоч у нього – четверо маленьких дітей. 

Обережно цікавлюсь у Дениса його самопочуттям. Він каже, що вдома вже добряче підгодували і нині його вага – понад 70 кг. Але не приховує, що остаточно ще не адаптувався. Попри турботу рідних і відносно спокійну обстановку, досі підспудно відчуває страх. А ще має певні проблеми зі здоров’ям, наразі чекає на комплексне медичне обстеження, яке пообіцяла організувати одна з благодійних організацій.

А ще Денис із дружиною та донькою відвідують акції на підтримку військовополонених. Морпіх упевнений, що це важливо. Він також звертається до міжнародних гуманітарних організацій із проханням приділяти більше уваги полоненим українцям: «До морської піхоти в РФ особливе ставлення, наших рідко обмінюють. Тож хочеться, щоб, поки наші хлопці там, міжнародні організації реально допомагали їм вижити».

Сподіваємося, що його почують… А ще віримо, що прийде час, коли всі наші захисники, які нині перебувають у російській неволі, повернуться додому й обіймуть своїх рідних.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото авторки та з архіву Дениса



Джерело

Війна

На посаду командувача ПВК «Південь» вже представлені кілька кандидатур

Published

on


Президент Володимир Зеленський за результатами Ставки головнокомандувача заявив, що вже представлені кілька кандидатур на посаду командувача повітряного командування «Південь», готується рішення.

Як передає Укрінформ, про це Зеленський повідомив у Фейсбуці.

«Провів сьогодні Ставку. Детально по фронту, по всіх напрямках. Вдячний нашим воїнам за стійкість і за активну українську оборону: наші підрозділи знищують окупанта саме так, як окупант заслуговує на це», – зазначив Зеленський.

За його словами, цими тижнями російська армія відчутно збільшила інтенсивність атак, відповідно зросла і кількість російських втрат.

Читайте також: Зеленський про керівника повітряного командування «Південь»: Думаю, знайдуть іншу кандидатуру

«Будемо й надалі підтримувати саме таку динаміку: якщо росіяни не вкладаються в процес перемовин на сто відсотків серйозно та спрямовують свої ресурси на затягування і розширення війни, ми будемо на це реагувати цілком логічно – нашими діями у відповідь», – підкреслив Зеленський.

Також на Ставці Зеленський заслухав доповіді щодо українських дипстрайків. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський доповів щодо потреб та забезпечення Сил оборони України. Окремо і детально обговорили стан ППО, прикриття фронту та регіонів, зокрема Одещини, засобами протиповітряної оборони.

«Вже представлені й кілька кандидатур на посаду командувача ПВК «Південь». Готуємо рішення», – підкреслив Зеленський.

Як повідомляв Укрінформ, 20 грудня Зеленський заявив, що обговорював питання заміни командувача повітряного командування «Південь».

Фото: ОП



Джерело

Continue Reading

Війна

На дачі у Севастополі застрелили російського комбрига, який воював проти України

Published

on



Станіслава Орлова (псевдо – “Іспанець”) – командира бригади “Еспаньола”, сформованої з ультраправих футбольних фанатів для участі у війні з Україною – застрелили 4 грудня на дачі в тимчасово окупованому Севастополі.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Teлеграм-канал Astra.

Як зазначається, з 10-х чисел грудня про зникнення «Іспанця» (Станіслава Орлова), якого вже порівнюють з Пригожиним та Моторолою, у Z-спільноті ходили лише нічим не підтверджені чутки, а причини його загибелі досі не назвали навіть у самій «Еспаньйолі».

Сьогодні, 22 грудня, у храмі Христа Спасителя в Москві пройде прощання з Орловим, йому було 44 роки.

ASTRA з’ясувала, що «Іспанця» вбили 4 грудня в СНТ «Флотський» в загарбаному Севастополі, де він мешкав впродовж останніх тижнів перед загибеллю.

Згідно з кадрами відеоспостереження, отриманими ASTRA, 4 грудня о 12:17 годині дня за місцевим часом до будинку №51 до СНТ під’їхали чотири автівки. Звідти вийшли чоловіки з автоматами та в масках. Сусіди чули кілька пострілів. Свідки у розмові з ASTRA стверджували, що Орлов не відстрілювався.

Читайте також: Московську область атакують дрони, пролунали вибухи – Astra

Лише о шостій годині, о 18:36, до будинку «Іспанця» під’їхала швидка допомога.

Приводом для ліквідації «Іспанця», за даними джерел ASTRA з-поміж колишніх бійців «Еспаньйоли», стала підозра у торгівлі зброєю та участі в ОЗУ.

Як повідомляв Укрінформ, минулого року у Москві підірвали машину заступника начальника радіоцентру супутникового зв’язку ЗС РФ Андрія Торгашова.

Фото ілюстративне

Фото Укрінформу можна купити тут.   



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті ветерана АТО Рустема Аблятіфова (позивний «Ногай»)

Published

on


Говорив кримськотатарською та українською, володів ще трьома іноземними мовами

Політолог, юрист, ветеран АТО Рустем Аблятіфов народився в Одесі 3 грудня 1964 року.  

Спочатку здобув фах моториста-матроса у місцевому морському професійно-технічному училищі. Працював на суднах Чорноморського пароплавства. У 1991 році екстерном закінчив судноводійський факультет Одеської державної морської академії. 

У 1992 році перебрався з родиною в Крим – на історичну батьківщину. Працював на суднах Керченського виробничого об’єднання рибної промисловості та Керченського морського технологічного інституту. Закінчив юридичний факультет Таврійського інституту підприємництва та права.  

Згодом Рустем працював юристом-заступником директора Фундації з натуралізації та прав людини «Сприяння» - організації-партнера Агентства ООН у справах біженців в Україні. Був серед тих, хто проводив безпрецедентну кампанію з набуття громадянства України кримськими татарами та представниками інших національних меншин, які були депортовані за радянських часів. 

Отримавши у 2002 році диплом магістра державного управління з відзнакою в Українській академії державного управління при Президентові України, працював у Державному комітеті України у справах національностей та міграції. Згодом став головним консультантом юридичної служби у Представництві Президента України в АРК.  

Чоловік брав активну участь у Помаранчевій революції. Під час повторного голосування другого туру виборів Президента України був головою виборчої дільничної комісії у Харкові, де особливо активними були проросійські сили. 

Стажувався у США та Канаді. Залучався Венеціанською комісією як експерт при розгляді проєктів надважливих законів України. Учасник багатьох міжнародних наукових конференцій з питань державного управління, етнополітики, міграції, прав людини тощо. 

Рустем викладав у Кримському юридичному інституті. Очолював раду кримської ГО «Інститут громадянського суспільства». Був політичним аналітиком та юристом. Протягом двох років працював редактором англомовної сторінки в агенції «Кримські новини».

У 2013 році Рустем став активним учасником руху «Євромайдан Крим». Після анексії Росією українського півострова його затримувала так звана кримська самооборона, сформована з асоціальних та напівкримінальних елементів. Після незаконного референдуму про статус Криму чоловік був змушений виїхати з родиною до Львова. Там разом з іншими політологами і  правниками розробили проєкт закону «Про права корінних народів України». 

Водночас Рустем не припиняв викладацької діяльності. Його лекції слухали у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Львівському регіональному інституті державного управління та Українському католицькому університеті.  

У вересні 2015 – квітні 2016 року активіст долучився до Громадянської блокади Криму, яку організували кримські та загальноукраїнські патріотичні громадські організації задля припинення торгівлі та енергопостачання до тимчасово окупованого Криму. Рустем виконував обов’язки координатора на контрольному пункті в’їзду-виїзду «Чаплинка». 

В інтерв’ю Рустем розповідав, що Росія пропонувала Україні $3,5 мільярда за відмову від блокади. Він разом з однодумцями заснував громадську військово-патріотичну спілку «Резервний підрозділ ім. Девлєт Ґірая», головною метою якої стали підготовка співвітчизників до служби у війську та об’єднання учасників АТО-кримців. 

Ще у січні 2015 року став добровольцем. Безпосередньо на сході України брав участь в боях з липня 2016-го по січень 2018 року, внаслідок чого отримав інвалідність.  

На другий день повномасштабного вторгнення РФ Рустем приєднався до 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Воював на Луганщині.  

Наприкінці літа 2022 року захистив дисертацію «Кримська діаспора Туреччини у процесі репатріації киримли на історичну Батьківщину (кін. 1980-х – поч. 2000-х років)» у Львівському національному університеті імені Івана Франка і здобув ступінь доктора філософії за спеціальністю «Історія та археологія». 

Чоловік загинув 24 вересня 2022 року під час боїв з росіянами у Херсонській області. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров у коментарі для «Крим. Реалії» розповів, що Рустем Аблятіфов добре володів кримськотатарською мовою, говорив її степовим діалектом. У мовному питанні був дуже принциповим. Вважав: якщо кримський татарин не володіє своєю материнською мовою, то має говорити державною, принаймні з ним. 

«Іноді він вступав у жорстку полеміку із кримськими татарами, які не розмовляли з ним кримськотатарською мовою, бо вони її не знали. І коли хтось казав: «Ну, я ж не знаю кримськотатарської мови», відповідав: «Тоді хоча б українською мовою», – згадував Чубаров. 

Син загиблого Адільгірей написав про батька: «Він завжди ненавидів усе російське і водночас прищеплював любов до України та нашого народу. Збереження кримськотатарської ідентичності, мови, культури було одним з найважливіших принципів його життя.  

Коли ми в дитинстві жили у Криму, він змушував мене та мою сестру говорити лише українською або кримськотатарською. В Криму, де це було «дивно». Я цього не розумів, бо, як і всі діти, не хотів «відрізнятися». Тільки подорослішавши, став розуміти. Він помер, борючись з тим, що щиро ненавидів – Росією, її шовіністським «народом» і рашизмом. І за те, що щиро любив – Україну, Крим, український і кримськотатарський народи. Герої не вмирають – вмирають вороги!»  

Попрощалися з Рустемом Мамут оглу Аблятіфовим у Львові 30 вересня 2022 на площі Ринок.

Церемонія за мусульманською традицією відбулася в Ісламському культурному центрі імені Мухаммада Асада. Поховали Героя на Голосківському цвинтарі поряд із могилами кримських татар.  

У чоловіка залишилися дружина, син і донька. 

Рустем Аблятіфов нагороджений пам’ятною відзнакою «За оборону Авдіївки» (2017), посмертно за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі – орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2023).   

Вічна пам’ять і слава Захисникові! 

Фото: Фейсбук-сторінка Віктор Залевський, Фейсбук-сторінка Рефат Чубаров, з сайту «Крим.Реалії» та соціальних мереж

За матеріалами Меморіал. Платформа пам’ятіКрим. Реалії



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.