Другого солдата звали Теруо Накамура, і на сьогодні його ім’я майже зникло з історії, пише Фокус.

Накамура навіть не був японцем у звичному розумінні цього слова. Він народився на Тайвані в 1919 році, коли той був японською колонією. Він належав до народу аміс — однієї з корінних етнічних груп Тайваню.

У 1943 році він вступив до добровольчого підрозділу японської армії, сформованого з представників корінних народів Тайваню, і був відправлений на острів Моротай (нині територія Індонезії).

У вересні 1944 року на Моротаї висадилися американські та австралійські війська. Японські захисники острова були розсіяні й відступили в джунглі. Серед них опинився й Накамура.

На батьківщині його офіційно визнали загиблим, але весь цей час він був живий.

Багато років він жив у джунглях разом з іншими солдатами, які відстали від своїх підрозділів, а з часом залишився зовсім сам. Він збудував невелику хатину, розчистив ділянку землі, вирощував собі їжу і ховався від будь-кого, кого помічав поблизу.

Війна закінчилася, але він або не знав про це, або не вірив. Минали десятиліття, люди навіть встигли висадитися на Місяці, а Накамура все ще переховувався в джунглях Моротая, підтримуючи свою гвинтівку в справному стані.

У 1974 році пілот, що пролітав над островом, помітив його хатину. У грудні того ж року його виявили індонезійські солдати. Йому було 55 років. Він провів у джунглях у повній самоті близько 30 років.

На той час Тайвань уже не був японським. Формально Накамура став громадянином країни, в якій він ніколи не жив, будучи дорослим. У цій країні більше не використовували ту мову, якою він навчався в школі. Його відправили не до Японії, а додому — на Тайвань.

Спочатку японський уряд виплатив йому лише мізерну суму за десятиліття служби. Коли про це дізналася громадськість, люди були обурені, і на адресу Накамури почали надходити пожертви.

Його повернення додому пройшло тихо. Його дружина, яка вважала його загиблим, багато років тому вийшла заміж за іншого. Село, до якого він повернувся, майже не нагадувало те, яке він колись залишив.

Він прожив ще лише кілька років і помер у 1979 році.

Інші новини науки

Палеонтологи використали модель штучного інтелекту для систематизації палеонтологічних даних і створили найточнішу хронологію доісторичної епохи Землі. Отримані результати ставлять під сумнів загальноприйняту теорію про те, що в історії планети відбулося п’ять масових вимирань, пише IFLScience.

Палеонтологічні дані свідчать про те, що процес вимирання не був рівномірним. Найбільш відомим є вимирання, під час якого величезна кількість видів крейдяного періоду зникла після падіння астероїда 66 млн років тому, зокрема й динозаври. Але наприкінці пермського періоду різке зниження різноманітності, зафіксоване у скам’янілостях, вказує на те, що тоді вимерла ще більша частка видів, що існували. Традиційно виділяють ще три масові вимирання — наприкінці ордовицького, девонського та наприкінці тріасового періодів.

Тепер, завдяки технологіям розпізнавання зображень, які використовуються в моделях штучного інтелекту, було створено модель під назвою OneStrata. Вчені навчили модель на даних про мільйони скам’янілостей, а потім використали її для відтворення хронології змін біорізноманіття Землі протягом сотень мільйонів років із безпрецедентною деталізацією.

Палеонтологи встановлюють факти вимирання, відстежуючи наявність або відсутність видів у осадових гірських породах з інтервалом тривалістю в мільйон років. Якщо вид широко представлений в одному інтервалі, а в більш молодих шарах гірських порід уже не зустрічається, логічно припустити, що він вимер приблизно в той час. Якщо ж в одному й тому ж часовому відрізку зникає безліч видів, можна говорити про масове вимирання.

Вважається, що більшість видів, які зникли під час масового вимирання на межі крейдяного та палеогенового періодів, вимерли менш ніж за рік або два. Вважається, що інші масові вимирання відбувалися протягом 100 000 років або навіть швидше, але скласти хронологію подій з точністю до кількох тисяч років дуже складно. Модель OneStrata змогла це зробити. За її допомогою дослідники змогли визначити часові рамки вимирання 110 000 видів з кроком усього в 1000 років.

Дослідження свідчить, що три з п’яти масових вимирань на Землі були пов’язані з поступовим скороченням біорізноманіття, а не з раптовими катастрофічними подіями, як вважали вчені раніше.

З’ясувалося, що види зникали повільніше, а паралельно з цим з’являлися нові. Це суперечить основній теорії, згідно з якою нові види займали звільнені екологічні ніші лише після того, як процес вимирання повністю припинявся. Це означає, що масові вимирання могли являти собою поступову зміну видів. Можливо, на Землі було менше масових вимирань, ніж вважалося.

Інші новини науки

Прокинутися, потягнутися та застелити ліжко — цей ранковий ритуал відомий людям у всьому світі. Однак тепер вчені несподівано заявили, що останній пункт у цьому списку — застеляння ліжка — ймовірно, може створити ідеальні умови для “непроханих гостей”, які облюбують ваше ліжко, пише IFLScience.

Щоночі, лягаючи в ліжко й заплющуючи очі, ми готуємося до відпочинку, але наш організм продовжує активно працювати. Дихання, травлення, потовиділення — усі ці процеси не припиняються, серце продовжує битися, а внутрішній термостат підтримує оптимальну температуру тіла. У результаті навіть у прохолодну ніч люди залишають у ліжку вологу та відмерлі частинки шкіри. Саме тому постільну білизну рекомендується міняти в середньому раз на тиждень. Тепер вчені вважають, що ситуація змінюється, якщо люди занадто ретельно заправляють ліжко вранці.

Але чому? Вчені вважають, що це, ймовірно, пов’язано з тим, що ви перетворюєте своє ліжко на справжній інкубатор для пилових кліщів. Зазначимо, що пилові кліщі — це мікроскопічні павукоподібні, які живляться частинками людської шкіри; існує кілька їхніх видів, але найчастіше зустрічаються два види — Dermatophagoides pteronyssinus і Dermatophagoides farinae.

Ці павукоподібні настільки малі, що в нашій постільній білизні, матраці чи оббивці меблів можуть мешкати сотні тисяч пилових кліщів. При цьому ви, ймовірно, навіть не підозрюватимете про це. Відомо, що ліжко — улюблене місце пилових кліщів, оскільки за всю ніч, поки шкіра стикається з постільною білизною, на ній осідає величезна кількість відмерлих клітин. Вчені зазначають, що неозброєним оком цей процес неможливо побачити, але наслідки цілком можуть дати про себе знати.

Вчені зазначають, що пилові кліщі не є паразитами: вони не кусають людину і не намагаються проникнути всередину нашого організму. Але проблема полягає в тому, що вони залишають після себе. Відомо, що пилові кліщі — найпоширеніший у помешканнях фактор, що провокує астму та алергію; вони також часто викликають шкірні висипання, чхання та стікання слизу по задній стінці глотки.

Як наслідок, вчені рекомендують вживати заходів для зменшення кількості пилових кліщів у будинку, зокрема:

• прання постільної білизни;
• чищення матраца пилососом;
• відмова від застеляння ліжка відразу після пробудження.

Останній пункт є важливим, оскільки звичка одразу застеляти ліжко позбавляє нас важливого етапу — провітрювання. Замість того, щоб застеляти ліжко одразу після того, як ви прокинулися, відкиньте ковдру — нехай ліжко “подихає”.

Інші новини науки