Прокинутися, потягнутися та застелити ліжко — цей ранковий ритуал відомий людям у всьому світі. Однак тепер вчені несподівано заявили, що останній пункт у цьому списку — застеляння ліжка — ймовірно, може створити ідеальні умови для “непроханих гостей”, які облюбують ваше ліжко, пише IFLScience.

Щоночі, лягаючи в ліжко й заплющуючи очі, ми готуємося до відпочинку, але наш організм продовжує активно працювати. Дихання, травлення, потовиділення — усі ці процеси не припиняються, серце продовжує битися, а внутрішній термостат підтримує оптимальну температуру тіла. У результаті навіть у прохолодну ніч люди залишають у ліжку вологу та відмерлі частинки шкіри. Саме тому постільну білизну рекомендується міняти в середньому раз на тиждень. Тепер вчені вважають, що ситуація змінюється, якщо люди занадто ретельно заправляють ліжко вранці.

Але чому? Вчені вважають, що це, ймовірно, пов’язано з тим, що ви перетворюєте своє ліжко на справжній інкубатор для пилових кліщів. Зазначимо, що пилові кліщі — це мікроскопічні павукоподібні, які живляться частинками людської шкіри; існує кілька їхніх видів, але найчастіше зустрічаються два види — Dermatophagoides pteronyssinus і Dermatophagoides farinae.

Ці павукоподібні настільки малі, що в нашій постільній білизні, матраці чи оббивці меблів можуть мешкати сотні тисяч пилових кліщів. При цьому ви, ймовірно, навіть не підозрюватимете про це. Відомо, що ліжко — улюблене місце пилових кліщів, оскільки за всю ніч, поки шкіра стикається з постільною білизною, на ній осідає величезна кількість відмерлих клітин. Вчені зазначають, що неозброєним оком цей процес неможливо побачити, але наслідки цілком можуть дати про себе знати.

Вчені зазначають, що пилові кліщі не є паразитами: вони не кусають людину і не намагаються проникнути всередину нашого організму. Але проблема полягає в тому, що вони залишають після себе. Відомо, що пилові кліщі — найпоширеніший у помешканнях фактор, що провокує астму та алергію; вони також часто викликають шкірні висипання, чхання та стікання слизу по задній стінці глотки.

Як наслідок, вчені рекомендують вживати заходів для зменшення кількості пилових кліщів у будинку, зокрема:

• прання постільної білизни;
• чищення матраца пилососом;
• відмова від застеляння ліжка відразу після пробудження.

Останній пункт є важливим, оскільки звичка одразу застеляти ліжко позбавляє нас важливого етапу — провітрювання. Замість того, щоб застеляти ліжко одразу після того, як ви прокинулися, відкиньте ковдру — нехай ліжко “подихає”.

Інші новини науки

Хоча існує припущення, що першою царицею Стародавнього Єгипту була жінка на ім’я Нефрусебек, яка правила країною приблизно у 1798–1794 роках до н. е., вчені знайшли докази того, що це не так. На їхню думку, першою царицею Єгипту була жінка на ім’я Мернейт. Вона була представницею Першої династії (3218–2900 роки до н. е.). Хоча багато єгиптологів стверджували, що Мернейт не була повноправною правителькою країни, новий аналіз єгипетських ієрогліфів підтверджує протилежне. Результати дослідження опубліковано в журналі Prague Egyptological Studies, пише IFLScience.

Термін “фараон” з’явився у Стародавньому Єгипті лише близько 3300 років тому, за часів XII династії. До цього правителів Єгипту називали царями, і першим із них був Нармер, який жив понад 5000 років тому.

Автори дослідження вважають, що їм вдалося знайти докази того, що першою повноправною правителькою Стародавнього Єгипту була Мернейт. Вона була дочкою третього царя Першої династії на ім’я Джер.

Вперше гробницю Мернейт виявили у 1900 році, і єгиптологи звернули увагу на те, що це, безперечно, царська гробниця. Хоча багато вчених не погоджувалися з цим.

Як і належало представникам царської родини, Мернейт була похована поруч із двома високими кам’яними стелами. Однак на них не було особливого геральдичного символу під назвою “серех”, який використовували для позначення імені правителя Стародавнього Єгипту.

У 1946 році єгиптологи виявили 13 печаток із зображенням серехів, на яких були викарбувані імена Джера та Мернейт. Тоді знову було висловлено припущення, що Мернейт була повноправною царицею Єгипту. Але з того часу суперечки з цього приводу не вщухають.

Автори нового дослідження застосували методи цифрової реставрації до старих фотографій, що дало змогу детальніше розглянути єгипетські ієрогліфи. Це дозволило підтвердити, що, хоча на деяких серехах викарбувано ім’я Джера, на інших дійсно є ім’я Мернейт.

Хоча це підтверджує, що Мернейт була царицею Єгипту, її політична кар’єра могла розвиватися у кілька етапів.

Вчені дійшли висновку, що спочатку Мернейт могла бути співправителькою Єгипту разом зі своїм батьком. Потім, судячи з символів, виявлених у її гробниці, вона правила Єгиптом, доки її син Ден не досяг повноліття. У гробниці Дена було виявлено напис, де Мернейт названа матір’ю царя та царицею-регенткою. Можливо, як вважають вчені, Мернейт правила Єгиптом і після смерті свого сина. Загалом вона правила, як припускають, близько 30 років.

Інші новини науки

Вимерлий вид людей, відомий як денисівська людина, або просто денисівці, мешкав в Азії в період приблизно від 300 000 до 45 000 років тому. Але цей вид залишається загадкою для вчених, адже з моменту його виявлення у 2010 році про цих родичів сучасної людини відомо дуже мало. Тепер же вчені провели повторний аналіз знайдених раніше скам’янілих решток, як передбачалося, невідомого вимерлого виду людей, і виявилося, що вони належать денисовцям. Дослідники змогли з’ясувати, як виглядали денисівці та де вони насправді жили. Дослідження опубліковано в журналі Nature, пише IFLScience.

Наприкінці 1970-х років на півночі Китаю вчені виявили фрагменти черепа, щелепи та зуби, а також інші кістки невідомого вимерлого виду людей. Як показав аналіз, вік кісток становить від 138 000 до 199 000 років. У 2024 році антропологи припустили, що це можуть бути останки нового виду під назвою Homo juluensis. Але виявилося, що це не так.

Китайські вчені провели аналіз білків із скам’янілих решток і виявили специфічну мутацію, яка вказує на те, що ці кістки належать денисівцю. Ключовим доказом став специфічний варіант колагену COL1A2-996K, який зустрічається у денисівців, але відсутній у неандертальців і сучасних людей.

Також вчені використали знайдені фрагменти черепа та щелепи, а також кістки й зуби, щоб відтворити обличчя денисівця. Спочатку вони створили 3D-моделі черепа, а потім порівняли їх із характеристиками черепів неандертальців, інших вимерлих видів та сучасних людей.

Це дозволило відтворити детальне зображення обличчя денисівця. Вчені дійшли висновку, що для цього вимерлого виду були характерні низький, сплющений череп, масивні надбрівні дуги та щелепа, яка не надто сильно виступає вперед. Також представники вимерлого виду мали низьке чоло, плоскі щоки та плоский перенісся.

За словами вчених, фізичні особливості денисівців є поєднанням рис як неандертальців, так і пізніших видів людей.

Ще одним важливим досягненням вчених стало те, що їм вдалося отримати інформацію про ареал проживання денисівців. Згідно з дослідженням, цей вимерлий вид мешкав, як і передбачалося, далеко за межами Сибіру та Тибету, де виявлено багато скам’янілостей цього виду, а саме по всій Східній Азії.

Інші новини науки