Україна входить у новий бюджетний цикл із серйозними фінансовими викликами: залежність від зовнішньої допомоги, ризики недоотримання коштів від партнерів, дискусії про податки та зростання цін на тлі глобальних криз.

Попри це, влада запевняє: підвищення податків для громадян не планується, а курс гривні залишається контрольованим. Водночас бізнес скаржиться на недоступні кредити, а тіньова економіка набирає обертів.

Про те, чи справді країна живе “від траншу до траншу”, де держава втрачає мільярди й чого чекати від цін та курсу, Фокус поговорив із головою податкового комітету парламенту Данилом Гетманцевим.

Бюджет на межі, мільярди під загрозою і претензії до НБУ

Ви попереджали, що вже навесні Україна може опинитися в ситуації, коли не буде чим фінансувати видатки бюджету. Наскільки критична ситуація? Чи живе країна фактично від траншу до траншу?

Ситуація є надскладною. І так, це означає, що ми залежні від зовнішнього фінансування. Фактично, якщо його виключити, це означатиме фінансову катастрофу для нашої країни.

Чому ситуація складна? Тому що ми системно провалюємо ті зобов’язання, які беремо на себе перед партнерами. Якщо взяти Ukraine Facility, то за підсумками 2025 року ми не виконали 14 індикаторів, у результаті чого вже недоотримали 3,9 млрд євро.

Уже в першому кварталі ми можемо безповоротно втратити 300 млн євро через невиконання індикатора щодо збільшення кадрового складу Вищого антикорупційного суду, оскільки він прострочений більш ніж на 12 місяців.

Тобто кошти просто згорають. Якщо частина з них може бути відстрочена, то при простроченні понад 12 місяців вони втрачаються повністю. І ці 300 млн євро ми втратимо вже після завершення першого кварталу.

Крім того, у першому кварталі 2026 року ми маємо виконати вісім індикаторів, і за п’ятьма є ризик зриву.

Також є чотири важливі закони — про публічні закупівлі, інтероперабельність залізничного транспорту, інтеграцію енергетичного ринку та законопроєкт про SEPA. Якщо ми їх не ухвалимо, то втратимо ще 3,3 млрд доларів від Світового банку.

Є ризики й щодо програми з МВФ, а саме на неї орієнтуються всі інші донори. Тому ситуація з виконанням зобов’язань прямо створює ризики недоотримання фінансування. І ці ризики вже найближчими місяцями можуть стати критичними.

Ви говорите, що підвищення податків не планується, але бюджет постійно потребує ресурсів. Чи може ситуація змусити переглянути податкову політику?

Моя позиція чітка: у нас немає резерву для підвищення основних податків — ПДВ, податку на прибуток і податку на доходи фізичних осіб.

Водночас у держави є величезні резерви для детінізації. За рахунок детінізації ми можемо акумулювати понад трильйон гривень. Цей ресурс лежить буквально під ногами — його потрібно лише підняти якісним адмініструванням.

Наведу приклад: сьогодні до мене звертався представник підприємства, яке працює з м’ясною продукцією. Це платник ПДВ, який каже, що не може конкурувати з компаніями, які подрібнені на ФОПи й фактично не сплачують податки.

Виходить, що одні платять ПДВ, а інші — ні, і держава це не зупиняє. Це не пільга — це ухилення від оподаткування.

І маючи такий величезний ресурс детінізації, говорити про підвищення податків — просто неправильно.

У минулому році ви пропонували підвищити податок на прибуток банків до 50% у 2026 році, щоб отримати додаткові десятки мільярдів гривень для бюджету.

Я говорив про основні податки. Щодо точкових рішень — вони можливі. Наприклад, щодо банків. Ми розглядаємо можливість підвищення податку на прибуток банків до 50% у майбутньому.

Але НБУ попереджає, що це може підірвати довіру до системи.

НБУ говорить про це вже три роки. І всі ці три роки правим виявлявся я, а не Національний банк.

Коли ми вводили цей податок у 2023 році, ми не до кінця розуміли наслідки. Але результати 2023, 2024 і 2025 років показали, що це правильне рішення.

Банківська система залишається надприбутковою, а бюджет отримує додаткові кошти. Це рішення не про “обкласти” банки, а про реакцію на аномалію: банки заробляють не на кредитуванні, а на депозитних сертифікатах НБУ.

Банки показують рекордні прибутки, але підприємці скаржаться, що кредити недоступні. Чому?

Тому що банки заробляють без ризику. У 2024 році їх прибуток становив 91 млрд грн, у 2025 році — 126,8 млрд грн. І ці гроші вони отримують із нульовим ризиком.

При цьому реальний сектор економіки не може отримати кредити. Кожне четверте підприємство працює збитково.

Я спілкуюся з бізнесом і постійно чую, що кредитування недоступне. І це проблема номер один.

На жаль, я змушений констатувати, що Андрій Пишний не вирішує цю проблему. У Нацбанку все виглядає добре на презентаціях, але в реальності ситуація інша.

Нацбанк живе ніби в іншій країні. Він використовує депозитні сертифікати для вилучення гривні, і це дозволяє банкам заробляти, але не стимулює кредитування.

Особливо гостра проблема в прифронтових регіонах. Іпотечного кредитування фактично немає, окрім державної програми “єОселя”.

Відкат у тінь: як Україна знову втрачає доходи й хто за це відповідає

В Україні роками існує тіньовий ринок алкоголю, тютюну і пального — від нелегального виробництва до “сірих” продажів без сплати податків. Чому держава досі не може навести лад у цій сфері?

У 2023–2024 роках ми мали достатньо хорошу динаміку детінізації. У 2023 році вдалося додатково залучити до бюджету близько 1,5 млрд доларів, у 2024-му — вже 2,5 млрд доларів.

Але у 2025 році ситуація погіршилася: маємо недовиконання бюджету на 33 млрд грн і бачимо уповільнення детінізації в окремих сферах.

Наприклад, на ринку тютюну частка нелегальної продукції зросла: якщо на початку 2025 року вона становила 12,6%, то наприкінці року перевищила 18%. Тобто фактично відбувається відкат у тінь.

Висновок тут простий — потрібно краще працювати. І насамперед це стосується правоохоронних органів.

Те, що ми бачимо зараз, можна охарактеризувати одним словом — неефективність. Зокрема, йдеться про Бюро економічної безпеки.

Великі торгівельні мережі або дробляться на ФОПи, щоб не сплачувати ПДВ, або працюють “у чорну”, або використовують інші схеми. І це системна проблема.

Тобто БЕБ відповідальний за втрати бюджету?

Не тільки БЕБ. Це і митниця, і податкова служба.

Але у БЕБ більше інструментів і повноважень, щоб боротися з тіньовими схемами. Саме на нього були великі очікування після реформи.

Формально там уже нове керівництво, але по суті залишилися ті самі люди, і результатів, на жаль, ми поки не бачимо.

“Податок на шкарпетки”: як уряд хоче легалізувати онлайн-продажі

Зараз активно обговорюється оподаткування продажів — навіть уживаних речей онлайн. Чи не виглядає це так, що держава намагається оподаткувати навіть дрібні продажі українців?

Ні, це міф. І він активно поширюється псевдоекспертами та політиками.

Насправді ця норма існує вже багато років. Формально навіть продаж однієї вживаної речі — умовно шкарпетки на OLX — уже підлягає оподаткуванню: 18% ПДФО плюс 5% військового збору. Але очевидно, що в реальному житті ніхто цього не адмініструє і не контролює.

Саме тому уряд пропонує не посилення, а навпаки — спрощення і легалізацію правил.

Йдеться про такі зміни:

• не оподатковувати продажі до 2 тисяч євро на рік;
• встановити пільгову ставку 5% для сум понад цей поріг;
• автоматизувати сплату податку через платформи, щоб людина взагалі не займалася цим вручну.

Тобто держава не вводить новий податок і не “полює” на дрібні продажі. Навпаки — вона визнає, що чинна система є абсурдною, і намагається зробити її зрозумілою, прозорою і реально виконуваною.

Як людина, яка фактично формує податкову політику держави: чи вважаєте ви, що українці сьогодні платять занадто багато податків — чи навпаки, держава отримує занадто мало?

Питання сформульоване не зовсім коректно, тому що оцінка “багато чи мало” не є об’єктивною.

Якщо говорити про ставки, то українська податкова система навіть м’якша, ніж у середньому в Європі.

Але у неї є дві ключові проблеми.

Перша — великі прогалини, які дозволяють ухилятися від оподаткування, зокрема через систему єдиного податку для великих компаній.

Друга — слабкість інституцій: податкової, митниці, Бюро економічної безпеки. Рівень довіри до них низький, і це впливає на якість адміністрування.

Тобто система виглядає нормальною за ставками, але потребує серйозного вдосконалення з точки зору справедливості й ефективності.

Нафта, війна і гривня: як глобальна криза вплине на ціни в Україні

Ви нещодавно заявляли, що немає передумов для різких коливань курсу гривні. Чи є сценарії, коли курс все ж може різко піти вгору?

Наразі я не бачу такої загрози.

Станом на 1 березня наші золото-валютні резерви покривають майже шість місяців імпорту при нормативі три місяці. Тобто це безпрецедентно високий рівень резервів.

Але водночас тиск на гривню є дуже сильним.

Торік ми встановили історичний антирекорд: сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило мінус 51 млрд доларів. До цього додалося ще мінус 5,8 млрд доларів від торгівлі послугами.

Крім того, ми спостерігаємо зростання цін на газ, нафту і нафтопродукти, зокрема через війну США з Іраном. Ми були змушені закуповувати додаткові мільярди кубометрів газу для проходження зими — як через обстріли, так і через холодну погоду.

Усе це, безумовно, впливає на курс гривні, який поступово, але не різко послаблюється. І це прогнозований процес.

Якщо подивитися на бюджетну декларацію на 2026–2028 роки, то там уже закладено відповідний прогноз:

• у 2026 році — 44,7 грн за долар;
• у 2027 році — 45,2 грн за долар;
• у 2028 році — 45,6 грн за долар.

Нова бюджетна декларація, яка готується, ймовірно, не буде суттєво відрізнятися від цих показників

Якщо говорити про глобальні ризики: що буде з цінами на пальне в Україні, якщо нафта підніметься вище 100 доларів за барель?

Я не хотів би вступати в “битву диванних експертів” і називати конкретні цифри чи рахувати вартість літра пального залежно від ціни нафти.

Набагато важливіше інше — що має робити держава. І головне, щоб уряд мав чіткий план дій на різні сценарії розвитку подій.

Є три ключові пріоритети: забезпечення паливом армії; аграрії й посівна; транспорт — перевізники, комунальна та спеціальна техніка.

Ми маємо підготувати алгоритми дій для пом’якшення наслідків цієї паливної кризи. Для цього уряд повинен працювати з партнерами, формувати резерви, вести переговори, зокрема з Азербайджаном і Казахстаном, щоб мати можливість закупівлі необхідних обсягів нафти.

І дуже важливо — не повторювати помилок 2022 року, коли держава намагалася стримати ціни через податкові пільги та адміністративне регулювання. Це не дало результату і призвело лише до дефіциту пального, тоді як ціни все одно зростали.

Тому зараз потрібно концентруватися на формуванні резервів і стабільності постачання. Зокрема, державні оператори, такі як “Укрнафта”, мають забезпечити необхідні запаси, які дозволять стабілізувати ситуацію.

Але зростання цін на пальне вже впливає на продукти. Наскільки ще можуть подорожчати ціни?

Ми можемо точно сказати, що ціни будуть зростати, якщо криза посилюватиметься.

Пальне закладене у вартості всіх товарів — безпосередньо або через виробництво, електроенергію чи логістику. Замістити цю складову практично неможливо.

Водночас ми не можемо спрогнозувати, наскільки саме зростуть ціни і як це вплине на інфляцію.

Це залежить від тривалості війни в Ірані. Якщо сторони домовляться найближчим часом, вплив буде мінімальним і ціни стабілізуються.

Якщо ж конфлікт затягнеться, це матиме значно серйозніші наслідки як для України, так і для світової економіки.

Україна в цьому процесі не є винятком — це глобальні фактори.

Важливо також розуміти, що багато залежить від масштабу руйнувань. Одна справа — якщо пошкодження нафтової інфраструктури будуть незначними й швидко відновлюваними. Інша — якщо втрати будуть суттєвими, як, наприклад, у Катарі, де вже постраждала значна частина видобутку і відновлення може зайняти роки.

Зараз країни намагаються стримувати зростання цін, вивільняючи нафту зі стратегічних резервів. Але це лише тимчасове рішення.

Чим довше триватиме конфлікт, тим серйознішими будуть його наслідки для світової економіки й для цін загалом.

100 млрд на армію і проблеми на місцях: що не так із виплатами й програмами

Військовий збір сплачують мільйони українців, але він дає лише невелику частку фінансування оборони. Яку реальну роль він відіграє сьогодні й куди насправді йдуть ці кошти?

Давайте спочатку пояснимо, що таке військовий збір.

Він був запроваджений у серпні 2014 року разом із підвищенням інших податків, щоб збільшити фінансування сектору безпеки й оборони.

Станом на цей рік до загального фонду держбюджету надійде близько 100 млрд грн військового збору. Але це лише приблизно 3% від усіх видатків на безпеку й оборону, які становлять близько 2,8 трлн грн на рік.

Тобто в загальній структурі фінансування армії роль військового збору не є визначальною.

Друга важлива річ: сьогодні всі податки, включно з військовим збором, фактично спрямовуються на безпеку й оборону.

Тому говорити, що саме військовий збір має якесь окреме “цільове” призначення вже зараз — некоректно. Насправді всі податкові надходження працюють на армію.

Невійськові видатки держава фінансує за рахунок міжнародної допомоги.

У майбутньому, коли зміниться структура видатків і зменшаться витрати на оборону, військовий збір має стати цільовим — і ми вже передбачили це в законодавстві.

Але якщо всі податки йдуть на оборону, чому тоді виникають затримки виплат? На якому етапі це відбувається?

Треба розуміти, що при загальному обсязі видатків на оборону у 2,8 трлн грн щороку виникає потреба в додаткових коштах.

Війна з кожним роком потребує більше фінансування — ці витрати постійно зростають, і це об’єктивна реальність.

Щодо затримок — давайте будемо об’єктивними: вони трапляються дуже рідко і стосуються окремих категорій виплат.

Попри масштаб війни, величезні витрати й руйнування, держава вже п’ятий рік забезпечує виплати військовим своєчасно і в повному обсязі.

Іноді затримки виникають через технічні або процедурні моменти — наприклад, через несвоєчасне виконання певних бюджетних процесів виконавчою владою.

Але ці випадки не є системними й досить швидко вирішуються.

Але є інша проблема, яка виглядає системною: державні програми, зокрема житлові для військових і ВПО, часто не працюють. Люди стикаються з відсутністю фінансування. Чому так відбувається?

Тут потрібно розбиратися в кожному конкретному випадку.

Якщо говорити про програму “єОселя”, вона працює, але не в тих масштабах, як хотілося б. Я, наприклад, виступав за її суттєве розширення.

Водночас близько півтори тисячі внутрішньо переміщених осіб уже отримали кредити за цією програмою, тобто вона все ж функціонує.

Якщо ж говорити про соціальне житло, то проблема часто не у відсутності фінансування як такого, а у структурних речах.

Наприклад, можуть бути кошти на будівництво самого будинку, але не передбачені ресурси на підведення комунікацій або доведення об’єкта до державних будівельних норм.

У результаті об’єкт є, але його неможливо ввести в експлуатацію.

Тобто в кожній ситуації є своя конкретна причина — і з нею потрібно розбиратися окремо.

Але загалом видатки на військових і їхні родини залишаються абсолютним пріоритетом держави.

Нагадаємо, з 1 квітня в Україні зростуть акцизи на сигарети, через що ціни можуть підскочити на 10%.

Також Фокус проаналізував ринок готової продукції та підрахував реальну собівартість паски у 2026 році.

Війна залишає сліди не лише на поверхні — її відлуння фіксують навіть глибоко під землею. Під час масованих обстрілів сейсмологи по всьому світу реєструють вибухи як мікроземлетруси: потужні удари створюють хвилі, які поширюються крізь земну кору на десятки кілометрів. Подібні ефекти спостерігали ще під час Другої світової війни, а також під час підземних ядерних випробувань, коли штучні вибухи буквально “імітували” природні поштовхи.

На цьому тлі виникає логічне питання: якщо вибухи вже зараз змушують землю “рухатись”, чи здатні вони з часом змінити її структуру — і навіть вплинути на сейсмічну активність? Фокус розбирався, що про це кажуть екологи й чи є підстави говорити про нові ризики для України.

Глибинний фронт: чи здатні ракетні удари змінити геологію України

Сучасна війна виходить за межі прихованого горизонту, сягаючи глибоких шарів літосфери. Кожна детонація важкої ракети створює потужну енергетичну хвилю, яку фіксують чутливі прилади сейсмологів і питання про те, чи можуть ці удари призвести до розколу суходолу, стає предметом серйозних наукових дискусій.

Як пояснює Юлія Мархель, лідерка всеукраїнського молодіжного руху “Let’s Do It Ukraine”, нинішній стан довкілля формується під впливом одразу кількох руйнівних факторів, серед яких важливу роль відіграють саме сейсмічні вібрації.

“Постійна активність засобів ураження здатна змінити крихку рівновагу земної кори та спровокувати додаткові виклики для екосистеми. Вивчення впливу війни на надра — це вже не теоретичне питання, а практичне завдання для науковців і суспільства”, — каже Фокусу експертка.

Наведена сейсмічність: коли вибух стає тригером

Фахівці говорять про явище наведеної сейсмічності — коли зовнішній вплив, зокрема вибух, може запускати геологічні процеси.

Під час влучання важких ракет, таких як Х-101, “Кинджал” або “Циркон”, виникають коливання, подібні до слабких землетрусів. Ці процеси можуть мати кілька напрямків впливу:

• активація розломів — вибухова хвиля може стати тригером для вже напружених ділянок кори;
• деформація порід — тривалі вібрації послаблюють структуру ґрунту і спричиняють просідання;
• акустичний ефект — звукові хвилі від масованих ударів змінюють щільність верхніх шарів землі.

Йдеться насамперед про локальні зміни, однак їх накопичення з часом може створювати нові ризики.

Чи є загроза тріщин та зсувів на півдні України?

Особливу увагу екологи звертають на південні регіони України — Одеську та Миколаївську області, які знаходяться поблизу сейсмічно активної зони Вранча (високоактивна сейсмічна зона на стику Південних та Східних Карпат у Румунії).

У цих районах навіть природні підземні поштовхи не є рідкістю. Теоретично масовані удари можуть виступати додатковим фактором, який впливає на стабільність ґрунтів.

Серед потенційних наслідків:

• поява тріщин у ґрунті;
• розрідження піщаних порід;
• локальні зсуви, особливо у прибережних зонах.

За словами екологині Владислави Бандури особливо вразливими є зони з високим рівнем підземних вод, де вібрація провокує розрідження пісків. Це може призвести до раптового зміщення цілих масивів землі у прибережній смузі.

Наслідки для інфраструктури та екології

Постійні вібрації можуть мати відкладений ефект і впливати на стан інфраструктури та природних систем.

Серед основних ризиків:

• пошкодження фундаментів — мікротріщини накопичуються і можуть проявитися з часом;
• зміна водних потоків — можливе порушення роботи підземних водних систем;
• втрата родючості ґрунтів — зміщення пластів землі порушує структуру чорноземів.

Експерти підкреслюють: бойові дії залишають глибокі шрами на тілі планети й вивчення цих процесів допоможе підготуватися до викликів відбудови та забезпечити безпеку мешканців територій, схильних до сейсмічної активності.

Землетруси, які вже відчувала Україна

Попри те, що Україна не належить до сейсмічно найактивніших регіонів світу, підземні поштовхи не є рідкістю. Найчастіше їх джерелом стає зона Вранча — одна з найпотужніших у Європі. Саме звідти хвилі можуть поширюватися на сотні кілометрів і доходити до українських міст.

Один із найяскравіших прикладів — землетрус 1977 року в Румунії. Тоді підземні поштовхи відчували по всій Україні, зокрема і в Києві: у будинках хиталися люстри, а мешканці багатоповерхівок масово виходили на вулиці. Подібні явища фіксували й пізніше — особливо в південних регіонах, де ґрунти більш чутливі до коливань.

Сейсмічні хвилі можуть виникати не лише через природні причини. Після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році прилади також зафіксували коливання, спричинені вибухом. Це стало одним із прикладів того, як техногенні події здатні впливати на земну кору.

Окремі слабкі землетруси трапляються і в Карпатському регіоні, однак вони рідко мають руйнівний характер. Водночас південь України залишається найбільш чутливим до підземних поштовхів — саме там їх фіксують найчастіше.

Усе це свідчить: навіть без урахування війни земна кора в Україні не є повністю стабільною. А в умовах постійних вибухів і додаткового навантаження на ґрунти інтерес до цих процесів лише зростає — як серед науковців, так і серед тих, хто вже сьогодні планує майбутню відбудову країни.

Нагадаємо, увечері 6 лютого в Україні трапився землетрус. Підземні поштовхи зафіксували у Полтавській області.

А 20 січня пресслужба Головного центру спеціального контролю повідомляла про землетрус у Закарпатській області, у районі міста Мукачево.

23 березня 2020 року українська Вікіпедія подолала символічну межу — один мільйон статей. Тоді це сприймалося як ще один крок у розвитку української мови в цифровому просторі. Але вже за два роки онлайн-енциклопедія стала не просто базою знань, а важливим джерелом інформації в умовах повномасштабної війни.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії інтерес до української Вікіпедії різко зріс. У 2022 році вона вперше перетнула позначку в мільярд переглядів за рік. Люди масово шукали пояснення подій, біографії військових, історію міст і перевірену інформацію — на тлі потоку новин і фейків.

Втім, разом із читацькою активністю зросло і навантаження на спільноту редакторів — і тут війна вдарила вже безпосередньо.

“Редакторська активність спочатку просіла — бо спільнота Вікіпедії волонтерська: хтось пішов у ЗСУ, когось мобілізували, хтось опинився в окупації чи виїхав”, — розповідає Фокусу адміністратор української Вікіпедії та координатор програм ГО “Вікімедіа Україна” Антон Процюк.

З часом активність частково відновилась, однак війна продовжує впливати на спільноту. Відключення світла, постійний стрес і нестабільність не сприяють роботі над енциклопедією. Попри це, кількість матеріалів, пов’язаних із війною, суттєво зросла — і це закономірно.

Вікіпедія як ціль: боти, піар і спроби впливу

Говорячи про можливі спроби втручання, Процюк зазначає, що шкідливі редагування у Вікіпедії були завжди й залишаються невід’ємною частиною відкритої платформи. Втім, вона значно стійкіша до ботів і маніпуляцій, ніж соціальні мережі на кшталт Телеграму чи ТікТоку. Це пояснюється вищим порогом входу: користувачам необхідно знати правила, працювати з джерелами, а кожне редагування перевіряється іншими учасниками спільноти. У результаті масштабні бот-атаки зазвичай виявляються неефективними.

Водночас спроби організованого впливу все ж трапляються, але здебільшого на рівні окремих людей чи організацій. Йдеться, зокрема, про піарників політиків або компаній, які намагаються “причесати” статті про себе — прибрати критику чи додати позитивні формулювання. За словами Процюка, такі дії оперативно виявляються, скасовуються, а порушників можуть блокувати.

Окремо він підкреслює, що в Україні не було системного державного тиску на Вікіпедію. Водночас окремі політики чи їхні представники іноді намагаються впливати на зміст статей, однак спільнота уважно стежить за дотриманням правил.

Як Вікіпедія захищається від дезінформації

“Система захисту від дезінформації у Вікіпедії багаторівнева. Насамперед це чіткі вимоги до контенту: нейтральна точка зору, перевірність інформації та обов’язкова опора на надійні джерела. Крім того, важливу роль відіграє велика спільнота волонтерів — адміністратори та патрульні, які перевіряють нові статті й редагування”, — розповідає Процюк.

Також використовуються автоматичні інструменти, зокрема фільтри редагувань і алгоритми на основі штучного інтелекту, що допомагають виявляти вандалізм і підозрілі зміни ще до того, як їх побачать читачі. Поєднання людського контролю та технологій, за словами Процюка, робить систему доволі ефективною.

Найбільше суперечок у Вікіпедії виникає навколо тем, які є дискусійними й в самому суспільстві. Це передусім політика, окремі питання історії, а також гострі соціальні та культурні теми.

Хто вирішує, що є правдою

Окремий виклик — визначення достовірності джерел. У Вікіпедії до них відносять авторитетні наукові публікації, матеріали якісних медіа, енциклопедії, довідники та книги авторитетних видавництв.

“Щодо медіа, оцінюється їхня репутація: дотримання журналістських стандартів, наявність редакційної політики, фактчекінг. Орієнтиром можуть слугувати, зокрема, галузеві оцінки — наприклад, білий список Інституту масової інформації”, — продовжує адміністратор Вікіпедії.

Курйози й помилки: як працює людський чинник

Попри серйозність процесів і чіткі правила, Вікіпедія залишається живою системою, яку створюють люди — зі своїми емоціями, гумором і, звісно, помилками. Іноді це проявляється у вигляді відвертих курйозів.

“Один із таких випадків — поява так званої “сталої Дубілета”. У часи, коли тодішнього міністра Кабміну Дмитра Дубілета активно критикували за ідеї альтернативного перепису населення, в українському інфопросторі з’явився відповідний мем. Хтось із користувачів вирішив піти далі — і додав “сталу Дубілета” до списку фундаментальних фізичних констант у Вікіпедії. Правку швидко виявили й скасували, але спільноті Вікіпедії запам’яталося”, — розповідає Процюк.

Втім, не всі помилки мають жартівливий характер. В умовах великого потоку інформації й постійних редагувань навіть досвідчені адміністратори можуть ухвалювати суперечливі рішення — наприклад, видаляти статті, які згодом виявляються такими, що відповідають правилам.

Утім, на відміну від закритих платформ, у Вікіпедії діє система самокорекції. Кожне рішення можна оскаржити, а сам процес — переглянути публічно. Якщо видалення було помилковим, статтю легко відновити разом з історією редагувань.

Це одна з ключових особливостей Вікіпедії: вона не гарантує відсутності помилок, але створює механізми, які дають змогу їх швидко виправляти. І саме це — поєднання відкритості та контролю — робить її стійкішою навіть у часи війни.

Глобальна співпраця: як Україна присутня у світі

Окремим напрямом розвитку залишається міжнародна співпраця. Вікіпедія функціонує за мовними розділами, і користувачі можуть редагувати будь-який із них, якщо володіють мовою. Українські редактори активно працюють із матеріалами іншими мовами, а також залучають міжнародну спільноту.

Зокрема, ГО “Вікімедіа Україна” щороку проводить “Місяць культурної дипломатії України” — кампанію з написання та покращення статей про українську культуру різними мовами світу у співпраці з Українським інститутом та Міністерством закордонних справ. За словами Процюка, у 2025 році учасники з десятків країн створили та покращили понад 1600 статей 70 мовами. Загалом за час існування кампанії з’явилося понад 7000 матеріалів — від тагальської до гуджараті. Це приклад того, як волонтери з різних країн допомагають поширювати знання про Україну у світі.

Не просто енциклопедія

Сьогодні українська Вікіпедія — це вже не просто довідник. Це середовище, де формується знання про війну, країну і суспільство — і водночас один із майданчиків, де триває боротьба за правду.

І якщо ще у 2020 році мільйон статей був показником розвитку, то після 2022-го головним показником стала стійкість — до пропаганди, маніпуляцій і самої війни.

Раніше Фокус уже писав про історію та феномен Вікіпедії — онлайн-енциклопедії, яка за 25 років перетворилася на один із найвідвідуваніших сайтів світу з десятками мільйонів статей і мільярдами переглядів щомісяця.