Поховання виявили під час розкопок у Адріанополі, поблизу сучасного міста Ескіпазар у провінції Карабюк, пише Heritage Daily.

Великі глиняні глечики, відомі як піфоси, широко використовувалися в античності для зберігання та транспортування зерна, оливок, вина та інших продуктів. У деяких частинах античного світу ці глечики згодом використовували як похоронні ємності, хоча такі знахідки залишаються рідкісними в цій частині Туреччини.

Усередині глечика археологи виявили людські останки разом із кількома похоронними дарами. Поховання містило сім глиняних посудин, масляну лампу, ніж, дві кістяні шпильки для волосся та бронзову монету. Монета була викарбувана за часів правління римського імператора Пробуса, який правив у 276–282 роках н. е., що дозволило дослідникам датувати поховання кінцем III століття.

Дві кістяні шпильки можуть свідчити про те, що похованою була жінка, але дослідники наголосили, що для підтвердження статі та віку особи необхідне подальше дослідження останків.

Професор Ерсін Челікбаш, керівник розкопок у Адріанополі, наголосив на важливості цієї знахідки. “Це перше задокументоване поховання у піфосі, виявлене в Адріанополі та у внутрішній західній частині Чорноморського регіону”, — сказав він. “Це надає цінні свідчення для розуміння місцевих похоронних звичаїв у римський період”.

Серед знайдених предметів були зразки “Понтійської сигілати” — характерного типу римської кераміки з червоною глазур’ю, що широко використовувалася в регіоні Чорного моря. Подібні артефакти раніше вже знаходили на території Адріанополя, що свідчить про те, що місто підтримувало міцні зв’язки з сусідніми регіонами за часів Римської імперії.

Історія Адріанополя налічує понад 3000 років. Поселення було засноване хеттами близько 1300 року до н. е., а згодом стало важливим римським центром, отримавши назву Адріан у II столітті н. е. Його розташування вздовж головного торгового шляху, що з’єднував узбережжя Чорного моря з центральною Анатолією та Егейським морем, допомогло місту перетворитися на важливий торгівельний і культурний центр.

Поховання в піфосах частіше зустрічалися в прибережних районах східного Середземномор’я та Егейського моря, що робить цей приклад у глибині материка особливо важливим. Стародавні громади іноді обирали великі глечики для поховань, оскільки вони були легкодоступними та слугували практичним посудом для похоронних обрядів.

Нещодавно виявлене поховання додає ще одну сторінку до довгої історії Адріанополя та дає чіткіше уявлення про римські похоронні звичаї в північній Анатолії. У міру продовження розкопок дослідники очікують, що нові знахідки допоможуть краще зрозуміти минуле міста.

Інші новини науки

На острові Росса в морі Росса, глибокій бухті в Антарктиді, розташований вулкан Еребус, який вивергається приблизно за 1350 кілометрів від географічного Південного полюса. По суті, Еребус — найпівденніший діючий вулкан у світі, який постійно вирує озером палаючої лави, пише Science Alert.

Ще у 1991 році вчені проаналізували газ, що постійно вивергається з вулкана, і виявили в ньому мікроскопічні частинки кристалічного елементарного золота. Дані свідчать про те, що щодня Еребус вивергає близько 80 грамів мікроскопічного золотого пилу, розсіюючи його на відстань до 1000 кілометрів, а можливо, й далі.

Вчені зазначають, що Еребус — єдиний у світі вулкан, який вивергає кристалічні частинки елементарного золота. Однак справжня загадка полягає в тому, як золото взагалі виходить із магми. За словами вчених, насправді золото у вулканічних викидах не є чимось незвичайним: раніше сліди золота були виявлені хімічними методами у зразках з Кілауеа на Гаваях, Етни в Італії, Августіна на Алясці та Ель-Чічона в Мексиці.

Пізніші теоретичні дослідження припускають, що золото, ймовірно, може переноситися гарячими вулканічними флюїдами, а також, ймовірно, газами. Зазначимо, що це цілком логічно: вулкан — по суті, є отвором у земній корі, через який розплавлений матеріал із глибоких надр землі піднімається нагору.

Багато елементів, таких як мідь, срібло, ртуть, миш’як, селен і сірка, а також золото, змішуються у своєрідному плавильному котлі, де вони можуть з’єднуватися з іншими елементами, утворюючи сполуки. Звідти золото не випаровується, оскільки температура кипіння чистого золота набагато вища за температуру вулканічних газів. Вважається, що золото насправді переміщується разом із летючими сполуками, що містять хлор або сірку, які можуть існувати в гарячих вулканічних газах.

У дослідженні під керівництвом геохіміка Кімберлі Мікер із Нью-Мексиканського інституту гірничої справи та технологій у США вчені виявили, що золото з Еребуса поводиться так, як раніше не спостерігалося.

У ході дослідження вчені дослідили зразки снігу навколо вулканічного кратера, газового шлейфу, що виходить із лавового озера, та антарктичної тропосфери на відстані до 1000 кілометрів від вулкана. У всіх трьох наборах зразків було виявлено мікроскопічні частинки чистого золота. Цікаво, що деякі з цих частинок досягали приблизно 60 мікрометрів у діаметрі.

Вчені вважають, що щодня вулкан Еребус, ймовірно, викидає близько 80 грамів золота, що насправді трохи менше, ніж інші вулкани планети. На основі наявних на той момент вимірювань Кілауеа викидав від 500 до 800 грамів золота на день, тоді як оцінки для Етни сягали 2,4 кілограма.

Однак у вулкані Еребус все ж є щось унікальне, що дозволяє золоту відокремлюватися від сполук, які утримували його у вулканічних викидах. Втім, за останні понад 30 років вчені так і не змогли знайти відповідь на це питання.

Інші новини науки

Земля є домівкою для неймовірної кількості видів, і деякі з них здатні заподіяти біль. Ще у 2015 році ентомолог, доктор Джастін Шмідт отримав “Шнобелівську” премію за розробку шкали болю Шмідта, яка оцінює біль від укусів, пише Science Focus.

Зазначимо, що шкала болю Шмідта для комах, що жалять, оцінює біль від укусів комах за шкалою від 1 до 4. Згідно з цією шкалою, укус західної медоносної бджоли отримує всього два бали, тоді як укуси червоної паперової оси та оксамитового мураха Клуга — три. Найвищий бал отримує укус південноамериканського мураха-кулі. До речі, сам доктор Шмідт описав біль від укусу мураха-кулі як чистий, сильний і нестерпний біль.

Укус мурашки-кулі (Paraponera clavata) вважається найболючішим у світі серед усіх відомих комах. Біль від цього укусу часто порівнюють із кульовим пораненням — він може тривати до 24–36 годин і оцінюється на максимальні 4+ бали.

Дослідження показали, що отрута муав’я-пулі містить понератоксин — сильний нейротоксин, який блокує передачу нервових імпульсів. Вчені також стверджують, що укус супроводжується безперервним пульсуючим болем, який виникає майже миттєво, посилюється протягом перших 10 хвилин, а потім триває безперервно близько доби.

За словами доктора Шмідта, укус мурашки-кулі також супроводжується сильним тремтінням, м’язовими спазмами, рясним потовиділенням, порушеннями серцевого ритму, тимчасовим паралічем укушеної кінцівки та утворенням виразок у місці укусу.

Паралітичний пептид порушує роботу натрієвих каналів, викликаючи “надмірне збудження” нервової системи, через що біль відчувається максимально гостро. Відразу після укусу на шкірі з’являються виражений набряк, сильне почервоніння та оніміння.

Перша допомога при укусі мурашки-кулі

Експерти радять промити місце укусу чистою водою з милом. Далі прикладіть холодний компрес, щоб зменшити набряк і уповільнити поширення отрути. Крім того, слід забезпечити спокій кінцівки.

Експерти зазначають, що для нейтралізації локальної реакції також можуть знадобитися антигістамінні препарати, кортикостероїди та знеболюючі засоби — слід звернутися за допомогою до лікарів.

Інші новини науки