Connect with us

Події

«Під час війни багато хто приходить до мистецтва з болем – як до розради»

Published

on


Художниця поєднує мистецькі вміння з волонтерством, також вчить живопису інших

Доволі вузьким напрямом художньої роботи Тетяни Дзядик залишається саме іконопис. Та передусім вона – людина, у якої мистецтво не відокремлюється від життя.

Тетяни Дзядик

ДО ІКОНОПИСУ – ЧЕРЕЗ КОМБІНАТ ЗОЛОТОГО ШИТВА

Тетяна розповідає, що й росла у творчій родині, і сама завжди тягнулася до мистецтва.

– Мені було цікаво робити все руками. Люблю навіть шпаклювати. Люблю, коли матеріал слухається, коли ти його відчуваєш. Люблю в’язати, щось будувати, ремонтувати. Ми з чоловіком сарай самі робили – я в усьому допомагала. Це важко, але мені страшенно подобається, – каже вона.

Свій шлях у мистецтві Дзядик почала з художньої школи, а далі вступила на мистецький факультет університету в Кропивницькому (нині – Центральноукраїнський державний університет).

– У нас викладали художники, які закінчували академії Києва, Одеси, Львова. Ми отримали дуже сильну академічну базу, – розповідає художниця.

Згадує, що за кілька років «черезтинне радіо» привело її в місце, яке і стало для неї початком іконопису – на комбінат золотого шитва у Кропивницькому.

– Це такий комбінат, про який мало хто знає. Там вишивають ікони й одяг для священнослужителів. Мітри, ризи, ікони із золотими нитками, напівдорогоцінним камінням. Але за каноном не можна вишивати обличчя й руки – тільки малювати. І їм були потрібні художники, які можуть писати лик.

Тож Тетяні запропонували спробувати написати лик Христа, але їй не одразу вдалося.

– Я написала портретно – зі синіми, жовтими відтінками, дуже живописно. Вийшло гарно. Але мені сказали, що так не пишуть. Лики мають бути в земляних, глиняних тонах. Мене буквально перевчали. Читала літературу, вивчала канони.

Художниця говорить, що все ж академічний живопис та гідне вміння писати портрети стали у пригоді під час навчання. Тепер, після років відточування майстерності, Тетяна працює у складній традиційній техніці.

Основою для ікони стає дерев’яна дошка. Вона проходить складну підготовку: на неї накладають тонку тканину, проклеюють, наносять левкас – кілька шарів спеціальної ґрунтовки, що створює м’яку, пружну поверхню. Далі – шар червоної глини, на якому виконують рельєфи під майбутню роботу. Саме на цій основі з’являється живопис. Із цим етапом Тетяні допомагає майстер – вона починає виконувати свою частину роботи вже на підготовленій основі.

Іконописиця працює з багатошаровим нанесенням фарб. Раніше це була класична темпера, яку вона навіть намагалася готувати самостійно – з яєчного жовтка. Тепер використовує різні фарби, головне – досягти тієї ж глибини напівпрозорих лесирувань.

Фарбу художниця наносить шарами: від темного до світлого, з постійними «заливками», з м’якими переходами, у яких світло ніби виходить ізсередини. Пише повільно, уважно, маленькими пензлями – іноді буквально на одну волосину. Окремий етап – позолота. Для неї використовують поталь, нанесену на спеціально підготовлену основу.

Тетяна розповіла, що процес роботи може тривати від одного дня – для невеликих образів – до кількох тижнів і більше – для складних багатофігурних композицій.

ІКОНОПИС ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

Це мистецтво все ж сакральне, пов’язане з певними обрядами. Але Тетяна говорить, що для неї головнішим є її стан, ніж обрядовість.

– Не можу сказати, що дотримуюся релігійного обряду під час написання ікон. Але коли я пишу, не вживаю алкогольні напої, не лаюся, стараюся бути спокійною. Це певний стан, як медитація. До того ж я маю все зробити вдома, щоб працювати й не відволікатися, щоб мене не смикали. Настільки втрачаю відчуття часу, що інколи не можу встати зі стільця – так засиджую ноги.

Крім того, написання ікон традиційно вважалося чоловічою справою, уявлялося, ніби такі речі можуть створювати тільки ченці тощо. За словами Дзядик, їй пощастило не натрапити на такі упередження.

– Мені ніколи не казали, що я не можу, бо жінка. Мене запрошували працювати навіть у Київську лавру (Києво-Печерську, – ред.). Я не погодилася, тому що на той момент там був московський патріархат. Але якщо запрошували, значить, питання не у статі, – наголошує іконописиця.

Додає, що принципово не освячує ікони сама – вважає, що образ має входити в життя людини через її власний духовний шлях.

– Я завжди кажу: беріть, ідіть до свого батюшки. Бо сенс не у воді. Ви ж, коли купуєте хрестик для дитини, не питаєте ювеліра, чи він постив і чи його освячував. Ви берете річ – і несете її до свого священника. Так само тут.

«КІЛЬКА ЖІНОК МОЖУТЬ ЗМІНИТИ ЦІЛЕ МІСТО»

Волонтерство Тетяна не відокремлює від життя, не говорить про нього як про «напрям діяльності». Волонтерський простір КропХаб, у якому ми й зустрілися для розмови з нею, працює ще з початку російсько-української війни. Свого часу простір став продовженням роботи ГО «Серця матерів та ветеранів війни Кропивницького».

Тетяна завжди була соціально активною. Брала активну участь у подіях Революції Гідності, згодом долучилася до жіночого руху «Дія». Разом з однодумцями вирушала на з’їзди, знайомилася із жінками з різних міст.

– Якось ми поїхали в Одесу на перший конгрес «Дії». Там були жінки з Краматорська, директорки заводів, підприємниці, керівниці великих міських структур. Вони вже жили у війні, щось відстоювали. Тоді зрозуміли: жінки – величезна сила, – згадує співрозмовниця.

Повернувшись до Кропивницького, вони почали формувати локальну спільноту, збирати кошти, працювати з історією міста, із жіночими постатями, з благодійними ініціативами.

– У нас тут майже ніхто не знає історій жіночого меценатства, про те, якими були жінки в історії міста. А жінки можуть усе. Кілька жінок здатні змінити ціле місто. І ми взялися за роботу в цьому напрямі, – говорить Тетяна.

Саме через рух «Дія» Тетяна познайомилася зі співзасновницею та вперше потрапила у простір, який згодом став КропХабом. Жінка згадує, що тоді це було занедбане складське приміщення – без затишку, без уявлення, на що воно перетвориться.

– Але ми вирішили, що все зможемо. Почали ламати, ремонтувати, робили все своїми руками. Спочатку втрьох – з одним із військових та Катею (Катерина Колтунова – волонтерка, співзасновниця КропХабу, нині – також заступниця начальника Кіровоградської ОВА, – ред.). Потім хлопці, які поверталися з ротацій, почали допомагати. Тут усе зроблено руками, – зауважує волонтерка.

Спочатку тут плели сітки, готували їжу, консервували, фасували допомогу. Але дуже швидко КропХаб став місцем зустрічей.

– Хлопцям було потрібно не тільки щось поїсти. Вони потребували місця, де можна просто виговоритися. Сиділи тут годинами. Це було важливо, – каже Тетяна.

На початку повномасштабного вторгнення простір перетворився на справжній пункт порятунку.

– У перші дні приїжджали натовпи людей. Тут було, як у вулику. Збирали все, що потрібно було на фронт, на блокпости. Тягли подушки, матраци, спальники, ковдри. Я відповідала за весь текстиль. Тут реально було потрібно все.

ВОЛОНТЕРСТВО Й МИСТЕЦТВО ЯК ОПОРА

– Багатьом людям треба було за щось зачепитися. Бо вони не розуміли, що робити, куди бігти. І тут вони знаходили хоч якусь точку опори, – каже Тетяна.

Тож згодом, коли перший шок після повномасштабного вторгнення минув, у просторі з’явилися нові форми роботи з військовими та їхніми родинами: майстер-класи, арттерапія, нейрографіка, живопис для дорослих. І знову стало у пригоді Тетянине захоплення мистецтвом.

– Тут я працюю з дорослими, які приходять свідомо. Знаю точно: малювати можуть усі. Просто багатьом у школі казали: «І це, і те робиш не так», тож люди закрилися. А тепер, під час війни, багато хто приходить до мистецтва як до розради, з важкістю, з болем. І ми говоримо про те, що чорне існує. Воно теж потрібне, без нього ти не побачиш світло. Контраст – це і є життя. І ми вимальовуємо ці темні кольори, замінюємо їх на інші. Я добре бачу по роботах учнів, як змінюється їхній внутрішній стан, – розповідає художниця.

Іконопис, звісно, теж залишається у творчості Тетяни. Під час війни замовлення стали особливими – коли чекають захисників, коли відчувається внутрішня нестача опори.

– Люди не замовляють ікону просто так. Вони приходять, коли болить, коли важко, коли втратили чи просто треба захисту, підтримки, – наголошує Дзядик.

Саме тому багато її робіт їде в домівки, де є поранення, втрати й очікування. Через КропХаб ікони Тетяни почали передавати у шпиталі, на передову, у волонтерські посилки – як маленькі образи з молитвами.

– Ми зробили маленькі іконочки з календариками і захисною молитвою. Роздавали їх хлопцям у шпиталі на День козацтва. І тепер ці іконочки в посилки розкладають, – додає.

Вона наголошує, що іконопис – лиш один із видів її творчості, але важливий та необхідний. Навіть не через те, що це мистецтво – сакральне, а тому, що дає внутрішній баланс. І говорить, що всім варто знаходити ту справу, за яку можна триматися у важкі часи.

– Ми всі маємо тепер робити для себе те, що підзаряджає. А жінка – це взагалі такий собі павербанк, який ділиться енергією з близькими. Але ж і нам потрібно чимось наповнюватися. І мистецтво, час для себе у творчості – це так само опора під час війни. Потрібно собі регулярно нагадувати, що цей «павербанк» пора підзарядити.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки й ті, що надала Тетяна Дзядик



Джерело

Події

«Слов’янський концерт» Лятошинського прозвучить у загальноєвропейському музичному марафоні

Published

on



Під час загальноєвропейського музичного марафону ARTE: EuroPiano («Найкрасивіші фортепіанні концерти з усієї Європи») 21 червня прозвучить «Слов’янський концерт» для фортепіано з оркестром Бориса Лятошинського, записаний у стінах Національної філармонії України.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство культури.

«ARTE: EuroPiano – це масштабна та вишукана музична ініціатива європейського культурного телеканалу ARTE. Цей проєкт має на меті об’єднати провідні європейські оркестри, видатних диригентів та найкращих солістів-піаністів з усього континенту, щоб продемонструвати багатство європейської музичної культури», – ідеться в повідомленні.

Як зазначається, концерти гратимуть не у звичних закритих студіях, а на знакових та символічних майданчиках по всій Європі – від Відня, Парижа та Стокгольма до Лісабона й Києва.

Одним із творів, які почує Європа в цей день, буде й твір українського композитора Бориса Лятошинського «Слов’янський концерт» для фортепіано з оркестром, op. 54, який був записаний телерадіокомпанією «Суспільне мовлення» у стінах Національної філармонії України.

Твір виконали Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України та Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під орудою диригентки Кері-Лінн Вілсон за участі соліста Національної філармонії України Максима Шадька (фортепіано).

Під час музичного марафону, що триватиме 8 годин, утворюючи безперервну подію з 15:30 до 23:00, прозвучать 11 шедеврів класичної музики.

Читайте також: У Німеччині анонсували масштабний міжнародний фестиваль «Berlin Bandur Fest»

Подія транслюватиметься європейським культурним телеканалом ARTE, а також на платформі arte.tv.

Програма цього марафону доступна за посиланням.

Трансляцію всього марафону можна буде переглянути за посиланням.

Як повідомляв Укрінформ, у Національній опері України відбулася світова прем’єра концертної версії опери «Матері Херсона» українського композитора Максима Коломійця.

Фото: Мінкульт



Джерело

Continue Reading

Події

У Реєстрі музейного фонду України вже понад 122 тисячі експонатів

Published

on


Вже 466 музеїв працюють із Реєстром Музейного фонду України, система містить понад 122 тисячі експонатів.

Про це повідомило Міністерство культури України, передає Укрінформ.

«Запровадження Реєстру Музейного фонду України є важливим кроком до цифрової трансформації музейної сфери. Особливого значення реєстр набув в умовах повномасштабної війни. Він допомагає державі зібрати єдину базу музейних цінностей, що належать державі, відстежувати культурні цінності, зберігати інформацію про їх стан та мінімізувати ризики втрат. Також система забезпечує належний облік музейних предметів та контроль їхнього переміщення. До електронної системи музейних фондів вже приєдналися 466 музеїв. Вона містить дані про 122 985 експонатів», – зазначила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна.

Загалом публічний портал реєстру музейного фонду України працює для дослідників, істориків, музейних працівників та громадськості. Він забезпечує доступ до інформації про музейні експонати, сприяє науковим дослідженням, ефективному управлінню фондами та популяризації культурної спадщини.

Читайте також: УІНП готовий долучитися до оцифрування фондів української бібліотеки, перевезеної з Торонто в Тернопіль

Як повідомляв Укрінформ, 29 жовтня 2025 року Кабінет Міністрів схвалив постанову про запуск експериментального проєкту зі створення Реєстру Музейного фонду України, який об’єднає дані про всі музейні предмети держави і забезпечить їх облік, збереження і захист.

Фото ілюстративне

Фото Укрінформу можна купити тут



Джерело

Continue Reading

Події

Фільм «Трагедія» Павла Острікова відібрали до міжнародної програми воркшопів MFI Script 2 Film

Published

on



Новий повнометражний ігровий фільм автора стрічки «Ти – космос» українського режисера Павла Острікова «Трагедія» відібрано до міжнародної програми воркшопів MFI Script 2 Film – однієї з найавторитетніших європейських платформ для розвитку кінопроєктів.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на команду фільму.

«Трагедія» поєднує елементи фентезі, пригодницького роуд-муві та глибокої людської історії про втрату, пам’ять, надію та здатність продовжувати жити після пережитого болю.

Події фільму розгортаються в майбутньому після завершення російсько-української війни. Головний герой Юрій, професор філософії, який після загибелі дружини втратив інтерес до життя, несподівано опиняється у світі, де на Землю повернулися давньогрецькі боги. Разом зі своїм студентом Колею вони вирушають у подорож через всю Україну в пошуках царства мертвих, сподіваючись повернути своїх найдорожчих людей.

За словами продюсерки Анни Яценко, «Трагедія» – дуже амбітний проєкт Павла Острікова, який поєднує універсальну людську історію з унікальним українським контекстом, і команда сподівається, що участь у воркшопі MFI Script 2 Film допоможе зробити його ще сильнішим.

“Для нас участь у цій програмі – це важливий етап розвитку проєкту. Програма об’єднує сильних міжнародних експертів і авторів, тож ми раді можливості працювати над сценарієм у такому середовищі», – зазначила Яценко.

З моменту свого заснування у 2000 році програма MFI Script 2 Film допомогла розробити понад 500 кіно- та телевізійних проєктів. Програма пропонує учасникам інноваційні інструменти для роботи над сценаріями та проєктами, сприяє професійному обміну, міжнародному нетворкінгу та підготовці фільмів до успішного виходу на світовий ринок.

Читайте також: Британський актор Клайв Оуен зіграє у новому фільмі Мирослава Слабошпицького «Радіоактивні»

Як повідомляв Укрінформ, Павло Остріков – український режисер і сценарист, автор короткометражних фільмів «Випуск’97», «Mia Donna» та повнометражної стрічки «Ти – космос», яка стала одним із найуспішніших українських фільмів останніх років та отримала міжнародне визнання на провідних кінофестивалях світу.

Фото: Суспільне



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.