Про це повідомило Суспільне, передає Укрінформ.

Зазначається, що Зінченка доправили до зали суду в супроводі Нацгвардії. Перед початком засідання він поспілкувався з адвокаткою Діаною Карою. Другої захисниці, Лариси Криворучко, у залі суду не було.

Суддя Петро Невойт повідомив, що від Криворучко надійшло клопотання про відпустку, тому вона попросила відкласти розгляд справи. Крім того, суддя зазначив, що в Єдиному реєстрі адвокатів знову з’явилася інформація про зупинення права Криворучко на адвокатську діяльність до 5 червня 2027 року за рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області.

Кара розповіла, що перед засіданням говорила з Криворучко. Колега запевнила її, що подала оскарження і її повноваження чинні.

Кара наголосила, що вона не готова самостійно виступати з доповіддю, тому що саме Криворучко готувала досудову доповідь і погоджувала правову позицію з підзахисним. Кара попросила дати їй ще час, щоб отримати документи від колеги. Вона нагадала, що на ознайомлення з матеріалами справи суд дав їй лише 50 днів. За її словами, цього недостатньо для самостійного представництва.

Колегія суддів вирішила продовжити засідання. Суддя знову запропонував Зінченку виступити в судових дебатах, бо, за словами Кари, він уже погодив позицію з Криворучко. Зінченко заперечив. “Позиція узгоджена з захисницею Криворучко”, – сказав він і додав, що з Карою конфіденційної розмови не мав.

Після цього суд оголосив перерву на 30 хвилин, щоб Зінченко і Кара могли узгодити позицію.

Після перерви до канцелярії суду надійшло клопотання від Кари, в якому адвокатка заявила, що без повного ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, зокрема з відео та аудіо судових засідань, та узгодження правової позиції належний захист обвинуваченого неможливий.

Згодом суддя вдруге запропонував виступити в судових дебатах Зінченку. Обвинувачений сказав, що за пів години неможливо узгодити позицію у такій справі.

Крім цього, Зінченко зазначив, що, по-перше, адвокатки, з якою він узгоджував позицію немає на судовому засіданні, а, по-друге, він хоче для виступу в дебатах викликати свідка.

Кара наголосила, що залишилася у справі одна після того, як Криворучко зупинили право на заняття адвокатською діяльністю. Тому вона попросила задовольнити клопотання про відкладення, щоб узгодити позицію з підзахисним.

Вона запевнила, що не планує зловживати процесуальними правами і це не буде “відтягування заради відтягування”, але, їй потрібно більше часу, щоб якісно, а не формально представити позицію сторони захисту.

За її словами, щоб виступити у залі суду, їй потрібно дослідити матеріали Криворучко, якщо вона їх передасть, або підготувати власні та узгодити їх із Зінченком.

Суд надав захисниці строк для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження до 6 вересня.

Наступне судове засідання відбудеться 7 вересня.

Як повідомляв Укрінформ, на засіданні 9 липня суд у справі про вбивство Фаріон постановив, що В’ячеслава Зінченка захищатимуть дві адвокатки: державна захисниця Діана Кара та Лариса Криворучко, яку раніше відсторонили від процесу.

19 липня 2024 року у Львові чоловік вистрілив в Ірину Фаріон і втік. Невдовзі вона померла у лікарні.

25 липня підозрюваного в убивстві, 18-річного Зінченка, затримали у Дніпрі.

Фото: Суспільне

“Моє життя з мікробами” – така екстравагантна назва напрочуд добре підходить для автобіографії чоловіка, який протягом тридцяти років шукав у землі невидимих борців із людськими хворобами. Саме він придумав для таких речовин назву – “антибіотики”. А в 1952 році отримав Нобелівську премію.

Його звали Зельман Ваксман. Американець, який народився в Україні. Інтент продовжує серію матеріалів про людей, життя яких пов’язане з Одесою.

З маленького містечка до Одеси

Одеса в його житті з’явилася не одразу. Народився Соломон у невеличкому містечку Нова Прилука тодішньої Київської губернії. Сьогодні це селище на кілька тисяч мешканців у Вінницькій області. Статки родини не дозволяли отримувати все й одразу. Батько Яків був із небагатої родини. Мати, Фріда Лондон, тримала невеличку лавку. Фріда була досить освіченою як для жінки тих часів, знала їдиш та іврит і намагалася дати синові найкращу можливу освіту. Місцевий хедер дав початкові знання. Далі хлопець завзято готувався до вступу до Житомирської гімназії, але примудрився провалити іспит із географії. Суворий екзаменатор вимагав відповісти, на якій річці стоїть Берлін. А хлопець ніяк не міг згадати. І жодні розповіді про інші великі європейські річки не переконали викладача змінити свій вердикт – “незадовільно”.

Зельман Ваксман у молодості. ФОТО: alchetron.com

Хто знає, як би склалася доля хлопця, якби він згадав про річку Шпреє. Вже будучи відомим вченим, під час відвідин Берліну Зельман Ваксман мало не заплакав, стоячи на березі саме цієї доленосної річки.

Після першої поразки Соломон не полишає мрії вивчитись, хоча для євреїв у російській імперії це було досить важким завданням. І справа не тільки в грошах, а ще й в урядових обмеженнях щодо отримання освіти.  Наступним містом для втілення мрії стала Одеса.

Вечорами разом зі своїми друзями з Нової Прилуки він навчається у викладачів Одеської п’ятої чоловічої гімназії. І ці ж самі викладачі приймають іспити в тих, хто займається екстерном. Пізніше він особливо згадуватиме Кінджи (вчителя російської мови та літератури) і Тарнарідера (вчителя математики, фізики та хімії). Нарешті, після складання всіх іспитів,  у 21-річному віці він отримує документ про зарахований курс гімназичної освіти.

Одеський державний аграрний університет, колишня п’ята чоловіча гімназія. ФОТО: upload.wikimedia.org

Це був щасливий квиток для вступу до омріяного університету.

І тут життя робить крутий віраж – помирає мати. Батько, з яким у Соломона стосунки були досить прохолодними, одружується вдруге. Повертатись додому юнак не бачив сенсу. Та й країна входить у темний період війн, революцій та єврейських погромів.

Від Одеси до Нью-Джерсі

І саме в цей час одна з закордонних кузин запрошує Соломона переїхати до неї в Америку. У 1910 році хлопець покидає дім і з цього моменту зветься вже на американський манер Зельман.

Перший час хлопець живе у сестер на фермі в Нью-Джерсі. Там, серед іншого, тримають курей. І за іронією долі саме вони майже через сорок років приведуть Зельмана Ваксмана до грандіозного відкриття і Нобелівської премії. Зельман працює на фермі й паралельно наполегливо вивчає англійську мову.

Згодом Зельман стає студентом Ратгерс-коледжу неподалік. Щоправда, замість омріяної медицини, яка була йому не по кишені, обирає ґрунтознавство. І, як не дивно, саме в землі багато років потому він знайде речовину, що допоможе людству боротися з туберкульозом.

Кампус Ратгерського університету сьогодні. ФОТО: www.thoughtco.com

Значно пізніше, отримуючи Нобелівську премію з рук педіатра Арвіда Валдгрена, Зельман Ваксман почув наступні слова: “Ви не фiзiолог, не лiкар, проте ваш внесок у розвиток медицини має величезне значення. Стрептомiцин вже врятував життя тисяч людей. Ми, медики, вважаємо вас одним із найбiльших благодiйникiв людства”.

А поки що Зельман Ваксман вчиться у Ратгерсі й починає досліджувати ґрунтові бактерії. Він помічає, що бактерії, які викликають туберкульоз, у ґрунті зникають. Тоді Зельман висуває припущення, що в землі є якісь бактерії-антагоністи. Так його увагу привертають актиноміцети. Але до революційного відкриття ще далеко.

У 1916 році Зельман Ваксман отримує громадянство США й одружується з Деборою Мітник, молодшою сестрою свого друга дитинства Пейсі. Колись хлопці разом вирушили до Америки й пообіцяли покликати Дебору, щойно облаштуються. Свого слова вони дотримали.

У 1919 році у Зельмана й Дебори народжується єдиний син – Байрон Холстед Ваксман. Ім’я йому дали на честь Байрона Холстеда, одного з учителів Зельмана, який відіграв важливу роль на початку його наукового шляху. Згодом Байрон Ваксман стане відомим імунологом, професором Єльського університету й одним із піонерів нейроімунології. Дебора ж була музично обдарованою і співала в хорі в Нью-Йорку. 

Земля – ключ до боротьби з хворобами

Наукові пошуки змушують вченого здійснити поїздку до Європи. Він вивчає досвід передових лабораторій Франції, Італії, Німеччини. Під час піврічної європейської поїздки у 1924 році родина Ваксманів відвідує й рідні місця. Те, що Зельман побачив у Новій Прилуці, залишило важкі спогади. “Найбiльше нещастя, яке тiльки можна собi уявити, найстрашнiша катастрофа, через яку коли-небудь проходили народи росiї. Найпотужнiший експеримент у соцiальних i полiтичних вiдносинах – навряд чи можна висловити все те, що ми побачили…”

Результатом поїздки став трактат “Принципи мiкробiологiї ґрунту”, опублікований у 1927 році. Наступний раз Зельман Ваксман відвідав срср вже в 1950-х.

Обкладинка книги Зельмана Ваксмана. ФОТО: tse4.mm.bing.net

Наукові пошуки продовжувались. І треба було поспішати – почалася Друга світова війна. Потрібно було пришвидшити створення нових препаратів для боротьби з iнфекцiйними захворюваннями та епiдемiями, якi незмінно супроводжують війни.

Протягом подальших досліджень колегам Ваксмана вдалося виділити стрептотрицин, який мав потрібний ефект, але виявився надто токсичним для тварин і людини. Отже, треба було шукати далі.

На допомогу прийшли… кури. Під час дослідження мікрофлори горла здорової курки в лабораторії Ваксмана виявили штам Streptomyces griseus, здатний пригнічувати ріст інших бактерій. Інший перспективний штам того самого мікроорганізму виділили з ґрунту. Працюючи з ними, Альберт Шац виявив, що вони продукують новий антибіотик – стрептоміцин. Невдовзі з’ясувалося, що він діє і проти Mycobacterium tuberculosis – бактерії, що спричиняє туберкульоз.

Дослідницька команда Зельмана Ваксмана у Ратгерському університеті, 1947 рік. ФОТО: static.gazeta.ua

Після кількох років досліджень світ отримав довгоочікуване спасіння від “великої білої чуми”, як тоді називали туберкульоз. Окрiм цього, стрептоміцин виявився ефективним щодо iнших захворювань: черевного тифу, холери, бубонної чуми, туляремiї, iнфекцiй сечовивiдних шляхiв тощо.

Фармацевтична компанія Merck & Co., яка в 1939 році бере на себе витрати на випробування, отримує монополію на виробництво препарату й налагоджує його масовий випуск, сплачуючи авторам роялті. Тим не менш у 1945 році Зельман Ваксман звертається до керівництва Merck & Co з проханням розірвати угоду 1939 року і відмовитись від монополії, дозволивши іншим компаніям виробляти препарат, що призведе до його здешевлення й доступності. Цікаво, що компанія виявила шляхетність і  погодилася на ці умови.

Зельман Ваксман на обкладинці журналу Tme, 1949 рік. ФОТО: alchetron.com

Зельман Ваксман отримував роялті від продажу стрептоміцину й половину грошей спрямував на створення Фонду мікробіології, який сам і очолив. У молодості Зельман Ваксман страждав від того, що не завжди мав кошти і базу для проведення і публікації результатів своїх досліджень. Отже, створення Фонду мало підтримати майбутніх науковців.

Корифей мікробіології

У 1952 році Ваксман отримав Нобелівську премію з фiзiологiї та медицини “за вiдкриття стрептомiцину – першого дiєвого антибiотика проти туберкульозу”. У 1958 році вчений вийшов на пенсію. Але, як зазначав син вченого в одному з інтерв’ю, ще довго “батько отримував з різних країн світу дуже багато щемливих листів від вдячних пацієнтів, в тому числі дітей, врятованих завдяки стрептоміцину”.

До кінця життя Ваксман залишався корифеєм мікробіології. На пенсії він  мандрував світом, читав лекції. Також він написав бiографiю першовiдкривача холерної та чумної вакцини Володимира Хавкiна (Waldemar Mordechai Wolff Haffkine), чиє життя також нерозривно пов’язано з Одесою.

Помер вчений у 1973 році у 85-річному віці. Поховано його у Вуд Холi, штат Массачусетс. На могилi англiйською мовою та на iвритi процитовано вiрш із пророка Iсаї: “Хай земля відкривається, і хай породить спасіння” (Iс. 45:8).

Ці пророчі слова Зельман Ваксман буквально втілив у життя, почавши досліджувати ґрунтові бактерії, що привели його до відкриття стрептоміцину, який досі рятує людство від “великої білої чуми”. Працюючи професором біохімії та мікробіології в Ратгерському університеті протягом чотирьох десятиліть, Ваксман відкрив понад двадцять антибіотиків і запровадив процедури, що призвели до створення багатьох інших.

У 2003 році до 115-річчя з дня народження вченого і до 60-річчя винайдення стрептоміцину в Новій Прилуці було встановлено меморіальну стелу, на відкриття якої приїздив син Зельмана Ваксмана Байрон Холстед Ваксман.

Меморіальна стела у Новій Прилуці. ФОТО: i0.wp.com

Віолетта Дідук

День Незалежності України вже давно вийшов за межі суто офіційного державного свята, перетворившись на глибоко особистий символ для кожного громадянина. Це поняття об’єднує в собі як геополітичний суверенітет держави, так і особисту свободу кожного українця обирати власний шлях. У час великих випробувань національні цінності набувають нових сенсів, а прагнення жити у вільній країні стає головною опорою суспільства.

Журналісти Новини.LIVE запитали в одеситів, що для них означає незалежність України.

Реклама

Можливість самовираження

Для багатьох громадян суверенітет держави першочергово проявляється у повсякденній змозі вільно розвиватися, говорити рідною мовою та реалізовувати творчий потенціал. Велике значення має також збереження національної пам’яті та вивчення минулого, аби нові покоління розуміли цінність власної держави. Прагнення передавати ці знання далі стає важливою місією для тих, хто бачить свій внесок у майбутнє країни.

“Це для мене можливість бути собою у цій країні. Це можливість розмовляти державною мовою, проявляти себе, наприклад, свою творчість. Я зазвичай читаю історію, мені дуже подобається цей предмет. Однак, теперішнє покоління не дуже в цьому зацікавлене”, — розповіла одеситка Ганна.

Свобода вибору та тривога

Прагнення жити повноцінним життям за власними правилами залишається базовим орієнтиром для суспільства. Водночас у нинішніх реаліях це свято викликає суперечливі емоції, адже радість поєднується з постійним відчуттям загрози ворожих атак. Попри тривожну атмосферу та небезпеку, люди все одно прагнуть відчути святковий настрій та зберегти віру в краще.

“Насправді для мене це, коли ми можемо вільно робити вибір і незалежно від кого жити на повну. Коли ми маємо сили і можливості, і насправді коли ми просто живемо своїм життям, так як ми цього бажаємо. Хотілося, щоб це був більш святковий день, але, на жаль, зараз це трохи страшний день, бо ми розуміємо, що в цей день, наприклад, більша ймовірність обстрілів або ще чогось, і від цього 50 на 50 відбувається така атмосфера”, — зазначила містянка Варвара.

Фундамент державного суверенітету

Частина громадян розглядає незалежність крізь призму суб’єктності на міжнародній арені та внутрішньої самостійності. Здатність держави ухвалювати власні рішення без зовнішнього тиску вважають невід’ємним правом українського народу. Більшість намагається відзначити цей день корисно, долучаючись до благодійних ініціатив або проводячи час із найріднішими.

“Для мене незалежність — це частина суверенітету, це здатність держави вирішувати проблеми всередині країни, здатність робити якісь незалежні самостійні дії у зовнішній політиці, здатність представляти себе самостійно на міжнародній арені, бути самостійною політичною силою. Це невід’ємно від нашої держави, від нашого народу. І це такий рух, який, як на мене, дуже сильно належить українському народові”, — поділилася жителька Одеси Євгенія.

Європейський шлях та пам’ять

Впевненість у майбутній перемозі та належність України до європейської родини залишаються незламними орієнтирами для військових і цивільних. Проте відчуття свободи нерозривно пов’язане із сумом за тими, хто віддав життя у боротьбі за цю незалежність. Світла пам’ять про побратимів додає сил продовжувати рух уперед заради мирного майбутнього.

“Українська нація – це особливо любивий народ, європейський. І ми будемо жити, як Європа, переможемо, і перемога буде за нами”, — розповів військовий Олександр.

Самостійність та родинні традиції

Суть незалежності часто зводиться до простих і зрозумілих речей — можливості самостійно відповідати за власні рішення без озирання на інші країни. У повсякденному житті це свято стає чудовою нагодою зупинитися, провести час у колі сім’ї та відчути тихий затишок. Звичайні прогулянки містом та спільний відпочинок підкреслюють цінність мирних моментів.

“Україна незалежна від інших країн, вона самостійна. Ти маєш приймати рішення сам”, — зауважила містянка Лілія.

Відповіді одеситів доводять, що Незалежність — це не просто юридичний статус чи дата в календарі, а живий досвід і щоденний вибір кожного. Попри різницю в акцентах, роздумах та особистих традиціях відзначення, людей об’єднує головне: бажання вільно жити на власній землі, повага до власної історії та незламна віра у щасливе майбутнє своєї держави.

Як повідомляли Новини.LIVE, в Одесі 24 серпня провели святковий патріотичний автопробіг до Дня Незалежності України. До колони долучилися водії автомобілів, мотоциклісти та ветерани. Учасники прикрасили транспорт українською символікою та проїхали містом, вшановуючи захисників і демонструючи підтримку незалежності України.

Також Новини.LIVE писали, що у День Державного Прапора центральними вулицями Одеси пройшла хода на підтримку військовополонених, цивільних бранців та зниклих безвісти українців. Поруч із величезним синьо-жовтим стягом учасники несли 100-метровий Прапор Надії. Для багатьох людей у колоні ця акція була не просто символічною: вони роками чекають на своїх чоловіків, братів, дітей та друзів і досі не знають, де ті перебувають.