Китай розвиває рої дронів і вдосконалює технології штучного інтелекту, що керують ними, дедалі частіше нехтуючи міркуваннями безпеки та контролем з боку людини.

Фокус переклав статтю “Чому США мають боятися роїв китайських ШІ-дронів” журналіста-фахівця у темі військових технологій, Гаррісона Касса для порталу The National Interest. Касс розповів про протистояння США та Китаю у галузі військових ШІ-технологій для безпілотників та пояснив, чи варто турбуватись, що китайці можуть здобути перевагу над американцями.

Загострення протистояння між США і Китаєм в галузі штучного інтелекту призводить до військово-промислових перегонів, які викликають занепокоєння. Китайські розробки у сфері ШІ виглядають особливо тривожно через давню інтеграцію цивільного і військового секторів і фактичну відсутність етичного, правового або соціального контролю за розвитком ШІ в Китаї. Конкуренцію Пекіну складають американські інвестиції в ШІ-системи військового призначення — і це засноване на страху і суперництві протистояння навряд чи припиниться з міркувань безпеки або примирення, з огляду на стратегічні інтереси наддержав.

Важливо

Китай активно інвестує в автономні дрони та системи роїв, які він прагне протиставити традиційним перевагам США — пілотованим літакам, військово-морському флоту та глобальним базам. Засновуючись на досвіді війни в Україні та боротьби американських авіаносців з хуситами в Червоному морі, Пекін бачить, що відносно недорогі автономні системи можуть суттєво врівноважити переваги супротивника.

Автоматизовані рої дронів не залишають звичайним платформам жодного шансу

У 2017 році компанія China Electronics Technology Group Corporation (CETC) провела гучне “випробування рою” зі 119 автономних дронів-камікадзе з фіксованим крилом, запущених з установок на задній частині вантажівки. Наступними роками Китай проводив дедалі масштабніші випробування, багато з яких залишаються засекреченими і не обговорюються в китайських соціальних мережах. Замість того щоб покладатися на один вразливий контролер, рої CETC спілкуються один з одним за допомогою вбудованих алгоритмів; ці платформи прокладають маршрут у реальному часі, автоматично розпізнають цілі та вміють навчатися та закріплювати навички.

Важливо

Китай, як і США, розробляє системи вірних ведених — дрони розміром приблизно з винищувач, що супроводжують пілотовані літаки в бою. Feihong-97 і GJ-11 Sharp Sword від AVIC — найвідоміші прототипи, які літають у формації з винищувачами Chengdu J-20. Концепція проста: ВПС країни насичують бойовий простір дешевими, напівавтономними та одноразовими БПЛА, які можуть вести розвідку, створювати перешкоди й завдати ризикованих ударів, захищаючи при цьому обмежений парк пілотованих літаків Китаю. Військово-повітряні сили США грають у ту ж гру, розробляючи автономний літак Collaborate Combat Aircraft (CCA), який буде літати разом з майбутнім винищувачем F-47 Next Generation Air Dominance (NGAD).

Коли у 2025 році Китай представив зображення Jiu Tian SS-UAV — “материнського корабля” для дронів з розмахом крил 25 м, здатного запускати рої БПЛА, це викликало питання: чому США не будують щось подібне?

У морі Китай вже запускає безекіпажні надводні судна. JARI USV — свого роду мініесмінець, що являє собою розроблену для застосування в роях ШІ-платформу, оснащену датчиками й зброєю, зменшеними в порівнянні з більшими військовими кораблями. Автономний підводний човен HSU-001 також вже вступив у стрій, забезпечуючи розвідку і наведення для систем ракет дальньої дії.

Америка не може поступитися Китаю пануванням у сфері БПЛА

Стратегічні наслідки інвестицій Китаю в автономні системи дуже серйозні. Рої подавляють оборону завдяки кількості, а не індивідуальній ефективності. Системам ППО, здатним відстежувати й вражати близько дюжини цілей, доведеться вражати сотні дронів. Авіабази з цінними злітно-посадковими смугами, що мають стратегічне значення для проєктування сили, можуть бути зруйновані недорогими й нескладними безпілотними системами. А пілотовані винищувачі, на розробку і будівництво яких йде багато часу і які коштують сотні мільйонів доларів за одиницю, просто неефективні проти самонавідних дронів-камікадзе, які можна виробляти сотнями.

Найбільше занепокоєння викликає той факт, що Китай не ставить перед своїми автономними системами тих же обмежень, що і США. Американці, як і раніше, наполягають на присутності “людини за пультом”, яка прийматиме рішення про застосування летальної зброї. Китай дозволяє собі не виявляти такої обережності, віддаючи пріоритет швидкості та ефективності прийняття рішень на полі бою. Пекін створює великі флотилії та ескадрильї автоматизованих систем, призначених для швидкого реагування з мінімальним контролем з боку людини, в рамках культури командування, налаштованої на агресивність. Невідомо, чи зможе Вашингтон відповісти на це, не жертвуючи власними заходами безпеки.

Про автора

Гаррісон Касс — старший автор відділу оборони та національної безпеки в The National Interest. Касс — адвокат і колишній політичний кандидат, який вступив на службу до ВПС США в якості льотчика-стажиста, а потім був демобілізований за станом здоров’я. Він спеціалізується на військовій стратегії, аерокосмічній галузі та питаннях глобальної безпеки. Гаррісон здобув ступінь доктора юриспруденції в Орегонському університеті та ступінь магістра в галузі глобальної журналістики та міжнародних відносин в Нью-Йоркському університеті.