Події
Українська Кассандра від польського режисера. Жінка у війні
Ґжеґож Яжина разом з акторами двох національних театрів переосмислить античний міф крізь сучасний досвід війни
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки та Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочали роботу над спільною постановкою «Кассандра. PROJECT».
Прем’єра запланована на весну 2026 року на сцені театру імені Лесі Українки. Актори двох театральних колективів однією чималенькою командою активно готуються (остаточний склад вистави буде оголошено пізніше), а ми розповідаємо деталі про те, чого очікуємо від цієї цікавої міжтеатральної колаборації, що відбувається в межах Меморандуму про співпрацю, підписаного в жовтні.
РЕЖИСЕР: МЕНЕ ДУЖЕ БЕНТЕЖИТЬ ДУМКА, ЯК УКРАЇНСЬКІ ЖІНКИ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ ВИТРИМУЮТЬ
За задумом режисера Ґжеґожа Яжини та драматурга Романа Павловського-Фельберга вистава має висвітлити узагальнені історії жінок, які споконвіку за своєю природою не ініціюють світових конфліктів, але найбільше потерпають від їхніх наслідків. Тобто, з української сцени вустами Кассандри промовлятимуть усі жінки, на долю яких випало жити у кровопролитних війнах – від античних, до сучасних. Це буде поєднання сучасного і античного текстів. При тому, що драматургія вистави спиратиметься на класичні твори Гомера, Есхіла, Евріпіда, а також на твори Лесі Українки і Жана-Поля Сартра, вони будуть представлені крізь оптику сучасних реалій України, з елементами детективу, можливо, навіть трилера.
ГРЕЦЬКА ТЕМА ДАЄ НАГОДУ УЗАГАЛЬНЮВАТИ ІСТОРІЮ, ТОМУ ЩО ВІЙНИ ЗАРАЗ ВІДБУВАЮТЬСЯ ПО ВСЬОМУ СВІТУ
«Мене дуже бентежить думка, як українські жінки під час війни в Україні витримують це. Кассандра кладе своє життя задля боротьби, вона жінка-воїн, яка постає проти дуже сильної людини – лідера великого війська. Ми узагальнюватимемо кейс, коли жінки беруть на себе тягар боротьби, оскільки такий приклад є і в Україні, і в усьому світі – це загальнолюдська ситуація. Надзвичайно важливо, щоб голос жінки був почутим і художнє дослідження цієї теми вкрай важливе», – ділиться пан Ґжеґож.
Режисер пояснює, що обрав тему Троянської війни як універсальний символ боротьби, болю, трагедії і… повторюваності людських помилок: «Ми можемо бачити, що минають часи, а людство досі не впоралося з помилками, які робило тисячі років тому, і війни тривають. А грецька тема дає нагоду узагальнювати історію, тому що війни зараз відбуваються по всьому світу». Водночас постановка «Кассандри» є досить делікатною справою, оскільки є спільною європейською темою, пов’язаною із загальним досвідом Другої світової війни.
ВИБІР МАТЕРІАЛУ ВИПАВ НА ТІ ПИТАННЯ, ЯКІ ТУРБУЮТЬ ЛЮДСТВО КРІЗЬ УСІ ВІКИ – ВІЙНА
Ґжегож Яжина – відомий діяч сучасного польського театру, багаторічний керівник TR Warszawa (Teatr Rozmaitości). Театрознавці називають його вистави революційними, оскільки вони містять реакцію на гостросоціальну проблематику сьогодення. З лютого 2022 року митець постійно стежить за подіями в Україні і глибоко переживає їх. Він декілька разів приїздив до Києва під час повномасштабного вторгнення, і коли під час першого візиту познайомився з драмою Лесі Українки «Кассандра», це стало вирішальним поштовхом до ідеї створення проєкту та активізувало його багаторічні дослідження історії Давньої Греції.
У 2024 році під час зустрічі з керівництво Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки – генеральним директором-художнім керівником Кирилом Кашліковим та директором-розпорядником Оксаною Немчук було обговорено всі деталі, і робота над київською «Кассандрою» розпочалася.
«Звісно, під час війни було б неправильно брати щось інше, тому вибір матеріалу для постановки випав на ті питання, які турбують людство крізь усі віки – війна», – говорить режисер Яжина, який особисто проводив у Києві кастинги та воркшопи для акторів майбутньої вистави.
На наше запитання, які в нього відчуття, коли він перетинає кордон і опиняєтеся в країні, яка постійно перебуває під загрозою балістичних обстрілів, відповідає: «Коли я виїжджаю з Варшави, то розумію, що їду в зовсім інший світ, і це справді досить дивні відчуття, в яких є певна доля страху. Але коли я вже перетинаю кордон з вашою країною, бачу українські міста, бачу ваших людей, то стаю одним із них і розумію, як це круто бути в Україні саме в цей час».
ПРОДЮСЕРКА: ЦЕЙ ПРОЄКТ СПРИЯТИМЕ ЗМІЦНЕННЮ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПІВПРАЦІ
Тепер щодо самого Меморандуму про співпрацю між двома національними театрами. «Кассандра. PROJECT» – перша спільна робота в його межах, яка, на думку театрів, стане не лише культурною ініціативою обох театральних установ, а й важливим мистецьким жестом солідарності. Окрім того, цей проєкт сприятиме зміцненню українсько-польської культурної співпраці. «Кассандра. Project» – охоплює не тільки постановку вистави, а також проведення мистецьких і освітніх заходів, зокрема, воркшопи, лекції та панельні дискусії.
«Якщо говорити загалом, то підписання меморандуму передбачає розвиток партнерських відносин, обмін досвідом, а також спільну роботу над творчими, освітніми та мистецькими проєктами. А конкретні напрями співпраці можуть передбачати створення спільних вистав, мультидисциплінарних проєктів, які б залучали різні мистецькі чи освітні напрями – лабораторії, конференції, воркшопи, дискусії. Також маємо на меті організовувати спільні гастрольні тури», – пояснює продюсерка проєкту «Кассандра. PROJECT» Оксана Немчук.
МИ ОБ’ЄДНУЄМО СВОЇ ЗУСИЛЛЯ ЩОБ ПІДТРИМУВАТИ БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ ПІД ЧАС ВІЙНИ
То чи можна вважати, що підписання меморандуму про співпрацю зламало стереотип, що театри мають конкурувати між собою?
«На мою думку ʺздороваʺ конкуренція має бути в мистецькому середовищі, – пояснює Оксана Немчук. – Конкуренція стимулює пошук нових форм, сміливі режисерські рішення. Вона спонукає митців працювати над оригінальністю, професійним зростанням і створенням унікальної художньої мови. І в результаті ми спостерігаємо, як розвивається театральне середовище. Стосовно саме нашої співпраці, то це скоріше жест солідарності та партнерства. Ми об’єднуємо свої зусилля щоб підтримувати безперервність творчого процесу під час війни. Можливо, сьогодні ми робимо перші кроки до переосмислення моделі театральної співпраці в Україні, і місце ʺконкуренціїʺ в майбутньому займе розвиток театрів через партнерство».
Вона впевнена, що в сучасній Україні, особливо в умовах економічних, безпекових, воєнних викликів, об’єднання зусиль театральних інституцій має надзвичайне значення. Окрім того, така співпраця сприятиме розвитку театральної спільноти.
«Ми маємо підтримувати моральний дух українців, давати простір для мистецького осмислення травм і водночас зберігати та розвивати українську культурну традицію», – говорить продюсерка «Кассандра. PROJECT» Оксана Немчук.
Любов Базів. Київ
Фото Олександра Клименка та Ірини Сомової
На головній світлині: актори Сергій Детюк та Анастасія Шестопал під час ІІ-го етапу роботи над проєктом «Кассандра.PROJECT»
Події
Галина Храпко, кінопродюсерка
Незабаром глядачам представлять повнометражний документальний фільм «12. Земля Героїв» – реальні історії захисників із найчисельнішого виду Збройних Сил України – Сухопутних військ. Ідея створити таку кінорозповідь у Галини Храпко – кінопродюсерки, засновниці й директорки кінокомпанії, викладачки кафедри продюсування КНУТКіТ імені Івана Карпенка-Карого – зародилася в перший рік повномасштабної російсько-української війни.
Хто ті достойники, чий приклад має надихати інших на відважні вчинки, і як за кілька років трансформувався початковий задум? Чому для знімальної команди було важливо створювати фільм про тих, хто продовжує бути у строю? Як переживали загибель нещодавно у грудні одного з героїв фільму – кавалера «Золотої Зірки» легендарного підполковника Олександра Шемета, який зумів на Мі-24 у квітні 2022 року долетіти під інтенсивним ворожим вогнем до заблокованих рашистами захисників «Азовсталі», доставив медикаменти та їжу й вивіз поранених з комбінату?
На ці та інші запитання Укрінформу відповідає Галина Храпко в контексті того, чи можливо, якими силами створити 1000 годин якісного українського контенту, як це нині декларують державні управлінці.
Співрозмовниця каже, що кожна історія фільму «12. Земля Героїв» могла б стати окремою повнометражною стрічкою. Уже готуються дві наступні кінороботи – про українських захисників, удостоєних найвищої державної нагороди, які боронять море та небо. Однак такий поділ є умовним, адже той самий Олександр Шемет був пілотом Сухопутних військ.
ГЕРОЇ УКРАЇНИ ІЗ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК – У НОВОМУ ДОКУМЕНТАЛЬНОМУ ФІЛЬМІ
– Пані Галино, як народжувалася ідея створення документального проєкту про захисників – Героїв України?
– Україна у війні із 2014 року, тому ідея виникла ще в перші місяці повномасштабного вторгнення Росії. Реальність така, що дуже багато захисників – і нагороджених, і ненагороджених – віддали своє життя за кожного з нас. Усі вони – герої і заслуговують бути на екранах.
Проте, коли запитували в молоді у школі чи університеті, кого із захисників чи захисниць знають, – небагато прізвищ називали у відповідь. Тому ми вирішили допомогти запам’ятати імена тих, хто боронить Україну. Герої України – це люди, чиї імена ми маємо знати.
Разом із командою ми тривалий час продумували, як у період тяжіння дітей і молоді до коротких форматів побудувати кінорозповідь про героїв, щоб ці кадри стали не поодинокими спалахами, а системним контентом в інформаційному просторі. Тож ідея остаточно викристалізувалася на початку 2023-го.
Далі був тривалий час пошуку фінансування для реалізації цього масштабного проєкту. І тільки у 2025 році на мистецькому конкурсі Мінкульту наш перший фільм великого циклу – про 12 захисників землі – здобув перемогу й отримав державну підтримку.
– Як вдалося знімальній групі контактувати з чинними військовими?
– Завдяки підключенню до проєкту як співпродюсера Тараса Ткаченка – режисера таких фільмів, як «Гніздо горлиці» та «Залишенець. Чорний ворон», який нині очолює Перший Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ ЗСУ. І завдяки тісній співпраці із Сухопутними військами нам вдалося відзняти ці перші 12 унікальних історій. Власне, процес зйомок і подальші роботи над фільмом тривали трохи менше трьох місяців. Це рекордні терміни для такого обсягу роботи.
– Чи одразу визначилися з назвою і форматом?
– Проєкт спочатку мав робочу назву «100 героїв України».
Проєкт спочатку мав робочу назву «100 героїв України»
Ми планували створювати короткі документальні історії тривалістю до п’яти хвилин – у міжнародній практиці такі формати називають «капсулами». Ідея полягала у створенні 100 таких історій, відтак – десять документальних повнометражних фільмів. А вже на основі капсульних та розгорнутих документальних створювати ігрові повнометражні фільми. Як мінімум один такий бойовик-екш було заплановано до річниці незалежності України у 2026 році.
Але зрозуміло, що ми втратили багато часу на пошук фінансування, тому в ці строки вже нереально вкластися. У концепті було закладено також появу коміксів, книг, театральних постановок, радіоп’єс тощо. Для ефективного утвердження ідентичності та патріотичного виховання потрібен комплексний підхід. У ньому немає дрібниць – навіть те, щоб на зошитах і щоденниках школярів були зображені реальні герої, має значення.
УНІКАЛЬНІ ІСТОРІЇ: НАЙБІЛЬШЕ ЧИСЛО ЗНИЩЕНОЇ ВОРОЖОЇ ТЕХНІКИ І ТРОФЕЙНІ ТАНКИ
– Кого саме побачать глядачі в документальному фільмі «12. Земля Героїв»?
– Ми розповідаємо історії і чинних військових, і тих, хто через серйозні поранення не може бути на передовій на фронті, проте продовжує навчати новобранців або забезпечувати Сили оборони. Режисер фільму – Володимир Сидько, головний оператор – Дмитро Санін. Креативною продюсеркою стала Наталія Яковлева, а продюсуємо фільм ми з Тарасом Ткаченком.
У фільмі глядачі побачать Олександра Іванцова з позивним Схід, військовослужбовця Третьої окремої штурмової бригади (3 ОШБр). Він єдиний, хто у 2022 році не вийшов з оточеної росіянами «Азовсталі» і не потрапив у полон. Дивом вижив і дивом дістався підконтрольної нашим військовим території.
Олександр написав книгу спогадів «Флешбек: Маріуполь». Своїм служінням Україні він доводить, що захист Батьківщини – це честь.
Ще один наш Герой – Андрій Головня.
Ще один наш Герой – Андрій Головня
Коли розпочалася повномасштабна війна йому було лише 19. Він навчався в Національному університеті фізичного виховання і спорту та працював охоронцем у київському ресторані. Спочатку його не хотіли брати до війська, казали, що надто молодий. Згодом він установив український рекорд за кількістю знищеної ворожої техніки із «Джавеліна». І тепер ми очікуємо розгляду заявки на фіксацію світового рекорду.
Також у фільмі – історія майора Олега Ширяєва з позивним Сірко, який спланував і очолив похід на Курщину; проводимо паралелі з військом Сагайдачного. Також вихопили для фільму унікальну здатність Сергія Пономаренка перехоплювати на полі бою ворожі танки й повертати на поле бою вже під українським прапором.
Кожна із дванадцяти історій – унікальна. І кожна з них заслуговує стати окремим ігровим фільмом для великого екрану.
– У фільмі «12. Земля Героїв» розповідатимете і про легендарного підполковника Героя України Олександра Шемета із 12 окремої бригади армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка. Він загинув з екіпажем 17 грудня 2025 року, виконуючи бойове завдання.
– Для знімальної команди це була велика втрата. Ми всі були просто шоковані. 12 грудня, до Дня Сухопутних військ, ми презентували перший трейлер нашого фільму, наступного дня вітали Олександра Шемета з днем народження – йому виповнилося 55 років. А через п’ять днів із самого ранку нам повідомили цю страшну звістку.
Олександр Шемет у квітні 2022 року на Мі-24 долетів до заблокованих рашистами захисників «Азовсталі», доставив медикаменти, їжу і під інтенсивним ворожим вогнем вивіз поранених із комбінату. Загалом мав 36 років льотного досвіду, провів 3400 годин у небі, виконав багато успішних бойових операцій за межею можливого.
Для Олександра Шемета це була перша кінооповідь. Ми закарбувати й зберегли її для історії – для його дітей, онуків, родини й усієї країни.
– Коли фільм «12. Земля Героїв» плануєте показувати в кінотеатрах?
– Оскільки бачимо серед глядацької аудиторії школярів і студентів, то хочемо встигнути з прокатом до завершення нинішнього навчального року.
ПРОГРАМА «1000 ГОДИН УКРАЇНСЬКОГО КОНТЕНТУ» МАЄ СТАТИ ПРОТИДІЄЮ РОСІЙСЬКІЙ ПРОПАГАНДІ
– Маючи багаторічний практичний досвід у кіно та телевиробництві, як ви ставитеся до програми «1000 годин українського контенту», для реалізації якої в держбюджеті закладено на 2026 рік 4 млрд грн?
– Мене не лякає такий обсяг. Якщо розкласти його за категоріями різних форматів, то він перестає бути загрозливим. Навпаки – це можливість створити системну протидію російській пропаганді. Питання трохи в іншому: чи має держава сьогодні інституційну спроможність якісно, прозоро та відповідально реалізувати такий обсяг виробництва протягом одного року.
– Яка ситуація у нас із самими фахівцями в кіноіндустрії, коли підходимо до чотирирічного рубежа повномасштабної російсько-української війни?
– Так, ми маємо враховувати, що чимало людей із кіногалузі воюють, багато жінок із дітьми виїхали ще на початку 2022 року. Проте саме реалізація програми «1000 годин українського контенту» могла б виконати ще й важливу соціальну функцію – сприяти поверненню в Україну тих, хто зараз за кордоном. Кажу про це відповідально, бо як продюсерка спілкуюся з багатьма тимчасово переміщеними через війну представницями нашої кіноіндустрії. Якщо в них тут буде робота – це мотивуватиме їхати додому.
– Кого можна залучати до виробництва контенту з тих, хто перебуває закордоном?
– Передовсім ідеться про дівчат і жінок. Насправді за кордоном перебуває багато талановитих українських режисерок, продюсерок, сценаристок, акторок, операторок та інших представників кіноіндустрії. І якби вони розуміли, що можуть бути задіяні, гадаю, багато хто з них був би готовий приїхати. Вони кажуть: «Війна триває, небезпека залишається, проте найважливіше – аби тільки була змога працювати».
ПРОПОЗИЦІЯ: ОПЕРАТОРІВ КОНКУРСНИХ ВІДБОРІВ ПРОЄКТІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ МАЄ СТАВАТИ БІЛЬШЕ
– Що потрібно врахувати, щоби програма «1000 годин українського контенту» не зазнала фіаско?
– Операторів конкурсних відборів має ставати більше, щоб грамотно розподілити між усіма обсяг навантаження. Дуже важливим є той момент, щоб усі претенденти на державну підтримку могли перебувати в рівних умовах і мати можливість чесного змагання. Останнім часом кіноспільнота активно обговорює втрату довіри до процедур оцінювання й ухвалення рішень. Показовим став 2024 рік, коли значна частина творців бойкотувала 19-й конкурсний відбір Держкіно, і це серйозний сигнал для системи. Але самоусення не вирішує проблеми, потрібно навпаки – об’єднатися, щоб такі конкурси були позбавлені «ручного режиму».
Ефективним інструментом може стати повна цифровізація процесів.
Ефективним інструментом може стати повна цифровізація процесів
Маю на увазі запуск єдиної електронної екосистеми, де кожен етап державної підтримки фіксується, має юридичну захищеність й охоплює весь життєвий цикл: від подачі заявки через електронний кабінет і експертного оцінювання – до ухвалення рішень, підписання договорів, контролю виробництва, дистрибуції, звітності та аналітики ефективності.
Це не лише про зручність чи економію витрат на апарат державної інституції, а про рівні правила для всіх, професійну відповідальність і ту ж довіру до процедурних умов, на які не повинен впливати людський фактор. І тоді з’явиться більша кількість якісних заявок, більше творців і митців, яким довіряють уже міжнародні партнери і готові долучатися – заходити у копродукцію. Також це буде здоровим сигналом для бізнесу, якому може бути вигідно співфінансувати перспективні проєкти. Але на сьогодні критично все впирається в довіру.
– Одним із таких нових операторів конкурсного відбору чи міг би стати й сам КНУТКіТ імені Івана Карпенка-Карого – найбільший профільний заклад, який готує фахівців для кіноіндустрії? Зараз дипломні роботи зазвичай студенти роблять власним коштом. А фінансові можливості в більшості, на жаль, дуже обмежені.
– Так, може – і це було б логічним кроком у межах державної культурної політики. Дебют у кіно – це не просто перший фільм, а ключовий момент переходу від навчання до професійної індустрії. Саме на цьому етапі формується відповідальність за повний виробничий цикл, роботу з бюджетом, командою, дедлайнами і правовими зобов’язаннями.
У європейській практиці дебюти ніколи не залишаються «вільним плаванням» – держава створює інституційні механізми контрольованого входу в професію через окремі програми або конкурсні лінії, часто за участю освітніх установ. Це дає не лише фінансування, а й менторський супровід, експертну оцінку та розуміння індустріальних правил гри.
В українському контексті саме державний профільний заклад може стати таким оператором для дебютних і студентських проєктів – у партнерстві з державою, ринком і професійною спільнотою. Це дало б змогу перетворити дебют із зони ризику на структурований етап професійного розвитку та забезпечити сталий прихід нових кадрів у національне кіно.
На міжнародній науково-практичній конференції я якраз і порушила тему підтримки кінематографічних дебютів – як стратегії збереження творчого потенціалу України у воєнний час.
– Часто Ахіллесовою п’ятою для вітчизняних фільмів стає обмежена можливість глядачам його побачити. Як робити видимим контент?
– Видимість фільму формується не після його завершення, а ще на етапі розробки.
Видимість фільму формується не після його завершення, а ще на етапі розробки
Дистрибуція, маркетинг і комунікація мають бути закладені в проєкт від самого початку – так само, як сценарій і виробничий план.
На внутрішньому ринку видимість у прокаті українського кіно часто залежить не від якості, а від кількості та часу сеансів: голлівудські блокбастери витісняють національні фільми в незручні слоти, фактично позбавляючи їх глядача. У таких умовах держава могла б підсилити доступ до українського кіно через механізм культурних ваучерів для школярів і молоді – тобто гарантоване право відвідати фільми, створені за державної підтримки, включно з дебютами. Подібні інструменти давно працюють у європейських країнах як частина культурної політики, формуючи звичку дивитися національне кіно. А далі починає діяти те, що не купиш за жодні бюджети, – реклама з уст в уста («сарафанне радіо»). Якщо фільм справді сильний, глядач сам стає його амбасадором. І саме з цього моменту кіно починає жити власним життям.
Валентина Самченко, м. Київ
Фото Павла Багмута та надані Галиною Храпко
Події
Зірка «Аватара» Зої Салдана стала найкасовішою акторкою всіх часів
Американська акторка і лавреатка «Оскара» Зої Салдана після виходу третього фільму франшизи «Аватар» – «Аватар: Вогонь і попіл» (Avatar: Fire and Ash) стала найкасовішою акторкою всіх часів.
Про це повідомило Variety, передає Укрінформ.
Салдана знялася у трьох найкасовіших фільмах усіх часів: «Аватар» 2009 року, його сиквелі 2022 року «Шлях води», які посідають перше і третє місця відповідно у рейтингу, а також «Месники: Завершення» 2019 року, який посів друге місце.
Вона також стала першою акторкою, яка знялася у чотирьох фільмах, що зібрали понад $2 мільярди у світовому прокаті, серед яких «Месники: Війна нескінченності» 2018 року.
Салдана також знялася у трилогії «Зоряний шлях», яка зібрала понад $1 мільярд у світовому прокаті.
Станом на 2024 рік світові касові збори фільмів за участю Зої Салдани перевищили 14 мільярдів доларів, вона посідала третє місце серед найкасовіших акторів усіх часів – після Скарлетт Йоганссон та Семюеля Л. Джексона.
Проте після виходу у грудні 2025 року у кінопрокат третього фільму франшизи «Аватар», який уже зібрав $1,23 мільярда, Салдана стала найкасовішою акторкою всіх часів – згідно з підрахунками, її фільми зібрали загалом $15,47 мільярда.
Акторка 13 січня ввечері опублікувала відео в соціальних мережах, в якому висловила подяку всім, хто допоміг їй досягти цієї віхи.
Зої Салдана – американська і домініканська кіноакторка, володарка призу за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю, премій BAFTA, “Золотий глобус” і “Оскар” за роль у мюзиклі “Емілія Перес” (2024).
Як повідомляв Укрінформ, касові збори фільму «Аватар: Вогонь і попіл» (Avatar: Fire and Ash) канадського кінорежисера Джеймса Кемерона перевищили $1 мільярд за 18 днів прокату у світі.
Фото: Michael Buckner/Variety
Події
Вісім українських ілюстраторів увійшли до короткого списку Болонської виставки
Болонський ярмарок дитячої книги оприлюднив список фіналістів 60-ї Болонської виставки ілюстраторів, серед яких вісім українських художників і художниць.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Читомо.
На цьогорічну виставку ілюстраторів надійшло 20 790 робіт від 4 158 художників із 95 країн і регіонів. Фіналістами премії стали 317 ілюстраторів та ілюстраторок, серед яких вісім українських:
Юлія Ґвілім «Серед всяких істот і метеликів, на листку одної капусти жив Лука»;
Грася Олійко «Привіт»;

Поліна Дорошенко – обкладинка без текстових ;

Олег Грищенко «Один день у Чорнобилі»;

Романа Романишин «Навколо нас є багато історій»;

Анна Сарвіра «Я сумую за дитячим майданчиком в Україні, хоча моїх друзів там вже немає»;

Марія Різак «Зображення 1»;

Влада Сошкіна «Коли ми прийшли до лісу, цього разу все було інакше».

«Усі фіналісти на Болонському ярмарку дитячої книги отримають пріоритетний доступ і гарантоване місце для перегляду портфоліо в межах заходів Illustrators Survival Corner 2026, де вони отримають відгуки та цінні пропозиції від відомих видавців, ілюстраторів, авторів, агентів та артдиректорів», – зазначається на сайті ярмарку.
Крім того, одного з фіналістів оберуть для створення візуальної ідентичності Болонського ярмарку дитячої книги 2027 року під керівництвом дизайн-студії Chialab, що дасть додаткові можливості продемонструвати свої роботи світовій аудиторії.
Болонський ярмарок дитячої книжки – провідна галузева подія, яка збирає унікальну та різноманітну світову аудиторію та стала світовим центром обміну авторськими правами преміумкласу у сфері видавничої справи, що також поширюється на сучасні мультимедійні та ліцензійні бізнеси у сфері дитячих історій, ілюстрацій, анімації та суміжних галузях.
Болонська виставка ілюстраторів проходить щороку, починаючи з 1967-го. Метою цього конкурсу є продемонструвати останні тренди ілюстрації через нові імена художників. Виставка організовується в межах Ярмарку дитячої книжки у Болоньї, який є провідним ярмарком дитячих книжок у світі.
Як повідомляв Укрінформ, у 2025 році українка Марія Гайдук із проєктом «Вбиваючи богів» отримала Міжнародну премію за ілюстрацію на Болонському дитячому книжковому ярмарку.
Фото: bolognachildrensbookfair.com
-
Усі новини6 днів agoНаречена Клопотенка – що відомо про обраницю відомого шеф-кухаря
-
Війна1 тиждень agoТанкер Марінера — захопленим США судном РФ володіє бізнесмен з Криму
-
Усі новини1 тиждень agoяк гавайська мова зберагіє і передає тисячолітню історію
-
Війна1 тиждень agoАтака на Одеську область — ЗС РФ вдарили по портах, є загиблий — фото
-
Події1 тиждень agoNetflix анонсував шостий сезон серіалу «Емілі в Парижі»
-
Україна1 тиждень agoіноземцю Рокко заборонили в’їзд в Україну, подробиці (фото)
-
Війна1 тиждень agoБілий дім контролюватиме частину Данії — деталі
-
Суспільство1 тиждень agoВ мерії Одеси запропонували переосмислити культурну ідентичність міста Анонси
